samuraj

Справа № 22- 3925/2010 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий у 1-й інстанції: Татарінов В.І. Суддя-доповідач: Мануйлов Ю.С. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2010 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі: Головуючого: Осоцького І.І. суддів : Мануйлова Ю.С. Давискиби Н.Ф. при секретарі: Бурима В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу АТ« Банк «Фінанси та Кредит», від імені якого діє філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит», на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до АТ« Банк «Фінанси та Кредит», від імені якого діє філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит», про стягнення заборгованості за депозитним договором та визнання недійсним кредитного договору, ВСТАНОВИВ: У травні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до АТ« Банк «Фінанси та Кредит», від імені якого діє філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі - , АТ»Банк «Фінанси та кредит») про стягнення заборгованості за депозитним договором №1-7/13615 від 01.04.2008 року на суму 7 349 319 грн. 84 коп. (сім мільйонів триста сорок дев’ять тисяч триста дев’ятнадцять гривень 84 коп.), відповідно п.1.2 якого банк нараховує та виплачує ОСОБА_3 проценти від вкладу за ставкою 15,7% річних. Однак, банком не було виплачено за цим договором, відсотки за період з 01 квітня .2008 року по 01 вересня 2008 року на загальну суму 490 853 грн. 83 коп. та за період лютий-березень 2009 року відсотки на загальну суму 18 8851 грн. 50 коп. Оскільки основною причиною відмови у виплаті грошових коштів по депозиту, який є заставою майнових прав в забезпечення повернення кредиту, банк вказував на наявність непогашеного кредиту за кредитним договором №5 92-03 8Д (про що свідчать письмові відповіді на звернення позивача). Ним,. ОСОБА_3, 08 вересня 2009 року були надані уточнення позовних вимог, які мають пряме відношення до предмету позовних вимог по первісному позову, зачіпають ті самі споріднені права і обов’язки між тими самими сторонами, а тому підлягають розгляду в одному провадженні. Згідно уточнених позовних вимог ОСОБА_3 просив визнати недійсним договір про відкриття кредитної лінії №592-038Д на суму, станом на 21 квітня 2008 року, 1 415 000 доларів США (один мільйон чотириста п’ятнадцять тисяч доларів США), у зв’язку з чим повернути всі зайво сплачені ним відсотки по кредиту, при цьому встановити суми, які підлягають поверненню, як наданий кредит, та суми відсотків сплачених ним за кредит у грошовій одиниці - гривні, за курсом, який діяв на момент укладення договору кредиту №592-03 8Д та на момент здійснення платежів (відсотків за кредит). Також в уточнених позовних вимогах позивач просив повернути суму вкладу за депозитним договором №1-7/13615 від 01 квітня 2008 року, яку відповідач відібрав в погашення заборгованості за кредитним договором №592-03 8Д, стягнути з відповідача нараховані, однак невиплачені відсотки за депозитним договором за період з 01 квітня 2008 року по 01 вересня 2008 року у сумі 490 853 грн. 83 коп., стягнути з відповідача нараховані, однак невиплачені відсотки за депозитним договором, за період лютий 2009 року, березень 2009 року у розмірі на загальну суму 18 8851 грн. 50 коп. Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені в уточненій позовній заяві, наполягав на їх задоволенні з підстав зазначених у позові та доповненні до позову, заперечення відповідача проти позову вважає безпідставними та необгрунтованими, посилаючись на те, що 03 березня 2008 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір, який суперечить чинному законодавству, текст якого складений відповідачем містить положення, які значно погіршили його стан, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановленого чинним законодавством України, а саме: відповідач, надавши кредит у доларах США, порушив норми статті 99 Конституції України, статті 524 Цивільного Кодексу України, ст. З Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30 травня 2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», тому вважає, що використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом є внесення в кредитний договір умови, яка є дискримінаційною (такою, що в супереч принципу добросовісності, має наслідком істотний дисбаланс договірних прав і обов’язків на шкоду позичальника), що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій. Це дає право позивачу відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» вимагати визнати в цілому кредитний договір недійсним. Щодо невиплат відсотків по депозитному договору позивач пояснив, що відповідачем були порушені вимоги ст. 586 ЦК України, якою встановлено, що заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи. Також відповідач порушив: норми статті 1058 ЦК України, яка встановлює, що за договором банківського вкладу банк, що прийняв від вкладника грошову суму, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї; норми ч.2 ст.1060 ЦК України якою встановлено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, норми ст.321 ЦК України, якою встановлено, що право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Таким чином, відповідачем безпідставно невиплачені відсотки по депозитному договору за період з 01 квітня 2008 року по 01 вересня 2008 року у розмірі на загальну суму 490 853 грн. 83 коп. та за період лютий-березень 2009 року відсотки на загальну суму 18 8851 грн. 50 коп. Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, вважаючи позовні вимоги ОСОБА_3 безпідставними та необгрунтованими, просив суд у позові відмовити. Суду пояснив, що договір укладено на законних підставах, є позиція НБУ, що банки мають право укладання кредитних договорів в іноземній валюті. Позивач ухиляється від виконання своїх зобов’язань за кредитним договором, згідно якого позивач отримав споживчий кредит у розмірі 1 415 000 дол. США (один мільйон чотириста п’ятнадцять тисяч доларів США) зі сплатою 13,7 відсотків річних терміном погашення по 06 квітня 2009 рок, а саме погашення кредиту та сплати відсотків за його користування. Також, по суті позовних вимог, представник відповідача пояснив, що 1 квітня 2008 року позивач уклад з ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» договір про банківський строковий вклад (депозит) пенсійний в національній валюті України. Згідно цього договору позивач розмістив на депозит у банку суму 7 349 319 грн. 84 коп. з відсотковою ставкою 15,7 відсотків річних. Позивач передав банку договір про банківський строковий вклад в заставу забезпечення виконання зобов’язання за Договором про відкриття кредитної лінії. У зв’язку з чим, позивачем було укладено два договори, відсоткова ж ставка за кредитним договором у доларах США становила 13,7 відсотків річних, а за депозитним договором в національній валюті України 15,7 процентів річних. Таким чином, різниця у відсоткових ставках була на користь позивача. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Кредитний договір №592-038Д від 03 березня 2008 року визнано недійним, у зв’язку з чим кожна із сторін за кредитним договором зобов’язана повернути другій стороні всі суми, що вона одержала на виконання цього договору у грошовій одиниці - гривні, по курсу який діяв на момент укладення договору кредиту та на момент здійсненням виплат позивачем відсотків за користування кредитним договором. Повернуто позивачу суму депозиту за договором №1-7/13615 від 01 квітня 2008 року, яка була відібрана відповідачем в погашення заборгованості за кредитним договором №592-038Д від 03 березня 2008 року. Стягнуто нараховані, але невиплачені відсотки за депозитним договором №1-7/13615 від 01 квітня 2008 року, а саме: нараховані за період з 01 квітня 2008 року по 01 вересня 2008 року, але невиплачені відсотки у сумі 490 853 грн. 83 коп., нараховані, але невиплачені відсотки за лютий, березень 2009 року у сумі 188 851 грн. 50 коп. . Позовні вимоги про зобов’язання банк філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит» перерахувати з рахунку № 26005051445001 відкритого за договором № 14450 грошові кошти у сумі 37 000 грн. на р/рахунок № 35425009000739 на користь КУ «Центральна поліклініка № 1» Хортицького району м. Запоріжжя залишені без задоволення. АТ« Банк «Фінанси та Кредит», від імені якого діє філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит», подало апеляційну скаргу, в якій пославшись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Вислухавши доповідача, перевіривши обгрунтованість та законність постановленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У відповідності до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Як встановлено судом і таке вбачається з матеріалів справи, 03 березня 2008 року між позивачем та відповідачем було підписано кредитний договір №592-038Д про надання кредиту в сумі 1 415 000 доларів США. Пославшись на надані у справі докази, суд першої інстанції прийшов обґрунтованого висновку, що підписання зазначеного договору про надання споживчого кредиту стало наслідком чисельного порушення норм чинного законодавства та прав позичальника, як споживача кредитної послуги, з боку філії Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит», а саме: 1. Невиконання переддоговірної роботи з позичальником. Згідно п. 2. ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; д) суму, на яку кредит може бути виданий; є) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні виграти, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо): є) строк, на який кредит може бути одержаний; ж) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів. їх частоту та обсяги; з) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; и) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; і) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те. від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; к) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Вказані вимоги до переддоговірної роботи з позичальником встановлені також положеннями Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені Постановою національного банку України від 10.05.2007р. №168, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.05.2007р. Ця інформація майже в повному обсязі не була надана Позивачу, таким чином в порушення вказаних норм Відповідачем не надана інформація про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту. Ч. 2 п. 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»: У договорі про надання споживчою кредиту зазначаються: - детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача. Детальний розпис загальної вартості кредиту відсутній. Таким чином відсутня істотна умова договору - ціна (ст. 632 ЦК України). Згідно ч. 2 п. 2. ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надасться або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Згідно п. 1. ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 22е) цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. 2. Зміст правочину суперечить чисельним нормам законодавства України, тексі якого складений Відповідачем носить положення, які значно погіршили стан позивача. Договір про надання споживчого кредиту суперечить ряду норм чинного законодавства, а саме: - Відповідач надавши кредит у доларах СІНА порушив норми статті 99 Конституції України, статті 524 Цивільного Кодексу України. ст. З Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 6. 7 Постанови Національного банку України №200 від 30.05.2007 «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», тому вважає, що використання відповідачем долара СІПА. як предмету кредитування за споживчим кредитом є внесення в кредитний договір умови яка є дискримінаційною (такою, що в супереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду позичальника), що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій. Що дає право для позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вимагати в цілому кредитний договір недійсним. Відповідно до пунктів 6.1, 6.2 кредитного договору позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі 1 % від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення, а за ненадання позичальником банку у встановлені строки будь-яких документів сплачує штраф у розмірі 10% від загальної суми отриманих кредитних ресурсів. Вказані пункти договору порушують вимоги ст. З ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» : розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. ГІ. 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»: Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. 3. Застосування іноземної валюти при споживчому кредитуванні населення. Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобовэязаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію. або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язань. Чинний Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання. Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має бути виражене грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначній грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України» гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування па рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. Відповідно до статі 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку пінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином, враховуючи вищевикладене надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», пункту 1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Приймаючи до уваги, що в договорі був визначений обов’язок позивача по оплаті процентів за користування кредитом в іноземній валюті, вважаємо, що іноземна валюта долар США -- використовувалась у спірних правовідносинах між сторонами як засіб платежу, що потребує наявності індивідуальної ліцензії НБУ. Проте, індивідуальна ліцензія, на надання філією Запорізьке РУ "АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на отримання ОСОБА_3 кредиту в іноземній валюті та ведення по ньому платежу в іноземній валюті жодною стороною не отримувалась, внаслідок чого, з урахуванням вимог ст.524 ЦК України, неправомірним є вираження грошових зобов'язань у спірному кредитному договорі в іноземній валюті, а не в гривні України. Більш гою, АТ «Банк «Фінанси та Кредит» від імені якого діє філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит» не надано доказів і про наявність в них генеральної ліцензії. У зв’язку з тим, що вказана ліцензія у позивача і відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором №592-038Д від 03.03.2008р. суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Положенню «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу». Наявність банківської ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та не робить укладений кредитний договір законним. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов'язкового вираження зобов'язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені статтею 524 Цивільного кодексу України. Крім того, на день укладання кредитного Договору іноземний курс валюти становив 1 USD = 5,05 гри., та на сьогоднішній день становить 1 USD = 7.99 гри. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку позичальнику необхідно сплачувати, в зв'язку із чим значно погіршився його фінансовий стан. Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одною із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у статті З Цивільного кодексу України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так. як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов’язків на шкоду позичальника, споживача кредитних послуг. Несправедливістю є зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США. що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону банк покладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір пункт), що значно погіршує становище позичальника, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій. Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими. якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс Договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Таким чином, кредитний договір має бути в цілому на вимогу споживача визнаним недійсним. Згідно із статі 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 статі 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів частиною 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов"язана повернути другій стороні у натурі все що вона одержала на виконання цього правочину. У разі застосування наслідків недійсності правочину позивач повинен повернути відповідачеві суму наданого кредиту, а саме 1 415 000 доларів США. що в еквіваленті на момент надання коштів за офіційним курсом НБУ по ставці 5,05 грн. у відношенні до 1 долару США (курс НБУ на 03.03.2008р.) . що складає 7 145 750 грн. Відповідач повинен повернути позивачеві сплачені платежі за кредитом, а також Тим самим, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження доказами, у зв'язку з чим не можуть бути прийняті до уваги. За таких обставин , судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції з’ясовані всі обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, дана належна оцінка письмовим доказам у сукупності з доводами сторін, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи . викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновки суду першої інстанції, тому підстав для скасування рішення немає. Керуючись ст. ст. 307,308,314,317 ЦПК України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу АТ« Банк «Фінанси та Кредит», від імені якого діє філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит», відхилити. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2010 року у цій справі залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення. Головуючий: судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10270282

