yafet

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або таке ж застереження в іпотечному договорі є договором про відчуження нерухомого майна між іпотекодавцем та набувачем . Всі такі договори набирають чинності при настанні умови (вона не зовсім "відкладальна", вибачте за неточність): прийняття рішення іпотекодержателем про спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки якщо виникли передумови для цього. Якщо в 09.2011р. вступив в силу договір про задоволення вимог іпотекодержателя, то допоки цей договір не буде визнаний недійсним, все інше - зайва трата часу. Учасником договору про задоволення вимог іпотекодержателя є іпотекодавець. Відповідно тут витребування з чугого незаконного без визнання договору відчуження недійсним не є правильним.

Думаю, що Ви не будете сильно заперечувати того , що ми проживаємо на території абсурду давно і впевнено. Тому і щодо виписаної в законі про іпотеку формули ст. 17 "Іпотека припиняється у разі: "...закінчення строку дії іпотечного договору"" ще буде поламано немало списів, поки ВСУ визначиться ясно і остаточно за разом третім-четвертим. З точки зору іпотекодавця слід до останнього патрона стояти на цій формулі "іпотека припинилась з дня набрання сили рішенням про розірвання/припинення іпотечного договору". Але з точки зору елементарної логіки і мети правового регулювання, іпотека, яка виникла один раз, діє до настання факту припинення зобовязання, яке вона забезпечує. Часткове виконання основного зобовязання забезпеченого іпотекою не впливає на чинність іпотеки щодо всього предмета (при частковому виконанні основного, застава зберігається в первинному обсязі). Тому вектор руху ВСУ є правильним. Хаос з застосуванням формули "припинення зобовязання" і "припинення договору" дійсно має місце - чому б я спорив. Більше того, ВСУ вже вистрілив з приводу характеристик предмета іпотеки (при реконструкції нерухомого майна право власності на обєкт до реконструкції припиняється). Сказавши А, ВСУ має сказати і Б : " зобов’язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішення суду про зміну або розірвання договору законної сили" . Не знаю, як вони будуть викручуватись, тому що ні ВССУ, ні ВСУ ще навіть не звертав увагу на порядок виконання зворотніх вимог поручителів/третіх осіб, які тою ж таки іпотекою забезпечені, на дію пріоритету, на обовязок іпотекодержателя зареєструвати "співіпотекодержання" на особу, яка фактично виконала зобовязання в частині і т.п. й т.п. Та й в ЦК є інші подібні норми, які дивно регулюють юридичний стан права власності на нерухоме майно: наприклад розірвання договору дарування, припинення договору довічного утримання й т.п. В рішенні суду мало б, на мій погляд, бути присутнім не цитата ст.653, а визначений судом наслідок саме щодо іпотеки, про яку саме цей спір. А ВСУ, швидше за все, опише, що питання наслідку не охоплювалось предметом спору, тому футбольнути на першу. Поживем-побачим.

http://court.gov.ua/fair/ Вказуєте повне імя однієї із сторін (інші позиції можете не заповнювати) і побачите що воно там робиться зі справою: одна чи дві апеляції, чи направлено в апеляцію.

Свед/омега ( то той самий банк "таскомерц/сведбанк/омега") в частині "відступленого" на дельту відмовляє з посиланням на "банківську таємницю". Нотаріуси, які брали участь, частково вже не практикують. Якщо практикуюють-то можна витребувати повний текст в нотаріуса. По непрактикуючих - за запитом суду нотаріальний архів присилає суду завірені копії договорів факторингу/відступлення - тексти повні станом на день укладення з усіма додатками (якщо на договорі є відмітка про нотаріальне внесення змін, то присилають і текст змін).

Тут не їхня вина, а вина законодавця, який невідомо з яких міркувань втулив в закон про іпотеку норму про припинення іпотеки внаслідок припинення дії договору іпотеки. По-суті моменту припинення зобовязання застави/іпотеки , я згоден з ВСУ( який би мав дописати в своєму рішенні й інші підстави припинення зобовязань і методом виключення зясувати, що нема підстав для припинення іпотеки в даній конкретній справі).

підстава "вибуття" з власності яка? шось тут є лишньозакручене. Якщо договір (застереження) про задоволення вимог іпотекотержателя з відкладальною умовою, то його і потрібно оскаржити в першу чергу (визнати недійсним). А все решта - питання часу і техніки. Паралельно можна і доцільно почати адміністративний процес про незаконність рішення державного реєстратора про реєстрацію права на іпотекодержателя з забезпеченням позову (заборона вчиняти будь-які реєстраційні дії до завершення адмінспору).

Чого б то ? Зобовязання або виникло, або не виникло. Недійсне - не виникло, дійсне - змінилось або припинилось. Що не так? Також вже на цю тему наваяли сторінок тексту тут http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7739&hl= ( фактична дата припинення дії кредитного договору)

