Постановление ВСУ по пересмотру после ЕСПЧ по делу о чрезмерной продолжительности гражданского производства

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2017 року

м. Київ

Верховний Суд України в складі:

головуючого Охрімчук Л.І., 
суддів: Берднік І.С.,
Волкова О.Ф., 
Вус С.М.,
Гриціва М.І.,
Гуменюка В.І.,
Ємця А.А.,
Жайворонок Т.Є.,
Ковтюк Є.І.,
Короткевича М.Є.,
Кривенди О.В.,
Пошви Б.М.,
Прокопенка О.Б.,
Романюка Я.М.,
Сімоненко В.М.,
Школярова В.Ф., 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Ленінського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції, Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України про відшкодування збитків та моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Верховного Суду України від 20 листопада 2009 року та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2009 року,

в с т а н о в и в:

У вересні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Ленінського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції (далі – Ленінський ВДВС Кіровоградського МУЮ), Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України про відшкодування збитків та моральної шкоди.

Позивач зазначав, що до 2 грудня 1997 року перебував у трудових відносинах з Кіровоградським військторгом № 72. На момент звільнення роботодавець не провів належні позивачу виплати при звільненні.

Ленінський районний суд м. Кіровограда рішенням від 11 вересня 1998 року стягнув з роботодавця на користь позивача 1 тис. 834 грн 92 коп. Однак рішення суду не виконане у зв’язку з недостатністю майна в боржника та мораторієм на примусове стягнення, який накладено згідно з наказом Міністерства юстиції України на виконання Указу Президента України від 23 травня 2001 року № 1-14/616 та Закону України від 29 листопада 2001 року № 2864-ІІІ «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна».

Посилаючись на те, що: органи державної виконавчої служби не вжили заходів щодо своєчасного виконання зазначеного рішення суду, чим порушили норми Закону України «Про виконавче провадження»; обласне управління юстиції та Міністерство юстиції України не здійснило контроль за діяльністю органів державної виконавчої служби, а відповідні фінансові органи – за дотриманням законодавства про оплату праці; тривале невиконання судового рішення зумовило вторгнення у психічну сферу особистості та завдало позивачу моральної шкоди, яка виразилась у переживаннях, витрачанні часу, розладі сну, стані апатії, уточнивши позовні вимоги у процесі розгляду справи, – позивач просив стягнути з держави Україна в особі Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Кіровограда, Міністерства юстиції України, обласного управління юстиції шляхом списання з рахунку Головного управління Державного казначейства України на свою користь 1 тис. 754 грн 18 коп. збитків, пов’язаних зі знеціненням від інфляції суми, що підлягає стягненню за рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 вересня 1998 року; 22 тис. грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, 500 грн витрат на правову допомогу.
 
Ленінський районний суд м. Кіровограда рішенням від 2 грудня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково: ухвалив відшкодувати позивачу за рахунок держави моральну шкоду, завдану бездіяльністю Ленінського ВДВС Кіровоградського МУЮ, шляхом стягнення з Головного управління Державного казначейства України на користь позивача 1 тис. грн; у задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. 

Апеляційний суд Кіровоградської області 21 квітня 2009 року рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 2 грудня 2008 року змінив, виклавши його резолютивну частину щодо вимог про стягнення моральної шкоди в такій редакції: «Відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 тис. грн, завдану йому бездіяльністю Ленінського ВДВС Кіровоградського МУЮ, за рахунок коштів Державного бюджету України через Управління по обслуговуванню кошторисів бюджетних установ Державного казначейства України з єдиного казначейського рахунку». В іншій частині рішення суду першої інстанції апеляційний суд залишив без змін.

Верховний Суд України ухвалою від 20 листопада 2009 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 2 грудня 2008 року та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2009 року повернув ОСОБА_1 з підстави, передбаченої частиною третьою статті 325 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України; у редакції Закону № 3570-IV від 16 березня 2006 року). 
 
У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Верховного Суду України від 20 листопада 2009 року та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2009 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначену ухвалу Верховного Суду України та частково рішення апеляційного суду і направити справу на новий розгляд до апеляційного суду з передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом, а саме пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Підставою для перегляду зазначених судових рішень заявник вважає рішення Європейського суду з прав людини від 23 березня 2017 року у справі «Саєнко та інші проти України», у тому числі й за заявою ОСОБА_1, яким установлено порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю цивільних проваджень, про наявність якого йому стало відомо 29 квітня 2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом. 

За змістом частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися.
 
