yafet

Для зацікавлених в суті проблеми. Фабула: я граю за поручителя-2. Споживчий кредит 2007 року. Стягнення за ЗАОЧНИМ рішенням від 02.03.2011. Резолютивна: Стягнути солідарно з позичальника, поручителя-1 і поручителя-2. Виконавчий лист для стягнення з поручителя-2 виданий 28.03.2011р. Вчасно відкрите ВП, триває дотепер. 19.05.2015р. поручитель-2 отримує копію Заочного рішення від 02.03.2011. Подає заяву про скасування заочного. Ухвала про відмову в задоволенні заяви 17.06.2015. Подає заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (по 369) 18.06.2015. Апеляцію на заочне подає в останній день - 30.06.2015р. Сьогодні (06.07.2015) розглянули заяву по 369. Відмовили з таким обгрунтуванням: "судом встановлено, що виконавчий лист виданий 28.03.2011 на виконання рішення суду від 02.03.2011, яке станом на час видачі виконавчого листа набрало законної сили. Ухвалою від 17.06.2015р. заявнику відмовлено у перегляді заочного рішення, у звязку з чим з цього часу у нього виникло право на апеляційне оскарження рішення. Вказана обставина може бути підставою для вирішення питання про зупинення виконання до розгляду апеляційної скарги, однак не свідчить про те, що виконавчий документ виданий помилково чи про відсутність обовязку боржника в звязку з виконанням рішення суду чи про інші обставини з якими законодавство повязує підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню." Питання: Може хто знає, чи не випливає така позиція з якихось високих позицій, чи є, так як мислю, простою людською безграмотністю?

Я не Ярослав, але тема мені дуже близька. Кредит споживчий? 1. Якщо на 3 роки, то все-одно (по Вашій фабулі) з 18.02.2011 по 18.02.2014. Що Вас так тривожить? 2. Не ждіть, подайте заяву по 369 ЦПК по тій інформації, що маєте. В мене був випадок, коли суд видав одночасно три однаковісіньких виконавчих листи, які ми потім дружно розшуковували. 3. Дельта не зможе взяти дублікат зразу на себе. Їм всеодно необхідно замінювати сторону стягувача з Кредитпром на Дельту в судовому порядку, а Ви можете і не погодитись. 4. А для чистоти експерименту, я б подав позов про захист прав споживача шляхом визнання правовідносин кредиту припиненими.

Долучіть до Вашої творчості трохи ст58 Конституції і ст.11 про захист прав споживачів. Там дуже забавно описано, коли ж все-таки банк отримує право на дострокове витребування і скільки має дати часу на добровільне виконання (по іпотечних - 60 днів, по інших -30). Якось ті правила ніяк собі дорогу дорогу не пробють.

мені без різниці. І прогнози також. Тут мова йде про те, що ВСУ накінець-то побачив те, що нам розказували ще в глибокому дитинстві на парах як з теорії держави і права , так і з цивільного права з процесом. Вирахувати коли по Вашому кредиту розпочалось прострочення зобовязання позичальником = право на позов у кредитора Ви повинні самі.

Це "А с требованием, исковой срок считается на всю сумму кредита от даты установленой в требовании" не вірно. Строк давності вираховується в межах графіка-по кожній договірній даті платежу, а ЩОДО СУМИ, яка витребовується ДОСТРОКОВО (по ч.2 ст.1050) - від дати, встановленої вимогою. Тобто визначення дати початку перебігу строку давності завжди однаково: з дати виникнення права на позов.

дайте, будь-ласка, посилання на рішення першої інстанції в ЄДРСР

Загадка: як можна захистити право (по ст.18. . Нотаріус здійснює ЗАХИСТ цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. ) не встановлюючи зміст правовідносин ? На мою скромну думку, остаточний висновок про те, що нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів є більш політичним, ніж однозначно переконливим юридично. ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 20 травня 2015 року у справі N 6-158цс15 Відповідно до статті 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Пунктом 286 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами Українипередбачено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи надано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса" (далі - Перелік) для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Отже, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів. Встановивши у справі, яка переглядається, що банком нотаріусу надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості, наявність доказів належного направлення та отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень та іпотечну вимогу, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові, а та обставина, що зазначена сума заборгованості за кредитом більша ніж у повідомленні, не свідчить про наявність спору.

