Постановление ВСУ по пересмотру об отказе в прекращении поручительства в связи с ликвидацией должника


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., 
суддів Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
Сімоненко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання поруки припиненою за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що між ним та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ «КБ «Приватбанк») укладено 24 жовтня 2007 року, 25 лютого та 19 вересня 2008 року договори поруки в рахунок забезпечення виконання кредитних зобов’язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Піраміда» (далі – ТОВ «Піраміда»).

Позивач, посилаючись на припинення кредитних зобов’язань боржника у зв’язку з ліквідацією юридичної особи, просив визнати поруку припиненою та вирішити питання розподілу судових витрат.

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 10 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив: припинив поруку за договорами поруки, укладеними 24 жовтня 2007 року, 25 лютого і 19 вересня 2008 року між ним та ПАТ «КБ «Приватбанк», вирішив питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд Дніпропетровської області 3 лютого 2016 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2015 року скасував і ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1, вирішив питання розподілу судових витрат.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 18 травня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилила, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 лютого 2016 року залишила без змін.

10 серпня 2016 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини першої статті 559, частини першої статті 598, частини першої статті 609 Цивільного кодексу України (далі − ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Обґрунтовуючи свої доводи, заявник надав ухвалу Верховного Суду України від 15 грудня 2010 року, постановлену ним як судом касаційної інстанції, рішення й ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 грудня 2012 року та 4 червня 2014 року, а також постанови Верховного Суду України від 7 й 21 листопада 2012 року.

У зв’язку із цим ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області 3 лютого 2016 року і залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом пункту 1 частини першої статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 24 жовтня 2007 року, 25 лютого та 19 вересня 2008 року за між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ТОВ «Піраміда», в особі директора ОСОБА_1, укладено кредитні договори НОМЕР_1, НОМЕР_2 та НОМЕР_3 відповідно).

З метою забезпечення належного виконання умов зазначених кредитних договорів 24 жовтня 2007 року, 25 лютого та 19 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договори поруки (а.с. 8–29).

Аналогічні договори поруки були укладені між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2.

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 29 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2013 року, стягнув з ТОВ «Піраміда», ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» 4 млн 774 тис. 263 грн 38 коп. заборгованості за кредитним договором від 24 жовтня 2007 року НОМЕР_1; 2 млн 436 тис. 44 грн 46 коп. заборгованості за договором про надання овердрафтового кредиту від 25 лютого 2008 року НОМЕР_2; 4 млн 960 тис. 783 грн 93 коп. заборгованості за кредитним договором від 19 вересня 2008 року НОМЕР_3 (а.с. 119–126).

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 27 травня 2013 року припинив юридичну особу ТОВ «Піраміда» (а.с. 30−31).

Запис про припинення юридичної особи було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб − підприємців (далі − Реєстр) 2 вересня 2013 року (а.с. 34).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, врахував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 листопада 2015 року № 6-172цс15, та зазначив, що оскільки запис про припинення юридичної особи було внесено до Реєстру після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості з поручителя, то ліквідація боржника не свідчить про припинення зобов’язань поручителя. При цьому апеляційний суд установив, що на момент ухвалення рішення про стягнення кредитної заборгованості юридична особа (боржник) не припинила своєї діяльності, та зазначив, що рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів.

У постанові Верховного Суду України від 7 листопада 2012 року № 6-129цс12 міститься висновок про те, що відповідно до змісту статей 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право і кореспондуючий йому обов’язок перестають існувати; термін «порука», застосований законодавцем у частині першій статті 559 ЦК України, використовується в розумінні зобов’язальних правовідносин поруки, з припиненням яких втрачає чинність договір поруки; порука припиняється в разі припинення основного зобов’язання, отже, припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом є підставою для припинення поруки, тому що зобов’язання за кредитним договором припинилося.

У постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2012 року № 6–134цс12 міститься висновок про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого частиною першою статті 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 цього Кодексу. При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі частини першої статті 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги суд може розглядати у разі наявності відповідного спору.

У справах, в яких прийнято надані заявником для порівняння постанови, та в справі, рішення в якій просить переглянути заявник, встановлено різні фактичні обставини.

Наданою для порівняння ухвалою від 15 грудня 2010 року Верховний Суд України, скасувавши рішення суду апеляційної інстанції та направивши справу на новий розгляд з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, зазначив, що саме по собі прийняття господарським судом постанови про визнання підприємства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’язання та відповідно не припиняє договорів поруки.

Рішенням від 5 грудня 2012 року суд касаційної інстанції скасував судові рішення судів попередніх інстанцій, закрив провадження в справі за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки на час розгляду справи в суді першої інстанції грошове зобов’язання боржника було припинене у зв’язку з ліквідацією його як юридичної особи, та відмовив у задоволенні позовних вимог банку до поручителя з підстави припинення поруки.

Порівняння зазначених судових рішень, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалою від 4 червня 2014 року суд касаційної інстанції залишив без змін судові рішення, якими задоволено позовні вимоги в частині припинення договорів поруки, укладених між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2, оскільки зазначені договори припилися внаслідок припинення забезпеченого ними основного зобов’язання у зв’язку з ліквідацією юридичної особи.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема частини першої статті 559, частини першої статті 598, частини першої статті 609 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

За частиною першою статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Згідно із частиною першою статті 598, статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 609 ЦК України встановлено, що зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

У справі, яка переглядається, судовим рішенням установлено порушення зобов’язання боржником (ТОВ «Піраміда»). Зокрема, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 29 травня 2012 року стягнув солідарно з ТОВ «Піраміда», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитними договорами.

Згідно із частиною п’ятою статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 14 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов’язковість рішень суду.

За статтею 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Таким чином, положення статті 559 ЦК України стосовно припинення поруки з припиненням забезпеченого нею зобов’язання не може застосовуватися до правовідносин, у яких обов’язок поручителя щодо виконання зобов’язання за основним договором виник з рішення суду, а не лише з договору поруки.

Правовий аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що припинення основного зобов’язання внаслідок ліквідації юридичної особи – боржника за цим зобов’язанням не припиняє поруки, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи – боржника.

Отже, оскільки у справі, яка переглядається, право на стягнення з поручителя заборгованості (шляхом звернення до суду з позовом, за результатами розгляду справи за яким ухвалено судове рішення про стягнення цієї заборгованості з поручителя) було реалізоване кредитором до ліквідації боржника, то ліквідація останнього не свідчить про припинення зобов’язання поручителя.

Саме до цього зводяться висновки Верховного Суду України щодо застосування частини першої статті 559, частини першої статті 609 ЦК України, викладені в постанові від 25 листопада 2015 року № 6-172 цс15.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, урахувавши вимоги зазначених норм матеріального права, а також те, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами після ухвалення рішення суду про стягнення з нього заборгованості за кредитними договорами, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання поруки припиненою.

Судове рішення, яке заявник просить переглянути, є обґрунтованим, суди правильно застосували норми матеріального права. 

За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 і скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області 3 лютого 2016 року відсутні.

Керуючись статтями 355, 3603 та 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті

355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк
Судді:
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
В.М. Сімоненко

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі за № 6-2013цс16

За частиною першою статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Згідно із частиною першою статті 598, статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 609 ЦК України встановлено, що зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Згідно із частиною п’ятою статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 14 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов’язковість рішень суду.

За статтею 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Таким чином, положення статті 559 ЦК України стосовно припинення поруки з припиненням забезпеченого нею зобов’язання не може застосовуватися до правовідносин, у яких обов’язок поручителя щодо виконання зобов’язання за основним договором виник з рішення суду, а не лише з договору поруки.

Правовий аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що припинення основного зобов’язання внаслідок ліквідації юридичної особи – боржника за цим зобов’язанням не припиняє поруки, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи – боржника.

Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк

Постанова від 29 березня 2017 року № 6-2013цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/6A4E845C9F18B53FC2258101004D59AD

Link to post
Share on other sites

ВСУ указал, что при наличии решения суда о взыскании задолженности с поручителя, дальнейшая ликвидация юрлица не является основанием для прекращения поручительства. Т.к. запись в реестр была внесена после решения суда о взыскании задолженности.

