Постановление ВСУ по пересмотру о возможности в кассационном порядке оспорить бездействие ГИС в сведенном исполнительном производстве не в админюрисдикции

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., 
суддів: Лященко Н.П., Романюка Я.М., 
Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., 
 
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 на незаконні дії та бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_2 за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

31 січня 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаною скаргою, у якій зазначила про те, що 17 лютого 2012 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі – відділ примусового виконання рішення УДВС ГТУЮ у Запорізькій області) ОСОБА_2 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа НОМЕР_1, виданого 25 січня 2012 року Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, про стягнення з публічного акціонерного товариства «Дніпробуд» (далі − ПАТ «Дніпробуд») на її користь 5 млн 713 тис.747 грн 31 коп. та надано строк у добровільному порядку виконати рішення суду, але боржник самостійно рішення суду не виконав. Постановою від 16 березня 2012 року державний виконавець зупинив виконавче провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» та протягом тривалого часу, а саме із серпня 2012 року по лютий 2014 року, не вчинив у повному обсязі виконавчих дій, спрямованих на належне примусове виконання рішення суду, у зв’язку із чим ОСОБА_1 просила визнати неправомірними дії державного виконавця щодо невчинення виконавчих дій, нездійснення в повному обсязі заходів щодо примусового виконання судового рішення, недотримання своїх обов’язків, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 (далі – Інструкція), що у подальшому унеможливило виконання судового рішення суду на її користь через недостатність рухомого і нерухомого майна та коштів боржника для виконання такого судового рішення.

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалою від 6 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2015 року, скаргу ОСОБА_1 задовольнив, визнав неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Запорізькій області ОСОБА_2 щодо неупередженого, несвоєчасного вчинення виконавчих дій, щодо невжиття в повному обсязі заходів примусового виконання рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 січня 2012 року про стягнення з ПАТ «Дніпробуд» на користь ОСОБА_1 5 млн 713 тис. 747 грн 31 коп., що призвело до невиконання рішення суду; визнав невиконання в повному обсязі державним виконавцем ОСОБА_2 обов’язків, визначених Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією, у зв’язку з навмисною бездіяльністю, що призвело до невиконання судового рішення; визнав неправомірною бездіяльність державного виконавця ОСОБА_2 під час примусового виконання судового рішення на підставі виконавчого листа від 25 січня 2012 року; визнав, що бездіяльність та неправомірні дії державного виконавця ОСОБА_2 під час примусового виконання судового рішення порушили право ОСОБА_1 на своєчасне виконання такого рішення суду та спричинили його невиконання; зобов’язав державного виконавця ОСОБА_2 усунути порушення та виконати рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 січня 2012 року про стягнення коштів з ПАТ «Дніпробуд» на користь ОСОБА_1.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 27 січня 2016 року касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Запорізькій області задовольнив частково, ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 6 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2015 року скасував, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). 

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, а саме пункту 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», пункту 3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 1 частини першої статті 205, частини першої статті 383 та частини другої статті 384 ЦПК України, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм права.

У зв’язку із цим заявниця просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року й залишити в силі ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 6 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Суди встановили, що 24 січня 2012 року Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області видав виконавчий лист НОМЕР_1 про стягнення з ПАТ «Дніпробуд» на користь ОСОБА_1 5 млн 713 тис.747 грн 31 коп.

17 лютого 2012 року за цим виконавчим листом відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 й надано боржнику строк до 24 лютого 2012 року для самостійного виконання рішення суду, чого боржник не здійснив.

Державний виконавець постановою від 16 березня 2012 року виконавче провадження зупинив на підставі пункту 8 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки ухвалою Господарського суду Запорізької області від 28 вересня 2011 року порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ «Дніпробуд» та введено мораторій на виконання вимог кредиторів.

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалою від 6 квітня 2012 скасував постанову державного виконавця від 16 березня 2012 року.

З метою реального виконання виконавчого листа постановою державного виконавця від 7 серпня 2012 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника.

Господарський суд Запорізької області ухвалою від 28 вересня 2012 року скасував арешт майна боржника та заборону на його відчуження, накладений постановою державного виконавця від 7 серпня 2012 року, а також скасував арешт коштів боржника, накладений постановою державного виконавця від 28 серпня 2012 року.

11 жовтня 2012 року постановами державного виконавця накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, а також на кошти боржника, відкриті в банківських установах.

14 січня 2013 року описано й накладено арешт на рухоме й нерухоме майно боржника, а саме 69 позицій майна.

Господарський суд Запорізької області ухвалою від 16 січня 2013 року скасував арешт рухомого та нерухомого майна боржника та заборону на його відчуження, а також арешт коштів боржника.

4 лютого 2013 року постановами державного виконавця накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, а також на кошти боржника, відкриті в банківських установах.

Господарський суд Запорізької області ухвалою від 5 червня 2013 року скасував арешт рухомого і нерухомого майна боржника та заборону на його відчуження, а також скасував арешт коштів боржника, накладені постановами державного виконавця від 4 лютого 2013 року.

3 липня 2013 року постановами державного виконавця накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, а також на кошти боржника, відкриті в банківських установах.

Господарський суд Запорізької області ухвалою від 6 червня 2013 року затвердив мирову угоду між кредиторами (крім стягувача ОСОБА_1, яка не була включена в реєстр кредиторів) та боржником ПАТ «Дніпробуд».

