Постановление ВСУ по пересмотру о порядке отмены решения в связи с вновь выявленными обстоятельствами

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 вересня 2017 року

м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Ємця А.А. 
суддів: Берднік І.С. та Жайворонок Т.Є., 

за участю представників: Генеральної прокуратури – Грищенка М.А., Державного агентства резерву України – Михайлець О.В., публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» – Коновала Р.О., Державної аудиторської служби України – Анохіна А.Ф. та Дяченка С.В., 
 
розглянувши у закритому судовому засіданні заяву Державного агентства резерву України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 травня 2017 року у справі № 35/420-32/470 за позовом заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державного агентства резерву України до публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» (третя особа – Державна аудиторська служба України (Державна фінансова інспекція України) про зобов’язання відповідача повернути до державного резерву матеріальні цінності та стягнення штрафних санкцій, 

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2005 року Заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Державного комітету України з державного матеріального резерву, правонаступником якого є Державне агентство резерву України, до Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» (правонаступник – публічне акціонерне товариство «Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського», далі – ПАТ «Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського»), в якому, з урахуванням заяв про зміну позовних вимог, просив зобов’язати відповідача повернути до державного мобілізаційного резерву матеріальні цінності. Крім того, заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь Державного комітету України з державного матеріального резерву штрафу та пені, нарахованих на підставі статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв». 

Позовні вимоги мотивовані тим, що на відповідальному зберіганні у відповідача знаходяться матеріальні цінності мобілізаційного резерву. Однак під час проведення перевірки у 2000 році виявлено факт незабезпечення збереження матеріальних цінностей, що свідчить про неналежне виконання відповідачем зобов’язань, передбачених Законом України «Про державний матеріальний резерв». 

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28 травня 2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2014 року, позов задоволено частково. Зобов’язано відповідача повернути до державного мобілізаційного резерву матеріальні цінності щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження. У задоволенні решти позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 4 грудня 2014 року рішення Господарського суду м. Києва від 28 травня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2014 року скасовано в частині задоволення позову та прийнято у цій частині нове рішення про відмову в позові. У решті судові рішення залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року постанову Вищого господарського суду України від 4 грудня 2014 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постановою Вищого господарського суду України від 28 травня 2015 року рішення Господарського суду м. Києва від 28 травня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2014 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 101 192 682 грн 80 коп. штрафних санкцій. У цій частині прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог. Стягнуто з відповідача на користь Державного агентства резерву України 101 192 682 грн 80 коп. штрафних санкцій. У решті судові рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 24 грудня 2015 року заяву ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 28 травня 2015 року задоволено частково. Постанову Вищого господарського суду України від 28 травня 2015 року скасовано у частині прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь Державного агентства резерву України 101 192 682 грн 80 коп. штрафних санкцій, а справу в цій частині передано до Господарського суду м. Києва. У решті заяву ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» залишено без розгляду.

У листопаді 2015 року ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» подало до Господарського суду м. Києва заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду м. Києва від 28 травня 2014 року в частині задоволення позовних вимог.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17 лютого 2016 року зазначену вище заяву задоволено. Рішення Господарського суду м. Києва від 28 травня 2014 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про зобов’язання відповідача повернути до державного резерву матеріальні цінності, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження. 

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2016 року рішення Господарського суду м. Києва від 17 лютого 2016 року скасовано, а рішення Господарського суду м. Києва від 28 травня 2014 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11 травня 2017 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2016 року скасовано, а рішення Господарського суду м. Києва від 17 лютого 2016 року залишено в силі. 

В основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновки про те, що суд апеляційної інстанції фактично здійснив оцінку обставин, на які посилався відповідач як на нововиявлені з прийняттям власного рішення, хоча сам суд першої інстанції не розглядав вказані вимоги, а лише призначив їх до розгляду на 16 березня 2016 року, тобто було передчасно переглянуто рішення Господарського суду м. Києва від 28 травня 2014 року за нововиявленими обставинами.