  • Like 1
Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      26 січня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 522/1528/15-ц
      Провадження № 14-67цс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П. -
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання договору поруки припиненим та про визнання договору поруки частково недійсним
      за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 березня 2016 року, ухвалене суддею Сальниковою Н. М., та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27 липня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів Барановської Л. В., Панченка М. М., Побірченко Т. І., та
      УСТАНОВИЛА
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк», банк) про визнання договору поруки припиненим та про визнання договору поруки частково недійсним.
      2. Позов мотивовано тим, що 01 грудня 2007 року між банком та Приватним малим підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Влад» (далі - ПМП «ВКФ «Влад») був укладений договір банківського рахунку № 693/Ю01.-83, а 05 грудня 2007 року - додаткова угода № 1 про надання овердрафту в сумі 243 140,00 грн з кінцевим терміном погашення заборгованості до 04 грудня 2008 року (далі - кредитний договір).
      3. 11 листопада 2008 року з метою забезпечення своїх зобов`язань між банком, ПМП «ВКФ «Влад» та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 06-09/2383 (далі - договір поруки), відповідно до якого поручитель зобов`язується перед банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ПМП «ВКФ «Влад» зобов`язань щодо повернення овердрафту, сплати відсотків за користування овердрафтом та інших платежів у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором.
      4. Позивачка вважала, що оскільки банк звертався до суду з позовом до позичальника та поручителів про повернення простроченої заборгованості 30 жовтня 2009 року, тоді як кінцевий термін, до якого мала бути повністю погашена заборгованість за овердрафтом, відповідно до умов кредитного договору визначено 04 грудня 2008 року, то порука була припинена у зв`язку з недотриманням банком строку звернення до суду з вимогами до поручителя.
      5. ОСОБА_1 просила визнати припиненим договір поруки та визнати його недійсним у частині укладення третейської угоди у формі третейського застереження, яке викладено в пункті 5.2 договору поруки.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційноїінстанцій
      6. Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 03 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27 липня 2016 року, позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
      7. Визнано припиненою поруку за договором поруки; у задоволенні позовних вимог про визнання договору поруки недійсним у частині укладення третейської угоди у формі третейського застереження, яке викладено в пункті 5.2 договору поруки, відмовлено.
      8. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов частково, керувалися тим, що строк повернення заборгованості встановлено до 04 грудня 2008 року або в інший термін погашення у випадках, передбачених кредитним договором. Проте сторонами договору інший термін погашення заборгованості не узгоджено, порука має акцесорний характер та припинилася після припинення забезпеченого нею зобов`язання. Третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав. Тому немає підстав для задоволення позовних вимог про визнання договору поруки недійсним у частині укладення третейської угоди у формі третейського застереження, яке викладено в пункті 5.2 договору поруки, адже на час виникнення спірних правовідносин закон не містив заборони на укладення третейської угоди.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      9. У серпні 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просило оскаржені судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позову.
      Касаційна скарга, крім іншого, мотивована тим, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 24 березня 2013 року встановлено дійсність оспорюваного договору поруки, на підставі якого було стягнуто заборгованість із позивачки. Крім того, заборгованість не погашена, а порука припиняється із припиненням забезпеченого нею зобов`язання. ПАТ «Укрсоцбанк» також звертає увагу, що чинне законодавство не містить такого способу захисту, як визнання правочину припиненим.
      10. Судові рішення оскаржуються в частині визнання поруки припиненою, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.
      11. Відзив іншим учасником справи на касаційну скаргу не подано.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      12. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 12 вересня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      13. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією ЦПК України.
      14. Згідно із частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      15. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 10 жовтня 2019 року справу призначив до судового розгляду.
      16. 08 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів, передбачених частинами четвертою та п`ятою статті 403 ЦПК України.
      17. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначав, що між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ СР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ПМП «ВКФ «Влад» був укладений кредитний договір з кінцевим терміном погашення заборгованості до 04 грудня 2008 року.
      18. 30 жовтня 2009 року АКБ СР «Укрсоцбанк» звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості до ПМП «ВКФ «Влад» та поручителів ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .
      19. Суворовський районний суд м. Одеси від 24 березня 2011 року заочним рішенням у справі № 2-262/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 13 листопада 2013 року, позов ПАТ «Укрсоцбанк» задовольнив частково. З ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» стягнуто солідарно заборгованість за кредитним договором у сумі 375 224,15 грн.
      20. Відповідно до ухвали Апеляційного суду Одеської області від 13 листопада 2013 року у справі № 2-262/11 заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 березня 2011 року оскаржив ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 це судове рішення не оскаржувала. Зі змісту зазначеного судового рішення відомо, що питання щодо припинення поруки відповідно до частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договорами поруки з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції вирішував та відповідні доводи відхилив.
      21. Частина четверта статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) передбачала, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
      22. Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), враховуючи встановлену правову природу поручительства як додаткового (акцесорного) зобов`язання до основного договору та пряму залежність від його умов, Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року у справі № 307/2855/13 (провадження № 6-75цс14), від 03 лютого 2016 року у справі № 712/8206/14-ц (провадження № 6-2017цс15) та від 06 липня 2016 року у справі № 127/4794/15-ц (провадження № 6-1199цс16), про презумпцію чинності поруки та неможливість її припинення з огляду на наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, оскільки таке рішення саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору. А тому на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлено договором поруки.
      23. За змістом постанов Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 640/3422/16-ц (провадження № 61-21548св18), Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 646/5111/16-ц (провадження № 61-29904св18) та від 27 грудня 2019 року у справі № 752/5010/17 (провадження № 61-22429св18), із врахуванням правового висновку, який викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), зроблено висновки, що позов щодо припинення поруки задоволенню не підлягає, якщо зазначені позивачем підстави такого припинення виникли до ухвалення судового рішення про стягнення кредитної заборгованості з поручителя.
      24. Аналогічний висновок щодо відсутності підстав для застосування положень статті 559 ЦК України в разі наявності рішення суду, яке набрало законної сили та яким задоволено вимоги кредитора до поручителя, міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 23 листопада 2018 року у справі № 922/5787/15.
      25. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі № 445/2564/13 (провадження № 6-172цс15), згідно з яким положення статті 559 ЦК України стосовно припинення поруки з припиненням забезпеченого нею зобов`язання не може застосовуватися до правовідносин, у яких обов`язок поручителя щодо виконання зобов`язання за основним договором виник з рішення суду, а не лише з договору поруки.
      26. Аналогічні по суті висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року у справі № 307/2855/13 (провадження № 6 - 75цс14), від 03 лютого 2016 року у справі № 712/8206/14-ц (провадження № 6-2017цс15) та від 06 липня 2016 року у справі № 127/4794/15-ц (провадження № 6-1199цс16), від яких відступила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
      27. Водночас викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) висновок про те, що порука не поширюється на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, не повною мірою узгоджується з наведеним відступом, що призводить до його різного розуміння та тлумачення судами, у тому числі Верховним Судом у складі різних колегій Касаційного цивільного суду.
      28. Зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 372/3/16-ц (провадження № 61-9064св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 липня 2019 року у справі № 757/306/17-ц (провадження № 61 -32050св18), також з урахуванням правового висновку, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), зроблено інший висновок: наявність судового рішення про стягнення кредитної заборгованості з позичальника та поручителя не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог щодо припинення поруки, якщо в судових рішеннях про стягнення заборгованості питання щодо припинення поруки не вирішувалося.
      29. А за змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/1361/15-ц (провадження № 61-6978св18), яку ухвалено за тих самих, як і в справі № 522/1528/15-ц обставин, - щодо поручителя ОСОБА_2 , із врахуванням висновку, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), колегія суддів зробила протилежний висновок - про те, що положення статті 559 ЦК України стосовно припинення поруки може застосовуватись і у разі наявності рішення суду про стягнення кредитної заборгованості з поручителя, з підстав, що виникли до його ухвалення. При цьому, як уже зазначено, у справі про стягнення заборгованості між тими самими сторонами питання щодо припинення поруки судом вирішувалося.
      30. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що необхідно відступити від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), шляхом його уточнення та визначення, що в разі ухвалення рішення суду у справі про стягнення, у тому числі з поручителя, кредитної заборгованості, суд не може розглядати питання про визнання поруки припиненою повторно в іншій справі з тих самих підстав, правовідносин та зобов`язань, що виникли до ухвалення такого рішення, виходячи з принципу правової визначеності.
      31. Такий підхід має застосовуватись незалежно від того, чи вирішувалося судом питання чинності поруки під час ухвалення рішення у справі про стягнення, у тому числі з поручителя, кредитної заборгованості, враховуючи, що це питання входить до предмета доказування у таких справах незалежно від доводів сторін.
      32. 22 квітня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Щодо відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду
      33. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. ТНЕ UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року).
      34. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року).
      35. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom»), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
      36. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
      37. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (див. окремі думки суддів Великої Палати Верховного Суду щодо постанови від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16).
      38. Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок.
      39. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень зазначається, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
      40. Водночас існує різний підхід до розуміння та тлумачення норм права під час розгляду аналогічних справ з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
      41. Вирішуючи питання про відступлення від висновку, сформульованого у зазначеній постанові, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.
      42. Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      43. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
      44. Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
      45. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
      46. Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).
      47. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
      48. Частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
      49. Закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою.
      50. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість.
      51. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.
      52. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.
      Щодо способу захисту в спірних правовідносинах
