Постановление ВСУ по пересмотру о возможности по решению третейского суда взыскать задолженность по потребительскому кредиту с поручителя

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
24 травня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
 
головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів: 
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., 
Романюка Я.М.,
Сімоненко В.М., 

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 31 березня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за заявою Публічного акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року, 

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 31 березня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» (далі – ПАТ «Кредит Європа Банк») до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

ОСОБА_1 зазначала, що 12 червня 2008 року між нею та Закритим акціонерним товариством «Кредит Європа Банк» (далі – ЗАТ «Кредит Європа Банк») було укладено договір про надання споживчого кредиту, за яким банк надав їй кредит на споживчі цілі в розмірі 495 тис. доларів США на строк до 12 червня 2023 року зі сплатою 13,45 % річних. 

На забезпечення виконання зобов’язань боржника за цим договором споживчого кредиту 12 червня 2008 року між ЗАТ «Кредит Європа Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки.

Постійно діючий третейський суд при Асоціації українських банків рішенням від 31 березня 2014 року позовні вимоги ПАТ «Кредит Європа Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнив та стягнув з відповідачів солідарно на користь банку 5 млн 354 тис. 478 грн 65 коп. заборгованості та 25 тис. 500 грн витрат, пов’язаних з вирішенням спору третейським судом. 

Посилаючись на те, що відповідно до підпункту 7 пункту 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» ця справа не підвідомча третейському суду, крім того її не було повідомлено про день та час розгляду справи, не надіслано копії рішення третейського суду, ОСОБА_1 просила скасувати зазначене рішення третейського суду.

Дніпровський районний суд м. Києва ухвалою від 19 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2015 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовив.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 5 лютого 2015 року відмовив ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 21 грудня 2016 року ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2015 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2015 року, а також рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 31 березня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредит Європа Банк» заборгованості за кредитним договором скасувала.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року ПАТ «Кредит Європа Банк» порушує питання про скасування зазначеної ухвали та залишення в силі судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 5, пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції пункту 1 частини другої статті 3895 ЦПК України – при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ПАТ «Кредит Європа Банк» надало копії: ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року, 11 листопада 2015 року; ухвали Верховного Суду України від 19 січня 2016 року; постанови Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року. 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «Кредит Європа Банк» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 12 червня 2008 року ЗАТ «Кредит Європа Банк» та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту, за яким банк надав боржнику кредит на споживчі цілі в розмірі 495 тис. доларів США на строк до 12 червня 2023 року зі сплатою 13,45 % річних. 

16 лютого 2009 року, 22 лютого 2010 року, 27 липня 2011 року ЗАТ «Кредит Європа Банк» та ОСОБА_1 уклали додаткові угоди до вказаного договору про надання споживчого кредиту, згідно з якими пункт 3.5 цього договору викладено в новій редакції, яка передбачає третейське застереження в договорі про надання споживчого кредиту.

На забезпечення виконання зобов’язань боржника за вказаним договором споживчого кредиту 12 червня 2008 року між ЗАТ «Кредит Європа Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки.

16 лютого 2009 року, 22 лютого 2010 року, 27 липня 2011 року, 16 березня 2012 року ЗАТ «Кредит Європа Банк» та ОСОБА_2, ОСОБА_1 уклали додаткові угоди до зазначеного договору поруки, які передбачають третейське застереження в договорі поруки.

Постійно діючий третейський суд при Асоціації українських банків рішенням від 31 березня 2014 року позовні вимоги ПАТ «Кредит Європа Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнив: стягнув з відповідачів солідарно на користь банку 5 млн 354 тис. 478 грн 65 коп. заборгованості та 25 тис. 500 грн витрат, пов’язаних з вирішенням спору третейським судом. 

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що третейський суд розглянув справу в межах своєї компетенції з огляду те, що сторони передбачили в договорі споживчого кредиту третейське застереження. 

Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а також рішення третейського суду, суд касаційної інстанції вважав, що в силу положень пункту 14 частини першої статті 6 «Про захист прав споживачів», розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 3 лютого 2011 року № 2983-VІ «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» (далі – Закону № 2983-VІ) справа не підвідомча третейському суду, оскільки оспорюване рішення третейського суду ухвалено після внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів», а спір виник у зв’язку зі стягненням заборгованості за споживчим кредитом. 

Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року та 13 червня 2016 року, наданих заявником для порівняння, суд касаційної інстанції зазначив про те, що поручитель не є споживачем послуг банку у розумінні пункту 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», тому спір між банком і поручителем про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому передбачено третейське застереження, підвідомчий третейському суду. 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 5, пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» у подібних правовідносинах. 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Одним зі способів захисту прав суб’єктів цивільних правовідносин є звернення до третейських судів, що передбачено статтею 17 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу цієї статті доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI) третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Цей Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина Степаненка Андрія Миколайовича щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. 

