ANTIRAID

1. Вам необходимо оспорить открытие исполнительного производства в административном суде. Основания можно найти, для этого необходимо видеть решение третейского суда, исполнительный документ и постановление об открытии исполнительного производства.2. Теоретически теща может подать иск в Новозаводской суд об отмене решения третейского суда в связи с тем, что решением были нарушены ее права. 3. Необходимо подать отдельный иск по месту нахождения Альфа-банка о признании недействительной третейской оговорки и еще один иск о признании недействительным кредитного договора в целом. 4. После открытия производства по этим искам подать заявление в Новозаводской суд о отзыве исполнительного листа, а также заявление в ГИС о приостановке производства по делу.

1. Как я уже и говорил - подавайте заявление в прокуратуру о преступлении краже средств со счета.2. Заверять нотариальное заявление не обязательно но если есть возможность то заверьте и вместе с ним идите в прокуратуру. 3. В НБУ можете еще написать, что согласно законодательства они являются регулятором и обязаны следить за банками, чтобы те не нарушали законодательство. 4. Можете еще написать заявление в Генпрокуратуру на должностное лицо НБУ давшее такой ответ. В данном случае его действия являются должностным преступлением. Не останавливайтесь на полпути.

Вам необходимо написать жалобу по этому поводу в МВД, СБУ, Генпрокуратуру, председателю обладминистрации, КРУ и Минэкономики. Я думаю у газовщиков после этого быстро появятся пропавшие деньги и Вам все подключат бесплатно. Также можете направить жалобу на голову райадминистрации и Президенту. Сами увидите как быстро Вам все закончат делать.

Цессия это фактически переуступка долга. Договором с ОТП банком прямо не предусмотрен запрет на переуступку долга без Вашего согласия. ОТП банк хочет таким образом очистить активы. В принципе если в платежках указываются погашения в счет договора факторинга, то нужно сделать запрос в банк и попросить предоставить копию договора, а также уведомить банк освоем не согласии с данной переуступкой долга. Посмотрим, как ОТП банк на основании договора цессии будет взыскивать задолженность. Документы касающиеся факторинговой компании ОТП банка здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1145

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Пшонки М.П., суддів: Жайворонок Т.Є., Костенка А.В., Лященко Н.П., Мазурка В.А.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ЗАТ «ПриватБанк»), третя особа - ОСОБА_7, про визнання недійсними умов договору, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6, до якої приєднався ОСОБА_7, на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 3 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 3 грудня 2009 року, встановила: У липні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до Оболонського районного суду м. Києва із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 7 лютого 2008 року уклала договір про іпотечний кредит із ЗАТ «ПриватБанк», відповідно до якого їй було надано кредит у сумі 1 млн. грн. для придбання житлового будинку НОМЕР_1 та земельної ділянки у пров. Шевченка в с. Петрушки Києво-Святошинського району Київської області за ставкою 15% річних. Умови договору в частині порядку погашення кредиту та права банку в односторонньому порядку змінити процентну ставку - є дискримінаційними, не відповідають вимогам чинного законодавства та призвели до того, що вона надмірно сплатила кошти за користування кредитом. Просила визнати недійсними вказані умови договору, визнати недійсною зміну відсоткової ставки за договором, зобов’язати банк провести перерахунок та надати про це інформацію, а також стягнути із ЗАТ «ПриватБанк» на її користь моральну шкоду у розмірі 50 тис. грн. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 4 серпня 2009 року позовну заяву повернуто ОСОБА_6 на тій підставі, що справа не підсудна цьому суду, оскільки позов пред’явлено з порушенням правил виключної підсудності (ч. 1 ст. 114 ЦПК України). У вересні 2009 року ОСОБА_6 звернулася із зазначеним позовом до Києво-Святошинського районного суду Київської області. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 3 вересня 2009 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 3 грудня 2009 року, позовну заяву визнано неподаною та повернуто для подання за підсудністю до належного суду. У січні 2010 року до Верховного Суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_6, до якої приєднався ОСОБА_7, в якій вона просить скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 3 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 3 грудня 2009 року, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, і постановити нову ухвалу. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. За положеннями ч. 1 ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Повертаючи позовну заяву ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що підсудність цієї справи визначається за місцезнаходження відповідача, оскільки предметом спору є визнання недійсними певних умов договору про іпотечний кредит. Дійсно, за загальним правилом територіальної підсудності, встановленим ч. 2 ст. 109 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням. Разом з тим можливість пред’явлення позову до юридичної особи не виключається і за правилами інших видів підсудності, зокрема альтернативної. Звертаючись до Києво-Святошинського районного суду Київської області, ОСОБА_6 виходила із того, що підсудність справи є виключною, оскільки спір виник з приводу нерухомого майна, яке знаходиться у с. Петрушки Києво-Святошинського району Київської області. Проте за змістом позовних вимог спір між ОСОБА_6 та ЗАТ «ПриватБанк» виник не з приводу нерухомого майна, а з приводу умов кредитного договору, тому правила про виключну підсудність у даному випадку не застосовуються. Відповідно до ст. 342 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що судом прийнято ухвалу з додержанням вимог закону. Оскільки ухвали судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням вимог процесуального закону, касаційну скаргу слід відхилити. Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила: Касаційну скаргу ОСОБА_6, до якої приєднався ОСОБА_7, відхилити. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 3 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 3 грудня 2009 року залишити без змін . Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.П. Пшонка Судді: Т.Є. Жайворонок А.В. Костенко Н.П. Лященко В.А. Мазурок http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9229860