      53. ПАТ «Укрсоцбанк» у касаційній скарзі посилається, серед іншого, на те, що чинне законодавство не містить такого способу захисту, як визнання правочину припиненим.
      54. За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від 21 листопада 2012 року у справі 6-134цс12, згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність.
      55. Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими висновками.
      56. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.
      57. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках:
      кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;
      особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).
      58. Водночас Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.
      59. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.
      60. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.
      61. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.
      62. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.
      63. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.
      64. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.
      65. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.
      66. Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.
      67. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53). Тому задоволення позову про визнання поруки припиненою в одній справі не є ані підставою перегляду судового рішення в іншій справі за нововиявленими обставинами (частина друга статті 423 ЦПК України), ані підставою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (частина друга статті 432 ЦПК України).
      68. Велика Палата Верховного Суду, дійшовши наведених вище висновків, звертає увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. Тому ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права чи про визнання права припиненим може не обмежуватися випадками, наведеними в пункті 57 цієї постанови.
      69. Так, відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).
      70. Отже, наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (Buchbesitz (нім.) - книжкове володіння). Якщо власник предмета іпотеки або інша зацікавлена особа вважає, що таке право іпотеки припинено або взагалі не існувало, то може звернутися з позовною вимогою про визнання права іпотеки припиненим чи про визнання відсутності права іпотеки, оскільки судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для державної реєстрації припинення права іпотеки (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
      71. Отже, ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права чи про визнання права припиненим має оцінюватися, виходячи з обставин справи залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
      Щодо суті спору
      72. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      73. Оскільки ПАТ «Укрсоцбанк» подало касаційну скаргу в серпні 2016 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені рішення судів першої й апеляційної інстанцій на підставі приписів ЦПК України в редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.
      74. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 01 грудня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ПМП «ВКФ «Влад» був укладений кредитний договір з кінцевим терміном погашення заборгованості до 04 грудня 2008 року.
      75. 30 жовтня 2009 року АКБ СР «Укрсоцбанк» звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості з ПМП «ВКФ «Влад» та поручителів ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .
      76. Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, зазначив, що умови додаткових угод до договору поруки свідчать про те, що встановлено строк повернення заборгованості до 04 грудня 2008 року, або в інший термін погашення у випадках, передбачених додатковою угодою; з матеріалів справи не вбачається, що сторони узгодили інший термін погашення заборгованості. Порука має акцесорний характер та припинилась після припинення забезпеченого нею зобов`язання.
      77. При цьому суди попередніх інстанцій не врахували, що настання строку повернення заборгованості не тягне припинення зобов`язання. Висновок про припинення забезпеченого порукою зобов`язання суди не обґрунтували.
      78. Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судові рішення у цій справі зазначеній нормі не відповідають.
      79. Крім того, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Водночас суди попередніх інстанцій не встановили, яке саме право позивача порушується чи оспорюється.
      80. Отже, необхідною умовою задоволення позову є наявність спору. Зокрема, у справі про визнання поруки припиненою позивач має довести, що відповідач вважає наявним своє право вимоги і кореспондуючий обов`язок позивача, який не був установлений судовим рішенням або не є предметом розгляду в іншій справі.
      81. Водночас позивач не довів, а суди не встановили, що відповідач вважає наявними будь-які свої права, крім тих, за захистом яких 30 жовтня 2009 року АКБ СР «УкрСоцбанк» звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості до ПМП «ВКФ «Влад» та поручителів ОСОБА_2 і ОСОБА_1 . Отже, ОСОБА_1 мала захищати свій інтерес під час судового розгляду у справі за зазначеними позовними вимогами, а не ініціювати окрему судову справу.
      82. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19; пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим.
      83. У цій справі позивач не довів наявності окремого спору, а отже, і наявності свого правомірного інтересу в правовій визначеності. Натомість у діях позивача вбачається прагнення переглянути в межах цієї справи судові рішення, прийняті в іншій справі № 2-262/11, що є неприпустимим.
      84. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що позивач не довів порушення свого права або інтересу, у зв`язку із чим позов не підлягає задоволенню.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      85. Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      86. Тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що судові рішення в цій справі в оскарженій частині слід скасувати, а в позові - відмовити.
      Щодо судових витрат
      87. За змістом частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, в разі відмови у позові покладаються на позивача. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про скасування ухвали апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду в частині задоволених позовних вимог з мотивів, наведених у цій постанові, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в судах касаційної та апеляційної інстанцій, покладаються на позивача.
      88. Позовну заяву подано до суду першої інстанції у 2015 році. Судом першої інстанції позов задоволено частково: задоволено одну вимогу немайнового характеру. За подання позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру мінімальної заробітної плати відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції на момент звернення з позовом). Мінімальна заробітна плата станом на 01 січня 2015 року - 1218 грн. Розмір судового збору становить 243,60 грн = 1218 *0,2.
      89. У 2016 році ПАТ «Укрсоцбанк» оскаржило рішення суду першої інстанції в частині задоволеної позовної вимоги. Підпунктом 6 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (у редакції на момент звернення з апеляційною скаргою): 267,96 грн = 243,6 *110 % .
      90. ПАТ «Укрсоцбанк» у 2016 році звернулось із касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги сплачується судовий збір у розмірі 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги: 292,32 грн = 243,60*120 %.
      91. Оскільки Велика Палата Верховного Суду задовольнила касаційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк», ухвалу та рішення скасовано в частині задоволених вимог, то з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» належить стягнути 267,96 грн за подання апеляційної скарги та 292,32 грн - за подання касаційної скарги.
      Керуючись статтями 259, 268, 400, 402, 409, 412, 416, 417, 419 ЦПК України в редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити.
      2. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27 липня 2016 року в частині задоволення позовної вимоги про визнання припиненою поруку за договором № 06-09/2383 від 11 листопада 2008 року, укладеним між АКБ СР «Укрсоцбанк», Приватним малим підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Влад» та ОСОБА_1 , скасувати.
      3. У позові в зазначеній частині відмовити.
      4. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (ідентифікаційний код 00039019) 292 (двісті дев`яносто дві) грн 32 коп. судового збору за подання касаційної скарги та 267 (двісті шістдесят сім) грн 96 коп. - за подання апеляційної скарги.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. В. Пророк
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      Г. Р. Крет
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      К. М. Пільков
      І. В. Григор`єва
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      В. М. Сімоненко
      Ж. М. Єленіна
      О. М. Ситнік
      Л. Й. Катеринчук
      І. В. Ткач
      В. С. Князєв
      С. П. Штелик
      Відповідно до частини третьої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України постанову оформила суддя Данішевська В. І.
      Джерело: ЄДРСР 95509407
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      04 листопада 2020 року
      м. Київ
      Справа № 825/478/16
      Провадження № 11-387апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії
      за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року (суддя Добрянський В. В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року (судді Чаку Є. В., Файдюк В. В., Мєзєнцев Є. І.),
      У С Т А Н О В И Л А:
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. 10 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд, ПАТ «КБ «Південкомбанк» відповідно), у якому просив зобов`язати уповноважену особу Фонду надати до Фонду додаткову інформацію щодо виплати позивачу відшкодування в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладом, встановленого на дату прийняття такого рішення, за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу від 12 червня 2013 року № 2538Д-60Ф.
      2. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що є вкладником згаданого банку в розумінні статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв`язку з початком процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» набув право на отримання гарантованої суми відшкодування коштів за своїм вкладом. Вважає, що відповідач позбавив його права на отримання цієї суми протиправно, за відсутності передбачених законом підстав.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Чернігівський окружний адміністративний суд постановою 29 березня 2016 року позов задовольнив. Зобов`язав відповідача надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати ОСОБА_1 відшкодування в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладом, встановленого на дату прийняття такого рішення, за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу від 12 червня 2013 року № 2538Д-60Ф.
      4. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
      5. У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким відмовити в позові.
      6. Скаржник зазначає, зокрема, що позивач утратив право вимагати відшкодування суми свого вкладу за рахунок Фонду з огляду на те, що договір банківського вкладу, укладений між позивачем та ПАТ «КБ «Південкомбанк» став предметом договору застави майнових прав, укладеного між цими ж сторонами на забезпечення виконання договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернігівська чайна компанія» (далі - ТОВ «Чернігівська чайна компанія») та ПАТ «КБ «Південкомбанк».
      7. У подальшому ПАТ «КБ «Південкомбанк» відчужило право вимоги за кредитним та забезпечувальними договорами Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Некстджен Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс»).
      8. У результаті укладеного між ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» та позивачем договору відступлення права вимоги за кредитним договором позивач набув права кредитора ТОВ «Чернігівська чайна компанія», у подальшому право вимоги позивач відчужив ТОВ «Чернігівська чайна компанія».
      9. Відповідач з посиланням на положення статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», статті 1049 Цивільного кодексу України
      (далі - ЦК) та договору застави, укладеного між позивачем та ПАТ «КБ «Південкомбанк» зазначає, що зобов`язання за кредитним договором перед банком ані позичальником, ані позивачем як заставодавцем не виконані, вважає, що відступлення банком права вимоги за кредитним та забезпечувальним договорами не є належним виконанням зобов`язання позичальника та заставодавця перед банком.
      10. Уповноважена особа зазначає, що оскільки виконання зобов`язання за кредитним договором не відбулося, то і підстав для відшкодування позивачу суми вкладу, яка є предметом забезпечувального договору, немає.
      11. Крім того, уповноважена особа Фонду вважає, що спір у цій справі не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, при цьому посилається на висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 16 лютого 2016 року № 21-484а15.
      Позиція інших учасників справи
      12. У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Наголошує на безпідставності викладених у касаційній скарзі тверджень відповідача, зокрема, зазначає про те, що у зв`язку з відчуженням банком права вимоги за кредитним договором та забезпечувальними договорами (у тому числі і договором банківського вкладу позивача) та з подальшим набуттям ТОВ «Чернігівська чайна компанія» права вимоги за кредитним договором ОСОБА_1 став заставодавцем та заставодержателем в одній особі.