З предметом і підставами для ВСУ можуть бути питання. А саме рішення я вже його виставляв не раз. Тут на форумах занадто рябіє від тем - не знаю як шукати власні повідомлення. кладу ще разок http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37709890 ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И "25" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/3380/12 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Калашнікової О.В. Васильченко Н.В. Чумаченко Т.А. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про визнання протиправним та скасування окремих положень рішення,- в с т а н о в и л а: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" звернулось в суд з позовом до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, в якому просило визнати протиправним та скасувати розпорядження про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги №256/42/5/4/3-ФК від 15 квітня 2011 року в частині усунення порушень частини другої статті 5 Закону України "Профінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" в частині недотримання обмеження щодо укладення договорів факторингу з порушенням пункту 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, в частині набуття відступлення права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників-фізичних осіб за період з 01 січня 2009 року по 21 березня 2011 року. Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуване розпорядження в частині неправомірності укладення договорів факторингу щодо набуття права грошової вимоги до боржників-фізичних осіб та необхідності усунення позивачем вказаного порушення не відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак підлягає скасуванню. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2011 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано розпорядження відповідача про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги №256/42/5/4/3-ФК від 15 квітня 2011 року в частині усунення позивачем порушень частини другої статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" щодо недотримання обмеження про укладення договорів факторингу з порушенням пункту 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, в частині набуття відступлення права грошової вимоги за договорами факторингу, укладеними позивачем з боржниками-фізичними особами за період з 01 січня 2009 року по 21 березня 2011 року. Не погоджуючись з оскаржуваним судовим рішенням, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального тапроцесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 05 квітня 2011 року інспекційною групою Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України проведено планову виїзну інспекцію позивача з питань дотримання вимог законодавства у сфері фінансових послуг за період з 22 березня 2011 року по 05 квітня 2011 року, за результатами якої складено акт № 265/42/5. У вказаному акті зазначено, що в ході перевірки встановлено порушення позивачем законодавства, зокрема: приписів частини другоїстатті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" в частині недотримання позивачем обмеження щодо укладення договорів факторингу з порушенням пункту 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, в частині набуття фактором відступленого права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників-фізичних осіб. На підставі виявлених в ході перевірки порушень відповідачем винесено розпорядження № 256/42/5/4/3-ФК від 15 квітня 2011 року про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що укладені позивачем договори факторингу не відповідають приписам чинного законодавства, оскільки боржниками за вказаними угодами про відступлення права грошової вимоги є фізичні особи, що є порушенням чинного законодавства. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, щоЦивільний кодекс України, який має вищу юридичну силу ніж Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, не містить обмеження щодо особи, право вимоги грошових коштів до якої відступлене за договором факторингу, на відміну від вказаного положення, відтак підлягають застосуванню приписи Цивільного кодексу України. Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до положень статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"визначено право на здійснення операцій з надання фінансових послуг. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. Статтею 23 цього Закону передбачено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Відповідно до п. 1 Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого постановою КМУ від 03.02.2010 року № 157, Держфінпослуг є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах , визначених законодавством. Таким чином, зазначеним законом визначено, що виключне право та/або обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюється законами та нормативно-правовими актами державного органу, що здійснює регулювання ринків фінансових послуг. Пунктом 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, визначено, що до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників-суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Відповідно до підпункту «а» пункту 2 статті 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг визначено, що «договір факторингу» означає договір, укладений між однією стороною ( позичальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого, зокрема, постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями ( боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання. Для особистого, сімейного або домашнього використання товари можуть придбавати лише фізичні особи. Частиною другою статті 10 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, міститься інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України. Зазначене свідчить, що висновки суду апеляційної інстанції зроблено без урахування наведених вимог закону. Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на встановлених по справі обставинах та правильному застосуванні норм матеріального тапроцесуального права. Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону або змінено помилково. Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Касаційну скаргу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України задовольнити. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року скасувати. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2011 року залишити в силі. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України. Судді:

Незаконна дія не породжує законних наслідків. Якщо звернення стягнення (перехід права власності) відбулись незаконно, то способом захисту є витребування з чужого незаконного (без позовної вимоги про визнання договорів недісними) незалежно від того скільки договорів укладено після незаконного позбавлення права власності і в кого таке майно перебуває. Чи в чому тут пробем ? Там є тільки певні нюанси викликані тим чи майно є у фактичному володінні позивача, чи ні.

Ну во. Саме те. Коротко і по суті. Аплодисменти.

Ну тут питання не в строку договору. По факторингу фактору від клієнта можуть бути передані права вимоги за період (наприклад платежі за 3 поставки з 10, або орендні платежі за 6 місяців з 12) або в цілому (всі платежі до завершення того ж договору оренди і т.п.). В фактоингу головне, щоб йшлось про бізнес процеси, а не про споживчі. Але то все не влазить в наші "усталені" правила. В нас традиційно 2 контрагенти, значить і 2 оригінали договору- по одному у сторін. При передачі права вимоги клієнт мусить передати підтверджуючі документи фактору, що зводить фактично нанівець можливість часткового відступлення. З цим судова система з горем пополам впоралась і визнає часткове відступлення по копіях. Але при відступленні бізнес-кредитів зовсім нелогічно відступати їх частину, бо тоді банк не чистить свій баланс. От і знайшлась світла голова: держкомфінпослуг - свадєбний генерал, законом не заборонено ( ви напевно звертали увагу як сказали високі суди (крім однієї колегії ВАСУ) про ст. 1077, про дію УНІДРУА і т.п. - вони фактично підіграли шустрим мол не заборонено, а тепер чухають рєпу, як з тої ситуації вилізти), значить можна відступити всі проблемні кредити (зі споживчими включно), почистити свій портфель і навіть дати фактору кредит !!!, щоб він здійснив факторинг (фінансування під відступлення). А далі до світлої голови підключились шустрі, і, як традиційно, карта і пішла.

По цьому хибному маршруту і пішов клубок проблем. Виходячи з правил цивільного права "свобода договору" і "все що не заборонено-дозволено" факторингові операції з активами у формі кредитів були звихнуті від самого початку. Десь недавно на форумах проходила інформація, що ТАСкомерц(Сведбанк) продав вже списані активи і фінансування під них не отримував. Хорошим показником є поведінка єдиного хоч і жорстокого але дійсно фінансово грамотного банку - Привату. Дотепер я не бачив жодного споживчого кредиту відступленого Приватом фактору. Думаю що це не в останню чергу силу органічних протиріч в регулюванні факторингу на території України порівняно з його історичним змістом.