К сожалению, решений первой инстанции и апелляции я не нашел.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 6 травня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: Данчука В.Г., Барсукової В.М., Косенка В.Й., - розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 4 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», третя особа – приватний нотаріус Київського міського териториального округу Ковальчук Сергій Павлович, про визнання недійсним договору іпотеки, встановила: Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 4 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2010 року, визнано недійсним іпотечний договір, укладений між АКБ" Укрсоцбанк" і ОСОБА_5 10 липня 2008 року та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. Визнано припиненням право застави на квартиру АДРЕСА_1 по іпотечному договору між АКБ" Укрсоцбанк" і ОСОБА_5 10 липня 2008 року та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. 10 липня 2008 року. На зазначені судові рішення подана касаційна скарга АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», в якій ставиться питання про їх скасування з посиланням на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права. Згідно ст. 324 ЦПК України, підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Оскільки з матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу. Керуючись ст. ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів ухвалила: Касаційну скаргу АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» відхилити. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 4 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2010 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: В.Г. Данчук В.М. Барсукова В.Й. Косенко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9450011

Справа № 18/117/09 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ======================================================================= РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "04" червня 2010 р. м. Миколаїв Господарський суд Миколаївської області у складі судді Давченко Т.М., при секретарі Ковальжи А.І. за участю представників: представник позивача – ОСОБА_1, дов. № 6558 від 30.07.2009р. , представник відповідача - ОСОБА_2, дов. 1843 от 11.11.09р., представник третьої особи 1) –ОСОБА_3, дов. від 18.05.2010р. представник третьої особи 2) –ОСОБА_1, дов.№ 318/9 від 17.09.2009р. представник третьої особи 3) –ОСОБА_4, дов.№ 185 від 8.03.2009р. представник третьої ооби 4) - ОСОБА_4, дов.№ 185 від 18.03.2009р. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом фізичної особи –підприємця ОСОБА_5,54001, АДРЕСА_1, до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_6 банк Аваль»в особі Миколаївської обласної дирекції, 54030, м. Миколаїв, вул. Артилерійська, 19-а, третя особа 1): ОСОБА_7, АДРЕСА_2, третя особа 2): Товариство з обмеженою відповідальністю «Дельта-НКС», АДРЕСА_3, третя особа 3): Товариство з обмеженою відповідальністю «Мікрін-ЛД», м.Миколаїв, вул.Радянська, 6-8, третя особа 4): Товариство з обмеженою відповідальністю «Пассат-Центр Миколаїв», м.Миколаїв, вул.Радянська, 6, предмет спору: визнання недійсним кредитного договору № 010/01-02/08-042 від 15.04.2008р., ВСТАНОВИВ: Фізична особа –підприємець ОСОБА_5 (далі –Позивач) звернулася у господарський суд з позовом про визнання недійсним генерального кредитного договору № 010/01-02/08-042 від 15.04.2008р. та стягнення судових витрат. Ухвалою суду від 26.05.2010р. було здійснено заміну відповідача відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_6 Аваль»в особі Миколаївської обласної дирекції її правонаступником Публічним акціонерним товариством «ОСОБА_6 банк Аваль»в особі Миколаївської обласної дирекції. У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що за генеральним кредитним договором № 010/01-02/08-042 від 15.04.2008р. кредитні кошти не надавалися, що згідно зі ст. 1051 ЦК України, є підставою для оспорювання кредитного договору. Також у своїх доповненнях до позовної заяви № 526 від 29.10.2009р. позивач вважає, що про недійсність генерального кредитного договору № 010/01-02/08-042 від 15.04.2008р. також свідчить відсутність скріплення такого договору печаткою юридичної особи –ВАТ «ОСОБА_6 Аваль». Від відповідача до суду надійшов відзив, в якому він заперечує проти позовних вимог. Заперечення обгрутовувалися тим, що в рамках генерального кредитного договору № 010/01-02/08-042 від 15.04.2008р. були укладені кредитні договори № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008р. та № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008р., за якими і видавалися кредитні кошти. У судовому засіданні представники третіх осіб не заперечували проти задоволення позову. Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову. Висновок суду ґрунтується на такому: 15.04.2008р. відкрите акціонерне товариство «ОСОБА_6 Аваль»та фізична особа –підприємець ОСОБА_5 підписали генеральний кредитний договір № 010/01-02/08-042 від 15.04.2008р. Відповідно до п.1.1. генерального кредитного договору № 010/01-02/08-042 від 15.04.2008р. кредитор, на підставі цього договору зобов’язується надати позичальнику кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених договорами, укладеними в рамках генерального кредитного договору і які є його невід’ємними частинами. Між вказаними сторонами були укладені кредитні договори № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008р. та № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008р., якими визначалися конкретні умови кредитування. Однак, рішенням господарського суду Миколаївської області від 25.01.2010р. по справі № 18/115/09, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.04.2010р. по справі № 18/115/09, визнано недійсним кредитний договір № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008р. Рішенням господарського суду Миколаївської області від 25.01.2010р. по справі № 18/116/09, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.04.2010р. по справі № 18/116/09, визнано недійсним кредитний договір № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008р. Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією. Відповідно, рішення господарського суду Миколаївської області від 25.01.2010р. по справі № 18/115/09 та по справі № 18/116/09 набрали законної сили 15.04.2010р. Відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків. Вказане свідчить, що на даний час відсутні договори, які б визначали конкретні умови кредитування. Відповідно до ст. 1051 Цивільного кодексу України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Судом встановлено, що умовами генерального кредитного договору не визначена реальність договору, тобто умови за яких, грошові кошти надаються кредитором позичальнику, не визначений порядок надання коштів кредитором позичальнику, також умови повернення грошових коштів позичальником кредитору. Судом також встановлено, що генеральним кредитним договором не визначена сума грошових коштів, які надаються кредитором позичальнику, також не визначений розмір процентів, які сплачуються за користування кредитом. Таким чином, викладене свідчить, що за генеральним кредитним договором № 010/01-02/08-042 від 15.04.2008р. грошові кошти позивачем насправді не були одержані від відповідача. Даний факт відповідачем не спростований. Стосовно доповнень до позовної заяви, судом встановлено, що, як вбачається з оскаржуваного договору, кожен аркуш договору скріплено печатками сторін у справі, при чому печатка відповідача відповідає положенням п.п. 3.2.6., 3.3.3., 3.3.7., 3.3.8. Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 1999 року N 17 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 квітня 1999 р. за N 264/3557. Вказане свідчить, що доводи позивача, викладені в доповненні до позовної заяви № 526 від 29.10.2009р., є безпідставними та необґрунтованими. Однак, безпідставність і необґрунтованість доводів позивача, викладених в доповненні до позовної заяви, не впливає на рішення щодо задоволення позову, оскільки законність вимог позивача доведена обставинами, викладеними вище. За таких обставин, вимоги позивача законні, матеріалами справи підтверджені, відповідачем не спростовані, отже, підлягають задоволенню. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 47, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, - ВИРІШИВ: Позов задовольнити повністю. Визнати генеральний кредитний договір № 010/01-02/08-042 від 15.04.2008р., укладений між відкритим акціонерним товариством "ОСОБА_6 Аваль" (54030, м. Миколаїв, вул. Артилерійська, 19-А) та фізичною особою –підприємцем ОСОБА_5 (54000, АДРЕСА_4) - недійсним. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_6 банк Аваль»в особі Миколаївської обласної дирекції (54030, м. Миколаїв, вул. Артилерійська, 19-А, код ЄДРПОУ - 14305909) на користь фізичної особи –підприємця ОСОБА_5 (54000, АДРЕСА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 85 грн. держмита; 236 грн. витрат на інформаційне - технічне забезпечення судового процесу. Зайве сплачені 76 грн.50 коп. - витрати на інформаційне - технічне забезпечення судового процесу повернути позивачу ОСОБА_5 (54000, АДРЕСА_4), про що видати відповідну довідку. Наказ видати після набрання рішенням законної сили. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10041455