Викладаю своє заперечення на касацію : Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 01043, м.Київ , вул. Пилипа Орлика,4а Представника боржника(заявника, відповідача)…. електронна пошта: [email protected] Касатор(стягувач, позивач): Публічне акціонерне товариство ”УКРСИББАНК” 61050, м.Харків, проспект Московський, 60 СПРАВА № 6-15026ск15 (в першій інстанції справа № 463/3050/14 (6/463/93/14); провадження в апеляційній інстанції №22-ц/783/7854/14 ) ЗАПЕРЕЧЕННЯ на касаційну скаргу АТ “УКРСИББАНК” вих. №30-4/514 від 27.04.2015р. (на Ухвалу Личаківського районного суду міста Львова від 17 жовтня 2014р. та Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15 квітня 2015р.) Касаційну скаргу заперечую в повному обсязі, оскільки така не містить посилань на обставини, мотивів і нормативного обгрунтування таких мотивів, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Касатор не погоджується з ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій виключно з тих мотивів, що він застосовує норми матеріального права таким чином, що вважає , що після набрання законної сили рішенням Личаківського районного суду від 06.10.2008р., яке ухвалене до припинення позичальника за кредитним договором (ЗАТ «Фрунзівський молзавод»), як юридичної особи - суб’єкта правовідносин кредиту, забезпечувальне зобов’язання поруки трансформувалось у самостійне зобов’язання Т….., тобто в обов’язок Боржника(колишнього поручителя) щодо виконання рішення суду, який має діяти до того часу, доки рішення суду не буде виконане в повному обсязі. Фактично Касатор не заперечує, що всі цивільні обов’язки позичальника (ЗАТ «Фрунзівський молзавод»), які виникли з кредитного договору №11088527000 від 01.12.2006р., і які не задоволені в процедурі банкрутства, учасником якої був Касатор, припинились. Касатор також не заперечує, що в момент державної реєстрації припинення юридичної особи ЗАТ «Фрунзівський молзавод», ця юридична особа вибула з будь-яких правовідносин на території України, оскільки втратила правосуб’єктність. Фактично Касатор не заперечує, того факту, що цивільний обов’язок іншого поручителя (Б….., помер в 2011 році), примусове стягнення з якого по тому ж таки основному зобов’язанню відбувалось на підставі того ж самого рішення суду, і, відповідно, кореспондуюче йому цивільне право стягувача, припинились у зв’язку зі смертю. Помилковість правової позиції апелянта щодо підстав припинення цивільного обов’язку і кореспондуючих йому процесуальних повноважень суду згідно ст.369 ЦПК України, підтверджується змістом рішення суду апеляційної інстанції у цій самій справі, щодо стадії виконавчого провадження у якій подано заяву ( ухвала Апеляційного суду Львівської області від 19 листопада 2009 року у справі № 22ц-2887/09), яка розглянута за участю АТ»УКРСИББАНК» і в якій зазначено: « Наявність майна у боржника «Фрунзівський молзавод» не звільняє поручителів від виконання своїх обов’язків за договорами поруки по погашенню кредитної заборгованості в грошах» та « договори поруки набирають чинності з моменту їх підписання обома сторонами та діють до повного припинення всіх зобов’язань боржника за основним договором». Звідси, твердження Касатора про те, що рішення суду є самостійною підставою виникнення цивільного зобов’язання на заміну зобов’язання поруки, не мають під собою юридичної підстави і заперечені змістом чинного судового рішення апеляційної інстанції у цій же справі. Помилкова правова позиція Касатора сформувалась на підставі хибної судової практики суду касаційної інстанції у справах № 6-22009св12 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/28309441), № 6-29517св13 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/34634461), № 6-43358св14 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42009913). Як вбачається з опублікованих в ЄДРСР судових рішень, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійсно застосовував норму матеріального права про припинення акцесорних зобов’язань внаслідок припинення основного зобов’язання неоднаково. Внаслідок такого неоднакового застосування норм матеріального права Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 квітня 2015 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43555643 ; цитата: «Оскільки зі змісту заяви та доданих до неї ухвал колегії судів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2012 року, від 30 жовтня 2013 року, від 31 липня 2014 року, від 10 грудня 2014 року, від 17 грудня 204 року, від 24 грудня 2014 року, на які заявник посилається на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2014 року вбачається неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема, ч. 1 ст. 559, ч. 1 ст. 609, ч. 4 ст. 369 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах…») до перегляду Верховним Судом України за винятковими обставинами допущено справу № 6-8128зп15. На переконання Боржника, неоднакова судова практика склалась внаслідок того, що судами при вирішенні спорів з приводу кредитних правовідносин не враховується вимога ч. 1 ст. 55 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Діючи згідно нормативів формування страхових резервів в банках України та нормативів списання безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву, Касатор міг і повинен був, для уникнення виходу за межі здійснення цивільного права спрямованого на насення майнової шкоди Т..., списати заборгованість клієнта (ЗАТ «Фрунзівський молзавод») по завершенню 180 днів з моменту віднесення заборгованості по кредиту до 5-ої категорії (безнадійний), згідно з діючим Порядком відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву (затверджений Постановою НБУ №172 від 01.06.2011р.), але в будь-якому випадку не пізніше припинення правовідносин з цим клієнтом - контрагентом за договором кредиту (ЗАТ «Фрунзівський молзавод»), тобто не пізніше 24 грудня 2012 року. З цієї дати подальше стягнення у виконавчому провадженні є таким, що вийшло за межі правомірного здійснення цивільного права кредитором - стягувачем. Касатор міг і повинен був відкликати виконавчий лист з примусового виконання і повернути його до суду. Недоформування страхових резервів і, як наслідок, неможливість списання безнадійної заборгованості банком, свідчить про протиправне маніпулювання банком даними свого бухгалтерського обліку, що в свою чергу призвело до фактичної недостатності власного капіталу банку. Необхідним і достатнім для вирішення справи за касаційною скаргою Касатора є з’ясування змісту правовідносин: підстави і дата виникнення цивільного права в управненої сторони і кореспондуючого йому цивільного обов’язку в зобов’язаної сторони і , відповідно, підстава і дата припинення права та обовязку. Цивільний обов’язок Боржника, як поручителя, виник не з судового рішення, а з договору поруки. Судом тільки захищене порушене поручителем цивільне право Касатора. В даному випадку не існує жодних підстав вважати, що право Касатора(кредитора) і кореспондуючий йому обов’язок Боржника(поручителя), які виникли на підставі цивільно-правового договору поруки, «трансформувались» у право та обов’язок на підставі рішення суду. Незалежно від підстави виникнення цивільного забезпечувального зобов’язання, воно припиняється автоматично, як акцесорне, внаслідок припинення основного зобов’язання. Відповідно, Ухвала Личаківського районного суду міста Львова від 17 жовтня 2014р. та Ухвала Апеляційного суду Львівської області від 15 квітня 2015р. є законними і обґрунтованими. Згідно п.1 ч.2 ст.336 ЦПК України, за наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу суд касаційної інстанції має право постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін. Вважаю, що правова позиція Верховного Суду України щодо застосування на території України ч. 1 ст. 559, ч. 1 ст. 609, ч. 4 ст. 369 ЦК України може мати вирішальне значення для вирішення справи за касаційною скаргою АТ “УКРСИББАНК” вих. №30-4/514 від 27.04.2015р. Виходячи з викладеного, прошу: 1. Зупинити касаційне провадження у справі № 6-15026ск15 до часу оприлюднення правових позицій Верховного Суду України у справі допущеній до перегляду за винятковими обставинами Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 квітня 2015 року у справі № 6-8128зп15. 2. Касаційну скаргу відхилити, Ухвалу Личаківського районного суду міста Львова від 17 жовтня 2014р. та Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15 квітня 2015р. залишити без змін. Додаток: заявка на отримання процесуальних документів в електронній формі. «______» червня 2015р.

