lex

Просто невозможно. Суть :есть Заемщик-1( он же спд) и Поручитель- сугубо имущественный. Шло одновременно 2-а процесса : 1. банкротство и ликвидация заемщика 1 в хоз.суде и по иску банка в райн.суде о взыскании с заемщика-1 суммы кредита, а с имущественного поручителя заставленного имущества. Банк в хоз. суде заявил требования к заемщику 1 и вступил в процедуру реализации его имущества( которое включили в ликвид. массу) и получил 2,5млн.Решение 1-ой инстанции оспорил, апел.суд признал нарушение ст.213ЦПК, но всего навсего добавил решение первой инстанции установив цену ипотеки. В касации наведены безспорные нарушения норм права первых двух инстанций и два решения ВССУ по похожим делам( ипотека), что дает мне право при их отказе подавать в ВСУ.

Хочу предоставить вниманию форумчан касационную жалобу, может у кого есть похожая ситуация, а может кому просто поможет в написании. И услышать ваше мнение : скасує чи не скасує??? Не погоджуючись з вказаним рішенням Рівненського районного суду, Відповідач-1 , звернулась до Апеляційного суду Рівненської області з апеляційною скаргою. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області від 28.11.2012року Апеляційну скаргу на рішення Рівненського районного суду від 09 серпня 2012року частково задоволено, а саме, доповнено резолютивну частину рішення новим абзацом такого змісту : „ Визначити початкову вартість предмета іпотеки – житлового будинку і земельної ділянки 1 692 000грн.” В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Зазначаю, що Відповідач-1 не просив в апеляційній скарзі встановлювати ціну заставного майна Відповідача-2, а просив скасувати рішення з інших підстав та врахувати ,що суду першої інстанції було відомо про: а)наявність незакінченої процедури банкрутсва Відповідача-1, б) визнання Позивачем факту кредитування приватного підприємця Выдповідача-1 в).включення до ліквідаційної маси та реалізація майна , яке було предметом застави саме за кредитним договором № ВL381 від 19.11.2007року( клопотання ліквідатора та ухвала суду першої інстанції про зняття заходів забезпечення позову наявні в матеріалах справи),г) вирахувати фактично отриману суму коштів Позивачем з реалізації майна Відповідача-1 ,д) врахувати продовження терміну процедури банкрутсва та приділити належне значення тому, яке майно підлягає до реалізації в рахунок погашення кредиторської заборгованості перед Позивачем, було надано підрахунок суми коштів, які незаконно можуть бути стягнуті з Відповідача-1 в процесі виконання рішення суду та обгрунтовано причинно-наслідковий зв”язок, який буде мати місце при виконанні рішення в порушення ст.61Конституції України. Проте, дані твердження не знайшли свого відображення в рішенні Апеляційного суду. Відповідач-1, не погоджується з рішенням Рівненського районного суду від 09.09.2012року та рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 28.11.2012року, вважаючи їх необгрунтованими та прийнятими з порушенням норм матеріального та процесуального права. Порушення норм права: Стаття 309 ЦПК України дає вичерпний перелік підстав для скасування рішення суду першої інстанції і ухваленню нового рішення в разі порушення норм матеріального та процесуального прав. При частковому задоволені апеляційної скарги, Апеляційний суд Рівненської області встановив, що Рівненським районним судом при винесенні рішення порушені норми матеріального права, а саме ст.213 ЦПК України- рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Також апеляційний суд з”ясував, що задовольняючи позовні вимоги Позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції не врахував в повній мірі положення ч.1ст.39 ЗУ „ Про іпотеку” та умови договору іпотеки( п.1.2) щодо визначення вартості предмета іпотеки та не зазначив в резолютивній частині рішення початкову ціну для подальшої реалізації. Встановлення Апеляційним судом факту порушення судом першої інстанції ст.213ЦПК України, та недотримання вимог ч.1ст.39 ЗУ „ Про іпотеку”, давали йому всі підстави для скасування рішення першої інстанції ( або ж у відповідності до діючого законодавства України та Постанови № 5 ВССУ від 30.03.2012року, з”ясувати належним чином обставини справи та застосувати необхідні положення законодавства , які слід застосовувати при розгляді справ „ Про звернення стягнення на предмет іпотеки” та стягненні кредиторської заборгованості при наявності процедури банкрутсва боржника та дії мораторію на задоволення вимог кредиторів) та розглянути справу у відповідності до п.1ст.304ЦПК України-справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з огляду на наступне : 1. Відсутність ціни заставного майна в позовній