      13. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про те, що договір застави припинив свою дію, а депозитний вклад втратив обтяження, тому має бути відшкодований за рахунок Фонду.
      14. ОСОБА_1 наголошує на протиправній бездіяльності відповідача, яка виразилась у неподанні Фонду додаткової інформації про позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.
      Рух касаційної скарги
      15. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      16. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС) викладено в новій редакції.
      17. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС (у чинній редакції) визначено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      18. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою
      від 05 квітня 2019 року прийняв справу до провадження та призначив її до розгляду.
      19. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою
      від 10 квітня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС (у чинній редакції) у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судове рішення, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      20. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 травня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.
      Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
      21. 12 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Південкомбанк» укладено договір банківського вкладу № 2538Д-60Ф «Стандарт», за умовами якого вкладник передає, а банк приймає на депозитний вклад на умовах цього договору грошові кошти в сумі 200 000,00 грн на строк 370 днів, дата початку строку розміщення вкладу - 12 червня 2013 року, дата повернення вкладу - 17 червня 2014 року, з процентною ставкою за вкладом - 22,2 % річних з виплатою процентів щомісячно.
      22. Згідно з квитанцією від 12 червня 2013 року № 956495 ОСОБА_1 на депозитний рахунок № НОМЕР_1 перераховано кошти в сумі 200 000,00 грн.
      23. 13 червня 2013 року між ТОВ «Чернігівська чайна компанія» (позичальник) та ПАТ «КБ «Південкомбанк» (кредитор) укладено договір про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії № 54К-60Ю, згідно з яким банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти (ліміт кредитування 360 000,00 грн).
      24. Крім того, 13 червня 2013 року між ПАТ «КБ «Південкомбанк» (заставодержатель) та ОСОБА_1 (заставодавець) укладено договір застави майнових прав на депозитний вклад № 54З-60Ю, який забезпечує вимоги заставодержателя за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, а також усіх додаткових угод/додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії, укладеним між заставодержателем та ТОВ «Чернігівська чайна компанія», за умовами якого, зокрема, на забезпечення виконання зобов`язань заставодавець на умовах, передбачених цим договором, передає в заставу заставодержателю майнові права на депозитний вклад, що розміщений на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в Чернігівському відділенні ПАТ «КБ «Південкомбанк».
      25. Також 13 червня 2013 року між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору банківського вкладу № 2538Д-60Ф від 12 червня 2013 року, за умовами якої незнижувальний залишок на вкладному (депозитному) рахунку на період дії договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю в частині виконання ТОВ «Чернігівська чайна компанія» своїх зобов`язань за кредитним договором встановлюється в розмірі 200 000,00 грн. Майнові права на вклад, що є предметом цього договору, є предметом застави згідно з договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю, укладеним між банком та вкладником на забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором.
      26. Постановою Правління Національного банку України від 23 травня 2014 року № 305 ПАТ «КБ «Південкомбанк» віднесено до категорії неплатоспроможних.
      27. Постановою Правління Національного банку України від 24 вересня 2014 року № 598 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Південкомбанк» відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ «КБ «Південкомбанк» з 26 вересня 2014 року.
      28. Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 24 листопада 2014 року № 126 «Про призначення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Південкомбанк» та наказу Фонду від 24 листопада 2014 року № 235 призначено з 24 листопада 2014 року уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Південкомбанк».
      29. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28 серпня 2015 року № 157 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» та делегування повноважень ліквідатора» продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» строком на один рік по 26 вересня 2016 року включно.
      30. Відповідно до протоколу від 07 вересня 2015 року № 07/09-02 засідання конкурсної комісії з реалізації майна ПАТ «КБ «Південкомбанк» (повторний конкурс по лоту № 1368 з продажу права вимоги за кредитним договором від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеного з ТОВ «Чернігівська чайна компанія», та договором забезпечення виконання зобов`язань - застави майнових прав на депозитний вклад № 54З-60Ю ОСОБА_1 ) переможцем повторного конкурсу по лоту № 1368 визначено ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» із ціновою конкурсною пропозицією 118 750,00 грн.
      31. На підставі вказаного протоколу між ПАТ «КБ «Південкомбанк» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» (новий кредитор) 11 вересня 2015 року укладено договір про відступлення права вимоги № А-09/03-КЮ, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за: договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеним між первісним кредитором та ТОВ «Чернігівська чайна компанія»; договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 ; договором застави майнових прав на депозитний вклад
      від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю/1, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_2 .
      32. Відповідно до пункту 1.2 договору про відступлення права вимоги
      від 11 вересня 2015 року № А-09/03-КЮ до нового кредитора переходять права первісного кредитора в грошових та майнових зобов`язаннях, що виникли з основного договору та договорів забезпечення, в обсязі і на умовах, що існують станом на 11 вересня 2015 року за основним договором, починаючи з дня передачі новому кредитору права грошової вимоги.
      33. У подальшому 14 вересня 2015 року між ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» (кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 49, відповідно до умов якого кредитор відступає новому кредитору право грошової вимоги, що належить кредитору на підставі укладеного між кредитором та ПАТ «КБ «Південкомбанк» договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03-КЮ, і стає кредитором за договорами про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ТОВ «Чернігівська чайна компанія»; договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_1 ; договором застави майнових прав на депозитний вклад
      від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю/1, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_2 .
      34. Відповідно до пункту 1.2 указаного договору до нового кредитора переходять права кредитора в грошових та майнових зобов`язаннях, що виникли з основного договору та договору забезпечення, в обсязі та на умовах, що існують станом на день укладання цього договору за основним договором, починаючи з дня передачі новому кредитору права грошової вимоги.
      35. 14 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 (кредитор) та ТОВ «Чернігівська чайна компанія» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 2, відповідно до умов якого кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить кредитору на підставі укладеного між кредитором та ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» договору про відступлення права вимоги від 14 вересня 2015 року № 49, і стає кредитором за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ТОВ «Чернігівська чайна компанія».
      36. Відповідно до пункту 1.2. договору від 14 жовтня 2015 року № 2 до нового кредитора переходять права кредитора в грошових та майнових зобов`язаннях, що виникли з основного договору, в обсязі та на умовах, що існують станом на день укладання цього договору за основним договором, починаючи з дня передачі новому кредитору права грошової вимоги.
      37. 08 жовтня 2015 року позивач звернувся з листом до Фонду, у якому просив включити його до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів, та відшкодувати кошти, у межах суми граничного розміру відшкодування коштів, за вкладами, які були розміщені позивачем у ПАТ «КБ «Південкомбанк» згідно з договором банківського вкладу «Стандарт» від 12 червня 2013 року № 2538Д-60Ф у сумі 200 000,00 грн та договором банківського вкладу «Стандарт» від 07 червня 2013 року № 2539Д-60Ф у сумі 215 000,00 грн.
      38. Листом від 11 січня 2016 року № 21-036-432/16 Фонд повідомив ОСОБА_1 про те, що з вимогою про включення до переліку вкладників слід звернутися до уповноваженої особи Фонду.
      39. 20 січня 2016 року позивач звернувся з листом до уповноваженої особи Фонду з аналогічною вимогою, додатково повідомив про те, що у зв`язку з укладенням позивачем з ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» договору про відступлення права вимоги від 14 вересня 2015 року № 49 договори застави майнових прав на депозитні вклади від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю та № 54З-60Ю/1 слід вважати припиненими.
      40. Листом від 16 лютого 2015 року № 09/397 уповноваженою особою Фонду повідомлено позивача про те, що в результаті проведеного аукціону з продажу активів банку ПАТ «КБ «Південкомбанк» відступило своє право вимоги за кредитним договором від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю та договорами забезпечення небанківській фінансовій установі відповідно до умов договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03КЮ, при цьому зобов`язання позичальника перед банком, що передбачені умовами кредитного договору від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, повністю не виконані. Фонд не відшкодовує кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов`язань.
      41. Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо включення до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та з метою зобов`язання відповідача вчинити дії щодо такого включення, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування
      42. Згідно із частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - в редакції, чинній на момент звернення позивача із цим позовом, якщо не зазначено інше) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      43. За визначенням пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      44. Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
      45. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      46. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у чинній редакції), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      47. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      48. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
      49. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      50. За змістом статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      51. Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      52. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
      53. На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
      54. Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      55. У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. (частина шоста статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
      56. Нормами статті 27 цього Закону установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      57. Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.
      Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи щодо порушення правил предметної юрисдикції
      58. Щодо посилань скаржника на те, що цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, слід зазначити таке.
      59. Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
      60. Учасниками цих правовідносин є виключно вкладник та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов`язки.
      61. Спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме - організації виплат відшкодувань за вкладами.
      62. Перевірка законності дій (бездіяльності) та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави є предметом перевірки судом саме в межах адміністративного процесу, відтак - підстав для розгляду цієї справи в порядку цивільного чи господарського судочинства немає.
      63. Зокрема, правова позиція щодо належності цих спорів до юрисдикції адміністративних судів була неодноразово висловлена в постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 20 червня 2018 року у справі № 820/3664/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17, від 27 березня 2019 року у справі № 826/6930/15,
      від 03 липня 2019 року у справі № 813/576/15 та інших.
      64. Щодо посилань уповноваженої особи Фонду на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 16 лютого 2016 року № 21-484а15, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, про що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, відтак суд вважає недоцільним надавати оцінку цьому доводу скаржника.
      Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи щодо суті оскаржуваного рішення