За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. 

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки Законом № 2983-VІ виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин з іншими суб’єктами здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах.

А тому незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». 

У справі, яка переглядається, рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, про скасування якого звернулась із заявою ОСОБА_1, ухвалено 31 березня 2014 року, тобто після внесення зазначених змін до Закону України «Про третейські суди».

Відповідно до статті 3895 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано, якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спір про стягнення з боржника на користь банку заборгованості за договором споживчого кредиту не підвідомчий третейському суду, тому рішення третейського суду в цій частині підлягає скасуванню.

Разом з тим порука є способом забезпечення зобов’язань боржника перед кредитором і має похідну правову природу від правовідносин, що виникають з кредитного договору.

Поручитель за змістом договору поруки не є споживачем послуг банку з кредитування, а, навпаки, є особою, яка своєю відповідальністю забезпечує відповідальність боржника у договорі споживчого кредиту, тобто споживача.

Договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов’язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов’язку найманого працівника, або договором про намір здійснити такі дії.

Отже, поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг банку, а тому у цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». 

Такий по суті правовий висновок міститься і в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року та 13 червня 2016 року, наданих заявником для порівняння.

Таким чином, оскільки у справі, яка переглядається, договір поруки містить третейське застереження, то спір між банком і поручителем про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, за виконання зобов’язань за яким останній поручився, підвідомчий третейському суду, отже, рішення третейського суду в цій частині ухвалено в межах його повноважень. 

За таких обставин, суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для скасування оспорюваного рішення третейського суду в частині стягнення заборгованості з поручителя. 

Тому ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, відповідно до статті 3604 ЦПК України підлягає скасуванню в частині скасування рішення третейського суду про стягнення заборгованості з поручителя.

Крім зазначеного, заявник надав для порівняння копію ухвали Верховного Суду України від 19 січня 2016 року, яка не може бути покладена в основу обґрунтування передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав перегляду судового рішення суду касаційної інстанції, оскільки ця ухвала постановлена за наслідками розгляду Верховним Судом України заяви про перегляд судових рішень у порядку глави 3 розділу V цього Кодексу і не є судовим рішенням у розумінні пунктів 3, 4 частини першої статті 358 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки Законом № 2983-VІ виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Незалежно від предмета та підстав спору, а також незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». 

Таким чином, судове рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не суперечить викладеному у зазначеній постанові Верховного Суду України висновку.

Крім того, у заяві про перегляд судового рішення ПАТ «Кредит Європа Банк» зазначило передбачену пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставу неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, проте оскаржуване судове рішення суду касаційної інстанції не підлягає перегляду із зазначеної підстави, оскільки не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а:

Заяву Публічного акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року скасувати в частині скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 31 березня 2014 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» 5 млн 354 тис. 478 грн 65 коп. (п’яти мільйонів трьохсот п’ятдесяти чотирьох тисяч чотирьохсот сімдесяти восьми гривень шістдесяти п’яти копійок) заборгованості та 25 тис. 500 грн (двадцяти п’яти тисяч п’ятисот гривень) витрат, пов’язаних з вирішенням спору третейським судом. У решті ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук 
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко 
Я.М. Романюк 
В.М. Сімоненко

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі № 6-580цс17

Порука є способом забезпечення зобов’язань боржника перед кредитором і має похідну правову природу від правовідносин, що виникають з кредитного договору.

Поручитель за змістом договору поруки не є споживачем послуг банку з кредитування, а, навпаки, є особою, яка своєю відповідальністю забезпечує відповідальність боржника у договорі споживчого кредиту, тобто споживача.

Договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов’язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов’язку найманого працівника, або договором про намір здійснити такі дії.

Отже, поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг банку, а тому у цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». 

Таким чином, оскільки у справі, яка переглядається, договір поруки містить третейське застереження, то спір між банком і поручителем про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, за виконання зобов’язань за яким останній поручився, підвідомчий третейському суду. 
 
Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

Постанова від 24 травня 2017 року № 6-580цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/0E13D0758AC0D19AC2258138002BE545

[ANTIRAID]

ВСУ в очередной раз пришел к довольно противоречивому выводу о возможности взыскания по решению третейского суда задолженности по потребительскому кредиту с поручителя. По мнению судей ВСУ на поручителя по потребительскому кредиту не распространяются нормы Закона Украины "О защите прав потребителей" и он не является потребителем, даже не смотря на то, что фактически при исполнении им обязательств за должника он приобретает все права кредитора по тому же договору потребительского кредитования.