Різнобарвна тема. Потрібно роздробити питання на куски. по ст. 369 внаслідок припинення поруки. Моє це http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43986787 . Тут порука припинилась по 559 ЦК внаслідок припинення основного по ст.609 ЦК (у звязку з ліквідацією юрособи-позичальника). Зараз ця справа у ВССУ http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44460880 З цього ж питання "трансформація зобовязання з договірного в судове" зайшла справа у ВСУ (не я): ухвала ВССУ про допуск 6-8128зп15 ; http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43555643 У х в а л а 06 квітня 2015 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Карпенко С.О.,Писаної Т.О., Коротуна В.М.,Юровської Г.В.,-розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд Верховним судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2014 року у справі за заявою ОСОБА_7 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и л а: У грудні 2013 року ОСОБА_7 звернувся до суду із заявою, у якій зазначав, що його зобов'язання за кредитним договором від 16 серпня 2007 року, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Захід-Агро», на підставі договору поруки від 16 серпня 2007 року, припинилося, оскільки основний боржник ліквідований, про що внесено відповідні відомості у Єдиний державний реєстр. Просив визнати виконавчий лист про стягнення з нього на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості у розмірі 1 242 183 грн 05 коп., виданий 27 листопада 2009 року Личаківським районним судом м. Львова, таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 31 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 13 червня 2014 року, заяву ОСОБА_7 задоволено. Визнано виконавчий лист від 27 листопада 2009 року про примусове виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2009 року у частині стягнення з ОСОБА_7 на користь ВАТ «Райфайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 242 183 грн 05 коп. та судових витрат у розмірі 1952 грн таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2014 року відмовлено ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у відкритті касаційного провадження у справі на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦПК України заява про перегляд судових рішень подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подано заяву про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання, на підтвердження підстав, установлених пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява. У заяві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» посилається на неоднакове застосування касаційним судом положень ч. 1 ст. 559, ч. 1 ст. 609, ч. 4 ст. 369 ЦК України. До заяви додано як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, що, на думку заявника, потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме, ухвали колегії судів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2012 року, від 30 жовтня 2013 року, від 31 липня 2014 року, від 10 грудня 2014 року, від 17 грудня 204 року, від 24 грудня 2014 року. У п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2011 року № 11 «Про судову практику застосування статей 353 - 360 Цивільного процесуального кодексу України» роз'яснено, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема: у різному тлумаченні судами змісту і сутності правових норм, що призвело до різних висновків про наявність чи відсутність суб'єктивних прав та обов'язків учасників відповідних правовідносин; у різному застосуванні правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними з урахуванням юридичної сили цих правових норм, а також їх дії у часі, просторі та за колом осіб, тобто різне незастосування закону, який підлягав застосуванню; у різному визначенні предмета регулювання правових норм, зокрема застосуванні різних правових норм для регулювання одних і тих самих правовідносин або поширенні дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосуванні цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню; у різному застосуванні правил аналогії права чи закону у подібних правовідносинах. Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Ухвалення різних за змістом судових рішень означає, що суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох або більше справ за подібних правовідносин при однаковому їх матеріально-правовому регулюванні дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків. Оскільки зі змісту заяви та доданих до неї ухвал колегії судів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2012 року, від 30 жовтня 2013 року, від 31 липня 2014 року, від 10 грудня 2014 року, від 17 грудня 204 року, від 24 грудня 2014 року, на які заявник посилається на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2014 року вбачається неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема, ч. 1 ст. 559, ч. 1 ст. 609, ч. 4 ст. 369 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, справу слід допустити до провадження Верховного Суду України. Керуючись ст. ст. 356, 355, 360 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: Допустити до провадження Верховного Суду України справу за заявою ОСОБА_7 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Ухвалу про допуск справи до провадження разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами надіслати до Верховного Суду України, а копію ухвали разом із копією заяви особам, які беруть участь у справі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. КузнєцовСудді: С.О. Карпенко В.М. Коротун Т.О. Писана Г.В. Юровська

Не претендуючи на ексклюзивність своєї точки зору, вважаю і роблю так: Подаю заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню по 369 ЦПК(там передбачається "якщо обовязок відсутній з інших підстав" назалежно від того, що лист був виданий правильно. Мотив: закінчення строку, протягом якого виконавчий документ міг бути виконаний примусово з посиланням на позицію 3-55гс14. Підстава: ст.19 Конституції (ч.1) і ЦК (ст.14). Підстава для припинення зобовязання (яке виникло на підставі договору і якому надано примусу судовим рішенням): ст. 607 ЦК ( Припинення зобов'язання неможливістю його виконання. 1. Зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. ). (ст. 607 ЦК, якщо не напрошується інша підстава припинення зобовязання, яка виникла раніше (наприклад-припинення поруки по 559ЦК, або прострочення кредитора , або одностороння відмова ). Дискусія непроста: ніби-то напрошується окремий спір про право. Але аргумент про те, що новий спір до набрання новим рішенням сили ніяк не може відобразитись на вже триваючому виконанні фактично нечинного рішення суду, як правило, має нормальний вплив на суд. ПС. Зараз ( в квітні 2015р.) у Верховний зайшла справа де буде позиція щодо підстави виникнення цивільного зобовязання поруки: банк каже, що зобовязання трансформувалось з такого, що виникло на підставі договору в таке, що виникло на підставі судового рішення (перескакує з ч.2 на ч.4 ст.11 ЦК), а закон(на мою думку), каже, що зобовязання виникло з договору кредиту+поруки і таким залишиться назавжди, а суд тільки захистив порушене договірне право.

