VENERA

Ну-ну...

а считаю, что в суд о новых суммах должен обращаться взыскатель.

А, и еще, в конце только что дочитала: "У відповідачів 1,2,3 наявні всі документи, що додаються до цієї позовної заяви в якості письмових доказів. У третьої особи (Приватного нотаріуса ……..) наявні всі документи, що додаються до цієї позовної заяви в якості письмових доказів" Ну ничего себе! Откуда у нотариуса Ваше посвидчення инвалида, например? Закон Вас ОБЯЗЫВАЕТ приложить ко всем без исключения экземплярам иска копии документов, а не только для суда.

Иск построен на утверждении, что малолетний является сособственником недвижимости. Это не так, коль изначально он не был вписан в договор, значит собственность на недвижимсоть приобрели только супруги. Совместнаяс обственная супругов. А малолетний имеет право проживать со своими родителями и пользоваться их жилой недвижимсотью. У Вас безУмно и безДумно огромный иск. Сократите его вдвое! Если это с оромнейшим трудом еле удалось дочитать мне, в частности, (при этом с 5-й страницы я уже читала его по диагонали), то в суде его никто читать не станет. Проверенный факт. А прочитать иск лично Вам его в заседании не дадут. В иске есть что повыбрасывать. Много воды - ненужной и не по делу.

Посмотрите вот это http://zib.com.ua/ua/5363-ugoda__papirec.html и Пленум ВСУ № 9 от 06.11.2009. Я думаю, что протащить в судебных решениях признание права собственности по таким спорным договорам уже вряд ли удастся. То же можно и сказать и об обязательстве прийти и фактически совершить сделку - оформить у нотариуса и зарегистрировать. У ответчика просто нет такой обязанности.

Уже доказано неоднократно судебной практикой, что неоформленный у нотариуса и не зарегистрированный договор купли-продажи недвижимости является незаключенным. Поэтому мотивировка суда: что стороны "уклали" мнимый договор - не договор позыкы, а договор купли-продажи недвижимости - это абсурд. Вот как рсаз договор К-П они и не заключили!

а в чем проблема изначально была? Я че-то не уловила. Займ, доверенность, недооформленная купля-продажа недвижимости...

а еще вот такой вариант. Не будем забывать, что истинный ипотекодатель отвечает заставленным имуществом по всему объему обязательства (долга), а его наследник отвечает по этому же долгу но лишь в размере унаследованного имущества, которое под ипотекой. Если оценить 1/2 квартиры в три тысячи долларов и выплатить эту сумму кредитору, то обязанность наследника будет исполнена.

По закону - доверенность утратила силу со смертью доверителя. Ну, не знаю... Одно дело умолчать от банка, а другое - скрыть от суда сей факт.

Что будет делать банк - я не знаю. Но я бы на его месте подала бы заявление об оставлении без рассмотрения заявления в отношении живого ипотекодателя. И подала бы заново на него. Так бы я разделила производства. А по умершему - ждала бы объявления круга наследников. Обычно, в таких делах наследники не спешат регистрировать на себя наследство, тем самым блокируя банку возможности к практическому взысканию недвижимости. Наследственная-то масса есть, но в реестрах не значится. А по живому ипотекодателя вполне можно довести дело до торгов и реализации, если нет других камней преткновения.

Вам нужна часть 3 ст. 38 КЗоТа. Уволиться можно в нужный вам срок. Стаття 38. Розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Писать заявление можно и на русском тоже.

Из этих двух пунктом я усматриваю финансовые проблемы мужа, который хочет за счет квартиры, в которой в другом городе проживает его ребенок, решить свои собственные.Прекращение договора не влечет и не обеспечивает общения с ребенком. Это совершенно разные требования по сущности. Притязания на квартиру - это имущественные права, а общение с ребенком - это личное неимущественное право родителей. А с моральной стороны я бы сказала - отсуждение квартиры наоборот может ополчить ребенка против отца.

