sirota88

Саме так, цитую: " При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод". http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр По суті, відбувається звуження права на вільний вибір захисника. В рішенні КС України від 16.11.2000 р. чітко зазначено: " Держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зокрема, такі види суб'єктів надання правової допомоги: державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат тощо); - адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (частина друга статті 59 Конституції України); - суб'єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України; - об'єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод (частина перша статті 36 Конституції України). Обмеження права підозрюваного, обвинуваченого і підсудного та особи, яка притягається до дміністративної відповідальності, на вільний вибір захисниками інших юристів, які мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, суперечить положенням частини першої статті 59 та статті 64 Конституції України, за якими конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Зокрема, не можуть бути обмежені у будь-який спосіб права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 55, 59, 63 Конституції України ( 254к/96-ВР)". http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v013p710-00

Чому не підтримають? Коли через такі зміни в законодавстві особа буде позбавлена права на захист(саме тим юристом, якого вона обрала), а потім через це ще й буде винесено незаконне рішення, у людини заберуть квартиру чи виселять незаконно, то підтримають аж бігом. Те що люди не розуміють, що відбувається це якраз те що необхідно змінити. Потрібно відкрити всім очі і це перший крок. Це проблема всіх, бо сьогодні людей позбавили права на захист, завтра їх позбавлять формального права на суд, а післязавтра узаконять рабство. Все починається з квіточок(знищення належного механізму захисту), а закінчується ... ще не відомо чим. І якщо ми будемо котами в мішку, які нічого не роблять, не пручаються, не шкрябають і не намагаються вирватись, то нас так і кинуть на дно річки. І здогадайтесь хто буде наступним. Звичайно ж ті кого ми захищаємо. Саме для того щоб до них добратись зараз вносяться зміни в законодавство. Тому скажіть мені зараз це проблема кожного чи всіх? Звичайно ж всіх, бо обмеження в реалізації права на захист стосуються всіх, а не тільки юристів. Всіх громадян позбавили їх конституційного права на захист. Нехай скільки завгодно говорять, що це шлях до покращення правового механізму захисту громадян. Чорне як було чорним так воно таким і залишиться, скільки б його білим не називали. Можна розказати байки по телевізору, що це все робиться на краще і все буде добре, але ми то знаємо для чого все це робиться і чим це загрожує і нам ніхто не промиє мізки. Тож давайте не будемо тими котами в мішку, не будемо займатись бездіяльністю, бо це якраз їм і потрібно, щоб хороші люди нічого не робили. P.S.: З будь-якої ситуації є вихід і їх багато. Треба лише знайти цей вихід. В єдності наша сила.

1. Зроби щось на кшталт з'їзду юристів та інших громадян, які нас підтримують. Такі можна організувати в кожній області. 2. На даному зїзді визначити перспективні шляхи вирішення проблеми(звернення у КСУ, ЄСПЛ і т.д. і т.п.). 3. Створити ініціативні групи по кожному напрямку. 4. Обєднати наш колектив шляхом створення громадської організації.

Якщо нічого не робити з такими законодавчими "поліпшеннями", то так і буде.

Лев, будуть з Нового року. По справам розпочатим після 30.09.2016 р. юристів у касацію і ВС допускати не будуть. От і підстава для звернення у ЄСПЛ. Ми кожного дня захищаємо громадян нашої держави в судах, шукаємо істину там де здається її вже давно забули. По нашим правам та правам громадян завдано удар. Час зробити удар у відповідь. P.S.: " Гуртом і батька легше бити".