Згоден з Вами категорично. Крім того дія(частковий платіж) не перериває строку давності, якщо на час такої дії строк уже витік. Якщо така дія відбулась в межах строку давності, вона також не перериває строку давності щодо будь-яких зобовязань (грошових сум), крім тих, які в межах такої дії вчинені. ВГСУ красиво: Ендджой. п. 4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» : « У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності. Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій. Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами. Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.»

Витребування судом красивше, і формально чистіше, як на мене. Хоча тут головне результат.

Чому ні, якщо є бажання і строк дозволяє оскаржити постанову про відкриття ВП.

Трудно, так як на початках з застосуванням строку давності. Тому й напрягаюсь тут на форумі, що потрібно набрати масового характеру, або розгледіти розумні контраргументи. Ще цікава тема: Старий добрий метод: беру старі заочні рішення, відповідач отримує їх вперше і подаю заяву про перегляд. Після відмови подаю заяву по 369(рішення не вступило в силу-виконавчий документ виданий передчасно по нечинному рішенню). І на 10 день після відмови в перегляді подаю апеляцію з сучасними правовими позиціями. Якщо заяву про перегляд заочного задовільняють- те ж саме ст.369 і всі виконавчі листи взад до суду. Красиво летять ВП з всякими описами-арештами-оцінками.

Нема такого, що настав строку зобовязання=нема початку строку давності. Завжди. Або я чогось не розумію в питанні?

Я так і роблю. Або перший, або другий варіант. Правда недавно, тому практикою хвалитись не буду. Можу тільки підтвердити легкий шок ДВС і ступор судів. Тягнуть.

Я також в захваті від позиції ВГСУ і ВСУ. Якби не 3-55гс14 то й надалі так було б. Думаю не за горами подання в КС з цього приводу. А можливо щось переглянуть на спільному засіданні колегій ВСУ. Поки-що так, як в 3-55гс14 ""строк пред'явлення переривається і поновлюється, а не починається спочатку"

Ну например... Есть ИЛ и год на предъявление... прошло десять месяцев... подали в ВДВС... открыли ВП - ничего не нашли - закрыли ВП... вернули ИЛ стягувачу... Сколько теперь у него времени на подачу ИЛ снова в ВДВС... Вообще то обычно один год снова с даты когда ему его вернули... или как... Новий строк в 1 рік всі ДВС дають з бухти-барахти. Ніхто крім суду не має дискреційних повноважень поновлювати строк давності предявлення. Є вже навіть позиція з цього питання. У Вашій конкретній фабулі: Приклад чуть уточнимо: ИЛ 01.01.2012р. зі строком по 01.01.2013. Предявлений і відкрите ВП 01.10.2011(десять міс по фабулі). Закінчили бо нічого не знайшли і повернули стягувачу будь-коли, наприклад 01.01.2015р. Залишок : 2місяці(приблизно 60 днів) з 02.01.2015, тобто по 02 березня 2015р. Поки не подали на поновлення, бийте першим - заяву по ст.369 ЦПК в будь-який день починаючи з 03 березня в тому числі мотивами, що не звертались за поновленням+ правовою позицією 3-55гс14. У Верховному завжди в рішенні є позиція, тут правило "остаточне" "неостаточне" не грає. Фсьо

при вимозі повернути тіло достроково: прострочена частина помісячно згідно самого графіка, непрострочена (дострокова вимога) в повному обсязі - з дати зазначеної у вимозі або з дати відкриття провадження; при вимозі стягнути тіло в межах порушеного графіка (без дострокового витребування) - помісячно згідно самого графіка.

строк предявлення після його переривання не починається спочатку, а обчислюється наростаючим підсумком. От і вся арифметика. Від тривалості року (365 або 366) віднімаємо дні перебування в ДВС і буде щастя. Однаково як для оскарження постанови про відкриття ВП, так і для 369. Ніякої різниці. Різниця тільки в тому, що при оскарженні постанови, як правило є проблема строку в 10 днів. А при 369 - свобода.

Чіткіше вже нереально. Тут максимально ясно( № 6-31цс15 У разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.") Зміст зобовязання становить право управненої сторони і кореспондуючий обовязок зобовязаної сторони. Гра слова "зобовязання" в однині і множині трохи збиває. ( ч. 3.ст.510 ЦК Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї).Реально, кожен кредитний договір при класичному кредитуванні, містить умови виконання, як мінімум, двох самостійних зобовязань: 1) повернення кредиту і 2) сплата відсотків. Боржник має дати (сплатити), а кредитор має отримати(прийняти). При ануїтеті важкувато розібратись в цифрах, але це не змінює суті, все-одно в кожному ануїтетному платежі сидить і тіло і проценти. Відповідно, вичисляємо окремо дату сплати (повернення) чергової частини тіла і дату чергової сплати процентів. Судді дуже зляться на цифри, на даний час без судової економічної експертизи не йде. Розрахунки - досить марудна робота. Чиста арифметика середньої школи. ПС. Реальна проблема в 100 випадків зі 100: у позичальника нема повних вихідних даних, через легковажність до квитанцій. Але позиція ВСУ по депозитах, де відсутність квитанції тягне відмову в позові про стягнення депозиту трохи дисциплінує.