В регистрационных документах на квартиру ВСЕГДА была записана жена. Кредит - на жене. После раздела совместного имущества - владельцем квартиры осталась жена. Ипотека, если на квартиру оформлялась, висит на жене и на квартиру целиком. Для банка не важны эти промежуточные права собственности, которые заметны лишь по букве закона, а не на вытягах из реестра.Еслу у банка нет проблем с заемщицей, которая сама выплачивает кредит, то что им иметь с головняка с бывшим мужем? Встать на сторону мужа по-справедливости? И согласиться с претензиями мужа на половину квартиры с внесением соответствующих записей в реестр: что, мол, теперь квартира не цельная, а совместная... И ипотеку переделывать... Не вижу перспектив с банком.

Да все бы рады читать между строк. И пытались это делать, и в судах доказывать. Аналогию протаскивали.... И прокатывало до каких-то пор. Но с буквой закона не поспоришь.Какого"грамотного" объяснения Вы хотите? Я читаю эти два предложения с такими акцентами: Цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Т.е. можно предложения разложить вот так: Цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами договірних правовідносин між платниками та одержувачами грошових коштів, що регулюються цим законом, є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. И никакого расширенного толкаования и домыслов о прочих субъектах.

ЭТА НОРМА ПРЕДУСАТРИВАЕТ ПРАВОВЫЕ ПОСЛЕДСТВИЯ ОБМАНА ОДНОЙ СТОРОНОЙ ДОГОВОРУ ДРУГОЙ СТОРОНЫ.А У АВТОРА СИТУАЦИЯ, КОГДА ОБЕ СТОРОНЫ ОКАЗАЛИСЬ ОБМАНУТЫМИ НОТАРИУСОМ. ВОЗМОЖНО, ТУТ НУЖНО ИСКАТЬ ОТВЕТ В УГОЛОВНОМ КОДЕКСЕ?

Для начала, лично Вам нужно поступить в ВУЗ по специальности "правознавство". Там Вам все расскажут и всему научат, если самому лень открыть Гражданский кодекс Укр.