Є ідея звернутись в ЄСПЛ з даного приводу.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ П'ята секція РІШЕННЯ Справа «Загородній проти України» (Заява № 27004/06) СТРАСБУРГ 24 листопада 2011 року ОСТАТОЧНЕ 24/02/2012 Офіційний переклад Текст рішення може підлягати редакційним виправленням. У справі «Загородній проти України» Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли: Дін Шпільманн (Dean Spielmann), Голова, Елізабет Фура (Elisabet Fura), Боштьян Зупанчіч (Bostjan M. Zupancic), Марк Віллігер (Mark Villiger), Енн Пауер-Форд (Ann Power-Forde), Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska), Ангеліка Нусбергер (Angelika Nusberger), судді, а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції, після обговорення за зачиненими дверима 3 листопада 2011 року постановляє таке рішення, що було ухвалене в той день: ПРОЦЕДУРА 1. Справу було розпочато за заявою (№ 27004/06), яку подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції із захисту прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України пан Олександр Володимирович Загородній (далі - заявник) 17 червня 2006 року. 2. Заявника представляв пан В.М. Михалін, юрист, що практикує у м. Костянтинівка, Україна. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Ю. Зайцев з Міністерства юстиції України. 3. Заявник стверджував, зокрема, що йому було відмовлено у праві на вільний вибір захисника та що провадження у його справі було несправедливим. 4. 1 липня 2010 року Голова п'ятої секції вирішив повідомити про заяву Уряд. Було також вирішено розглянути одночасно питання щодо прийнятності та суті заяви (пункт 1 статті 29Конвенції). ФАКТИ I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ 5. Заявник народився у 1962 році та проживає у м. Димитрові, Україна. A. Юридичне підґрунтя справи 6. До листопада 2000 року у кримінальному провадженні юридичне представництво інтересів обвинувачених могло здійснюватись тільки особами, які мали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Права та обов'язки адвоката, а також вимоги до професійної компетентності встановлювались окремим Законом України (див. далі пункти з 39 по 42). Інші особи, включаючи осіб з повною вищою юридичною освітою, не мали права бути захисниками в кримінальних справах. 7. 16 листопада 2000 року Конституційний суд України визнав відповідні положенняКримінально-процесуального кодексу України неконституційними, та у червні 2001 року парламентом України було внесено відповідні зміни в зазначений Кодекс (див. далі пункти 37 та38). B. Кримінальне провадження щодо заявника 8. 4 серпня 2004 року заявник став учасником дорожньо-транспортної пригоди, в якій його автомобіль зіткнувся з іншим автомобілем. Наступного дня у зв'язку з цією подією щодо заявника було порушено кримінальну справу. 9. 9 листопада 2004 року заявник підписав з паном М. договір про надання юридичних послуг у вищезазначеному кримінальному провадженні. Пан М. мав повну вищу юридичну освіту та власну юридичну практику, але не мав свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. 10. 16 листопада 2004 року слідчий допустив пана М. до участі у справі як захисника. 11. 5 серпня 2005 року Димитровський міський суд Донецької області (далі - Димитровський суд) провів попередній розгляд справи та вирішив повернути справу на додаткове розслідування на тій підставі, що у ході досудового слідства право заявника на захист було порушено. Суд зазначив, що відповідно до статті 44 Кримінально-процесуального кодексузахисником може бути адвокат та інший фахівець у галузі права (термін, що використовується для позначення практикуючих юристів з повною вищою освітою, які не є адвокатами), але право останніх на здійснення повноважень захисника мало бути передбачено спеціальним законом. Оскільки на той момент закону, який би надавав право бути захисником у кримінальному провадженні такому практикуючому фахівцеві у галузі права, як пан М., не було, постанова слідчого про допуск такого фахівця до справи була незаконною, а отже право заявника на захист було порушене. Суд повернув справу на додаткове розслідування з участю адвоката. 12. 10 серпня 2005 року заявник оскаржив постанову від 5 серпня 2005 року, стверджуючи, що обмеження його права на вільний вибір захисника суперечить Конституції та рішенню Конституційного суду України від 16 листопада 2000 року (див. далі пункт 37). 13. 13 січня 2006 року суд відмовив у задоволенні його апеляційної скарги. 14. 24 березня 2006 року слідчий вирішив допустити до участі у справі як захисника заявника, пана О., який мав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. 15. 26 квітня 2006 року заявник подав касаційну скаргу на рішення від 5 серпня 2005 року та 13 січня 2006 року. 16. Листом від 3 травня 2006 року, у відповідь на заяву заявника про порушення кримінальної справи щодо судді Димитровського суду у зв'язку зі стверджуваним умисним недотриманням рішення Конституційного суду стосовно вільного вибору захисника, прокуратура Донецької області повідомила заявника, що суд вирішив усунути пана М. від участі у справі заявника на законних підставах, оскільки він не мав свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. 17. 11 травня 2006 року заявник подав до Димитровського суду клопотання з проханням повернути його справу для проведення додаткового розслідування у зв'язку з порушенням його права на захист. 18. Того ж дня суд відмовив у задоволенні його клопотання. Суд дійшов висновку, що право заявника на захист було дотримано, оскільки пан О. брав участь у проведенні додаткового розслідування. 19. 12 травня 2006 року заявник повідомив суд, що пан О. не є його захисником і що він бачив його лише один раз у квітні 2006 року, коли він повідомив слідчого, що йому потрібен захисник, але він не бажає, щоб його інтереси представляв пан О., оскільки останній не є захисником за його вільним вибором. Таким чином, він заперечив висновок суду про те, що його право на захист було дотримано. 20. 22 травня 2006 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника, оскільки оскаржувані судові рішення щодо повернення справи на додаткове розслідування не підлягали оскарженню в касаційному порядку. 21. 17 липня 2006 року Димитровський суд відмовив у задоволенні клопотання заявника про допуск пана М. в якості його захисника, оскільки законом не передбачалась можливість участі практикуючого фахівця у галузі права у кримінальному провадженні. Одночасно суд прийняв відмову заявника від призначення пана О. як його захисника. 22. У липні 2006 року той самий суд залишив без розгляду скаргу заявника на постанову від 17 липня 2006 року, оскільки оскаржувана постанова окремому оскарженню не підлягала. 23. Після ще однієї заяви заявника про порушення кримінальної справи щодо судді Димитровського суду у зв'язку зі стверджуваним недотриманням рішення Конституційного Суду, постановою від 6 вересня 2006 року прокуратура м. Димитрова знову відмовила у порушенні кримінальної справи. 24. 12 березня 2007 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області відмовив у задоволенні скарги заявника на постанову прокуратури від 6 вересня 2006 року. Постанова від 12 березня 2007 року була залишена без змін апеляційним судом Донецької області 14 серпня 2007 року. 25. У судовому засіданні 13 березня 2007 року Димитровський суд розглянув клопотання заявника, в якому той просив прийняти його відмову від адвоката, пана К., призначеного судом для представництва його інтересів після рішення від 17 липня 2006 року, та призначити захисником його дружину. Суд частково задовольнив його клопотання. Він допустив до участі у справі його дружину в якості захисника, але відхилив відмову заявника від пана К. на тій підставі, що оскільки заявник неодноразово скаржився на порушення його права на захист, йому потрібна кваліфікована юридична допомога. 26. 10 квітня 2007 року заявник написав заяву про відмову від послуг пана К. Він стверджував, що призначені адвокати пан О. та пан К. тільки формально представляли його інтереси та не захищали його належним чином. Проте, він зазначив, що йому дійсно потрібен захисник, але не призначений формально. 27. Того ж дня суд відхилив відмову заявника, зазначивши, що той заявляє, що йому потрібен захисник. 28. 21 березня 2008 року суд відмовив у задоволенні клопотання заявника про повернення справи на додаткове розслідування. Суд також відхилив відмову заявника від послуг пана К. та клопотання заявника, в якому той просив знову допустити до участі у справі пана М. 29. 27 березня 2008 року заявника було визнано винним у порушенні правил дорожнього руху, що завдало потерпілим тілесні ушкодження середньої тяжкості, та призначено покарання у вигляді обмеження волі строком на три роки. Однак, його було звільнено від відбування покарання у зв'язку зі спливом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. Заявника також було зобов'язано сплатити відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілим. 30. Заявник оскаржив цей вирок, стверджуючи, inter alia, що його право на вільний вибір захисника було порушене. 