заяві та рішенні суду першої інстанції свідчить про те, що судом при вирішенні спору не надано та не досліджено співмірності суми заборгованості за кредитом у порівнянні з ціною заставного майна. Не надана правова оцінка того, які збитки завдані Позивачу, та яким чином змінюється обсяг його прав на заставне майно. Не встановлено факту вступу Позивача в процедуру банкрутсва Відповідача-1 , реалізацію заставного майна та отримання коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, який є предметом спору. Не надав цьому значення і Апеляційний суд. Вважаю, що судами порушено загальні засади цивільного законодавства – справедливість, добросовісність та розумність- п.6ст.3ЦК України, порушено п.1ст.8 ЦПК України- всупереч Постанові №5 ВССУ від 30.03.2012року-судами обох інстанцій не надано значення ст.6 Міжнародної Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.11, 35,38,39 ЗУ „ Про іпотеку”. 2. Повною мірою судами обох інстанцій порушено ст.10 ЦПК України-змагальність сторін. ст.131-135ЦПК України- докази, з огляду на наступне : суду першої інстанції було відомо про процедуру банкрутсва( докази є в матеріалах справи), а апеляційному суду було надано ухвалу Господарського суду Рівненської області та оригінал квитанції про сплату коштів на рахунок Позивача, проте дані докази на думку Апеляційного суду не є переконливими( абз.8,9,10 стор.4-рішення апеляційного суду),натомість, на думку апеляційного суду, є переконливим усне заперечення представника Позивача . Апеляційний суд навіть не перевірив номер рахунка, який вказаний в Ухвалі Господарського суду Рівненської області та на який переводились кошти та який повною мірою ідентичний з рахунком вказаним в рішенні Рівненського районного суду . Не вважав за потрібне суд апеляційної інстанції і витребувати у Позивача письмові докази того, куди саме було направлено кошти в сумі 2440575грн77коп. В п.6 резулятивної частини ухвали Господарського суду Рівненської області від 09.09.2012року по справі № 5019/930/11, чітко зазначено : „ Перерахувати кредитору ПАТ „ Універсал Банк” для погашення кредиторської заборгованості грошові кошти в розмірі 2 440 575,77грн на рахунок №29098000202458 у ПАТ „ Універсал Банк” МФО 322001, ЄДРПОУ 21133352, призначення платежу : перерахування грошових коштів на погашення кредиторської заборгованості Відповідача-1 за генеральним договором про надання кредитних послуг № BL381 від 19.11.2007року перед ПАТ „ Універсал Банк” в процесі виконання процедури банкрутсва ” Не вважав за потрібне Апеляційний суд Рівненської області з”ясувати у Позивача - куди саме пішли кошти з реалізації заставного майна Відповідача-1, хоча вносилось відповідне клопотання, яке майно Відповідача-1 перебуває на стадії реалізації в рахунок погашення заборгованості перед Позивачем, чому Позивач без повідомлення Відповідача-2 надав свою згоду на реалізацію майна Відповідача-1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та інше. Вважаю, що суд мав застосувати ст.137 ЦПК України. З”ясування дан их фактів є обов”язковим – так, як прямою мірою впливає на ціну позову, встановлює момент виконання зобов”язання з боку Відповідача-1, встановлює для майнового поручителя право або ж порушення його права з боку Позивача та Відповідача-1 згідно ст.11ЗУ „ Про іпотеку” та ст.589 ЦК України. 3. Не знайшли свого відображення в рішенні апеляційної інстанції і порушення норм ст.ст.109,110,114,119ЦПК України з боку суду першої інстанції( в суді першої інстанції наголошувалось на порушенні даних статей). Відповідно до п.1ст109ЦПК- позови до фізичної особи пред”являються в суд за зареєстрованим у встановленим законом порядку місцем її проживання або перебування( Відповідач-1 зареєстрований та перебуває у м.Рівне). Відповідно до п.7 ст.110 ЦПК-позови, що виникають з діяльності філії або ж представництва юридичної особи, можуть пред”являтись за їх місцезнаходженням( юридична адреса Позивача- м.Київ, адреса філії- м.Рівне, а не Рівненський район). Положення ст.114ЦПК – мало бути застосоване лише до Відповідача-2. Відповідно до п.4ст.119 ЦПК : позовна заява має містити ціну позову щодо вимог майнового характеру - ціна заставного майна повністю відсутня( доведено апеляційним судом), а відтак судом першої інстанції порушено і п.1ст.121ЦПК України. 4.Грубо порушено п.6ст130 ЦПК України – попереднє судове засідання, з огляду на те, що суду було відомо про : процедуру банкрутсва Відповідача-1 та визнання Позивачем в Господарському суді того, що він є кредитором Відповідача-1 за кредитним договором № ВL381 від 19.11.2007року , про реалізацію майна Відповідача-1 ( даний факт підтверджується клопотанням Позивача в суді першої інстанції „ про зняття заходів забезпечення позову” та його задоволення),про наявність заперечень з боку обох Відповідачів, які повною мірою підтверджувались та не заперечувались представником Позивача. Наслідком порушення норм ст.130ЦПК України, стало подальше порушення ст.