Постановление ВСУ по пересмотру о возможности отнесения к валовым затратам только сумм связанных с уставной деятельностью

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2017 року

м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Прокопенка О.Б.,
суддів: Гриціва М.І., Кривенди О.В., 

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників:
позивача – ОСОБА_1,
відповідача – ОСОБА_2, –

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство) «Укртранснафта» (далі – Товариство) до спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (правонаступником якої є Міжрегіональне головне управління ДФС – Центральний офіс з обслуговування великих платників; далі – МГУ ДФС) про визнання частково протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2009 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати частково протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення податкового органу від 3 серпня 2009 року № 0000944120/0 в частині донарахувань податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств на загальну суму 12 090 218 грн 90 коп., у тому числі 6 104 906 грн 35 коп. − основний платіж, 5 985 312 грн 55 коп. − штрафні (фінансові) санкції.

На обґрунтування позову Товариство послалося на те, що викладені в акті перевірки висновки, на підставі яких винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є частково необґрунтованими та не відповідають нормам чинного законодавства.

Суди встановили, що з 1 червня по 14 липня 2009 року контролюючий орган провів планову документальну виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 квітня 2008 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої складено акт перевірки від 28 липня 2009 року № 282/41-20/31570412 (далі – Акт перевірки).

З Акта перевірки вбачається, що однією з підстав для зазначеного вище висновку податкового органу є те, що позивач порушив вимоги статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 334/94-ВР), оскільки до складу валових витрат віднесено витрати у розмірі 54 600 грн., які пов’язані з послугами розробки законодавчого та нормативного забезпечення, які були надані позивачу товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогазбудінформатика» (далі – ТОВ) за темою: «Розробка законодавчого та нормативного забезпечення створення в Україні системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів», які, на думку податкового органу, не пов’язані з господарською діяльністю позивача.

На підставі Акта перевірки МГУ ДФС прийняла спірне рішення.

Не погоджуючись зі спірним рішеннями, Товариство звернулося до суду з відповідним позовом за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 27 лютого 2012 року позов задовольнив частково і скасував податкове повідомлення-рішення від 3 серпня 2009 року № 0000944120/0 в частині донарахування суми грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємства в розмірі 11 649 302 грн 61 коп. В іншій частині донарахування суми грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств податкове повідомлення-рішення від 3 серпня 2009 року № 0000944120/0 залишив без змін.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 травня 2012 року рішення суду першої інстанції скасував у частині відмови у задоволенні позову, позов задовольнив повністю і скасував податкове повідомлення-рішення від 3 серпня 2009 року № 0000944120/0 повністю.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 грудня 2015 року залишив у силі рішення суду апеляційної інстанції.

При цьому касаційний суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції про те, що розробка проекту Закону України з робочою назвою «Про мінімальні запаси нафти та нафтопродуктів в Україні», проектів підзаконних нормативних актів та програм створення мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів в Україні з боку позивача пов’язана з існуванням законодавчо неврегульованого питання проведення господарської діяльності при створенні, зберіганні нафти та нафтопродуктів стабілізаційного фонду України, а тому пов’язана з господарською діяльністю позивача.

Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням суду касаційної інстанції, МГУ ДФС звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), та просить скасувати ухвалу касаційного суду від 14 грудня 2015 року в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 3 серпня 2009 року № 0000944120/0 щодо віднесення Товариством до складу валових витрат суми 54 600 грн, яка пов’язана з оплатою роботи ТОВ за темою «Розробка законодавчого та нормативного забезпечення створення в Україні системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів».

На підтвердження наявності різного застосування норм матеріального права МГУ ДФС посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 квітня 2012 року [№ 22-а 42772/08 (К-57795/09)], яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування положень підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпунктів 5.3.1, 5.3.2, 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334/94-ВР в частині питань допустимості віднесення до складу валових витрат вартості послуг з розроблення проектів нормативно-правових актів, що призвело до прийняття різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У зазначеній ухвалі від 11 квітня 2012 року касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову Товариства, зазначив, що згідно зі статутом останнього не передбачено здійснення позивачем діяльності, пов’язаної з розробкою проектів законів України, тому оплата таких послуг не належать до валових витрат, оскільки вони не пов’язані з господарською діяльністю позивача, а отже, й неправомірно включені до складу валових витрат.

У судовому засіданні представник позивача просить відмовити у задоволенні заяви, а представник відповідача підтримав подану заяву про перегляд судових рішень, крім того, просить суд скасувати всі судові рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява МГУ ДФС підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Так, за правилами пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР як валові витрати виробництва та обігу (далі – валові витрати) законодавець розуміє суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У підпункті 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3–5.7 цієї статті.

