Постановление ВХСУ о взыскании суммы за услуги ЖКХ на незарегистрированное помещение

[ANTIRAID]

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2017 року

Справа № 910/17128/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),
суддів Ковтонюк Л.В.,
Корнілової Ж.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду державного майна України

на рішення господарського суду міста Києва від 26.12.2016 р. (суддя Карабань Я.А.) та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2017 р. (судді: Скрипка І.М., Гончаров С.А., Михальська Ю.Б.)

у справі №910/17128/16 господарського суду міста Києва

за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Ромашка"

до

1.Фонду державного майна України;

2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний Союз"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Київенерго"

про стягнення заборгованості в розмірі 327 214 грн. 56 коп.

за участю представників:

від позивача Золотопуп С.В., довіреність б/н від 18.06.2016 р.

від відповідача 1 Погорілко Н.М., довіреність №227 від 18.05.2017 р.

від відповідача 2 не заявились

від третьої особине з'явились

В С Т А Н О В И В:

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Ромашка" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фонду державного майна України (далі - відповідач 1), в якій, з урахуванням зроблених уточнень, просило суд стягнути з відповідача 60 773 грн. 76 коп. заборгованість з оплати послуг по утриманню будинку та прибудинкових територій, 226 748 грн. 78 коп. заборгованість з оплати опалення, 32 825 грн. 91 коп. інфляційних втрат, 6 866 грн. 11 коп. 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.12.2016 р. у справі №910/17128/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду 22.03.2017 р., позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача 1 на користь позивача 226 748 грн. 78 коп. заборгованості з оплати опалення, 60 488 грн. 82 коп. заборгованості з оплати послуг по утриманню будинку та прибудинкової території, 32 825 грн. 91 коп. інфляційних втрат, 6 866 грн. 11 коп. 3% річних. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду, як і постанову господарського суд апеляційної інстанції, обґрунтовано тим, що відповідач 1 є власником нежилих приміщень та споживачем житлово-комунальних послуг, надання яких забезпечується позивачем. При цьому, відповідач 1 спожиті послуги не оплатив, внаслідок чого утворилась заявлена до стягнення заборгованість, а також у останнього виник обов'язок сплатити нараховані на дану заборгованість інфляційні втрати та 3% річних.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, відповідач 1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2017 р., рішення господарського суду міста Києва від 26.12.2016 р. та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга відповідача 1 мотивована наступним:

1. Договори про надання послуг між сторонами справи укладені не були. Проекти відповідних договорів в порядку ст. 181 Господарського кодексу України позивачем відповідачу 1 не надавались.

2. Правові підстави укладення відповідних договорів протягом спірного періоду були відсутні, оскільки питання приналежності нежилих приміщень до сфери управління відповідача 1 юридично оформлено не було, державна реєстрація права власності не здійснювалась.

3. Позивачем не доведено факту споживання відповідачем 1 житлово-комунальних послуг протягом спірного періоду у відповідному обсязі.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.05.2017 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Вовк І.В., Ковтонюк Л.В., касаційну скаргу відповідача 1 прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 12.06.2017 р.

У зв'язку з запланованою відпусткою судді Вовка І.В., проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого визначено колегію суддів: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Корнілова Ж.О., Ковтонюк Л.В. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2017 р.).

До касаційної скарги відповідачем 1 було додано клопотання про зупинення виконання оскаржуваного рішення місцевого господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.

З огляду на приписи ст. 1211 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи зміст заявленого клопотання, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення.

Позивач скористався правом, наданим йому ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та до початку судового розгляду подав відзив на касаційну скаргу.

У судове засідання 12.06.2017 р. з'явились представники позивача та відповідача 1. Представники відповідача 2 та третьої особи в судове засіданні не з'явились.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні підтримав доводи викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити. Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані рішення та постанову залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, позивач, відповідно до свого статуту та на підставі укладених з виконавцями договорів, забезпечує надання послуг з опалення та гарячого водопостачання, а також послуг по утриманню будинку та прибудинкових територій в багатоквартирному будинку № 4-8 по вул. Павлівська в місті Києві.