За змістом пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції кожен має право на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно зі статтею 46 Конвенції держави, які ратифікували вказану Конвенцію, взяли на себе зобов’язання виконувати остаточні рішення Європейського суду з прав людини в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Порядок виконання рішення Європейського суду з прав людини, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виконання такого рішення передбачає: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Європейського суду з прав людини. 

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

У справі, яка переглядається, встановлено, що у вересні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Ленінського ВДВС Кіровоградського МУЮ, Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України про відшкодування збитків та моральної шкоди.

Ленінський районний суд м. Кіровограда рішенням від 2 грудня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково: ухвалив відшкодувати позивачу за рахунок держави моральну шкоду, завдану бездіяльністю Ленінського ВДВС Кіровоградського МУЮ, шляхом стягнення з Головного управління Державного казначейства України на користь позивача 1 тис. грн; у задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. 

Апеляційний суд Кіровоградської області 21 квітня 2009 року рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 2 грудня 2008 року змінив, виклавши його резолютивну частину щодо вимог про стягнення моральної шкоди в такій редакції: «Відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 тис. грн, завдану йому бездіяльністю Ленінського ВДВС Кіровоградського МУЮ, за рахунок коштів Державного бюджету України через Управління по обслуговуванню кошторисів бюджетних установ Державного казначейства України з єдиного казначейського рахунку». В іншій частині рішення суду першої інстанції апеляційний суд залишив без змін.

Верховний Суд України ухвалою від 20 листопада 2009 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 2 грудня 2008 року та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2009 року повернув ОСОБА_1 з підстави, передбаченої частиною третьою статті 325 ЦПК України (у редакції Закону № 3570-IV від 16 березня 2006 року). 

Таким чином, загальна тривалість цивільного провадження у цій справі була надмірною – 5 років, 7 місяців та 7 днів. 

Згідно з рішенням четвертої секції Європейського суду з прав людини від 23 березня 2017 року у справі «Саєнко та інші проти України» та додатками до нього ОСОБА_1 подав до Європейського суду з прав людини заяву про надмірну тривалість цивільного провадження та відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту. 

Цим рішенням оголошено прийнятними скарги заявників, у тому числі ОСОБА_1, щодо надмірної тривалості цивільних проваджень та відсутності в національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту та постановлено, що заяви свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю цивільних проваджень. Крім того, постановлено, що: a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені в додатку (зокрема, ОСОБА_1 – 500 євро); ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу; із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти. 

З огляду на зміст рішення Європейського суду з прав людини від 23 березня 2017 року «Саєнко та інші проти України», у якому констатовано надмірну тривалість цивільних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту, Верховний Суд України вважає, що підстави для скасування судових рішень, про перегляд яких подано заяву, відсутні, оскільки можливість перегляду обумовлюється самим порушенням, установленим у рішенні Європейського суду з прав людини; повторний розгляд справи не відновить порушених прав ОСОБА_1, викликаних тривалістю цивільного провадження у справі за його позовом та не усуне такого недоліку як відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» такі заходи вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, удосконалення механізмів захисту прав людини на національному рівні. Обов’язок держави виплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі 500 євро є справедливою сатисфакцією за встановлені зазначеним рішенням Європейського Суду з прав людини порушення Конвенції.

Керуючись статтями 355, 3603, 3605 ЦПК України, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Верховного Суду України від 20 листопада 2009 року та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2009 року відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук
Судді:
І.С. Берднік М.Є. Короткевич
О.Ф. Волков О.В. Кривенда
С.М. Вус Б.М. Пошва 
М.І. Гриців О.Б. Прокопенко
В.І. Гуменюк Я.М. Романюк
А.А. Ємець В.М. Сімоненко
Т.Є. Жайворонок В.Ф. Школяров 
Є.І. Ковтюк 
 
Постанова від 11 вересня 2017 року № 6-1012цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/CCCE4E34500BF578C22581A10045EA28

[ANTIRAID]

ВСУ отказал в пересмотре и указал, что учитывая содержание решения Европейского суда по правам человека от 23 марта 2017 «Саенко и другие против Украины», в котором констатировано чрезмерную продолжительность гражданских производств и отсутствие в национальном законодательстве эффективных средств правовой защиты, Верховный Суд Украины считает, что основания для отмены судебных решений, о пересмотре которых подано заявление, отсутствуют, поскольку возможность пересмотра обуславливается самим нарушением, установленным в решении Европейского суда по правам человека; повторное рассмотрение дела не восстановит нарушенных прав, вызванных продолжительностью гражданского производства по делу по его иску и не устранит такого недостатка как отсутствие в национальном законодательстве эффективных средств правовой защиты.