Це воно так в людей. Тобто мета фінансової операції факторингу полягає в отриманні напередфінансування під відступлення дійсної (утрудненої або майбутньої вимоги). Заробіток клієнта (економія порівняно з кредитом на ціні кредитних ресурсів за час до настання строку вимоги або до часу фактичної реалізації вимоги), заробіток фактора на маржі тої самої вартості кредитних ресурсів та оптимізації адміністративних витрат(по причині, що факторинг - його основна діяльність, або має свої дешеві чи безоплатні ресурси, або має технічні можливості ефективно збирати розпорошені у вимогах ресурси і т.п.). А на нашій території поняття "факторинг" сильно змінювалось і трансформувалось на доходу невідомо кому, але в основному по причині тотальної фінансової неграмотності. Власне так само як і "фінансовий лізинг", так само як і "венчурний капітал" і т.п. Але правила є правила і первинне поняття факторингу помалу проростає через омут судової системи. Тільки не вдається його втиснути в уже сформовану реальність ні економічної, ні юридичної практики. Дельта лопнула запізно, хоча саме там зразу було видно ущербність відчизняної практики факторингу. От десь з лагом запізнення (приблизно до 2017 року) і устаканиться судова практика врегулювань факторингових спорів. Думаю, що більшість з них будуть похоронені під обломками факторингових компаній, хоча все може йти й традиційно по нашому, тобто алогічно. Щодо змісту факторингу по-нашому, то не слід забувати про розпорядження дерфінпослуг про зміст в первинному і потім зміненому вигляді. http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z0373-09/ed20090403

Натомість ВССУ http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/45349665 через пальці подивився на "право майбутньої вимоги" "...Скасовуючи рішення районного суду, апеляційний суд правильно виходив з того, що оформлюючи відступлення права вимоги банк і фактор не обумовлювали ніяких змін щодо обсягу прав і обов'язків, які за договорами перейшли до нового кредитора, а тому до ТОВ «Кредитні ініціативи» перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, включаючи установлені договором правила щодо валюти зобов'язання. Законодавство України не містить норми, внаслідок застосування якої у фактора за договором факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги від 28 листопада 2012 року ТОВ «Кредитні ініціативи», існував чи існує обов'язок отримати ліцензію для підтвердження свого права на здійснення факторингових операцій. Ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями необхідна при укладенні кредитного валютного договору, а в даному випадку між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір відступлення права вимоги (цесії)." Такий підхід не видається точним. У ст. 1078 ЦК є право майбутньої вимоги ц фактора за замовчуванням (Стаття 1078. Предмет договору факторингу 1. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). 2. Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. ). Питання про розмір вимоги, тобто чи отримує фактор право донарахувати проценти за договором кредиту (тут і технічне питання спеціальної правоздатності - банківської ліцензії на кредитування) відкрите. Принаймні думка ВСУ з цього питання мені невідома.