31. 13 червня 2008 року апеляційний суд Донецької області частково задовольнив апеляційну скаргу заявника на вирок від 27 березня 2008 року. Апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції не було допущено процесуальних порушень, здатних потягти за собою скасування вироку. У той же час суми відшкодування не були обґрунтовані, а тому в цій частині справу було направлено на новий розгляд в окремому цивільному провадженні. 32. Заявник подав до Верховного Суду України касаційну скаргу, стверджуючи, inter alia, що його право на вільний вибір захисника було порушене. 33. 24 лютого 2009 року Верховний Суд України залишив рішення апеляційного суду Донецької області без змін. У відповідь на скаргу заявника про порушення його права на захист, суд зазначив: «Не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги засудженого про те, що було порушено його право на захист, оскільки суд, відмовляючи у задоволенні клопотання засудженого, обґрунтовано зазначив, що відповідно до вимог ст. 44 КПК України захисником допускається особа, яка має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю в Україні, а у М. такого свідоцтва не було». 34. Рішенням Димитровського суду від 5 лютого 2009 року заявника було зобов'язано сплатити потерпілим у дорожньо-транспортній пригоді відшкодування завданої їм матеріальної і моральної шкоди. 35. 29 квітня та 30 червня 2009 року відповідно апеляційний суд Донецької області та Верховний Суд України залишили рішення від 5 лютого 2009 року без змін. II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА A. Конституція України 36. Відповідні положення Конституції України передбачають таке: Стаття 22 «Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Стаття 59 «Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура». Стаття 63 «... Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист...» Стаття 92 «Виключно законами України визначаються: 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;... 14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури...» B. Рішення Конституційного суду України від 16 листопада 2000 року щодо права на вільний вибір захисника 37. У цій справі Конституційний суд України вирішив, що: «1. Положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав», в аспекті конституційного звернення громадянина Солдатова Г.І. треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. 2. Положення частини другої статті 59 Конституції України про те, що «для забезпечення права на захист від обвинувачення ... в Україні діє адвокатура», треба розуміти як одну із конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката - особу, яка має право на заняття адвокатською діяльністю. 3. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): - положення частини першої статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, за яким обмежується право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; 4. Положення частини першої статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України та частини першої статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення». C. Кримінально-процесуальний кодекс (зі змінами, внесеними у червні 2001 року) 38. Відповідні положення Кодексу передбачають таке: Стаття 44 Захисник «Захисником є особа, яка в порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі. Як захисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи... Повноваження захисника на участь у справі стверджується: ... 2) адвоката, який не є членом адвокатського об'єднання - угодою, інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи або дорученням юридичної особи - угодою або дорученням юридичної особи;...» D. Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року 39. Стаття 2 Закону передбачає, що на додаток до вищої юридичної освіти, адвокат має скласти спеціальний кваліфікаційний іспит, одержати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняти Присягу адвоката України. 40. У статтях 6 та 7 викладаються професійні права та обов'язки адвоката, включаючи права, що стосуються збирання відомостей та фактів, а також обмеження щодо надання юридичної допомоги. 41. У статті 9 Закону викладаються положення, що стосуються адвокатської таємниці, а стаття 10 передбачає гарантії адвокату при здійсненні ним професійної діяльності, включаючи заборону огляду та вилучення документів, пов'язаних з виконанням адвокатом доручення, без його згоди та спеціальну процедуру порушення кримінальної справи щодо нього. 42. Стаття 13 Закону передбачає спеціальні кваліфікаційно-дисциплінарні комісії, які визначають рівень професійної компетентності адвокатів та вирішують питання про дисциплінарну відповідальність адвокатів у випадку порушення вимог цього Закону або іншого відповідного законодавства. E. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» 43. Відповідні витяги з Постанови Пленуму Верховного Суду України передбачають таке: «З метою правильного й однакового застосування судами законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, засудженому, виправданому право на захист, Пленум Верховного Суду України постановляє: 5. Повноваження захисника на участь у справі повинні бути підтверджені: в) інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто або за дорученням юридичної особи, - документами, визначеними спеціальним законом, яким цим особам надано право брати участь у кримінальному судочинстві як захисникам, а також угодою або дорученням юридичної особи; При вирішенні питання про наявність у фахівців у галузі права повноважень на здійснення захисту в кримінальній справі належить також з'ясовувати, яким саме законом їм надано право брати участь у кримінальному судочинстві як захисникам. Визнати правильною практику тих судів, які за відсутності спеціального закону не допускають таких фахівців до здійснення захисту в кримінальних справах...» ПРАВО I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ 44. Заявник скаржився на те, що національні органи незаконно відмовили йому у праві вільного вибору захисника та що, відповідно, судовий розгляд у його справі був несправедливим на порушення пункту 1 та підпункту «c» пункту 3 статті 6 Конвенції, відповідні положення яких передбачають таке: «1. Кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом,.... який ... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. 3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: с) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;...» A. Прийнятність 45. Суд зазначає, що скарга заявника не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «a» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною. B. Суть 1. Доводи сторін 46. Заявник стверджував, що у рішенні Конституційного Суду чітко зазначається, що юрист, який має приватну практику, може бути захисником у кримінальному провадженні. Юрист, якого він обрав, мав вищу юридичну освіту та був зареєстрований приватним підприємцем, а отже, він відповідав законодавчим вимогам. Заявник вважав, що відсутність дисциплінарної відповідальності з боку юристів, що займаються приватною практикою, не могла бути вагомою перешкодою здійсненню їхніх повноважень. Заявник також зазначив, що постанови Пленуму Верховного Суду України не можуть слугувати юридичною підставою для обмеження його права обирати адвоката. 47. Заявник також стверджував, що діяльність адвокатів, призначених у його справі, виявилась неефективною. Він зазначив, що національні органи дозволили його дружині, яка не мала юридичної освіти, діяти в якості його другого захисника, але не дозволили юристу, панові М., бути його захисником. 48. Уряд зазначив, що відповідно до практики Суду право на юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, не є абсолютним та може бути обмежене. Уряд стверджував, що Конституційний Суд визнав неконституційними положення Кримінально-процесуального кодексу України стосовно обмеження права на вибір захисника тільки серед адвокатів, а парламент відповідним чином змінив відповідні положення Кодексу. Проте, нові положення Кодексу вимагали ухвалення подальших законодавчих актів, чого зроблено не було. Уряд зауважив, що заявник не погодився з Постановою Пленуму Верховного Суду, що означає, що він неправильно розтлумачив національне законодавство, оскільки Постанова Пленуму Верховного Суду була логічним продовженням тлумачення, наданого Конституційним Судом. Таким чином, Уряд вважав, що відмова допустити пана М. до участі у справі в якості захисника заявника не суперечить положенням національного законодавства, а тому порушення підпункту «c» пункту 3 статті 6 Конвенції не було. 49. Уряд стверджував, що допуск фахівця у галузі права в якості захисника у справі не забезпечив би заявнику достатню юридичну допомогу. З огляду на те, що правовий статус фахівця у галузі права - іншими словами, юриста, який не мав свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю,- не був визначений законодавством, на нього не поширювалась діяПравил адвокатської етики та не застосовувались кваліфікаційні вимоги, встановлені для адвокатів. Крім того, такий фахівець у галузі права не міг бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. 