Постановление ВСУ по пересмотру о лишении матери родительских прав в связи с ее поведением и не участием в воспитании и содержании детей

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
16 серпня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів:
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., 
Романюка Я.М.,
Сімоненко В.М.,
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: служба у справах дітей Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, служба у справах дітей Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року та рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року, 

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. 

Позивач зазначав, що 28 жовтня 2005 року між сторонами було укладено шлюб, у якому народились сини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. 

Вишгородський районний суд Київської області рішенням від 23 липня 2013 року шлюб між сторонами розірвав. 

За мировою угодою, затвердженою цим же судом 23 липня 2013 року, зокрема, визначено місце проживання дітей разом з батьком – ОСОБА_1.

Позивач також зазначав, що відповідачка з народження дітей відмовилась займатись їх вихованням; під час спільного проживання покидала дітей на тривалий час, вживала алкогольні напої у їх присутності, проявляла агресію до дітей та погано впливала на них своєю поведінкою. Відтоді інтересу до дітей не проявляє, не бере участі в їх вихованні, не піклується про їх фізичний, духовний та моральний розвиток; під час зустрічей з дітьми поводить себе агресивно, застосовує до них фізичний та психологічний тиск; систематично шантажує позивача та вимагає грошових коштів за припинення судових позовів щодо дітей за грошову винагороду; він самостійно виховує синів; утримує дітей, придбаває одяг, взуття та інші речі, необхідні для нормального розвитку дітей, забезпечує навчання, розвиток здібностей дітей, їх духовний та інтелектуальний розвиток. 

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що відповідачка самоусунулася від виконання батьківських обов'язків з виховання дітей; для здоров'я дітей, як фізичного так і психічного, на його думку, байдужість матері та її відношення до дітей, ухилення від виконання нею батьківських обов'язків починає створювати невідворотні наслідки, позивач просив позбавити відповідачку батьківських прав щодо їх дітей.
 
Солом’янський районний суд м. Києва рішенням від 20 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив: позбавив ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 20 липня 2016 року рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року залишила без змін.
 
У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року та рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року ОСОБА_2 просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції статті 164 Сімейного кодексу України (далі – СК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

На обґрунтування заяви ОСОБА_2 надала копії: ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року та ухвал Верховного Суду України від 12 грудня 2007 року, 11 червня 2008 року. 
 
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_2 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
 
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
 
Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
 
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 28 жовтня 2005 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено шлюб. 

У шлюбі у них народились сини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. 

Вишгородський районний суд Київської області рішенням від 23 липня 2013 року шлюб між сторонами розірвав. 

За мировою угодою, затвердженою цим же судом 23 липня 2013 року, зокрема, визначено місце проживання дітей разом з батьком – ОСОБА_1. 

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, установивши, що відповідачка ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей та жорстоко поводиться з ними, дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених нормами статті 164 СК України, для позбавлення відповідачки батьківських прав. 

