yafet

Мабуть я не зовсім точно розумію Вашу позицію. З чого Ви взяли, що я проти. Звичайно, що потрібно. Сам в темі "виконавчий лист" і т.п. описую свої старання в цьому напрямку. Але що б не робилось в юриспруденції, воно має якесь єдине ідеальне вирішення, яке рано чи пізно настане в головах, а потім в практиці ВСУ. Повторюсь. Наявність договірних правовідносин між контрагентами встановлює тільки що ці контрагенти перебувають в якомусь стані протягом дії договору, тобто отримують ніби статус сторін договору. Питання строку дії договору (від дати/терміну початку дії до терміну/дати припинення дії) є, в моєму розумінні другорядним, тому , що договір цікавий тільки як підстава виникнення договірних зобовязань. Договірне зобовязання, яке вже виникло живе самостійним від договору життям поки не припиниться. Змістом зобовязання, а не змістом договору є право управленої і обовязок зобовязіної сторони. Кожне зобовязання також має строк, протягом якого воно має бути виконане належним чином і термін/дату коли зобовязання припиняється з різноманітних підстав, до яких руки у ВСУ ще дійшли дуже обмежено.

Отож. Я ж Вам звертав увагу на статтю їхніх суддів Жукова і Перепелинської http://tretsud.aub.o...id=193&Itemid=1

Мусите враховувати і варіанти наслідків цього: http://ccu.gov.ua/doccatalog/document?id=259760 ( 48. Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк“ щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі; справа розглядається Судом з 04.06.2015 На мій скромний погляд, коли замовкнуть інтереси і скаже юриспруденція, то строком зміни зобовязання стане дата надана кредитором у вимозі про дострокове. Щодо строку припинення договору, то це питання другорядне. І цікаве лише з точки зору підстави виникнення нових зобовязань. Хоча дійсно в законі про іпотеку йдеться про "діє до закінчення договору".

Здивуватись винахідливості важко. От якби нам вдалося примітивну тягу судової системи до "процесуального превосходства" та й спрямувати в русло Правосуддя. То можна було б вже з почуттям виконаного обовязку покинути поле вітчизняної юриспруденції.

Жодного разу не розписував в деталях момент пропуску, але завжди застосовували. Головне щоб була письмова "заява" застосувати і все. По ЦПК суд повинен відобразити в рішенні своє ставлення до строку давності за замовчуванням (звичайно, що ніхто цього традиційно не робить), але підставою для застосування строку з вирішальною метою є формальна заява учасника процесу.