ВСУ поки що бачить різницю між цесією і факторингом тільки по меті договору, з чого можна припустити, що різниці у наслідках (тільки право грошової вимоги, чи право грошової вимоги з усіма його акцесорними зобовязаннями) нема : № 6-301цс15 від 06.07.15 " Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу." Хоча справедливості ради: питання судді (право вимоги фактора, за захистом якого ви звернулись до суду, випливає з первісного кредитного договору чи з договору факторингу) заставило задуматись. Варіант думки суду "передано тільки право грошової вимоги в обумовленому договором факторингу незмінному розмірі, а всі інші права залишаються у банку" також мав місце. Результат однаковий: в рішеннях стягнення на користь фактора як нового кредитора і в основному і в акцесорних. Є й виняток: кредитний договір передабачав письмову згоду позичальника на передачу кредитором прав третій особі, внаслідок чого договір факторингу в частині цього права вимоги визнано недійсним. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/46449651 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 6 липня 2015 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Григор'євої Л.І., суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Шицького І.Б., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_15 до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", третя особа - товариство з обмеженою відповідальності "Компанія "Інвестиційна перспектива", про стягнення грошових коштів, за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвестиційна перспектива", ОСОБА_15 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним за заявою ОСОБА_15 про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року, в с т а н о в и л и: У березні 2011 року ОСОБА_15 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра", Банк), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвестиційна перспектива" (далі - ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива"), про стягнення грошових коштів. На обґрунтування позовних вимог позивачка вказувала на те, що відповідно до договору про відступлення права вимоги від 9 грудня 2010 року вона набула право вимоги на повернення коштів ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" з його банківського рахунку, відкритого у гривнях і тройських унціях золота за договором банківського рахунку від 7 липня 2006 року № 590, укладеного між зазначеним товариством та ПАТ "КБ "Надра" й пов'язаними правовідносинами в повному обсязі. Згідно з випискою з банківського рахунку ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" Банк 20 березня 2008 року здійснив операції з купівлі-продажу банківського металу за декількома договорами від 20 березня 2008 року, за якими ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" продало Банку тройські унції золота загальною кількістю 113 тис. 320 тройських унцій та загальною вартістю 583 млн 069 тис. 758 грн 40 коп. Відповідно до вказаних банківських виписок, частина отриманих товариством грошових коштів у розмірі 101 млн 867 тис. 602 грн 41 коп. була направлена на погашення кредитної заборгованості ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" перед ПАТ "КБ "Надра" за кредитним договором № 26/5/2006/959-к/53 від 28 липня 2006 року. Проте 8 квітня 2008 року ПАТ "КБ "Надра" в односторонньому порядку без укладення договорів зворотного викупу скасував операції з продажу банківського металу, які відбулися 20 березня 2008 року, та здійснив виправні проводки на банківських рахунках товариства, списавши з цих рахунків 583 млн 069 тис. 758 грн 40 коп., які були отримані товариством від продажу 113 тис. 320 тройських унцій золота, та одночасно поновив позичкову заборгованість товариства перед Банком. Унаслідок односторонньої відмови Банку від операцій з продажу банківських металів (золота) від 20 березня 2008 року, списання грошових коштів у розмірі 583 млн 069 тис. 758 грн 40 коп. станом на 8 квітня 2008 року та зниження на цю дату облікового курсу Національного банку України на золото, вона - ОСОБА_15, як правонаступник товариства за договором цесії втратила грошові кошти в сумі 110 млн. 232 тис. 098 грн 13 коп., з яких: 59 млн. 618 тис. 048 грн 20 коп. основного боргу; 5 млн 174 тис. 519 грн 91 коп. - 3 % річних; 21 млн 985 тис. 632 грн 45 коп. суми індексу інфляції; 5 млн 961 тис. 804 грн 82 коп. - 10 % пені за неправильне списання з рахунку коштів; 17 млн 492 тис. 092 грн 75 коп. - 3 % неустойки (штрафу) за прострочення повернення грошових коштів. З огляду на зазначене та з урахуванням уточнених позовних вимог позивачка просила суд стягнути з банку зазначену суму коштів. ПАТ "КБ "Надра" звернулось до суду із зустрічним позовом до ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", ОСОБА_15 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). На обґрунтування зустрічних позовних вимог Банк послався на те, що укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договором факторингу, в якому фактором виступила ОСОБА_15, в той час як відповідно до норм статей 1077, 1079 ЦК України між указаними сторонами договір факторингу не міг бути укладений, а тому на підставі до статей 203 , 215 ЦК України цей договір є недійсним. Справа розглядалась судами неодноразово. 5 вересня 2013 року ОСОБА_15 в судовому засіданні подала клопотання про закриття провадження у справі за зустрічним позовом ПАТ "КБ "Надра" до ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" та ОСОБА_15 про визнання договору відступлення права вимоги від 9 грудня 2010 року недійсним у зв'язку з ліквідацією товариства. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2014 року, клопотання ОСОБА_15 про закриття провадження у справі за зустрічним позовом задоволено частково. Закрито провадження у справі за зустрічним позовом ПАТ "КБ "Надра" до ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", ОСОБА_15 про визнання договору відступлення права вимоги в частині вимог до ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" у зв'язку з ліквідацією вказаної юридичної особи. У задоволенні іншої частини клопотання відмовлено. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 6 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_15 до ПАТ "КБ "Надра", третя особа - ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", про стягнення грошових коштів відмовлено. Зустрічний позов ПАТ "КБ "Надра" до ОСОБА_15 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним задоволено. Визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 9 грудня 2010 року № 1, укладений між ОСОБА_15 та ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива". Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року касаційні скарги ОСОБА_15 на ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня та 20 травня 2014 року відхилено. Ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня та 20 травня 2014 року про часткове задоволення клопотання про закриття провадження у справі в частині зустрічних позовних вимог залишено без змін. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2014 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_15 до ПАТ "КБ "Надра", третя особа - ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", про стягнення грошових коштів відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ПАТ "КБ "Надра" до ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", ОСОБА_15 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним відмовлено. У поданій 21 квітня 2015 року до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_15 порушує питання про скасування рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення грошових коштів з підстави неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 1066, 1071, 1073 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Для прикладу наявності зазначеної підстави ОСОБА_15 надає ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2012 року, 13 квітня 2011 року, 23 січня 2013 року, 5 березня 2014 року, 19 лютого 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 13 листопада 2014 року та 22 січня 2015 року, в яких, на її думку, зазначені правові норми застосовані по-іншому, ніж у справі, яка переглядається. Отже, предметом перегляду в зазначеній справі є судові рішення в частині застосування судом норм матеріального права - статей 1066, 1071, 1073 ЦК України при вирішенні спору щодо правовідносин сторін, які виникають з договору банківського рахунку. Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 Цивільного процессуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 7 липня 2006 року між ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" та ПАТ "КБ "Надра" укладено договір банківського рахунку № 590, за умовами якого банк відкриває клієнту поточний рахунок № 26004002497001 в українських гривнях та в золоті (тройських унціях золота). Крім того, 28 липня 2006 року між ПАТ "КБ "Надра" та ТОВ "Інвестиційна перспектива" укладено договір кредитної лінії № 26/5/2006/959-к/53, відповідно до якого банк відкриває позичальнику кредитну лінію в розмірі 33 тис. тройських унцій золота, видача яких здійснюється окремими траншами протягом шести місяців - з 28 липня 2006 року до 29 січня 2007 року. Протягом 28 липня 2006 року - 5 лютого 2008 року сторонами вносилися зміни і доповнення до договору від 28 липня 2006 року, відповідно до яких у межах кредитної лінії банк надавав позичальнику кредит у сумі 73 тис. тройських унцій на строк до 30 травня 2008 року, який повинен був погашатися за рахунок продажу золота з депозитних рахунків боржника то його майнового поручителя (т. 1, а.с. 48, 72). Так, відповідно до п. 1.2 договору кредитної лінії № 26/5/2006/959-К/53 видача кредитних коштів здійснювалася окремими траншами після подачі позичальником заявок на їх видачу та підписання сторонами окремих додаткових угод до цього договору. Згідно з пунктом 2.1 зазначеного договору з метою забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором позичальник передає в заставу майнові права за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного з позичальником, та договором банківського вкладу (депозиту), укладеного банком з майновим поручителем. Додатковими угодами, а саме: від 28 липня 2006 року № 1 ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" надано банком транш у сумі 33 тис. тройських унцій; від 28 липня 2006 року № 2 збільшено розмір кредиту до 43 тис. тройських унцій та надано транш в сумі 10 тис. тройських унцій; від 16 серпня 2006 року № 3 відкрита кредитна лінія на 1 тис. 500 тройських унцій; від 11 вересня 2006 року № 4 відкрита кредитна лінія на 43 тис. тройських унцій та надано транш у розмірі 40 тис. тройських унцій; від 9 жовтня 2006 року № 5 в межах кредитної лінії надано транш в розмірі 1 155, 84 тройських унцій; від 10 жовтня 2006 року № 6 в межах кредитної лінії надано транш в розмірі 20 тис. тройських унцій; від 13 жовтня 2006 року № 7 в межах кредитної лінії надано транш у розмірі 33 тис. 950 тройських унцій; від 26 січня 2007 року № 8 строк кредитної лінії у сумі 43 тис. тройських унцій продовжено до 30 липня 2007 року; від 31 січня 2007 року № 9 надано транш в розмірі 5165, 68 тройських унцій; від 7 березня 2007 року № 10 в межах кредитної лінії надано транш у розмірі 5 тис. тройських унцій; від 13 березня 2007 року № 11 збільшено кредитну лінію до 73 тисяч тройських унцій та надано транш в розмірі 30 тис. тройських унцій; від 27 липня 2007 року № 12 кредитну лінію в розмірі 73 тис. тройських унцій подовжено до 25 грудня 2007 року. Додатковою