При цьому суд виходив з того, що: позбавлення відповідачки батьківських прав відповідатиме інтересам малолітніх дітей; батько робить усе можливе для належного виховання дітей; Солом'янський районний суд м. Києва постановою від 20 жовтня 2015 визнав відповідачку винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення (30 червня 2015 року було встановлено, що ОСОБА_2 неналежно виконує обов’язки щодо виховання дітей, а саме: не піклується про моральне виховання, фізичний розвиток дітей; байдуже ставиться до їх психологічного стану; не бере участі у матеріальному забезпеченні дітей); провадження у справі було закрите у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення; відповідно до висновку органу опіки та піклування Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації від 22 жовтня 2015 року доцільним є позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2; після проведення психологічної роботи з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проводилася кандидатом психологічних наук на підставі звернення заступника начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві, було зроблено висновок психолога від 23 березня 2015 року, в якому зазначено, що образ батька ОСОБА_1 викликає у дитини позитивні, доброзичливі емоції, дитина почуває себе радісною, перебуваючи поряд з батьком; мати ОСОБА_2 асоціюється з покараннями та неодноразовим застосуванням стосовно дитини фізичного насилля, у найгіршому прояві це виглядало як потужне штовхання та биття дитини об підлогу з великою люттю; ОСОБА_3 зазначає, що неодноразово як покарання мати зачиняла його в туалеті; відповідно до спогадів дитини мати дуже важко прокидається з ранку і тому завжди перебуває в стані агресії, коли ОСОБА_3 збирається до школи; на думку хлопчика, її дратує те, що вона має ним опікуватися замість відпочинку; при цьому матір не проводжає дитину до школи; її настрій у вечірню пору дня також відзначається дитиною як негативний та агресивний; за результатами проведеної роботи висновком встановлено, що ОСОБА_3 зазнавав психологічного та фізичного насильства з боку матері; за результатами проведеної роботи психолог зробив такі висновки: соціально-підтримуюче оточення для ОСОБА_3 та ОСОБА_4 утворюють їх батько, мачуха, вони самі стосовно один одного як брати, зведені брати і сестри, дідусь і бабуся (батьки батька); дії відповідачки призвели до втрати її дітьми почуття психологічного комфорту та благополуччя (стану суб'єктивного благополуччя); діти зазнавали з боку матері фізичного і психологічного насильства; за таких умов мати фактично стала для власних дітей емоційно недоступною, що унеможливлює виконання нею батьківських функцій; дії матері щодо впливу на психічний стан ОСОБА_3 та ОСОБА_4 можуть кваліфікуватися як жорстоке психологічне поводження; своїх батьків діти не сприймають як подружню пару; діти виявляють специфічні психологічні особливості у ставленні до своєї матері через неузгодженість їхніх психологічних потреб, незбігання та взаємовиключення способів їх задоволення; поведінка та висловлювання матері ОСОБА_2 в ситуаціях взаємодії з дітьми спричиняє виникнення у них психологічного стресу, довготривалий перебіг якого призвів до того, що матір фактично стала для дітей емоційно недоступною і, як наслідок, виконання нею батьківських функцій стосовно дітей – неможливим. Відповідно до відповідей Шахового клубу «Гамбіт» від 31 серпня 2015 року за період із січня до серпня 2015 року мати ОСОБА_3 – ОСОБА_2 навчанням сина не цікавилась, з клубу його не забирала, матеріально не підтримувала розвиток здібностей дитини у клубі, жодного разу не спілкувалася з тренерами у клубі, участі у розвитку та вихованні ОСОБА_3 в клубі не брала. У відповіді Вишгородського спортивного товариства «Футбольний клуб «ДІНАЗ» від 29 серпня 2015 року вказано, що ОСОБА_2 за період із січня до жовтня 2015 до клубу не зверталась, не була присутня на тренуваннях, жодної участі у розвитку та вихованні ОСОБА_3 в клубі не брала; аналогічні твердження містяться й у відповіді клубу від 16 жовтня 2015 року, в якій, зокрема зазначено, що у вересні співробітники клубу та діти стали свідками спілкування ОСОБА_2 з ОСОБА_3 та його нянею поблизу тренувального майданчика клубу, під час якого ОСОБА_2 поводила себе емоційно та нестримано стосовно присутніх; після такої зустрічі ОСОБА_3 був пригніченим та знервованим; у приватній розмові з ним хлопчик зазначив, що через дратівливість матері щодо нього та присутніх він не хоче її бачити та йому соромно за її поведінку. З висновку експертного комп'ютерно-технічного дослідження від 16 листопада 2015 року з відповідними додатками, в якому міститься зміст листування різних абонентів мобільних операторів, убачається, що ОСОБА_3 у категоричній формі не бажає спілкуватися зі своєю матір'ю. У суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтвердила факт, що від часу народження своїх дітей вона фактично не займалася їх вихованням, оскільки у них були няні. 
 
Разом з тим у наданій заявницею для порівняння ухвалі від 12 грудня 2007 року, Верховний Суд України скасував судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до статті 338 ЦПК України, звернувши увагу судів на необхідність установлення фактичних обставин справи, зокрема: які правовідносини сторін випливають з установлених обставин; які безспірні докази свідчать про ухилення відповідача від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини; у чому полягає винна поведінка відповідача у свідомому нехтуванні своїми обов’язками; які умови проживання кожного із батьків дитини; чи вживались до відповідача заходи реагування за заявами позивачки в органи міліції; чи виходячи з інтересів дитини та конкретних обставин справи існує можливість попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини. 

У наданій заявницею для порівняння ухвалі від 11 червня 2008 року Верховний Суд України погодився з висновком суду першої інстанції, який, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, виходив з недоведеності факту ухилення відповідача від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини з огляду на те, що він позбавлений можливості виконувати ці обов’язки, оскільки діти проживають з матір’ю за кордоном України. 
 
В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року, наданій заявницею для порівняння, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про відсутність правових підстав для позбавлення батьківських прав відповідача з огляду на недоведеність належними та допустимими доказами ухилення відповідача від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та свідомого нехтування ним своїми обов’язками. 
 
Отже, порівняння наведених судових рішень судів касаційної інстанції із судовим рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суди касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшли протилежних висновків щодо заявлених вимог.
 
Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, тому відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а :
 
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року та рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року відмовити. 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук 
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко 
Я.М. Романюк 
В.М. Сімоненко

Постанова від 16 серпня 2017 року № 6-2348цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C37C1DDC472C143BC2258185004AFA6C

[ANTIRAID]

ВСУ указал на отсутствие неодинакового применения и согласился с выводами судов низших инстанций исходя из фактических обстоятельств дела, вывода органов опеки и попечительства, психологов, поведения матери, ответов спортивных секций в которые ходят дети о законности решения касающегося лишения матери родительских прав.