Постановление ВСУ по пересмотру о необходимости допуска к рассмотрению кассационной жалобы лица не принимавшего участия в деле, но чьи права нарушены решением

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
13 березня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
 
головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів:
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П.,
Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Житлово-будівельного кооперативу № 172, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Львівська міська рада, про визнання права власності на квартиру та зобов’язання реєстрації такого права; за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_1, треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Житлово-будівельний кооператив № 172, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна із чужого незаконного володіння; за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», треті особи: Житлово-будівельний кооператив № 172, орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, про зобов’язання виконати вимоги договору купівлі-продажу, визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та виселення, визнання законним власником квартири та вселення, зняття з реєстраційного обліку; за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Житлово-будівельного кооперативу № 172 про визнання незаконними та недійсними рішень загальних зборів за заявою ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а:
 
У червні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Житлово-будівельного кооперативу № 172 (далі – ЖБК № 172), Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі – ОКП «БТІ та ЕО») про визнання права власності на квартиру та зобов’язання реєстрації такого права. 

Позивач зазначав, що його батько ОСОБА_8 був членом ЖБК №172. ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина після його смерті на паєнагромадження у ЖБК № 172 у розмірі 3 тис. 290 крб на квартиру АДРЕСА_1. 25 березня 1986 року на ім'я позивача було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 паєнагромадження у ЖБК №172.

Посилаючись на те, що жодного документа про право власності на спірну квартиру не видавалося, протягом 21 року після смерті батька інші спадкоємці з вимогами щодо спадкового майна не зверталися, оскільки таких немає, в силу об'єктивних причин ОКП «БТІ та ЕО» не може видати йому свідоцтво про право власності, позивач просив зобов'язати ОКП «БТІ та ЕО» здійснити реєстрацію за ним права власності на спірну квартиру та видати реєстраційне посвідчення.

Сихівський районний суд м. Львова рішенням від 5 липня 2007 року зобов'язав ОКП «БТІ та ЕО» зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на зазначену квартиру.

Цей же суд ухвалою від 13 серпня 2007 року вказане рішення від 5 липня 2007 року за заявою ОСОБА_2 переглянув на підставі статті 361 Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК України) та скасував.

Сихівський районний суд м.Львова рішенням від 19 лютого 2008 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності відмовив.

Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 22 травня 2008 року рішення Сихівського районного суду м. Львова від 19 лютого 2008 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

У липні 2008 року третя особа ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОКП «БТІ та ЕО» про зобов’язання виконати вимоги договору купівлі-продажу, визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та виселення, визнання законним власником квартири та вселення, зняття з реєстраційного обліку.

ОСОБА_5 зазначала, що договір купівлі-продажу спірної квартири від 2 серпня 2007 року оформлено нотаріально, зареєстровано право власності, вона є добросовісним набувачем, тому просила зобов'язати ОСОБА_1 виконати умови пункту 11 укладеного між ними договору купівлі-продажу, а саме: звільнити квартиру від речей домашньої обстановки та вжитку, зняти з реєстрації усіх зареєстрованих у ній осіб; визнати ОСОБА_2, ОСОБА_3 такими, що втратили право користування спірним житлом, виселити їх із квартири та зняти з реєстрації за вказаною адресою; визнати її добросовісним набувачем спірної квартири та вселити до житла.

У березні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна із чужого незаконного володіння. 

ОСОБА_2 зазначав, що після смерті його брата ОСОБА_8 спадщина відкрилася лише на паєнагромадження, були видані свідоцтва про право на спадщину по 1/2 частині паєнагромадження на ім'я сина ОСОБА_8 – ОСОБА_1 та матері останнього ОСОБА_9. Матір ОСОБА_1 у зв'язку з його неповноліттям отримала вартість 1/2 частки паєнагромадження, ставши членом ЖБК № 172. З 21 лютого 1992 року ОСОБА_2 є членом ЖБК № 172, повністю вніс пайовий внесок за квартиру та є її власником, зареєстрований та проживає у квартирі, сплачує відповідні платежі за комунальні послуги.

Рішення суду, на підставі якого ОСОБА_1 продав спірну квартиру ОСОБА_5, скасовано. Посилаючись на те, що договір відчуження квартири порушує його права та інтереси, квартира вибула з його володіння поза його волею, ОСОБА_2 просив задовольнити позов.