ст.156,158,176,177,178,179,192,193ЦПК України. Дані порушення, на мою особисту думку, вбачаються і в діях Апеляційного суду. 5. Вважаю, що судами також грубо порушено умови п.4.ст.201ЦПК України- обов”язок суду зупинити провадження. Суду було відомо про наявність процедури банкрутства Відповідача-1 та заявлення вимог Позивача, як кредитора Відповідача-1 по додатковій угоді № ВL381-К/1 від 19.11.2007року до генерального кредитного договору про надання кредитних послуг № ВL381 від 19.11.2007року в Господарському суді Рівненської області, сам Позивач- підтверджував даний факт, а на клопотання мого представника про застосування п.4ст.201ЦПК-відповідав: „ на розсуд суду”. Чому суд не зупинив провадження по справі та не зазначив в мотивувальній частині рішення визнаного обома сторонами факту в залі суду, залишається під питанням. 6. При встановленні Апеляційним судом порушення норм ст.213 ЦПК України з боку Рівненського районного суду не знайшли свого відображення в рішенні Апеляційного суду порушені норми ст.ст.212- оцінка доказів,214- питання, які вирішує суд при ухваленні рішення та 215- зміст рішення ЦПК України. Зокрема, хотілось би привернути увагу суду, щодо відповідності рішень першої та апеляційної інстанцій до вимог ст.215 ЦПК України так, як оскаржувані рішення жодним чином не містять належної інформації . А висновки суду повинні були логічними та переконливими, а процес їх формування слід відображати у тексті рішення. Висновки суду є нелогічними, якщо вони суперечать фактичним обставинам справи або є недоведеними, тобто не мають достатніх підстав; В мотивувальній частині рішення суду першої інстанції , присутність представників Відповідача-1 та Відповідача-2, зазначена двома реченнями : „ Позов не визнали. Подали письмові заперечення та усні пояснення”( абз.3стор.1 рішення першої інстанції)-не має жодного посилання на підставі чого позов не визнано, які докази надано, що встановлено судом, в задоволенні яких клопотань відмовлено тощо. Відповідно до ієрархії нормативно-правових актів в системі законодавства України за критерієм юридичної сили, найвищим актом є Конституція України . Відповідно до її ст. 8, Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Зазначене положення означає те, що будь-який інший нормативно-правовий акт має не лише відповідати нормам Конституції, але і не суперечити їй. У Постанові Пленуму ВСУ «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 № 9 зазначається, що «оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії» (п. 2). Зокрема, ст. 61 Конституції передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення . Вважаю, що задоволення вимог Позивача про стягнення суми заборгованості за кредитним договором № ВL381 від 19.11.2007року Ріненським районним та Апеляційним судом Рівненської та отримання суми коштів в процесі банкрутсва мають ознаки подвійного стягнення, а стягнення майна поручителя та виконання виконавчого документа будуть мати наслідки потрійного стягнення. 7. Повною мірою розуміючи, які наслідки для мене, може мати реалізація майна Відповідача-2, хочу зазначити наступне: відносно звернення стягнення на майно Відповідача-2: Своєю Постановою №5 Пленум ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012року „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин”, постановив судам дати наступні роз”яснення : П.30. Вимога про дострокове виконання кредитного договору навіть у разі належного його виконання, а якщо вимогу не буде задоволено - право звернення стягнення на предмет застави/іпотеки може бути заявлено заставодержателем лише в чітко визначених законом або договором випадках, наприклад при передачі заставодавцем/іпотекодавцем предмета застави/іпотеки іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним (частина друга статті 586, пункт 2 частини другої статті 592 ЦК); порушення обов'язків, установлених іпотечним договором (частина перша статті 12 Закону України "Про іпотеку"); порушення споживачем умов договору про надання споживчого кредиту (частина десята статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів"). В позовній заяві та в оскаржуваному рішенні ( яке повною мірою передруковано з тексту позовної заяви- даний факт підтверджується зокрема написанням слова Позивач,замість слова Іпотекодержатель) йдеться про єдине посилання на п.4.1.