Леді і Джентльмени, дозвольте ще разок викласти свою позицію. 1. Виконавчий лист може бути предявлений до виконання тільки протягом 365/366 календарних днів з дня, наступного за днем набрання рішенням суду сили закону. (п.1 ч.2 ст 22 Закон про виконавче провадження: Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для: 1) виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення) Пропуск цього строку стягувачем законодавець називає "строком давності" (Стаття 23. Переривання строку давності пред'явлення виконавчого документа до виконання ) і вказує в ч.2 ст23 : Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. Верховний суд ювелірно розібрав на запчасті формулу "не зараховується" і у справі № 3-55гс14 визнав: "строк пред'явлення переривається і поновлюється, а не починається спочатку" П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2014 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Барбари В.П., суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С., Ємця А.А., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б., – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі – ПАТ «АБ «Укргазбанк») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року у справі № 54/376 за позовом ПАТ «АБ «Укргазбанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний центр торгівлі» (далі – ТОВ «Міжнародний центр торгівлі») про стягнення грошових коштів і за скаргою ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» на дії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (далі – ВДВС України), – в с т а н о в и л а: У провадженні господарського суду міста Києва перебувала справа № 54/376 за позовом ПАТ «АБ «Укргазбанк» до ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» про стягнення грошових коштів. Рішенням господарського суду міста Києва від 10 лютого 2012 року у справі № 54/376 позов задоволено частково. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 червня 2012 року у справі № 54/376 рішення господарського суду міста Києва від 10 лютого 2012 року змінено. 16 липня 2012 року господарським судом міста Києва на виконання зазначеної постанови Київського апеляційного господарського суду було видано відповідний судовий наказ № 54/376 про стягнення з ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» на користь ПАТ «Укргазбанк» грошових коштів, що пов’язані з виплатою кредиту. 20 жовтня 2013 року ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» звернулося до господарського суду міста Києва зі скаргою на дії ВДВС України. В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» (позивач) зазначило, що постановою старшого державного виконавця ВДВС України від 15 липня 2013 року відкрито виконавче провадження з виконання наказу господарського суду міста Києва від 16 липня 2012 року № 54/376, проте, як зазначає скаржник, строк пред’явлення зазначеного наказу до виконання закінчився 15 липня 2013 року, тому ДВС України мала відмовити у відкритті виконавчого провадження. ПАТ «АБ «Укргазбанк» проти позову заперечувало, зазначаючи, що строк пред’явлення до виконання наказу господарського суду міста Києва від 16 липня 2012 року № 54/376 переривався 4 червня 2013 року у зв’язку з пред’явленням його до виконання до ВДВС України Іванківського РУЮ Київської області. Після цього перебігу строку пред’явлення наказу до виконання було поновлено в порядку частини другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження», і річний строк розпочався заново. Ухвалою господарського суду міста Києва від 5 грудня 2013 року скаргу ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» задоволено, визнано дії ВДВС України незаконними, а постанову старшого державного виконавця ВДВС України від 15 липня 2013 року про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду міста Києва від 16 липня 2012 року № 54/376 скасовано. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 січня 2014 року ухвалу господарського суду міста Києва від 5 грудня 2013 року залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року ухвалу господарського суду міста Києва від 5 грудня 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 січня 2014 року залишено в силі. В основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновок, що після переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, але час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується, як зазначено у змісті частини другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження». Тому з урахуванням вищенаведеного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що період із 4 червня 2013 року до 21 червня 2013 року не зараховується до строку, відведеного для пред’явлення виконавчого документа до виконання, оскільки відбулося переривання строку, а відтак, позивач мав пред’явити наказ до виконання у строк до 2 липня 2013 року, натомість наказ безпосередньо було пред’явлено до виконання 15 липня 2013 року. ПАТ «АБ «Укргазбанк» у порядку статті 11119 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) подало заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року у справі № 54/376 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень частини другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» та підпункту 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у спірних правовідносинах. В обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копію постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2013 року у справі № 23/120-11, у якій, на його думку, судом касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що переглядається, застосовано одну й ту саму норму матеріального права в подібних правовідносинах. Ухвалою Вищого господарського суду України від 10 червня 2014 року у справі № 54/376 вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року в цій справі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши викладені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з нижченаведених підстав. Вищий господарський суд України, допускаючи справу № 54/376 до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що