Постановление ВСУ по пересмотру о порядке взыскания алиментов с супруга после расторжения брака

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
16 серпня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
 
головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів:
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., 
Романюка Я.М.,
Сімоненко В.М., 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2017 року, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 квітня 2016 року та заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2015 року, 
 
в с т а н о в и л а :

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. 

Позивач зазначав, що з 21 жовтня 1995 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою; 29 вересня 2014 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалив рішення про розірвання цього шлюбу. 

1 лютого 2004 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, яку з 1 лютого 2012 року встановлено довічно.

Посилаючись на те, що він утратив працездатність до розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги, а відповідачка може надавати таку допомогу, просив стягувати з неї на його утримання по 1/4 частині від її заробітку щомісячно, починаючи з дня пред'явлення цього позову.

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області заочним рішенням від 28 жовтня 2015 року (з урахуванням ухвали цього ж суду від 28 жовтня 2015 року про виправлення описки щодо дати ухвалення цього заочного рішення) позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив: стягнув з відповідачки на утримання позивача по 1/4 частці всіх видів її прибутку щомісячно, починаючи з 10 квітня 2015 року.

Цей же суд ухвалою від 3 березня 2016 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2015 року.

Апеляційний суд Дніпропетровської області рішенням від 6 квітня 2016 року заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2015 року змінив у частині розміру аліментів, стягнувши з відповідачки на утримання позивача по 1/12 частині усіх видів її доходу щомісячно, починаючи з 10 квітня 2015 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 28 лютого 2017 року рішення суду апеляційної інстанцій залишила без змін. 

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2017 року, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 квітня 2016 року та заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2015 року ОСОБА_2 просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 75 Сімейного кодексу України (далі – СК України); невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цієї норми матеріального права.

На обґрунтування заяви ОСОБА_2 надала копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року, 21 листопада і 21 грудня 2016 року, ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2013 року, 15 жовтня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_2 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що з 21 жовтня 1995 року до 29 вересня 2014 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі; 29 вересня 2014 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалив рішення про розірвання цього шлюбу. 

1 лютого 2004 року ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності, яку з 1 лютого 2012 року встановлено довічно, і він отримує пенсію по інвалідності у розмірі 1 тис. 148 грн 72 коп.

Згідно з довідкою директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Любимівка» від 11 березня 2016 року ОСОБА_1 отримав орендну плату за земельний пай за 2014 рік у розмірі 4 тис. 107 грн та авансом – орендну плату за 2015 рік у розмірі 3 тис. грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивач до розірвання шлюбу став інвалідом ІІ групи та потребує матеріальної допомоги, яку відповідачка здатна йому надати. 

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідачки, апеляційний суд погодився з указаним висновком суду першої інстанції, однак, урахувавши відсутність доказів перебування будь-яких осіб на утриманні сторін, з додержанням принципу розумності та справедливості, дійшов висновку, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача аліментів у розмірі по 1/12 частині від доходу щомісячно. 

Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2013 року, наданій заявницею для порівняння, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення аліментів на утримання непрацездатного чоловіка на підставі частини четвертої статті 75 СК України, оскільки позивач отримує пенсію по інвалідності, розмір якої забезпечує йому прожитковий мінімум, установлений законом для осіб, які втратили працездатність. Аналогічний висновок про те, що право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом, міститься й в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2015 року та ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року, 21 листопада і 21 грудня 2016 року, наданих заявницею для порівняння.

У постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року, наданій заявницею для порівняння, міститься висновок про те, що аліментні зобов’язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових – сукупності певних умов, а саме: перебування в зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу (стаття 76 СК України); непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення. Таким чином право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 75 СК України та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цієї норми матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 

За положеннями частин другої–четвертої статі 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, хто є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, хто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на утримання після розірвання шлюбу регламентується статтею 76 СК України, за змістом якої розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу; після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу; особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що аліментні зобов’язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових – сукупності певних умов, зокрема: перебування у зареєстрованому шлюбі або після розірвання шлюбу – якщо особа стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу, а також коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу; непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення. 

Таким чином право на утримання (аліменти) має зазначена вище непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.

Саме такий по суті висновок міститься й у судових рішеннях, наданих заявницею для порівняння.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що на час звернення позивача до суду, а також на час розгляду справи апеляційним судом розмір пенсії позивача як інваліда ІІ групи становив 1 тис. 148 грн 72 коп.; крім того, він отримував орендну плату за земельний пай; на час розгляду справи позивач не був платником аліментів, утримання з його пенсії не проводились, отже, його доходи були вищими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначено на 2015 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2015 року – 949 грн, з 1 вересня – 1 тис. 74 грн.

Отже, на час звернення з позовом до суду позивач отримував пенсію по інвалідності в розмірі 1 тис. 148 грн 72 коп., його доходи забезпечували йому прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, а тому його не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги в розумінні частини четвертої статті 75 СК України. 

Зазначених обставин суди під час розгляду справи не врахували та неправильно застосували норми статті 75 СК України, що призвело до неправильного вирішення справи; судове рішення суду касаційної інстанції, що переглядається, не відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та прийняття нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_2 задовольнити. 

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2017 року, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 квітня 2016 року та заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2015 року скасувати. 

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів відмовити. 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук 
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко 
Я.М. Романюк 
В.М. Сімоненко

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі № 6-1111цс17
 
За положеннями частин другої–четвертої статі 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, хто є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, хто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на утримання після розірвання шлюбу регламентується статтею 76 СК України, за змістом якої розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу; після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу; особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що аліментні зобов’язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових – сукупності певних умов, зокрема: перебування у зареєстрованому шлюбі або після розірвання шлюбу – якщо особа стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу, а також коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу; непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення. 

Таким чином право на утримання (аліменти) має зазначена вище непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що на час звернення до суду позивач отримував пенсію по інвалідності в розмірі 1 тис. 148 грн 72 коп., його доходи забезпечували йому прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, крім того, він отримував орендну плату за земельний пай; на час розгляду справи позивач не був платником аліментів, утримання з його пенсії не проводились, отже, його доходи були вищими від прожиткового мінімуму, встановленого законом, а тому його не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги в розумінні частини четвертої статті 75 СК України.

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

Постанова від 16 серпня 2017 року № 6-1111цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D31E2381F16919F4C225818A00306C96

[ANTIRAID]

ВСУ указал, что алиментные обязательства на содержание одного из супругов могут назначаться при наличии юридических составляющих - совокупности определенных условий, в частности: пребывание в зарегистрированном браке или после расторжения брака - если лицо стало нетрудоспособным до расторжения брака или в течение одного года со дня расторжения брака, а также когда она стала инвалидом по истечении одного года со дня расторжения брака, если ее инвалидность была результатом противоправного поведения относительно нее бывшего мужа, бывшей жены во время брака; нетрудоспособность одного из супругов; потребность в материальной помощи; ниже прожиточного минимума уровня материального обеспечения.

Таким образом, право на содержание (алименты) имеет указанное выше неработоспособное лицо, не обеспеченное прожиточным минимумом.