Іпотечного договору від 19.11.2007року в якому сказано: що іпотекодержатель має право звернутись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення основного зобов”язання,що забезпечене іпотекою за договором Іпотеки або у разі порушення зобов”язань Іпотекодавця. В тексті позовної заяви та в мотивувальній частині оскаржуваного рішення жодним чином не йдеться про будь-які порушення з боку Іпотекодавця за договором Іпотеки. А є обгрунтована вимога про порушення основного боржника за основним кредитним договором. Під час слухання справи було доведено, що жодного повідомлення про невиконання умов договору Відповідачем-2, отримано не було, хоча в п.6.9 іпотечного договору прописано умови повідомлення майнового поручителя. Проте суд не надав значення тому, що встановлений факт та подальші дії позивача порушули умови договору іпотеки та п.1ст.35ЗУ „ Про іпотеку”, чим позбавили Відповідача-2 можливості усунути допущені порушення. П.41. При вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. П.42. Резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій). При цьому суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація, коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення статті 11 Закону України "Про іпотеку" (або статті 589 ЦК щодо заставодавця). Такої ж позиції дотримується і ВСУ в своїй узагальненій практиці з розгляду справ, що виникають з кредитних правовідносин за 2009-2010рр. Ст.11 ЗУ „ Про іпотеку” говорить : Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням. Ст.589 ЦК України визначає правові наслідки невиконання зобов”язаня, забезпеченого заставою.Зокрема в п.2 сказано, що за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів,неустойки та всіх інших витрат. 8. Не надали суди обох інстанцій уваги щодо п.1.4. договору іпотеки від 19.11.2007року між Відповідачем-2 та Позивачем, а саме тому, що Предмет іпотеки вже було передано в іпотеку АППБ „ Аваль”, як наслідок було порушено умови ст.588ЦК України, а якщо встановити зв”язок та провести аналогію права , то в результаті порушення цієї статті,безумовно порушено ЗУ „ Про іпотеку”, ЗУ „ Про заставу” та основні засади цивільного судочинства. Це ще один доказ того, що при розгляді данної справи судами обох інстанцій не вивчено матеріалів справи, не досліджено та не проаналізовано умови договорів, не надано значення доказам та запереченням Відповідачів, а як результат- порушення норм права при винесенні незаконних рішень. Як вбачається, ні районний,а ні апеляційний суд Рівненської області не надали значення вищенаведеній постанові. Хоча ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ надає значну увагу при розгляді справ про звернення стягнення на предмет іпотеки ,зокрема справа №6-36510св11 під головуванням судді Гвоздика П.О.( №21115981 в реєстрі) та справа №6-24776св11 , головуючий суддя Луспеник Д.Д.( №18986391 в реєстрі судових рішень) є зразковим прикладом застосування дійсних норм законодавства України при розгляді справи і винесенні рішення та позбавляє банки застосовувати альтернативні види стягнень, застосовуючи подвійне стягнення. Відповідно до вимог п.1ст.335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.п.2.Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.п.3.Суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права, які є обов”язковою підставою для скасування рішення. Встановлення порушення норм ст.213ЦПК України та ст.39 ЗУ „ Про іпотеку”апеляційним судом Рівненської області та подальше ігнорування законодавства України при розгляді даної справи, дають всі підстави стверджувати, що судом першої та апеляційної інстанцій не було дотримано норм законодавства при вирішенні таких категорій справ, а саме: ст.ст.3,14,15,52,572,573,582,588,589,590,591,617 ЦК України,ст.ст.1,8,10,27,57,61,74,76,80,119,п.1ст.159,168,177,179,201, 212-215ЦПК України, ст.4 ГПК України,ст.1,11,35,39 ЗУ „ Про іпотеку”, ст.6 Міжнародної Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.61 Конституції України, що дає всі підстави стверджувати, що рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 09.09.2012р. по справі №1380/11 та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області від 28.11.2012року номер провадження № 22-ц1790/1815/2012 є незаконними та необгрунтованими. Вважаю, що наведені вище порушення норм процесуального та матеріального прав з боку судів першої та апеляційної інстанцій, дають всі підстави для скасування даних рішень та передачі справи на новий розгляд у відповідності до ст.338 ЦПК України. Беручи до уваги вищевикладене, керуючись ст.ст.1,2,13,323,324,325,326,327,336,338 Цивільного процесуального кодексу України,- Прошу: 1. Скасувати.....