заявником додано копію судового рішення, у якому по-іншому, ніж у справі яка переглядається, застосовано положення частин першої та другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до пункту 1 статті 11116 ГПК України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана, зокрема, з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин справи і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. У справі, що переглядається, наказ господарського суду м. Києва був дійсним для пред'явлення до виконання до 14 червня 2013 року. До спливу цього строку, 4 червня 2013 року, ПАТ «АБ «Укргазбанк» подало для виконання наказ до ВДВС України Іванківського РУЮ, але постановою від 21 червня 2013 року головним державним виконавцем ВДВС України Іванківського РУЮ було відмовлено у відкритті виконавчого провадження. На підставі норм частин першої–другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок пред'явлення наказу до виконання строк пред'явлення переривається і поновлюється, а не починається спочатку. Передбачений законом строк пред'явлення перервався на період з 4 по 21 червня 2013 року, який не зараховується до строку, відведеного для пред'явлення виконавчого документа до виконання, а тому позивач повинен був пред'явити наказ до виконання у строк до 2 липня 2013 року. Оскільки ж ПАТ «АБ «Укргазбанк» пред'явив наказ до належного органу ДВС лише 15 липня 2013 року, то строк пред'явлення наказу до виконання було пропущено. У свою чергу, у постанові від 12 листопада 2013 року у справі № 23/120-11 Вищий господарський суд України, посилаючись на ті ж норми частин першої–другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» погодився з висновками судів попередніх інстанцій, якими визнано недійсною постанову ВДВС України про відмову у відкритті виконавчого провадження. У зазначеній справі стягувач подав наказ до ВДВС України Броварського МУЮ 24 січня 2012 року в межах строку пред'явлення до виконання (до 17 січня 2013 року), але 21 січня 2013 року йому було відмовлено у відкритті виконавчого провадження внаслідок неподання довіреності чи іншого документа на підтвердження його повноважень. Під час подання наказу вдруге (20 лютого 2013 року) та втретє (26 квітня 2013 року) ВДВС України Броварського МУЮ відмовив стягувачу з огляду на пропуск строку пред'явлення наказу до виконання. Суд касаційної інстанції, застосувавши вказані норми Закону, дійшов висновку, що пред'явлення наказу до виконання вдруге і втретє було здійснено в межах установлених Законом строків, оскільки внаслідок першого пред'явлення наказу до виконання строк перервався і після цього його перебіг було поновлено. Аналіз зазначених рішень суду касаційної інстанції не дає підстав вважати, що ним було неоднаково застосовано положення частин першої– другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки предмет позову у цих справах є іншим: постанова у справі № 54/376, яка переглядається, стосується скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, а у постанові, на яку посилається заявник, вирішувалося питання визнання недійсною постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження. Крім того, постанова, на яку посилається заявник, приймалася з огляду на фактичні обставини первісного звернення стягувача до належного органу виконавчої служби, проте без довіреності. У свою чергу, у справі, що переглядається, стягувач спочатку звернувся до неналежного органу ДВС України і тільки в подальшому, після спливу строку пред'явлення наказу до виконання, наказ було подано до належного органу ДВС України. Таким чином, згідно з частиною першою статті 11126 ГПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Керуючись статтями 11123, 11124, 11126 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Украгазбанк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року у справі № 54/376 відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 ГПК України. 2. Якщо йдеться про строк давності предявлення, то корисним може бути огрунтування ЄСПЛ: "Пономарев против Украины" ... 41. Суд зазначає, що ця справа стосується не екстраординарного перегляду остаточного та обов’язкового рішення суду в порядку нагляду чи за нововиявленими обставинами (див., серед інших справ, рішення у справі «Трегубенко проти України» (Tregubenko v. Ukraine), заява № 61333/00, пп. 34–38, рішення від 2 листопада 2004 року; та рішення у справі «Правєдная проти Росії» (Pravednaya v. Russia), заява № 69529/01, пп. 27–34, рішення від 18 листопада 2004 року), а відновлення провадження через значний період часу шляхом поновлення строку на ординарне апеляційне оскарження. Суд зазначає, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито (див. пункти 19 та 20 вище), таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та «Трух проти України» (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява № 50966/99, від 14 жовтня 2003 року). У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків. 3. Арифметично вирахувавши ( з врахуванням ч.3 ст. 23 про ВП), що 365/366 днів строку давності предявлення витекли - дійте: а) подайте заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (по ст.369 ЦПК), б) роздрукуйте і долучіть Постанову НБУ №172 від 01.06.2011р., як формальний натяк на те, що банк повинен був вже списати присуджену судом заборгованість після 180 днів того, як заборгованість віднесена в 5 категорію "безнадійні"; в) роздрукуйте і додайте пару аркушів балансу банку де йдеться про стан кредитного портфеля і сформований страховий резерв під кожну категорію кредитів (від 1 до 5-ої), г) в заяві по 369, або заяві про оскарження постанови ДВС про відкриття ВП, або у своїх запереченнях на заяву банку про поновлення строку вимагайте матеріалів "кредитної справи" змісту Постанови НБУ №279(до 2012р.) або №23(діючої) для переконання, що заборгованість не списана. Або розбийте мою позицію в прах, бо від тотального ступору суддів (висять по 3 місяці, поки не появиться який шлях для маневру) по моїх заявах мені забагато зайвих забот

