Постановление ВСУ по пересмотру о выселении из служебной квартиры пенсионера без предоставления другого жилья


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., 
Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Київського квартирно-експлуатаційного управління до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа – будинкоуправління № 12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, виселення без надання іншого житла за заявою Київського квартирно-експлуатаційного управління про перегляд судових рішень,

в с т а н о в и л а :

У червні 2015 року Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі – Київське КЕУ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа – будинкоуправління № 12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (далі – будинкоуправління № 12 Київського КЕУ Міноборони), про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, виселення без надання іншого житла, посилаючись на те, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій прокуратурі Центрального регіону України й був забезпечений службовим житлом, а саме квартирою АДРЕСА 1. У березні 2010 року відповідач вибув до нового місця служби у м. Львові, де йому було надано службову квартиру за місцем проходження служби.

Мати ОСОБА_2 – відповідач ОСОБА_1 у добровільному порядку службове жиле приміщення не звільняє, тому Київське КЕУ просило виселити ОСОБА_2 зі спірної службової квартири без надання іншого жилого приміщення, а також визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування службовою квартирою.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2015 року позов Київського КЕУ задоволено. Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування службовою квартирою АДРЕСА 1. Виселено ОСОБА_2 із зазначеної квартири.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові. 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2017 року рішення апеляційного суду залишено без змін.

У поданій заяві Київське КЕУ просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 125 ЖК Української РСР.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з липня 2006 року проходив військову службу у військовій прокуратурі Центрального регіону України.

Розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації НОМЕР 1 від 24 березня 2004 року квартиру АДРЕСА 1 включено до складу службового житла Київського КЕУ Міноборони та взято на баланс будинкоуправління № 12 і вона обліковується в Київському квартирно-експлуатаційному управлінні.

На час проходження військової служби у Київському гарнізоні ОСОБА_1 одержав ордер на право зайняття службового житлового приміщення НОМЕР 2 від 25 жовтня 2006 року – однокімнатної квартири АДРЕСА 1, на склад сім`ї – одна особа.

Житлова комісія військової прокуратури Центрального регіону України 25 березня 2010 року прийняла рішення про виключення з квартирного обліку в Київському гарнізоні полковника юстиції ОСОБА_1 у зв’язку з переміщенням до нового місця служби в інший населений пункт, що підтверджується протоколом № 4 від 25 березня 2010 року. 

2 серпня 2012 року ОСОБА_1 написав заяву, яка нотаріально посвідчена, в якій дав свою згоду на здачу, у разі необхідності, житла – однокімнатної квартири АДРЕСА 1. 

Під час проходження служби у Львівському гарнізоні ОСОБА_1 на сім’ю у складі двох осіб (ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_4) була надана службова квартира АДРЕСА 2, що підтверджується копією ордера від 2 вересня 2013 року.

З копії довідки НОМЕР 3 від 30 жовтня 2014 року, що видана відділом житлового господарства ЛКП № 500 вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 із 6 вересня 2013 року зареєстровані за АДРЕСА 2.

З довідки НОМЕР 3 від 22 квітня 2015 року, виданої КЕУ, вбачається, що в квартирі АДРЕСА 1 станом на 22 квітня 2015 року зареєстрована ОСОБА_2 (мати власника особового рахунку) з 13 березня 2007 року. Власником особового рахунку зазначено ОСОБА_1. 

Актом від 30 квітня 2015 року комісії будинкоуправління № 12 встановлено, що станом на 30 квітня 2015 року в квартирі АДРЕСА 1 проживає ОСОБА_2. 

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_1 забезпечений службовим приміщенням за новим місцем проходження служби у м. Львові, тому втратив право користування службовою квартирою у м. Києві, яку зобов’язаний був передати позивачу, проте свого обов’язку не виконав. ОСОБА_2 не має передбачених законом підстав користуватися спірною квартирою, забезпечена іншим житлом у м. Одесі, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 не проживає та не зареєстрований у спірній службовій квартирі у м. Києві, що свідчить про необґрунтованість вимог позивача про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Відповідачка ОСОБА_2 є пенсіонером по старості, а тому вона не може бути виселена з указаного житла без надання іншого жилого приміщення, оскільки згідно зі статтею 125 ЖК Української РСР без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 ЖК Української РСР, не може бути виселено пенсіонерів по старості.

Проте у наданих для порівняння постанові Верховного Суду України від 19 грудня 2011 року та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2012 року суди виходили з того, що статтею 125 ЖК Української РСР, пунктом 41 Примірного положення про гуртожитки визначено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, а саме у разі, якщо робітники і службовці припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією за власним бажанням, не може бути виселено певне коло осіб, у тому числі пенсіонерів по старості. Отже, положення статті 125, частини третьої статті 132 ЖК Української РСР підлягають застосуванню до житлових правовідносин, одним із суб’єктів яких є особа, яка перебувала з підприємством, установою чи організацією у трудових відносинах. Таким чином, закріплені в статті 125 та частині третій статті 132 ЖК Української РСР гарантії не можуть бути застосовані при вирішенні спору про виселення з гуртожитку громадян, які не перебували чи не перебувають з організацією у трудових відносинах.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 125 ЖК Української РСР.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з наступного.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Держава гарантує забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК Української РСР та іншими нормативно-правовими актами (стаття 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей»).

 Відповідно до статті 118 ЖК Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири. 

Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом статті 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно із частиною другою статті 121 ЖК Української РСР службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

Відповідно до статті 122 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення. 