Я в "правосудії" виклав узагальнення по кредитах, там є по підсудності: 4. Питання визначення кола осіб, які беруть участь у справах даної категорії. Суди вірно визначали коло осіб, які беруть участь у справах даної категорії, виходячи при цьому з кола учасників договорів. Так, при розгляді справ з участю ВАТ КБ „Надра”, суди враховували, що, як правило, договори вкладу (депозиту) були укладені позивачами у відділенні банку Львівського регіонального управління. Відповідно до Положення про Центральне відділення філії ВАТ КБ „Надра” Львівське регіональне управління, здійснює свою діяльність від імені юридичної особи, в тому числі має право на приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб, є структурною одиницею ВАТ КБ „Надра”. Відділення банку здійснює банківську діяльність від імені банку та обслуговує фізичних осіб, в тому числі позивачів щодо строкового вкладу банку (депозиту), однак належною стороною в справі є саме юридична особа - ВАТ КБ „Надра”, а виходячи з повноважень відділення банку, спори з приводу повернення вкладу та процентів за користування коштами можуть бути подані до суду за місцезнаходженням такого відділення. В той же час іноді суди цього не враховували. Так, невірне визначення статусу філії банку було підставою для скасування рішення Франківського районного суду м.Львова від 13 березня 2009 року при розгляді цивільної справи за апеляційною скаргою ВАТ АБ «Укргазбанк» в особі Львівської філії на це рішення. Цим рішенням було задоволено позов Г.О. до Львівської філії ВАТ АБ „Укргазбанк” про дострокове розірвання договорів та стягнення грошових коштів. Достроково розірвано договори за №№ 231/10, 130/10, 63/10 укладені 17 жовтня 2007 року між Г.О. та Львівською філією ВАТ АБ «Укргазбанк». Стягнуто з Львівської філії ВАТ АБ «Укргазбанк» на користь Г.О. грошові кошти внесені ним за цими договорами відповідно в сумі: 158126 грн.02 коп., 42555 доларів США 90 центів, 43742 євро 50 центів та 30 грн. за ІТЗ і 51 грн. судового збору. В дохід держави з Львівської філії ВАТ АБ «Укргазбанк» стягнуто 9113 грн.50 коп. судового збору. В апеляційній скарзі ВАТ АБ «Укргазбанк» просив рішення скасувати та в позові відмовити, оскільки позивачем по справі відповідачем визначено та притягнуто судом Львівську філію ВАТ АБ «Укргабанк», яка не являється юридичною особою, що суперечить вимогам ст.30 ЦПК та ст.95 ЦК. 12 травня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду розглянувши апеляційну скаргу, ухвалила рішення Франківського райсуду м.Львова від 13 березня 2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд суду першої інстанції (справа №1540 /2009 р. тут і надалі зазначено номер справи в апеляційному суді). При цьому заначено, що депозитні договори, які позивач просив достроково розірвати, укладено між ним та ВАТ АБ «Укргазбанк», який по ним відкрив депозитні рахунки, та прийняв грошові кошти в різній валюті, які зобов»язувався повернути в обумовлений сторонами строк. Відповідно до ч.2 ст.30 ЦПК України відповідачем по справі може бути юридична особа. Львівська філія є структурним підрозділом ВАТ АБ «Укргазбанк» без статусу юридичної особи. Однак позивач визначив відповідачем не ВАТ АБ «Укргазбанк», а його структурний підрозділ – Філію. Суд в порушення вимог ст.33 ЦПК України не вирішив питання заміни неналежного відповідача на належного та не притягнув до участі в справі в якості відповідача ВАТ АБ «Укргазбанк», а відповідно не вирішив вимоги про розірвання з ним Договорів та повернення по ним грошових коштів, тобто вирішив питання про права і обов»язки сторони по депозитних договорах, фактично звільнивши її від обов»язку про повернення грошових коштів, тому рішення відповідно до п.4 ч.1 ст.311 ЦПК України підлягає обов»язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд суду першої інстанції. Аналогічні підстави для скасування були при розгляді цивільну справу за апеляційною скаргою ВАТ «Банк»Фінанси та Кредит» на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 13 квітня 2009 року. Оскаржуваним рішенням було задоволено позов Ц.І. до Філії ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про дострокове розірвання строкового депозитного договору, повернення вкладених коштів з нарахуванням процентів та відшкодування завданих збитків. Постановлено розірвати депозитний договір №350Ф-Х-Г/2007 «Перспектива» укладений 16 жовтня 2007 року між Ц.І. та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит». Зобов»язано Філію ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» повернути Ц.І. вкладені нею грошові кошти в сумі 250000 гривень 00 коп. та нарахувати і виплатити їй проценти у відповідності до п.2.5 Договору у національній валюті. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено за безпідставністю. 13 липня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду розглянувши апеляційну скаргу, ухвалила рішення суду від 13 квітня 2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд суду першої інстанції (справа №2054 /2009 р). При цьому заначено, що Депозитні договори, які позивач просив достроково розірвати, укладено між ним та ВАТ АБ «Укргазбанк», який по ним відкрив депозитні рахунки, та прийняв грошові кошти в різній валюті, які зобов»язувався повернути в обумовлений сторонами строк. Відповідно до ч.2 ст.30 ЦПК України відповідачем по справі може бути юридична особа. Львівська філія є структурним підрозділом ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» без статусу юридичної особи. Однак позивач визначив відповідачем не ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», а його структурний підрозділ – Філію. Такі порушення є в поодиноких випадках. Як правило, суди вірно визначають, що стороною у цивільному процесі є саме юридична особа, а не її структурний підрозділ без прав юридичної особи. 5. Питання визначення підсудності у справах даної категорії. Відповідно до розділу ІІІ ( позовне провадження) глави І (підсудність) ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами. Позови по вирішенню спорів, які випливають з кредитних відносин пред’являються в суд за місцем проживання відповідача – фізичної особи та місцем знаходження відповідача – юридичної особи ( ст. 109 ЦПК України, надалі ЦПК). Згідно ч.7 ст. 110 ЦПК України позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред’являтися також за їх місцезнаходженням. На розгляді судів перебували численні справи за позовами громадян до відкритого акціонерного товариства комерційний банк (далі ВАТ КБ) „Надра” про стягнення грошових коштів за договором вкладу та відшкодування моральної шкоди, в яких представники банку оскаржували ухвали про відкриття провадження у справах. Як правило, апелянт посилався на те, що Центральне відділення філії ВАТ КБ „Надра” Львівського регіонального управління не є юридичною особою, предметом діяльності якої є лише надання банківських послуг, а юридична особа – ВАТ КБ „Надра”, знаходиться в м. Києві і остання не надавала повноважень відповідачу на представництво перед судовими органами При вирішенні таких справ апеляційним судом враховувалось, що статтею 2 Закону „Про банки і банківську діяльність” визначено, що філією банку є відокремлений структурний підрозділ банку, що не має статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені банку. Відділення банку здійснює банківську діяльність від імені банку та обслуговує фізичних осіб, в тому числі позивачів щодо строкового вкладу банку (депозиту), а відтак спори з приводу повернення вкладу та процентів за користування коштами може бути подана до суду за місцезнаходженням такого відділення й х врахуванням вимог ст. 93 ЦК України щодо місцезнаходження юридичної особи. Так, ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 13 лютого 2009 року було відкрито провадження у справі за Д.Є. до Центрального відділення філії ВАТ КБ „Надра” Львівського регіонального управління про стягнення грошових коштів за договором вкладу та відшкодування моральної шкоди (Справа №22ц-1211/09). Оскаржуючи ухвалу представник ВАТ КБ „Надра”, просив її скасувати та ухвалити нову, якою зупинити провадження у справі до припинення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, а справу передати на розгляд Шевченківському районному суду м. Києва, посилаючись на те, що судом відкрито провадження з порушенням правил підсудності. Також, апелянт посилався на те, що відповідач не є юридичною особою, предметом діяльності якої є лише надання банківських послуг, а юридична особа – ВАТ КБ „Надра”, знаходиться в м. Києві і остання не надавала повноважень відповідачу на представництво перед судовими органами. Крім того апелянт зазначав, що у зв’язку зі значним відтоком пасивів ВАТ КБ „Надра” (депозитів) та одночасним зменшенням поступлень від активів (погашення кредитів), що вплинуло на ліквідність банку, Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 59 від 10.02.2009 р. про призначення тимчасової адміністрації у ВАТ КБ „Надра” на уведений мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців – до 10.08.2009 р. Колегія суддів не знайшла підстав для задоволення апеляційної скарги та в ухвалі від 06 квітня 2009 року зазначила наступне. Статтею 95 ЦК установлено, що філією юридичної особи є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Відповідно до ч.7 ст.110 ЦПК позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред’являтися за їх місцезнаходженням. Статтею 2 Закону „Про банки і банківську діяльність” визначено, що філією банку є відокремлений структурний підрозділ банку, що не має статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені банку. Аналізуючи наведені норми та те, що договір вкладу (депозиту) був укладений позивачем у відповідача, останній, відповідно до Положення про Центральне відділення філії ВАТ КБ „Надра” Львівське регіональне управління, здійснює свою діяльність від імені юридичної особи, в тому числі має право на приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб, є структурною одиницею ВАТ КБ „Надра”, можна дійти висновку, що зміст викладеного кореспондується зі змістом ч.7 ст.110 ЦПК. За таких обставин, ураховуючи, що відділення банку здійснює банківську діяльність від імені банку та обслуговує фізичних осіб, в тому числі позивача щодо строкового вкладу банку (депозиту), а відтак спори з приводу повернення вкладу та процентів за користування коштами може бути подана до суду за місцезнаходженням такого відділення. Тому колегія суддів прийшла до висновку, що ухвала районного суду відповідає вимогам ЦПК, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її зміни чи скасування немає. Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 25 червня 2009 року залишено без змін ухвалу Галицького районного суду м. Львові від 18 березня 2009 року, якою відкрито провадження у справі за позовом К. М. до ВАТ КБ «Надра» про повернення вкладу (Справа № 22ц-18830). Колегія суддів в ухвалі вказала наступне. Як вбачається з матеріалів справи, позов виник з діяльності відділення №53 Філії ВАТ КБ «Надра» Львівське регіональне управління, що знаходиться за адресою: м. Льві, вул.Коперника,4. Відповідно до ч. 7 ст. 110 ЦПК України, позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням. За змістом ч.8 ст. 110 ЦПК України, позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред’являтися також за місцем виконання цих договорів. Згідно довіреності від 25 лютого 2009 року, виданої тимчасовим адміністратором ВАТ КБ «Надра» П.М. - представнику філії ВАТ КБ «Надра» ЛРУ, останній наділений повноваженнями представляти інтереси і вести справи від імені ВАТ КБ «Надра» у всіх установах, підприємствах, організаціях, а також у всіх судах з правами, передбаченими законодавством для позивача, відповідача, кредитора, стягувача, третьої особи, тому доводи апеляційної скарги про протилежне не заслуговують на увагу як голослівні. З врахуванням того, що відділення банку здійснює банківську діяльність від імені банку та обслуговує фізичних осіб, в тому числі позивача, щодо строкового вкладу банку(депозиту), спори з приводу повернення вкладу та процентів за користування коштами може бути подано до суду за місцезнаходженням такого відділення. Таким чином, оскаржувана ухвала про відкриття провадження у справі постановлена з дотриманням правил підсудності, відповідає вимогам ст. 122 ЦПК України та не суперечить положенням п.п.7,8 ст.110 ЦПК України, тому підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачала. По аналогічних справах суди вірно постановляли ухвали про відкриття провадження. Так, ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 13 липня 2009 року залишено без змін ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 6 квітня 2009 року, якою відкрито провадження у справі за позовом за позовом Т.П. до ВАТ КБ „Надра” про стягнення коштів за депозитним договором (Справа № 22ц-1941 ). В ухвалі апеляційного суду зазначено, що між позивачем та відповідачем в особі його відділення №18 укладено Договір на строковий депозитний гривневий вклад за місцем знаходження вказаного відділення, яке здійснює свою діяльність від імені банку та в його інтересах в м.Сокалі, виконання договору у вигляді видачі вкладу також здійснюється за місцем знаходження цього відділення, це є територія Сокальського районного суду, а тому Т. П. мав право подати позов саме у вказаний суд. Тому суд, відкривши провадження у справі, правил підсудності відповідно до ч.ч.7,8 ст.110 ЦПК України не порушив. По справі Миколаївського районного суду Львівської області за позовом Т.М. до ВАТ КБ „Надра” та його Відділення №22 про стягнення коштів за депозитним договором відповідач просив ухвалу про відкриття провадження скасувати та передати справу до Шевченківського районного суду м.Києва за місцем знаходження відповідача – юридичної особи ВАТ КБ «Надра», оскільки ні відділення банку, ні його Львівська філія юридичними особами не являються, тому у суду не було передбачених ст.110 ЦПК України підстав для відкриття провадження у справі за місцем проживання позивача. Встановлено, що між позивачем та відповідачем в особі його відділення №22 укладено Договір про комплексне банківське обслуговування та відкрито рахунки по ТП «Базовий» за місцем знаходження вказаного відділення, яке здійснює свою діяльність від імені банку та в його інтересах в м.Новий Розділ Миколаївського району Львівської області, виконання договору також здійснюється за місцем знаходження цього відділення, це є територія Миколаївського районного суду, а тому Т.М. мав право подати позов саме у вказаний суд. На підставі наведеного колегія суддів прийшла до висновку, що суд, відкривши провадження у справі, правил підсудності відповідно до ч.ч.7,8 ст.110 ЦПК України не порушив.Тому ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 13 липня 2009 року залишено без змін ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 18 березня 2009 року, якою відкрито провадження у справі за позовом за позовом Т.П. до ВАТ КБ „Надра” про стягнення коштів за депозитним договором (Справа № 22ц-1977 ). Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 21 квітня 2009 року залишено без змін ухвалу Галицького районного суду м. Львові від Личаківського районного суду м. Львова від 26 лютого 2009 року у справі за позовом О.Б. до Львівського міського відділення „Гуцульське” Західного головного регіонального управління ЗАТ КБ „ПриватБанк” про стягнення коштів (справа №22ц-1298/09). Представник ЗАТ КБ „ПриватБанк”, в апеляційній скарзі просив її скасувати та постановити нову ухвалу про залишення позовної заяви О.Б. без розгляду, посилаючись на те, що така прийнята з порушенням норм ЦПК, оскільки позов подано з порушенням територіальної підсудності, так як відділення є відокремленою структурною одиницею ЗАТ КБ „ПриватБанк”, не є юридичною особою, а відтак не може бути відповідачем по справі. Крім того, апелянт зазначає, що стороною договору був ЗАТ КБ „ПриватБанк”, а не структурна одиниця. Судовою колегією встановлено, що оскаржуваною ухвалою відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом, відповідно до якого позивач просив стягнути з відповідача суму грошових коштів, які були внесені його матір'ю на депозит відповідно до договору від 03.10.2007 р. терміном на 12 місяців. 09.05.2008 р. мати позивача померла, а він, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29.01.2009 р., є спадкоємцем зазначених коштів, що були внесені на депозит та прийняті відповідачем. Таким чином є спір щодо діяльності відділення (філії) юридичної особи. Згідно зі ст.93 ЦК місцезнаходження юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Статтею 95 ЦК установлено, що філією юридичної особи є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Відповідно до ч.7 ст.110 ЦПК позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред’являтися за їх місцезнаходженням. Статтею 2 Закону „Про банки і банківську діяльність” визначено, що філією банку є відокремлений структурний підрозділ банку, що не має статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені банку. Відповідно до Положення про Львівське міське відділення „Гуцульське” філії „Західне головне регіональне управління” Закритого акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк” (далі Положення) зазначене відділення є структурною одиницею ЗАТ КБ „ПриватБанк”, створене з метою поліпшення обслуговування клієнтів шляхом надання банківських послуг, не є юридичною особою, але має право виконувати функції та операції у межах отриманих ЗАТ КБ „ПриватБанк” від Національного банку України банківської ліцензії, зокрема – приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб, крім міжбанківських депозитів. Аналізуючи наведені норми, колегія суддів прийшла до висновку, що зміст Положення кореспондується зі змістом ч.7 ст.110 ЦПК. За таких обставин, ураховуючи, що відділення банку здійснює банківську діяльність від імені банку та обслуговує фізичних осіб, вказана позовна заява може бути подана до суду за місцезнаходженням такого відділення. Тому судова колегія прийшла до вірного висновку, що позовну заяву О.Б. Личаківським районним судом м. Львова було прийнято без порушення правил підсудності, а відтак апеляційну скаргу слід відхилити, а ухвалу Личаківського районного суду м. Львова про відкриття провадження у справі слід залишити в силі.