угодою від 27 липня 2007 № 13 року продовжено до 25 грудня 2007 року строк дії користування кредитними траншами, наданими за додатковими угодами № 5, № 7, № 9, № 11. Додатковою угодою від 25 грудня 2007 року № 14 встановлено до 30 травня 2008 року строк користування кредитними траншами, наданими за додатковими угодами № 5, № 7, № 9, № 11. Додатковою угодою від 5 лютого 2008 року № 15 внесено зміни, за якими в межах кредитної лінії банк надав ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" кредитний транш у сумі 28 млн 980 тис. 915 грн 46 коп. строком до 30 травня 2008 року. За договором від 9 грудня 2010 року ОСОБА_15 отримала право вимоги на повернення коштів ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" з банківських рахунків у гривнях та тройських унціях золота, відкритих за договором банківського рахунку від 7 липня 2006 року № 590, укладеного між ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" та ПАТ КБ "Надра". Згідно з випискою банку з розрахункового рахунку цього товариства банком проведено операції з продажу банківського металу за договорами купівлі-продажу від 20 березня 2008 року, за якими ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" продало банку тройські унції золота у кількості 113 тис. 320 тройських унцій вартістю 583 млн. 069 тис. 758 грн 40 коп. Відповідно до виписок банку частину грошових коштів у розмірі 101 млн 867 тис. 602 грн 41 коп. було направлено на погашення кредитної заборгованості ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" перед ПАТ КБ "Надра" за кредитним договором від 28 липня 2006 року. 8 квітня 2008 року банк в односторонньому порядку без укладення договорів зворотного викупу скасував операції з продажу банківського металу, які відбулися 20 березня 2008 року та здійснив виправні проводки на банківських рахунках товариства, списавши з рахунку товариства 583 млн 069 тис. 758 грн 40 коп., отриманих товариством від продажу 113 тис. 320 тройських унцій золота, і поновив позичкову заборгованість цього товариства перед банком за вказаним кредитним договором. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ПАТ КБ "Надра" та визнаючи недійсним укладений між сторонами договір відступлення права вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що договір відступлення права вимоги від 9 грудня 2010 року № 1, укладений між ОСОБА_15 та ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", за своєю правовою природою є договором факторингу, а оскільки ОСОБА_15 відповідно до положень статей 1077 та 1079 ЦК Українине може виступати фактором, то і спірний договір між указаними сторонами не міг бути укладений, а відтак цей договір необхідно визнати недійсним на підставі положень статей 203 , 215 ЦК України . Дійшовши висновку про недійсність укладеного між ОСОБА_15 та ТОВ «Компанія «Інвестиційна перспектива» договору відступлення права вимоги, суди вважали, що підстави для задоволення позову ОСОБА_15 до ПАТ "КБ "Надра" про стягнення грошових коштів відсутні, оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків. Скасовуючи судове рішення в частині задоволення позову ПАТ КБ "Надра" до ОСОБА_15 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, касаційний суд вважав, що між сторонами укладено договір відступлення права вимоги (цесії), підстави для визнання якого недійсним відповідно до положень статей 203 , 215 ЦК України відсутні. Скасовуючи рішення судів попередніх судових інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову з задоволенні позову ОСОБА_15 в частині стягнення грошових коштів, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачка не надала доказів на підтвердження своїх позовних вимог. При цьому касаційний суд зазначив, що правомірність проведення 20 березня 2008 року банківських операцій з купівлі-продажу банківських металів на загальну суму 583 млн 069 тис. 758 грн належними доказами не підтверджена, тому суд вважав, що зазначені договори не могли укладатися через відсутність на рахунках товариства тройських унцій золота, а тому банк правомірно здійснив виправлення в банківських рахунках шляхом зворотних записів на величину допущеної помилки. Водночас в інших справах з подібних правовідносин, на які як на приклад неоднакового застосування норм матеріального права посилається ОСОБА_15, суди дійшли таких висновків: - про помилкове неврахування судами наданої позивачем банківської виписки з поточного рахунку позичальника як доказу надання кредитних коштів (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2014 року); - про виписку з карткового рахунку як належний первинний доказ здійснення банківських операцій з грошовими коштами клієнтів чи наявності кредитної заборгованості (постанови Вищого господарського суду України від 13 листопада 2014 року, 22 січня 2015 року, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 лютого 2015 року); - про неправомірність дій банку щодо списання коштів з рахунку клієнта та скасування такої операції в односторонньому порядку й повторного проведення таких операцій за іншим курсом конвертації (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2012 року); - про необхідність перевірки доводів відповідача щодо здійснення операції зняття коштів в позаопераційний час (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2011 року). Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм матеріального права судові палати у цивільних та господарських справах виходять з такого. До загальних засад цивільного законодавства відносять, зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України). Частина третя статті 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, проте не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Норму статті 6 ЦК України розкриває стаття 627 цього Кодексу, в якій зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договір цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором. Разом з тим розділ І книги п'ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні. Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України ). Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу. Як встановлено судами при укладенні договору про відступлення права вимоги від 9 грудня 2010 року № 1 сторони керувалися положеннями статей 512 , 513 ,514 ЦК України . За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України). З урахуванням зазначених норм права та встановлених обставин суд касаційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір від 9 грудня 2010 року №1 є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним. Судові рішення в частині договору відступлення права вимоги не є предметом перегляду в цій справі. Отже, суд установив, що ОСОБА_15 за договором відступлення права грошової вимоги від 9 грудня 2010 року з моменту його укладення набула відповідних прав та обов'язків за договором банківського рахунку та має право вимагати від банку належного виконання зобов'язання за цим договором. Згідно із частинами першою, третьою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунку), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Частина перша статті 1068 ЦК України визначає, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку. Відповідно до частини другої статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом. Стаття 1071 ЦК України визначає перелік підстав списання грошових коштів з рахунку клієнта. Так, банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом. При ухваленні оскаржуваного рішення суди не встановили жодної із підстав, передбачених у статті 1071 ЦК України, для списання коштів з рахунка товариства. Так, пункт 4.12 Положення про здійснення операцій з банківськими металами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 6 серпня 2003 року № 325, передбачає, що порядок оформлення заяв про купівлю або продаж банківських металів, а також платіжних доручень на переказ банківських металів визначається нормативно-правовими актами Національного банку України, що регулюють порядок та умови торгівлі іноземною валютою та порядок виконання банківських документів на переказ в іноземній валюті та банківських металах. У справі, яка переглядається, суди встановили, що заяви товариства про продаж банківських металів та перерахування коштів відсутні. Разом з тим статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення. Судами не встановлено, що правомірність правочинів з купівлі-продажу банківських металів від 20 березня 2008 року, на підставі яких відбулося зарахування коштів на банківський рахунок товариства та їх списання з рахунку, у передбаченому законом порядку спростована. Так, згідно із частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Крім того, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) (стаття 215 ЦК України). До загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відноситься й вимога вчинення правочину у формі, встановленій законом (стаття 203 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Так, законодавством не встановлено нікчемності договору купівлі-продажу банківських металів у разі відсутності заяви про їх купівлю (продаж) або відсутності письмового чи іншого договору. Крім того, сторони у справі, яка переглядається, не оспорювали у встановленому законом порядку правомірність вчиненого правочину. Відповідно до частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Такими письмовими підтвердженнями є виписки з особових рахунків клієнтів, які призначаються для видачі або надсилання клієнтам (п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 18 червня 2003 року № 254). Висновок суду про правомірність дій банку щодо вчинення виправних проводок ґрунтується на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 1073 ЦК України в разі безпідставного списання грошових коштів банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. З наведених мотивів судові рішення про відмову ОСОБА_15 у задоволенні позову про стягнення грошових коштів не можна визнати обґрунтованими. Отже, суд касаційної інстанції припустився неоднакового та неправильного застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Разом з тим для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно встановити певні факти, без яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо. З огляду на те, що суди попередніх судових інстанцій ці обставини не встановили, а Верховний Суд України відповідно до норм статей 3602 , 335 ЦПК України не може встановлювати ці обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їх оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі. Тому судові рішення у справі в частині вимог ОСОБА_15 про стягнення грошових коштів підлягають скасуванню, а справу в цій частині слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з пунктом 1 частини другої статті 3604 ЦПК України. За таких обставин, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3605ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суд України п о с т а н о в и л и : Заяву ОСОБА_15 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 березня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2014 року, та рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_15 до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", третя особа - товариство з обмеженою відповідальності "Компанія "Інвестиційна перспектива", про стягнення грошових коштів скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першоїстатті 355 ЦПК України. Головуючий Л.І. Григор'єва Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін І.Б. Шицький А.Г. Ярема