50. Уряд також стверджував, що інтереси правосуддя не вимагали, аби інтереси заявника представляв пан М. та що національні органи забезпечили заявнику юридичну допомогу іншого захисника. Крім того, заявникові ніщо не перешкоджало захищати себе особисто або надати свою версію подій. 2. Оцінка Суду 51. Оскільки вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції слід розглядати як конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 цієї статті 6, їх слід розглядати разом (див., серед багатьох інших прикладів, рішення від 23 квітня 1997 року у справі «Ван Мехелен та інші проти Нідерландів» (Van Mechelen and Others v. the Netherlands), n. 49, Reports of Judgments and Decisions 1997-III, с. 711). 52. Суд повторює, що хоча право кожної особи, обвинувачуваної у вчиненні кримінального правопорушення, на ефективний захист адвокатом не є абсолютним, воно становить одну з головних підвалин справедливого судового розгляду (див. рішення у справ «Кромбах проти Франції» (Krombach v. France), заява № 29731/96, п. 89, ECHR 2001-II). Особа, проти якої висунуті кримінальні обвинувачення, яка не бажає захищатись особисто, повинна бути в змозі скористатись юридичною допомогою за власним вибором (див. рішення від 16 квітня 2009 року у справі «Ханжевачкі проти Хорватії» (Hanzevadki v. Croatia), заява № 17182/07, п. 21, з подальшими посиланнями). Проте це останнє право також не може вважатись абсолютним і таким чином, національні суди можуть не прийняти вибір особи, коли існують відповідні та достатні підстави вважати, що того вимагають інтереси правосуддя (див. рішення від 25 вересня 1992 року у справі «Круассан проти Німеччини» (Croissant v. Germany), п. 29, Series A № 237 B). Більш того, законодавча вимога щодо наявності у захисника юридичної освіти не є порушенням вищезазначеного положення (див. рішення від 19 лютого 2009 року у справі «Шабельник проти України» (Shabelnik v. Ukraine), заява № 16404/03, п. 39). 53. У цій справі право заявника на вільний вибір свого захисника було обмежене, оскільки захисник за його вибором був юристом, але не мав свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. На думку Суду, таке обмеження права на вільний вибір захисника само по собі не порушує питання за підпунктом «c» пункту 3 статті 6 Конвенції, оскільки певна юридична кваліфікація може вимагатись для забезпечення ефективного захисту особи (див. рішення від 20 січня 2005 року у справі «Майзіт проти Росії» (Mayzit v. Russia), заява № 63378/00, п. 68) та безперешкодного функціонування системи правосуддя (див. рішення у справі «Мефтах та інші проти Франції» (Meftah and Others v. France) [ВП], заяви №№ 32911/96, 35237/97та 34595/97, п. 45, ECHR 2002-VII). Однак, як стверджував заявник, вже у листопаді 2000 року таке обмеження було визнано неконституційним (див. вище пункт 37) і відповідне національне законодавство мало бути приведене у відповідність з рішенням Конституційного Суду. З цією метою у червні 2001 року було запроваджено зміни до законодавства, але, як стверджувалось Урядом, необхідним було проведення додаткових законодавчих заходів (див. вище пункт 48). Заявник не погодився з Урядом щодо цього твердження, вважаючи, що чинне законодавство не передбачало обмеження його права на вибір захисника, а його вибір був обмежений внаслідок неправильного тлумачення кримінально-процесуального законодавства Верховним Судом. Що стосується цього питання, Суд зауважує, що його завданням не є встановлення того, чи було обмеження права заявника на вибір адвоката наслідком відсутності подальших змін до законодавства, як про це стверджував Уряд, чи непослідовності у тлумаченні рішення Конституційного Суду, як про це стверджував заявник. 54. Суд зазначає, що національні органи не стверджували, що виправданням для такого обмеження права заявника на вибір захисника були інтереси правосуддя. Суд вважає, що, навіть якщо припустити, що обмеження, як стверджував Уряд, було наслідком незавершеності процесу приведення кримінально-процесуального законодавства у відповідність з рішенням Конституційного Суду, така ситуація тривалої невизначеності відповідних положень національного законодавства залишається. Постанова Пленуму Верховного Суду, ухвалена у 2003 році, не забезпечила послідовного та одноманітного застосування законодавства. Раніше Суд уже зазначав, що втручання у конвенційні права не може вважатись законним тільки через відсутність будь-якого законодавчого положення, якому воно може суперечити. Само по собі втручання повинно мати достатнє підґрунтя у національному законодавстві, щоб запобігти свавіллю (див., mutatis mutandis, рішення від 27 листопада 2008 року у справі «Свершов проти України» (Svershov v. Ukraine), заява № 35231/02, п. 48, та рішення від 18 лютого 2010 року у справі «Гарькавий проти України» (Garkavyy v. Ukraine), заява № 25978/07, п. 74). 55. На думку Суду, залишаючи питання обмеження права на вільний вибір захисника невирішеним протягом тривалого часу, державні органи створили ситуацію, що є несумісною з принципом юридичної визначеності, закріпленим Конвенцією, та який є одним з основних елементів верховенства права (див., mutatis mutandis, рішення від 2 листопада 2010 року у справі «Штефаніца та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02, п. 31). Отже, право заявника на вільний вибір захисника було обмежено у спосіб, що є несумісним з вимогами пунктів 1 та 3 статті 6 Конвенції. 56. Таким чином, мало місце порушення цих положень. II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ 57. Насамкінець, заявник скаржився на тривалість кримінального провадження у його справі. Він також посилався на статтю 8 Загальної декларації прав людини. У своїх більш пізніх поданнях він також скаржився на те, що один зі свідків обвинувачення не був допитаний у суді. 58. Уважно розглянувши твердження заявника у світлі всіх наданих матеріалів та у тій мірі, в якій оскаржувані питання належать до його компетенції, Суд доходить висновку, що вони не виявляють будь-яких ознак порушень прав та свобод, гарантованих Конвенцією. Отже, ця частина заяви повинна бути визнана неприйнятною як явно необґрунтована відповідно до пункту 1, підпункту «a» пункту 3 і пункту 4 статті 35 Конвенції. III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ 59. Стаття 41 Конвенції передбачає: «Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію». A. Шкода 60. Заявник вимагав 2375,27 доларів США відшкодування матеріальної шкоди та 25000 євро відшкодування моральної шкоди. 61. Уряд вважав, що немає причинно-наслідкового зв'язку між стверджуваним порушенням та сумами відшкодування, що вимагались. 62. Суд вважає, що за обставин цієї справи констатація порушення сама по собі становить достатню справедливу сатисфакцію. B. Судові та інші витрати 63. Заявник також вимагав 12361 грн (близько 1082 євро) компенсації судових витрат, яких він зазнав протягом проваджень у національних судах та у цьому Суді. 64. Уряд стверджував, що не вся сума судових витрат, яку вимагав заявник, була підтверджена документально та стосувалась цієї справи. 65. Відповідно до практики Суду, заявник має право на компенсацію судових витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. У цій справі з огляду на наявні документи та вищезазначені критерії, Суд відхиляє вимогу щодо компенсації судових витрат, понесених заявником протягом проваджень у національних судах та вважає за належне присудити 250 євро компенсації судових витрат, понесених протягом провадження у цьому Суді. C. Пеня 66. Суд вважає за належне призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткових пункти. ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО 1. Оголошує скаргу стосовно відмови заявнику у праві на вільний вибір захисника і несправедливості провадження щодо нього прийнятною, а решту скарг у заяві - неприйнятними. 2. Постановляє, що мало місце порушення пунктів 1 та 3 статті 6 Конвенції. 3. Постановляє, що: a) упродовж трьох місяців з дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові 250 (двісті п'ятдесят) євро компенсації судових витрат, разом з будь-яким податком, що нараховується на цю суму; ця сума має бути конвертована в українські гривні за курсом на день здійснення платежу; зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти. 4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції. Учинено англійською мовою і повідомлено письмово 24 листопада 2011 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду. Секретар Клаудія ВЕСТЕРДІК Голова Дін ШПІЛЬМАНН http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/974_739