31 січня 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на незаконні дії та бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Запорізькій області ОСОБА_2.

14 лютого 2014 року на виконання постанови начальника УДВС ГТУЮ у Запорізькій області про передачу матеріалів виконавчого провадження від 8 лютого 2014 року до відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Запорізькій області передано з Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції 7 виконавчих проваджень, боржником за якими виступає ПАТ «Дніпробуд», які були об’єднані у зведене виконавче провадження.

Крім того, 14 лютого 2014 року до зведеного виконавчого провадження приєднано виконавче провадження, за яким стягувачем є ОСОБА_1, а боржником – ПАТ «Дніпробуд».

Скасовуючи ухвали суду першої й апеляційної інстанцій та закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України, суд касаційної інстанції виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому зазначив, що на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Запорізькій області перебуває зведене виконавче провадження, в якому об’єднано виконавчі провадження щодо виконання судових рішень судів різних юрисдикцій, а скарги стосовно рішень, дій та бездіяльності державного виконавця, прийнятих (вчинених, допущених) з метою виконання зведеного виконавчого провадження, в якому об’єднано виконавчі провадження щодо виконання судових рішень судів різних юрисдикцій, належать до юрисдикції адміністративних судів.

ОСОБА_1 вказує на те, що у справі, яку вона просить переглянути, суд касаційної інстанції неоднаково застосував норми матеріального права у порівнянні зі справами, на судові рішення в яких посилається заявниця, а саме пункт 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» та пункт 3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби».

Положення цих постанов пленумів судів касаційної інстанції не є нормами матеріального права, оскільки вони прийняті органами судової влади.

Оскільки зазначені вище положення постанов пленумів судів касаційної інстанції не є нормами матеріального права, то підстава для перегляду судового рішення, передбачена пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, відсутня. 

На обґрунтування підстав для перегляду судового рішення, передбачених пунктами 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК України, ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2011 року, 24 березня, 1 липня і 7 жовтня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року та 24 лютого 2016 року.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зроблено такі висновки:

- в ухвалі від 29 вересня 2011 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які розглянули скаргу заявника в порядку цивільного судочинства та визнали неправомірною бездіяльність заступника начальника відділу державної виконавчої служби. При цьому предметом спору в справі є визнання бездіяльності посадової особи виконавчої служби й зобов’язання його закрити виконавче провадження у зв’язку з виконанням судового рішення, на підставі якого видано виконавчий лист;

- в ухвалі від 24 березня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які розглянули скаргу заявника в порядку цивільного судочинства, відмовивши в задоволенні скарги на дії державного виконавця, скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та зобов’язання вчинити дії при проведенні виконавчих дій за виконавчим листом. Предметом спору в справі є оскарження дій державного виконавця та скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору й зобов’язання вчинити дії щодо проведення виконавчих дій за виконавчим листом.

Зазначені судові рішення суду касаційної інстанції ухвалені у справах з іншими фактичними обставинами, ніж у справі, судове рішення у якій просить переглянути заявниця, що не свідчить про неоднакове застосування норм процесуального права.

У наданих для порівняння ухвалах від 1 липня 2015 року та 7 жовтня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив про таке:

- в ухвалі від 1 липня 2015 року суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які розглянули скаргу стягувача в порядку цивільного судочинства, постановивши судове рішення про задоволення скарги про визнання неправомірними дій державного виконавця, й дійшли до висновку, про те, що дії/бездіяльність державного виконавця при виконанні зведеного виконавчого провадження, в тому числі й відносно стягувача, були неправомірними;

- в ухвалі від 7 жовтня 2015 року суд скасував ухвалені у справі судові рішення й передав справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. При цьому, суд зауважив, що виходячи з частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 384 ЦПК України критеріями визначення юрисдикційності судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус заявника як сторони у виконавчому провадженні. Оскільки заявник оскаржує дії державного виконавця в межах конкретного виконавчого провадження, приєднаного у зведене виконавче провадження, він може оскаржити дії державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, то, закриваючи провадження в справі, суд помилково вважав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року (справа № 6-2187цс15) та 24 лютого 2016 року (справа № 6-3077цс15) викладено правовий висновок про те, що виходячи з положень статті 383, частини четвертої статті 384 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються. Якщо законом установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах таких норм права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 

Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Інший порядок судового оскарження, у тому числі коло учасників цього оскарження, визначено розділом VII ЦПК України і статтею 1212 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.

Згідно зі статтею 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК України). 

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України).

Отже, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

У справі, яка переглядається, суд установив, що ОСОБА_1 оскаржує дії та бездіяльність державного виконавця щодо виконання судового рішення, прийнятого у порядку цивільного судочинства, у період до приєднання її виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження.

Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі з посиланням на пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України, з огляду на те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ураховуючи наведене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК України, є незаконною.

За таких обставин відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року підлягає скасуванню з передачею справи на розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України,

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року скасувати, справу передати на розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий: В.І. Гуменюк
Судді:
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
В.М. Сімоненко

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК 
у справі за № 6-931цс16

Згідно зі статтею 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК України).

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України).

Отже, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
 
Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк

Постанова від 16 листопада 2016 року № 6-931цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/9CEB403754BD5B6EC225807B00485194

[ANTIRAID]

ВСУ указал, что если бездействие исполнителя начало оспариваться до объединения производств, то в таком случае, в кассационном порядке бездействие можно оспорить, в гражданской юрисдикции, а не административной.