З матеріалів справи вбачається, що відповідача 1 визнано власником нежилого приміщення, загальною площею 621,0 м.кв., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Павлівська, буд 4-8, на підставі рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2011 р. у справі № 47/296, залишеного без змін постановою Вищого господарського суду України від 26.11.2014 р.

Крім того, відповідача 1 визнано власником нежилих приміщень з №1 по №12 (групи приміщень № 81), загальною площею 294,2 м.кв., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Павлівська, буд 4-8, на підставі рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2013 р. у справі № 38/9, яке набрало законної сили 08.04.2014 р., у зв'язку з винесенням Київським апеляційним господарським судом ухвали про прийняття відмови від апеляційної скарги.

Державна реєстрація права власності відповідача 1 на вищевказані приміщення була здійснена 12.04.2016 р. та 24.12.2015 р. відповідно.

Позивач вважає, що відповідач 1 у період з 01.10.2014 р. по 31.07.2016 р. споживав певні житлово-комунальні послуги, однак, ухилявся як від укладення договору про відшкодування витрат за надані послуг, так і від такого відшкодування.

Таким чином, предметом судового розгляду у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 1 заборгованість з оплати послуг по утриманню будинку та прибудинкових територій в розмірі 60 773 грн. 76 коп., заборгованість з оплати опалення в розмірі 226 748 грн. 78 коп., а також нарахованих на дану заборгованість 32 825 грн. 91 коп. інфляційних втрат та 6 866 грн. 11 коп. 3% річних.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього кодексу.

Статтею 193 цього кодексу передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Так, п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Вказана правова норма є спеціальною по відношенню до інших приписів цивільного законодавств, тому у даному випадку обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги не ставиться в залежність від наявності укладеного договору на надання таких послуг.

Таким чином, місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до вірного висновку, що у відповідача 1 виник обов'язок відшкодувати позивачу вартість отриманих житлово-комунальних послуг.

Аналогічна правова позиція наведена і в постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 р. у справі №6-59цс13.

Разом з цим, попередні судові інстанції правомірно відхилили доводи відповідача 1 про те, що державна реєстрація права власності на відповідні нежилі приміщення за відповідачем 1 відбулася лише 24.12.2015 р. та 12.04.2016 р.

Судова колегія Вищого господарського суду України погоджується з тим, що момент звернення власника до відповідного органу з метою проведення державної реєстрації залежить від волевиявлення власника.

Крім того, не проведення державної реєстрації права власності не свідчить про те, що власник не отримував відповідні житлово-комунальні послуги в спірний період.

Отже, господарські суди прийшли до обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 1 на користь позивача заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, з урахуванням їх арифметично вірного розрахунку.

Поряд з цим, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін, яка полягає в обов'язку відповідача виконати перед позивачем грошові зобов'язання з відшкодування витрат на оплату комунальних послуг, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

У вказаній статті закріплено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на це та враховуючи здійснений попередніми судовими інстанціями перерахунок, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди вірно визнали наявними підстави для часткового задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Доводи, викладені заявником у касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки такі твердження скаржника не спростовують правомірності висновків попередніх судових інстанцій. Крім того, дані доводи вже були досліджені як місцевим, так і апеляційним, господарськими судами та вмотивовано відхилені ними.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення судів попередніх інстанцій повинні бути залишені без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2017 р. та рішення господарського суду міста Києва від 26.12.2016 р. у справі №910/17128/16 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов
Судді Л.В. Ковтонюк
Ж.О. Корнілова
 
http://reyestr.court.gov.ua/Review/67205396

[ANTIRAID]

ВХСУ согласился с выводами судов низших инстанций о правомерности взыскания суммы за предоставленные услуги по содержанию дома и придомовых территорий, оплаты отопления, а также санкций предусмотренных ст. 625 ГК за период пока помещение не было зарегистрировано за ответчиком, хотя по решению суда было признанно его собственностью.

ВХСУ указал, что не проведение государственной регистрации права собственности не свидетельствует о том, что владелец не получал соответствующие жилищно-коммунальные услуги в спорный период.