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2010 р. № 10/215-09 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губенко Н.М., суддів: Барицької Т.Л., Мирошниченка С.В. розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду Сумської області від 07.10.2009 та на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2009 у справі № 10/215-09 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про внесення змін в кредитний договір в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача повідомлений, але не з'явився; ВСТАНОВИВ: Рішенням господарського суду Сумської області від 07.10.2009 у справі №10/215-09 (суддя Малафеєва І.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2009 (судді: Погребняк В.Я., Афанасьєв В.В., Шевель О.В.), відмовлено у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі позивач/ скаржник) до Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (надалі відповідач) про внесення змін у кредитний договір. Скаржник, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити повністю; в обґрунтування підстав касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач надав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить оскаржувані у даній справі судові рішення залишити без змін, вимоги касаційної скарги без задоволення. Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте сторони не скористалися своїм правом бути присутніми у судовому засіданні Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами першої та апеляційної інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який втілюється в положеннях статей 3 та 627 ЦК України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників. Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Частина 1 статті 652 ЦК України, на підставі якої пред'явлено даний позов, передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна договору з цієї підстави на вимогу заінтересованої сторони в судовому порядку можлива за наявності одночасно чотирьох умов, вказаних у частині другій статті 652 ЦК України, а саме: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Сторона, яка вимагає розірвання або зміни договору у рамках ст. 652 ЦК України, повинна довести, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна не настане. Ця ж сторона повинна довести, що її вина в неусуненні причин, які призвели до зміни обставин, відсутня. Серед причин, які на думку позивача, обумовили необхідність внести зміни до договору, позивач посилається на виникнення світової фінансової кризи, яку сторони не могли передбачити в момент укладення кредитного договору. Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що посилання позивача на настання фінансової світової кризи, за встановленої судами відсутності згоди відповідача на внесення змін у кредитний договір №012/15-12/3362 від 20.03.2008, не може вважатися істотною зміною обставин в розумінні ч.ч. 1, 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, оскільки економічна криза в країніносить загальний характер та у повній мірі стосується обох договірних сторін , а тому не може бути віднесена до зміни обставин, якими сторони керувались при укладанні кредитного договору №012/15-12/3362 від 20.03.2008, та, відповідно, підставою для внесення змін до вказаного кредитного договору. Отже, судами попередніх інстанцій встановлено, з висновками яких погоджується і колегія суддів касаційної інстанції, що позивачем в порушення приписів ст. 33 ГПК України не було доведено наявність обставин, передбачених ст. 652 ЦК України, що могли б бути підставою для зміни умов кредитного договору №012/15-12/3362 від 20.03.2008. Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції відзначає, що при розгляді даної справи є правомірним застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни прийнятих у справі судових рішень. При цьому, усі доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. З огляду на викладене, а також враховуючи те, що: скаржник всупереч приписам частини другої статті 4 3 , статей 33 і 34 ГПК України не довів у судах першої та апеляційної інстанцій належними і допустимими доказами ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог; касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 названого Кодексу не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази; визначених законом підстав для скасування оскаржуваних рішень не вбачається. Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2009 та рішення господарського суду Сумської області від 07.10.2009 у справі № 10/215-09 без змін. Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО Судді Т.Л. БАРИЦЬКА С.В. МИРОШНИЧЕНКО http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8212880