Якщо тіло повернене достроково і це не суперечить змісту договору (черговість виконання складових кредитного договору так і передбачає, що дострокове повернення(зарахування) тіла здійснюється якщо нема інших прострочок), то строк давності розпочинається з місяця/кварталу за який не виконане грошове зобовязання, тобто порушене право банку. Все вірно. Слава Богу, що ВСУ вже не може далі давати "полутона" в сфері кредитних правовідносин, і біле називає білим, що є очевидним ще з основ виникнення цивільних зобовязань як за старим, так і за новим ЦК. Відповідно, якщо тіло зараховане достроково (банк порушив черговість і не забрав платіж на комісії, пеню), то тут кредитор фактично підтвердив, що на час платежу інших прострочок не було. Вся справа в цифрах, читай в бухобліку. Я зараз наслав у ВССУ заперечення на касацію де обгрунтовував, що жоден спір про кредитні зобовязання апріорі не може бути вирішений правильно без аналізу "кредитної справи", тобто документів первинного обліку цифр. Побачимо, чи сильно розізляться.

Рішення суду може бути виконано примусово через ДВС в межах строку давності предявлення (365 або 366 днів з дня наступного за датою набрання рішенням законної сили). На підставі норм частин першої–другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» ...внаслідок пред'явлення наказу до виконання строк пред'явлення переривається і поновлюється, а не починається спочатку. Арифметично: 365/356 відняти строк від дати відкриття по дату закінчення ВП незалежно від кількості предявлень. Дивіться Постанову Верховний суд 19.08.2014 №3-55гс14 і рішення першої, другої, третьої в цій справі. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/8B570FF923F40D8EC2257D410027FCF9 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2014 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Барбари В.П., суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С., Ємця А.А., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б., – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі – ПАТ «АБ «Укргазбанк») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року у справі № 54/376 за позовом ПАТ «АБ «Укргазбанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний центр торгівлі» (далі – ТОВ «Міжнародний центр торгівлі») про стягнення грошових коштів і за скаргою ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» на дії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (далі – ВДВС України), – в с т а н о в и л а: У провадженні господарського суду міста Києва перебувала справа № 54/376 за позовом ПАТ «АБ «Укргазбанк» до ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» про стягнення грошових коштів. Рішенням господарського суду міста Києва від 10 лютого 2012 року у справі № 54/376 позов задоволено частково. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 червня 2012 року у справі № 54/376 рішення господарського суду міста Києва від 10 лютого 2012 року змінено. 16 липня 2012 року господарським судом міста Києва на виконання зазначеної постанови Київського апеляційного господарського суду було видано відповідний судовий наказ № 54/376 про стягнення з ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» на користь ПАТ «Укргазбанк» грошових коштів, що пов’язані з виплатою кредиту. 20 жовтня 2013 року ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» звернулося до господарського суду міста Києва зі скаргою на дії ВДВС України. В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» (позивач) зазначило, що постановою старшого державного виконавця ВДВС України від 15 липня 2013 року відкрито виконавче провадження з виконання наказу господарського суду міста Києва від 16 липня 2012 року № 54/376, проте, як зазначає скаржник, строк пред’явлення зазначеного наказу до виконання закінчився 15 липня 2013 року, тому ДВС України мала відмовити у відкритті виконавчого провадження. ПАТ «АБ «Укргазбанк» проти позову заперечувало, зазначаючи, що строк пред’явлення до виконання наказу господарського суду міста Києва від 16 липня 2012 року № 54/376 переривався 4 червня 2013 року у зв’язку з пред’явленням його до виконання до ВДВС України Іванківського РУЮ Київської області. Після цього перебігу строку пред’явлення наказу до виконання було поновлено в порядку частини другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження», і річний строк розпочався заново. Ухвалою господарського суду міста Києва від 5 грудня 2013 року скаргу ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» задоволено, визнано дії ВДВС України незаконними, а постанову старшого державного виконавця ВДВС України від 15 липня 2013 року про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду міста Києва від 16 липня 2012 року № 54/376 скасовано. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 січня 2014 року ухвалу господарського суду міста Києва від 5 грудня 2013 року залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року ухвалу господарського суду міста Києва від 5 грудня 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 січня 2014 року залишено в силі. В основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновок, що після переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, але час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується, як зазначено у змісті частини другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження». Тому з урахуванням вищенаведеного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що період із 4 червня 2013 року до 21 червня 2013 року не зараховується до строку, відведеного для пред’явлення виконавчого документа до виконання, оскільки відбулося переривання строку, а відтак, позивач мав пред’явити наказ до виконання у строк до 2 липня 2013 року, натомість наказ безпосередньо було пред’явлено до виконання 15 липня 2013 року. ПАТ «АБ «Укргазбанк» у порядку статті 11119 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) подало заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року у справі № 54/376 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень частини другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» та підпункту 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у спірних правовідносинах. В обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копію постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2013 року у справі № 23/120-11, у якій, на його думку, судом касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що переглядається, застосовано одну й ту саму норму матеріального права в подібних правовідносинах. Ухвалою Вищого господарського суду України від 10 червня 2014 року у справі № 54/376 вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року в цій справі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши викладені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з нижченаведених підстав. Вищий господарський суд України, допускаючи справу № 54/376 до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що заявником додано копію судового рішення, у якому по-іншому, ніж у справі яка переглядається, застосовано положення частин першої та другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до пункту 1 статті 11116 ГПК України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана, зокрема, з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин справи і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. У справі, що переглядається, наказ господарського суду м. Києва був дійсним для пред'явлення до виконання до 14 червня 2013 року. До спливу цього строку, 4 червня 2013 року, ПАТ «АБ «Укргазбанк» подало для виконання наказ до ВДВС України Іванківського РУЮ, але постановою від 21 червня 2013 року головним державним виконавцем ВДВС України Іванківського РУЮ було відмовлено у відкритті виконавчого провадження. На підставі норм частин першої–другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок пред'явлення наказу до виконання строк пред'явлення переривається і поновлюється, а не починається спочатку. Передбачений законом строк пред'явлення перервався на період з 4 по 21 червня 2013 року, який не зараховується до строку, відведеного для пред'явлення виконавчого документа до виконання, а тому позивач повинен був пред'явити наказ до виконання у строк до 2 липня 2013 року. Оскільки ж ПАТ «АБ «Укргазбанк» пред'явив наказ до належного органу ДВС лише 15 липня 2013 року, то строк пред'явлення наказу до виконання було пропущено. У свою чергу, у постанові від 12 листопада 2013 року у справі № 23/120-11 Вищий господарський суд України, посилаючись на ті ж норми частин першої–другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» погодився з висновками судів попередніх інстанцій, якими визнано недійсною постанову ВДВС України про відмову у відкритті виконавчого провадження. У зазначеній справі стягувач подав наказ до ВДВС України Броварського МУЮ 24 січня 2012 року в межах строку пред'явлення до виконання (до 17 січня 2013 року), але 21 січня 2013 року йому було відмовлено у відкритті виконавчого провадження внаслідок неподання довіреності чи іншого документа на підтвердження його повноважень. Під час подання наказу вдруге (20 лютого 2013 року) та втретє (26 квітня 2013 року) ВДВС України Броварського МУЮ відмовив стягувачу з огляду на пропуск строку пред'явлення наказу до виконання. Суд касаційної інстанції, застосувавши вказані норми Закону, дійшов висновку, що пред'явлення наказу до виконання вдруге і втретє було здійснено в межах установлених Законом строків, оскільки внаслідок першого пред'явлення наказу до виконання строк перервався і після цього його перебіг було поновлено. Аналіз зазначених рішень суду касаційної інстанції не дає підстав вважати, що ним було неоднаково застосовано положення частин першої– другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки предмет позову у цих справах є іншим: постанова у справі № 54/376, яка переглядається, стосується скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, а у постанові, на яку посилається заявник, вирішувалося питання визнання недійсною постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження. Крім того, постанова, на яку посилається заявник, приймалася з огляду на фактичні обставини первісного звернення стягувача до належного органу виконавчої служби, проте без довіреності. У свою чергу, у справі, що переглядається, стягувач спочатку звернувся до неналежного органу ДВС України і тільки в подальшому, після спливу строку пред'явлення наказу до виконання, наказ було подано до належного органу ДВС України. Таким чином, згідно з частиною першою статті 11126 ГПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Керуючись статтями 11123, 11124, 11126 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Украгазбанк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року у справі № 54/376 відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 ГПК України. Головуючий В.П. Барбара Судді: М.І. Балюк І.С. Берднік В.С. Гуль А.А. Ємець П.І. Колесник О.І. Потильчак І.Б. Шицький