В суде может требовать деньги не только коллекторская компания. Укажите на каких основаниях они требуют у вас деньги! А лучше выложите текс искового заявления!!!

Сегодня забрал с суда постановление о приостановлении всех действий ГИС. Ситуация : банк с ГИС хотели втихаря продать ипотечную квартиру по решению суда о взыскании суммы денег. Производство открыли по месту нахождения имущества, о котором знал банк. В заявлении в суд указал на нарушение прав ипотекодателя и территориальности открытия производства, также по информации с реестра указал, что ГИС нарушил очередность взыскания, а именно "пропустил" движимое имущество.

п.ст.20ЗУ " Про вик.пров" ..... право вибору належить стягувачу. Но при этом должна быть аргументация к месту исполнения.

Відповідно до ієрархії нормативно-правових актів в системі законодавства України за критерієм юридичної сили, найвищим актом є Конституція України (далі – Конституція). Відповідно до її ст. 8, Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Зазначене положення означає те, що будь-який інший нормативно-правовий акт має не лише відповідати нормам Конституції, але і не суперечити їй. У Постанові Пленуму ВСУ «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 № 9 зазначається, що «оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії» (п. 2). Зокрема, ст. 61 Конституції передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Розглянемо можливості застосування ст. 61 Конституції України при реалізації стратегії захисту боржників у «кредитних» спорах. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитними договорами між фінансовою установою та позичальником зазвичай укладаються договори застави рухомого або нерухомого майна, а між фіну становою та третіми особами – договори поруки. Наприклад, згідно зі ст.ст. 553-554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Що стосується договору застави, в тому числі іпотеки нерухомого майна, ст.ст. 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Так, на кредитні договори та договори, укладені на забезпечення виконання зобов’язань за кредитними договорами, поширюються всі загальні положення ЦК України про зобов’язання та договори. Глава 51 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов’язання та відповідальність за порушення зобов’язання. Оскільки порушення зобов’язання є правопорушенням, глава 51 регулює правові наслідки такого правопорушення, а саме визначає загальні положення негативної юридичної відповідальності у випадку порушення зобов’язання. Зокрема, згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Щодо кредитних договорів, спеціальні правові наслідки їх порушення позичальником в законодавстві визначає насамперед ст. 1050 ЦК України «Наслідки порушення договору позичальником»: «Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. (…) Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу». Також відповідальність за порушення кредитних договорів визначається ст.ст. 553, 554 ЦК України щодо договорів, зобов’язання за якими забезпечене порукою, та ст. 572 ЦК України щодо договорів, зобов’язання за якими забезпечене заставою. Зазвичай вищевказані норми, а також загальні норми про неприпустимість односторонньої відмови відвиконання зобов’язання та обов’язок виконання зобов’язань належним чином успішно використовуються фінансовими установами для звернення з судовими позовами про стягнення з позичальників суми боргу, процентів, неустойки та застосування інших наслідків, передбачених кредитними договорами. До цього або в процесі розгляду справ, фінансові установи зазвичай звертаються до нотаріусів для отримання виконавчого напису, якщо це можливо в конкретному випадку. Вимоги щодо вчинення виконавчого напису нотаріуса передбачені Законом України «Про нотаріат» та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затвердженою наказом Міністерства Юстиції України від 03.03.2004 № 20/5). При цьому треба зауважити, що фінустанови мають право звернутись до нотаріуса виключно до, а не після звернення до суду з позовом(ами), оскільки в іншому випадку порушена буде вимога безспірності при вчиненні виконавчого напису нотаріуса. Також фінансові установи звертаються з вимогами до поручителів боржників про стягнення з них відповідної суми боргу. Очевидно, що за своєю правовою природою та правовими підставами, стягнення з боржника та поручителя суми боргу, процентів, неустойки, стягнення майна боржника через виконавчий напис нотаріуса є заходами застосування юридичної відповідальності за порушення кредитних зобов’язань. При цьому нерідко мають місце випадки одержання фінансовою установою виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на заставлене майно (наприклад, квартиру боржника) і при цьому – звернення до суду з вимогою про стягнення з боржника повної суми боргу за кредитним договором, в тому числі «тіла кредиту», процентів, неустойки та інших сум. Також зустрічаються випадки, коли проти боржника та поручителя відкриваються окремі справи, про звернення стягнення на грошові кошти у відповідній сумі з кожного із них. Зрозуміло, що в такий спосіб фінустанови намагаються «перестрахуватись» від неплатоспроможності боржників та компенсувати свої збитки та витрати на юридичні послуги, виконавче провадження. Однак, стосовно боржників та поручителів такі механізми є не лише несправедливими, але й незаконними, оскільки фактично здійснюється їх притягнення до подвійної, а можливо і потрійної грошової відповідальності за порушення одного й того ж кредитного зобов’язання: фіну станова може стягнути кошти і з боржника, і з поручителя(ів), а також отримати кошти за рахунок продажу предмета застави (при тому, що ст. 589 ЦК України встановлено право заставодержателя задовольнити за рахунок предмета застави в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором (зазвичай інше договорами не встановлено). Вищевказані дії стягувачів порушують вимоги ст. 61 Конституції України про неприпустимість притягнення до відповідальності одне й те ж саме правопорушення більше одного разу, а також порушують ст. 589 ЦК України, а саме те, що у випадку задоволення заставодержателем його вимог за рахунок предмета застави повністю або частково в позасудовому порядку завдяки виконавчому напису нотаріуса, подальше задоволення вимог стягувача про стягнення з боржника та поручителя в судовому порядку повної суми боргу, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, є неможливим. Також неправильним є задоволення вимог фінустанов до боржника і поручителя(ів) в двох різних справах. У випадку виявлення існування двох справ в процесі їх розгляду, правильним є їх об’єднання або зупинення розгляду однієї з них до завершення розгляду іншої, а у випадку, коли про розгляд однієї зі справ стало відомо після набуття рішенням законної сили, провадження в другій справі може бути закрите за клопотанням відповідача про закриття провадження по справі, відповідно до ст. 61 Конституції України, ч.1 ст.205 ЦПК України. Отже, якщо після отримання кредитором виконавчого напису про звернення стягнення на майно боржник та поручитель(і) не додумаються подати клопотання про припинення провадження у справі або принаймні заперечення проти позовних вимог на підставі ст. 61 Конституції України, хоча б в частині вартості майна, на яке вже звернено стягнення в позасудовому порядку, можливим є притягнення винних осіб до подвійної, а можливо і потрійної цивільної матеріальної відповідальності (заставленим та іншим майном боржника, майном поручителя) за порушення кредитного договору. 19.05.2010 р. Слов’янський міськрайонний суд Донецької області розглянув клопотання представника боржника про припинення провадження у справі за позовом фінансової установи (банку) до боржника та поручителя про стягнення суми боргу за кредитним договором і прийшов до висновку щодо задоволення клопотання, внаслідок законності його вимог, з наступних обставин. Так, позивач звернувся до відповідачів з позовом про стягнення суми боргу за кредитним договором, де, відповідно до п. 3.6., предметом забезпечення цього договору виступає майно відповідача, а саме два вантажні силові тягачі та причепи бортові до них. Згідно виконавчого напису приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу від 15.01.2010 р., за заявою позивача на вищевказане майно звернено стягнення, шляхом його реалізації, тим самим задовольняючи вимоги позивача до відповідачів щодо боргу по означеному кредитному договору. На виконання даного виконавчого напису винесена постанова про відкриття виконавчого провадження, складений акт опису та арешту вказаного майна. Таким чином, суд прийшов до висновку щодо фактичного вирішення спірних правовідносин у позасудовому порядку, із застосуванням п. 3.6. означеного кредитного договору – відповідачі не можуть двічі нести відповідальність за одні і ті ж дії. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, суд ухвалив провадження у справі закрити. Ухвала суду набула законної сили і сторонами не оскаржується. Таким чином, за допомогою описаного механізму, боржник та поручитель зможуть не лише захистити себе від обов’язку нести перед стягувачем подвійну (потрійну) відповідальність за порушення одного й того ж кредитного договору (адже сам суд може і не дізнатись про існування виконавчого напису нотаріуса або іншої судової справи), покарати кредитора (стягувача) за умисне порушення норм та вимог законодавства України. Неприпустимість застосування подвійної відповідальності за порушення кредитних зобов’язань !!!!