Справа № 18/116/09 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ________________________________________________________________________________ _____________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" квітня 2010 р. м. Одеса Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді М.В. Сидоренко суддів Н.Б. Таценко, М.А. Мишкіної при секретарі судового засідання Скуділо О.В. за участю представників сторін від позивача – ОСОБА_1 від відповідача –ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства „ОСОБА_3 Аваль” в особі Миколаївської обласної дирекції на рішення господарського суду Миколаївської області від 25.01.2010 р. у справі № 18/116/09 за позовом фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства „ОСОБА_3 Аваль” в особі Миколаївської обласної дирекції про визнання недійсним кредитного договору № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008 р. В С Т А Н О В И Л А : Рішенням господарського суду від 25.01.2010 р. (суддя Давченко Т.М.) позов задоволено повністю, визнано недійсним кредитний договір № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008 р., укладений між відкритим акціонерним товариством „ОСОБА_3 Аваль” (далі –ВАТ „ОСОБА_3 Аваль”, ОСОБА_3) та фізичною особою –підприємцем ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4, ФОП), оскільки суд дійшов висновку, що умови кредитного договору № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008 р. суперечать Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства України, так як жодна зі сторін вказаного кредитного договору не надала доказів наявності індивідуальної ліцензії на здійснення такої операції як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що свідчить про неможливість використання в розрахунках між сторонами кредитного договору доларів США в якості засобу платежу, що згідно зі ст.215 ЦК України є підставою недійсності такого договору. Також, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість посилань відповідача, як на доказ в якості обґрунтування можливості здійснювати кредитування в іноземній валюті, на дозвіл Національного банку України № 10-4 від 11.10.2006 р., зокрема на зазначену в додатку до цього дозволу операцію залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, оскільки відкритим акціонерним товариством „ОСОБА_3 Аваль” не надані докази того, що грошові кошти, надані ФОП ОСОБА_4 є залученими. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його (рішення) скасувати та прийняти нове, відмовивши в задоволенні позову. При цьому скаржник вважає, що ОСОБА_3 має право розміщувати кошти як в національній так і в іноземній валюті, що підтверджується банківською ліцензією № 10 від 11.10.2006 р. та приписами ст. 2, п. 3 ч. 1, п. п. 3-7 ч. 2 ст. 47, ст. 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність”. Також, скаржник вважає, що посилання суду на необхідність отримання, для використання іноземної валюти як засобу платежу або застави на території України, індивідуальної ліцензії НБУ, згідно п. г) ч. 4 ст. п Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.2003 р. (далі - Декрет), є помилковим, оскільки до спірних правовідносин повинна застосовуватись спеціальна норма Декрету п. в) ч. 4 ст. Декрету. Таким чином, на думку скаржника, індивідуальна ліцензія необхідна лише у випадку якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі, які (межі) законодавцем не встановленні. Крім того, скаржник не погоджується з позовними вимогами щодо недійсності оскаржуваного кредитного договору у зв’язку з тим, що він не скріплений печаткою юридичної особи –ВАТ „ОСОБА_3 Аваль”, оскільки печатка, якою скріплювався кредитний договір, містить ідентифікаційний код юридичної особи - ВАТ „ОСОБА_3 Аваль” (14305909), а правлінням банку прийнято постанову № П-182/2 від 09.11.2009 р., якою передбачено існування печатки Миколаївської обласної дирекції; тобто спірний правочин підписано належними і уповноваженими особами, а також скріплено належною печаткою юридичної особи. У відзиві на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_4 вважає її безпідставною і необґрунтованою, просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Під час розгляду апеляційної скарги судом, в порядку ст. 25 ГПК України, здійснювалась заміна відкритого акціонерного товариства „ОСОБА_3 Аваль” його правонаступником публічним акціонерним товариством „ОСОБА_3 Аваль”. Ухвалою апеляційної інстанції продовжувався строк розгляду апеляційної скарги на один місяць до 10.05.2010 р. Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, судова колегія, приходить до наступного. Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не зв’язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень. Оскаржуваним рішенням господарського суду позов задоволений повністю з мотивів, викладених в описовій частині даної постанови. Судова колегія вважає, що висновки суду відповідають чинному законодавству та матеріалам справи, а тому підстави для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення відсутні. Так, відповідно до приписів ст. ст. 47, 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність” банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, в тому числі розміщувати залучені кошти на підставі банківських ліцензій. При цьому під поняття „кошти” підпадають як гроші у національній валюті так і в іноземній валюті. Діяльність банків щодо здійснення ними операцій з видачі кредитів регулюється положеннями ЦК України, ГК України, Закону „Про банки і банківську діяльність” та іншими нормативно-правовими актами. Аналізуючи перелічені вище норми чинного законодавства, судова колегія приходить до висновку, що спеціальною нормою, яка регулює діяльність банків з видачі кредитів саме в іноземній валюті, являється Декрет КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (далі –Декрет про систему валютного регулювання), положеннями якого визначені дозвільні документи, що повинна отримати банківська установа в НБ України для отримання нею права на здійснення в тому числі й операцій з видачі кредитів резидентам України в іноземній валюті (валютних операцій). Так, відповідно до приписів ст. 5 Декрету про систему валютного регулювання, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, в тому числі: 1) для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, 2) для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Відтак, посилання скаржника, в якості правомірності укладення ним спірного кредитного договору, на отриману Банком генеральну ліцензію є помилковим, оскільки наявність такої генеральної ліцензії не надає Банку права на здійснення кредитних операцій в іноземній валюті, які, згідно до наведених вище положень ст. 5 Декрету про систему валютного регулювання, можуть здійснюватись лише на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України. Таким чином, враховуючи розмір кредиту, а також те, що спірний кредитний договір № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008 р. від імені Банку укладений філією, колегія суддів дійшла висновку про те, що скаржник для підтвердження правомірності укладення цього кредитного договору був повинний, у відповідності до приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України, надати господарському суду докази отримання в установленому законодавством порядку індивідуальної ліцензії на здійснення даної валютної операції або довести суду, що він мав право на укладення спірного договору без отримання такої індивідуальної ліцензії. Скаржник а ні суду першої інстанції, а ні в апеляційній інстанції, всупереч вказаним вище нормам процесуального законодавства, будь-які саме належні докази зазначеної вище обставини не надав. Отже, доводи апеляційної скарги щодо наведених вище обставин апеляційною інстанцією відхиляються як не доведені документально. Між тим, апеляційна інстанція погоджується з правовою позицією скаржника про необґрунтованість доповнених позовних вимог щодо недійсності оскаржуваного кредитного договору у зв’язку з тим, що він не скріплений печаткою юридичної особи –ВАТ „ОСОБА_3 Аваль”. Так, відповідно до п. 3.2.7 Наказу N 17 від 11.01.1999 р. „Про затвердження Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів” (далі –Інструкція) філіям, іншим відокремленим підрозділам підприємств, установ, організацій, господарських об’єднань, суб’єктів підприємництва тощо, дозволяється виготовлення каучукових і металевих печаток у разі, якщо це передбачено статутом, положенням або наказом про ці філії; в даному випадку, стороною кредитного договору є саме ОСОБА_3, а підпис уповноваженої особи Банку на цьому кредитному договорі посвідчений печаткою Дирекції з позначенням, зокрема: „Миколаївська обласна дирекція”. Наразі, печатка Кредитора на названому кредитному договорі крім зазначення „Миколаївська обласна дирекція ВАТ „ОСОБА_3 Аваль”, Україна, м. Київ”, містить також ідентифікаційний код 14305909, котрий згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 № 646961 від 05.11.2009 р. (а. с. 62-63) і довідки з ЄДРПОУ № 17769/06 (а. с. 32) належить саме юридичній особі –Банку. При цьому, п. 2 ч. 2 ст. 207 ЦК України не передбачає необхідності скріплення правочину саме якоюсь конкретно визначеною печаткою юридичної особи. Судова колегія зазначає, що оскаржуване рішення не містить щодо вказаного посилання будь-якого висновку, але це не являється підставою для скасування або зміни судового рішення. З врахуванням наведених вище положень, а також висновків господарського суду, наведених ним в оскаржуваному рішенні, з якими апеляційна інстанція погодилась, судова колегія вважає, що правових підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст. ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Рішення господарського суду Миколаївської області від 25.01.2010 р. по справі № 18/116/09 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Головуючий суддя Сидоренко М.В. Суддя Таценко Н.Б. Суддя Мишкіна М.А. Постанова підписана 19.04.2010 р. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9081872