ЗАКОН УКРАЇНИ Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) Верховна Рада України постановляє: I. Внести до Конституції України (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 30, ст. 141) такі зміни: таття 131-2. Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. 16) у розділі XV "Перехідні положення": б) доповнити пунктом 16-1 такого змісту: "16-1. З дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)": 11) представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. ( Набрання чинності відбудеться 30.09.2016 ) От і приїхали...

Дуже вірно відзначив west11. Саме таку мету ставлять перед собою ініціатори такого закону. Це можна прочитати між рядками пояснювальної записки до проекту даного закону(додається до повідомлення) , цитую: " «фахівець у галузі права» не зв’язаний нормами Правил адвокатської етики, не може бути притягнутий до відповідальності за їх порушення" Мова йде про відсутність контролю над юристами і бажання його встановити, або позбавити можливості юристів здійснювати діяльність. Пропоную випрацювати стратегію дій на випадок прийняття такого, "поліпшуючого" право на захист, закону. doc_326663.rtf

Прошу приєднуватись до обговорення таких законодавчих "поліпшень" у здійсненні права на захист фізичних та юридичних осіб.

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И Р І Ш Е Н Н Я КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника) м. Київ, 16 листопада 2000 року Справа N 1-17/2000 N 13-рп/2000 Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України: Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий, Вознюка Володимира Денисовича - суддя-доповідач, Євграфова Павла Борисовича, Козюбри Миколи Івановича, Корнієнка Миколи Івановича, Костицького Михайла Васильовича, Малинникової Людмили Федорівни, Німченка Василя Івановича, Розенка Віталія Івановича, Савенка Миколи Дмитровича, Селівона Миколи Федосовича, Тимченка Івана Артемовича, Тихого Володимира Павловича, Чубар Людмили Пантеліївни, Шаповала Володимира Миколайовича, Яценка Станіслава Сергійовича, розглянув на пленарному засіданні справу про офіційне тлумачення положень статті 59 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05 ), статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення ( 80732-10 ). Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 42, 43 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) стало конституційне звернення громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Підставою для розгляду справи відповідно до статті 94 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність неоднозначного застосування положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України щодо права вільного вибору захисника під час розгляду кримінальних справ. Заслухавши суддю-доповідача Вознюка В.Д. та вивчивши матеріали справи, Конституційний Суд України у с т а н о в и в: 1. Громадянин Солдатов Г.І. звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень статей 55, 59 Конституції України, статті 44 ( 1001-05 ) та глави 22 ( 1002-05 ) Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Необхідність в офіційному тлумаченні наведених правових норм він обгрунтовує тим, що під час попереднього розслідування кримінальної справи слідчий, прокурор та суд загальної юрисдикції відмовили йому в задоволенні клопотання про допуск як захисника працівника приватної юридичної фірми, з якою він уклав угоду-доручення на представництво його інтересів у кримінальній справі. Зазначені посадові особи та суд посилались на відсутність у працівника цієї юридичної фірми свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Така відмова, як стверджує громадянин Солдатов Г.І., призвела до порушення його конституційного права на вільний вибір захисника своїх прав. 2. Додані до конституційного звернення документи свідчать, що стосовно Солдатова Г.І. було порушено кримінальну справу, в якій його визнано підозрюваним у вчиненні злочину. У зв'язку з цим він заявив клопотання про допуск захисником його прав працівника приватної юридичної фірми, яка має право на здійснення представництва громадян за їхнім дорученням у кримінальних справах. Слідчим податкової міліції було відмовлено у задоволенні клопотання з тих мотивів, що працівник цієї фірми не має свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Дії слідчого Солдатов Г.І. оскаржив прокурору м. Маріуполя Донецької області. Скаргу було відхилено з посиланням на те, що слідчим прийнято рішення відповідно до вимог статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України. Солдатов Г.І. звернувся до Жовтневого районного суду м. Маріуполя із скаргою на дії слідчого та прокурора щодо відхилення його клопотання. Суд визнав дії зазначених посадових осіб неправомірними і зобов'язав слідчого допустити працівника приватної юридичної фірми захисником Солдатова Г.І. у кримінальній справі. Судова колегія Донецького обласного суду за касаційним поданням прокурора м. Маріуполя скасувала рішення районного суду і припинила провадження у справі, мотивуючи тим, що відповідно до частини другої статті 59 Конституції України ( 254к/96-ВР ) для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура, а за положенням частини першої статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05 ) захисником підозрюваного, обвинуваченого і підсудного допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист" від 7 липня 1995 року N 10 ( v0010700-95 ) (з наступними змінами), як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються лише особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, що видається їм згідно з вимогами статті 2 Закону України "Про адвокатуру" ( 2887-12 ). Не можуть допускатися до участі у справі як захисники особи, які мають інші документи (ліцензії) на здійснення юридичної практики чи підприємницької діяльності тощо. Таким чином, матеріали справи свідчать про наявність неоднозначного застосування положень статті 59 Конституції України щодо гарантії підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на вільний вибір захисника. 3. Стосовно клопотання громадянина Солдатова Г.І. дати офіційне тлумачення положень статті 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та глави 22 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 ) Конституційний Суд України своєю ухвалою відмовив у відкритті конституційного провадження, оскільки офіційне тлумачення положень статті 55 Конституції України дано рішеннями Суду від 25 листопада 1997 року N 6-зп ( v006p710-97 ) та від 25 грудня 1997 року N 9-зп ( v009p710-97 ). Що ж до офіційного тлумачення глави 22 Кримінально-процесуального кодексу України, то у конституційному зверненні не дотримано вимог статті 42 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), тобто не вказано, які саме положення цієї глави потребують офіційного тлумачення. 4. Відповідно до положень частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Конституція України гарантує права і свободи людини і громадянина (частина друга статті 22), які не можуть бути обмежені за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками (частина друга статті 24). Права і свободи є основним елементом правового статусу людини і громадянина. Діставши закріплення в Конституції України, права і свободи визначають міру можливої поведінки людини і громадянина, відображають певні межі цих прав і свобод, можливість користуватися благами для задоволення своїх інтересів. З метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини і громадянина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, в частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на правову допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги. Держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зокрема, такі види суб'єктів надання правової допомоги: - державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат тощо); - адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (частина друга статті 59 Конституції України); - суб'єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України; - об'єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод (частина перша статті 36 Конституції України). 5. Положення частини першої статті 59 Конституції України ( 254к/96-ВР ) гарантує кожному право на вільний вибір захисника своїх прав. Визначення поняття "захисник" у чинному законодавстві України відсутнє. У Конституції України це поняття вживається також у частині четвертій статті 29, положення якої гарантують кожному заарештованому чи затриманому можливість користуватися правовою допомогою захисника. Відповідно до частини першої статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05 ) як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. За згодою підсудного допускаються близькі родичі, опікуни або піклувальники. Ця процесуальна норма визначає, що у досудовому провадженні кримінальної справи як захисники допускаються лише адвокати, а при судовому розгляді такої справи як захисники допускаються адвокати і за згодою підсудного - близькі родичі, опікуни або піклувальники. Інше чинне процесуальне законодавство України не містить терміна "захисник", а вживає поняття "представництво в суді". Представниками сторін і третіх осіб, крім представників за законом, можуть бути також адвокати. Ці положення закріплено у статтях 110, 111, 112 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06 ), у статті 28 Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ). Процесуальні положення Кодексу України про адміністративні правопорушення ( 80731-10, 80732-10 ) передбачають право фізичної особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката (стаття 268). Науково-теоретична та довідково-енциклопедична література не містить однозначного визначення терміна "захисник". За одним тлумаченням цей термін ототожнюється з терміном "адвокат", за іншим - терміну "захисник" надається більш широке значення. Закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин, а не тільки з кримінальних. Право на захист, зокрема, може бути реалізоване фізичною особою у цивільному, арбітражному, адміністративному і кримінальному судочинстві. Про загальність положень частини першої статті 59 Конституції України ( 254к/96-ВР ) свідчить положення частини другої статті 63 Конституції України, яке окремо закріплює право підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист. Що ж стосується права підозрюваного, обвинуваченого і підсудного на захист від обвинувачення в аспекті конституційного звернення громадянина Солдатова Г.І., то Конституційний Суд України виходить з такого: Конвенція про захист прав людини і основних свобод ( 995_004 ), ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 року ( 475/97-ВР ), передбачає право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або використовувати правову допомогу захисника, вибраного ним на власний розсуд (стаття 6). У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року ( 995_043 ), ратифікованому Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 року N 2148-VIII ( 2148-08 ), зазначено, що держава повинна гарантувати кожному, чиї права і свободи порушено, ефективний засіб правового захисту, і таке право повинно встановлюватись судовим або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави (стаття 2), та можливість вільного вибору обвинуваченим захисника (пункт 3 статті 14). "Основні принципи, що стосуються ролі юристів", прийняті восьмим Конгресом ООН з питань попередження злочинності і поводження з правопорушниками 27 серпня - 7 вересня 1990 року, передбачають, що кожна людина має право звернутися до будь-якого юриста за допомогою для захисту і відстоювання своїх прав та захисту їх на всіх стадіях кримінального судочинства (принцип 1); жодний суд чи адміністративний орган, в якому визнається право на адвоката, не відмовляється визнавати права юриста відстоювати в суді інтереси свого клієнта, за винятком тих випадків, коли юристу було відмовлено в праві виконувати свої професійні обов'язки відповідно до національного права і практики та цих принципів (принцип 19). Таким чином, наведені міжнародно-правові акти передбачають право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або через вільно вибраного ним на власний розсуд захисника з-поміж юристів, які можуть надати ефективний правовий захист. Ці положення міжнародно-правових актів щодо права фізичної особи на захист від обвинувачення відтворені у положеннях частини першої статті 59 Конституції України ( 254к/96-ВР ), які закріплюють право кожної фізичної особи на правову допомогу і право вільного вибору захисника з метою захисту від обвинувачення. Положення частини другої статті 59 Конституції України про те, що для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура, не може тлумачитись як право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного вибирати захисником лише адвоката, тобто особу, яка має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до Закону України "Про адвокатуру" ( 2887-12 ) від 19 грудня 1992 року (стаття 2). Це положення треба розуміти як одну з конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката, тобто особу, яка має право на заняття адвокатською діяльністю. У такий спосіб держава бере на себе обов'язок забезпечити реальну можливість надання особам кваліфікованого захисту від обвинувачення, якщо цього вимагають інтереси правосуддя. Допуск приватно практикуючого юриста, який займається наданням правової допомоги особисто або за дорученням юридичної особи, як захисника ніяк не порушує право підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист. Отже, положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, в аспекті конституційного звернення громадянина Солдатова Г.І. треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення, а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибрати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. 6. Частина перша статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05 ), зокрема, визначає: "Як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю". Положення частини першої статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення ( 80732-10 ) передбачає право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката. За своїм змістом положення цих правових норм передбачають можливість допуску лише адвокатів як захисників підозрюваного, обвинуваченого і підсудного або особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, тобто інші фахівці у галузі права захисниками не допускаються. Обмеження права підозрюваного, обвинуваченого і підсудного та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на вільний вибір захисниками інших юристів, які мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, суперечить положенням частини першої статті 59 та статті 64 Конституції України, за якими конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Зокрема, не можуть бути обмежені у будь-який спосіб права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 55, 59, 63 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Згідно з положеннями частини третьої статті 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Закріплення лише за адвокатами права на здійснення захисту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від обвинувачення та надання юридичної допомоги особам, які притягаються до адміністративної відповідальності, не сприяє конкуренції щодо надання кваліфікованої правової допомоги у цих сферах і підвищенню кваліфікації фахівців у галузі права. Таким чином, положення частини першої статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05 ), за яким обмежується право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, та частини першої статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за яким обмежується право на вільний вибір особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, як захисника, крім адвоката, іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, не відповідають положенням частини першої статті 59 Конституції України. Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150, 152 Конституції України, статтями 50, 61, 63, 65, 95 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), Конституційний Суд України в и р і ш и в: 1. Положення частини першої статті 59 Конституції України ( 254к/96-ВР ) про те, що "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав", в аспекті конституційного звернення громадянина Солдатова Г.І. треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. 2. Положення частини другої статті 59 Конституції України про те, що "для забезпечення права на захист від обвинувачення... в Україні діє адвокатура", треба розуміти як одну із конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката - особу, яка має право на заняття адвокатською діяльністю. 3. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): - положення частини першої статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05 ), за яким обмежується право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; - положення частини першої статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення ( 80731-10, 80732-10 ), за яким обмежується право на вільний вибір особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. 4. Положення частини першої статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України та частини першої статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. 5. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим. Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v013p710-00