http://yur-gazeta.com/dumka-eksperta/yakoyu-bude-reforma-dvs.html Сергій Шкляр «Міністерство юстиції» заступник Міністра юстиції з питань виконавчої служби Виконання судових рішень є невід’ємною складовою права на справедливий суд та одним із критеріїв, за якими громадяни оцінюють ефективність і спроможність держави дотримуватися своїх обов’язків. Та об’єктивні реалії сьогодення доводять, що, на жаль, система примусового виконання рішень у нашій державі ще далека від ідеалу. Фактично, нині у повному обсязі виконують всього 20% рішень, що, звісно, не надає авторитету державних установ в очах пересічних громадян, та не покращує економічний стан останніх, які на превеликий жаль вимушені роками очікувати на отримання законного присудженого. Причиною такого становища є серед іншого недосконалість системи примусового виконання судових рішень в Україні. Мета змін, що перетворюються Міністерством юстиції України з концептуальної моделі на реальний набір практичних дій – це створити такі механізми виконання судових рішень, щоб кожний після отримання в суді справедливого та законного судового рішення, міг розраховувати на його повне та якісне виконання професійними виконавцями в розумні строки, забезпечивши практичне втілення принципу верховенства права і реалізації права кожного на справедливий суд, закріпленого у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У нашому баченні, яке засновано на позитивному досвіді країн зі схожими правовими системами (зокрема співдружність ГУАМ, Росія), ці зміни у мінімальному вираженні передбачають таке: 1. Створення реєстру боржників, до якого виконавці (державні і приватні) будуть вносити відомості по боржниках (ПІБ, індивідуальні податкові номери, номери карток соціального страхування, паспорту тощо) та вказувати виконавчі провадження, суми стягнення та контактні дані виконавців. І, відповідно, будь-який орган, відповідальний за реєстрацію або облік майна/цінних паперів/майнових прав (реєстраційні служби, банки і т.п.), перевіряючи Реєстр, у разі збігу зможе одразу блокувати майно і негайно зв’язуватись з виконавцем. Як результат, не виконавець, а власне, органи, що мають відомості про активи боржників, будуть першою ланкою у виявленні їхнього майна та його блокування, не чекаючи на відповідну вимогу виконавця. Цей механізм протягом тривалого часу успішно застосовується в Грузії, та його користь перевірена практикою. 2. Зобов’язання боржника у безумовному порядку надати виконавцеві декларацію відомостей про його майно з визначенням приблизної вартості, місцезнаходження та титулу власності (володіння, розпорядження, користування тощо). В наявній моделі державний виконавець або розраховує на самостійне подання боржником відомостей про наявне в нього майно (чого на практиці зазвичай не відбувається), або направляє запити до органів реєстрації прав щодо належності боржникові незареєстрованого майна, що, безумовно, зменшує дієвість і швидкість виконавчого провадження. Тому неподання такого переліку чи невключення майна до нього має призвести до кримінальної відповідальністі, і ми проводимо консультації з колегами – представниками правоохоронних органів задля якісної інтеграції змін виконавчого законодавства у кримінально-правову ланку. 3. Введення можливості примусової реєстрації права власності за боржником.Реалії сьогодення такі, що якщо майно є де-факто у власності боржника, але з різних причин не зареєстроване за боржником, воно не може використовуватися для задоволення вимог стягувача. Створення законодавчого механізму примусової реєстрації права власності за боржником дозволить виконавцю, який отримує відомості про належне боржникові незареєстроване майно (з показань свідків під присягою, виходу виконавця/міліції на місце, декларації стягувача та/або боржника), перевіривши і встановивши цей факт, за спрощеною процедурою отримати від органів інвентаризації технічну інформацію на незареєстроване майно. Як результат, колосальний масив незареєстрованої нерухомості (передусім приватні житлові будинки, садиби та надвірні споруди), стає доступним для продажу, а боржники позбавляються поширеної схеми ухилення від виконання судових рішень. 4. Зміна банківського законодавства. Оскільки кошти на рахунках фізичних осіб та зміст банківських скриньок не реєструються в органах доходів і зборів, а зміст банківських скриньок у принципі не розголошується та не розглядається як об’єкт стягнення – виконавець не отримує відомості про кошти боржників, що не є підприємцями, та не може використовувати зміст банківської скриньки для задоволення вимог стягувача. Вирішити це можна, поклавши на банки безумовне зобов’язання регулярно (в автоматичному режимі) перевіряти Реєстр (див. вище) і за фактом збігу блокувати суми на виявлених рахунках у межах суми боргу або вміст банківської скриньки і повідомляти про це виконавця за даними у Реєстрі. 5. Введення інституту управління власністю боржника. Якщо вимога стягувача може бути задоволена без продажу виявленого майна та вартість такого майна значно (у 5 раз і більше) перевищує суму стягнення є доцільним, щоб виконавець призначив керуючого майном. Отже, керуючий майном забезпечує використання майна боржника для отримання прибутку протягом 3-4 місяців (наприклад від імені боржника передає майно в оренду за ринковою вартістю, продає урожай із сільськогосподарської земельної ділянки), та забезпечує збереження такого майна. Оскільки таке майно має цінність не тільки для продажу, але й для використання, а з моменту арешту майна до його продажу на торгах може пройти багато часу, це дасть змогу стягувачу для ефективного задоволення своїх вимог. 6. Введення інституту прямого стягнення. Надати право стягувачу, якому відомо про існування конкретних цінних паперів боржника, напряму (без участі виконавця) звертатися з виконавчим документом до держателя реєстру/емітента/депозитарію цінних паперів та вимагати списання таких цінних паперів на власну користь. 7. Можливість звернення стягнення на корпоративні права/частку у майні товариства. Зараз законодавство не передбачає звернення стягнення на саму частку в статутному капіталі товариства (лише на частину майна, пропорційну частці в статутному капіталі), що створює проблему в ефективному захисті прав стягувача. Тому необхідно законодавчо закріпити, що об’єктом стягнення є саме частка у статутному капіталі товариства як така. Це не повинно впливати на те, що першочергово звернення стягнення на частку відбувається у формі задоволення вимог стягувача за рахунок частини майна, пропорційній частці у статутному капіталі, і лише якщо такого майна не достатньо – на корпоративні права. Особливість процедури звернення стягнення на корпоративні права повинна передбачати можливість для інших учасників товариства/самого товариством виплатити борг стягувачеві з подальшим автоматичним набуттям права власності на оплачені частки/акції боржника. 8. Можливість звернення стягнення на об’єкти інтелектуальної власності. На сьогодні чіткого положення щодо того, що на майнові права інтелектуальної власності може бути звернуто стягнення у виконавчому провадженні, в чинному законодавстві України немає. За податковим законодавством право власності на результати інтелектуальної діяльності належить до нематеріальних активів. Як наслідок, пошук активів у вигляді майнових прав інтелектуальної власності, які належать боржнику державними виконавцями під час виконавчого провадження не здійснюється. Тому є абсолютно виправданим внесення зміни до ЦКУ, Закону України «Про виконавче провадження», профільних законів про охорону певних об’єктів інтелектуальної власності, якими передбачити можливість звернення стягнення на майнові права інтелектуальної власності та прописати механізм реалізації (здійснювати продаж майнових прав інтелектуальної власності на об’єкти будь-якій особі – покупцеві з правом укладення договору передачі майнових прав інтелектуальної власності на такі об’єкти). Є також доцільним передбачити переведення на стягувача прав вимоги за належними боржникові платежами з роялті. У такому вигляді, завдяки комплексному підходу, система примусового виконання рішень може стати ефективним засобом реального відновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. Варто повторитися – позитивний досвід сусідніх країн надає впевненості в тому, що багато з перелічених заходів є дієвими, а не існують лише як ідеалістична, відірвана від реальності модель. Звичайно, важко очікувати на вирішення усієї сукупності проблем примусового виконання в Україні лише одним кроком реформ. Одним із багатьох послідовних – безумовно, можливо, і варто робити це за принципом «вже вчора».

