Постанова ВС-КЦС про необхідність отримання дозволу органів опіки та піклування на реалізацію житла, правом користування яким мають неповнолітні, тільки у разі коли власником житла є батьки або особи, що їх замінюють

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

08 червня 2021 року

м. Київ

справа № 607/8145/18

провадження № 61-6249св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - неповнолітній ОСОБА_1 ,

законний представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Фіголь Наталія Богданівна, приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір Іван Теодорович,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 серпня 2019 року у складі судді Ромазана В. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 січня 2020 року у складі колегії суддів: Ткача З. Є., Бершадської Г. В., Шевчук Г. М., у справі за позовом ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Фіголь Наталія Богданівна, приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір Іван Теодорович, про визнання недійсними правочинів, застосування наслідків недійсності правочинів.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_2 , діючи в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 27 червня 2017 року, визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами від 10 березня 2018 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 та просила зобов`язати ОСОБА_5 повернути в натурі ОСОБА_4 житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, який знаходиться на АДРЕСА_1 .

Позов обґрунтовувала тим, що на час укладення її матір`ю ОСОБА_4 оспорюваного договору від 27 червня 2017 року вона, її неповнолітній син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та інші члени сім`ї, проживали в будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що був предметом продажу за договором купівлі-продажу.

В грудні 2017 року новий власник ОСОБА_3 змусив їх виселитися з будинку.

З того часу вона та її син, фактично позбавлені права користування зазначеним будинком та змушені тимчасово проживати в будинку друзів в АДРЕСА_2 .

Вказувала, що вказаний договір купівлі-продажу вчинено без дозволу органу опіки та піклування, наданого відповідно до закону на укладення такого договору, що позбавляє неповнолітнього ОСОБА_1 права на проживання в житловому будинку, який для нього був єдиним постійним місцем проживання від народження, вчинено в порушення вимог чинного законодавства, спрямованого на захист законних прав та інтересів дітей, а тому просила визнати його недійсним з підстав, передбачених статтею 203 ЦК України.

Відчуження спірного будинку ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 за договором від 10 березня 2018 року також є незаконним, оскільки його вчинення стало можливим внаслідок незаконного укладення договору купівлі-продажу від 27 червня 2017 року та тягне порушення житлових прав неповнолітнього ОСОБА_1 .

Вважала, що внаслідок визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 27 червня 2017 року та від 10 березня 2018 року, а також приведення сторін цих договорів у попередній стан, права неповнолітнього ОСОБА_1 на житло будуть поновлені.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 серпня 2019 року, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 24 січня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що права та інтереси неповнолітнього ОСОБА_1 вчиненням спірних договорів купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами від 27 червня 2017 року та від 10 березня 2018 року не були порушені, а тому відсутні правові підстави для визнання їх недійсними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

29 березня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясовано обставини справи та досліджено докази. Заявник зазначає, що неповнолітній ОСОБА_1 не зі своєї волі був позбавлений єдиного житла із належними побутовими умовами.

Суди не дали належної оцінки тим обставинам, що за адресою: АДРЕСА_2 , де тимчасово проживає позивач без реєстрації, не створені належні умови для проживання та розвитку дітей.

В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 695/2714/15-ц та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Відзив на касаційну скаргу

У червні 2020 ОСОБА_5 та ОСОБА_3 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що ОСОБА_4 - матері ОСОБА_2 , на праві приватної власності належав житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори 12 березня 2012 року, зареєстрованим в реєстрі за № 588 (т. 1 а. с. 137 - 139).

27 червня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Фіголь Н. Б., зареєстрований в реєстрі за № 4275, відповідно до якого ОСОБА_4 продала ОСОБА_3 житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 134 - 136).

На час укладення даного правочину в будинку були зареєстровані: відповідач ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 та проживав неповнолітній син ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 140).

Батько неповнолітнього ОСОБА_1 - ОСОБА_9 , в даному будинку не проживав і не був зареєстрований.

Після укладення правочину від 27 червня 2017 року зазначені особи вибули з цього будинковолодіння та зняті з реєстрації (т. 2 а. с. 59).

Зокрема ОСОБА_4 знята з реєстрації - 18 вересня 2017 pоку; ОСОБА_8 - 18 вересня 2017 pоку, ОСОБА_2 - 27 жовтня 2017 pоку і неповнолітній ОСОБА_1 - 26 жовтня 2017 року .

Відповідно до нотаріально посвідченої приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Фіголь Н. Б. заяви ОСОБА_9 від 25 жовтня 2017 року, який є батьком неповнолітнього ОСОБА_1 , ОСОБА_9 надав згоду на зняття з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 свого малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та реєстрацію його місця проживання за новою адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 212).

10 березня 2018 року ОСОБА_3 продав ОСОБА_5 житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , про що було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Жовнір І. Т., зареєстрований в реєстрі за № 1291 (т. 2 а. с. 46 - 47).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Системний аналіз статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» дає підстави для висновку про те, що попередній дозвіл органу опіки та піклування при відчуженні нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким, в разі використання його як житла, має дитина, надається лише в разі, коли власниками відчужуваного майна є батьки або особи, які їх замінюють, а також коли останні укладають угоди від імені неповнолітніх.

Чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні, якщо власник не є їх батьком (матір`ю) або ж особою, яка замінює останніх.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 травня 2019 року у справі № 639/5828/15-ц (провадження № 61-29627св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 346/432/16-ц (провадження № 61-29148св18) та від 19 червня 2019 року у справі № 695/2714/15-ц (провадження № 61- 29000св18), на яку послався суд апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не дають достатніх підстав для відступлення від зазначених висновків Верховного Суду.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі доказів, які належним чином оцінені, встановивши, що ОСОБА_4 є бабою неповнолітнього ОСОБА_1 , який проживав у спірному будинку, врахувавши, що права та інтереси неповнолітньої ОСОБА_1 вчиненням оспорюваних правочинів не порушені, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_4 вправі розпоряджатися належним їй на праві власності майном без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 серпня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

А. І. Грушицький

В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

Джерело: ЄДРСР 97565680

[ANTIRAID]

На мій погляд, Верховний суд допустився помилки й підійшов досить формально до захисту прав дитини й виключно в інтересах кредиторів, в не дітей.

Суд зазначив, що за змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Системний аналіз статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» дає підстави для висновку про те, що попередній дозвіл органу опіки та піклування при відчуженні нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким, в разі використання його як житла, має дитина, надається лише в разі, коли власниками відчужуваного майна є батьки або особи, які їх замінюють, а також коли останні укладають угоди від імені неповнолітніх.

Чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні, якщо власник не є їх батьком (матір`ю) або ж особою, яка замінює останніх.

[babaika]

Решение и незаконное и несправедливое. Статью 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статью 17 Закону України «Про охорону дитинства» трактуют в полном противоречии обстоятельствам. Сделка не происходила в интересах несовершеннолетних. Орган опеки в данном случае обязателен.