А смотрите, что Верховный учудил:П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2012 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі головуючого Барбари В.П.,суддів:Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б., - розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву приватного підприємства "Кажан" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 грудня 2011 року у справі № 06/5026/1052/2011 за позовом приватного підприємства "Кажан" до приватного підприємства "Енерголенд" про стягнення 95 901,29 грн, в с т а н о в и в: У травні 2011 року приватне підприємство "Кажан" (далі - ПП "Кажан") звернулося до суду із позовом до приватного підприємства "Енерголенд" (далі - ПП "Енерголенд"), у якому просило стягнути з відповідача нараховані за період з 11 травня 2008 року по 14 листопада 2010 року: 6 196,63 грн інфляційних втрат, 3 % річних в розмірі 1 319,13 грн, 8 130,33 грн пені, 80 255,20 грн штрафу, а всього 95 901,29 грн. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати послуг з охорони власності за укладеним між сторонами договором № 56 від 7 березня 2008 року. Рішенням господарського суду Черкаської області від 9 червня 2011 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПП "Енерголенд" на користь ПП "Кажан" 6196,63 грн інфляційних втрат, 3 % річних в розмірі 1 319,13 грн, 5624,67 грн пені за період з 16 листопада 2009 року по 14 листопада 2010 року, 3000 грн за послуги адвоката та відповідні судові витрати. У задоволенні решти позовних вимог у сумі 82 760,86 грн відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у позові. Позовні вимоги приватного підприємства "Кажан" про стягнення 80 255,20 грн штрафу, 2 505,66 грн пені та судових витрат задоволено. В решті рішення залишено без змін. Вищий господарський суд України постановою від 13 грудня 2011 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2011 року скасував в частині стягнення штрафу у розмірі 80 255,20 грн. В решті постанову апеляційного суду залишив без змін. У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 13 грудня 2011 року з підстав, передбачених статтею 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ПП "Кажан", посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 230-232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 525, 530, 546, 549, 610, 611, 625, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 61 Конституції України, просило скасувати цю постанову, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2011 року залишити без змін. До поданої заяви ПП "Кажан" долучило копії постанов Вищого господарського суду України: від 16 листопада 2011 року у справі № 5019/976/11, від 19 січня 2011 року у справі № 7/64-6/663, від 9 лютого 2011 року у справі № 25/46-10-1432, в яких, на його думку, по-іншому застосовано судом касаційної інстанції одні й ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах. Ухвалою від 1 березня 2012 року Вищий господарський суд України допустив до провадження господарську справу № 06/5026/1052/2011 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 грудня 2011 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з нижченаведених підстав. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 7 березня 2008 року між ПП "Кажан" (виконавець) та ПП "Енерголенд" (замовник) був укладений договір про надання послуг з охорони власності № 56. У відповідності з цим договором замовник передає під охорону, а виконавець приймає вказані у списку та плані (схемі) об'єкти, які беруться під охорону, що і є додатком до договору. Згідно із пунктом 2.1.9 цього договору замовник зобов'язаний своєчасно проводити розрахунки за надані охоронні послуги. Пунктом 4.2. договору сторони передбачили, що оплата за фактом наданих послуг здійснюється згідно представлених актів здачі-приймання робіт (надання послуг) у формі безготівкового розрахунку за банківськими реквізитами виконавця до 10 числа поточного місяця. Відповідно до пункту 4.5. договору якщо замовник не сплачує платежі за надані послуги у строки, передбачені договором, то він зобов'язаний виплатити на користь виконавця штраф. А у випадку, коли замовник несвоєчасно здійснює розрахунок за надані послуги, виконавець нараховує йому пеню (п. 4.6 договору). Позивач свої послуги надавав своєчасно та якісно, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт № ОУ-0000012 від 31 березня 2008 року, № ОУ-0000016 ві\30 квітня 2008 року, № ОУ-0000020 від 31 травня 2008 року, № ОУ-0000027 від 30 червня 2008 року, № 0У-0000031 від 31 липня 2008 року, № ОУ-0000043 від 31 серпня 2008 року, № ОУ-0000052 від 30 вересня 2008 року, № ОУ-0000011 від 10 жовтня 2008 року, № ОУ-0000060 від 31 жовтня 2008 року, № ОУ-0000068 від 30 листопада 2008 року, № ОУ-0000074 від 31 грудня 2008 року, № ОУ-0000005 від 31 січня 2009 року, № ОУ-0000010 від 27 лютого 2009 року, № ОУ-0000016 від 31 березня 2009 року, № 0У- 0000021 від 30 квітня 2009 року, № ОУ-0000026 від 29 травня 2009 року, № ОУ-0000031 від 30 червня 2009 року, № ОУ-0000036 від 31 липня 2009 року, № ОУ-0000044 від 31 серпня 2009 року, № ОУ-0000053 від 30 вересня 2009 року, № ОУ-0000063 від 30 жовтня 2009 року, № ОУ-0000072 від 30 листопада 2009 року, № ОУ-0000079 від 31 грудня 2009 року, № ОУ-0000003 від 31 січня 2010 року, № ОУ-0000009 від 28 лютого 2010 року, № ОУ-0000015 від 31 березня 2010 року, № ОУ-0000023 від 30 квітня 2010 року, № ОУ-0000032 від 31 травня 2010 року, № ОУ-0000040 від 30 червня 2010 року, № ОУ-0000048 від 31 липня 2010 року, № ОУ-0000060 від 31 серпня 2010 року, № ОУ-0000068 від 30 вересня 2010 року, № ОУ-0000082 від 29 жовтня 2010 року, підписаними обома сторонами. Відповідач здійснював оплату за надані послуги несвоєчасно, чим порушив умови укладеного договору. Предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахованих за період з 11 травня 2008 року по 14 листопада 2010 року 6 196,63 грн інфляційних втрат, 3 % річних в розмірі 1 319,13 грн, 8 130,33 грн пені, 80 255,20 грн штрафу. Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 ГК України), яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України). Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України). Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. У справі, що переглядається, договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу. Скасовуючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2011 року в частині стягнення штрафу у розмірі 80 255,20 грн, Вищий господарського суду України виходив з того, що одночасне стягнення з відповідача штрафу та пені суперечить вимогам частини 1 статті 61 Конституції України та частини 3 статті 509 ЦК України. На думку Верховного Суду України, такий висновок Вищого господарського суду України ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та суперечить позиції цього ж касаційного суду у справах № 5019/976/11, № 7/64-6/663, № 25/46-10-1432. За таких обставин заява ПП "Кажан" підлягає задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 13 грудня 2011 року - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 11116 , 11123 , 11124 , 11125 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву приватного підприємства "Кажан" задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 13 грудня 2011 року у справі № 06/5026/1052/2011 скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий В.П. Барбара Судді: М.І. Балюк І.С. Берднік В.С. Гуль П.І. Колесник О.І. Потильчак І.Б. Шицький

