Постановление ВСУ по пересмотру о невозможности применения норм статьи 1057-1 ГК Украины о наложении ареста к договорам заключенным до внесенных изменений в ГК

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

22 лютого 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., 
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання недійсними договорів та зобов’язання вчинити певні дії за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2016 року, 

в с т а н о в и л а:

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі – ПАТ «АБ «Укргазбанк») про визнання недійсними договорів та зобов’язання вчинити певні дії.

ОСОБА_1 просив визнати недійсними кредитний договір від 24 квітня 2008 року НОМЕР_1, укладений між відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк» (далі – ВАТ АБ «Укргазбанк»), правонаступником якого є ПАТ «АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_1; додатковий договір від 1 вересня 2009 року НОМЕР_2 до зазначеного кредитного договору; договір іпотеки від 24 квітня 2008 року НОМЕР_3, укладений між ВАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_1, посвідчений 24 квітня 2008 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрований у реєстрі за НОМЕР_4; додатковий договір від 1 вересня 2009 року НОМЕР_5 до договору іпотеки. Також просив виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за договором іпотеки, а саме: квартири за АДРЕСА_1 та зобов’язати ОСОБА_1 повернути банку у натурі все, що він отримав на виконання угод за вказаними договорами. Зобов’язати ПАТ «АБ «Укргазбанк» повернути ОСОБА_1 у натурі все, що він отримав на виконання угод за вказаними договорами.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 травня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 9 липня 2015 року визнано недійсними договір іпотеки НОМЕР_3 від 24 квітня 2008 року та додатковий договір НОМЕР_5 від 1 вересня 2009 року, які укладені між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1, посвідчені приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстровані в реєстрі за НОМЕР_4 та НОМЕР_6.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 2 вересня 2015 року рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 травня 2015 року та додаткове рішення цього ж суду від 9 липня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ «АБ «Укргазбанк» на додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 9 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 2 вересня 2015 року.

Додатковим рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 23 червня 2016 року, накладено арешт на належну ОСОБА_1 квартиру за АДРЕСА_1.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 23 червня 2016 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2016 року, додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 травня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 23 червня 2016 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про накладення арешту з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема статті 10571 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2014 року, 30 березня 2016 року та постанову Верховного Суду України від 25 березня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 24 квітня 2008 року між ВАТ КБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав 25 550 доларів США на строк до 10 квітня 2038 року зі сплатою 12,5 % за користування кредитом.

На забезпечення виконання зобов’язань позичальника за цим кредитним договором 24 квітня 2008 року між ВАТ КБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки та 1 вересня 2009 року – додатковий договір до нього, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку двокімнатну квартиру загальною площею 65,82 кв. м, за АДРЕСА__1.

Додатковим рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 9 липня 2015 року, яке набуло чинності, зазначений договір іпотеки та додатковий договір до нього визнано недійсними.

Задовольняючи заяву представника ПАТ АБ «Укргазбанк» та ухвалюючи додаткове рішення про накладення арешту на квартиру ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що судом першої інстанції під час ухвалення рішення у справі не було вирішено заяву представника ПАТ АБ «Укргазбанк», подану на підставі статті 10571 ЦК України, положення якої вже діяли на час розгляду справи судом та постановлення ним додаткового рішення.

Разом із тим у інших справах, за аналогічних обставин, на які, як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_1, на відміну від справи, яка переглядається, зокрема, в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2014 року та 30 березня 2016 року, містяться висновки про те, що положення статті 10571 ЦК України набрали чинності з 4 листопада 2012 року, а отже її дія поширюється на кредитні договори, договори застави, інші договори, укладені після цієї дати, а тому її не можна застосовувати до договорів, укладених до дати набрання нею чинності. 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статті 10571 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно із частиною 5 статті 10571 ЦК України, визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов’язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов’язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним – після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти у розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті.

Частина п’ята статті 10571 ЦК України, яка набрала чинності з 4 листопада 2012 року, застосовується у тому випадку, коли суд визнає недійсним договір застави. Ця норма носить імперативний характер та зобов’язує суд при вирішенні питання про недійсність договору застави у випадку звернення кредитодавця з заявою накласти арешт на майно, яке було предметом застави.

Частина перша статті 58 Конституції України закріплює загальновизнаний принцип права, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Отже, норми Закону № 5405-VI від 2 жовтня 2012 року, якими ЦК України доповнено статтею 10571, набрали чинності 4 листопада 2012 року, тобто після укладення спірного іпотечного договору, який було укладено 24 квітня 2008 року та додаткового договору до нього від 1 вересня 2009 року, що виключає можливість застосування зазначеної норми до спірних правовідносин.

З огляду на наведене Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що рішення, ухвалені в справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України, є незаконними.

Оскільки неправильне застосування судами зазначених норм матеріального права в справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої й другої статті 3604 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заяви.

Керуючись пунктами 1 та 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 23 червня 2016 року та додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 травня 2016 року скасувати.

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» про ухвалення додаткового рішення у справі про накладення арешту на квартиру відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко
Судді: В.І. Гуменюк
В.М. Сімоненко
Л.І. Охрімчук

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22 лютого 2017 року у справі
№ 6-2705цс16

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Отже, норми Закону № 5405-VI від 2 жовтня 2012 року, якими ЦК України доповнено статтею 10571, набрали чинності 4 листопада 2012 року, тобто після укладення спірного іпотечного договору, який було укладено 24 квітня 2008 року та додаткового договору до нього від 1 вересня 2009 року, що виключає можливість застосування зазначеної норми до спірних правовідносин.

Постанова від 22 лютого 2017 року № 6-2705цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E5E10C32AD7396C4C22580E600530745

[ANTIRAID]

ВСУ сделал вполне логический вывод о невозможности применения норм статьи 1057-1 ГК Украины о наложении ареста на предмет ипотеки в случае признания договора ипотеки недействительным в связи с заключением самого договора ранее вступивших в силу изменений в законодательство и соответственно не распространение их на правоотношения возникшие ранее.