sirota88

Наразі розумію, що допустив помилку при поданні апеляційної скарги, оскільки просив апел. суд ухвалити нову ухвалу, якою заяву про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами рішення суду задовольнити. Апел. суд виніс ухвалу про усунення недоліків(сплату суд. збору). Планую при усуненні недоліків подати апел. скаргу в новій редакції де просити скасувати ухвалу 1-ї інст. та направити справу до суду 1-ї інстанції В звязку з вищезазначеним виникає ще одна дилема: якщо апеляційний суд не виносить нову ухвалу, то по суті він не може і експертизу призначати, оскільки не проводить повне дослідження?

Подали апелляційну скаргу(опублікував вище), суд виніс дві ухвали: http://reyestr.court.gov.ua/Review/57002239 http://reyestr.court.gov.ua/Review/57002398 Позов про визнання неправомірним нарахування заборгованості покищо не подавали

Описував, що обставини відображені в довідці(щодо невідповідності розміру заборгованості) є нововиявленими, ане сама довідка. В довідці йде мова про те що розмір заборгованості визначено не вірно оскільки заява про видачу готівки підтверджує отримання кредиту в гривні. Далі наводяться розрахунки з урахуванням цього факту. Прикріпляю заяву та апел. скаргу по даному питанню. Заява _нов. обст. Іванов І.І._Фініки.docx Ап. ск. на ухв про відмов. у нов. обст. Іванов_Фінік.docx

И какой итог обращения у ВСУ?

Категорія справи №6-10901св15 : не визначено. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого суддів: за участю: позивача представника позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9 про захист порушеного права споживача та визнання кредитного договору недійсним за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 18 лютого 2015 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2012 року позивач звернувся до суду з даним позовом, зазначивши в його обгрунтування, що 25 грудня 2007 року між ним та Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк») укладено кредитний договір № 20.00.001258, відповідно до умов якого йому надано кредит в сумі 70 000 доларів США зі сплатою 12 % річних за користування кредитними коштами терміном до 24 грудня 2022 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 25 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_8 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку банку належну їй квартиру АДРЕСА_1, та договір поруки № 20.00.001258/2. Того ж дня між банком та ОСОБА_9 укладено договір поруки № 20.00.001258/1 на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. Посилаючись на те, що при укладенні договору позивач був введений в оману банком, зокрема щодо розміру відсотків, які він має сплатити за користування кредитом, оскільки договір містить приховані проценти; кінцева сукупна вартість кредиту не відповідає фактичній вартості кредиту; при укладенні договору порушено Закон України «Про захист прав споживачів» щодо надання повної та достовірної інформації про умови кредитування, а також не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, у звґязку з чим, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати недійсними кредитний договір від 25 грудня 2007 року, договір іпотеки та поруки, зняти заборону відчуження майна, яке є предметом іпотеки та виключити записи про обтяження з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 15 травня 2013 року, позов задоволено. Визнано недійсним кредитний договір від 25 грудня 2007 року, укладений між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_4 Задоволено заяву ПАТ «ВТБ Банк» про накладення арешту. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_8 та передана в іпотеку ПАТ «ВТБ Банк» згідно із іпотечним договором від 25 грудня 2007 року, до моменту повернення ОСОБА_4 на користь ПАТ «ВТБ Банк» коштів на загальну суму 52 569,81 доларів США, отриманих на підставі кредитного договору від 25 грудня 2007 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 18 лютого 2015 року, позов задоволено. Ухвалено визнати недійсним кредитний договір від 25.12.2007 року № 20.00.001258, який укладений між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_4 Визнано недійсним з моменту вчинення іпотечний договір від 25.12.2007 року б/н, укладений між ОСОБА_8 та ВАТ «ВТБ Банк», посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Котенко Л.О. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 2901. Визнано недійсним з моменту вчинення договір поруки від 25.12.2007 року № 20.00.001258/2, укладений між ОСОБА_8 та ВАТ «ВТБ Банк». Знято заборону відчуження зазначеного в іпотечному договорі нерухомого майна, що зареєстрована в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2902 та виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за реєстраційним номером 6302632, контрольною сумо 84Г0762Г97 про заборону на нерухоме майно на об'єкт обтяження: квартиру АДРЕСА_1, номер за РПВН 21222137. У касаційній скарзі ПАТ «ВТБ Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, позивача та його представника, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного. Судами встановлено, що 25 грудня 2007 року між ОСОБА_4 та ПАТ «ВТБ Банк» укладено кредитний договір, за яким йому надано кредит в сумі 70 тис. доларів США зі сплатою 12 % річних терміном до 24 грудня 2022 року. На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_8 укладено договір поруки, а також договір іпотеки, за яким вона передала в іпотеку банку належну їй квартиру АДРЕСА_1. В обгрунтування свого висновку щодо введення позивача в оману щодо умов кредитування, суд першої інстанції послався на висновок судово-економічної експертизи від 02 квітня 2014 року № 11, відповідно до якого вихідним параметрам кредитування відповідає ануїтетний платіж в розмірі 862 долари США, натомість банком встановлене значення даного платежу в сумі 870,18 доларів США. Такому значенню відповідає відсоткова ставка 12,19 %. Абсолютне значення здорожчення кредиту за проведеним розрахунком становить 89 778,04 доларів США, що на 8 645,65 доларів США вище від задекларованого кредитором в умовах договору - 81 132,39 доларів США. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу . За змістом ст. 230 ЦК України , якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу ), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину. Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України ), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Як роз'яснено у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Встановивши, що на момент звернення позивача до банку із заявою-анкетою про видачу кредиту у фінансовій установі діяла затверджена форма переддоговірної роботи, яка в порушення Закону України «Про захист прав споживачів» йому надана не була, що призвело до укладення споживачем кредитного договору на невигідних для нього умовах, та прибутковою для банку ануїтетною схемою, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно вважав, що формування волі позичальника щодо укладення спірного правочину відбувалось під впливом інформації, яка не відповідала дійсності, та вірно зазначив, що виконання спірного правочину направлено на отримання кредитором прихованого прибутку та виникнення не передбачених втрат у боржника, а тому, з урахуванням висновку судово-економічної експертизи від 02 квітня 2014 року № 11, дійшли обгрунтованого висновку про наявність в діях відповідача умислу, який полягає в замовчувані реальної ціни пропонованої фінансової послуги та декларуванні в кредитному договорі заниженої ціни у вигляді значення абсолютного здорожчання кредиту. Встановивши наявність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору, суди визнали недійсними з моменту вчинення договір іпотеки на підставі ст. 17 Закону України «Про іпотеку» та договір поруки на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України відповідно. Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права не ґрунтуються на матеріалах справи, зводяться до іншої оцінки фактичних обставин справи, яка відрізняється від зробленої судом оцінки, і висновків суду не спростовують. Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального й матеріального права, а тому передбачених ст. 338 ЦПК України підстав для їх скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» відхилити. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 18 лютого 2015 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Н.А. Горелкіна Судді: Є.П. Євграфова О.І. Євтушенко І.М. Завгородня О.М. Ситнік http://reyestr.court.gov.ua/Review/51750128