Згідно з положеннями пункту 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР як «господарську діяльність» у цьому Законі розуміють будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Як безпосередню участь слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що обов’язковою умовою допустимості визнання валових витрат такими, на суму яких може бути зменшений валовий дохід звітного періоду при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток (пункт 3.1 статті 3 Закону № 334/94-ВР), за наведеними вище приписами є їх здійснення виключно у зв’язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), охороною праці, тобто для цілей ведення регулярної, постійної господарської діяльності, безпосереднього та суттєвого отримання відповідним підприємством доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

За положеннями статуту Товариства основним видом його господарської діяльності, спрямованої на отримання прибутку, є транспортування сирої нафти магістральними нафтопроводами. Так, у підпункті 3.1 пункту 3 статуту метою діяльності позивача визначено здійснення транспортування, закупівлі, зберігання, переробки, перевалки та реалізації нафти і нафтопродуктів, надання супутніх послуг резидентам та нерезидентам України, провадження іншої підприємницької діяльності на території України та за її межами з метою отримання прибутку.

Ураховуючи наведене, сума оплачених Товариством послуг з розроблення проектів нормативно-правових актів за темою «Розробка законодавчого та нормативного забезпечення створення в Україні системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів» відповідно до акта здавання-приймання робіт від 29 травня 2008 року за договором № 16-07 від 22 березня 2007 року у розмірі 54 600 грн, у тому числі податок на додану вартість – 9 100 грн, не може вважатися валовими витратами позивача в розумінні положень пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР, оскільки сплата зазначених коштів не пов’язана з веденням Товариством основної господарської діяльності з транспортування нафти магістральними нафтопроводами, безпосередньо з отриманням доходу (прибутку).

При цьому, хоча сама тематика замовлених та оплачених нормопроектних робіт частково й відповідає профілю діяльності Товариства, однак за чинним законодавством України здійснення функцій з розроблення проектів правових актів, їх погодження та несення витрат на їх проведення належить до виключної компетенції відповідних профільних органів влади. Це не може перекладатися на суб’єктів господарювання й становити їх правомірні (легальні) витрати, які можуть враховуватися при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток за положеннями статті 5 Закону № 334/94-ВР.

Отже, рішення судів про задоволення позову в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 3 серпня 2009 року № 0000944120/0 щодо віднесення Товариством до складу валових витрат суми 54 600 грн, яка пов’язана з оплатою роботи ТОВ за темою «Розробка законодавчого та нормативного забезпечення створення в Україні системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів», не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, тому у цій частині підлягають скасуванню із постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, а в решті – залишенню без змін.

Відповідно до статті 8 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

За клопотанням МГУ ДФС ухвалою Верховного Суду України від 10 травня 2016 року заявнику відстрочено сплату судового збору за подання заяви про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2015 року – до розгляду справи Верховним Судом України по суті (ухвалення судового рішення у справі). 

За правилами частини першої статті 98 КАС суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою. 

Відповідно до частини шостої статті 94 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що заява МГУ ДФС підлягає частковому задоволенню, витрати зі сплати судового збору за подання заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень слід покласти на позивача.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 94, 98, 241, 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Міжрегіонального головного управління ДФС – Центрального офісу з обслуговування великих платників задовольнити частково.

Скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2015 року, постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2012 року, окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2012 року в частині визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 3 серпня 2009 року № 0000944120/0 щодо віднесення позивачем до складу валових витрат суми 54 600 грн та постановити нове рішення, яким відмовити публічному акціонерному товариству «Укртранснафта» у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 3 серпня 2009 року № 0000944120/0 в частині віднесення до складу валових витрат суми 54 600 грн, яка пов’язана з оплатою роботи розроблення проектів нормативно-правових актів. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» (код 31570412) судовий збір за подання заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України у справі № 2а-9849/09/2670 у розмірі 4 грн 42 коп. (чотири гривні сорок дві копійки) до спеціального фонду Державного бюджету України, реквізити: отримувач коштів – УДКСУ у Печерському районі, 22030102, р/о № 31213207700007; банк отримувача – ГУ ДКСУ у м. Києві, код класифікації доходів бюджету – 22030102; код банку отримувача – 820019; код отримувача (код за ЄДРПОУ) – 38004897 (у графі платіжного доручення «Призначення платежу» зазначається «Судовий збір (Верховний Суд України, 060)», символ звітності 207).

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко 
Судді: М.І. Гриців
О.В. Кривенда

Постанова від 26 вересня 2017 року № 21-1235а16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/907269433DC39BEDC22581BF00447652
 

[ANTIRAID]

ВСУ пришел к довольно спорному выводу, что обязательным условием допустимости признания валовых расходов такими, на сумму которых может быть уменьшен валовой доход отчетного периода при определении объекта налогообложения налогом на прибыль (пункт 3.1 статьи 3 Закона № 334/94-ВР), по приведенным выше предписаниям является их осуществления исключительно в связи с подготовкой, организацией, ведением производства, продажей продукции (работ, услуг), охраной труда, то есть для целей ведения регулярной, постоянной хозяйственной деятельности, непосредственного и существенного получения соответствующим предприятием дохода в денежной, материальной или нематериальной формах.

Однако оценка таких затрат исключительно субъективная и дает возможность для злоупотреблений, которые судьи ВСУ поддерживают.