А Баба-яга - проти! ((( Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі : головуючого Григор’євої Л.І., суддів: Балюка М.І., Барсукової В.М., Косенка В.Й., Луспеника Д.Д., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про розірвання кредитних договорів, в с т а н о в и л а : У червні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 20 грудня 2007 року між ним та відповідачем укладено кредитний договір № 012/03-11/752. У забезпечення його виконання також уклали договір іпотеки № 012/01-11/1193 від 20 грудня 2007 року та договір поруки № 012/03-11/1193 від 20 грудня 2007 року. Розмір та валюта кредитного договору - 160 тис. доларів США. З 2007 року ним здійснено 17 планових погашень боргу без порушень умов цього кредитного договору. Залишок боргу по кредиту станом на 1 червня 2009 року становить 136 655, 63 долари США. 20 грудня 2007 року між ними укладена генеральна кредитна угода № 46 та у забезпечення її виконання договір іпотеки № 010103-11/1195 від 20 грудня 2007 року, а також договір поруки № 010/03-11/1196 від 20 грудня 2007 року, додаток № 1 до генеральної кредитної угоди № 46 від 20 грудня 2007 року та додаток № 2. Розмір та валюта кредитного договору становить 330 тис. доларів США. З 2007 року ним здійснено 17 планових погашень боргу без порушення умов кредитного договору і залишок боргу по кредиту станом на 1 червня 2009 року становить 317 821, 22 доларів США. 30 січня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір № 010/03-11/41 та у забезпечення його виконання договір іпотеки № 010/03-11/64 від 30 січня 2007 року й договір поруки. Розмір кредитного договору становив 128 600 доларів США. З 2007 року ним здійснено 27 планових погашень боргу і залишок боргу по кредиту становить 113 877,98 доларів США. 31 липня 2007 року між ними укладено кредитний договір № 010/03-11/496 та у забезпечення його виконання договір іпотеки № 010/03-11/785 й договір поруки № 010/03-11/784. Розмір та валюта кредитного договору становила 202 тис. доларів США. ОСОБА_6 здійснено 21 планове погашення боргу та залишок несплати становить 179 065,01 доларів США. 22 липня 2008 року між ними укладено ще один кредитний договір № 010/03-11/224 та у його забезпечення договір іпотеки, додаткова угода до кредитного договору та договір про внесення змін до договору іпотеки. Розмір кредиту складав 196 тис. доларів США. Залишок несплати кредитних виплат становив на 1 червня 2009 року 189 039, 23 доларів США. Вважає, що зазначені кредитні договори, а також пов’язані з ними договори іпотеки та поруки підлягають розірванню, оскільки протягом четвертого кварталу 2008 року відбулася істотна зміна обставин, якими він керувався, укладаючи ці договори, а саме значне зростання курсу долару США по відношенню до гривні ( до 52,5 %), що потягло за собою значне подорожчання кредитного ресурсу та суттєве зменшення ціни об’єкту нерухомого майна-предмета іпотеки та призвело до неможливості виконати взяті на себе зобов’язання. Зміна обставин є настільки істотною, що якби він міг перебачити ситуацію, яка склалася, то утримався б від укладання цих кредитних договорів або уклав їх на інших умовах, у тому числі в національній валюті. Просив розірвати зазначені кредитні договори на підставі ст. 652 ЦК України. Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 червня 2009 року позов ОСОБА_6 задоволено, розірвано укладені ним кредитні договори. Визнано наслідком розірвання кредитних договорів виплату ОСОБА_6 банку залишку боргу у строки, передбачені договорами. Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 18 серпня 2009 року рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 червня 2009 року залишено без змін. У касаційній скарзі відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» ставиться питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій у зв’язку з порушенням судами норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового рішення про відмову в позові. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили із того, що зміна курсу іноземної валюти є істотною зміною обставин укладених між ОСОБА_6 та банком валютних кредитних договорів, яка погіршує становище позивача за його зобов’язаннями перед ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”, що згідно з вимогами ст. 652 ЦК України є підставою для розірвання цих договорів. Проте погодитися з такими висновками судів не можна. Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах. Встановлено, що згідно з п. 1.12.6 кредитних договорів, зокрема договорів № 010/01-11/753 від 20 грудня 2007 року, № 010/03-11/754 від 20 грудня 2007 року, що укладені в рамках генеральної кредитної угоди № 46 від 20 грудня 2007 року, та які є її невід’ємними частинами, а також договору № 010/03-11/224 від 22 липня 2008 року позичальник свідчить, що всі ризики, пов’язані з істотною зміною обставин, з яких позичальник виходив при укладенні цього договору, договору застави, позичальник приймає на себе, і такі обставини не є підставою для зміни або розірвання цього договору, договору застави, а також невиконання позичальником зобов’язань за вищезазначеними договорами. Згідно з п. 1.12.2 договорів сторони погодили, що з укладенням цих договорів досягли згоди з усіх його істотних умов та не існує будь-яких умов, які можуть бути істотними та необхідними за змістом цих договорів. Проте суди, ухвалюючи рішення про розірвання кредитних договорів, укладених між ОСОБА_6 та банком, не звернули уваги на умови укладених між сторонами кредитних договорів, зокрема щодо того, що усі ризики, пов’язані з істотною зміною обставин, з яких позичальник виходив при укладенні цих договорів, він приймає на себе та вони не є підставою для зміни чи розірвання цих договорів, тобто, вирішуючи для себе зміну курсу валюти кредитного договору як істотну обставину, з якої ОСОБА_6 виходив, укладаючи ці договори, ризик зміни цієї істотної обставини він несе самостійно. Оскільки обставин, за яких спірні кредитні договори підлягають розірванню, судами не встановлено, а наведені в судових рішеннях не є підставою для розірвання цих договорів за положеннями ст. 625 ЦК України, рішення судів першої та апеляційної інстанцій згідно з вимогами ст. 341 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про розірвання кредитних договорів. Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів в и р і ш и л а : Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 18 серпня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_6 до відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про розірвання кредитних договорів відмовити. Рішення оскарженню не підлягає. Головуючий Л.І. Григор’єва Судді: М.І. Балюк В.М. Барсукова В.Й. Косенко Д.Д. Луспеник http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9341987