ПРОЕКТ вноситься народним депутатом України ________________ Лапіним І.О. (посвідчення № 237) Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації права фізичних та юридичних осіб на професійний захист та представництво їх інтересів у судах та інших державних органах» Верховна Рада України п о с т а н о в л я є: I. Внести зміни до таких законодавчих актів України: 1. У Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122): 1) Перше речення частини першої статті 268 викласти в такій редакції: «Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи (робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії рішень органу (посадової особи), який розглядає справу); давати пояснення; подавати докази; заявляти клопотання; подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу; висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи; задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі; користуватися юридичною допомогою адвоката; виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі про адміністративне правопорушення.»; 2) Частину другу статті 269 викласти в такій редакції: «Потерпілий має право: знайомитися з матеріалами справи (робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії рішень органу (посадової особи), який розглядає справу); давати пояснення; подавати докази; заявляти клопотання; подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу; висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи; задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі; користуватися юридичною допомогою адвоката; виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі про адміністративне правопорушення»; 3) Частину другу статті 270 викласти такій редакції: «Інтереси потерпілого може представляти представник – адвокат.»; 4) Частину третю статті 270 викласти в такій редакції: «Законні представники та представники мають право: знайомитися з матеріалами справи (робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії рішень органу (посадової особи), який розглядає справу); давати пояснення; подавати докази; заявляти клопотання від свого імені та від імені особи, інтереси якої вони представляють; від свого імені та від імені особи яка його запросила подавати скарги на рішення органу (посадової особи); висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи; задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі; виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі про адміністративне правопорушення, а також інші права, передбачені законами України.»; 5) Частину першу статті 271 викласти в такій редакції: «У розгляді справи про адміністративне правопорушення в якості захисника може брати участь адвокат, який здійснює захист особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Захисник має право: знайомитися з матеріалами справи (робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії рішень органу (посадової особи), який розглядає справу); давати пояснення; збирати та подавати докази; заявляти клопотання від свого імені та від імені особи яка його запросила; від свого імені та від імені особи яка його запросила подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу; висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи; задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі; виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі про адміністративне правопорушення; інші права, передбачені законами України».; 6) Частину другу статті 271 викласти в такій редакції: «Повноваження адвоката на участь у розгляді справи підтверджуються одним з таких документів: 1) договором про надання правової допомоги; 2) ордером; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги; 4) довіреністю. До документів, якими посвідчуються повноваження адвоката обов’язково додається завірена адвокатом копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. До ордера обов'язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката або обмеження його прав на вчинення окремих дій як захисника. Витяг засвідчується підписами сторін. Довіреність фізичної особи на ведення справи має бути посвідчена нотаріусом або посадовою особою, якій відповідно до закону надано право посвідчувати довіреності. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом керівника або іншої уповноваженої на те законом, положенням, статутом особи і засвідчуються печаткою юридичної особи (за її наявності). Захисником (представником) не може бути адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю.»; 7) Статтю 272 доповнити частиною третьою такого змісту: «Свідок має право: знати, у зв’язку з чим і в якому провадженні у справі про адміністративне правопорушення він допитується; користуватися під час дачі пояснень правовою допомогою адвоката, повноваження якого посвідчуються документами, зазначеними у частині другій статті 271 цього Кодексу; відмовитися давати пояснення щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, а також пояснення щодо відомостей, які згідно з законом не підлягають розголошенню; давати пояснення рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача; користуватися нотатками і документами при дачі пояснень у тих випадках, коли пояснення стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, які йому важко тримати в пам’яті.»; 2. У Господарському процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 6, ст.56): 1) Статтю 28 викласти в такій редакції: «Стаття 28. Представники сторін і третіх осіб Справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники юридичних осіб, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також: 1) адвокати; 2) фізичні особи, які перебувають у трудових відносинах з юридичною особою, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені юридичної особи, яка видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою юридичної особи (за наявності). Повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами. Фізичні особи, фізичні особи-підприємці можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників. Представниками фізичної особи, фізичної особи-підприємця можуть бути: 1) адвокати; 2) фізичні особи, які перебувають у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю від імені фізичної особи-підприємця. Довіреність фізичної особи, яка є суб'єктом права на безоплатну вторинну правову допомогу, за зверненням якої прийнято рішення про надання такої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. До довіреності юридичної особи, фізичної особи-підприємця, представництво у суді яких здійснює фізична особа, яка перебуває з ними у трудових відносинах обов’язково додаються документи, які підтверджують наявність трудових відносин (витяг з наказу, трудового договору, контракту, копія трудової книжки або копія службового посвідчення). Такі документи засвідчуються підписами фізичної особи-підприємця, посадової особи юридичної особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки фізичної особи-підприємця, юридичної особи (за наявності) та підписом особи, яка здійснює їх представництво у суді. Повноваження адвоката як представника посвідчуються одним з таких документів: 1) договір про надання правової допомоги; 2) ордер; 3) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги; 4) довіреність юридичної особи, нотаріально посвідчена довіреність фізичної особи, фізичної особи-підприємця. До документів, якими посвідчуються повноваження адвоката як представника обов’язково додається завірена адвокатом копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. До ордера обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору. Представником не може бути адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю.». 3. У Цивільному процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, № 40-41, 42, ст.492) 1) Частину першу статті 40 викласти в такій редакції: «1. Представником у суді є адвокат. Крім адвоката, представником юридичної особи, фізичної особи-підприємця може бути фізична особа, яка перебуває з ними у трудових відносинах, досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді.»; 2) Статтю 41 доповнити частиною третьою такого змісту: «3. Представником не може бути адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю.»; 3) Частину першу статті 42 викласти в такій редакції: «1. Повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, посвідчуються одним з таких документів: 1) договір про надання правової допомоги; 2) ордер; 3) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги; 4) довіреність юридичної особи або документ, що посвідчує службове становище і повноваження її керівника; 5) довіреність фізичної особи, фізичної особи-підприємця; 6) свідоцтво про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.»; 4) Частину другу статті 42 після слів «Довіреність фізичної особи» доповнити словами «, фізичної особи-підприємця»; 5) Частину четверту статті 42 викласти в такій редакції: «4. До документів, якими посвідчуються повноваження адвоката як представника обов’язково додається завірена адвокатом копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. До ордера обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору. До довіреності фізичної особи-підприємця, юридичної особи, представництво у суді яких здійснює фізична особа, яка перебуває з ними у трудових відносинах обов’язково додаються документи, які підтверджують наявність трудових відносин (витяг з наказу, трудового договору, контракту, копія трудової книжки або копія службового посвідчення). Такі документи засвідчуються підписами фізичної особи-підприємця, посадової особи юридичної особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки фізичної особи-підприємця, юридичної особи (за наявності) та підписом особи, яка здійснює їх представництво у суді.». 4. У Кодексі адміністративного судочинства України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, № 35-36, № 37, ст.446): 1) Частину другу статті 56 викласти в такій редакції: «2. Представником є адвокат. Крім адвоката представниками суб’єкта владних повноважень, юридичної особи (органу, підприємства, установи, організації), фізичної особи-підприємця можуть бути фізичні особи, які перебувають з ними у трудових відносинах і відповідно до частини другої статті 48 цього Кодексу мають адміністративну процесуальну дієздатність.»; 2) Статтю 57 доповнити частиною третьою такого змісту: «3. Представником не може бути адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю.»; 3) Частину першу статті 58 викласти в такій редакції: «1. Повноваження адвоката як представника, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору, на здійснення представництва в суді підтверджуються одним з таких документів: 1) договір про надання правової допомоги; 2) ордер; 3) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги; 4) довіреність фізичної особи, фізичної особи-підприємця, юридичної особи. Оригінали цих документів або засвідчені підписом судді копії з них приєднуються судом до справи. Повноваження представників, які перебувають у трудових відносинах з суб’єктом владних повноважень, юридичною особою, фізичною особою-підприємцем на здійснення представництва в суді повинні бути підтверджені довіреністю. Оригінали довіреностей або засвідчені підписом судді копії з них приєднуються судом до справи.»; 4) У частині третій статті 58 слова «органу, підприємства, установи, організації» замінити словами «суб’єкта владних повноважень, юридичної особи (органу, підприємства, установи, організації) на здійснення представництва в суді»; 5) Частину четверту статті 58 після слів «Довіреність фізичної особи» доповнити словами «, фізичної особи-підприємця»; 6) Частину п’яту статті 58 викласти в такій редакції: «5. До документів, якими посвідчуються повноваження адвоката як представника обов’язково додається завірена адвокатом копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. До ордера обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору. До довіреності суб’єкта владних повноважень, юридичної особи (органу, підприємства, установи, організації), фізичної особи-підприємця, представництво у суді яких здійснює фізична особа, яка перебуває з ними у трудових відносинах обов’язково додаються документи, які підтверджують наявність трудових відносин (витяг з наказу, трудового договору, контракту, копія трудової книжки або копія службового посвідчення). Такі документи засвідчуються підписом посадової особи суб’єкта владних повноважень, юридичної особи (органу, підприємства, установи, організації), уповноваженої на це законом, статутом або положенням, фізичної особи-підприємця з прикладенням печатки суб’єкта владних повноважень, юридичної особи (органу, підприємства, установи, організації), фізичної особи-підприємця (за наявності) та підписом особи, яка здійснює їх представництво у суді.». 5. У Законі України «Про виконавче провадження» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 24, ст.207): 1) Частину п’яту статті 9 викласти в такій редакції: «5. Представниками сторін у виконавчому провадженні є адвокати. Повноваження адвоката як представника сторони у виконавчому провадженні мають підтверджуються одним з таких документів: 1) договір про надання правової допомоги; 2) ордер; 3) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги; 4) довіреність, видана і оформлена відповідно до вимог закону. До документів, якими посвідчуються повноваження адвоката як представника у виконавчому провадженні обов’язково додається завірена адвокатом копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. До ордера обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій у виконавчому провадженні. Витяг засвідчується підписом сторін договору. Крім адвоката, представником сторони – юридичної особи, фізичної особи-підприємця може бути фізична особа, яка перебуває з ними у трудових відносинах, досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність. Повноваження такої особи як представника сторони у виконавчому провадженні посвідчуються довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону. До довіреності фізичної особи-підприємця, юридичної особи, представництво яких у виконавчому провадженні здійснює фізична особа, яка перебуває з ними у трудових відносинах обов’язково додаються документи, які підтверджують наявність трудових відносин (витяг з наказу, трудового договору, контракту, копія трудової книжки або копія службового посвідчення). Такі документи засвідчуються підписами фізичної особи-підприємця, посадової особи юридичної особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки фізичної особи-підприємця, юридичної особи (за наявності) та підписом особи, яка здійснює їх представництво у виконавчому провадженні.». 2) Частину першу статті 10 після пункту 3 доповнити пунктами 4 та 5 такого змісту: «4) особи, які не є адвокатами і не перебувають у трудових відносинах із стороною виконавчого провадження; 5) адвокати, відомості про яких не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно яких у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю;», в зв’язку з чим пункт 4 вважати відповідно пунктом 6. II. Прикінцеві положення 1. Цей закон набирає чинності з дня наступного, за днем його опублікування. Голова Верховної Ради України

У позові по вищезазначеній справі також було викладено обставини з приводу відсутності первинних документів, та ін. підстави, але суд прийняв до уваги більш сильні аргументи за основу свого рішення. Викладіть будь ласка і ваше рішення суду як буде така можливість.