Ми ж не про все, а тільки про "в межах цивільних павовідносин"

Ви про звернення з новим позовом з іншим предметом? Якщо позичальник = іпотекодавець то вже буде преюдиція, що "договірного" боргу нема. Якщо про позасудове, то ст.35 про іпотеку забавна, але не безнадійна. Тим більше, що повністю не грає з колізійною нормою ст.11 ЗПС про 60 днів. Зрештою в ЦК є такий спосіб захисту, як заборонити вчиняти дію. І по держмиту гонорово, і по тексту скромненько з врахуванням преюдиції.

Якщо вступить - то банк в ліс. Які нові зобовязання можуть виникнути з КД після дострокового невдалого витребування всього? Ніякі. Якщо з позичальника щось буде належати, то тільки позадоговірні: проценти по 625, якщо доведуть базу нарахування і різнопланові шкоди, які треба дотошно доводити.

А от так от. http://dvs.gov.ua/ua/news/open/146 Тепер масти собі голову народ з залученням процесуальних правонаступників. Державна Виконавча Служба України Головна Про ДВС Нормативні документи Напрямки діяльності Електронні торги Прес-центр Зв`язки з громадськістю Громадська рада Головна Прес-центр Новини Оголошення щодо припинення діяльності 20 серпень, 16:51 Оголошення щодо ліквідації Державної виконавчої служби України Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 № 17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» ліквідовано Державну виконавчу службу України, на підставі якої утворено комісію з ліквідації Державної виконавчої служби України (місцезнаходження комісії: 04053, м. Київ, вул. Артема, 73). Згідно зазначеної Постанови завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) покладено на Міністерство юстиції України. У зв’язку із зазначеним вказані функції перейшли до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (місцезнаходження комісії: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13). На даний час діяльність Державної виконавчої служби України щодо реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) припинено та Державна виконавча служба України перебуває у процесі ліквідації.

Цікаво яким боком тут може зростись. Кредитування по 2027 рік. З 2009р. позичальник не платив, а кредитор не стягував. Але в листопаді 2014 (фактично десь мабуть з грудня) кредитор витребував достроково все. Відомості про категорію кредиту і списання відсутні. Можливо суддя знає більше ніж написав і дійсно з моменту списання пройшло більше 3 років. А так, як йдеться в фабулі, то прострочене право на стягнення помісячних повернень тіла і процентів за період 3 роки назад від дати позову і не більше. Звичайно, що розрахунок неправильний і апеляційний змушений буде самостійно визначити фактичний розмір боргу в межах строку позовної давності. Якщо прогресивний склад суду, то може навіть ризикнути залишити в силі змінивши підставу відмови на недоведеність розміру позовної вимоги. Застосувати ч.6 ст.13 не вдасться, бо кредитор хоч і хотів нанести більшої матеральної шкоди позичальнику наваривши штрафних, але вони й так стягненню не підлягають через строк давності. Десь так. Якщо виходити з Amicus Plato, sed magis arnica Veritas

Щось таке подібне є. Як на мене то черговий замок на піску.