Исходя из практики ВССУ- можно. Исходя со ст.61 Конституции Украины- нельзя! Никто не может быть дважды наказан за одно и то же правонарушение! Покажите решение и второй иск, постараюсь помочь.

Самая адекватная колегия у нас в Ровно!

Сужусь с ними на протяжении последних лет на т-рии Ровенской области. По практике, с 2007 по 2008гг. кредитные договора подписывались директором областного филиала. Истребовал доверенность и статут. У них проблема: в доверенности сказано, что управляющий филии имеет право подписи на 70.000грн. исключительно на подписание договоров, которые обеспечивают хоз.деятельность филиала. №2. Подписывали они договора поруки в этот период, но в данных договорах ни слова не сказано о карточном счете основного должника и ежемесячной плате за карточку. № 3.Во многих договорах тех годов Финики вписывали % ставку в размере 0,0001%годовых и снимали каждый месяц комиссию- прямое нарушение ЗУ " Про зах.прав спож."

Была такая практика с " Финансы и кредит". Обоснования в суде сводились к тому, что дважды получить сумму по одному договору противозаконно. Также удилялось внимание первому решению,а имено : " Зобов"язати боржника повернути достроково суму позики,выдсотки та пеню". Затем предоставлялись доказательства исполнительного производства об отчислении с зарплаты должника суммы денег. Результа : банку в иске отказано.