      65. Як уже було зазначено, статті 26 та 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачають набуття вкладником права на одержання гарантованої суми відшкодування за вкладом, а також порядок визначення уповноваженою особою Фонду вкладників, які мають право на таке відшкодування за рахунок Фонду.
      66. Крім того, відповідно до пунктів 2 та 5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду: перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно положень статті 26 Закону. Протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно, зокрема, зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування.
      67. Пунктами 2 - 4 розділу ІV Положення визначено, що Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (з урахуванням обмежень, визначених уповноваженою особою Фонду відповідно до частини другої статті 38 Закону), за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Протягом трьох робочих днів (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом 20 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду Переліку. Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування за Загальним Реєстром (частинами Загального Реєстру) та/або за Реєстром переказів, що є частиною Загального Реєстру, сформованим за результатами розгляду індивідуальних звернень до Фонду. Виплати здійснюються через банки-агенти на підставі укладених з ними договорів.
      68. Таким чином, уповноважена особа Фонду наділена повноваженнями на формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а також і на внесення додаткової інформації щодо вкладників до такого переліку.
      69. Відповідно до пунктів 3 та 4 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти; вкладником є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
      70. Як встановлено судами, позивач внаслідок укладення депозитного договору набув статусу вкладника банку в розумінні зазначених вище норм.
      71. Як на підставу невключення позивача до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, відповідач посилається на пункт 8 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за змістом якої Фонд не відшкодовує кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов`язань.
      72. Суд уважає безпідставним таке твердження відповідача з огляду на те, що під час процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» в особі уповноваженої особи Фонду відчужило право вимоги за кредитним договором від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеним між ТОВ «Чернігівська чайна компанія» та ПАТ «КБ «Південкомбанк», а також за забезпечувальним договором (договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_1 ) на підставі договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03-КЮ, укладеного між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс».
      73. Відповідно до статті 512 ЦК кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      74. Статтею 514 ЦК визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
      75. Таким чином, як убачається з договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03-КЮ та положень ЦК, ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» набуло права вимоги як за кредитним договором, так і за забезпечувальними договорами (у тому числі і за договором банківського вкладу позивача).
      76. Твердження скаржника про те, що обтяження банківського вкладу позивача продовжує діяти у зв`язку з невиконанням ТОВ «Чернігівська чайна компанія» зобов`язання за кредитним договором, судом до уваги не приймаються, оскільки при укладенні згаданого договору про відступлення права вимоги ПАТ «КБ «Південкомбанк» в особі уповноваженої особи Фонду ПАТ«КБ «Південкомбанк» втратило право вимоги як до позичальника, так і до заставодавця за забезпечувальним договором в силу приписів статті 514 ЦК внаслідок відчуження такого права на користь ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс».
      77. Відтак відповідач не мав правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, та застосування положень пункту 8 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      78. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 825/3598/15-а.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      79. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      80. Велика Палата Верховного Суду вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про належність спору стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, до юрисдикції адміністративних судів правильними, а також погоджується з необхідністю задоволення вимог про зобов`язання подати до Фонду інформацію про ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.
      81. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      82. За змістом частини першої статті 350 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      83. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС (у чинній редакції) якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      84. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 КАС (у чинній редакції), Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» залишити без задоволення.
      2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук
      В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      В. М. Сімоненко
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 92731996
    • By ANTIRAID
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      Справа 759/5757/15-ц Головуючий у І-й інстанції - Борденюк В.В.
      апеляційне провадження № 22-ц/824/12073/2020 Доповідач Заришняк Г.М
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      01 жовтня 2020 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
      Головуючого - Заришняк Г.М.
      Суддів - Мараєвої Н.Є., Рубан С.М.
      при секретарі - Діденко А.С.
      розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору поруки припиненим,-
      В С Т А Н О В И В :
      В квітні 2015 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулосяв суд із вказаним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості .
      В обґрунтування позову Товариство зазначало, що 07 липня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», укладено кредитний договір №26- 882/06/2006И, за умовами якого відповідачу ОСОБА_1 було надано кредитні кошти на суму 45 000 доларів США, на строк до 07 липня 2027 року, із процентною ставкою за користуванням кредитом -11,80 %.
      В той же день, 07 липня 2006 року, з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №26-87С/06-2006И, за яким ОСОБА_2 , як поручитель, зобов`язувалась перед кредитором відповідати за невиконання визначених кредитним договором зобов`язань.
      Посилаючись на те, що ОСОБА_1 взятих на себе за кредитним договором зобов`язань своєчасно та у повному обсязі не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в сумі 35619 дол. США, яка складається з: 29943,55 доларів США - заборгованість за кредитом, 5676,37 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та процентах за користування кредитом в розмірі 44 448 грн. 18 коп., з яких: 17 459 грн. 14 коп. - за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та 26 989 грн. 04 коп. - за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом, позивач просив стягнути кредитну заборгованість солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
      Не погоджуючись з таким позовом, представник ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву, у якій просив визнати договір поруки, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , припиненим, вказуючи на те, що Банк, в порушення вимог ч.4 ст. 559 ЦК України не звертався до поручителя із вимогою про виконання основного зобов`язання протягом строку, що перевищує шість місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.
      Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року первісний позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково.
      Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором кредиту № 26-87G/06-2006И (№26-882/06-2006И) від 07.07.2006 року у розмірі 35 619,92 доларів США і 44 448,18 гривень.
      Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.
      У задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про стягнення, як з поручителя, кредитної заборгованості-відмовлено.
      Зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання припиненим договору поруки -задоволено.
      Визнано припиненим договір поруки № 26-87G/06-2006И від 07.07.2006 року, що був укладений між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 , з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань за договором кредиту № 26-87G/06-2006И (№ 26-882/06-2006И від 07.07.2006 року).
      Стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 243,60 грн.
      В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з нього заборгованості скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» відмовити в повному обсязі. В іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.02.2916 року просив залишити без змін.
      В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.
      Представники ПАТ «УкрСиббанк» проти апеляційної скарги заперечували, вважаючи рішення суду законним.
      Відповідачка за первісним позовом ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
      Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
      Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.
      Згідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
      Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
      Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
      Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 07.07.2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №26-882/06/2006И, за умовами якого відповідачу було надано кредит в сумі 45 000,00 доларів США, на строк до 07 липня 2027 року, із процентною ставкою за користування кредитом - 11,80%.
      07 липня 2006 року в рахунок забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №26-87G/06-2006И, за яким остання зобов`язувалась перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань перед АКІБ «УкрСиббанк» за вказаним кредитним договором.
      Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
      Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч.1 ст. 509 ЦК України).
      Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором.
      За правилом статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу.
      Судом встановлено, що узв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за договором кредиту у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за кредитним договором, яка станом на 31.03.2015 року склала 35 619,92 доларів США і 44 448,18 гривень; загальний розмір заборгованості позичальника складається із 29 943,55 доларів США -боргу за кредитом, 5 679,37 доларів США - боргу за відсотками за користування кредитом, 44 448,18 грн. пені.
      Звертаючись до суду з вказаним позовом, Банк зазначав, що в зв`язку з несвоєчасним виконанням взятих на себе зобов`язань 23 липня 2014 року відповідачам було направлено вимогу про погашення простроченої заборгованості за кредитним договором, що підтверджується реєстрами про відправку рекомендованих листів, однак, станом на день звернення з даним позовом до суду відповідачі свої зобов`язання щодо погашення заборгованості по наданому кредиту та сплаті процентів за користування ним, не виконали.
      Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що наявні підстави для дострокового стягнення заборгованості за кредитом, оскільки вимога про погашення простроченої заборгованості була направлена боржнику 23 липня 2014 року, то датою дострокового повернення всього розміру кредиту слід вважати 03 вересня 2014 року.
      Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, виходячи з наступного.
      Пунктом 1.2.2. договору про надання споживчого кредиту визначено, що позичальник зобов`язався повернути кредит у повному обсязі в будь-якому випадку не пізніше07 липня 2027 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до визнаного банком терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору.
      В пункті 11.1 договору про надання споживчого кредиту зазначено, що у випадку настання обставин, визначених у підпунктах 2. 3, 4. 9, 5. 3, 5. 5, 5. 8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 цього договору та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і неусунення позичальником порушень умов цього договору протягом 31 календарного дня з дня одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси, без попереднього про це письмового повідомлення банку чи у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку.
      У пункті 11.2 договору про надання споживчого кредиту № 26-87G/06-2006И від 07 липня 2006 року сторонами обумовлено, що зазначене у пункті 11.1 договору повідомлення (вимога) банку направляється листом (цінний з описом та повідомленням про вручення) або доставляється кур`єром на адресу позичальнику, що вказана у розділі 12 цього договору.
      У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зазначено, «якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зі змінами, передбаченими Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року).
      Наведені приписи дають підстави до висновку, що ч.10 ст. 11 зазначеного Закону у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлено обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
      З матеріалів справи слідує, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, а тому до спірних правовідносин мають бути застосовані ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».
      Крім того, ч.10 ст.11 «Про захист прав споживачів» передбачено, що 60-тиденний строк має відраховуватись саме з дати отримання, а не відправлення вимоги.