На сьогодні фактично так. По матеріальному праву - вважаю що ні. Не знаю кому потрібні ці безкінечні процеси, якщо все елементарно просто і випливає з основ цивільного права. Коли-небудь і судова система складе собі цивільне матеріально право як цілісну систему. Надіюсь. Або встановлять свою правоту в формі правової позиції.

В основному концентруються на припиненні зобовязань або припиненні правовідносин(права управненої сторони і кореспондуючого йому обовязку зобовязаної сторони). Припинення дії договору є доволі штучним питанням, і, на мій погляд, цілком другорядним питанням. Практика ст.653 ЦК обширна. Наслідки розірвання договору в судовому порядку також можуть бути різноманітні. А суть розкидана по позиціях. Наприклад частина тут (правова позиція у справі № 6-616 цс15 ...При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитнимдоговором не визначено інші умови виконання основного зобов’язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за цим договором, строк пред’явлення кредиторомдо поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настаннястроку виконання зобов’язання у повному обсязі або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Отже, виходячи з умов кредитного договору та положень статті 599 ЦК України днем настання виконання основного зобов’язання у спірних правовідносинах є наступний день післяспливу наданого банком у вимозі строку для добровільного виконання зобов’язання за кредитним договором. По 653 наприклад: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/48414997 "... ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються; якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом; якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору. Таким чином, вказаною нормою прямо визначено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили, тобто зобов'язання припиняються на майбутнє, до дати розірвання договору зобов'язання за договором є діючими." У Вашому випадку припинення іпотеки настане, якщо буде визнано припиненими зобовязання кредиту. Що далі відбувається з боргом - практика не устаканилась. Логічно борг мав би стати Вашим доходом, а у кредитора - списаним збитком. А всі повністю зобовязання припинитись. Та й по всьому. ВСУ поки що сказав дещо про припинення зобовязань виконанням, але мало що про припинення зобовязань з інших підстав.

Як на мене, то в 1050 вказано саме так: вимога дострокового може мати місце тільки один раз. Ви праві в тому, що "виконане прострочене робить недійсною решту вимоги"(по ст.42 про іпотеку. та по ст.11 ЗПСпоживачів), але суд це читати не бажає. Вважає, що якщо раз витребував, то встановив новий строк виконання і крапка. Час покаже.

вимога (як окремий лист або як позов) простроченого і санкцій ніяк не впливає на зміст ні договору ні зобовязань з нього. Погоду робить тільки реалізація права на дострокове повне прострочене+непрострочене (ч.2 1050 ......позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.)

Питання неоднозначне. Міркую (десь по-своєму субєктивно вловлюючи логіку ВССУ), що умова договору припиняється тоді, коли з неї вже не може виникнути зобовязання, тобто припиняється, коли перестає бути підставою виникнення нового зобовязання. Відповідно, якщо по 1048,1050 тіло кредиту стягнуто достроково разом з "належними" процентами, то моментом припинення договору (умов договору про тіло, проценти і штрафні санкції за них) ніби-то є дата набрання рішенням законної сили, а не дата подання до суду чи дата встановлена у вимозі. Я б з точки зору інтересу, дотримувався другої точки зору, яка є вигіднішою для позичальника: Дата встановлена у вимозі, якщо така була перед судом і обовязково була перед нотаріусом має більше право на існування, оскільки в момент заявлення такої ЗАКОННОЇ вимоги, банк реалізує своє право на дострокове (1048,1054), а значить відмовляється (змінює) зобовязання. Фактично зміст правовідносин зводиться до того, що внаслідок настання передбаченої договором (і законом) обставини - порушення позичальником, кредитодавець відмовляється від подальшого кредитування. Не позбавлене сенсу ні застосування ч.4 ст. 651 ні ч.2 ст.604. Зважаючи на наслідки ст. 604(припинення всіх аксесорних), ВССУ напевно підтягує систему на застосування аналогії в наслідках за ч.3. ст. 653 ( 3. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.). Що також не найгірше, з точки зору ясності і однозначності. ( Оскільки Стаття 651. Підстави для зміни або розірвання договору 1. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. 2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. 3. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Стаття 604. Припинення зобов'язання за домовленістю сторін 1. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. 2. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). 3. Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. 4. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором. )