До Верховного Суду України звернулося Державне агентство резерву України із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 травня 2017 року у справі № 35/420-32/470 із підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції положень статей 112, 114 ГПК України, що перешкоджає подальшому провадженню у справі. 

В обґрунтування неоднаковості застосування судами касаційної інстанції норм процесуального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від від 25 травня 2015 року у справі № 18/1554/11, від 25 вересня 2013 року у справі № 30/71-09-1998, від 2 вересня 2014 року у справі № 922/2153/13, від 28 листопада 2011 року у справі № 15/34(30/236, 15/153, 1/319-15/85), від 4 лютого 2009 року у справі № 5/615, від 27 липня 2010 року у справі № 4/248 та копію постанови Верховного Суду України від 20 січня 2009 року у справі № 39/185-38/347-30/383.

Ухвалою Верховного Суду України від 23 червня 2017 року справу № 35/420-32/470 допущено до провадження Верховного Суду України та відкрито провадження за заявою Державного агентства резерву України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 травня 2017 року у цій справі.

У заяві Державне агентство резерву України просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 11 травня 2017 року у справі № 35/420-32/470 та передати справу на новий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників судового процесу, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

В оскарженій постанові Вищий господарський суд України вказав, що суд апеляційної інстанції фактично здійснив оцінку обставин, на які посилався відповідач як на нововиявлені з прийняттям власного рішення, хоча сам суд першої інстанції не розглядав вказані вимоги, а лише призначив їх до розгляду на 16 березня 2016 року, тобто було передчасно переглянуто рішення Господарського суду м. Києва від 28 травня 2014 року за нововиявленими обставинами.

Разом із тим, у наданих для порівняння судових рішеннях вказано про таке.

Зокрема, у постановах Вищого господарського суду України від 25 травня 2015 року у справі № 18/1554/11, від 25 вересня 2013 року у справі № 30/71-09-1998, від 2 вересня 2014 року у справі № 922/2153/13, від 28 листопада 2011 року у справі № 15/34(30/236, 15/153, 1/319-15/85), від 4 лютого 2009 року у справі № 5/615 зроблено висновки про те, що обставини, на які посилались заявники, не є нововиявленими. Крім того, обґрунтування заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами фактично зводиться до необхідності оцінки нових доказів, які стосуються обставин, що вже встановлені судом. 

У постанові Верховного Суду України від 20 січня 2009 року у справі № 39/185-38/347-30/383 викладено наступний висновок. Нововиявленими можуть бути визнані лише істотно значимі, суттєві обставини, тобто такі обставини, обізнаність суду відносно яких при розгляді справи, забезпечила би прийняття цим судом іншого рішення. 

Постанова Вищого господарського суду України від 27 липня 2010 року у справі № 4/248 стосується процесуальних повноважень суду касаційної інстанції при перегляді судових рішень за нововиявленими обставинами, якими заборонено змінювати оцінку фактичних обставин справи.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. 

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. 

Водночас, статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. 

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року (заяви № 29458/04 та № 29465/04) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. 

Отже, процедури перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами повинні відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та мають бути збалансовані з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.

Статтею 112 ГПК України встановлено, що господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами. 

Згідно з положеннями, наведеними в частинах п’ятій, сьомій та восьмій статті 114 ГПК України, за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами приймаються: 1) рішення – у разі зміни або скасування рішення; 2) постанова – у разі зміни або скасування постанови; 3) ухвала – у разі зміни чи скасування ухвали або залишення рішення, ухвали, постанови без змін. Рішення, ухвала, постанова, прийняті за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, можуть бути переглянуті на загальних підставах. У разі скасування судового рішення за результатами його перегляду за нововиявленими обставинами справа розглядається господарським судом за правилами, встановленими цим Кодексом.

Тобто, перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин, та першочерговим обов’язком суду є встановлення відсутності або наявності нововиявлених обставин.