А може позов - це хід конем? Тепер на підставі цього рішення поручитель/майновий поручитель (якщо такий є) подає позов вже не про розірвання договору поруки/застави/іпотеки, а позов про визнання зобов"язань по такому договору припиненими, оскільки він носить похідний характер від основного зобов"язання. А рішення вступило в силу і є преюдиційним фактом.При цьому в І позові в банку може виникнути ілюзія, що всьо чотко, забезпечення є і особливо хвилюватися не треба. Та і суддя не говорить сакраментальну фразу: "Ну гроші брали, то їх треба віддавати!".

Н-да, рішення неадекватне. Якщо бабло береш, то хоть не пиши дурниць.- основна сума боргу – 149447,00 (сто сорок дев’ять тисяч чотириста сорок сім) доларів США 00 центів, що в еквіваленті до національної валюти по курсу НБУ – 7,97 грн. за 1 долар США, становить 1 191 092, 59( один мільйон сто дев’яносто одна тисяча дев’яносто дві) гривні 59 копійок; - заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами - 34 287,13 ( тридцять чотири тисячі двісті вісімдесят сім) доларів США 13 центів, що в еквіваленті до національної валюти по курсу НБУ – 7,97 грн. за 1 долар США, становить 273 268,43 ( двісті сімдесят три тисячі двісті шістдесят вісім) гривень 43 копійки; - пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 542 857,34 ( п’ятсот сорок дві тисячі вісімсот п’ятдесят сім) гривень 34 копійки Впізнаю "Фінанси і кредит". В них пеня в договорах - 1% за кожен день, комісійні захмарні. Вот і виходять катастрофічні суми. Найбільш безграмотні кредитні договори, які я бачив. Одне задоволення по них працювати. А рішення скасують і судді дадуть втик.

Згадується діалог Джона Поллака і касирші в фільмі "Дежа вю":- К: Это не деньги! - П: Доллары это не деньги??? А все правильно. Долари це не гроші в Україні. Розміщу кусочок своїх "домислів" (Тут використовув і форум, зокрема Неймлесса): 2. Єдиним законним платіжним засобом в Україні є гривня. У ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» дане визначення банківського кредиту - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми; Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Відповідно до ст. 35 Закону України „Про Національний банк України” гривня, як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України. Відповідно до ст. 32 Закону України "Про Національний банк України" встановлює, що обіг і використання, як засобу платежу, на території України інших грошових одиниць, окрім національної, забороняються. Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” № 15-93 від 1993р., валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань. Відповідно до ст. 3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України. Відповідно до ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Таким чином, ст.192 ЦК України визначає гроші як особливий об’єкт цивільного права, який наділені ознакою засобу платіжу. Поняття «гроші як об’єкт цивільних правовідносин» в Україні стосується виключно гривні. 3. Законодавством встановлений обов’язок щодо вираження договірного зобов’язання у гривні. Ст. 524 Цивільного кодексу України вимагає визначення договірного зобов’язання у гривні. Сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Таким чином дана норма стосується вираження зобов’язання в іноземній валюті лише у якості еквівалента і не стосується розрахунків за договором. Грошове зобов'язання як кредитора, так і позичальника у кредитному договорі не виражене у грошовій одиниці України - гривні, отже, у такому договорі не може бути визначений грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті Права виражати зобов’язання в іноземній валюті надається лише у випадку, коли сторона договору займається зовнішньоекономічною діяльністю та має відповідні дозволи і ліцензії. Оскільки зобов’язання сторін по кредитному договору є грошовими, ціна договору є його істотною вимогою; порушення закону в цій частині призводить до недійсності договору. 4. Іноземна валюта в Україні з точки зору права не є «грошовими коштами» і її використання може відбуватися лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно ст. 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи; Оскільки національна валюта є невід’ємною ознакою суверенітету держави, стосовно іноземної валюти на території України застосовується принцип публічного права – «дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Згідно ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Оскільки єдиним законним платіжним засобом в Україні є гривня, іноземна валюта на території Україні, за загальним правилом, не володіє ознакою платіжного засобу, тобто вона в розумінні законодавства не є грошима. Іноземна валюта відноситься до речей, виражених родовими ознаками, використання яких обмежене законом. Поняття «грошові кошти» включає в себе іноземну валюту лише у випадках, коли вона може виступати у якості платіжного засобу, наприклад при оплаті зовнішньоекономічних контрактів чи при придбанні товарів у магазинах безмитної торгівлі. Таким чином, статус іноземної валюти, випадки, порядок та умови її використання іноземної валюти повинні визначатися виключно законом. 5. Жодним законом чи іншим актом законодавства не передбачена можливість надання банком-резидентом кредитів у іноземні валюті іншому резиденту для розрахунків на території України. Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. В той же час ні жодний закон чи інший акт ззаконодавства не передбачає права банку-резиденту надавати резиденту споживчі кредити в іноземній валюті, яка володіє в Україні ознакою засобу платежу. Чинне законодавство встановлює лише умови і порядок використання іноземної валюти при наданні кредитів лише резидентом - нерезиденту і нерезидентом – резиденту, а саме Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затверджене Постановою НБУ № 270 від 17.06.2004 року. Саме цих випадків і стосується п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає надання надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Ч. 6 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи», передбачено, що фінансові установи мають право надавати кредити, позики в іноземній валюті фізичним особам — резидентам і нерезидентам, які не займаються підприємницькою діяльністю, тільки для оплати послуг нерезидентам за лікування та навчання за кордоном. У той же час, цим законом не зупинено і не скасовано жодної норми законодавства. Це пояснюється тим, що жодним нормативно-правовим актом не передбачена можливість надання банком-резидентом кредитів у іноземні валюті іншому резиденту для розрахунків на території України. Таким чином, надання резиденту кредитів у іноземні валюті для розрахунків на території України є незаконним. Користуйтеся, розвивайте, і чужого научайтесь і свого не цурайтесь... )))

Робіть все по ЦПК. 1. Заява про оскарження в 10 дений термін. Потім апеляційна скарга. Н віть якщо рішення нема на руках, його все одно оскаржуйте. Потім скаргу завжди можна поправити.

Та рішення КС - просто розмусолює право на апел оскарження ухвал, а стосується відмоми в забезпеченні. - (справа про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду) Справа N 1-30/2010 28 квітня 2010 року N 12-рп/2010.Так що особливо не партися, оскаржуйте як звичану ухвалу. Наголосіть про процесуальні порушення, - неознайомлення, не з"ясування обставин і т.д. + необгрунтованість. + клопотання про відновлення строку для оскарження. Додатково - оскаржіть постанову про виконавче провадження, - хоть зупините на час. Якщо в хаті є цінні речі і є загроза їх реалізації в майбутньому - договір позички з ким-небудь (напр. батьки дали вам у тимчасове користування).

Недочитав, соррі. Треба або футбол дивитися або над кредитами думати. А то повна каша получається. ... Але через рік цей маразм було ліквідовано Листом ДПАУ від 17.06.2008 N 6023/6/17-0716. Цікаво, що обидва Листи підписано Сегієм Лекарем.