Ну чому? Це частина вічнотриваючого питання про предмет і підставу позову з його практичними аспектами про держмито(судзбір), зміна предмета/підстави і т.п.. Сторона споживача закономірно вважає, що всі спори, які виникають з договору споживчого кредиту виведені за межі підвідомчості ТС. Але, якщо говорити про юриспруденцію в чистому вигляді, то питання чи є позов про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту тим, про що законодавець сказав в законі про ТС, мяко кажучи неоднозначне. ВСУ знає точно

Та тут особливо не потрібно вдаватись до аналізу процесу. Подання відзиву (заперечення на позовну заяву) у Ваших інтересах. Про строк давності не забудьте - нехай трохи займуться арифметикою. Вдень бігло переглядав їхній сайт. Там судді мають жорсткий настрій щодо підвідомчості. Зверніть увагу на статтю Жукова і Перепелинської http://tretsud.aub.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=193&Itemid=1 Мабуть те ж саме буде в запереченнях Універсалу на Ваш позов про недійсність третейського застереження.

судячи зі ставок третейського збору у Вас мабуть ТС при асоціації банків http://tretsud.aub.org.ua/ . Реєстраційного збору в них не видно, тільки третейський збір. По регламенту спір розглядає один суддя, якщо третейським застереженням не передбачене інше. Зупинення передбачене регламентом: Стаття 65. Зупинення провадження у справі та його поновлення 1. Третейський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається компетентним судом. 2. Третейський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони або за своєю ініціативою у випадках: - призначення третейським судом експертизи; - надсилання третейським судом матеріалів до слідчих органів; - заміни однієї з сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації або смерті фізичної особи. 3. Третейський суд поновлює провадження у справі після усунення обставин, що зумовили його зупинення. 4. Про зупинення провадження у справі та його поновлення виноситься ухвала.

) Та нічого. Має бути регламент суду і тарифи на реєстраційний та третейський збір( як правило Ви підписались, що Вам все це відомо, але інформація має бути в інтернеті на сторінці цього суду). Банк подав позовну заяву . В регламенті описано яким чином відкривається провадження, формується суд ( як правило 3 судді: по одному пропонують сторони і один визначається головою суду). Відповідно мала б бути у Вас копія позовної заяви з додатками ( знову ж таки, як правило, присилають регламент і список суддів), ухвала про відкриття провадження, пропозиція суддів на Ваш вибір, ухвала про затвердження складу суду і призначення засідання, про надання Вам строку на відзив і т.д. й т.п. Вам потрібно присвятити час читанню. А судового збору в третейських судах не існує. Цей збір діє тільки в державних судах.