      Боржник вважається належним чином повідомлений про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, коли банком не лише відправлено на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку (постанова Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року, справа №6-57цс12).
      В матеріалах справи відсутні докази про отримання відповідачем ОСОБА_1 вимоги про дострокове повернення кредиту. Сама по собі наявність вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості чи квитанції, яка підтверджує її відправку, не може бути доказом отримання позичальником цієї вимоги.
      Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про те, що боржником була отримана вимога про дострокове погашення заборгованості за кредитом, в зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позову, не можна вважати обґрунтованим, оскільки він спростовується зібраними по справі доказами.
      За таких обставин, рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Також підлягає скасуванню рішення суду в частині стягнення судового збору, у відповідності до вимог ч.3 ст. 141 ЦПК України, за правилами якої, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      В частині вирішення позовних вимог Банку до ОСОБА_2 та в частині вирішення зустрічного позову судове рішення не оскаржувалося, тому судом апеляційної інстанції не переглядалося.
      Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
      П О С Т А Н О В И В :
      Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
      Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року скасувати в частині стягнення заборгованості та судового збору з ОСОБА_1 та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 - відмовити.
      В решті судове рішення залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття й може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів.
      Повний текст постанови виготовлений 12 жовтня 2020 року.
      Головуючий
      Судді:
      Джерело: ЄДРСР 92184007
    • By ANTIRAID
      Єдиний унікальний номер 761/39166/18
      Номер провадження 22-ц/804/1044/20
      Єдиний унікальний номер 761/39166/18 Головуючий у 1 інстанції Величко О.В.
      Номер провадження 22-ц/804/1044/20 Доповідач Корчиста О.І.
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      15 вересня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі:
      головуючого судді: Корчистої О.І.
      суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В.
      за участю секретаря Гуляєва М.В.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну справу №761/39166/18 за позовом Акціонерного Товариства «Прокредитбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фартнео» про стягнення кредитної заборгованості,
      за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_3 ,
      на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 грудня 2019 року,
      встановив:
      КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
      У жовтні 2018 року Акціонерне Товариство «Прокредитбанк» (далі за текстом АТ «Прокредитбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фартнео» (далі за текстом ТОВ «Фартнео») про стягнення кредитної заборгованості.
      В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 15 квітня 2011 року між позивачем АТ «Прокредитбанк» та третьою особою по справі ТОВ «Фартнео» було укладено Рамкову угоду № FW401.372, відповідно до умов якої АТ «Прокредитбанк» здійснив кредитування ТОВ «Фартнео» шляхом укладення Договору про надання овердрафту №401.44439/FW401/372 від 20 травня 2014 року (далі за текстом кредитний договір), згідно до умов якого ТОВ «Фартнео» отримало кредит в розмірі 1 000 000 гривень під 23% річних строком з 20 травня 2014 року по 20 травня 2016 року.
      З метою забезпечення взятих на себе ТОВ «Фартнео» зобов`язань за вказаним договором, між АТ «Прокредитбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було укладено договори поруки № FIL.64577-ДП1 та №9771-ДП2 від 15 квітня 2011 року.
      В порушення умов кредитного договору ТОВ «Фартнео» не забезпечило своєчасне погашення кредиту, у зв`язку з чим перед позивачем утворилась кредитна заборгованість в розмірі 1 018 297,93 гривень, з яких 1 000 000 гривень - капітал, 18 022,37 гривень - відсотки, 275,56 гривень - відсотки за неправомірне користування кредитом.
      Просило стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як солідарних із ТОВ «Фартнео» боржників заборгованість за Договором про надання овердрафту 401.44439/FW401/372 від 20 травня 2014 року, який є невід`ємною частиною Рамкової угоди № FW401.372 від 15 квітня 2011 року, в розмірі 1 018 297,93 гривень з кожного та судовий збір в розмірі 15 274,47 гривень.
      КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
      Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 грудня 2019 року позовні вимоги АТ «Прокредитбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: ТОВ «Фартнео» про стягнення кредитної заборгованості, задоволено.
      Стягнуто з ОСОБА_1 як солідарного із ТОВ «Фартнео» боржника на користь АТ «Прокредитбанк» заборгованість за кредитним договором № 401.44439/ FW401/372 від 20 травня 2014 року, який є невід`ємною частиною Рамкової угоди № FW401.372 від 15 квітня 2011 року - в розмірі 1 018 297,93 гривень.
      Стягнуто з ОСОБА_2 як солідарного із ТОВ «Фартнео» боржника, на користь АТ «Прокредитбанк» заборгованість за кредитним договором № 401.44439/ FW401/372 від 20 травня 2014 року, який є невід`ємною частиною Рамкової угоди №FW401.372 від 15 квітня 2011 року в розмірі 1 018 297,93 гривень.
      Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Прокредитбанк» в рівних частках судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 15274,47 гривень, по 7637,24 гривень з кожного.
      КОРОТКИЙ ЗМІСТ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
      В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 грудня 2019 року, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову АТ «Прокредитбанк». Стягнути з АТ «Прокредитбанк» на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на судовий збір та професійну правничу допомогу.
      УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
      В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що за умовами договорів поруки, укладених між АТ «Прокредитбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 № FIL.64577-ДП1 та №9771-ДП2 від 15 квітня 2011 року, встановлено строк, після якого порука припиняється (п. 4.1 Договору поруки), тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.
      Згідно п. 4.1 Договору поруки кредитор вправі пред`явити вимогу поручителю про погашення заборгованості позичальника протягом 3 років з моменту виникнення існуючої на момент такої вимоги заборгованості позичальника. У договорі про надання овердафту №401.44439/АЦ401.372 строк дії овердрафту з 20 травня 2014 року по 20 травня 2016 року включно. Оскільки встановлений п.4.1 Договору поруки, строк, протягом якого кредитор може звернутися з вимогою до поручителів, та зважаючи на те, що кредитор звернувся з позовом лише у жовтні 2018 року, кредитор АТ «Прокредитбанк» пропустив строк звернення з вимогою до поручителів, а тому порука, яка виникла на підставі договору поруки, є припиненою.
      Суд першої інстанції проігнорував закріплені у договорах поруки умови щодо права кредитора звернутись з вимогою до поручителів про погашення заборгованості позичальника протягом 3 років з моменту виникнення існуючої на момент такої вимоги заборгованості позичальника, та дійшов протилежного висновку.
      УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      До Донецького апеляційного суду від позивача АТ «Прокредитбанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 грудня 2019 року без змін.
      В обґрунтування відзиву вказує, що пунктами 8.4-8.7 Рамкової угоди передбачено, що позичальник зобов`язаний достроково погасити весь залишок кредиту протягом п`яти банківських днів з дня відправлення (вручення, якщо кредитор вручив вимогу) позичальнику чи поручителям вимоги, якщо інша сума чи строк дострокового погашення не вказані у такій вимозі. Кредитор вправі у будь-який час прийняти рішення про відкликання вимоги. У такому випадку погашення кредиту здійснюється у порядку, що діяв до пред`явлення вимоги, якщо інше не буде визначено кредитором. Кредитор вправі самостійно та без повідомлення позичальника приймати рішення про збільшення строків, вказаних у пунктах 8.4, 8.6 Рамкової угоди. Після виникнення прострочення платежу по процентам, позивач мав намір, але не мав об`єктивної можливості надіслати вимогу про дострокове погашення кредиту чи рішення про зміну строків дострокового погашення ані до позичальника, ні до поручителів. Це було зумовлено проведенням антитерористичної операції на Сході України. Водночас, позичальник та поручителі не повідомляли банк про своє місцезнаходження/зміну місцезнаходження та фактичний стан справ в бізнесі, розуміючи при цьому, що їх кредитна заборгованість залишилась не погашеною. Враховуючи наведені обставини, 29 грудня 2015 року банк визначив як дату винесення на прострочення суми заборгованості по овердрафту.
      Отже 29 грудня 2015 року строк дії договору про надання овердрафту № 401.44439 ще тривав. Але трохи згодом в цей же день банк змінив строк дії договору, встановивши вимогу про його дострокове повернення та встановив всю суму заборгованості на прострочення. Банк зазначає, що ним було допущено описку в розрахунку заборгованості, а саме замість 29 грудня 2015 року вказано 25 грудня 2015 року. Отже, банк не пропустив строк в три роки, що передбачений п. 4.1 Договору поруки.
      ПОЯСНЕННЯ СТОРІН У СУДОВОМУ ЗАСІДАННІ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
      В судовому засіданні апеляційного суду представники ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 доводи, викладені в апеляційній скарзі, підтримали та просили її задовольнити.
      В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача АТ «Прокредитбанк» Позняк І.С. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
      В судове засідання апеляційного суду відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та третя особа ТОВ «Фартнео» не з`явились, повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи.
      Відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
      ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
      Судом першої інстанції встановлено, що 20 травня 2014 року між АТ «Прокредитбанк» та ТОВ «Фартнео» укладено Договір про надання овердрафту №401.44439/FW401/372 від 20 травня 2014 року (далі-кредитний договір), згідно з яким ТОВ «Фартнео» отримало від АТ «Прокредитбанк» кредит в розмірі 1 000 000 гривень з 20 травня 2014 року по 20 травня 2016 рік, зі сплатою відсотків в розмірі 23% річних, з цільовим призначенням - поповнення обігових коштів, зобов`язавшись погасити використаний ліміт овердрафту не пізніше дня закінчення строк дії овердрафту та сплачувати проценти за користування овердрафтом у встановлений кредитним договором строк. Рамковою угодою встановлено ліміт строку кредитування - 120 місяців.
      Також судом встановлено, що Рамковою угодою встановлено ліміт строку кредитування - 120 місяців.
      Крім цього, судом встановлено, що п. 8.7 Рамкової угоди кредитор вправі самостійно та без повідомлення позичальника приймати рішення про збільшення строків, вказаних у п. 8.4, 6.6 Угоди.
      Відповідно до п. 8.4 Угоди позичальник зобов`язаний достроково погасити весь залишок кредиту протягом п`яти днів з дня направлення позичальнику чи поручителям вимоги, якщо інша сума чи строк дострокового погашення не будуть вказані у такій вимозі.
      Відповідно до п. 8.6 Угоди у разі виникнення заборгованості позичальника тривалістю понад 30 календарних днів позичальник зобов`язаний здійснити повне дострокове погашення кредиту, виданого на підставі кредитного договору, по якому існує прострочення не пізніше ніж через 3 банківських дні з моменту настання тридцятого календарного дня прострочення незалежно від того, чи кредитор пред`явив йому вимогу, якщо інше не буде погоджено з кредитором.
      Також судом встановлено, що за невиконання ТОВ «Фартнео» усіх зобов`язань за кредитним договором, укладеним на підставі та в межах Рамкової угоди, відповідати перед банком в повному обсязі як солідарний із позичальником боржник зобов`язались відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що 15.04.2011 року між ними та Банком укладено договори поруки № FIL.64577-ДП1 та №9771-ДП2.
      Внаслідок порушення умов договору у третьої особи перед Банком станом на 12 вересня 2018 року виникла заборгованість, яка дорівнює 1 018 297,93 гривень, з яких 1 000000 гривень - капітал, 18022,37 гривень - відсотки, 275,56 гривень - відсотки за неправомірне користування кредитом.
      ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
      Апеляційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_3 , підлягає задоволенню.
      МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ
      НОРМИ ПРАВА
      Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
      Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
      Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