У квітні 2011 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ЖБК № 172 про визнання незаконними та недійсними рішення загальних зборів від 27 грудня 1985 року (протокол № 6) про прийняття до членів кооперативу його бабусі та рішення від 21 лютого 1992 року (протокол № 16) про прийняття у члени кооперативу ОСОБА_2. Позивач зазначав, що ОСОБА_9 не проживала у м. Львові, не перебувала на обліку осіб, які мають намір вступити до житлово-будівельного кооперативу, рішення було прийнято до спливу шестимісячного строку після відкриття спадщини після смерті ОСОБА_8, що свідчить про незаконність набуття ОСОБА_9 членства у кооперативі та, як наслідок, неправомірність передачі нею паю ОСОБА_2.

Сихівський районний суд м. Львова ухвалою від 13 травня 2011 року заявлені позовні вимоги об'єднав в одне провадження.

Цей же суд рішенням від 22 березня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру та зобов’язання реєстрації такого права відмовив; позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнив частково: визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 2 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про витребування цієї квартири з незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_5 відмовив; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовив; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконними та недійсними рішень загальних зборів відмовив. 

Апеляційний суд Львівської області рішенням від 24 грудня 2013 року скасував рішення суду першої інстанції у частині задоволення вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 2 серпня 2007 року та в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання її добросовісним набувачем квартири, виселення з квартири ОСОБА_2 та ОСОБА_3, вселення ОСОБА_5 у квартиру. У зазначеній частині суд ухвалив нове рішення про відмову в позові ОСОБА_2 та задоволення вимог ОСОБА_5. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 9 липня 2014 року рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 грудня 2013 року скасував у частині: вирішення позову ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 2 серпня 2007 року; вирішення позову ОСОБА_5 про визнання її добросовісним набувачем спірної квартири, вселення у цю квартиру та виселення із квартири ОСОБА_2 й ОСОБА_3 з дітьми; у частині залишення без змін рішення першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та нечинним рішення загальних зборів ЖБК № 172 від 21 лютого 1992 року про прийняття у члени кооперативу ОСОБА_2, справу в цій частині суд передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 грудня 2013 року залишено без змін.

Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 3 листопада 2014 року рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 березня 2013 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_5, позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконними та недійсними рішень загальних зборів залишив без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 13 травня 2016 року у прийнятті касаційної скарги ОСОБА_7 відмовив з підстав, передбачених статтею 324 ЦПК України. 

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2016 року ОСОБА_7 просить скасувати цю ухвалу та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 324 цього Кодексу при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

На обґрунтування заяви ОСОБА_7 надала копії: ухвал Верховного Суду України від 12 грудня 2007 року та 4 червня 2009 року; ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року, 4 вересня 2013 року, 22 січня, 26 березня, 9 квітня, 16 липня, 10 вересня, 22 жовтня 2014 року, 20 квітня 2016 року; постанови Верховного Суду України від 25 травня 2016 року. 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_7 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ. 

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Постановляючи ухвалу про відмову у прийнятті касаційної скарги ОСОБА_7 з підстав, передбачених статтею 324 ЦПК України, суд касаційної інстанції виходив з того, що на момент вирішення справи судом першої інстанції ОСОБА_7 не була власником спірної квартири, оскільки набула таке право на підставі договору купівлі-продажу від 31 січня 2014 року, та що ухваленими у справі судовими рішеннями не вирішувалось питання про її права, свободи чи обов’язки. 

Разом з тим у судових рішеннях судів касаційної інстанції, наданих заявницею для порівняння, містяться такі висновки:

- ухвалою від 12 грудня 2007 року Верховний Суд України скасував судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з тієї підстави, що, постановляючи ухвалу 12 квітня 2007 року під час вирішення спору про право користування квартирою, апеляційний суд не залучив до участі у справі нового власника цієї квартири відповідно до договору купівлі-продажу від 23 січня 2007 року, фактично вирішивши питання щодо прав нового власника на спірне майно без його участі; 

- ухвалою від 9 квітня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасувала рішення апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд, указавши, що апеляційний суд не залучив до участі у справі нового власника спірної квартири, який придбав її після ухвалення рішення судом першої інстанції і до ухвалення рішення апеляційним судом;

- ухвалою від 10 вересня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасувала судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на те, що рішенням апеляційного суду від 25 грудня 2012 року фактично порушено (обмежено) право власності на квартиру особи, яка набула це право на підставі договору купівлі-продажу від 31 липня 2013 року та яку до участі у справі залучено не було.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції частини першої статті 324 ЦПК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначеної норми процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах касаційної інстанції.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Право касаційного оскарження судових рішень є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у справі, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки. 