Таким чином, право користування службовим приміщенням члена сім'ї (або колишнього члена сім'ї) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період її роботи.

Згідно із статтею 124 ЖК Української РСР робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до статті 125 ЖК Української РСР не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, зокрема, пенсіонерів по старості.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року № 2 зазначено, що оскільки в силу статті 125 ЖК деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з'ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався.

Отже, законом установлено, що єдиною підставою для вселення у надане службове приміщення є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства, установи, організації на підставі рішення виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Аналізуючи норми статей 124, 125 ЖК Української РСР слід дійти висновку, що зазначені норми права підлягають застосуванню до житлових правовідносин, одним із суб’єктів яких є особа, яка перебувала з підприємством, установою чи організацією у трудових відносинах.

Таким чином, закріплені в статтях 125 та 124 ЖК Української РСР гарантії не можуть бути застосовані при вирішенні спору про виселення з службового приміщення громадян, які не перебували чи не перебувають з організацією у трудових відносинах.

Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. 

Право користування службовим приміщенням члена сім'ї (або колишнього члена сім'ї) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період її роботи. 

Таким чином, у зв’язку з припиненням проходження служби в м. Києві та вибуттям до нового місця проходження служби у м. Львів ОСОБА_1 та його матір ОСОБА_2 втратили право на користування службовою квартирою у м. Києві.

Крім того, гарантії, визначені положеннями ЖК Української РСР щодо неможливості виселення особи без надання іншого жилого приміщення, законодавцем встановлені з метою недопущення позбавлення особи єдиного житла. Однак, як установлено судами, ОСОБА_2 має можливість користуватися квартирою у м. Одесі, яку також отримував в користування її син ОСОБА_1, а після його вибуття для подальшого проходження служби в м. Київ вона була приватизована ОСОБА_2.

Установивши, що ордер на користування службовою квартирою в м. Києві видавався лише на ОСОБА_1, його матір – ОСОБА_2 вселилась у спірну квартиру як член сім`ї наймача, у трудових відносинах з установою, якою надавалось це службове житло, ОСОБА_2 не перебувала; ОСОБА_2 має можливість користуватися приватизованою нею квартирою, яка знаходиться у м. Одесі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про виселення ОСОБА_2 зі спірної квартири.

Апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, положення статей 124, 125 ЖК Української РСР застосував неправильно, дійшов помилкового висновку про те, що оскільки ОСОБА_2 є пенсіонером по старості, тому її не може бути виселено із службового житла без надання іншого житла, не врахувавши, що остання не перебувала у трудових відносинах з установою, якою було надано спірне службове житло, ордер на її ім`я не видавався, забезпечена іншим житлом.

Крім того, суд апеляційної інстанції на порушення вимог статей 131, 303 ЦПК України безпідставно прийняв до уваги рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 квітня 2016 року, яким ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виселено з квартири АДРЕСА 2, визнано недійсним ордер на вселення у цю квартиру, оскільки зазначене рішення суду під час розгляду місцевим судом вказаної справи не існувало та не могло бути взяте до уваги.

Висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, оскільки останній не зареєстрований та не проживає в спірній квартирі, є обґрунтованими та відповідають вимогам закону.

Таким чином, ухвалені у справі рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій у частині відмови в задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_2 із житлового приміщення без надання іншого житла підлягають скасуванню із залишенням у силі в цій частині рішення суду першої інстанції; у решті рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 
 
п о с т а н о в и л а :

Заяву Київського квартирно-експлуатаційного управління про перегляд судових рішень задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_2 із житлового приміщення без надання іншого житла – скасувати та в цій частині залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2015 року.

У решті позовних вимог рішення апеляційного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2017 року залишити без змін. 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
В.М. Сімоненко

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 
у справі за № 6-798цс17 

Відповідно до статті 118 ЖК Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири. 

Відповідно до статті 122 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення. 

Згідно із статтею 124 ЖК Української РСР робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до статті 125 ЖК Української РСР не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, зокрема, пенсіонерів по старості.

Аналізуючи норми статей 124, 125 ЖК Української РСР слід дійти висновку, що зазначені норми права підлягають застосуванню до житлових правовідносин, одним із суб’єктів яких є особа, яка перебувала з підприємством, установою чи організацією у трудових відносинах.

Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. 

Право користування службовим приміщенням члена сім'ї (або колишнього члена сім'ї) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період її роботи. 

Крім того, гарантії, визначені положеннями ЖК Української РСР щодо неможливості виселення особи без надання іншого жилого приміщення, законодавцем встановлені з метою недопущення позбавлення особи єдиного житла. 

Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк

Постанова від 5 липня 2017 року № 6-798цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/2D1EEEF7B78A0F14C225815B003C397A

Link to comment
Share on other sites

ВСУ в данном решении пришел к двум важным выводам. Во-первых, члены семьи нанимателя, проживающие совместно с ним, пользуются наравне с нанимателем всеми правами и несут все обязанности, вытекающие из договора найма жилого помещения. К членам семьи нанимателя относятся супруг нанимателя, их дети и родители. При этом право пользования служебным помещением члена семьи (или бывшего члена семьи) является производным от права лица, которому в установленном законом порядке выдан специальный ордер для проживания на период работы. Но не смотря на данные обстоятельства и запрет выселять пенсионеров по старости ВСУ принял решение о выселении.

И во-вторых, ВСУ указал на неправомерность принятия во внимания судом апелляционной инстанции решения суда, не существовавшего на момент принятия судом первой инстанции решения.

 

 

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...