Ключовим питанням є чи не перевищувала сума тіла споживчого кредиту на дату укладення кредитного договору розміру в 1500 мінімальних зарплат . Якщо не перевищувала, то право вимоги за таким кредитом включене в активи венчурного фонду незаконно (КУА порушила ліцензійні умови, активи пайового венчурного фонду сформовані з вітру), а отже у позивача була відсутня спеціальна правоздатність для укладення договору цесії(факторингу) з банком. Потрібно це використати для відмови в позові (якщо позивач - КУА Прімоколект капітал за рахунок та в інтересах Закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду «Прімоколект Венчурний Фонд-1»). Посилання на нормативку в цій постанові (джерело http://smida.gov.ua/db/participant/36676934 ) : НАЦІОНАЛЬНА КОМІСІЯ З ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ФОНДОВОГО РИНКУ ПОСТАНОВА №723-ЦД-1-КУА про накладення санкції за правопорушення на ринку цінних паперів м. Київ "20" травня 2015 року Я, уповноважена особа Комісії – т.в.о. директора Центрального територіального департаменту Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку – Алексейчук Руслана Василівна, на підставі ст. 9 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11.09.2012 року №1239 та наказу директора Центрального територіального департаменту Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 14.05.2015 року №42, розглянувши матеріали справи про правопорушення на ринку цінних паперів у присутності заступника начальника управління - начальника відділу супроводження справ про правопорушення на ринку цінних паперів юридичного управління - Керімова Раміла Ракіфовича та керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» - Стецюри Олексія Ігоровича у відношенні Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» (далі по тексту – ТОВ «КУА «Прімоколект-Капітал», Товариство), (код за ЄДРПОУ 36676934); місцезнаходження 03035, м. Київ, ВУЛИЦЯ СУРИКОВА, будинок 3 А, Телефон 1: 044 4989287,Телефон 2: 044 4989286, інформація про банківські реквізити відсутня), ВСТАНОВИЛА: Відповідно до Акта про правопорушення на ринку цінних паперів №270-ЦД-1-КУА від 07.05.2015 року факт порушення ТОВ "КУА "ПРІМОКОЛЕКТ- КАПІТАЛ" вимог пункту 3 частини V «Положення про склад та структуру активів інституту спільного інвестування», затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 10.09.2013 № 1753, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2013 р. за №1689/24221 (далі - Положення № 1753), а саме: право грошової вимоги за кредитним договором №010/0060/82/06735/8 від 07.11.2007р., було залучено до активів Закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду «Прімоколект Венчурний Фонд-1», управління яким здійснює ТОВ «КУА «Прімоколект-Капітал», хоча сума наданого фізичній особі кредиту становила менше 1500 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі станом на дату укладення такого договору надання кредиту. Згідно статті 76 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 жовтня 2007 року становив 460 гривень. Відповідно до Витягу з акта прийому-передачі прав вимоги до Договору комісії №20140815-1СС від 15.04.2014р., укладеного між ТОВ «КУА «Прімоколект-Капітал» та ПАТ «КБ «Стандарт», сума кредиту за договором №010/0060/82/06735/8 від 07.11.2007р., укладеним між гр. Івашкевичем С.С. та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» становила 2 500,00 (дві тисячі п’ятсот) грн. Відповідно до пункту 3 частини V Положення № 1753 до складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов'язання. Такі зобов'язання можуть бути оформлені векселями, заставними, договорами відступлення права вимоги, позики та в інший спосіб, не заборонений законодавством. Венчурний фонд має право надавати кошти у позику. Позики за рахунок коштів венчурного фонду можуть надаватися тільки юридичним особам за умови, що не менш як 10 відсотків статутного капіталу відповідної юридичної особи належить такому венчурному фонду. Компанія з управління активами венчурного ІСІ має право залучати до складу активів такого ІСІ права вимоги за кредитними договорами, кредиторами за якими виступають банківські установи, шляхом укладання договорів відступлення права вимоги, оцінка вартості яких проведена з урахуванням ризиків невиконання боржником своїх зобов’язань та була здійснена не пізніше одного місяця до укладання такого договору. Право вимоги за кредитним договором, укладеним банківською установою з фізичною особою, може бути залучене до складу активів венчурного ІСІ, якщо сума наданого такій фізичній особі кредиту становить не менше 1500 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі станом на дату укладення такого договору надання кредиту. До розгляду справи про правопорушення на ринку цінних паперів ТОВ "КУА "ПРІМОКОЛЕКТ- КАПІТАЛ" листом від 20.05.2015 року (вх. №437/З від 20.05.2015 року) надано письмові пояснення, відповідно до яких – «12.05.2015 на підставі договору про відступлення права вимоги укладеного з ТОВ «Фінансова компанія «Кредит Капітал», право грошової вимоги за договором №010/0060/82/06735/8 від 07.11.2007 року передано ТОВ «ФК «Кредит Капітал». З 13.05.2015 року право грошової вимоги відносно Івашкевича Сергія Сергійовича із складу активів ЗНВПІФ «Прімоколект Венчурний Фонд-1» виключений». В підтвердження було надано копію договору про відступлення права вимоги від 12.05.2015 року та Інформацію про склад, структуру та вартість активів фонду ЗНВПІФ «Прімоколект Венчурний Фонд-1» станом на 18.0.2015 року. Також ТОВ "КУА "ПРІМОКОЛЕКТ- КАПІТАЛ" надано довідку від 20.05.2015 року за підписом керівника та головного бухгалтера ТОВ "КУА "ПРІМОКОЛЕКТ- КАПІТАЛ", згідно якої «станом на 20.05.2015 року право грошової вимоги до Івашкевича Сергія Сергійовича щодо заборгованості за кредитним договором №010/0060/82/06735/8 від 07.11.2007 року у складі активів Закритого не диверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду «Прімоколект Венчурний Фонд-1» не перебуває». Всебічно, повно та об'єктивно дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення керівника ТОВ "КУА "ПРІМОКОЛЕКТ- КАПІТАЛ" встановлено, що ТОВ "КУА "ПРІМОКОЛЕКТ- КАПІТАЛ" порушено вимоги законодавства про цінні папери та нормативних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, за що п. 5 ст. 8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» передбачена відповідальність юридичних осіб з огляду на таке. Згідно з пунктом 2 частини 1 Положення №1753 склад та структура активів ІСІ визначаються регламентом ІСІ відповідно до вимог Закону України "Про інститути спільного інвестування", цього Положення та інших законів України. Відповідно до статті 6 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» - державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством. Відповідно до статті 2 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» - державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється, зокрема з метою дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства, реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних. Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» учасники фондового ринку - емітенти, інвестори, саморегулівні організації та професійні учасники фондового ринку. Згідно з пунктом 4 статті 7 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» одним із основних завдань Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку є захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень. Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку має право у разі порушення законодавства про цінні папери, нормативних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку виносити попередження, зупиняти на термін до одного року розміщення (продаж) та обіг цінних паперів того чи іншого емітента, дію ліцензій, виданих Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, анулювати дію таких ліцензій. Протягом року ця дія вчинена ТОВ «КУА «Прімоколект-Капітал» вперше. Враховуючи вищевикладене на підставі пункту 5 статті 8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» та пункту 3 розділу VII, пункту 2.1. розділу ХVІІ «Правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій», затверджених рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 16.10.12 №1470 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05.11.12 за №1855/22167, ПОСТАНОВИЛА: 1. За порушення вимог законодавства про цінні папери та нормативних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, накласти на ТОВ "КУА "ПРІМОКОЛЕКТ- КАПІТАЛ" санкцію у вигляді попередження. 2. Дану постанову направити особі, щодо якої її винесено. Постанову може бути оскаржено протягом п'ятнадцяти робочих днів до центрального апарату Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку або суду у встановленому законодавством порядку. Уповноважена особа Комісії Р.В. Алексейчук