Да, ФАКу нас продали... Но, чтобы сменить взыскателя, нужно было для начала предъявить лист к исполнению. ОТП это сделал. Но, как видно, ценой фальсификации, так как свои сроки они провтыкали...

Пардон, не соглашусь.ст. 369 ЦПКУ. 4.Суд ухвалою вносить виправлення до виконавчого листа, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким виконавчим листом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.

Уважаемый KIAV, я поначалу тоже была на воодушевленном мнении действовать именно так, как Вы предлагаете. А потом мой пыл поутих, когда я вдумчиво прочитала статью 369 ЦПКУ и изучила более сотни ухвал по этой теме.везде судьи отказывают заявителям из-за того, что нет оснований, определенных частью 4 этой статьи, признать ИЛ не подлежащим исполнению. А у меня - "ошибка". Ошибочно не ту резолютивку вписали, ошибочно преувеличили сумму, ошибочно нахимичили с датами в полузу прошляпившего сроки банка. А вот оснований для признания не подлежащ. исполнению не нахожу. Выдали его неошибочно, долг должников есть, но немного меньше, решение все же в силу вступило. ИЛ после апелляционного пересмотра выдала глава суда. а судья по первой инстанции его не выдавал. но все равно - незаконна дія СУДУ - налицо. Там не только этот бок....

Спасибо Вам за нормы ЦПК.Но я больше хотела узнать о практическом их применении. Изучиа реестр, вижу, что признавать ИЛ не подлежащим исполнению ПОЛНОСТЬЮ - нет оснований. Но есть основания признать частично на сумму 50000 грн. И просто не знаю, считается ли это ошибкой, допущенной при выдаче ИЛ, - неверная дата вступления в силу решения. И в следствие этой ошибки - вторая ошибка - дата граничного срока предъявления решения к исполнению. П,С, В решениях ошибок нет. Только в исполнительных листах

как-то мне видится стебной ситуация: прошу суд исправить ошибку: плностью переписать резолютивную часть в ИЛ.Но неужели именно так? А с исполнительным производством как быть? Надеяться, что суд остановит производство на время рассмотрения заявления?

Или, может, стоит попросить суд исправить ошибки допущенные в ИЛ? Среди этих ошибок: сумма, и дата вступления решения в силу. Дата вступления решения в силу влечет за собой другой принципиальный моммент - срок предъявления ИЛ к исполнению. Если в 2010 году еще срок этот был 3 года, то с марта 2011 - лишь 1 год.