1.В позові має стояти ціна, за якою має бути реалізоване заставне майно. Якщо ціна меньша за ту, яка вказана в договорі іпотеки- заперечуйте. 2. Відносно бабці- перевірте всі листи-вимоги від банку про погашення боргу. 3. В суді внесіть клопотання про витребування кредитної справи. Зробіть перерахування відсотків, як правило, ви знайдете невідповідність з умовами договору. Внесіть клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи. Висновки підскажуть фахівцю,що робити далі. Можливо виникнуть підстави для визнання договору поруки припиненим. 4. Якщо першу інстанцію програєте, те саме в апеляції( якщо 1-ий суд не задоволить клопотання). 5. Якщо програли апеляцію, пишіть в касаційну інстанцію. 6. Коли ДВС проведе оцінку майна, відразу пишіть заяву на рецензування оцінки та позов до суду про невідповідність оцінці майна. Оцінка дійсна 6місяців. Суд тягніть, залучайте спеціаліста і т.п.- ЦЕ ВСЕ ПО ЗАКОНУ. А МОЖЛИВО І ТАК : 1. Бабця-відмовляється від того,що підписувала договір іпотеки. Клопотання про призначення почеркознавчої. 2. Бабці- купуйте довідку про недієздатність. 3. Діліть участок землі на 2 або 3 частини( на якому знаходится будинок). 4. Укладайте договір оренди частини будинку з кимось зі своїх, бажано з малолітніми дітьми. 5. Напишіть договір довічного утримання заднім числом та визнавайте його дійсність через суд.

Решение не зочное, представитель присутствовал на заседании, но Суд знал о процедуре банкротства так, как я заявлял ходатайства о приостановлении дела до окончания процедуры банкротства, а представитель банка поддерживал и заявлял,что после реализации имущества в ходе банкротства изменит сумму иска к основному должнику.

Уважаемые форумчане! Возникла следующая ситуация: чп признали банкротом, включили в ликвид.массу все имущество которое было в залоге, провели торги- банк пошел навстречу.Одним словом человека спасли. Но пострадал имущественный поручитель- пришло решение районного суда о взыскании на предмет ипотеки. Как быть? 1.Опротестовывать решение в связи с нарушением прав поручителя, а именно , что банк и основной должник(банкрот) не поставили его в известность о процедуре банкротства и реализации имущества должника? Или же признавать договор ипотеки и поруки недействительным, в связи с банкротством основного должника и доказательством того, что в хоз.суде банк признал, что деньги выдавал не как потребительский кредит, а на предпринимательскую деятельность?

У меня ситуация следующая: клиент выступил имущественным поручителем по договору ипотеки и одновременно солидарным поручителем- отвечая всем имуществом. Суд проиграл, в решении сказано : стягнути солІдарно суму коштів. ГИС оценил предмет ипотеки - я протянул 6 месяцев не соглашаясь с оценкой. Писал в ГИС целый ряд заявлений о нарушении очереди производства, с акцентом на то, что мол в решении стоит то сумма. Результат нулевой. Пишу иск в суд.

Решение поразительное. Видно решалово со стороны банка. Нужно подавать кассацию пробовать додавить систему. Хотя давно известно благодаря чему она давится. Предложение!!!! Всем практикующим юристам, компаниям их клиентам скинуться на касацию и поломать систему!!!- их же методом

[ В суд обратился, перенесли рассмотрение на октябрь месяц( дело в касасации). Нашел зацепки относительно действий гос.исполнителя: в постановлении помимо наложения ареста он указал об ограничениях в действии моего клиента и относительно закрітия производства им не составлялись акты о закрытии. Помимо этого обратился в областную юстицию о толковании:Згідно п.6 ст.154 ЦПК України заходи по забезпеченню позову скасовуються після набрання рішенням суду законної сили. Як вбачається зі змісту рішення суду , позивачу було відмовлено в задоволенні позову. Рішення вступило в законну силу. Заходи забезпечення позову діють до моменту вступу рішення у законну силу. 3. Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», зазначено, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду , яким закінчується розгляд справи по суті. В данному конкретному випадку зрозуміло, що Стягувачу( за виконавчим документом) і Позивачу( по судовій справі) відмовлено в задоволенні позову!!!!Заходи забезпечення знімаються негайно після вступу рішення в законну силу. Помимо всего этого, думаю " нарисовать" предварительный договор об отчуждении имущества и выставить счет банку по ст.156ЦПК.Была такая практика с " Надрами", отказывались снимать ипотеку по погашенному кредиту на основании проблемного второго кредита,результат-1-ая инстанция присудила возместить убытки в размере 160.000грн., апеляция убрала половину суммы.

