Постановление ВСУ по пересмотру об отсутствии состава адмиправонарушения за ненадлежащее количество инвалидов на предприятии

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 жовтня 2017 року

м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І.,
суддів: Кривенди О.В., Прокопенка О.Б.,

за участі:
секретаря судового засідання Ключник А.Ю.,

представника державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі – Підприємство) – Павловського Р.В., –

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – відділення Фонду, Фонд відповідно) до Підприємства про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

встановила:

У травні 2013 року відділення Фонду звернулося з позовом до суду, в якому просило стягнути з Підприємства адміністративно-господарські санкції в сумі 6 409 642 грн 5 коп. та пеню в сумі 1281 грн 93 коп.

Свої вимоги обґрунтувало тим, що відповідач на порушення вимог Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 875-XII) в 2012 році неправильно відобразив у звіті за формою № 10-ПІ кількість місць для працевлаштування інвалідів, у зв’язку з чим самостійно у строк до 15 квітня 2013 року повинен був сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 6 409 642 грн 5 коп. та пеню в сумі 1281 грн 93 коп.

Суди встановили, що зі звіту відповідача за формою № 10-ПІ за 2012 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 7251 особу, кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-XII, зазначена Підприємством як 76. Така кількість робочих місць для інвалідів розрахована відповідачем з фактичних робочих місць, на яких не заборонена праця інвалідів. 

Фонд провів невиїзну перевірку стану виконання Підприємством статей 19, 20 Закону № 875-XII, за наслідками якої встановлено, що кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених за вимогами Закону № 875-XII, – 290 осіб, оскільки цю кількість необхідно вираховувати із загальної чисельності працюючих на Підприємстві, тобто із 7251 особи.

Підприємство самостійно не нарахувало адміністративно-господарські санкції, у зв’язку з чим Фонд відповідно до вимог статті 20 Закону № 875 XII визначив суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі 6 409 642 грн 5 коп., яку Підприємство повинно перерахувати до державного бюджету. 

Згідно зі звітом Фонду за формою № 10-ПІ за 2012 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 7251 особу, кількість інвалідів – штатних працівників, які фактично працювали на робочих місцях у відповідача за 2012 рік, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-XII, становила 155 осіб. 

Позивач вважає, що на Підприємстві не виконаний норматив щодо працевлаштування 135 інвалідів.

Суди розглядали справу неодноразово.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 21 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року, позов задовольнив: постановив стягнути з Підприємства заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 6 409 642 грн 5 коп. та пені в сумі 1281 грн 93 коп. Свій висновок суди мотивували тим, що до обов’язків Підприємства входить створення робочих місць для інвалідів у розрахунку чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік та інформування держави про наявність таких місць шляхом подання щорічної звітності до Фонду та щомісячної звітності до районного центру зайнятості. Як убачається з матеріалів справи, відповідач подав позивачу звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ за 2012 рік, в якому він самостійно зазначив середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу – 7251 особа, з яких середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, складає 155 осіб, а кількість місць для працевлаштування інвалідів – 76, кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів розраховувалася виходячи з розрахунку робочих місць, на яких не була заборонена праця інвалідів, – 1897. Такий розрахунок нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, на думку суду, не відповідає вимогам закону з огляду на те, що він має розраховуватися виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто виходячи із загальної чисельності працюючих).

Із наведеним обґрунтуванням не погодився Вищий адміністративний суд України й своєю постановою від 7 червня 2016 року рішення судів попередніх інстанцій скасував та ухвалив нове рішення – про відмову у задоволенні позову.

Касаційний суд, зокрема, дійшов висновку, що тільки факт неправильного зазначення Підприємством кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів не є єдиною та достатньою підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності за невиконання вимог Закону № 875-XII. При цьому послався на встановлені судами обставини – вчасне подання Підприємством звітів до центру зайнятості про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, на які було направлено тільки 6 осіб, організація і проведення Підприємством у 2012 році ярмарку вакантних посад. Зазначив також, що проведена відділенням Фонду перевірка Підприємства є протиправною у зв’язку з порушенням порядку її проведення.

Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, відділення Фонду звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 19, 20 Закону № 875-XII. 

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила наведені заявником доводи, заслухала пояснення представника відповідача і дійшла висновку про таке.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Постанова Верховного Суду України від 17 вересня 2013 року (справа № 21-227а13), на яку робиться посилання в заяві, не містить правового висновку про те, як саме має застосовуватися норма матеріального права, що, на думку заявника, була неоднаково застосована, оскільки правовідносини у справі, що розглядалась, не є подібними до обставин, встановлених у справах, копії рішень у яких додано до заяви. З огляду на відсутність неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах Верховний Суд України відмовив у задоволенні заяви.

Водночас слід зазначити, що Верховний Суд України неодноразово висловлював правову позицію у цій категорії справ, яка полягає в наведеному нижче.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих (середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік). 

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом <...>.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів має розраховуватися виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих). 

З тексту рішень судів всіх інстанцій у справі, що розглядається, вбачається, що їхні висновки відповідають цій правовій позиції. Суд касаційної інстанції, не відступаючи від наведеної позиції Верховного Суду України, свої доводи щодо відсутності в діях Підприємства складу адміністративного правопорушення обґрунтовує наявністю оправданих передумов. Посилаючись на матеріали справи та встановлені обставини, Вищий адміністративний суд України зазначив, що Підприємство систематично проводило роботу по інформуванню центру зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів та інші заходи, як цього вимагає Закон № 875-XII. Протягом 2012 року центр зайнятості запропонував подані Підприємством вакансії лише 6 особам з інвалідністю. З огляду на це зазначення останнім у звіті за формою № 10-ПІ за 2012 рік меншої 135 кількості вакантних місць для працевлаштування інвалідів не може свідчити про наявність в його діях складу адміністративного правопорушення. 

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно.

Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у задоволенні заяви відділення Фонду слід відмовити. 

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців
Судді: О.В. Кривенда 
О.Б. Прокопенко

Постанова від 3 жовтня 2017 року № 21-2469а17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5B412C21782A6705C22581BF00455927

[ANTIRAID]

ВСУ уже не в первый раз указал, что норматив рабочих мест для обеспечения трудоустройства инвалидов должен рассчитываться исходя из среднесписочной численности штатных работников учетного состава за год (то есть от общей численности работающих), а не только рабочих мест на которых могут работать инвалиды.

При этом отсутствие в действиях Предприятия состава административного правонарушения обосновывает наличием оправдано предпосылок. А именно систематической работы по информированию центра занятости о наличии вакансий для трудоустройства инвалидов и другие меры, как этого требует Закон № 875-XII «Об основах социальной защищенности инвалидов в Украине». Таким образом указания в отчете по форме № 10-III меньшего количества вакантных мест для трудоустройства инвалидов не может свидетельствовать о наличии в действиях Предприятия состава административного правонарушения.