( Nota bene! В ЄДР ще й інші юридичні особи з присутністю в найменуванні слова "ПРІМОКОЛЕКТ" ) По 36676934 : наявні в доступі виявлені порушення на ринку цінних паперів ТОВ "КУА "ПРІМОКОЛЕКТ-КАПІТАЛ" код за ЄДРПОУ 36676934 http://smida.gov.ua/db/participant/36676934 чому вони значаться під тематичною назвою "альфа-капітал" на сайті СМІДА невідомо (сайт ЄДР інформації про зміни найменувань не містить) Додаткова інформація про емітента Правопорушення Номер Територія (ТУ) Дата 723-ЦД-1-КУА Центральний апарат Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку 10.07.2015 594-ЦД-1-КУА Центральний апарат Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку 02.07.2014 592-ЦД-1-КУА Центральний апарат Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку 02.07.2014 516-ЦД-1-КУА Центральний апарат Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку 26.06.2014 116-ЦД-1-КУА Центральний апарат Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку 13.06.2014 1080-ЦА-УП-КУА Центральний апарат Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку 20.12.2013 649– ЦА-УП-КУА Центральний апарат Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку 16.08.2013 170-ЦА-УП-КУА Центральний апарат Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку 14.03.2013 826-КУ ТУ в м.Києві 25.07.2011 664 -КУ ТУ в м.Києві 24.05.2011 160–ІД Центральний апарат ДКЦПФР 14.03.2011