Обратился.Рассмотрение перенисли на октябрь месяц. Судья таким образом ждет решения касации. Думаю обратиться в суд с заявлением о разъяснении решения либо с иском к банку и ГИС по 156 ЦПК. Меня" задевает" тупая позиция ГИС, мол производство закрыто, а чтоб его возобновить необходима ухвала.Написал в ГИС новое заявление в котором указал нарушения Гос.исполнителя при закрытии производства, а именно:Зі змісту абзацу двадцятого пункту 5.6.6. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999р. №74/5, зареєстрованим в Мін’юсті України за №865/4158 (із змінами і доповненнями), вбачається, що при виконанні ухвали суду про забезпечення позову державний виконавець складає акт у трьох примірниках, один з яких разом з виконавчим документом надсилається до суду, перший залишається у виконавчому провадженні, а інший вручається боржнику під розписку (на першому примірнику). У цьому разі виконавче провадження підлягає закінченню. В моєму випадку – данні дії державного виконавця відсутні ! Дана інструкція діяла на момент відкриття та закриття виконавчого провадження, нова інструкція з примусового виконання рішень почала діяти з 02.04.2012року Наказ № 512/5.И на постановление ВСУ:3. Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», зазначено, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду , яким закінчується розгляд справи по суті. В данному конкретному випадку зрозуміло, що Стягувачу( за виконавчим документом) і Позивачу( по судовій справі) відмовлено в задоволенні позову!!!!Заходи забезпечення знімаються негайно після вступу рішення в законну силу Посмотрю завтра на их действия

Не в тему, но может кто подскажет: В якості забезпечення позову було накладено арешт на все майно( в межах суми)поручителя за кредитним договором.Суд виграв, апеляцію пройшов, банку було відмовлено в задоволенні позову , а договір поруки визнано припиненим. Звернувся до ДВС з заявою про зняття арешту. У відповідь отримав відмову: виконавче провадження було закрито, а для відновлення вик.пров. згідно ч.1ст.51 ЗУ " Про вик.провадження" необхідна ухвала суду про скасування заходів забезпечення та посилання на те, що в рішенні суду не сказано про зняття заходів забезпечення. Закон: згідно п.6ст.154 ЦПК заходи забезпечення скасовуються після набрання рішенням законної сили. Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», зазначено, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду , яким закінчується розгляд справи по суті. Питання : як зняти арешт?

згідно останньому роз"ясненню ВСУ, заборонити виїзд може тільки суд за поданням не Банку, а ДВС, якщо ви ухиляєтесь від виконання рішення суду.

В якості забезпечення позову було накладено арешт на все майно( в межах суми)поручителя за кредитним договором.Суд виграв, апеляцію пройшов, банку було відмовлено в задоволенні позову , а договір поруки визнано припиненим. Звернувся до ДВС з заявою про зняття арешту. У відповідь отримав відмову: виконавче провадження було закрито, а для відновлення вик.пров. згідно ч.1ст.51 ЗУ " Про вик.провадження" необхідна ухвала суду про скасування заходів забезпечення та посилання на те, що в рішенні суду не сказано про зняття заходів забезпечення. Закон: згідно п.6ст.154 ЦПК заходи забезпечення скасовуються після набрання рішенням законної сили. Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», зазначено, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду , яким закінчується розгляд справи по суті. Питання : як зняти арешт?

Все это выложить в иске " Украинцы против Украины"и подать в Европейский суд . Удивляет одно, что до сих пор никто этого не сделал. Одни слова и возмущения.

по 559п.4 договір поруки вважається припиненим з моменту виникнення права вимоги( яке прописано в договорі)у кредитора та який протягом 6 місяців не скористався вимогою до поручителя. В данному випадку суд звертає увагу на строки прописані в договорі та процедуру повідомлення поручителя.Якщо в договорі чітко прописано,що банк зобов"язаний рекомендованим листом попередити про порушення основного боржника та належно не повідомив є всі шанси.26числа забераю рішення Апел суду саме по 559ч.4. договір поруки припинено- обов"язково викладу на допомогу іншим.

Согласен, но проценты начисляются в дол.США, а ликвидатор не открыл накопительный счет в иностранной валюте. Также в одностороннем порядке ликвидатором нарушены условия кредитного договора,со ссылкой, что он не есть банком и не имеет права на определенные действия,также при введении моратория на удовлетворения требований кредиторов и одновременным начислением процентов по дебету, нарушены основы равноправия сторон договора ,конституция, и непосредственно ХК Украины. По судам практика неоднозначная,одни выносят решения, в которых четко прописывают,что концом технологического цикла- есть последний месяц после отзыва банковской лицензии, другие- выносят решения с посыланием на увелечение ликвид.массы. А когда в суде подаешь заявление, чтобы представитель ликвидатора предоставил баланс ликвид.массы на момент подачи иска в суд- отказ. Как по мне, то банкроттво банка, есть чистым форс-мажором.А в договорах Укрпрома,четко прописано, что закрытие корреспондентских счетов является форс-мажором,хотя суды отказывают это признавать.

Всем доброго времени суток! У мене сложилась неопределенная ситуация с Укрпромбанком, первая инстанция вынесла решение в пользу банка о досрочном взыскании суммы кредита и всех штрафных санкций. Моя позиция, что ликвидатор Укрпромбанка не имел и не имеет права начислять проценты без банковской лицензии. Позиция суда- имеет, так как это способствует увелечению ликвидационной массы. Абсурд. Может кто имеет практику, подскажите...