Треба оскаржити ухвалу про забезпечення до апеляційного суду. По темі - свіже рішення Конст. Суду.Якщо треба докладніше, - завтра. Зараз, соррі, футбол )

Ну, це так, в голову стрелило )Прікол нашого городка: Включення до податкового кредиту відсотків за іпотечним кредитом Віталій Мосейчук, експерт ДПАУ вважає: якщо іпотечний кредит надано в іноземній валюті, то він не може розглядатися як іпотечний кредит, за яким передбачено право платника податку на податковий кредит з податку на доходи громадян. Більшість українських громадян позбавлені права на податковий кредит щодо іпотечних позик. Понад 90% кредитів на купівлю чи будівництво житла в Україні видається в іноземних валютах. Це пов’язано з нижчими ставками на кредити в цих валютах, аніж на кредити в національній валюті України. В Україні іпотечні кредити видаються в доларах США та євро. Однак у європейських країнах, передусім в східноєвропейських, дуже популярними є іпотечні кредити в швейцарських франках через найнижчі ставки на них (які дуже рідко перевищують 4%). Підпунктом 5.3.1 ст. 5 Закону України від 22.05.2003 р. №889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі – Закон) передбачено, що до складу податкового кредиту включається частина суми процентів за іпотечним кредитом, сплаченої платником податку, яка розраховується за правилами, визначеними згідно із ст. 10 цього Закону. Здавалося, що громадяни, які сплачують відсотки за іпотечними кредитами, можуть частину цих відсотків відшкодувати. Але ДПАУ вважає, що більшість українських громадян щодо іпотечних кредитів не має жодних прав на податковий кредит! Річ у тім, що в листі ДПАУ від 26.04.2007 р. №8445/7/17-0717 «Про включення до податкового кредиту процентів по іпотечному кредиту» говориться: «якщо фінансовий кредит на придбання (будівництво) житла було одержано фізичною особою у банківській установі у іноземній валюті, то такий кредит не може розглядатися як іпотечний кредит, за яким згідно із Законом передбачено реалізацію права платника податку на податковий кредит». Більшість іпотечних кредитів в Україні видано в іноземній валюті, і всіх їх одержувачів одним листом ДПАУ просто позбавила права на податковий кредит. ДПАУ посилається на відомчі документи Державної іпотечної установи. Рішенням правління Державної іпотечної установи від 12.09.2005 р. №15 були прийняті Вимоги до іпотечних кредитів (далі – Вимоги), а рішенням від 13.02.2006 р. №35 Стандарти надання, рефінансування та обслуговування іпотечних житлових кредитів (далі – Стандарти). Відповідно до п. 3.2 ст. 3 Вимог надання іпотечних кредитів позичальникам – фізичним особам здійснюється первинним кредитором виключно у грошовій одиниці України – гривні. Погашення іпотечного кредиту та відсотків за його користування здійснюється також виключно у гривнях. Звідси ДПАУ робить висновок, що іпотечний кредит в іноземній валюті не є іпотечним кредитом, відповідно не може бути і мови про податковий кредит. ... http://www.nalogovnet.com/stat_st.php?x=365

Для розминки мозгів (витяг) Теоретичні питання тлумачення договорів Беляневич Олена Анатоліївна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри господарського права Київського національного університету ім. Тараса Шевченка … За смислом норми частини 3 статті 214 нового ЦК при встановленні справжньої волі сторін за угодою важливо надавати їй такого смислу, при якому вона визнається законною, дійсною, тобто коли відсутні передбачені законом підстави для визнання угоди недійсною - нікчемною або оспорюваною. Якщо ж спір виникне по факту нікчемності договору або оспорювання укладеного договору, то в таких випадках суд повинен врахувати і вади волі, і вади волевиявлення [15]. Таким чином, сама по собі неоднозначність розуміння сторонами умов договору не може бути підставою визнання договору неукладеним або недійсним. Разом з тим, практика судів свідчить про інше. Так, в постанові Вищого арбітражного суду по одній із справ, пов'язаній із стягненням заборгованості по орендній платі за договором, який судом було визнано неукладеним, зазначалося, що: “Матеріали справи свідчать, що сторони по-різному розуміють умову додаткової угоди (саме ця обставина й спричинила спір), у зв'язку з чим не можна вважати, що сторонами досягнуто згоди з такої умови договору як орендна плата” [16]. В цьому випадку суд кваліфікував неоднозначне розуміння сторонами тієї чи іншої умови як відсутність згоди між ними. В судовій практиці тлумачення договору може поєднуватися із каузальним тлумачення норм права, оскільки при розгляді спорів, що пов'язані із укладенням, виконанням, розірванням господарських договорів судом так чи інакше з'ясовується відповідність змісту договору вимогам законодавства. Про це свідчать наступні справи. Так, р ішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позов відкритого акціонерного товариства до фірми про визнання недійсним договору купівлі - продажу товарів. Рішення суду мотивовано тим, що на порушення статті 169 ЦК за оспорюваним договором та специфікацією до нього товар підлягав оплаті у доларах США. У заяві до Вищого арбітражного суду України про перевірку відповідних судових актів у порядку нагляду фірма просила їх скасувати, справу направити на новий розгляд, оскільки умови оспорюваного договору сторонами виконано, а наявність специфікації, у якій вартість товару визначена у доларах США, не вплинула на їх виконання. Крім того, на думку заявника, зазначення ціни товару в іноземній валюті слід розцінювати як недосягнення сторонами згоди з однієї з істотних умов договору, а ця обставина не тягне за собою визнання договору недійсним. Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Відповідно до статті 169 ЦК вираження і оплата грошових зобов'язань в іноземній валюті допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законодавством. Згідно зі статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України. Статтею 5 цього Декрету передбачено, що використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави потребує отримання індивідуальної ліцензії Національного банк України. Відповідних доказів отримання такої ліцензії сторонами не надано. Водночас з договору вбачається, що сторонами досягнуто згоди в потрібній формі з усіх його істотних умов, у тому числі й щодо ціни товару, яку зазначено у доларах США. Отже у арбітражного суду немає правових підстав вважати договір неукладеним. Відповідно до статті 48 Цивільного кодексу недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Останній не ставить визнання угоди недійсною у залежність від ступеню її виконання сторонами. З огляду на викладене постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду залишено без зміни [17]. По іншій, схожій, справі господарський суд зайняв протилежну позицію. Спільним підприємством і товариством з обмеженою відповідальністю укладено договір оренди нежитлових приміщень, в якому розмір орендної плати виражено у доларах США. Під час обговорення змін до цього договору сторони не досягли згоди щодо визначення розміру орендної плати. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України. Статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань. Відповідно до статті 35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Названі акти законодавства визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України. Вони не містять заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті. З огляду на викладене умова договору оренди, яка визначає розмір орендної плати в іноземній валюті, не суперечить чинному законодавству України. Відповідно до статті 21 Закону України "Про підприємства в Україні" підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Враховуючи, що зміна умов договору оренди щодо розміру орендної плати можлива лише за взаємною згодою сторін цього договору, у арбітражного суду немає правових підстав змінювати відповідну умову, якщо така плата не підлягає державному регулюванню відповідно до законодавства України [18]. Уявляється, що конструктивний варіант виходу із ситуації, фактично пов'язаної із тлумаченням договорів, запропоновано пунктом 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”: в процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які могли б потягти за собою визнання договору недійсним, зокрема, шляхом укладення нового договору; внесення змін до договору, який не відповідає закону у певній частині; погодження його з відповідним державним органом, якщо це необхідно для даної договору, а таке погодження раніше не було здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права укласти угоду про внесення змін до договору з метою приведення його у відповідність із законом або про розірвання договору. Якщо згадана угода не суперечить чинному законодавству, арбітражний суд у резолютивній частині рішення затверджує її” [19] . Наведені вище справи свідчать про необхідність визначення обсягу тлумачення, іншими словами, які умови договору взагалі можуть бути об'єктом тлумачення. Як уявляється, загальний підхід до розв'язання цього питання має бути наступним. Тоді, коли умова договору сформульована законодавцем як імперативна норма, то вона впливає на сторони незалежно від їх волі. Більш того, як зазначає М.І. Брагинський, узгоджена воля сторін, яка не співпадає з імперативною нормою, має вади, а тому при колізії договірної умови з такою нормою абсолютний пріоритет має остання [20]. Іншими словами, не можна тлумачити таку умову договору, яку сторони взагалі не мають права визначати взаємною згодою. Проілюструємо цю тезу наведеними вище судовими справами. Сторони у відповідних договорах (купівлі-продажу та оренди нежитлових приміщень) визначили грошове зобов'язання в іноземній валюті. Як визначено частиною 1 статті 169 чинного ЦК УРСР, грошові зобов'язання повинні бути виражені і підлягають оплаті в радянській валюті. Аналогічне правило міститься і в новому ЦК: грошове зобов'язання має бути виражене та підлягати виконанню у валюті України, гривня є законним платіжним засобом, обов'язковим для приймання за номінальною вартістю на всій території України. Іноземна валюта, як зазначав Л.А. Лунц, “не є нормальним знаряддям обороту країни”, грошові зобов'язання, що виражені в іноземній валюті, ніде не заохочуються законодавцями, а тому за загальним правилом, що панує в західноєвропейському праві, боржнику дозволяється замість іноземної валюти здійснити платіж грошовими знаками, що знаходяться в обігу в місці платежу ( facultas alternativa ). Ця пільга для боржника походить із середньовіччя і поясняється прагненням усіх урядів по можливості виключити іноземні гроші із сфери обігу [21]. Визнання гривні єдиним законним засобом платежу означає, що гривня є засобом виконання грошового зобов'язання незалежно від бажання кредитора прийняти такий платіж. Таким чином, включення в договір такої умови не повинно тягти за собою визнання його недійсним, оскільки виконання може бути здійснене в сумі, що є еквівалентною визначеній в договорі сумі в іноземній валюті [22]. Якщо сторони в договорі не узгодили інший варіант поведінки, ніж той, що передбачений диспозитивною нормою, то така норма буде поширювати свою дію на відносини між сторонами також незалежно від їх волі. Отже, тлумачити з'ясовувати зміст тієї чи іншої умови договору вважаємо можна в тих випадках, коли сторони мають право сформулювати таку умову самостійно, коли вони у буквальному значенні слова “домовились” про щось, “узгодили” щось. Повний текст - http://www.ceo.kiev.ua/art1.php З.І. А хто може дістати текст: Алісов Євгеній Олександрович. Проблеми правового регулювання грошового обігу в Україні: дис... д-ра юрид. наук: 12.00.07 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2006.?

Та не означає це, що вони там були. Якраз навпаки. Сам був три роки юріком в банку. Так не буває. Якщо вже спецом програвати, - то красиво, незамітно, а не так тупо. + строк на оскарження майже завжди апел. суд поновлює.