Ну це вже принаймні близько до суті(вірніше до вимог закону). ОСОБА_4 та колегії Бойка В. Б., Кононенко О. Ю. , Рибалки В. Г. респект. ПС. Це питання теми "Виконавчий листпоновлення строку подання" http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6122&page=1

першим ділом для виконання формальності прийдеться зробити вимогу про повне чи часткове (на думку банку) виконання на підставі ст.545 ЦК (прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі). А процесуально, якщо строк виконавчого листа витік, пробуйте вирішувати питання в порядку ст.369 ЦПК (перегляньте тут багато цікавого: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6122&hl= )

Я ж говорив, що питання стратегій і тактик - суцільно ваша особиста справа.Я не проти, а двома руками за ідеальне. Буду радіти вашому успіху. Моя думка трохи інша. Реальність показує, що поки дійде до відповідальності в порядку цивільного провадження, то проблема "умовно живого" субєкта може стати непереборною. А кримінал дасть імя субєкта, який ніде не дінеться. Ну і склади правопорушень не тотожні ж і різняться субєктом, як мінімум, якщо не грузитись описом події правопорушення цивільного і правопорушення кримінального.

Варіацій порушень маса. Найчастіше з економічної доцільності (хоча в сьогоднішніх новинах на АНТИРЕЙДі читав як накрили чистий кримінал у відділенні Привату в Теребовлі). Мав щось подібне було в ліквідаційній процедурі. Виручені від продажу майна банкрута кошти зайшли на ліквідаційний рахунок в Імексі. Банк списав по процедурі договірного списання повністю в свою користь, хоча по-черговості кошти мали поділитись пропорційно між кредиторами, а сам обслуговуючий ліквідаціний рахунок банк є тільки одним з таких кредиторів. Поки тягнулись процедури оскаржень - залишки коштів розчинились, а банк пішов на дно. В описаному випадку з депозитами А і Б хтось же ініціював списання з картрахунку (сотворив меморіальний ордер і безпідствавно розпорядився коштами клієнта). Чого б таке мало так просто зійти з рук тому дяді чи тьоті.

дивіться пост №40 тут http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7397&page=2

1. Постає принципове питання, яким чином заявляти способ захисту та поновлення порушеного права (ч.2 ст.16 ЦК) -- пункт 4 (відновлення становища, яке існувало до порушення, тобто відновити видалену проводку), або пункт 5 (примусове виконання обов'язку в натурі, тобто зарахувати кошти на рахунок)? Десь недавно хтось тут на форумі ділився рішенням апеляції про незаконне списання з картрахунку і про зарахування коштів на рахунок. 2. Про кримінал - тут питання сратегії і тактики. Вам видніше. На мій погляд доцільно використати процесуально безкоштовний шанс потерпілого та цивільного позивача до винної фізичної особи в криміналі, ніж тільки обмежитись цивільними вимогами до юрособи, яка ліквідується.

Прімоколект легковажить як якістю і законністю активів, так і нормами витрат на обслуговування своїх венчурних фондів. Колись і питання держмита вилізе. Мене ж дещо цікавить інше: а чи не засвітився в тих справах венчурний фонд під управлінням КУА Прімоколект ?

Щоб добитись зупинення цивільного провадження внаслідок відкриття (тільки внесення в реєстр) кримінального провадження ще огого як потрібно попотіти. Автоматом цього не буде - 100%. Як на мене то одне другому не заважає, а потім коли команда нуворишів розбредеться по світу буде ще важче. А як ви дотягнетесь до електронної бази банку без криміналу ? Там же всі ходи записані посекундно, а НБУ тільки в 2015 році здогадався депонувати дублікат електронної бази банків поза місцем розташування банку. Навіть якщо збої в секундах, то можна вичислити по порядкових номерах. У вас на руках квитанція видрукувана з сервера - значить є/має бути а) електронна копія і б) паперовий документ в документах дня. Крім того є ж щоденне "закриття" каси для щоденного балансу. В тій справі, що я згадував (про податок) власне аргумент про те, що без криміналу ми не зможемо дотягнутись до електронних відомостей про міжбанківські перекази за потрібний нам день ( фактично до СЕП НБУ) і мало вирішальний вплив на суддю для зупинення провадження з інших підстав. Про ініціювання переказу готівки, в т.ч. про момент завершення ініціювання і хто далі за це відповідає добре описує закон про платіжні системи ( 24.3. При використанні документа на переказ готівки ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття до виконання банком або іншою установою - учасником платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі. Прийняття документа на переказ готівки до виконання засвідчується підписом уповноваженої особи банку або іншої установи - учасника платіжної системи чи відповідним чином оформленою квитанцією. 24.4. Банки зобов'язані відображати інформацію про кожну операцію з приймання готівки (у тому числі їх агентів) у системі автоматизації банків на внутрішньобанківському рахунку та/або внутрішній підсистемі системи автоматизації банку в той самий операційний день (у разі здійснення ініціювання переказу готівки платником протягом операційного часу) або не пізніше наступного операційного дня (у разі ініціювання переказу готівки після закінчення операційного часу).{ Статтю 24 доповнено пунктом 24.4 згідно із Законом N 5284-VI ( 5284-17 ) від 18.09.2012 } )