      У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Задовольняючи позовні вимоги АТ «Прокредитбанк» суд першої інстанції виходив з того, що зібрані у справі докази вказують на наявність заборгованості у ТОВ «Фартнео» перед позивачем в сумі 1018297,93 гривень і на право кредитора звернутися до поручителів. Порука, згідно умов договору, діє з 15 квітня 2011 року по 15 квітня 2021 року (ліміт строку кредитування), тобто є діючою, при цьому суд першої інстанції виходив з того, що згідно з умовам Договору поруки непред`явлення кредитором вимоги про погашення поручителем заборгованості позивальника, на що посилається представник позивача, не тягне за собою припинення поруки. Зміна кредитором строку погашення овердрафту до 25 грудня 2015 року не змінює обсягу відповідальності боржника,тому також не є підставою для визнання поруки припиненою. При цьому, суд першої інстанції не прийняв доводи представника відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки останній платіж щодо погашення кредиту був здійснений 22 квітня 2015 року, банком встановлено дату дострокового повного погашення овердрафту - 25 грудня 2015 року, а у Договорах поруки №9771-ДП2 та № FIL.64577-ДП1 від 15 квітня 2011 року встановлена позовна давність у 5 років, включаючи вимоги, щодо яких законодавством встановлена спеціальна чи обмежена позовна давність.
      З такими висновками суду першої інстанції не можна погодитись за наступних підстав.
      Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.
      Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
      Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Правові наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
      Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
      Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
      Встановлено, що 15 квітня 2011 року між АТ «Прокредитбанк» та ТОВ «Фартнео» було укладено Рамкову угоду №FW401.372, відповідно до умов якої АТ «Прокредитбанк» здійснив кредитування ТОВ «Фартнео» шляхом укладення Договору про надання овердрафту №401.44439/FW401/372 від 20 травня 2014 року (далі за текстом кредитний договір), згідно до умов якого ТОВ «Фартнео» отримало кредит в розмірі 1 000 000 гривень під 23% річних строком з 20 травня 2014 року по 20 травня 2016 року. (т.І, а.с.5-7, 8-9)
      Для забезпечення взятих на ТОВ «Фартнео» зобов`язань за вказаним договором, між АТ «Прокредитбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договори поруки №FIL.64577-ДП1 та №9771-ДП2 від 15 квітня 2011 року. (т.І, а.с.19-20, 21-22)
      Встановлено та не заперечувалось сторонами, що останній черговий платіж за кредитним договором ТОВ «Фартнео» сплачений 22 квітня 2015 року. (т.І, а.с.10 (зворотний бік))
      Згідно п.8.6. Рамкової угоди у разі виникнення заборгованості позичальника тривалістю понад 30 календарних днів позичальник зобов`язаний здійснити повне дострокове погашення кредиту, виданого на підставі кредитного договору, по якому існує прострочення не пізніше ніж через 3 банківських дні з моменту настання тридцятого календарного дня прострочення незалежно від того, чи кредитор пред`явив йому вимогу, якщо інше не буде погоджено з кредитором.
      Отже, після спливу 30-ти денного терміну з моменту нездійснення ТОВ «Фартнео» чергового платежу за кредитним догочовром, право АТ «Прокредитбанк» було порушено та виникло право вимоги повернення кредитних коштів.
      Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.
      Зі спливом строку, визначеного договором поруки, або зі спливом строку, визначеного законом, порука та відповідне право вимоги кредитора припиняються.
      Відповідно до п. 4.1. Договорів поруки порука діє з моменту укладення договору протягом усього часу дії, встановленого Рамковою угодою ліміту строку кредитування та до моменту, що наступить пізніше: припинення строку дії Рамкової угоди чи належне виконання усіх вимог кредитора. Припинення окремих кредитних договорів чи погашення заборгованості позичальника до моменту припинення строку дії Рамкової угоди, а також пред`явлення кредитором вимоги про погашення поручителем заборгованості позичальника не тягне за собою припинення поруки.
      Згідно частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). А календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).
      З огляду на вказане у договорах поруки сторони не встановили її строк у розумінні статті 251 ЦК України.
      В абзаці 2 пункту 4.1. Договорів поруки також визначено, що кредитор вправі пред`явити вимогу поручителю про погашення заборгованості позичальника протягом 3 років з моменту виникнення існуючої на момент такої вимоги заборгованості позичальника.
      Тому, у цьому випадку підлягав застосуванню припис частини 4 статті 559 ЦК України, згідно якого порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.
      Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у вказаній редакції, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Тому, враховуючи припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання зі спливом визначеного договором або законом строку, застосоване у першому реченні частини 4 статті 559 ЦК України у зазначеній редакції словосполучення «порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки» слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Вказане не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом трьох років, як і зазначено у п.4.1. договорів поруки, які були укладені з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..
      Аналогічна правова позиція викладена Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц.
      За п.8.6. Рамкової угоди від 15 квітня 2011 року позичальник ТОВ «Фартнео», прострочивши оплату чергового платежу, мав обов`язок здійснити повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором протягом 30-ти календарних днів не пізніше ніж через 3 банківських дні з моменту настання тридцятого календарного дня прострочення, тобто не пізніше 08 червня 2015 року.
      З огляду на вказане апеляційний суд приходить до висновку, що позивач реалізував право на пред`явлення вимоги до поручителів шляхом подання позову до суду 12 жовтня 2018 року, тобто після спливу трирічного терміну, визначеного у п.4.1 Договорів поруки.
      Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду враховує п.8.6. кредитного договору щодо обов`язку позичальника у разі виникнення заборгованості понад 30 календарних днів здійснити повне дострокове погашення кредиту.
      Враховуючи, що пунктом 8.6. Рамкової угоди сторонами визначено обов`язок позичальника у разі виникнення заборгованості понад 30 календарних днів здійснити повне дострокове погашення кредиту, тобто без обов`язкового пред`явлення банком до позичальника та поручителя вимоги про дострокове повернення коштів за кредитним договором, а тому з часу виникнення у банку такого права змінюється строк виконання основного зобов`язання, і порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя протягом 3 років (як визначено у договорах поруки) від зміненої дати виконання основного зобов`язання.
      Зазначені обставини залишились поза увагою суду першої інстанції у зв`язку з чим сід дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог АТ «Прокредит банк» та їх задоволення.
      Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
      ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
      Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
      Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог АТ «Прокредитбанк».
      Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
      постановив:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_3 , задовольнити.
      Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 грудня 2019 року скасувати.
      У задоволенні позовних вимог Акціонерного Товариства «Прокредитбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фартнео» про стягнення кредитної заборгованості відмовити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
      Головуючий О.І. Корчиста
      Судді: О.Д. Канурна
      Т.В. Космачевська
      Повний текст постанови складений 16 вересня 2020 року.
      Головуючий О.І. Корчиста
      Джерело: ЄДРСР 91586654
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      26 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 910/13109/18
      Провадження № 12-7гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П.,
      представника позивача - Куценка О. В.
      відповідача ОСОБА_2 особисто,
      представника ОСОБА_2 - Головкова Є. І.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 4 листопада 2019 року (судді Пономаренко Є. Ю., Кропивна Л. В., Руденко М. А.) у справі № 910/13109/18 за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», Банк) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стил Форт» (далі - ТОВ «Стил Форт») та ОСОБА_2 про стягнення 1 295 191, 59 грн.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У жовтні 2018 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Стил Форт» та ОСОБА_2 про стягнення коштів у розмірі 1 295 191, 59 грн.
      1.2. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що внаслідок неналежного виконання ТОВ «Стил Форт» умов договору банківського обслуговування в останнього виникла заборгованість у розмірі 1 295 191,59 грн, яку позивач просить солідарно стягнути з ТОВ «Стил Форт» та ОСОБА_2 як поручителя позичальника за договором поруки від 29 травня 2015 року № РOR1432898962983.
      2. Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції
      2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 січня 2019 року у справі № 910/13109/18 позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з ТОВ «Стил Форт» та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість по кредиту в розмірі 970 836, 07 грн, заборгованість за відсотками в розмірі 171 028, 97 грн, пеню в розмірі 153 326, 55 грн, вирішено питання про розподіл судового збору.
      2.2.Північний апеляційний господарський суд постановою від 4 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позов Банку до ТОВ «Стил Форт» та ОСОБА_2 про стягнення 1 295 191, 59 грн задовольнив повністю. Стягнув солідарно з ТОВ «Стил Форт» та ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за кредитом у розмірі 970 836, 07 грн, заборгованість за відсотками в розмірі 171 028, 97 грн, пеню в розмірі 153 326, 55 грн та судовий збір у розмірі 19 427,87 грн.
      2.3. Підставою для скасування рішення суду першої інстанції стало порушення ним норм процесуального права щодо належного повідомлення учасників справи. Разом з тим, суд апеляційної інстанції встановив, що неналежне виконання боржником своїх обов`язків щодо повернення кредиту підтверджено матеріалами справи, а враховуючи, що зобов`язання боржника були забезпечені порукою, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості солідарно з боржника та поручителя.
      3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      3.1. У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою, у якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 4 листопада 2019 року у справі № 910/13109/18 скасувати в частині стягнення заборгованості, відсотків, пені та судового збору з поручителя, позовну заяву в цій частині залишити без задоволення.
      3.2. У своїй касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається, зокрема, на припинення поруки за договором поруки на підставі частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови не врахував того, що ОСОБА_2 як поручитель не надавав письмової згоди на збільшення кредитного ліміту ТОВ «Стил Форт» з 200 000, 00 грн до 1 000 000, 00 грн та про таку зміну не повідомлявся, що є підставою для припинення його поруки.
      3.3. Також за доводами касаційної скарги апеляційний суд не взяв до уваги те, що умови договору поруки щодо строку його дії не відповідають умовам договору банківського обслуговування, якими строк дії основного зобов`язання не визначено; не встановив належним чином дійсні обставини справи щодо підстав зарахування коштів на рахунок ТОВ «Стил Форт», не надав оцінки доводам та доказам скаржника про порушення порядку проведення фінансових операцій керівником товариства, які також мають істотне значення для вирішення спору.
      3.4. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 грудня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , призначив справу до розгляду в судовому засіданні, а ухвалою від 28 січня 2020 року справу разом з касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      3.5. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про необхідність відступити від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду, викладеного в постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2018 року у справі № 569/8360/16-ц, у якій суд виходячи із системного аналізу положень пунктів 1.1 та 4.2 договору поруки (які є ідентичними з договором поруки в цій справі) прийшов до висновку про припинення поруки, оскільки збільшення кредитного ліміту за кредитними зобов`язаннями мало відбуватись за письмовим погодженням з поручителем. Колегія суддів Касаційного цивільного суду у вказаній постанові зазначила, що, встановивши факт збільшення кредитного ліміту за кредитними зобов`язаннями боржника без погодження з поручителем, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що на підставі частини першої статті 559 ЦК Українипорука є припиненою.
      3.6. Водночас Касаційний господарський суд у складі Верховного Суд послався на протилежні правові позиції, викладені в постановах від 15 травня 2019 року у справі № 922/699/17, 14 серпня 2019 року у справі № 910/12419/18, від 1 листопада 2019 року у справі № 910/13940/18, відповідно до яких Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для припинення поруки в аналогічних правовідносинах.
      3.7. Ухвалою від 12 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу № 910/13109/18 та призначила її розгляд в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
      4. Позиція учасників справи