Порядок та підстави касаційного оскарження судових рішень врегульовано у главі 2 розділу V ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 324 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 

1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;

2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13–18, 20, 24–29, 31–33 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. 

Отже, право касаційного оскарження судового рішення мають також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки.

Зазначені особи можуть подати касаційну скаргу, якщо оскаржуваним рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їх права, свободи або про їх обов‘язки, тобто безпосередньо встановлено, змінено або припинено права або обов‘язки цих осіб.

У справі, яка переглядається, предметом спору, який вирішувався судами, є квартира АДРЕСА_1, право власності на яку на підставі договору купівлі-продажу від 31 січня 2014 року набула ОСОБА_7, та яку до участі у справі залучено не було.

Однак, вирішуючи питання щодо прийняття поданої ОСОБА_7 касаційної скарги, суд касаційної інстанції, пославшись на те, що право власності на спірну квартиру набуте ОСОБА_7 після ухвалення рішення суду першої інстанції, безпідставно вважав, що судовими рішеннями не вирішувалось питання про її права та обов’язки.

Отже, при вирішенні питання про прийняття касаційної скарги судом касаційної інстанції допущені порушення норм процесуального права, а саме статті 324 ЦПК України, що призвело до обмеження реалізації права особи на касаційне оскарження судових рішень, а це відповідно до пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду касаційної інстанції, постановленій у справі, та передачі питання про прийняття касаційної скарги на новий розгляд до суду касаційної інстанції. 

Крім того, на обґрунтування передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України підстави перегляду судових рішень у справі заявниця надала копії: ухвали Верховного Суду України від 4 червня 2009 року, ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року, 4 вересня 2013 року, 22 січня, 26 березня, 16 липня, 22 жовтня 2014 року, 20 квітня 2016 року. 

Однак, наведені ухвали не свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, за результатами розгляду яких постановлено ці ухвали, наявні різні фактичні обставини. 

Надана також заявницею на обґрунтування передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України підстави перегляду судових рішень у справі постанова Верховного Суду України від 25 травня 2016 року не є судовим рішенням суду касаційної інстанції, тому не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись пунктом 2 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частинами першою, другою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_7 задовольнити. 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2016 року скасувати і передати питання про прийняття касаційної скарги на новий розгляд до суду касаційної інстанції. 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук 
Судді:
В.І. Гуменюк 
Н.П. Лященко
Я.М. Романюк

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі № 6-1783цс16
 
Відповідно до частини першої статті 324 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 

1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;

2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13–18, 20, 24–29, 31–33 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. 

Отже, право касаційного оскарження судового рішення мають також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки.

Зазначені особи можуть подати касаційну скаргу, якщо оскаржуваним рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їх права, свободи або про їх обов‘язки, тобто безпосередньо встановлено, змінено або припинено права або обов‘язки цих осіб.

У справі, яка переглядається, предметом спору, який вирішувався судами, є квартира, право власності на яку на підставі договору купівлі-продажу від 31 січня 2014 року набула заявниця, та яку до участі у справі залучено не було.

Однак, вирішуючи питання щодо прийняття поданої заявницею касаційної скарги, суд касаційної інстанції, пославшись на те, що право власності на спірну квартиру набуте нею після ухвалення рішення суду першої інстанції, безпідставно вважав, що судовими рішеннями не вирішувалось питання про її права та обов’язки.

Отже, при вирішенні питання про прийняття касаційної скарги судом касаційної інстанції допущені порушення норм процесуального права, а саме статті 324 ЦПК України, що призвело до обмеження реалізації права особи на касаційне оскарження судових рішень. 
 
Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

Постанова від 13 березня 2017 року № 6-1783цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/246996694D8E2410C22580EB00529BAA

[ANTIRAID]

ВСУ в очередной раз указал, что необходимо принимать к рассмотрению кассационные жалобы лиц, хоть и не принимавших участие в споре, однако права которых такими решениями нарушены.