Якщо особа хворіла і повідомила про це і надала відповідні докази, то суд на підставі ст. 169 ЦПК мав відкласти розгляд справи. Якщо не відклав, то відповідно суд 1-ї інстанції допустив процесуальні порушення, і апеляційний суд повинен проводити дослідження нових доказів чи то заяв, клопотань і обставин зазначених в них.

Дійсно, таке має місце в апеляційних судах. На практиці неодноразово траплялося, що представники банку пхнуть в справу все, що завгодно і суд якимось чином приймає. Благо, якщо потім сторона за допомогою засобів доказування спростовує ці докази і суд не приймає їх до уваги. В основному відбувається інакше.

Як вбачається зі змісту даної постанови ВСУ відповідачі були належним чином повідомлені про день та час розгляду справи. Якщо це було дійсно так і відповідачі не зявились до суду і не подали заяву про застосування строку позовної давності(чи не направили поштою з проханням розглянути за їх відсутності), то вважаю, що позиція ВСУ з приводу строку позовної давності вірна. Однак, якщо ж належного повідомлення не було і сторона в звязку з цим не мала можливості приймати участь у справі, заявляти клопотання, давати пояснення, і т.д. і т.п., то в такому випадку з урахуванням вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України така сторона має право в суді апеляційної інстанції подати заяву про застосування строку позовної давності(чи інші заяви чи клопотання процесуального характеру). Так, відповідно до вищезазначеної норми процесуального права: "Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами". Як рояснив ВС України у своїй постанові пленуму №12 24.10.2008 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку": "Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень". Саме тому, якщо сторона не брала участі в розгляді справи в суді першої інстанції в звязку з істотними порушеннями норм процесуального права(не було повідомлено про час та місце розгляду справи), то вона має право подати заяву про застосування строку позовної давності в суді апеляційної інстанції, і цей суд повинен зазстосувати відповідні положення норм матеріального права.

Як роз’яснив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові пленуму №2 від 07 лютого 2014 року «Про узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні»: «Належними доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, могли бути первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (Закон № 996-XIV)».

Згідно зі ст. 88 Закону України від 2 вересня 1993 р. № 3425-XII «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями — не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Відповідно до п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172) для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання. Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника (постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України: від 4 березня 2015 р. у справі № 6-27цс15; від 11 березня 2015 р. у справі № 6-141цс14).