      4.1. АТ КБ «Приватбанк» у відзиві на касаційну скаргу та в додаткових поясненнях заперечив її доводи та просив залишити скаргу без задоволення, зазначивши, що заперечення скаржника щодо його звільнення від відповідальності за порушення умов основного зобов`язання позичальником та щодо припинення договору поруки в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України не відповідають нормам чинного законодавства та умовам договору, а відтак і не заслуговують на увагу.
      4.2. У судовому засіданні представник АТ КБ «Приватбанк» заперечення, викладені у відзиві на касаційну скаргу, підтримав у повному обсязі.
      4.3. У письмових поясненнях та особисто в судовому засіданні ОСОБА_2 наголошував, що своєї згоди на продовження поруки після продажу ним корпоративних прав ТОВ «Стил Форт» не надавав, як і не надавав згоди на підвищення кредитного ліміту та не погоджував приєднання ТОВ «Стил Форт» до послуги «КУБ», за якою підприємству було відкрито кредитний ліміт на 1 млн грн.
      5. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
      5.1. Встановлено, що 23 грудня 2014 року ТОВ «Стил форт» (клієнт) та ПАТ КБ «Приватбанк» уклали договір банківського обслуговування (поточного рахунку) зі встановленням кредитного ліміту на поточний рахунок шляхом приєднання позичальника до публічної оферти через підписання заяви про відкриття рахунку та заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 22 грудня 2014 року.
      5.2. Відповідно до заяви ТОВ «Стил форт» відкрито поточний рахунок та встановлено кредитний ліміт.
      5.3. У заяві зазначено, що клієнт, підписавши цю заяву, приєднується і погоджується з умовами, викладеними в Умовах і правилах надання банківських послуг (далі - Умови) (знаходяться на сайті банку www.pb.ua), Тарифах Банку.
      5.4. Відповідно до пункту 3.2.1.1.1 Умов кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір: або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банку та клієнта.
      5.5. Кредит надається в обмін на зобов`язання клієнта щодо його повернення, сплати процентів та винагороди (пункт 3.2.1.1.3 Умов).
      5.6. Положеннями пункту 3.2.1.1.6 Умов встановлено, що ліміт може бути змінений банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами, в разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами банку. Підписавши угоду, клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта (системи клієнт - банк, інтернет - клієнт - банк, sms - повідомлення або інших).
      5.7. Відповідно до пункту 3.2.1.1.8 Умов проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до Умов (або у формі «заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки», або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт - банк/інтернет - клієнт - банк, або у формі обміну інформацією в паперовому або електронному вигляді, або в будь-якій іншій формі).
      5.8. За пунктом 3.2.1.2.2.3 Умов клієнт зобов`язаний здійснювати погашення кредиту, отриманого в межах установленого ліміту, не пізніше терміну закінчення періоду безперервного користування кредитом, установленого пунктом 3.2.1.1.11.
      5.9. Пунктом 3.2.1.1.11 Умов, зокрема, передбачено, що період безперервного користування кредитним лімітом на поточному рахунку - не більше 30 днів.
      5.10. За пунктом 3.2.1.4.1.3 Умов у випадку непогашення кредиту протягом 30 днів з дати закінчення періоду, у який дебетове сальдо на позиковому рахунку підлягало обнулінню, починаючи з 31-го дня після дати закінчення цього періоду, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними.
      5.11. Під «непогашенням кредиту» мається на увазі невиникнення на поточному рахунку нульового сальдо при закритті банківського дня (пункт 3.2.1.4.1.4 Умов).
      5.12. Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати (пункт 3.2.1.4.9 Умов).
      5.13. Згідно з пунктом 3.2.1.2.3.4 Умов банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбаченого умовами, змінити умови кредитування - вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитом.
      5.14. Також установлено, що з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 уклали договір поруки від 29 травня 2015 року № POR1432898962983 (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ «Стил Форт» зобов`язань за угодами приєднання до:
      розділу 3.2.1. «Кредитний ліміт» Умов та правил надання банківських послуг (далі - Угода 1)зі сплати:
      а) процентної ставки за користування кредитом:
      - за період користування кредитом згідно з пунктом 3.2.1.4.1.2 Угоди 1 у розмірі 33 % (тридцять три) річних;
      - за період користування кредитом згідно з пунктом 3.2.1.4.1.3 Угоди 1 у розмірі 66 % річних;
      б) комісійної винагороди згідно з пунктом 3.2.1.1.17 Угоди 1 в розмірі 3 % від суми перерахувань;
      в) винагороди за використання ліміту відповідно до пункту 3.2.1.4.4 Угоди 1 першого числа кожного місяця в розмірі 0,9 % від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць;
      г) кредиту в розмірі 200 000,00 грн
      якщо під час виконання Угоди 1 зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором, збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, останній при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за Угодою 1 в розмірі таких збільшень; додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні;
      розділу 3.2.2. «Кредит за послугою «Гарантовані платежі» Умов та правил надання банківських послуг (далі - Угода 2) зі сплати:
      а) процентної ставки за користування кредитом:
      - за період користування кредитом згідно з пунктом 3.2.2.2 Угоди 2 у розмірі 36 % річних;
      - за період користування кредитом у разі прострочки згідно з пунктом 3.2.2.2 Угоди 2 у розмірі 56 % річних;
      б) винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодовувати збитки у відповідності, порядку та строки, зазначені в Угоді 2;
      в) кредиту в розмірі 200 000,00 грн.
      якщо під час виконання Угоди 2 зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, останній при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за Угодою 2 в розмірі таких збільшень; додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібно.
      5.15. Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2 в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно із цим пунктом поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності. Поручитель з умовами Угоди 1 та Угоди 2 ознайомлений.
      5.16. За пунктом 1.5 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2 боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
      5.17. Суд установив, що Банк надав ТОВ «Стил Форт» кредитний ліміт у загальному розмірі 1 000 000,00 грн, що підтверджується відповідними доказами, зокрема випискою з рахунку.
      5.18. ТОВ «Стил Форт» зобов`язання щодо повернення кредиту належним чином не виконало, у зв`язку із чим станом на 24 вересня 2018 року в останнього наявна заборгованість перед Банком по кредиту в розмірі 970 836, 07 грн, а також заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 27 квітня по 24 вересня 2018 року в розмірі 171 028,97 грн.
      5.19. Враховуючи наведені обставини, Банк звернувся із цим позовом про стягнення заборгованості за кредитом та процентами солідарно з боржника - ТОВ «Стил Форт» та ОСОБА_2 як поручителя.
      6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
      6.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      6.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      6.3. Оскільки ОСОБА_2 оскаржує висновки апеляційного господарського суду в частині солідарного стягнення суми заборгованості з поручителя,враховуючи визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, постанова в цій справі переглядається в межах вимог та доводів касаційної скарги щодо заявлених позовних вимог до поручителя.
      6.4. Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання ТОВ «Стил Форт» зобов`язань за договором банківського обслуговування та заборгованість перед Банком по кредиту в розмірі 970 836, 07 грн, а також заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 27 квітня по 24 вересня 2018 року в розмірі 171 028,97 грн. Ці висновки апеляційного суду сторони під сумнів не ставлять.
      6.5. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
      6.6. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      6.7. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
      6.8. За положеннями частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
      6.9. За змістом статті1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      6.10. Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою, як одним із видів забезпечення виконання зобов`язання (частина перша статті 546 ЦК України).
      6.11. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 547 ЦК України).
      6.12. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
      6.13. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).
      6.14. Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.
      6.15. Обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).
      6.16. За змістом статті 559 ЦК України зміна обсягу зобов`язань боржника може бути підставою для припинення поруки. Зокрема, частиною першою цієї статті (у редакції, чинній на момент укладання договору поруки) було передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
      6.17. За загальним правилом, установленим частиною першою статті 651 ЦК України, зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з тим за змістом частини третьої статті 651 ЦК України договором або законом може бути передбачено також право сторони договору відмовитися від договору в повному обсязі або частково, тобто розірвати або змінити договір на власний розсуд на підставі одностороннього правочину.
      6.18. Особливістю одностороннього правочину є те, що такий правочин як юридичний факт здійснюється за волевиявленням однієї особи, однак може спричиняти відповідні правові наслідки (породжувати обов`язки) для інших осіб, коли це випливає зі спеціальних положень законодавства.
      6.19. Так, за правилами, передбаченими абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
      6.20. Настання правових наслідків, зумовлених вчиненням особою одностороннього правочину, для інших осіб пов`язане з дотриманням вимог щодо вчинення його у відповідній формі, обумовленій законом, та його реалізацією шляхом доведення цього правочину до відома зацікавлених осіб.
      6.21. Приписи частини першої статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя.
      6.22. Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі.
      6.23. За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
      6.24. Пунктом 4.2 договору поруки сторони узгодили, що зміни та доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін, у письмовому вигляді, шляхом укладання відповідного договору про внесення змін. За встановленими судами обставинами справи сторони не заперечують, що ОСОБА_2 як поручитель письмової згоди на збільшення кредитного ліміту ТОВ «Стил Форт» з 200 000 грн до 1 000 000 грн, а відповідно на збільшення обсягу своєї відповідальності, не надавав і про такі зміни повідомлений не був.
      6.25. Враховуючи викладене, установивши, що кредитний ліміт за кредитними зобов`язаннями боржника збільшено без погодження з поручителем, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з боржника та поручителя спірних сум, оскільки порука за договором від 29 травня 2015 року № POR1432898962983 є припиненою в силу положень частини першої статті 559 ЦК України(у відповідній редакції).
      6.26. Аналогічного за змістом висновку щодо застосування положень частини першої статті 559 ЦК України (у відповідній редакції) дійшов Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26 грудня 2018 року у справі № 569/8360/16-ц. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цієї позиції.
      6.27. Разом з тим, ураховуючи мотиви, викладені в цій постанові, Велика Палата Верховного Суду вбачає за необхідне відступити від правового висновку в подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 910/12419/18 та від 1 листопада 2019 року у справі № 910/13940/18, вказавши, що умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання з поручителем у належній формі.
      7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. Відповідно до приписів частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      7.2. За частиною першою статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
      7.3. Ураховуючи викладене, постанова суду апеляційної інстанції в цій справі в оскарженій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2
      8. Щодо судового збору
      8.1. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги, судові витрати, понесені ОСОБА_2 у зв`язку з переглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанції, покладаються на позивача.
      Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
      Постанову Північного апеляційного господарського суду від 4 листопада 2019 року в частині задоволення позовних вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» заборгованості по кредиту в розмірі 970 836, 07 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 171 028, 97 грн, пені в розмірі 153 326, 55 грн та судового збору в розмірі 19 427,87 грн скасувати.
      Прийняти в цій частині нове рішення, яким у позові до ОСОБА_2 відмовити.
      Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 48 569 (сорок вісім тисяч п'ятсот шістдесят дев'ять) грн 67 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя-доповідач Л. І. Рогач
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. С. Золотніков
      С. В. Бакуліна
      О. Р. Кібенко
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      Н. П. Лященко
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима
      В. В. Пророк
      В. І. Данішевська
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 90111804