Категорія справи №0308/16552/12 : Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу. Дата набрання законної сили: 18.02.2015 Справа № 0308/16552/12 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В.П. Провадження № 22-ц/773/220/15 Категорія: 27 Доповідач: Данилюк В. А. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 лютого 2015 року місто Луцьк Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі: головуючого судді Данилюк В.А., суддів Подолюка В.А., Киці С.І., при секретарі Захаровій Н.А., з участю: позивача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (Далі - ПАТ "ВТБ Банк"), треті особи на стороні позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист порушеного права споживача та визнання кредитного договору недійсним за апеляційною скаргою відповідача публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2014 року, В С Т А Н О В И Л А: Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2014 року позов ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", треті особи на стороні позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист порушеного права споживача та визнання кредитного договору недійсним задоволено. Визнано недійсним кредитний договір № 20.00.001258 від 25.12.2007 року, який укладений між відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" та ОСОБА_2. Визнано недійсним з моменту вчинення Іпотечний договір б/н від 25.12.2007р., укладений між ОСОБА_3 та ВАТ "ВТБ Банк", посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_1 та зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2901. Визнано недійсним з моменту вчинення договір поруки № 20.00.001258/2 від 25.12.2007р., укладений між ОСОБА_3 та ВАТ "ВТБ Банк". Знято заборону відчуження зазначеного в іпотечному договорі нерухомого майна, що зареєстрована в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №2902 та виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за реєстраційним номером 6302632, контрольною сумою 84Г0762Г97 про заборону на нерухоме майно на об'єкт обтяження: квартира № АДРЕСА_1, номер за РПВН 21222137. Виключено з Державного реєстру іпотек запис за реєстраційним номером 6302728, контрольна сума ЕА3А2Е9Д0В про обтяження іпотекою квартири № АДРЕСА_1, номер за РПВН 21222137; Визнано недійсним з моменту вчинення договір поруки № 20.00.001258/1 від 25.12.2007р., укладений між ОСОБА_4 та ВАТ "ВТБ Банк". Вирішено питання щодо стягнення судового збору. У задоволенні заяви ВАТ "ВТБ Банк" про накладенні арешту на майно відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач ПАТ "ВТБ Банк" подав апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити повністю. В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 заперечив апеляційну скарги, просив рішення суду залишити без змін. Представник відповідача в судове засідання не з"явився, хоча відповідно до ст. 76 ЦПК України був повідомлений про час і місце розгляду справи, оскільки повідомлення було направлене на адресу, зазначену представником як адресу для кореспонденції, але повернулося без вручення за закінченням терміну зберігання. Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог про те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Частиною 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Відповідно до ст. ст. ст. 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Відповідно до п. 6 ст. 19 ЗУ "Про захист прав споживачів" право чини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Судом першої інстанції на підставі досліджених доказів встановлено, що 25 грудня 2007 року між ВАТ "ВТБ Банк", правонаступником якого є відповідач, та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 20.00.001258, предметом якого було надання банком позичальнику грошових коштів в розмірі 70000,00 доларів США на споживчі цілі з відсотковою ставкою 12 % річних та кінцевим терміном виконання зобов'язання 24 грудня 2022 року. В якості забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за кредитним договором 25 грудня 2007 року між ВАТ "ВТБ Банк" та третьою особою ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір б/н, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_1, за яким передано в іпотеку банку квартиру № АДРЕСА_1 та договір поруки № 20.00.001258/2. В той же день в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено договір поруки № 20.00.001258/1 з третьою особою ОСОБА_4 Згідно п.п. 4.1., 8.3 кредитного договору погашення заборгованості має здійснюватись у відповідності до додатку №1 (Графік повернення кредиту і сплати процентів та розрахунок вартості супутніх послуг - надалі додаток №1), що є невід'ємною частиною кредитного договору. Згідно з п. 2.4. кредитного договору підписанням цього договору позичальник підтверджує, що він письмово ознайомлений та підтверджує свою згоду із кредитними умовами банку, сукупною вартістю кредиту тощо. Водночас, п. 2.5. вказує, що розрахунок сукупної вартості кредиту надається саме в додатку № 1 до кредитного договору. При підписанні кредитного договору ВАТ "ВТБ Банк" надав інформацію про сукупну вартість кредиту, яка є недостовірною, оскільки суттєво перевищує значення здорожчання кредиту. Ухвалою від 27.02.2014р. судом призначено судово-економічну експертизу. Згідно висновку №11 від 02.04.2014р. судового експерта ОСОБА_6 встановлено, що вихідним параметрам кредитування відповідає ануїтетний платіж в розмірі - 862,00 дол. США, натомість банком встановлене значення даного платежу в сумі - 870,18 дол. США. Такому значенню відповідає відсоткова ставка - 12,19%. Абсолютне значення здорожчання кредиту за проведеним розрахунком, що здійснювався у відповідності до Постанови НБУ №168 від 10.05.2007р., становить 89 778,04 дол. США, що на 8 645,65 дол. США вище від значення задекларованого кредитором в умовах договору - 81 132,39 дол. США. Постановою Пленуму Верховного суду України "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" № 8 від 30.05.1997р. встановлено, що судова експертиза як один із засобів доказування сприяє повному, всебічному та об'єктивному дослідженню обставин справ, постановленню законних і обґрунтованих судових рішень. Дослідивши вказаний вище висновок експерта, суд вбачає його належним та допустимим доказом у справі, оскільки він належно обґрунтований, надає вичерпні відповіді на поставлені питання, висновки експерта узгоджується з дослідницькою частиною та матеріалами справи. Висновки експерта підтверджують обставини, зазначені в позовній заяві. Реальні значення вартісних показників фінансової послуги істотно перевищують задекларовані банком. За таких умов, виконання спірного правочину направлене на отримання кредитором прихованого прибутку та, водночас, на виникнення непередбачених втрат у боржника. Відповідач в поданих запереченнях не спростував вказаних вище невідповідностей. Представник відповідача ОСОБА_7 в судовому засіданні визнав їх та пояснив, що вони є арифметичними помилками. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки зобов'язані на вимогу клієнта надати інформацію про ціну банківських послуг, а згідно з підпунктом д) ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту. Пунктом 3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, передбачено, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді, зокрема, абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту. Всупереч наведеним правовим нормам банк при укладенні кредитного договору вказав у договорі значно завищене абсолютне значення подорожчання кредиту, чим ввів в оману позивача. Тому суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказані обставини свідчать про наявність ознак обману з боку відповідача, під впливом якого позивач підписав договір, що тягне за собою визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі ст. ст. 215, 230 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно з ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. На підставі зазначених вимог законодавства суд дійшов вірного висновку про визнання недійсними іпотечного договору та договору поруки, якими був забезпечений оспорюваних кредитний договір. Виходячи з викладеного, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд обгрунтовано задовольнив позов. Та обставина, що відповідач виконував узяті на себе зобов'язання за вказаним кредитним договором, не впливає на правильність висновків суду на тій підставі, що позивач не оспорює факту укладення договору, а відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними" виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. Покликання в апеляційній скарзі на наявність судових рішень, якими з позивача стягнута заборгованість за оспорюваним кредитним договором є безпідставним, оскільки чинним законодавством не встановлено обмежень щодо визнання кредитного договору недійсним у випадку, якщо набрало законної сили рішення про стягнення заборгованості за цим же кредитним договором. Крім того, встановлення недійсності правочину в даному випадку може бути підставою для перегляду рішення за нововиявленими обставинами. Доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності обману з його сторони також не заслуговують на увагу, оскільки відповідач ніяким чином не спростовує наявності у своїх діях недобросовісної підприємницької практики, яка підтверджується висновком судово-економічної експертизи про завищення здорожчання кредиту в зв'язку з застосуванням при визначенні щомісячного платежу завищеної процентної ставки, передбаченої у договорі. Що стосується пропуску строку позовної давності, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем не пропущено строки позовної давності, оскільки порушення його прав носить триваючий характер, а доводи останнього про те, що він дізнався про неправильне нарахування щомісячних платежів лише з судової практики, нічим не спростовані. Наведені в апеляційній скарзі доводи відповідача були предметом дослідження суду першої інстанції і спростовуються вищенаведеними обставинами справи та вимогами законодавства. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, яке постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу відповідача публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" відхилити. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2014 року в даній справі залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42807792#