Тут цікаво бавляться з Універсалом : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/46600435 465/3958/15-ц 2/465/2371/15 РІШЕННЯ Іменем України 10.07.2015 року Франківський районний суд м.Львова у складі: головуючого судді Гулієвої М.І. при секретарі Матвієнко А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ»Універсал Банк» про визнання третейського застереження недійсним,- в с т а н о в и в : позивачка звернулася до суду з позовом про визнання третейського застереження недійсним, посилаючись на те, що 20.03.2008 року між ПАТ»Універсал Банк" та нею укладено кредитний договір № "015-2008-847", згідно умов якого кредитодавець зобов"язувався надати кошти у сумі 70193долари США, а позичальник зобов"язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах і в строки,передбачені договором. 19.11. 2013 року між ними укладено додаткову угоду ,за змістом п.7.1 якої всі вимоги,які виникають при виконанні договору підлягають розгляду у постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків.30.05.15р.вона отримала копію позову,адресованого Третейському суду при Асоціації українських банків про стягнення заборгованості за кредитним договором.Таким чином,при підписанні вказаної угоди вона була введена в оману працівниками банку,так як банк мав намір передати та передав на розгляд третейського суду саме спір ,а не вимогу,про яку йшлось у п.7.1 Додаткової угоди.Вважає,що даний пункт додаткової угоди суперечить чинному законодавству,оскільки,відповідно до Закону України»Про третейські суди»,третейська угода-це угода сторін про передачу спору,а не вимоги на вирішення третейського суду.Верховним Судом України в ухвалі від 09.12.09р.у справі №6-20669св07 вказано,що передумовою укладення третейської угоди та однією з підстав звернення до третейського суду є наявність спору.Однак,на час укладення Додаткової угоди між ними спору не було та Додатковою угодою не передбачено передачі спору на розгляд третейського суду.Зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин,які мають істотне значення,такий правочин визнається недійсним, згідно ст..230 ЦК України.Просить визнати недійсним третейське застереження у п.7.1 Додаткової угоди до Кредитного договору від 20.03.08р,укладеної 19.11.13р. 03.07.15р.представник позивача подала заяву про уточнення позовних вимог. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, пояснення дала аналогічні викладеним у позовній заяві, просить позов задоволити.Крім того, зазначила,що позивачка при укладенні Додаткової угоди не знала дійсних намірів банку щодо звернення до третейського суду,не розуміла,що правочин не відповідає закону,оскільки ,на розгляд третейського суду може бути передано лише спір,а не вимогу .Уточнила підстави позову,вказавши,що просить визнати третейську угоду недійсною відповідно до ст..203,215 ЦК України, у зв»язку з невідповідністю вимогам Закону України «Про третейські суди». Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила та пояснила,що під час укладення Додаткової угоди позивачка була ознайомлена з регламентом Третейського суду,про що поставила свій підпис.У п.7. Додаткової угоди визначено лише порядок розгляду спорів.Спір виник на момент звернення до третейського суду,коли позивачка перестала виплачувати кредит .Позов безпідставний,просить у його задоволенні відмовити. Дослідивши зібрані по справі докази, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що 20.03.2008 року між ПАТ»Універсал Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № "015-2008-847", згідно умов якого кредитодавець зобов"язувався надати кошти у сумі 70193долари США, а позичальник зобов"язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом до 10.03.2033р. 19.11.2013р.між сторонами укладено Додаткову угоду до Кредитного договору від 20.03.2008р.,пунктом 7 якої передбачено порядок розгляду спорів та зазначено,що всі вимоги,які виникають при виконанні даного договору або у зв»язку з ним,або випливають з нього,підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків,згідно з регламентом третейського суду,який є невід»ємною частиною даної третейської угоди. Як вбачається з п.7.1 Додаткової угоди,сторони договору ознайомлені з регламентом Третейського суду при Асоціації українських банків та добре розуміють положення цього регламенту.Сторонами зазначена Додаткова угода підписана без будь-яких застережень. Статтею 11 ЦПК України передбачено,що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб,поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб,які беруть участь у справі. Позивачка звернулась до суду з позовом про визнання третейського застереження недійсним з підстав введення її в оману працівниками банку під час укладення Додаткової угоди та невідповідності змісту третейської угоди у вигляді третейського застереження,викладеного у п.7.1 Додаткової угоди від 19.11.13р. положенням Закону України «Про третейські суди»,так як законом передбачено передачу на розгляд третейського суду спору,а не вимоги,як зазначено у третейському застереженні. Зазначені в позові підстави недійсності є різними за правовою природою,а отже є самостійними підставами для звернення до суду з позовом.Однак,в судовому засіданні представник позивача уточнила позовні вимоги,зазначивши підставою недійсності третейського застереження його невідповідність закону України»Про третейські суди». Відповідно до ч.1 ст..203 ЦК України,зміст правочину не може суперечити цьому кодексу,іншим актам цивільного законодавства,а також моральним засадам суспільства. Статтею 215 ЦК України закріплено положення про те, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом ( нікчемний правочин). Відповідно до п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009р.