Категорія справи №755/29283/14-ц : Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу. Справа № 755/29283/14-ц Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (заочне) "11" лютого 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі: Головуючого судді Гончарук В.П. при секретарі Погоріла К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Надра", треті особи Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и в : Позивач звернулася до суду з вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що 19.06.2008 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством КБ "Надра" було укладено кредитний договір № 276/П/РП/2008-840, також в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 276/П/РП/2008-840 від 19.06.2008 року було укладено договір іпотеки. 11.03.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 було вчинено виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за № 297, яким стягнути майно - садовий будинок НОМЕР_1 розташований в садівничому товаристві "ІНФОРМАЦІЯ_1" в м. АДРЕСА_1 та земельну ділянку НОМЕР_1 площею 0,0590 га., кадастровий номер 8000000000:66:584:0032, яка разтошована в садівничому товаристві "ІНФОРМАЦІЯ_1" в м. АДРЕСА_1. 18.04.2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Голоного управління юстиції у Кихївській області було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису від 11.03.2014 року зареєстрованому в реєстрі за № 297. Вважає, що виконавчий напис був чинений з порушенням вимог законодавства, так як нею (позивачем) не була отримана письмова вимога 276/П/РП/2008-840 про усунення порушень основного зобов'язання та не доведено безспірність заборгованості за договором позики. Нотаріусом не було перевірено безспірність боргу, нотаріус не отримала від відповідача письмові підтвердження здійснення погашення позики (графік погашення позики, розписки). 04 квітня 2012 року ухвалою Дніпровського районного суд м. Києва було відкрито провадження справі № 2604/6853/2012 за позовом ПАТ Акціонерний банк "Надра" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, отже наведене свідчить про те, що на час вчинення виконавчого напису, а саме 11.03.2014 року існував спір про право, який стосується суми, строку та розміру заборгованості позивача, а відтак приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 У зв'язку з цим, звернулася до суду з даною позовною заявою з метою захисту своїх прав. В судовому засіданні представники позивача підтримали свої позовні вимоги в повному обсязі, та просив їх задовольнити. Відповідач в судове засідання не з'явився, про місце, час та дату слухання справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі. Відповідно до ч.1 ст. 224 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів що у даному випадку вбачається за доцільне. Третя особа приватний нотаріус Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, надала до справи свої письмові пояснення, в яких просила розглядати дану справу у її відсутності. Третя особа Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області в судове засідання не з'явилася, надала до справи свої письмові пояснення, в яких просила розглядати дану справу у її відсутності.. Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до наступного. 19.06.2008 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством КБ "Надра" було укладено кредитний договір № 276/П/РП/2008-840, також в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 276/П/РП/2008-840 від 19.06.2008 року було укладено договір іпотеки. 11.03.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 було вчинено виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за № 297, яким стягнути майно - садовий будинок НОМЕР_1 розташований в садівничому товаристві "ІНФОРМАЦІЯ_1" в м. АДРЕСА_1 та земельну ділянку НОМЕР_1 площею 0,0590 га., кадастровий номер 8000000000:66:584:0032, яка разтошована в садівничому товаристві "ІНФОРМАЦІЯ_1" в м. АДРЕСА_1. 18.04.2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Голоного управління юстиції у Кихївській області було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису від 11.03.2014 року зареєстрованому в реєстрі за № 297. 04 квітня 2012 року ухвалою Дніпровського районного суд м. Києва було відкрито провадження справі № 2604/6853/2012 за позовом ПАТ Акціонерний банк "Надра" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відповідно до позовної заяви, в якій ставивляться також ці самі вимоги, що і у виконавчого напису, тобто між сторонами існує спір. Відповідно до ст.ст.87, 88 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування майна від боржника нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. До вчинення нотаріусом виконавчого напису стягувачем мала бути направлена боржнику письмова вимога про усунення порушень основного зобов'язання. Безспірний борг це борг, який визначається боржником та кредитором, про суму якого сторони не сперечаються. Викладене свідчить про те, що вказаний виконавчий напис було вчинено під час розгляду справи в суді. Відповідно до ст.369 ЦПК України суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню якщо обов'язок боржника відсутній повністю або частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат", ст.ст.60, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд В и р і ш и в : Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Надра", треті особи Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, 11.03.2014 року, реєстровий номер 297, за яким звернути стягнення на нерухоме майно -садовий бдинок НОМЕР_1, розташований в садівничому товаристві "ІНФОРМАЦІЯ_1" в АДРЕСА_1 та земельну ділянку НОМЕР_1, площею 0,0590 га., кадастровий номерпро: 8000000000: 66:584:0032, яка розташована в садівничому товаристві "ІНФОРМАЦІЯ_1" в АДРЕСА_1. На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/43146184 Категорія справи №755/29283/14-ц : Цивільні справи; Позовне провадження; Інші справи позовного провадження. Дата набрання законної сили: 22.12.2015 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 03110 м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а Справа № 755/29283/14-ц Головуючий у 1 інстанції - Гончарук В.П. Апеляційне провадження № 22-ц/796/10615/2015 Суддя-доповідач Антоненко Н.О. У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 грудня 2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі судді-доповідача Антоненко Н.О., суддів Гаращенка Д.Р., Шкоріної О.І., при секретарі Юрченко А.С. розглянула у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни, на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», треті особи Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія в с т а н о в и л а : Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11.02.2015 позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені: визнано виконавчий напис, вчинений 11.03.2014 приватним нотаріусом КМНО Кобелєвою А.М., зареєстрованим у реєстрі за № 297, про звернення стягнення на нерухоме мано - садовий будинок АДРЕСА_1 таким, що не підлягає виконанню. Судом першої інстанції встановлено, що 19.06.2008 між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Надра» укладено кредитний договір №276/П/РП/2008-840 та для забезпечення виконання в повному обсязі зобов'язань між сторонами було укладено договір іпотеки. 11.03.2014 приватним нотаріусом КМНО Кобелєвою А.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 297, яким стягнуто майно - садовий будинок АДРЕСА_1 площею 0,0590 га, після чого 18.04.2014 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Київській обл. було відкрите виконавче провадження за цим написом. Також судом встановлено, що 04.04.2012 Дніпровським районним судом м. Києва було відкрито провадження у справі №2604/6853/2012 за позовом ПАТ АКБ «Надра» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Виходячи з того, що виконавчий напис приватним нотаріусом було вчинено під час розгляду справи по суті, суд задовольнив позов. В апеляційній скарзі представник відповідача Стрюкова І.О. просить скасувати заочне рішення Дніпровськогорайонного суду м. Києва від 11.02.2015 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити у повному обсязі. Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. У судове засідання апеляційного суду сторони не з'явилися, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином (ас. 125-127), представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі, представник відповідача заяв та клопотань про відкладення розгляду справи не подав, що відповідно до ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення - залишенню без змін з наступних підстав. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, що 11.03.2014 приватним нотаріусом КМНО КобелєвоюА.М. вчинено виконавчий напис, яким звернуто стягнення на майно - садовий будинок №71 по вул. Садовій, 9 у м. Києві та земельну ділянку №71 площею 0,0590 га, у зв'язку з тим, що у ОСОБА_4 виникла заборгованість перед ПАТ КБ «Надра» по кредитному договору №276/П/РП/2008-840 від 19.06.2008. З матеріалів справи вбачається, що до вчинення 11.03.2014 нотаріусом виконавчого напису ПАТ КБ «Надра» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за яким Дніпровський районний суду м. Києва 04.04.2012 відкрив провадження, що свідчить про наявність на момент вчинення нотаріального напису, спору між сторонами щодо заборгованості за кредитним договором №276/П/РП/2008-840 від 19.06.2008. Разом з тим, сама по собі наявність судової справи про стягнення заборгованості свідчить про наявність спору між кредитодавцем та боржником - іпотекодавцем. Відповідно до п. 3.5. гл. 16 Порядку вчинення нотаріальних дій при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, передбачені переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому Кабінетом Міністрів України від 29.06.1999 № 1172. Виходячи з наведеного, правильного висновку дійшов суд першої інстанції про те, що під час вчинення виконавчого напису 11.03.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. не було перевірено безспірність вимог банку та прострочення сплати боргу позичальника, адже з квітня 2012 року до теперішнього часу не вирішений спір між сторонами з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором. Доводи апеляційної скарги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» висновків суду, викладених в оскаржуваному рішенні, не спростовують і на їх правильністьне впливають, оскільки спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. За таких обставин висновок суду, викладений в оскаржуваному рішенні, ґрунтується на вимогах закону і підтверджується матеріалами справи.Передбачених ст. 309 ЦПК України підстав для скасування заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року немає. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 308, 309 313 - 315 ЦПК України, колегія у х в а л и л а : Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни, відхилити. Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Суддя-доповідач Н.О. Антоненко Судді Д.Р. Гаращенко О.І. Шкоріна http://reyestr.court.gov.ua/Review/54600814# Категорія справи №6-2699ск16 : не визначено. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2016 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Кадєтова О.В., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової ІриниОлександрівни на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна, відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и в : ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 19 червня 2008 року між нею та ПАТ КБ «Надра» було укладено кредитний договір № 276/П/РП/2008-840, також у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 276/П/РП/2008-840 від 19 червня 2008 року було укладено договір іпотеки. 11 березня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. було вчинено виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за № 297, яким звернуто стягнення на майно - садовий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку НОМЕР_2 площею 0,0590 га., кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована в АДРЕСА_1. 18 квітня 2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області відкрито виконавче провадження на підставі зазначеного вище виконавчого напису. Позивач вважає, що виконавчий напис був чинений з порушенням вимог законодавства, так як нею не була отримана письмова вимога 276/П/РП/2008-840 про усунення порушень основного зобов'язання та не доведено безспірність заборгованості за договором позики. Нотаріусом не було перевірено безспірність боргу, нотаріус не отримала від відповідача письмові підтвердження здійснення погашення позики (графік погашення позики, розписки). Крім того, позивач зазначала, що ухвалою Дніпровського районного суд м. Києва від 04 квітня 2012 року було відкрито провадження справі № 2604/6853/2012 за позовом ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, що свідчить про те, що на час вчинення виконавчого напису існував спір про право, який стосується суми, строку та розміру заборгованості позивача. Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений 11 березня 2014 року приватним нотаріусом КМНО Кобелєвою А.М., зареєстрованим у реєстрі за № 297, про звернення стягнення на нерухоме мано - садовий будинок НОМЕР_2, розташований в АДРЕСА_1, таким, що не підлягає виконанню. У касаційній скарзі ПАТ КБ «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової І.О. просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Разом з тим, заявник подав касаційну скаргу з пропуском строку на касаційне оскарження, встановленого чинним законодавством, проте у касаційній скарзі ним заявлено клопотання про поновлення цього строку з посиланням на те, що строк пропущено з поважних причин. Відповідно до ч. 2 ст. 325 ЦПК України, у разі пропущення строку на касаційне оскарження, з причин, визнаних поважними, суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала касаційну скаргу, може поновити цей строк. Наведені у клопотанні доводи свідчать про поважність причин пропуску процесуального строку на касаційне оскарження. За таких обставин клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення апеляційного суду слід задовольнити. Проте, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Згідно ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив того, що на час вчинення виконавчого напису 11 березня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. не було перевірено безспірність вимог банку та прострочення сплати боргу позичальника, оскільки з квітня 2012 року і до моменту ухвалення рішення судом першої інстанції не вирішений спір між сторонами з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором. Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних рішень не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень. На підставі наведеного та керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Поновити публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни строк на касаційне оскарження ухвали Апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року. Відмовити публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна, відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ О.В. Кадєтова http://reyestr.court.gov.ua/Review/55612745

Пожалуйста. Так и есть, поддержка клиента очень важна. Есть люди которые считают что это не важно, и главное профессионализм юриста. Это да, но и от участия клиента тоже многое зависит. На практике знаю были ситуации, когда с первого взгляда казалось вообще не возможно как-то помочь, но настойчивость и уверенность(главным образом человека которого защищаешь) творят чудеса. Это дело очень важное, таких банковских схем с кредитами, где ставят завышенные платежи, не пишут реальный процент очень много. Просто мало кто знает об это, ежемесячный платеж и реальный процент не каждый может высчитать. Так что сейчас все заемщики должны держать кулачки за Вас.

Все будет отлично. Постановление ВСУ по таким ситуациями должно появиться и оно будет позитивным и точка. Да ситуация не стопроцентная, но больше аргументов на стороне заемщиков. Мы в Вас верим. Уверенность, целеустремленность и работа по достижению цели и все выйдет. А на тех кто критикует и вовсе внимание не нужно обращать потому как они ничего другого не умеют делать. Верно вы сказали что если ничего не делать то ничего и не выйдет.

Процессуальными можно считать и не назначение экспертизы, и не проведение исследования доказательств, что имело место в данной ситуации.

Нет, существовали. Несоответствие расчета банка условиям договора и первичным документам существовало на момент рассмотрения дела и вынесения старого решения суда. В мотивировочной части Вы неверно изложили фабулу. В двух словах: необходимо было пояснить суду, что на момент рассмотрения дела существовали обстоятельства, о которых Вам стало известно только теперь и в доказательство приложить справку специалиста. Пояснить, что расчет предоставленный истцом который суд ошибочно взял во внимание при вынесении решения не верный поскольку выполнен без учета существовавших на момент составления такого расчета обстоятельств, о которых Вы заявляете….и в таком духе….. Справка была приложена, фабула изложена верно, акцентировано внимание на то что обстоятельства изложенные в справке(касательно несоответствия расчета банка) являются вновь открывшимися. То что это обстоятельства существовали на момент рассмотрения дела видно со справки(расчеты проводятся состоянием на дату постановления решения суда). Это очевидно. Суд должен был провести исследование этого доказательства, а потом уже делать вывод о том было ли оно новым доказательством или вновь открывшимся обстоятельством. Это не случилось, суд оценил доказательство так как его интересовало, и написал то что его интересовало.

Удачи Вам и побольше. Это сильная правовая позиция, должно все пройти позитивно.

Згоден, проте якщо відредагувати(подати ап. скаргу в нов. редакції з вірними вимогами) то гірше точно не буде.