Категорія справи №0308/16552/12 : Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”. Дата набрання законної сили: 18.02.2015 Справа № 0308/16552/12 Провадження № 2/161/17/14 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 грудня 2014 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі: головуючого - судді Пушкарчук В.П., при секретарі - Акайомовій Т.В., за участю: позивача - ОСОБА_1 представника відповідача - Червінського І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" про захист порушеного права споживача та визнання кредитного договору недійсним, треті особи на стороні позивача - ОСОБА_4, ОСОБА_5,- встановив: 09 жовтня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", яким просив суд визнати недійсним, укладений ним кредитний договір. Рішенням Луцького міськрайонного суду від 04.04.2013р. позов задоволено - визнано недійсним кредитний кредитний договір №20.00.001258 від 25 грудня 2007 року (надалі-кредитний договір). Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 15.05.2013р. рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.10.2013р. вищезазначені рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Позивач мотивує свої вимоги тим, що Відповідач при укладенні спірного правочину свідомо та навмисно ввів його в оману щодо істотної умови кредитного договору - його ціни, а саме - абсолютного значення здорожчання кредиту та відсоткової ставки з метою привернення уваги до фінансової послуги саме цього кредитора. Водночас, зазначає, що розмір щомісячного ануїтетного платежу, як одного із вартісних елементів фінансової послуги, також не відповідає базовим умовам кредитування, та є навмисно завищеним банком з мотивів отримання прихованого прибутку. Разом з тим, позивач вказує на навмисне невиконання банком переддоговірної роботи в порядку ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів", як передумови введення його в оману. Вказує на наявність в діях банку ознак нечесної підприємницької практики, яка мала місце як в зв'язку із введенням споживача в оману, так і внаслідок замовчування інформації про наявність іншої схеми кредитування, що є істотно дешевшою та вигіднішою для споживача. З урахуванням збільшених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним укладений ним кредитний договір без застосування наслідків недійсності недійсного правочину. Також просив визнати недійсними договори забезпечення, що були укладені в той же день третіми особами ОСОБА_4 та ОСОБА_5, зняти заборону відчуження зазначеного в іпотечному договорі нерухомого майна та виключити записи про обтяження даного майна іпотекою та заборону його відчуження з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відповідно. В судовому засіданні ОСОБА_1 свої вимоги підтримав з підстав, зазначених в позовній заяві та додаткових поясненнях до неї. Просив суд задовольнити позов повністю. Представник ПАТ "ВТБ Банк" Червінський І.М. в поданих суду письмових запереченнях та в судовому засіданні проти позову заперечив та пояснив, що вказані Позивачем невідповідності є арифметичними помилками банку. Вказав, що, на момент слухання справи, з Позивача та третіх осіб рішенням, що набрало законної сили, солідарно стягується заборгованість за оспорюваним правочином. З цих та інших підстав, просив у задоволенні позову відмовити. Повторно подав заяву про накладення арешту на предмет іпотеки/застави в порядку ч. 1 ст. 1057-1 ЦК України та заяву про застосування строку позовної давності. Треті особи на стороні позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилися, подали заяви про можливість слухання справи за їх відсутності, збільшені позовні вимоги підтримали повністю. Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 25 грудня 2007 року між ВАТ "ВТБ Банк", правонаступником якого є відповідач, та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 20.00.001258, предметом якого було надання банком позичальнику грошових коштів в розмірі 70000,00 доларів США на споживчі цілі з відсотковою ставкою 12 % річних та кінцевим терміном виконання зобов'язання 24 грудня 2022 року (ТОМ 1 а.с. 11-14). В якості забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за кредитним договором 25 грудня 2007 року між ВАТ "ВТБ Банк" та третьою особою ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір б/н, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_7, за яким передано в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 ( ТОМ 1, а.с. 24-27 ) та договір поруки № 20.00.001258/2 (ТОМ 1, а.с. 28). В той же день в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено договір поруки № 20.00.001258/1 з третьою особою ОСОБА_5 Згідно п.п. 4.1., 8.3 кредитного договору погашення заборгованості має здійснюватись у відповідності до додатку №1 (Графік повернення кредиту і сплати процентів та розрахунок вартості супутніх послуг- надалі додаток №1), що є невід'ємною частиною кредитного договору. Згідно з п. 2.4. кредитного договору підписанням цього договору позичальник підтверджує, що він письмово ознайомлений та підтверджує свою згоду із кредитними умовами банку, сукупною вартістю кредиту тощо. Водночас, п. 2.5. вказує, що розрахунок сукупної вартості кредиту надається саме в додатку № 1 до кредитного договору. (а. с. ). У відповідності до ст.ст. 59-61 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Згідно ч.3 ст.639 ЦК України якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. В судовому засіданні позивач визнав, що 25.12.2007р. саме він підписав оспорюваний правочин та додаток №1 до нього, в якому були зазначені щомісячний розмір ануїтетного платежу в розмірі 870,18 дол. США та абсолютне значення здорожчання кредиту в сумі 81 132,39 дол. США. Позивач не заперечує, що підписанням спірного правочину він погодився сплатити на користь банку протягом терміну кредитування саме ту суму абсолютного здорожчання кредиту, що зазначена в додатку №1 до кредитного договору і що саме ця істотна умова правочину відповідала його внутрішній волі. У ході нового розгляду даної справи, ухвалою від 27.02.2014р., судом призначено повторну судово-економічну експертизу. Згідно висновку №11 від 02.04.2014р. судового експерта ОСОБА_8 встановлено, що вихідним параметрам кредитування відповідає ануїтетний платіж в розмірі - 862,00 дол. США, натомість банком встановлене значення даного платежу в сумі - 870,18 дол. США. Такому значенню відповідає відсоткова ставка - 12,19%. Абсолютне значення здорожчання кредиту за проведеним розрахунком, що здійснювався у відповідності до Постанови НБУ №168 від 10.05.2007р., становить 89 778,04 дол. США, що на 8 645,65 дол. США вище від значення задекларованого кредитором в умовах договору - 81 132,39 дол. США. У Постанові Пленуму Верховного суду України "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" № 8 від 30.05.1997р. встановлено, що судова експертиза як один із засобів доказування сприяє повному, всебічному та об'єктивному дослідженню обставин справ, постановленню законних і обґрунтованих судових рішень. Дослідивши вказаний вище висновок експерта, суд вбачає його належним та допустимим доказом у справі, оскільки він належно обґрунтований, надає вичерпні відповіді на поставлені питання, висновки експерта узгоджується з дослідницькою частиною та матеріалами справи. Висновки експерта підтверджують обставини, зазначені в позовній заяві. Реальні значення вартісних показників фінансової послуги істотно перевищують задекларовані банком. За таких умов, виконання спірного правочину направлене на отримання кредитором прихованого прибутку та, водночас, на виникнення непередбачених втрат у боржника. Відповідач в поданих запереченнях не спростував вказаних вище невідповідностей. Представник Відповідача Червінський І.М. в судовому засіданні визнав їх та пояснив, що вони є арифметичними помилками. Суд критично оцінює пояснення Відповідача, оскільки невідповідності є істотними та в обох випадках - не в користь споживача, як слабшої сторони правочину і сталися у результаті свідомого порушення вимоги ч.2 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно п. 2 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009р. "Про судове рішення в цивільній справі" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зважаючи на те, що споживчий кредитний договір є договором приєднання, сторона, що розробляє умови правочину, при визначенні його умов повинна враховувати вимоги чинного законодавства, зокрема ЗУ "Про захист прав споживачів", котрий, враховуючи суб'єктний склад учасників правочину в даному випадку, - є спеціальним законом. Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема, про орієнтовну сукупну вартість кредиту в абсолютному та відносному значенні, вказати наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача, зазначити переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Дана норма кореспондує із ст. 56 ЗУ "Про банки та банківську діяльність" та ст. 11,12 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг", що визначають аналогічний обов'язок кредитора.Ст .19 цього Закону встановлює, що захист інтересів споживачів фінансових послуг є метою державного регулювання ринків фінансових послуг. З метою виконання фінансовими установами вимог ЗУ "Про захист прав споживачів"10.05.2007р. Постановою НБУ №168 було затверджено "Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", котрими деталізовано вимоги Закону. Із матеріалів справи вбачається, що Національний Банк України своїми листами № 18-112/219-637 від 19.01.2006р., №43-311/4217-7165 від 13.07.2007р., № 40-117/2093/-6134 від 16.06.2007р. та Постановою №98 від 28.03.2007р. "Про схвалення методичних рекомендацій щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України" неодноразово попереджав комерційні банки про вимоги ЗУ "Про захист прав споживачів" та можливість виникнення комплаєнс-ризиків та непередбачених втрат від невиконання імперативної норми Закону. Також регулятор зазначив, що уразі декларування банком у договорі зі споживачем будь-якої послуги, споживач має право не тільки в деталях знати предмет задекларованої послуги, а також отримати зазначену послугу належної якості, відповідно до умов договору. Разом з тим, Відповідач не надав суду доказів проведення ним переддоговірної роботи у відповідності до вимог ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" та Постанови НБУ №168 від 10.05.2007р. Дослідивши зміст додатку №1 до кредитного договору, суд критично оцінює посилання представника Відповідача на той факт, що перед підписанням спірного правочину, позичальник отримав усю необхідну інформацію, що була необхідна йому для здійснення свідомого вибору у вигляді додатку №1 до кредитного договору, що є його невід'ємною частиною, оскільки додаток №1 не містить усіх інформаційних елементів, які визначені законом, як обов'язкові, розрахунки, що містяться в додатку №1, - здійснено не у відповідності до методики, визначеної в Постанові НБУ №168 (розрахунок ефективної відсоткової ставки), що підтверджено висновком первинної судово-економічної експертизи №8248 від 20.02.2013р., додаток №1 не може слугувати доказом проведення переддоговірної роботи, оскільки неможливо встановити коли саме кредитор надав його позичальнику. Згідно ст.60 ЦПК України, Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Згідно ч. 4. ст. 4 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ч.2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відсутність проведення належної переддоговірної роботи підтверджується наявною в матеріалах справи копією внутрішнього наказу ПАТ "ВТБ Банк" №60-од від 08.04.2010 р., котрим, як зазначається в ньому, було приведено у відповідність до вимог чинного законодавства форму та зміст бюлетеня переддоговірної роботи та затверджено нові типові форми "Інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту" та затверджено нові редакції "Графік повернення кредиту і сплати відсотків та розрахунок вартості сукупних послуг". З цього вбачається, що форма переддоговірної роботи та графік сплати кредиту є різними за змістом документами. Разом з тим, в преамбулі даного наказу зазначається, що в зв'язку із затвердженням нових форм скасовується дія попередніх наказів, якими затверджувалися форми переддоговірної роботи, зокрема і наказу від 18.06.2007р. Отже, на момент звернення позичальника до банку із заявою-анкетою про видачу кредиту у фінансовій установі діяла затверджена форма переддоговірної роботи, однак, позичальнику надана не була. Таким чином, відповідач не надав доказів, які б спростовували доводи позивача в цій частині. Крім того, в п. 4 поданого заперечення на позов Відповідач зазначає, що Позивач не просив надати інформацію, передбаченуст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" Відповідно до 19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, ціни або способу розрахунку ціни. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005р. щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Директива розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди. Згідно п.2 ст. 7 Директиви, комерційна діяльність вважається такою, що вводить в оману, якщо вона містить недостовірну інформацію або створює загальне враження, що вводить чи може ввести в оману, навіть, якщо інформація вірна у відношенні одного або декількох елементів такої інформації. Разом з тим, бездіяльністю, що вводить в оману вважається така комерційна діяльність, в котрій, виходячи з фактичної ситуації, приймаючи до уваги всі особливості, обставини та обмеження комунікативного середовища, продавець не надає суттєво необхідної середньо-статистичному споживачеві інформації для прийняття обдуманого рішення щодо угоди, що веде або може призвести до укладення середньостатистичним покупцем угоди, яка не була б укладена ним при інших обставинах. Також, вводячою в оману бездіяльністю визнається ненадання продавцем або несвоєчасне надання в двоякій, нечіткій, незрозумілій формі інформації, що вважається суттєвою. Зокрема, суттєвою є інформація про ціну угоди. Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12.04.96 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів", у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг). Відповідно до п. 6 ст. 19 ЗУ "Про захист прав споживачів" правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Суд не приймає доводи Відповідача, вказані ним у запереченні, щодо неможливості застосування ЗУ "Про захист прав споживачів" до кредитних правовідносин після укладення кредитного договору. Таке твердження спростовується наявним у справі Рішенням Конституційного суду України №15-рп/2011 від 10.11.2011р. Тим більше, положення частин четвертої - одинадцятої ст. 11 Закону передбачають такі права та обов'язки споживача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання договору споживчого кредиту. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог про те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до п. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Заслуговує на увагу посилання Відповідача на той факт, що відповідності до п. 20 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009р "Про судову практику визнання правочинів недійсними", правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел в діях однієї із сторін правочину. наявність умислу, істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, що діяла під впливом обману." Разом з тим, згідно інформаційного листа ВСУ від 01.02.2013р. "Судова практика з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів" (2009 - 2012 рр.), що міститься в матеріалах справи вбачається, що при вирішенні спорів про захист прав споживачів судам слід враховувати, що тягар доказування обставин, що звільняють від відповідальності за виконання чи неналежне виконання зобов'язання, в тому числі і за спричинену шкоду лежить на продавцеві товару чи послуги. ЗУ "Про захист прав споживачів" містить спеціальні норми, що, превалюють над загальними. Виходячи із принципу рівності сторін та, враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про наявність в діях Відповідача факту обману та недобросовісної підприємницької практики. Умисел в діях Відповідача має місце в замовчуванні та перекрученні реальної ціни пропонованої фінансової послуги та декларуванні в кредитному договорі заниженої ціни у вигляді значення абсолютного здорожчання кредиту. Доказом приховування істотної інформації, що необхідна споживачу для здійснення ним свідомого вибору, є не- проведення Відповідачем визначеної Законом України "Про захист прав споживачів"переддоговірної роботи, що мало безпосередній вплив на прийняття споживачем рішення щодо кредитування на певних умовах та призвело до укладення споживачем кредитного договору за найбільш невигідною для нього, та водночас, за найбільш прибутковою для банку, ануїтетною схемою. Мотивом введення споживача в оману є отримання максимально можливого прибутку, в тому числі й прихованого. На думку суду, за таких умов, формування волі позичальника щодо укладення спірного правочину відбувалось під впливом інформації, що не відповідала дійсності, та створювала помилкове уявлення про ціну фінансової послуги. Доводи Відповідача про те, що кредит не був споживчим не заслуговують на увагу та спростовуються п. 2.1 кредитного договору. Судом встановлено із наявних у справі матеріалів, що Рішенням Луцького міськрайоонного суду від 16.08.2011р., що залишене в силі Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 28.09.2011р. із ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та ОСОБА_2 і ОСОБА_5 солідарно стягнуто заборгованість за оспорюваним кредитним договором та відкрито виконавчі провадження. Відповідач зазначає, що при розгляді даної справи ОСОБА_1 не був згоден з умовами кредитного договору. Оглянувши вищевказані рішення, суд не знайшов підтверджень доводам ПАТ "ВТБ Банк". Як вбачається, жодних заперечень щодо незгоди із умовами кредитного договору та обставин, на які посилається Позивач в даній справі, рішення обох інстанцій не містять, зустрічний позов боржником не заявлявся. Позивач не оспорює встановлені даними рішеннями факти та правовідносини, зокрема сам факт стягнення заборгованості, її розмір тощо. Правова природа даного позову є іншою. Суд відхиляє доводи Відповідача про те, що ОСОБА_1 виконував взяті на себе зобов'язання, а отже цим погодився з усіма умовами, що випливали із укладення кредитного договору, оскільки, згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", - виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК України). Заява ПАТ "ВТБ Банк" про накладення арешту на предмет іпотеки/застави, відповідно до ч. 1 ст. 1057-1 ЦК України задоволенню не підлягає, оскільки, згідно ст.5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності і не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Ст. 1057-1 ЦК України, яку Відповідач просить застосувати до правовідносин в даному спорі, внесена до Цивільного кодексу на основі прийнятого Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" Закон набрав чинності 04.11.2012 р. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" Цивільний кодекс України доповнено статтею 1057-1, пунктом 5 якої передбачено, що, визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Стаття 1057-1 ЦК України, яку відповідач просить застосувати до правовідносин в даному спорі , внесена доЦивільного кодексу на основі прийнятого Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" від 02.10.2012 року № 5405-VІ. Згідно ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Даний закон було опубліковано в газеті "Голос України" № 208 від 03.11.2012 року. Таким чином закон набрав чинності 04.11.2012 року. Згідно ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Згідно ч. 1 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Згідно ч. 2 ст. 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Оскільки правовідносини між сторонами спору, тобто укладення кредитного договору та договору іпотеки виникли до набрання чинності Законом України від 02.10.2012 року, та відповідно, набрання чинності вказаною статтею 10571 ЦК України, то вимоги цієї статті не можуть застосовуватися до вказаних правовідносин. Крім цього, суд вважає безпідставними доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності. У відповідності до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позивач зазначає, що про можливість існування обману з боку банку при укладенні кредитного договору йому стало відомо лише в жовтні 2011 року із судової практики, що викладена в Єдиному державному реєстрі судових рішень (ТОМ 1 а.с. 29-44), а про наявність такого обману - при ознайомленні із висновком судової експертизи в даній справі (ТОМ 1 а.с. 165-170). Наявність з 2010 року судових спорів між сторонами з приводу визнання недійсним спірного правочину (ТОМ 1 а.с. 83), на думку суду, не являється підставою для застосування строку позовної давності, оскільки, як пояснив позивач, дані позови були заявлені ним з інших підстав, і вказане твердження ОСОБА_1 представником відповідача Червінським І.М. не спростовано. Крім того, згідно вимог ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридич-них наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно з ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Відповідно до ч. 1. ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до ст. 17 ЗУ "Про і потеку" іпотека припиняється у випадку визнання договору іпотеки недійсним. У відповідності дп ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Щодо пред'явлених позивачем вимог щодо зняття нотаріальної заборони відчуження нерухомого майна та виключення записів із відповідних реєстрів суд зазначає, що, відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини громадянина захищаються судом. Згідно ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Згідно з рішенням Конституційного суду України №11-2/2002 від 09.07.2002р. право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами, відтак відсутність відмови нотаріуса Позивачу у знятті заборони не є підставою для відмови у задоволенні вказаної частини позовних вимог. Звернення позивача з такого роду вимогами є його правом, чим і скористався ОСОБА_1 в даній справі. Керуючись ст.ст. 10, 11, 24, 58, 88, 215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 203 - 210, 215, 229, 230, 638, 1046,1054, 1057-1 ЦК України, ст.ст. 1, 11 ЗУ "Про захист прав споживачів", - вирішив: Позов задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір № 20.00.001258 від 25.12.2007 року, який укладений між відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" та ОСОБА_1. Визнати недійсним з моменту вчинення Іпотечний договір б/н від 25.12.2007р., укладений між ОСОБА_4 та ВАТ "ВТБ Банк", посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2901. Визнати недійсним з моменту вчинення договір поруки № 20.00.001258/2 від 25.12.2007р., укладений між ОСОБА_4 та ВАТ "ВТБ Банк". Зняти заборону відчуження зазначеного в іпотечному договорі нерухомого майна, що зареєстрована в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №2902 та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за реєстраційним номером 6302632, контрольною сумою 84Г0762Г97 про заборону на нерухоме майно на об'єкт обтяження: квартира АДРЕСА_1, номер за РПВН 21222137; Виключити з Державного реєстру іпотек запис за реєстраційним номером 6302728, контрольна сума ЕА3А2Е9Д0В про обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_1, номер за РПВН 21222137; Визнати недійсним з моменту вчинення договір поруки № 20.00.001258/1 від 25.12.2007р., укладений між ОСОБА_5 та ВАТ "ВТБ Банк". Стягнути з відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк" в дохід держави 1118 (одна тисяча сто вісімнадцять) грн. судового збору. У задоволенні заяви відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк" про накладення арешту на майно - відмовити. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подання скарги про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання скарги про апеляційне оскарження, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя Луцького міськрайонного суду В.П. Пушкарчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/42054801

У меня есть одно дело, с ОТП боримся. По первой инстанции проиграно. Судья тупо все зарубила, эконом. экспертизу не назначила. Ну не в том смысл. В апелляции расписал на то что были нарушения в первой инстанции и прошу назначить экспертизу(эконом.). А дело пустое полностью, кред. договор не заверен, доказательств перечисления денег(долар) на поточ. счет нет. И начинает банк пхнуть все подряд, выписку не подписанную бухгалтером, договор о открытие счет. Я бью на ч. ст 303 ГПК и то что не подписана выписка бухгалтером(подаю заявление о недопустимости доказательств поданых на стадии апелляции). А "всеми любимые судьи"(Невідома, Побірченко) берут и принимаю договор на открытие счета. Виписку отказывают, разясняют что банк должен заверить и потом примут, а договор принимают. Собираюсь писать отводы, заявления о недопустимости доказательств и жалобу у ВККС. Хотя в принципе то эта выписка ничего не изменит по делу в силу того что она тоже не является первичным документом. У кого какие идеи есть как еще можно на незаконные действия судей повлиять.

Як роз’яснив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові пленуму №2 від 07 лютого 2014 року «Про узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні»: «Належними доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, могли бути первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (Закон № 996-XIV)». Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо, то безпосередньо після її закінчення. 2. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" ( 852-15 ), або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вы имеете ввиду ЗУ "О бухгалтерском учете"(ст. 9) или какую-то другую нормативку?

С чего это выплывает? Какой нормативный акт подтверждает, что выписка не является первичным документом?

Разве арест имущества не подразумевает запрет пользования, распоряжения?

Да

Решения(определения) ВССУ на основание отсутствия только первичных документов (а все другое "внорме") существуют, сам лично встречал(находил в реестре) при подготовке кассации по одному делу, к сожалению сейчас выложить на форуме не могу по объективным причинам изложенным выше. Другой вопрос, что это не те определения которыми закончилось рассмотрение дела, но они существуют, при желание можно их отыскать.

Ну Вас же интересовали такие решения. Если действительно интересно, то почему бы и не потрудиться и не найти ответ на вопрос который так интересен? Попробуйте когда-то, это называется саморазвитие.

Что ж Вам еще нужно то?) Уже и о ничтожности договора написал суд, и о том что с условиями и правила не был ознакомлен клиент, и об отсутствие в деле выписки по счету(первичный документ). Разве не об этом решение вы спрашивали? Забыли? Напомню, цитирую ваши слова: "решения в которых требуется первичка по карточным кредитам". Так вот в этом решение(определение ВССУ) как раз об этом и идет речь: "На підтвердження укладення зазначеного договору без номера позивач надав копію виписку Online за основною карткою № НОМЕР_1, копія якої в матеріалах справи відсутня". Просто на фоне этих обстоятельств суд отобрази и другие, которые также являются основанием для отказа в иске. Так что, это именно то решение суда, в существование которого Вам так сложно было поверить. Нужно просто вчитаться в суть написанного, а не поверхностно прочитать и забраковать.

Вынести законное, правильное решение, которое устоит во всех инстанция это своего рода искусство. Также как и написать апелляцию или кассацию по которой будет отменено незаконное решение. И это искусство подвластно далеко не многим, большинство даже не пытаются идти по этому пути, тупо удовлетворяют все иски, особенно там где ответчики не принимают участие. Так что, очень даже не много таких судей.

А вот и есть такое определение ВССУ: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=8278 Не поленился и нашел, могли бы и вы потрудиться и найти прежде чем пустые фразы бросать.

І це все суддя Т.О. Величко. Чудові рішення ухвалює, особливо по ПриватБанку, і навіть на суди не потрібно ходити) Р.S.: Виявляється існують справжні Судді

Категорія справи №6-32662ск15 : не визначено. У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 грудня 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Леванчука А.О., НагорнякаВ.А., Писаної Т.О. розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2015 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості. Позивач посилався на те, що 29 жовтня 2012 року між сторонами було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 5 900 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач вказував, що відповідач взяті на себе зобов'язання за вищевказаним кредитним договором не виконує, внаслідок чого станом на 31 січня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 18 425 грн 23 коп., яка складається з: 5 892 грн 82 коп. - заборгованість за кредитом, 9 240 грн 97 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 1 937 грн 86 коп. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована сума) та 853 грн 58 коп. - штраф (відсоткова ставка). На підставі вищевказаного позивач просив позов задовольнити. Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2015 року, відмовлено ПАТ КБ «ПриватБанк» в задоволенні позову. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню. Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Судами встановлено, що 29 жовтня 2012 року між сторонами було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання Анкети-заяви позичальника, в якій указано, що вона разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становлять між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ст. ст. 526, 530, 610 та ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом, зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). За правилами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. У анкеті-заяві відсутні дані, що позичальник отримав Пам'ятку клієнта, що містить основні умовиобслуговування та кредитування, а також Тарифи і поставив свій підпис. В матеріалах справи відсутня Пам'ятка клієнта, докази на підтвердження того, що підписуючи заяву-анкету відповідач мав на увазі саме Умови і правила надання банківських послуг, затверджені наказом від 06 березня 2010 року та тарифи, на які посилається позивач та вони були надані відповідачу. У анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» позичальник просив оформити платіжну картку кредитка «Універсальна» з бажаним кредитним лімітом 4 500 грн. Матеріали справи не містять дані про те, що позивачем був відкритий картковий рахунок відповідачу та видана йому відповідна картка і її отримання відповідачем, а також копія цієї картки. До анкети-заяви позивач додав Довідку про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 55 днів пільговий період», проте зазначена довідка не є підтвердження укладеного з відповідачем договору без номера та його умов, оскільки у довідці зазначено інший тип картки та інший розмір відсотків за користування кредитом, ніж той, який вказує позивач. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов до правильного висновку про те, що позивач пред'явив вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором від 29 жовтня 2012 року б/н, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4, яка станом на 31 січня 2015 року становить 18 425 грн 23 коп. На підтвердження укладення зазначеного договору без номера позивач надав копію виписку Online за основною карткою № НОМЕР_1, копія якої в матеріалах справи відсутня, реферанс договору НОМЕР_2 в українській валюті на суму кредитного ліміту 5 900 грн, однак даний договір має відповідний номер, а відтак не є предметом даного спору та не стосується заявлених позовних вимог і відсутні дані про домовленості сторін щодо переоформлення кредитної картки «Універсальна» на іншу суму кредитного ліміту. Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. За таких обставин, відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав до його задоволення. Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень. Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при розгляді даної справи судами попередніх інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити. Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2015 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Леванчук А.О., Нагорняк В.А., Писана Т.О. http://reyestr.court.gov.ua/Review/54552286# Категорія справи №759/5685/15-ц : Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу. Дата набрання законної сили: 19.09.2015 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ ун. № 759/5685/15-ц пр. № 2/759/3426/15 07 серпня 2015 року Святошинський районний суд м.Києва в складі: головуючої судді : Т.О. Величко при секретарі: А.В. Самайда розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ПАТ «КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості суд ,- ВСТАНОВИВ: Позивач у справі звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору б\н від 29.10.2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5900 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач зазначав, що відповідач підписав заяву на отримання кредиту ознайомився із умовами кредитування, що підтверджено його підписом у заяві, отримав пам»ятку та зобов»язувався ознайомитися з вказаними правилами на сайті позивача. Вважаючи вказану заяву на отримання кредиту та умови кредитування договором приєднання у порядкуст.634 ЦК України позивач просить суд позов задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитом у розмірі 5892,82 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 9240,97 грн.,заборгованість за пенею та комісією у розмірі 1937,86 грн, 500 грн.00 коп- штраф( фіксована частина) та 853,58 грн. штраф (процентна складова). Всього на суму 18425,23 грн. та судові витрати. В судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги позову та просила суд позов задовольнити. У судове засідання належним чином повідомлений відповідач 17.06.2015 року,07.08.2015 року не з»явився заяв про поважні причини неявки не подав, а тому суд вважає за можливе проводити судове засідання за відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення суду. Позивач проти цього не заперечує. Заслухавши пояснення позивача у справі, дослідивши матеріали справи, оцінюючи в сукупності зібрані по справі докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню у повному обсязі. Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 заповнив бланк заяви-анкети про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг без дати та номеру затвердження таких Правил та Умов у Приват Банку, без зазначення повної назви юридичної особи у відповідності до Статуту юридичної особи ( а.с.5) де повідомив про своє місце проживання, місце роботи, наявність майна, контактні телефони,розмір доходу та банком було зазначено види банківських послуг. Пам»ятка клієнта вручена не було, про що не зроблено відмітку у вказаній заяві-анкеті. Судом встановлено, що заяви про особисті відомості відповідача долучено Умови та правила представлення банківських послуг. ( а.с.7-11). Позивач у судовому засідання повідомив що надана суду заява та умови правила представлення банківських послуг підписані з боку відповідача та від імені банку з кредитного експерта, є правочином без номеру та дати та є Договором приєднання у розумінні ст. 634 ЦК України а тому Договір не складався та не підписувався уповноваженим зі сторони Банку. Судом встановлено, що позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог не надав суду доказів щодо відкриття карткового рахунку на ім»я відповідача, договору про відкриття кредитної лінії, правила користування кредитною карткою з якою ознайомлено відповідача, доказів про отримання кредитної карки, доказів про ознайомлення відповідача саме з цим текстом Умов кредитування ( а.с.6,7) та Умов і Правил надання банківських послуг затвердження наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року, оскільки в анкеті-заяві відповідача не йдеться саме про ці правила та умови. Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов»язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов»язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов»язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов»язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов»язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами. Уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю,законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюються печаткою. Відповідно до ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочин між фізичною та юридичною особою, крім правочинів передбачених ч.1 ст. 206 ЦК України. Відповідно до ст. 212ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»активному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Як вбачається із доказів поданих позивачем обґрунтування позовних вимог правочин на оформлення та відкриття кредитної картки суду не надано, не надано доказів про відкритий картковий рахунок у відповідача та номер карткового рахунку, доказів про отримання кредитної картки відповідачем, не наданий докази про повноваження спеціаліста по кредитам укладати від імені Банку договори,який підписаний уповноваженими особами, не надано доказів про ознайомлення саме з цими Правилами надання банківських послуг, затверджених наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року, про що не йдеться у заяві-анкеті, а тому на думку суду позивачем позов не доведений за відсутності належних та допустимих доказів і позов задоволенню не підлягає. Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати не підлягають відшкодуванню, що підтверджені квитанціями. На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 6,11,14,15,16, 207,208, 525,526,610,611,629 ЦК України, ст.ст.10,11, 60, 88, 208-208, 212-218,224,228,294 ЦПК України, суд, - ВИРІШИВ: У задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості договору б\н від 29.10.2012 року - відмовити. Заочне рішення суду може бути переглянуто судом за письмовою заявою відповідача, протягом десяти днів з часу отримання копії рішення суду. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Святошинський районний суд м. Києва, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з часу його проголошення, а у разі відсутності осіб, які брали участь у справі, протягом десяти днів з дня отримання копії рішення цього суду. Суддя: Т.О. Величко http://reyestr.court.gov.ua/Review/49485735 Категорія справи №759/5685/15-ц : Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу. Дата набрання законної сили: 29.09.2015 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА Справа № 22-ц /796/ 12917 /2015 Головуючий у І інстанції Величко Т.О. Доповідач Котула Л.Г. У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 вересня 2015 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: Головуючого судді Котули Л.Г. Суддів: Волошиної В.М. , Слюсар Т.А. За участю секретаря Крічфалуши С.С. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" Шуліки Аліни Володимирівни на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 серпня 2015 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и л а: У квітні 2015 року ПАТ КБ" ПриватБанк" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. ПАТ КБ "ПриватБанк" зазначало, що 29 жовтня 2012 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір б/н , за яким банк надав позичальнику кредиту у розмірі 5900 грн. із процентною ставкою 30,0 % річних на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення , що відповідає строку дії картки. При цьому відповідач ідентифікувавшись та ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг на підставі Анкети - заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку ,згідно якої отримав кредитну картку, тим самим підтвердив свою згоду на її використання . Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг складає між ними договір, про що свідчить підпис позичальника в заяві. У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № б/н від 29.10.2012 станом на 31.01.2015 року в нього перед банком утворилась заборгованість у розмірі 18425, 23 грн., що складається з : 5892, 82 грн. заборгованості за кредитом, 9240, 97 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 1937, 86 грн. заборгованості за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штрафу(фіксована на ставка) , 853, 58 грн. штрафу (процентна ставка), а тому ПАТ КБ " ПриватБанк " просило стягнути з відповідача зазначену заборгованість за кредитним договором та 243,60 грн. судового збору. Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07 серпня 2015 року у задоволені позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором б/н від 29.10.2012 року відмовлено. У апеляційній скарзі представник ПАТ КБ" Приватбанк" Шуліка А.В. просить заочне рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та вирішити питання судових витрат , оскільки судом порушені вимоги матеріального та процесуального права. Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду у судове засідання не з'явилися і причину неявки суду не повідомили, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу у їх відсутності. Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги , колегія суддів дійшла висновку , що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ст. 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). За правилами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Судом встановлено, що 29 жовтня 2012 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання Анкети - заяви позичальника , в якій указано , що вона разом з Памяткою клієнта , Умовами та Правилами надання банківських послуг , а також Тарифами становлять між ним та Банком Договір про надання банківських послуг. У анкета - заяві відсутні дані , що позичальник отримав Памятку клієнта, що містить основні умови обслуговування та кредитування, а також Тарифи і поставив свій підпис. Відсутня в матеріалах справи і така копія Памятки клієнта і не долучена вона до апеляційної скарги та відсутні докази в підтвердження того , що підписуючи заява-анкету відповідач мав на увазі саме Умови і правила надання банківських послуг , затверджені наказом від 06.03.2010 року та тарифи , на які посилається позивач та вони були надані відповідачу. У анкета - заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку позичальник просив оформити платіжну картку кредитка " Універсальна" з бажаним кредитним лімітом 4500,00 грн. (а.с. 5-22). У матеріалах справи відсутні дані про те , що позивачем був відкритий картковий рахунок відповідачу та видана йому відповідна картка і її отримання відповідачем, а також копія цієї картки. До анкета - заяви позивач додав Довідку про умови кредитування з використання кредитки " Універсальна, 55 днів пільговий перід", проте зазначена довідка не є підтвердження укладеного з відповідачем договору без номера та його умов , оскільки у довідці зазначено інший тип картки та інший розмір процентів за користування кредитом , ніж той , який вказує позивач. Позивач пред'явив вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором б/н від 29.10.2012 року укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2, який на 31 січня 2015 року становить 18425, 23 грн. На підтвердження укладення зазначеного договору без номера позивач надав копію виписку Online за основною карткою НОМЕР_1 , копія якої в матеріалах справи відсутня , реферанс договору SAMDN52000069650055 в українській валюті на суму кредитного ліміту 5900,00 грн. , однак даний договір має відповідний номер , а відтак не є предметом даного спору та не стосується заявлених позовних вимог і відсутні дані про домовленості сторін щодо переоформлення кредитної картки "Універсальна" на іншу суму кредитного ліміту.(а.с.50-54). Посилання в позовній заяві на п.2.1.1.12.6 Витягу із Умов і правил надання банківських послуг , які затверджені наказом від 06.03.2010 року № СП-2010-255 ,в підтвердження розміру 30 відсотків за користування кредитом, не може бути взято до уваги , оскільки в цьому пункті відсутній розмір відсотків за користування кредитом і є лише посилання на установлені Банком тарифи, а позивач не надав суду доказів в підтвердження отримання відповідачем Памятки, яка містить тарифи. З огляду на зазначене, наведений розрахунок позивачем за договором б/н від 29.10.2012 року, який за доводами позивача було укладено з відповідачем шляхом надання кредитної картки на підставі анкета - заяви з кредитним лімітом 5 900,00 грн. із сплатою 30% річних на суму залишку заборгованості за кредитним лімітом не знайшли своє підтвердження, оскільки в анкета-заяві відповідач вказав бажаний кредитний ліміт за платіжною карткою " Універсальна " 4 500 грн.( а.с. 5 зв.) Крім того, у заяві позичальника від 29 жовтня 2012 року відсутні дані щодо видачі йому кредитної картки 2222 2253 2095 7245 , реферанс договору SAMDN52000069650055 з кредитним лімітом 5 900,00 грн. За таких обставин, відмовляючи в задоволені позову суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав до його задоволення. Посилаючись в апеляційній скарзі на незаконність рішення суду та невідповідність висновків суду на неповне з'ясування обставин справи, позивач разом з тим , не додав до апеляційної скарги доказів на спростування висновків суду першої інстанції. Додана до апеляційної скарги копія фото світлини відповідача з отриманою карткою не є належним та допустимим доказом в підтвердження укладеного між сторонами договору без номера та його умов. За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав до задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду . Керуючись ст. 303,304,307,308,315 ЦПК України , колегія суддів, У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" Шуліки Аліни Володимирівни відхилити, а заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 серпня 2015 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги. Головуючий Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/52187688

Косвенно говорится в этом примере о том что должна быть выписка. То что я в эту секунду не могу найти именно такое решение или определение ВССУ где отказали на основание отсутствия выписки, это не значит что его не существует. Да сейчас выложить его не могу, так как ранее сгорел винчестер на ноуте и документация вся также. Но такие определения существуют и если будет именно такая ситуация и нужно будет определение ВССУ то посижу день, другой в реестре и найду. Какая разница между Кузнецовым и другими?

До бури или после, а закон для всех один и если согласно договора кредит предоставляется путем безналичного расчета, то самого банковского расчета задолженности мало и должны быть первичные документы(выписки по счетам, мемориальные ордера и т.д. и т.п.). Решений ВССУ в которых идет речь о том что должна быть выписка надлежащим образом оформлена много. К примеру это: Категорія справи Начало формы №6-12036св15 Конец формы : не визначено. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2015 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Мостової Г.І., Ситнік О.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Харківської області від 24 лютого 2015 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 17 червня 2008 року між ним та ОСОБА_6 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 1 500 грн у вигляді встановленого ліміту на платіжну карту зі сплатою 22,8 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором, станом на 31 жовтня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 7 365 грн 28 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 1 189 грн 50 коп.; заборгованість за процентами - 2 818 грн 50 коп.; заборгованість з комісії - 2 768 грн 46 коп.; штраф (фіксована складова) - 250 грн; штраф (процентна складова) - 338 грн 82 коп. Банк просив стягнути з ОСОБА_6 вказану заборгованість. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 грудня 2014 року у позові відмовлено. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 24 лютого 2015 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 грудня 2014 року скасовано, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 7 365 грн 28 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена. За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги судом не дотримано. Із матеріалів справи вбачається, що 17 червня 2008 року ОСОБА_6 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою, на підставі якої отримав кредит у розмірі 1 500 грн у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою 22,8 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом (а. с. 9−10). Згідно з розрахунком заборгованості, наданим банком, заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 31 жовтня 2014 року склала 7 365 грн 28 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 1 189 грн 50 коп.; заборгованість за процентами - 2 818 грн 50 коп.; заборгованість з комісії - 2 768 грн 46 коп.; штраф (фіксована складова) - 250 грн; штраф (процентна складова) - 338 грн 82 коп. (а. с. 6−8). Відмовляючи у позові про стягнення заборгованості, суд першої інстанції керувався тим, що банком порушено встановлений статтею 257 ЦК України строк звернення до суду з позовом. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції керувався тим, що кредитний договір не передбачає щомісячних платежів, карта видана відповідачу зі строком дії до березня 2012 року і строк позовної давності для кредитора починається зі спливом дії картки, тобто із закінченням строку дії договору, тому підстави для застосування позовної давності до вимог банку відсутні. Із такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на наступне. Висновок про те, що строк дії картки, виданої ОСОБА_6, встановлений до березня 2012 року, апеляційний суд зробив на підставі виписки, наданої банком (а. с. 58). Разом з тим така виписка була надана лише до суду апеляційної інстанції і позивач не навів підстав, передбачених статтею 303 ЦПК України, що свідчили про право суду апеляційної інстанції прийняти і дослідити новий доказ. Крім того, фотокопія (роздруківка) не завірена належним чином і судом апеляційної інстанції не зроблений висновок, чи може вона вважатися допустимим письмовим доказом відповідно до вимог ст. ст. 58, 59, 64 ЦПК України. Із наданої банком заяви про видачу кредиту, яка підписана позичальником, вбачається, що дата відкриття рахунку № НОМЕР_1 на ім'я відповідача та дата видачі платіжної картки - 17 червня 2008 року, що засвідчив своїм підписом співробітник банку (а. с. 9, зворот). З виписки, наданої банком суду апеляційної інстанції, яка і стала підставою для ухвалення рішення, вбачається, що рахунок відкрито 23 вересня 2010 року (а. с. 58). Належних доказів, що відповідач отримав картку за рахунком, відкритим 23 вересня 2010 року, матеріали справи не містять. Із позовом про стягнення заборгованості ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося у листопаді 2014 року та надало суду Умови і правила надання банківських послуг (далі - Умови) (а. с. 11‒16). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина першастатті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 19 березня 2014 року № 6-14цс14. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Судом апеляційної інстанції залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Умов граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH). Відповідно до п. 3.1.3 Умов по закінченню строку дії картка перевидається банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), якщо раніше не надходила письмова заява клієнта про закриття карткового рахунку. Банк не надав суду належних доказів, що відповідачу було видано нову картку після спливу дії старої. Відповідач порушив умови договору про сплату щомісячних платежів з липня 2008 року, у той час як з позовом про стягнення заборгованості банк звернувся у листопаді 2014 року. Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Заява про застосування строку позовної давності подана відповідачем до суду першої інстанції 12 грудня 2014 року (а. с. 28). Судом апеляційної інстанції безпідставно зроблена переоцінка доказів, надана судом першої інстанції, неправильно застосовані норми матеріального права, тому рішення суду апеляційної інстанції має бути скасовано, рішення суду першої інстанції - залишено в силі. Керуючись статтями 333, 336, 339, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення апеляційного суду Харківської області від 24 лютого 2015 року скасувати, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 грудня 2014 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: В.О. Кузнєцов Судді: Т.Л. Ізмайлова Г.І. Мостова О.В. Кадєтова О.М. Ситнік http://reyestr.court.gov.ua/Review/46699534

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=8277 Это то что получилось быстро найти, ранее находил и по кредиткам такие определения только от ВССУ

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 липня 2007 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гнатенка А.В., суддів: Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І., Данчука В.Г., Косенка В.Й.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства Комерційний банк (далі - ЗАТ КБ) “Приват-Банк” в особі Мукачівської філії до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) “Євроглоб”, ОСОБА_1 про стягнення суми, за касаційною скаргою ЗАТ КБ “Приват-Банк” на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2003 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 16 березня 2004 року, в с т а н о в и л а : У травні 2003 року ЗАТ КБ “Приват-Банк” звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що згідно кредитної угоди № НОМЕР_1, укладеної між Мукачівською філією “Приват-Банк” та ТзОВ “Євроглоб” в особі директора ОСОБА_1., відповідачу було надано кредиту сумі 10000 доларів США на термін до 29 квітня 2003 року, зі сплатою 18% річних за користування кредитом. 30 квітня 2002 року було укладено також договір поруки між Мукачівською філією “Приват-Банк” та ОСОБА_1., відповідно до якого поручитель та боржник за кредитною угодою № НОМЕР_1 відповідають перед кредитором як солідарні боржники. В порушення вимог вказаної кредитної угоди та договору поруки відповідач не повернув кредит та нараховані відсотки в обумовлений договором строк, його заборгованість станом на 20 травня 2003 року становить 55 331 гривню 87 копійок. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив задовольнити позовні вимоги. Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2003 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 16 березня 2004 року, у позові відмовлено. ЗАТ КБ “Приват-Банк” звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ЗАТ КБ “Приват-Банк”, з чим погодився суд апеляційної інстанції, місцевий суд обґрунтовано виходив із того, що позивачем у судовому засіданні жодними доказами не доведено, що відповідач отримав кошти згідно кредитної угоди №НОМЕР_1 і розпорядився ними, як передбачено ст. 381 ЦК України. Надана позивачем виписка про рух коштів ТзОВ “Євроглоб” достовірно не стверджує, що кредитними коштами у сумі 53 270 гривень розпорядився саме відповідач. Крім того, позивачем не спростовані доводи відповідачки ОСОБА_1. про те, що позичальник заяви та згоди на перерахування кредитних коштів не давав. Згідно з правилами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість постановлених судових рішень у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги. Оскільки доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права не ґрунтуються на матеріалах справи, зводяться до іншої оцінки фактичних обставин справи, яка відрізняється від зробленої судом оцінки, і висновків суду не спростовують, а оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального і матеріального права, тому передбаченихст. 338 ЦПК України підстав для його скасування не вбачається. Керуючись статтями 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а : Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства Комерційний банк “Приват-Банк” відхилити. Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2003 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 16 березня 2004 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий А.В. Гнатенко Судді: Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк В.Г. Данчук В.Й Косенко http://reyestr.court.gov.ua/Review/843929

Нужно анализировать материалы дела(срок действия карты, соответствует ли расчет вашим пояснениям в части последнего платежа). Приват часто пишет в расчетах небольшие платежи чтобы сделать штучное прерывание сроков исковой давности. В таком случае можно в любом отделение взять выписку по счету. Если и там отображены такие платежи, то нужно писать заявление о недопустимости такого расчета как доказательства, говорить что он не подтвержден первичными бухгалтерскими документами. Также в том случае если правовая позиция по поводу сроков исковой давности не подходит(срок карты не вышел или в расчете есть платежи за ближайшие года), то можно применить правовую позицию которая задействована в определение ВССУ от 17.06.15 г.(выложено вначале темы). Но эту судебную практику можно применять лишь в том случае если в анкете не написано что клиент получил кредитку и в деле нет расписки о получение именно кредитки. Существуют также решения ВССУ в которых суд отказывает в иске на основание отсутствия в деле выписки по счету(первичный бухгалтерский документ, подтверждающий что деньги были сняты с карты). Вообщем нужно изучать материалы дела и выбирать наиболее правильное направление.