Справа № 18/116/09 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ======================================================================= РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "25" січня 2010 р. м. Миколаїв Господарський суд Миколаївської області у складі судді Давченко Т.М., при секретарі Ковальжи А.І., за участю представників: представник позивача – ОСОБА_1, дов. № 6558 від 30.07.2009р. , представник відповідача - Репченко Д.В., дов. № 1387 від 02.09.2009р. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом фізичної особи –підприємця ОСОБА_3, 54001, АДРЕСА_1, до відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції, 54030, м. Миколаїв, вул.Артилерійська, 19-а, предмет спору: визнання недійсним кредитного договору № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008р., ВСТАНОВИВ: Фізична особа –підприємець ОСОБА_3 (далі –позивач) звернулася до господарського суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції (далі –відповідач) про визнання недійсним кредитного договору № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008р. та стягнення судових витрат. У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, вважав, що кредитний договір № 010/01-02/08-044 «Корпоративний Інвестиційний кредит Невідновлювальна Кредитна Лінія»від 15.04.2008р., укладений між позивачем та відповідачем слід визнати недійсним, оскільки зобов’язання банку щодо надання грошових коштів позичальникові, тобто невідновлювальна кредитна лінія на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів від 15.04.08 повинна була бути виражена тільки у валюті України - гривні, тому банк не мав права надавати кредит в доларах США, а зобов'язаний був надати лише у гривні, і відповідно, позичальник –виконати зобов’язання лише у гривні. Крім того, позивач вважає, що відповідно до ст. 533 ЦК України, якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, однак банком в п. 6.3 договору було зазначено, що у разі відсутності або недостатності у позичальника коштів в необхідній валюті кредиту для повернення кредиту, сплати процентів за його користування та інших платежів кредитор має право з метою отримання необхідної валюти здійснювати продаж, обмін списаних коштів на міжбанківському валютному ринку України з врахуванням витрат пов’язаних з купівлею/обміном/продажем іноземної валюти. Проведення договірного списання за курсом, що склався на міжбанківському валютному ринку України є порушенням вимог ст. 533 ЦК України, оскільки офіційний курс Національного Банку України по відношенню гривні до долару США та курс міжбанківського валютного ринку України завжди різні і це призводить до сплати грошових курсів в більшій сумі від тієї якби банк проводив списання за офіційним курсом НБУ. Також, у своїх доповненнях до позовної заяви від 29.10.2009р., позивач вважає, що кредитний договір від 15.04.08 не містить істотних умов, обов'язковість яких передбачена ст. 345 Господарського кодексу України, а саме, відсутні істотні умови, що передбачають відповідальність банку щодо видачі кредиту, а також те, що про недійсність кредитного договору від 15.04.08 свідчить відсутність скріплення такого договору печаткою юридичної особи - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль". Представник відповідача позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що, згідно договору від 15.04.2008р., сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті та ні Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ні жоден з інших нормативно-правових актів не передбачають прямих обмежень щодо видачі кредитів в іноземній валюті, а також не містить заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті. Крім того, відповідач вважає, що він виконав всі умови того, що правочин підписано належними і уповноваженими особами, а також скріплено належною печаткою юридичної особи. Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову. Висновок суду ґрунтується на такому: Фізична особа –підприємець ОСОБА_3 та відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції 15.04.2008р. уклали кредитний договір № 010/01-02/08-044 «Корпоративний Інвестиційний кредит Невідновлювальна Кредитна Лінія»(далі –Договір), відповідно до якого банк зобов’язався надати позивачу кредит у сумі 2 500 000.00 доларів США строком до 10.04.2013р. Відповідно до п. 1.1 Договору кредитор зобов’язався надати позичальнику кредит в формі мультивалютної не відновлюваної кредитної лінії з лімітом еквівалентним 2 500 000,00 доларів США, а позичальник зобов’язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов’язки, визначені Договором. Відповідно до п. 2.1 Договору плата за користування кредитом в строк по 14.04.2009р. розраховується на основі процентної ставки в розмірі 11,5% річних при кредитуванні в доларах США. Відповідно до п. 6.1 Договору заборгованість за кредитом погашається позичальником у відповідності до графіка погашення заборгованості (додаток № 1 до Договору). Відповідно до ст.524 Цивільного кодексу України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні. Згідно зі ст.533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст.198 Господарського кодексу України грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Згідно зі ст.192 ЦК України та ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»єдиним законним платіжним засобом в Україні є грошова одиниця України –гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Вказане свідчить, що грошові зобов’язання повинні бути виражені та виконуватися лише в національній валюті України –гривні, крім випадків, передбачених законами. Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банківський кредит –це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей. Вказане свідчить, що на підставі кредитного договору між сторонами виникають грошові зобов’язання, а саме: у банку –надати позичальнику кредит, у позичальника –повернути банку кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Згідно зі ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначено перелік операцій, які мають право здійснювати банки. Відповідно до п.3, ч.1 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. При цьому, п.3, ч.1 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не надає банкам права здійснювати розміщення залучених коштів в іноземній валюті. Вказаний висновок підтверджується також ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої операції з валютними цінностями відокремлюються від операцій, зазначених в ч.1 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». В свою чергу, відповідно до ст.2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» резиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України. Відповідно, резиденти України, в тому числі і банківські установи, при здійсненні валютних операцій повинні керуватися вимогами та обмеженнями, встановленими Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Тобто, при здійсненні валютних операцій ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» підлягає застосуванню з урахуванням обмежень, встановлених Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»та іншими актами валютного законодавства України. Згідно з п.г, ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії Національного банку України потребує така операція як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Відповідно, резиденти України, в тому числі і банківські установи, при здійсненні валютних операцій повинні керуватися вимогами та обмеженнями, встановленими Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», в тому числі і вимогами щодо отримання індивідуальних ліцензій для здійснення операцій, які потребують таких індивідуальних ліцензій. Згідно з ч.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. В свою чергу, згідно з п.г, ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»індивідуальної ліцензії потребує така операція як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Згідно з п.1.4. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004р., використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) –це використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються. Отже, вказане свідчить, що будь-які грошові зобов’язання на території України, в тому числі і грошові зобов’язання, які виникають між сторонами на підставі кредитного договору, повинні бути виражені та виконуватися лише в національній валюті України –гривні. У разі ж використання в таких грошових зобов’язаннях іноземної валюти, така операція потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. Відповідно до ст.1054 ЦК України кредитування як банківська операція складається з двох частин: 1) надання банком грошових коштів позичальникові та, відповідно, одержання позичальником грошових коштів; 2) повернення позичальником кредиту та сплата позичальником процентів за користування кредитом. Друга частина операції кредитування, а саме, повернення позичальником кредиту та сплата позичальником процентів за користування кредитом, якщо таке повернення кредиту та сплата процентів здійснюється в іноземній валюті, є операцією з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що згідно зі ст.533 ЦК України повинно здійснюватися у гривнях за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. У разі ж здійснення використання при поверненні кредиту та сплаті процентів за користування кредитом іноземної валюти, така операція є операцією з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу та згідно з п.г, ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» потребує індивідуальної ліцензії. Відповідно до п.п.6.1., 6.7. кредитного договору № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008р. і графіку погашення всі платежі позичальника щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за кредитом повинні здійснюватися у валюті, що відповідає валюті кредиту, а саме в доларах США. Вказане свідчить, що при здійсненні платежів по поверненню суми кредиту та сплаті процентів за кредитом в доларах США мало місце використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що згідно з п.г, ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» потребує індивідуальної ліцензії. Однак, жодна зі сторін кредитного договору № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008р., а саме відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»та фізична особа –підприємець ОСОБА_3 не надали доказів наявності в однієї зі сторін кредитного договору індивідуальної ліцензії на здійснення такої операції як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що свідчить про неможливість використання в розрахунках між сторонами кредитного договору № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008р. доларів США в якості засобу платежу. Вказане свідчить про суперечність змісту кредитного договору № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008р. Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, що згідно з ч.1 ст.203 ЦК України та ч.1 ст.215 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним. Також необхідно зазначити, що відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 275 від 17.07.2001р., операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку. В обґрунтування можливості здійснювати кредитування в іноземній валюті відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»посилається на дозвіл Національного банку України № 10-4 від 11.10.2006р., зокрема, на зазначену в додатку до дозволу № 10-4 від 11.10.2006р. операцію залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Відповідно до Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 281 від 10.08.2005р., визначено поняття валютного ринку та суб’єктів валютного ринку. Згідно з п.4 Положення по порядок та умови торгівлі іноземною валютою суб’єктами ринку є уповноважені банки, уповноважені фінансові установи. В свою чергу, фізична особа –підприємець ОСОБА_3 не є ні банком, ні фінансовою установою, що свідчить про те, що фізична особа –підприємець ОСОБА_3 не є суб’єктом валютного ринку та, відповідно, не може приймати участь в здійсненні операцій залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Також необхідно зазначити, що вказаний пункт додатку до дозволу № 10-4 від 11.10.2006р. передбачає операцію розміщення залученої іноземної валюти. Однак, відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль»не надані докази того, що грошові кошти в іноземній валюті, надані відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль»фізичній особі –підприємцю ОСОБА_3 є залученими. Вказане також свідчить про безпідставність і необгрунтовність заперечень банку. Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.203 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства. Як свідчить вищевикладене, умови кредитного договору № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008р. суперечать Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства України, що згідно зі ст.215 ЦК України є підставою недійсності такого договору. За таких обставин, вимоги позивача законні, матеріалами справи підтверджені, відповідачем не спростовані, отже, підлягають задоволенню. Оскільки недійсність договору обумовлена виною обох сторін, тому судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст.49 ГПК України. На підставі викладеного, керуючись ст. ст.44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, - ВИРІШИВ: Позов задовольнити повністю. Визнати кредитний договір № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008р. «Корпоративний Інвестиційний кредит Невідновлювальна Кредитна Лінія», укладений між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (54030, м. Миколаїв, вул.Артилерійська, 19-А) та фізичною особою –підприємцем ОСОБА_3 (АДРЕСА_1), недійсним. Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (54030, м. Миколаїв, вул.Артилерійська, 19-А, код ЄДРПОУ - 14305909) на користь фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 42 грн. 50 коп. держмита; 59 грн. витрат на інформаційне - технічне забезпечення судового процесу. Наказ видати після набрання рішенням законної сили. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8254362

Решение суда первой инстанции здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=919

Апелляция оставила данное решение в силе. Постановление здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1215

Справа № 18/115/09 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ________________________________________________________________________________ _____________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" квітня 2010 р. м. Одеса Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді М.В. Сидоренко суддів Н.Б. Таценко, М.А. Мишкіної при секретарі судового засідання Скуділо О.В. за участю представників сторін від позивача – ОСОБА_1 від відповідача –ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства „ОСОБА_3 Аваль” в особі Миколаївської обласної дирекції на рішення господарського суду Миколаївської області від 25.01.2010 р. у справі № 18/115/09 за позовом фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства „ОСОБА_3 Аваль” в особі Миколаївської обласної дирекції про визнання недійсним кредитного договору № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008 р. В С Т А Н О В И Л А : Рішенням господарського суду від 25.01.2010 р. (суддя Давченко Т.М.) позов задоволено повністю, визнано недійсним кредитний договір № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008 р., укладений між відкритим акціонерним товариством „ОСОБА_3 Аваль” (далі –ВАТ „ОСОБА_3 Аваль”, ОСОБА_3) та фізичною особою –підприємцем ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4, ФОП), оскільки суд дійшов висновку, що умови кредитного договору № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008 р. суперечать Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства України, так як жодна зі сторін вказаного кредитного договору не надала доказів наявності індивідуальної ліцензії на здійснення такої операції як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що свідчить про неможливість використання в розрахунках між сторонами кредитного договору доларів США в якості засобу платежу, що згідно зі ст.215 ЦК України є підставою недійсності такого договору. Також, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість посилань відповідача, як на доказ в якості обґрунтування можливості здійснювати кредитування в іноземній валюті, на дозвіл Національного банку України № 10-4 від 11.10.2006 р., зокрема на зазначену в додатку до цього дозволу операцію залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, оскільки відкритим акціонерним товариством „ОСОБА_3 Аваль” не надані докази того, що грошові кошти, надані ФОП ОСОБА_4 є залученими. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його (рішення) скасувати та прийняти нове, відмовивши в задоволенні позову. При цьому скаржник вважає, що ОСОБА_3 має право розміщувати кошти як в національній так і в іноземній валюті, що підтверджується банківською ліцензією № 10 від 11.10.2006 р. та приписами ст. 2, п. 3 ч. 1, п. п. 3-7 ч. 2 ст. 47, ст. 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність”. Також, скаржник вважає, що посилання суду на необхідність отримання, для використання іноземної валюти як засобу платежу або застави на території України, індивідуальної ліцензії НБУ, згідно п. г) ч. 4 ст. п Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.2003 р. (далі - Декрет), є помилковим, оскільки до спірних правовідносин повинна застосовуватись спеціальна норма Декрету п. в) ч. 4 ст. Декрету. Таким чином, на думку скаржника, індивідуальна ліцензія необхідна лише у випадку якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі, які (межі) законодавцем не встановленні. Крім того, скаржник не погоджується з позовними вимогами щодо недійсності оскаржуваного кредитного договору у зв’язку з тим, що він не скріплений печаткою юридичної особи –ВАТ „ОСОБА_3 Аваль”, оскільки печатка, якою скріплювався кредитний договір, містить ідентифікаційний код юридичної особи - ВАТ „ОСОБА_3 Аваль” (14305909), а правлінням банку прийнято постанову № П-182/2 від 09.11.2009 р., якою передбачено існування печатки Миколаївської обласної дирекції; тобто спірний правочин підписано належними і уповноваженими особами, а також скріплено належною печаткою юридичної особи. У відзиві на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_4 вважає її безпідставною і необґрунтованою, просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Під час розгляду апеляційної скарги судом, в порядку ст. 25 ГПК України, здійснювалась заміна відкритого акціонерного товариства „ОСОБА_3 Аваль” його правонаступником публічним акціонерним товариством „ОСОБА_3 Аваль”. Ухвалою апеляційної інстанції продовжувався строк розгляду апеляційної скарги на один місяць до 10.05.2010 р. Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, судова колегія, приходить до наступного. Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не зв’язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень. Оскаржуваним рішенням господарського суду позов задоволений повністю з мотивів, викладених в описовій частині даної постанови. Судова колегія вважає, що висновки суду відповідають чинному законодавству та матеріалам справи, а тому підстави для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення відсутні. Так, відповідно до приписів ст. ст. 47, 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність” банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, в тому числі розміщувати залучені кошти на підставі банківських ліцензій. При цьому під поняття „кошти” підпадають як гроші у національній валюті так і в іноземній валюті. Діяльність банків щодо здійснення ними операцій з видачі кредитів регулюється положеннями ЦК України, ГК України, Закону „Про банки і банківську діяльність” та іншими нормативно-правовими актами. Аналізуючи перелічені вище норми чинного законодавства, судова колегія приходить до висновку, що спеціальною нормою, яка регулює діяльність банків з видачі кредитів саме в іноземній валюті, являється Декрет КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (далі –Декрет про систему валютного регулювання), положеннями якого визначені дозвільні документи, що повинна отримати банківська установа в НБ України для отримання нею права на здійснення в тому числі й операцій з видачі кредитів резидентам України в іноземній валюті (валютних операцій). Так, відповідно до приписів ст. 5 Декрету про систему валютного регулювання, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, в тому числі: 1) для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, 2) для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Відтак, посилання скаржника, в якості правомірності укладення ним спірного кредитного договору, на отриману Банком генеральну ліцензію є помилковим, оскільки наявність такої генеральної ліцензії не надає Банку права на здійснення кредитних операцій в іноземній валюті, які, згідно до наведених вище положень ст. 5 Декрету про систему валютного регулювання, можуть здійснюватись лише на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України. Таким чином, враховуючи розмір кредиту, а також те, що спірний кредитний договір № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008 р. від імені Банку укладений філією, колегія суддів дійшла висновку про те, що скаржник для підтвердження правомірності укладення цього кредитного договору був повинний, у відповідності до приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України, надати господарському суду докази отримання в установленому законодавством порядку індивідуальної ліцензії на здійснення даної валютної операції або довести суду, що він мав право на укладення спірного договору без отримання такої індивідуальної ліцензії. Скаржник а ні суду першої інстанції, а ні в апеляційній інстанції, всупереч вказаним вище нормам процесуального законодавства, будь-які саме належні докази зазначеної вище обставини не надав. Отже, доводи апеляційної скарги щодо наведених вище обставин апеляційною інстанцією відхиляються як не доведені документально. Між тим, апеляційна інстанція погоджується з правовою позицією скаржника про необґрунтованість доповнених позовних вимог щодо недійсності оскаржуваного кредитного договору у зв’язку з тим, що він не скріплений печаткою юридичної особи –ВАТ „ОСОБА_3 Аваль”. Так, відповідно до п. 3.2.7 Наказу N 17 від 11.01.1999 р. „Про затвердження Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів” (далі –Інструкція) філіям, іншим відокремленим підрозділам підприємств, установ, організацій, господарських об’єднань, суб’єктів підприємництва тощо, дозволяється виготовлення каучукових і металевих печаток у разі, якщо це передбачено статутом, положенням або наказом про ці філії; в даному випадку, стороною кредитного договору є саме ОСОБА_3, а підпис уповноваженої особи Банку на цьому кредитному договорі посвідчений печаткою Дирекції з позначенням, зокрема: „Миколаївська обласна дирекція”. Наразі, печатка Кредитора на названому кредитному договорі крім зазначення „Миколаївська обласна дирекція ВАТ „ОСОБА_3 Аваль”, Україна, м. Київ”, містить також ідентифікаційний код 14305909, котрий згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 № 646961 від 05.11.2009 р. (а. с. 63-64) і довідки з ЄДРПОУ № 17769/06 (а. с. 33) належить саме юридичній особі –Банку. При цьому, п. 2 ч. 2 ст. 207 ЦК України не передбачає необхідності скріплення правочину саме якоюсь конкретно визначеною печаткою юридичної особи. Судова колегія зазначає, що оскаржуване рішення не містить щодо вказаного посилання будь-якого висновку, але це не являється підставою для скасування або зміни судового рішення. З врахуванням наведених вище положень, а також висновків господарського суду, наведених ним в оскаржуваному рішенні, з якими апеляційна інстанція погодилась, судова колегія вважає, що правових підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст. ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Рішення господарського суду Миколаївської області від 25.01.2010 р. по справі № 18/115/09 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Головуючий суддя Сидоренко М.В. Суддя Таценко Н.Б. Суддя Мишкіна М.А. Постанова підписана 19.04.2010 р. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9081871

Если Вы считаете, что судья может исправить решение после его вынесения, то для того чтобы не дать судье подделать решение. Пишите заявление на ознакомление с материалами дела. В деле Ваше решение с печатью и подписью, Вы его скопируете и перефотографируете, а если в апелляции выяснится что решение не соответствует Вашему экземпляру, то можно будет тогда поднимать вопрос о привлечении судьи к уголовной ответственности. Копий снятых с дела будет достаточно.Еще можете написать жалобу на имя председателя суда, что Вам отказывают в выдаче заверенной копии решения суда.

Обращение в европейские инстанции мы уже давно обдумываем. Как подготовим - обязательно выложу. Постараемся его еще и перевести на французский и английский языки.

Для Вас это не имеет существенного значения. Если Вам так принципиальна печать, попросите в канцелярии написать на решении, что оно по состоянию на такое то число не набрало законной силы.И еще, зачем Вы одно и тоже пишите в разных темах. Я был немного занят и не следил неделю за форумом. Пожалуйста не засоряйте форум повторениями.

По этому поводу не переживайте. Прошу прощение за молчание.При подаче апелляционной жалобы обязательно приложите ваши заявления с требованием выдать решение и просите возобновить срок для апелляционного обжалования. Выкладывайте решение, постараюсь Вам подсказать на что именно обратить внимание.

Вы имеете право оспорить открытие исполнительного производства в административном суде. Если пропущен 10-дневный срок на оспаривание, то можете просить суд его восстановить. На мой взгляд эффективней будет оспаривать ипотеку в связи с нарушением прав ребенка. Органы опеки не давали же Вам разрешение на ипотеку.Кроме того Вы можете оспорить исполнительный документ на основании которого открыто исполнительное производство. Если нужна помощь, звоните.

В данном случае Вам нужно оспорить отказ в апелляционном порядке в принятии иска.

Вы абсолютно правы. Но на сегодня судьи Верховного суда Украины больше озабочены своей дальнейшей судьбой нежели проблемами заемщиков, да и любыми другими тоже.Результат самой конференции и вывод который я сделал - необходимо судится и дальше, нарабатывать практику и создавать решения судов первой инстанции при прочтении которых судьям апелляции и ВСУ трудно бы было возражать.

sofi какой ответ Вы хотите получить?

Также немаловажно, что представители Третейских судов - Альфа-банка и Третейского суда при АУБ, а также председатель третейской палаты увидели реальную судебную практику по отмене решений третейских судов и третейских оговорок. В приложении к этому сообщению выкладываю материалы, которые выдавались на круглом столе, а именно судебная практика разбитая по разделам. У кого есть возможность, несите знание в массы. Необходимо показывать судам наличие положительной практики. 1_расторжение_652.doc 2_Недействительность_органы_опеки.doc 3_Недействительность_защита_прав_потребителей.doc 4_Недействительность_лицензия.doc 5_Недействительность_мнимость.doc 6_исполнительная_надпись.doc 7_Третейская_оговорка.doc 8_форс_мажор.doc 9_поднятие_процентов.doc 10_Лист_НБУ_щодо_необхідності_отримання_банками_індивідуальної_ліцензії.doc

Прошу прощение за молчание. Прошлую неделю готовились к круглому столу, вот и не было времени следить за форумом. В целом я оцениваю круглый стол положительно. Все увидели мнение судов на данную проблему. Если обобщить одной фразой. Кредит брали - нужно возвращать, но как будет справедливо и законно мы еще не з наем, а Вы боритесь и нарабатывайте практику. Поэтому главный вывод, курс у нас правильный и все мы правильно делаем. Потихоньку нарабатываем практику и размещаем и обсуждаем ее на форуме. Хочу сказать, что количеством прецедентов в пользу заемщика АУБ и суды были удивлены. Видимо никто не ожидал такого большого количества положительных решений. По результатам данного круглого стола подготовлены два предложения. Одно для Национального банка Украины относительно нарушений банками законодательства, второе для Верховного суда Украины с целью обобщения практики. Прикладываю их к данному сообщению. предложения_для_НБУ.doc предложение_для_ВСУ.doc

Подготовлю доклад и тут его выложу. Всего будет понемножку. Главное в данном мероприятии обратить внимание на неоднозначность принимаемых решений и трактовки законодательства судами. А там может и на узагальнення натянем

При обжаловании постановления госисполнителя об открытии исполнительного производства, иск необходимо подавать в административный суд по месту жительства истца. В связи с тем, что Вы обжалуете акт индивидуального действия.