"В судове засідання представники Відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль»... не з’явилися повторно, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причину неявки суд не повідомили".Шось тут нечисто. В мене представники банків чомусь завжди з"являються ))) Чи адресу банку ліву (свою) вказали і туди посилалися повістки чи якийсь інший прікол. Треба взяти собі на замітку.

ст. 174 ЦПК4. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Так, що в принципі логічно зразу залучати суд і ставити вимогу про визнання договору іпотеки недійсним. подібна справа (соррі, ссилку в реєстрі не записав): Код суду 0707 Номер стат. звіту 19 Справа № 2-2087/09 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 червня 2009 року м.Мукачево Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області у складі: головуючого - судді Куропятник О.М. при секретарі Стойка В.І. з участю відповідача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Мукачево цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль», ОСОБА_1, Мукачівського РВ ДВС, треті особи без самостійних вимог приватні нотаріуси Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 та ОСОБА_5, про визнання угоди удаваною, визнання угоди дійсною, розірвання договору, визнання договору іпотеки недійсним, визнання права власності на нерухоме майно та земельну ділянку та зобов’язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль», ОСОБА_1, Мукачівського РВ ДВС, треті особи без самостійних вимог приватні нотаріуси Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 та ОСОБА_5, про визнання угоди удаваною, визнання угоди дійсною, розірвання договору, визнання договору іпотеки недійсним, визнання права власності на нерухоме майно та земельну ділянку та зобов’язання вчинити певні дії. Свої вимоги позивач мотивує тим, що в травні 2007 року до нього звернувся його онук, ОСОБА_6, із пропозицією, щоб він йому подарував свій будинок, що знаходиться за адресою: Мукачівський район, с.Чинадієво, вул.. Горького, буд. 37, оскільки позивач є особою похилого віку та на той час важко хворів. На дану пропозицію ОСОБА_2 погодився, за умови, що до смерті він буде проживати у вказаному помешканні. 14.05.2007 року позивач з ОСОБА_1 пішли до нотаріуса Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_5, де уклали договір купівлі-продажу, зареєстрований в реєстрі під № 1442, згідно умов якого позивач продав ОСОБА_1 вказаний будинок. На справді вказані в договорі - купівлі продажу кошти ОСОБА_1 позивачу не сплачував, тому вони фактично укладали договір дарування будинку за адресою: Мукачівський район, с.Чинадієво, вул.. Горького, буд. 37. ОСОБА_1 сказав, що дану угоду вони оформляють як договір купівлі-продажу, оскілки в цьому випадку слід сплачувати меншу суму державного мита за посвідчення договору. Укладенням договору купівлі-продажу між позивачем та ОСОБА_1. було фактично підмінено укладення договору дарування, який насправді було вчинено. На початку травня 2009 року позивач дізнався, що ОСОБА_1 передав вказаний будинок у іпотеку Відкритому акціонерному товариству ,,ОСОБА_3 банк Аваль» та не сплачує отриманий під заставу будинку кредит, що може призвести до безповоротної втрати дарунка – будинку в с.Чинадієво, вул.. Горького, буд. 37, який має для ОСОБА_2 велику немайнову цінність, оскільки він в ньому народився і прожив все життя та земельній ділянці, на якій розташований вказаний будинок. У зв’язку із кредитними зобов’язаннями ОСОБА_1, постановою державного виконавця Мукачівського районного відділу Державної виконавчої служби було накладено арешт на все майно, що належить на праві власності ОСОБА_1, в тому числі і вищевказане домоволодіння, що свідчить про можливість безповоротної втрати вказаного домоволодіння. Просить визнати угоду – договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого в смт. Чинадієво вул.. Горького, буд 37( тридцять сім) від 14 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу, ОСОБА_5. зареєстрований в реєстрі за № 1442- удаваною; визнати угоду – договір дарування житлового будинку, розташованого в смт. Чинадієво вул.. Горького, буд 37( тридцять сім) від 14 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу, ОСОБА_5. зареєстрований в реєстрі за № 1442 – дійсною ; р озірвати договір дарування житлового будинку, розташованого в смт. Чинадієво вул.. Горького, буд 37( тридцять сім) від 14 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу, ОСОБА_5. зареєстрований в реєстрі за № 1442 ; визнати за ним право власності на будинок за адресою Закарпатська область, Мукачівський район смт. Чинадієво вул.. Горького, буд 37; визнати за ним право власності на земельну ділянку за адресою Закарпатська область, Мукачівський район смт. Чинадієво вул.. Горького, буд 37; визнати недійсним договір іпотеки, посвідчений ОСОБА_5, приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу 14 травня 2007 року, із мінами посвідченими ОСОБА_4, 25.06.2008 року, зареєстрованими в реєстрі за № 1922, укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством ,,ОСОБА_3 банк Аваль»; зобов’язати органи нотаріату зняти заборону на відчуження, накладену на будинок за адресою Закарпатська область, Мукачівський район смт. Чинадієво вул.. Горького, буд 37 та виключити запис з реєстру іпотек щодо вищевказаного будинку; зобов’язати органи нотаріату зняти заборону на відчуження, накладену на земельну ділянку під номером 37 ( тридцять сім) по вул. Горького смт. Чинадієво Мукачівського району Закарпатської області, кадастровий номер НОМЕР_1: 01:028:0037 та виключити запис з реєстру іпотек щодо вищевказаної земельної ділянки, виключити з-під опису та звільнити з-під арешту будинок за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, смт.Чинадієво, вул.Горького, 37 та земельну ділянку під № 37, по вул.Горького, смт.Чинадієво Мукачівського району Закарпатської області, кадастровий номер НОМЕР_1: 01:028:0037. В судове засідання позивач не з’явився, подав до суду заяву згідно якої позовні вимоги підтримує повністю, просить їх задоволити, а справу розглянути у його відсутності. В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги визнав повністю, не заперечив щодо задоволення позовних вимог та пояснив, що між позивачем та ним фактично укладено договір дарування житлового будинку, однак оформили його як договір купівлі-продажу, так як в такому випадку розмір державного мита, яке підлягає сплаті, є меншим. Для позивача будинок та земельна ділянка, розташовані за адресою Закарпатська область, Мукачівський район смт. Чинадієво вул.. Горького, буд 37 на якій він розташований має велике значення, оскільки він тут народився та прожив все своє життя. Заборгованість по кредитним договорам він сплачує. В судове засідання представники Відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль», Мукачівського РВ ДВС не з’явилися повторно, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причину неявки суд не повідомили. В судове засідання треті особи без самостійних вимог приватні нотаріуси Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не з’явилися повторно, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причину неявки суд не повідомили. Заслухавши пояснення ОСОБА_1, дослідивши всі письмові докази по справі, суд приходить до наступного висновку. В судовому засіданні належними доказами встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу будинку від 14.05.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купив будинок, який розташований в смт.Чинадієво, вул.Горького, 37 Мукачівського району Закарпатської області. Як вбачається із змісту Договору про внесення змін № 1 до іпотечного договору № 014/40/69/74/32693 від 14.05.2007 року, будинок, який розташований в смт.Чинадієво, вул.Горького, 37 Мукачівського району Закарпатської області, разом із земельної ділянкою було передано ОСОБА_1 в іпотеку на забезпечення вимог ВАТ «ОСОБА_7 Аваль», що випливають з Кредитного договору № 014/4069/74/32693 від 14.05.2007 року (а також всіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору), за якого ОСОБА_1 зобов’язаний до 13.05.2027 року включно повернути Іпотекодержателю кредит в розмірі 40400 доларів США, та Кредитного договору № 014/4041/92/39590 від 24.06.2008 року, (а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору), за умовами якого ОСОБА_1 зобов’язаний до 24.06.2018 року включно повернути Іпотекодержателю кредит у розмірі 56000,00 доларів США, сплатити відсотки за користування ними згідно умов Кредитних договорів, а також можливу неустойку у розмірі і у випадках, передбачених Кредитним та цим Договором. На підставі виконавчого напису № 1521, виданого 10.11.2008 року, виданого приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_1 573902 грн. на користь ОСОБА_8, старшим державним виконавцем районного відділу ДВС Мукачівського міськрайонного управління 11.11.2008 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1; заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить боржнику лише в межах суми боргу. Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Як вбачається із змісту позовних вимог, які визнані відповідачем в повному обсязі, сторони уклали договір купівлі-продажу будинку, який розташований в смт.Чинадієво, вул.Горького, 37 Мукачівського району Закарпатської області, з метою приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили (договір дарування житлового будинку), а тому даний договір є удаваним. Стаття 215 ч.3 ЦК України передбачає, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно ст. 216 ч.1 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Стаття 236 ЦК України передбачає, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. На підставі ст. 727 ЦК України, позивач має право вимагати розірвання договору дарування на його вимогу, оскільки ОСОБА_1 створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність, що визнав та не заперечив останній в судовому засіданні. Частина 2 ст. 727 ЦК України передбачає, що у разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов'язаний повернути дарунок у натурі. Як вбачається із змісту договору купівлі-продажу житлового будинку від 14.05.2007 року, будинок, який розташований в смт.Чинадієво, вул.Горького, № 37 Мукачівського району Закарпатської області, належав ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 05.04.2007 року виконавчим комітетом Чинадіївської селищної ради на підставі рішення № 149 від 29.03.2007 року, а також витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого 05.04.2007 року ТОВ «Мукачівське районне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» за № 14150880, а тому має право звернутися до суду з позовом про визнання його права власності на підставі ст. 392 ЦК України. Відповідно до вимог ст..120 ч.2 Земельного кодексу України, ст. 377 ч.2 ЦК України, якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. На підставі договору дарування житлового будинку від 14.05.2007 року ОСОБА_1 став новим власником земельної ділянки, розташованої в смт.Чинадієво, вул.Горького, № 37 Мукачівського району Закарпатської області , що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 546683, виданого Чинадіївською селищною радою Мукачівського району від 02.04.2008 року на підставі рішення 18 сесії 5 скликання Чинадіївської селищної ради від 27.07.2007 року. На підставі того, що у відповідності до ст.216 ч.1 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання його права власності на земельну ділянку на підставі ст. 392 ЦК України, ст. 152 ч.3 п. «а» Земельного кодексу України. Відповідно до ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. Позивачу на підставі ст. 73 ЦПК України слід поновити строк позовної давності для звернення до суду з позовом в частині розірвання договору дарування житлового будинку, як такий, що пропущений з поважних причин. Враховуючи вищенаведене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення. Керуючись ст.ст.10, 15, 60, 208, 209, 212, 218 ЦПК України, ст.ст. 215, 216, 235, 236, 727, 377 ч.2, 392 ЦК України, ст.ст.120 ч.2, 152 Земельного Кодексу України, суд, - Р І Ш И В: Позовну заяву задоволити повністю. Визнати угоду - договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого в смт. Чинадієво, вул.. Горького, буд 37 Мукачівського району Закарпатської області, укладений 14 травня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 1442, - удаваною. Визнати угоду – договір дарування житлового будинку, розташованого в смт. Чинадієво вул. Горького, буд 37 Мукачівського району Закарпатської області, укладений 14 травня 2007 року між ОСОБА_2 (дарувальником) та ОСОБА_1 (обдарованим), посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 1442, - дійсною . Розірвати договір дарування житлового будинку, розташованого в смт. Чинадієво вул.. Горького, буд 37 Мукачівського району Закарпатської області, укладений 14 травня 2007 року між ОСОБА_2 (дарувальником) та ОСОБА_1 (обдарованим), посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 1442. Визнати за ОСОБА_2 право власності на будинок, який знаходиться за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, смт. Чинадієво вул. Горького, буд № 37. Визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, смт. Чинадієво вул.. Горького, буд 37. Визнати недійсним договір іпотеки, укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством ,,ОСОБА_3 банк Аваль», посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 14 травня 2007 року, із змінами, посвідченими приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 25.06.2008 року, зареєстрованими в реєстрі за № 1922. Зобов’язати органи нотаріату зняти заборону на відчуження, накладену на будинок за адресою Закарпатська область, Мукачівський район смт. Чинадієво вул.. Горького, буд 37 та виключити запис з реєстру іпотек щодо вищевказаного будинку. Зобов’язати органи нотаріату зняти заборону на відчуження, накладену на земельну ділянку під № 37, по вул.Горького, в смт. Чинадієво Мукачівського району Закарпатської області, кадастровий номер НОМЕР_1: 01:028:0037 та виключити запис з реєстру іпотек щодо вищевказаної земельної ділянки. Виключити з-під опису та звільнити з-під арешту будинок за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, смт.Чинадієво, вул.Горького, 37 та земельну ділянку під № 37, по вул.Горького, смт.Чинадієво Мукачівського району Закарпатської області, кадастровий номер НОМЕР_1: 01:028:0037. Поновити ОСОБА_2 строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом в частині розірвання договору дарування житлового будинку. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.294 цього Кодексу, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. ГОЛОВУЮЧИЙ підпис ОСОБА_9 З оригіналом вірно. Оригінал рішення знаходиться в матеріалах справи № 2-2087/09 в Мукачівському міськрайонному суді Закарпатської області. Рішення набуло законної сили 23.06.2009 року. Суддя Мукачівського О.М.Куропятник міськрайонного суду