Продовження справи № 909/660/14 Новий світ V Форум : Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні. Відповідно, суди належним чином не дослідили наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення пені, методологію її нарахування (з урахуванням наведених вимог законодавства та умов кредитного договору), а отже не встановили відповідних обставин щодо розміру пені, заявленої до стягнення, у національній валюті. На новий в першу інстанцію в цій частині. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44793294 ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2015 року Справа № 909/660/14 Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий світ"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 р. (головуючий суддя Дубник О.П., судді Матущак О.І., Скрипчук О.С.)та на рішенняГосподарського суду Івано-Франківської області від 19.08.2014 р. (суддя Калашник В.О.)у справі№ 909/660/14 Господарського суду Івано-Франківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особіуповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у Публічному акціонерному товаристві "Банк Форум"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Новий світ"простягнення 3.698,10 дол. США, що в еквіваленті до гривні становить 43.924,42 грн. - пені за генеральним кредитним договором №25/07/14-KL від 01.06.2007 р.,за участю представників:позивачаСидоренко Ю.А.,відповідачаДобрянський І.В., В С Т А Н О В И В: Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 19.08.2014 р. у справі № 909/660/14, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 р. та постановою Вищого господарського суду України від 28.01.2015 р., стягнуто заборгованість за генеральним кредитним договором № 25/07/14-KL від 01.06.2007 р. в сумі 4.656.274,15 дол. США, що в еквіваленті до гривні станом на 03.06.2014 р. становить 55.305.194,22 грн., з яких: 132.575,41 дол. США прострочена заборгованість по поверненню кредитних коштів, що в еквіваленті до гривні станом на 03.06.2014 р. становить 1.574.672,92 грн.; 4.434.931,69 дол. США - поточна заборгованість по поверненню кредитних коштів, що в еквіваленті до гривні станом на 03.06.2014 р. становить 52.676.184,98 грн.; 36.856,37 дол. США - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, що в еквіваленті до гривні станом на 03.06.2014 р. становить 437.763,89 грн.; 48.212,58 дол. США поточна сума заборгованості за нарахованими процентами, що в еквіваленті до гривні станом на 03.06.2014 р. становить 572.648,00 грн.; 3.698,10 дол. США - пеня, що в еквіваленті до гривні станом на 03.06.2014 р. становить 43.924,42 грн. Постановою Верховного Суду України від 01.04.2015 р. постанову Вищого господарського суду України від 28.01.2015 р. у справі № 909/660/14 скасовано в частині задоволення вимог про стягнення пені, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції. В касаційній скарзі відповідач просив скасувати вищевказані рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд, в т.ч. в частині задоволення вимог про стягнення пені. Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню в частині задоволення вимог про стягнення пені з наступних підстав. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.06.2007 р. між Акціонерним комерційним банком "Форум" (правонаступником якого є ПАТ "Банк Форум") і ТОВ "Новий світ" укладено генеральний кредитний договір № 25/07/14-KL (далі - генеральний кредитний договір), згідно з пунктом 1.1 якого позивач зобов'язався надати відповідачеві кредитні кошти у формі невідновлюваної кредитної лінії, що не перевищує максимальний ліміт кредитування (4.500.000,00 доларів США), в порядку і на умовах, які встановлені цим договором та додатковими договорами. У свою чергу відповідач зобов'язався прийняти та належним чином використати і повернути банку отримані в межах максимального ліміту кредитування кредитні кошти, а також сплатити відповідні проценти і виконати всі інші зобов'язання згідно з умовами цього договору та додаткових договорів. За змістом пункту 1.3 договору, що визначає порядок надання кредитних коштів, видача кредиту позичальнику в межах максимального ліміту кредитування здійснюється повністю або окремими траншами, відповідно до кредитних заявок, які надаються позичальником до банку, та додаткових договорів, що є невід'ємною частиною цього договору. Після надання банку кредитної заявки позичальник зобов'язаний прийняти кредитні кошти відповідно до своєї кредитної заявки та укладеного відповідного додаткового договору. На підставі додаткових договорів ПАТ "Банк Форум" надало ТОВ "Новий світ" кредит на загальну суму 4.500.000,00 доларів США. У подальшому до генерального кредитного договору та додаткових договорів неодноразово вносилися зміни та доповнення. Додатковим договором № 1 від 04.11.2011 р. до генерального кредитного договору сторони дійшли згоди, що максимальний ліміт кредитування за генеральним кредитним договором збільшується до 5.097.975,43 доларів США, що включає в себе суму загальної заборгованості відповідача перед банком (у тому числі за простроченими процентами), а саме: заборгованість за додатковими договорами і транш у розмірі 597.975,43 доларів США. Зазначеним додатковим договором встановлено дату повернення максимального ліміту кредитування - 31.12.2018 р. На виконання договірних зобов'язань ПАТ "Банк Форум" надало ТОВ "Новий світ" кредитні кошти у розмірі 5.097.975,43 доларів США, що підтверджується меморіальними ордерами. Суди попередніх інстанцій стягнули пеню у доларах США, мотивуючим це тим, що стягнення із ТОВ "Новий світ" на користь ПАТ "Банк Форум" пені в доларах США в еквіваленті до валюти України (гривні) здійснено із розрахунку за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення вимоги про стягнення пені. Проте з таким висновком погодитися не можна. Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно із частиною 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України). Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України. Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"). Відповідно до частини 2 статті 343 господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні. В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не надали оцінки тому, що чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні. Відповідно, суди належним чином не дослідили наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення пені, методологію її нарахування (з урахуванням наведених вимог законодавства та умов кредитного договору), а отже не встановили відповідних обставин щодо розміру пені, заявленої до стягнення, у національній валюті. Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин в частині задоволення вимог про стягнення пені, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору в зазначеній частині. Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі в частині задоволення вимог про стягнення пені підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови. Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий світ" в частині вимоги про скасування оскаржуваних рішення та постанови щодо задоволення вимог про стягнення пені задовольнити. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.08.2014 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 р. у справі №909/660/14 в частині задоволення вимог про стягнення пені скасувати з передачею справи в цій частині позовних вимог на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області. Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова