Mercato®

Простите, но именно это я оспариваю) Посему, тут нет предмета спора для нас)

Подготовил исковое для своего клиента. Дело уже в суде. Хотим оспорить право переуступки будущего требования (по графику платежей) в пользу нефинансового учреждения. В ходе обкручиваем вопрос действительного требования. Будем посмотреть. Мое мнение - в процедуре цессии этого делать нельзя)

Еще получил такой ответ от спеца: 1. Факторинг послуга; цесія - ні. 2. Фактором може бути банк чи фін. установа; цесіонером може бути будь-яка ооба. 3. Предметом договору факторингу є фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги першої особи до третьої особи; предметом цесії є безпосередньо передача права вимоги. 4. Ф. - договірний характер; ц. - за договором чи законом. 5. Ф. - грошовий характер вимоги; ц. - будь-який характер. 6. Ф. - додаткові послуги; ц. - тільки уступка права вимоги. 7. Ф. не потребує згоди боржника; ц. - згода боржника не потрібна, якщо інше не встановлено законом чи договором. 8. Ф. - боржник вправі висувати проти нового кредитора тільки грошові вимоги. Ц. - боржник вправі висувати проти нового кредитора всі вимоги, які виникли у нього відносно первісного кредитора. 9. Ф. - фін. агент за певних умов зобов'язаний повернути отримані від боржника суми; повернення сум отриманих новим кредитором від боржника не передбачено. 10. Ф. - передбачена можливість уступки права на отримання грошових коштів, яке вже існує або виникне в майбутньому; ц. - поступаєтья право, яке в момент укладення угоди про його уступку вже належить кредитору на підставі зобов'язання.

Без анализа документов никто Вам ничего конкретного не подскажет. Если есть желание - свяжитесь.

Помогите) Уже в нескольких судебных решениях нашел ссылку на постановление Высшего хозяйственного суда Украины от 06.10.2010 по делу №33/457. Вопрос касается того, что переуступка прав требования не является финансовой услугой. Но данное постановление не могу найти ни в реестре, ни в Лиге) Может там и ничего особого, но хотел бы ознакомиться. Может кто-то подскажет, что это за тайный документ и где его искать.

И еще... Если дело касается Платинума, то звонит Вам не банк, а УКГ)

Простите. Понесло с рифмами)

Я электронного не видел, сижу и кушаю лапшу. кладу на уши откровенно и думаю - вот подожду. придут часы и будет лучше... вкушу я плод и шлюх куплю) пришел антон.. сказал мне - здрасьте теперь сижу и не бужу)

Вы меня простите, настроение хорошее. Но стих в тему: Я Диму знал и Диме верил. Но как-то, будучи в гостях, украл я ложечку у Димы, а дома разглядел - моя.

В моей молодости я учил план счетов в коммерческих банках. Господа юристы, вы действительно хотите окунуться в сей омут? Оставьте экспертам и бухгалтерам пару крошек) Да простит меня Святой Иоанн Златоуст и Левий Матвий.

Документа может и не быть. Нужно смотреть обороты по этим счетам за период в аналитическом и синтетическом разрезах.

Позитива не наблюдаю) Скинул для обсуждения. Такое положение вещей конечно не есть гуд.

И вдогонку: Правова позиція № 6-369цс15 Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві. Згідно із частиною першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов’язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом. . Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко

А вот такое: П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 вересня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: Головуючого Сімоненко В.М. суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою, інфляційних витрат за прострочення грошового зобов’язання та трьох процентів річних за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2014 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою, інфляційних витрат за прострочення грошового зобов’язання та трьох процентів річних. Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що набрало законної сили рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2012 року про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики у розмірі 420 тис. 527 грн, судових витрат у розмірі 2 тис. 920 грн та витрат на правову допомогу в розмірі 3 тис. 530 грн 60 коп., усього – 426 тис. 977 грн 60 коп. Відповідач досі не виконав своє грошове зобов’язання з повернення суми позики, а тому ОСОБА_1 вважає, що він має право на отримання від позичальника (відповідача) процентів від суми позики до моменту належного виконання укладеного між ним та ОСОБА_2 договору позики. Оскільки розмір та порядок отримання процентів за договором позики не були встановлені договором, то позивач визначив розмір процентів на рівні облікової ставки Національного банку України (далі – НБУ) і 25 вересня 2013 року надав суду розрахунки, за якими просив суд стягнути з відповідача на його користь у порядку статті 1048 Цивільного Кодексу України (далі – ЦК України) проценти за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ у період з 15 травня 2009 року по 6 березня 2012 року в розмірі 60 тис. 719 грн 73 коп., у період з 7 березня 2012 року по 25 вересня 2013 року в розмірі 36 тис. 214 грн 40 коп., усього – 96 тис. 934 грн 10 коп. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь у порядку статті 625 ЦК України інфляційні витрати за прострочення грошового зобов’язання у період з 7 листопада 2012 року по 21 березня 2013 року, з огляду на суму заборгованості 426 тис. 977 грн 60 коп. у розмірі 852 грн 67 коп. та три проценти річних від зазначеної суми заборгованості 426 тис 977 грн 60 коп. у період прострочення з 7 листопада 2012 року по 25 вересня 2013 року в розмірі 11тис. 335 грн 40 коп. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму інфляційних витрат за прострочення грошового зобов’язання в розмірі 841 грн., суму трьох процентів річних у розмірі 11 тис. 164 грн 10 коп., всього 12 тис. 5 грн Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 107 грн 30 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати в розмірі 107 грн 30 коп. У решті частини позовних вимог відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 5 березня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2013 року в частині стягнення судових витрат у сумі 107 грн 30 коп. скасовано. У скасованій частині ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 120 грн. У решті рішення суду першої інстанції було залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2013 року (у залишеній апеляційним судом без змін частині) та рішення Апеляційного суду Одеської області від 5 березня 2014 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвалених у справі судових рішень у частині відмови позовних вимог та ухвалення нового рішення про задоволення позову з передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції статей 599, 1048 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2012 року, 29 жовтня 2014 року, 7 грудня та 15 червня 2011 року. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 1 червня 1999 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 договір позики, за умовами якого передав позичальнику грошову суму в гривнях, яка в доларовому еквіваленті складала 44 тис. 515 доларів США на момент передачі грошей, що підтверджується розпискою, написаною ОСОБА_2. Оскільки в договорі позики сторони не визначили строк виконання зобов’язань позичальником, то позикодавець телеграмою, яку позичальник отримав 6 червня 2009 року, вимагав повернути йому борг. Але відповідач кошти не повернув, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду. 7 листопада 2012 року рішенням Апеляційного суду Одеської області стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в загальній сумі 420 тис. 527 грн, судові витрати в розмірі 2 тис. 920 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 3 тис. 530 грн 60 коп. Частково задовольняючи позов і відмовляючи у стягненні процентів за договором позики, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що оскільки рішенням Апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2012 року стягнуто заборгованість за договором позики з урахуванням вимог позикодавця про сплату боргу згідно з положеннями частини першої статті 1049 ЦК України, це свідчить про те, що строк договору позики сплив і норми частини першої статті 1048 ЦК України не можуть застосовуватися. Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2012 року, 29 жовтня 2014 року, 7 грудня та 15 червня 2011 року, наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 599, 1048 ЦК України, міститься висновок про те, що проценти за користування позикою, передбачені статтею 1048 ЦК України, сплачуються за весь час фактичного користування коштами, тобто до реального виконання боржником свого зобов‘язання. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 599, 1048 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві. Ухвалення рішення суду про стягнення грошової суми за договором позики за змістом частини третьої статті 1049 ЦК України не припиняє обов‘язку позичальника сплати проценти за користування грошима, передбачені статтею 1048, та суму передбачену статтею 625 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Крім того, згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Частиною першої статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов’язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом. При цьому індекс інфляції, 3% річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) та проценти за позикою (стаття 1048 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу. За таких обставин суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути лише суму, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки згідно з вищезазначеними правовими нормами на користь позикодавця також необхідно стягнути проценти за договором позики за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України. Відтак суд обрахував суму процентів за користування грошовими коштами за договором позики за прострочений строк, що складає 96 тис. 934 грн 10 коп., яка обчислюється за такою формулою: розмір заборгованості Х кількість днів прострочення Х подвійна ставка НБУ / кількість днів у році Х 100 процентів ((339 тис. 426грн х 147 днів х 10,25 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 14 тис. 011 грн 77 коп.)( 339 тис. 426грн х 30 днів х 9,5 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 2 тис. 650 грн 31 коп.), (339 тис. 426грн х 33 дні х 8,5 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 2 тис. 608 грн 46 коп.), (339 тис. 426грн х 575 днів х 7,75 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 41 тис. 44 грн 19 коп.), (339 тис. 426грн х 16 днів х 7,75 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 1 тис. 71 грн 73 коп.), (339 тис. 426грн х 444 дні х 7,75 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 28 тис. 781 грн), (339 тис. 426грн х 64 дні х 7,5 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 3 тис. 882 грн 7 коп.), (339 тис. 426грн х 44 дні х 6,5 % х 2) : (365 днів х 100 %) = 2 тис. 478 грн 7 коп.)), які підлягаю стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 За змістом частини п’ятої статті 88 ЦПК України, якщо Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат, а тому судовий збір покладається на відповідача. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, підпунктом «а» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2014 року, рішення Апеляційного суду Одеської області від 5 березня 2014 року та рішення Приморського районного суду Одеської області від 12 грудня 2013 року в частині позовних вимог про стягнення процентів за користування позикою скасувати. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 проценти за користування позикою у розмірі 96 тис. 934 грн 10 коп. У решті ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2014 року, рішення Апеляційного суду Одеської області від 5 березня 2014 року та рішення Приморського районного суду Одеської області від 12 грудня 2013 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 969 грн 34 коп. витрат зі сплати судового збору. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін А.Г. Ярема Это конечно не спор между банком и должником. Но принять во внимание нужно.

Получается так. Уведомления о замене кредитора нет. Доказательства переуступки не предоставлены. Де юре кредитор не менялся. Выбор стратегии тут зависит от должника. Можно плевать на угрозы и требования, а можно направить обращения-требования без намека на признание обязательства. Можно собирать доказательную базу для дальнейших обращений. Хоть по ст.355 УКУ в милицию.

Есть общий порядок направления запросов в банки. Его я описал когда-то в этой статье. По поводу звонков, Можно пробовать давить на банк: через милицию, уполномоченного ВРУ и т.д. Правда, с Приватом говорить сложно. Они как с другой планеты. Будет желание - обращайтесь

Вот вечно у нас так. Даешь прецеденты! А гражданский кодекс уже отменили? Там же все довольно четко выписано)

Немного разбавлю сухие юридические выкладки. Ведь правда, что даже не все юристы до конца понимают разницу между Факторингом и Цессией. Признаюсь, и я был в смятении. Вот как мне объяснили: Что такое факторинг? Это предоставление финансирования за плату, обеспеченное уступкой прав требования по обязательствам, которые обслуживаются должниками. Вы собственник большого количества помещений, которые сдаются в аренду. Арендаторы уважаемые компании, исправно вносящие арендную плату. Вам нужны деньги. Приходит факторинговая компания, передает вам сумму, равную годичной арендной плате по всем вашим арендным договорам. Взамен получает право требовать от ваших арендаторов регулярной уплаты ему арендной платы в течение 12 месяцев и от вас - оговоренный процент за предоставленное вам финансирование. Для вас смысл операции - в получении арендной платы авансом за 12 месяцев. Цена этих денег, полученных целиком сегодня, а не равными частями в течение года, и есть предмет договора с фактором. Но. Вы не продали помещения. Не дали право пожизненного получения арендной платы. Собственность остается вашей)

Вопрос даже не в особом отличии... Остается ли обязанность у должника перед клиентом после заключения оным договора факторинга с фактором? Вся соль в том, что это не регулируется. Договор остается договором. Передается или "обязанность до" (и кредитор остается) или "обязанность до и после" (и это тоже особо не урегулировано).

Безмерно уважаю Вашу позицию и всегда прислушиваюсь... Но тут давече пообщался с людьми, сведующими в данном вопросе. Вот что получил: (Ф - факторинг, Ц - цессия): 1. Ф: предмет виключно грошова вимога. 2. Ф: підстава - договір. Ц: договір або закон. 3. Ф: дійсні і майбутні вимоги. Ц: лише дійсні вимоги. 4. Ф: є завжди відплатним договором. Ц: не завжди. 5. Ф: є фін. послугою. 6. Ф: задіяно більше сторін. 7. Ф: обов'язковий учасник фін. установа. 8. Ф: не потребує згоди боржника. Ц: буває потрібна згода боржника згідно договору або закону. 9. Ф: фінагент за певних умов зобов'язаний повернути отримані від боржника суми. Ц: повернення новим кредитором сум боржнику не передбачене. 10. Ф: є супровідні послуги.

Давно крутилось. Мучаю Гражданский кодекс... Читаю. Но прихожу к выводу, который многим не нравится... Именно современные договора факторинга больше похожи на цессию. Разница - довольно туманна. Хочу пообсуждать с коллегами. Но "Коні не винні!". Трактовка "финансирование" иногда убивает суть происходящего. Так поменялся ли кредитор? Или только часть обязательства в пользу фактора?

Простите, что вклиниваюсь. А зачем Вам именно экспертное мнение? Какие на руках ДОКАЗАТЕЛЬСТВА переуступки?

А простите, кто у нас Дорошал? Лично не знаком)

Я Вашу позицию понимаю) Зайдите в мой профиль. Там есть ссылка на мой блог. Найдете контакты, в т.ч. телефон) Буду рад оказать посильную помощь.

Нет. Это специфическая форма управления, исходя из финансового положения банка (ЗУ "О банках и банковской деятельности")