"Осяяла" парадоксальна думка: "А для валютних депозитів тоже потрібна індивідуальна ліцензія???" )))))З.І. Позовів про визнання валютних кредитів недійсними особливо не писав, бо не дуже вірю в позитивний кінцевий результат, і не хочу бути винним потім перед клієнтами (типу, нашо ти нам мозги стільки часу пудрив?).Хоча подаю їм реальну ситуацію і по таких кредитах пропоную удаваний чи істотну зміну обставин + по споживачам, чи інше, якщо є підстави. Тут сьогодні читаю нову справу, - ніби типова, - кредит в баксах, на купівлю хати, іпотека і т.д. Ну, думаю, буду по удаваному. Читаю детально, - кредит в баксах без гривневого еквіваленту. договір к-п хати - нот. посвідчений (нотарем в глухому р-ні Льв. обл.), - тоже в БАКСАХ. Касовий чек банку про видачу баксів. Розписка продавця про оритмання баксів. Договори кредиту, к-п, іпотеки - в один день. Відповідно при іпотеці позичальник/іпотекодавець не мав витягу з реєстру про право власності на своє ім"я, "таблички" для споживачів - нема. Ну тут сам бог велів до вашого мейнстріму приєднатися.

+ до мене ніяк не доходить чому суддя прив"язав до несправедливості обман???

... районний суд м. Заявник … Боржник …. Сума … грн. Справа № … Заява про скасування судового наказу … року …судом було видано судовий наказ, згідно якого з … було стягнуто на користь … грн. заборгованості за кредитним договором та … грн. судових витрат Даний наказ жоден з боржників не отримав. Про його існування мені стало відомо після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, яку я отримав сім днів тому. З сумою боргу, зазначеною в наказі, я не погоджуюся, оскільки Банк завищив суму відсотків та штрафних санкцій. На мою думку, при нарахуванні пені Заявник грубо порушив вимоги Цивільного кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» в частині строку позовної давності та обмеження розміру пені, внаслідок чого ця сума є значно завищеною (тут – пофіг шо). На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 104-106 Цивільного процесульного кодексу України, прошу Суд: 1. Поновити строк для подання заяви про скасування судового наказу. 2. Скасувати судовий наказ від 06 липня 2009 року по справі № 2204/09. Додатки: 1. Копія Заяви. 2. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження. З.І. Доказ по ситуації, - лист з конвертом від виконачої і т.д.

Добрый доктор АйболитОн под деревом сидит. Приходи к нему лечиться И корова, и волчица, Всех излечит-исцелит Добрый Доктор Айболит.))) З.І. А позови треба подавати окремо. Причому спочатку про встановлення факту і так, щоб банк не знав. А потім - про визнання іпотеки недійсною, на основі рішення суду від імені "особи, чиї права порушені внаслідок укладення договору іпотеки". Банк, ясно, буде оспорювати перше рішення... Одним словом "процесс - это жизнь, результат - это смерть" (с) М. Жванецкий.

Млін, коли в реєстрі мотивувальна частина рішення починається з фрази: "Відповідно до ст. ст.626 та 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов”язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості". - дальше стає нецікаво читати. ІМХО - наша система (читай - банки, суди, держава) системно не дозволить визнати такі договори недійсними, будь вони сто раз незаконні. Тому що прийдеться визнавати ВСІ!!!! А тільки валютних іпотечних на суму екв-ну 80 млрд. грн. Удаваними, істотна зміна обставин, - шансів чуть більше, бо не так шумно, таких позовів менше і вони більш індивідуальні. Зараз збираюся писати позов по вал. кредиту на купівлю а/м в автосалоні, ясно за гривні, де в кредитному договорі навіть гривневого еквіваленту нема. Напишу від позичальника - про удаваність, а від поручителя - про недійсність. Кредит великий (тачка крута), платиться. Клаєнт шугається пункту про дострокове повернення у разі подання позову про недійсність договру в цілому або частині, але думаю, що відіб"ю цей пункт за захистом споживачів. Принцип римського права "Нехай все рушиться, але закон повинен торжествувати!" - для України не писаний. А жаль. Кап. доцільність пермагає соц. законність.

Та то я шось перемудрив.Ст. 11. п.1. Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. У розмірі та на умовах - стосується кредиту, а не продукції, як придбавається (гарне слово - придбавається))) ) Ст.1 17) послуга — діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; 22) споживач — фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника; 23) споживчий кредит — кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Тобто, основна ознака, - для особистих потреб, не пов"язаних із підприємницькою діяльністю. А суддя жжот! Валютні кредити - ясно :-(. А визнання недійсним пунктів про істотні умови, при яких можна достроково розірвати договір - ріспект. Хоча чому він прив"язав цей пункт до страхування??? Всьо інше - єресь на 12 стр.

Я за позичальників. Але...Класифікація кредитів на комерційні і споживчі - не правильна. Стаття 1057. Комерційний кредит 1. Договором, виконання якого пов’язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом. 2. До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054-1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов’язання, і не суперечить суті такого зобов’язання. Тобто, до банківських кредитів не стосується. Можна забажанням провести різницю між придбанням продукції у кредит і кредитом на споживчі цілі. В одному рішенні читав (закладки не зробив), що кредит регулюється з-м про фінпослуги, а не про споживачів, хоча ІМХО одне другого не виключає. Як правило, судді погоджуються з позичальниками, хоча при цьому рідко задумуються. Блін, Данія прпустила (((

Цитата з рішення, тобто і із закону: "У відповідності зі ст.. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено права споживача в разі придбання ним продукції у кредит та порядок укладення договору споживчого кредиту, зокрема встановлено"... Чи підпадає під дію закону кредит, в якому записано, що кредит надається на споживчі цілі, без конкретизації придбаного товару? Га? Роз"яснення Пленуму приймалося при старій редакції Закону. Позиція судів є різна. Ваша думка?

мав на увазі 5-1 по удаваних угодах і 10-1 по визнанню валютних кредитів недійсними - див реєстр судових рішень.