№9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»,підставою недійсності правочину є недодержання сторонами вимог,які встановлені ст203 ЦК України,саме на момент вчинення правочину. Як встановлено судом, третейське застереження у Додатковій угоді укладене сторонами 19.11.13р. Законом України»Про внесення змін до ст..6 Закону України»Про третейські суди» ч.1ст.6 закону доповнено пунктом 14,згідно якого третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів ,у тому числі споживачів послуг банку(кредитної спілки).Даний Закон набрав чинності 12.03.2011р. Таким чином,на час укладення третейського застереження, Закон України»Про третейські суди» містив заборону розгляду третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, а тому зазначене третейське застереження укладене з порушенням вимог п.14 ч.1 ст.6 Закону України»Про третейські суди»,що узгоджується з правовою позицією ,висловленою Верховним Судом України при розгляді справи №6-64цс15. Відповідно до ст..214 ЦПК України,суд ухвалюючи рішення має зазначити,які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягае застосуванню до цих правовідносин.При цьому в рішенні суд має навести мотиви,з яких не застосував норми права,на які посилались особи,що беруть участь у справі.У зв»язку з цим, посилання позивача на норми права,які не підлягають застосуванню у справі,не є підставою для відмови у позові, так як, при вирішенні спору,суд враховує підставу та зміст позовних вимог(п.3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 07.02.2014р.). Оскільки,з обґрунтування позовних вимог вбачається заперечення позивачки щодо розгляду спору третейським судом,позивачка посилається на невідповідність третейської угоди Закону «Про третейські суди»,третейська угода укладена після набрання чинності Законом України»Про внесення змін до ст..6 Закону України»Про третейські суди» , суд вважає,що позовні вимоги слід задоволити, враховуючи порушення вимог п.14 ч.1 ст.6 Закону України»Про третейські суди» при укладенні даного третейського застереження. Що стосується посилання позивачки на те,що пункт 7.1 Додаткової угоди суперечить ст..2,5 Закону УКраїни»Про третейські суди»,якими передбачено,що на розгляд третейського суду передається спір,а не вимога,як було зазначено у пункті 7.1 Додаткової угоди,таке не має суттєвого значення для вирішення питання недійсності третейського застереження. Так, пункт 7 Додаткової угоди регулює порядок розгляду спорів,пов»язаних з виконанням даного договору. Як вбачається з Академічного Тлумачного словника української мови «спір» -це взаємні домагання щодо володіння чим-небудь, посідання чогось і т. ін., вирішувані переважно судом. «Вимога»- це побажання, прохання, висловлене так, що не припускає заперечень; Офіційний документ з проханням видати що-небудь або направити кого-небудь в чиєсь розпорядження. В силу ст..530 ЦК України,вимога -це спосіб досудового врегулювання спору,яка пред»являється в зобов»язаннях з невизначеним строком виконання зобов»язань або визначеним моментом пред»явлення вимоги. Однак,враховуючи зазначене вище, обґрунтування позовних вимог позивачем, суд не бере до уваги посилання на невідповідність угоди ст..2,5 Закону України «Про третейські суди» та приходить до висновку,що третейська угода,укладена всупереч вимог ст6.ч.1 п.14 Закону України «Про третейські суди»,яка на час її укладення містила заборону щодо розгляду третейським судом справ у спорах про захист прав споживачів,є недійсною. Відповідно до ст.88 ЦПК України , стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Таким чином, з відповідача слід стягнути сплачені позивачем судовий збір 243,60 грн. Керуючись ст.ст.10,11,60,208,209,212-215,218 ЦПК України, суд,- в и р і ш и в : позов задоволити. Третейську угоду, викладену у вигляді третейського застереження у пункті 7.1 Додаткової угоди до Кредитного договору №015-2008-847 від 20.03.2008р.,укладену 19.11.13р.між ПАТ»Універсал Банк» та ОСОБА_1,визнати недійсною. Стягнути з ПАТ»Універсал Банк» в користь ОСОБА_1 243,60грн.сплаченого судового збору. На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Львівської області протягом 10 днів з дня його проголошення. Суддя: М.І.Гулієва ( апеляція по цьому рішенню ще гуляє http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/48154752 )

Якось дивно, що перший виклик до ТС і вже розгляд. А скільки суддів має бути в складі, як вибрали чи призначили суддю від боржника і весь склад суду і т.д. й т.п.

Не стільки нюанси, скільки в цьому питанні нема однозначності. Якщо виходити з точки зору ВСУ, то старий обєкт вибув з цивільного обороту разом з усіма його заборонами, іпотеками, арештами і т.п. У Вас новий обєкт на якому нема обтяжень. Відповідно довідка з РРП мала б показати тільки один запис про реєстрацію права власності на новий(реконструйований) обєкт нерухомості. Якщо реконструюється наприклад "квартира 15 вул. Пупкіна,15 " в "квартиру 15 вул. Пупкіна,15 ", то автоматом в довідку перенесуть всі обтяження, які числились за тією ж адресою. Якщо реконструюється "квартира 15 вул. Пупкіна,15 " в "нежитлове приміщення вул. Пупкіна,15 ", то ніяких старих записів не мало б бути.

https://kap.minjust.gov.ua Ціна питання - 20 грн. за одну адресу.