У залежності від встановлення факту відсутності або наявності нововиявлених обставин суд приймає відповідне рішення, передбачене частиною п’ятою статті 114 ГПК України, яке підлягає подальшому перегляду на загальних підставах. І лише в разі скасування судового рішення за результатами його перегляду за нововиявленими обставинами позовні вимоги розглядаються з урахуванням нововиявлених обставин за правилами, встановленими цим Кодексом.

Попри наведені вище положення процесуального права, в оскарженій постанові суд касаційної інстанції вказав, що суд апеляційної інстанції фактично здійснив оцінку обставин, на які посилався відповідач як на нововиявлені з прийняттям власного рішення.

Однак, у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний перегляд рішення Господарського суду м. Києва від 17 лютого 2016 року, прийнятого за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, діяв у відповідності до вимог, визначених частиною сьомою статті 114 ГПК України. Дійшовши висновку про відсутність нововиявлених обставин, якими обгрунтовував свою заяву відповідач, Київський апеляційний господарський суд скасував рішення суду першої інстанції та власного рішення у справі не приймав. 

Крім того, переглядаючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2016 року, Вищий господарський суд України мав керуватися положеннями розділу ХІІ-1 ГПК України, у тому числі статті 1117 ГПК України. 

Зокрема, ця норма процесуального закону (стаття 1117 ГПК України) визначає межі перегляду справи в касаційній інстанції та встановлює, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. 

Всупереч наведеним вимогам закону, Вищий господарський суд України у справі, що розглядається, надав нову правову оцінку обставинам, встановленим судом.

Отже, Вищий господарський суд України вийшов за межі своїх повноважень і порушив наведені вище норми процесуального права, тобто діяв не як суд встановлений законом.

З огляду на зазначене постанова Вищого господарського суду України від 11 травня 2017 року у справі № 35/420-32/470 перешкоджає здійсненню належного судового провадження та реалізації Державним агентством резерву України гарантованого Конвенцією «права на справедливий суд», а отже, підлягає скасуванню. 

Відповідно до підпункту а пункту 1 частини другої статті 11125 ГПК України Верховний Суд України за наявності підстав, предбачених пунктами 1-3 частини першої статті 11116 цього Кодексу, у разі порушення судом (судами) норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі або полягає у порушенні правил підвідомчості (предметної підсудності), має право скасувати судове рішення повністю або частково і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

У зв’язку з наведеним заява Державного агентства резерву України підлягає задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 11 травня 2017 року у справі № 35/420-32/470 – скасуванню з передачею справи на розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VII, статтями 11114, 11123, 11124, 11125 ГПК України, Судова палата у господарських справах 

п о с т а н о в и л а:

Заяву Державного агентства резерву України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 11 травня 2017 року у справі № 35/420-32/470 скасувати, а справу передати на розгляд до суду касаційної інстанції. 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК України.

Головуючий А.А. Ємець
Судді:
І.С. Берднік
Т.Є. Жайворонок

Постанова від 6 вересня 2017 року № 3-774гс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5F15C3DB5356F2DBC225819C005371F6

[ANTIRAID]

ВСУ указал, что в зависимости от установления факта отсутствия или наличия вновь открывшихся обстоятельств суд принимает соответствующее решение, предусмотренное частью пятой статьи 114 ХПК Украины, которое подлежит дальнейшему пересмотру на общих основаниях. И только в случае отмены судебного решения по результатам его пересмотра по вновь открывшимся обстоятельствам исковые требования рассматриваются с учетом вновь открывшихся обстоятельств по правилам, установленным настоящим Кодексом.

При этом отдельно в апелляционном порядке можно оспорить само решение отменившее предыдущее решение и установившее вновь выявленные обстоятельства без пересмотра самого решения. И таким образом в дальнейшем суд низшей инстанции уже не вправе пересмотреть решение по сути.