Постановление ВСУ по пересмотру о прекращении ипотеки после исполнения решения суда

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

27 вересня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М., 
суддів: Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П.,
Охрімчук Л.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» про припинення договору іпотеки та зобов’язання вчинити дії за заявою Публічного акціонерного товариства «Дельта банк», подану представником ОСОБА_2, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що в листопаді 2007 року між ним та Публічним акціонерним товариством «Дельта банк» (далі – ПАТ «Дельта банк») був укладений кредитний договір. Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 січня 2012 року з нього на користь банку було стягнуто заборгованість за цим кредитним договором у розмірі 342424,28 грн, з яких 256131,73 грн – тіло кредиту, 49246,48 грн – відсотки та 37046,07 грн – комісія. Зазначену суму боргу за рішенням суду позивач сплатив в повному обсязі під час виконавчого провадження, у зв’язку із чим виконавче провадження було закрито на підставі заяви банку, а належне позивачу майно звільнене з-під арешту. Позивач зазначає, що з огляду на погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі зобов’язання за іпотечним договором припинилося. Однак банк відмовляється надати нотаріусу повідомлення про виконання кредитного зобов’язання та припинення іпотеки для зняття заборони відчуження майна.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 25 квітня 2016 року, позов задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2016 року, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 березня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Волинської області від 25 квітня 2016 року залишені без змін.

ПАТ «Дельта банк» звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2016 року, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на пункт 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 625, 1048 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на постанови Верховного Суду України від 2, 9 і 23 вересня 2015 року та 25 травня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 21 листопада 2007 року між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» (далі - ТОВ «Укрпромбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Дельта банк», укладено кредитний договір про надання 115 тис. доларів США терміном до 17 листопада 2022 року зі сплатою 11 % річних за користування кредитом.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором того ж дня між сторонами було укладено договір іпотеки, який діє до повного виконання зобов’язань за кредитним договором. Згідно з умовами цього договору в іпотеку банку було передано трикімнатну квартиру НОМЕР_1 та гараж НОМЕР_2 АДРЕСА_1.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 січня 2012 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта банк» було стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 15 листопада 2011 року в розмірі 342424,28 грн, з яких 256131,73 грн – основна заборгованість, 49246,48 грн – відсотки та 37046,07 грн – комісія.

Станом на 28 серпня 2015 року вказане рішення виконано в повному обсязі, у зв'язку із чим державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання дубліката виконавчого листа.

Задовольняючи позов про припинення іпотеки, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог, оскільки, як установив суд на підставі наявних у справі доказів, забезпечені іпотекою зобов’язання за договором кредиту виконано в повному обсязі, тому зобов’язання за договором іпотеки як похідні від кредитного договору припиняються. 

Надана для порівняння постанова Верховного Суду України від 9 вересня 2015 року не може слугувати належним прикладом невідповідності судового рішення висновкам міститься висновок про те, що рішення суду про дострокове розірвання кредитного договору не свідчить про припинення зобов’язання, проведеного належним виконанням, та не є підставою для припинення зобов’язань за кредитним договором, а отже, і для припинення іпотеки.

Разом з тим в інших наданих заявником постановах Верховного Суду України від 2, 23 вересня 2015 року та 25 травня 2016 року, які постановлені у справах про стягнення заборгованості за кредитним договором та процентів, міститься висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора не припиняє відносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статей 625, 1048 ЦК України у поєднанні зі статтею 17 Закону України «Про іпотеку» та статтями 598, 599 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою є вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини п’ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Підстави припинення іпотеки визначено статтею 17 Закону України «Про іпотеку». Зокрема, іпотека припиняється у разі припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору. 

У частині першій статті 598 ЦК України зазначено, що зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). У зобов’язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб’єктивним правом кредитора є право одержати від боржника належного виконання його обов’язку.

 За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов’язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування позикодавцеві грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. 

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, якщо позичальник своєчасно не повернув суми позики, його борг складатиме: решту суми позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки Національного банку України за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

За змістом статей 625 та 1048 ЦК України інфляційні, 3% річних та проценти за позикою входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Отже індекс інфляції, 3% річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) та проценти за позикою, визначені договором (стаття 1048 ЦК України), підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу в межах строку дії кредитного договору.

Системний аналіз зазначених норм ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення поточної заборгованості за кредитним договором, яке не виконано боржником належним чином, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не припиняє зобов’язання в цілому і не позбавляє кредитора права на стягнення інших передбачених договором платежів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

З урахуванням наведених положень чинного законодавства банк має право на нарахування процентів та інших платежів, передбачених у договорі, та/або сум, визначених статтею 625 ЦК України, за період невиконання рішення суду, а тому не можна вважати, що зобов’язання виконано в повному обсязі, адже припинилось у зв’язку з виконанням і, як наслідок, припинились зобов’язання, які виникають з договору іпотеки як похідного зобов’язання.

Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права і ухвалення нового судового рішення не потербує встановлення фактичних обставин справи, заява ПАТ «Дельта банк» підлягає задоволенню, а судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі, яка переглядається, підлягають скасуванню в повному обсязі з прийняттям нового рішення про відмову в позові. 

Відповідно до частини першої статті 88 ЦПК України документально підтверджені судові витрати в розмірі 1212,64 грн за подання апеляційної скарги, 1322,88 грн за подання касаційної скарги та 1433,12 грн за подання до Верховного Суду України заяви про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції, тобто всього 3968,64 грн, підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а :

Заяву Публічного акціонерного товариства «Дельта банк», подану представником ОСОБА_2, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2016 року задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 березня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 25 квітня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2016 року скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» 3968,64 грн у рахунок оплати судових витрат.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук

Постанова від 27 вересня 2017 року № 6-2096цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/4D26A2C30AFD58B5C22581B00042848E

[ANTIRAID]

ВСУ в противоречие своему же выводу и ранее принятым правовым позициям, в которых указано, что наличие судебного решения о взыскании текущей задолженности по кредитному договору, не исполненного должником надлежащим образом, не прекращает правоотношений сторон кредитного договора, не прекращает обязательства в целом и не лишает кредитора права на взыскания других предусмотренных договором платежей и получения компенсации (платы) от должника за пользование удерживаемыми им денежными средствами, принадлежащими к уплате кредитору.

При этом в данном конкретном случае до подачи этого иска решение исполнено в полном объеме, но судьи ВСУ опять цинично пошли на нарушение Закона о чем сами же и написали.