Уважаемые практики. Как бороться с таким вот хамством? Банк спустя полтора года после апелляции (в 2011 году) подал исполнительный док. в ВДВС. НО! В исполнительном листе указана резолютивка с решения первой инстанции. А была еще и апелляция, в которой сумму взыскания уменьшили на 50000 грн. И очень хорошо суд с банком поигрался на счет дат вступления решения в силу. Указана дата вступления в силу в 2010 году, а апелляция была в 2011. Т.е. имею два несоответствия: сумму взыскания и дату вступления решения в силу. Как закрыть исполнительное производство? По статье 369 ЦПКУ по ч.1 указано_ что исполнительный лист должен соответствовать требованиям ЗУ "Про вик. провадження". В законе среди прочего - обязательными требованиями являются дата вступления решению в силу, и резолютивная часть решения. Этот исполнит. документ таким требованиям не соответствует. Но "ну и что?".... Ведь признать исп. лист не подлежащим исполнению можно исключительно по основаниям, указанным в части 4 ст. 369 ЦПКУ. Я среди оснований для признания этого исполнит. листа не подлежащим исполнению, не вижу свой случай. И в ЗУ "Про виконавче провадження" мой случай не описан.

К сожалению, я не могу найти ту тему, в которой я уже по своему вопросу спрашивала, реально ли признать недействительным договор кредита, если есть решение о взыскании.Мои опасения росли из моей же практики по административному делу. Во было когда-то такое решение ВСУ ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 вересня 2007 року м. Київ Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В.В., суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Самсіна І.Л., Тітова Ю.Г., за участю: секретаря судового засідання – Журіної О.О., представників: позивача – Добрянського А.В., Олефіра І.Г.; відповідача – Гудій В.В., – розглянувши у порядку провадження за винятковими обставинами справу за позовом Білоцерківської міської санітарно-епідеміологічної станції (далі – СЕС) до Державної інспекції з контролю за цінами в Київській області (далі – Держцінінспекція) про визнання недійсним рішення від 22 жовтня 2004 року № 266, в с т а н о в и л а: У вересні 2005 року СЕС звернулась із позовом до Держцінінспекції про визнання недійсним рішення від 22 жовтня 2004 року № 266, яким до неї застосовано економічні санкції за порушення державної дисципліни цін – вилучено до державного бюджету 141 273 грн 14 коп. необґрунтовано отриманого доходу та накладено штраф у сумі 282 546 грн 28 коп. Господарський суд м. Києва постановою від 16 листопада 2005 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2006 року, позов задовольнив. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 листопада 2006 року касаційну скаргу Держцінінспекції залишив без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін. При постановленні ухвали суд касаційної інстанції виходив з того, що СЕС обґрунтовано нарахувала понад фіксовані тарифи за надання платних послуг 20 % податку на додану вартість. У скарзі за винятковими обставинами Держцінінспекція просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції положень Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР ”Про податок на додану вартість” та постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2003 року № 1351 ”Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби” (далі – Постанова №1351). На обґрунтування скарги, Держцінінспекція послалася на те, що визначені у Постанові № 1351 тарифи є фіксованими, а отже, нарахування на них податку на додану вартість за ставкою у розмірі 20% – неправомірне. Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи та встановивши неоднакове застосування судами касаційної інстанції, зокрема, положень Закону ”Про податок на додану вартість” і Постанови №1351, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про незаконність оскаржуваних судових рішень. Ухвалюючи за правилами Кодексу адміністративного судочинства України постанову від 16 листопада 2005 року про задоволення позову та визнаючи нечинним рішення Держцінінспекції, Господарський суд м. Києва не надав належного правового значення тому, що спір щодо цього рішення вже був предметом судового розгляду і зазначені в ньому суми стягнуто з СЕС рішенням Господарського суду Київської області від 21 червня 2005 року у справі № 106/3 – 05, яке набрало законної сили. Дана обставина перешкоджала розгляду судом позовних вимог СЕС, оскільки вона підпадає під підставу для закриття провадження у справі відповідно до пункту 4 частини 1 статті 157 КАС. Зазначеною нормою передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо є такі, які набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами. Таким чином, розгляд позову СЕС про визнання недійсним рішення Держцінінспекції від 22 жовтня 2004 року № 266 здійснено судом всупереч вимог КАС після набрання чинності судовим рішенням в іншій справі за спором між цими самими сторонами про стягнення накладених економічних санкцій, у якій суд дійшов висновку про правомірність оспорюваного рішення. Допущена судом першої інстанції помилка не була виправлена судами апеляційної та касаційної інстанцій. Наведене є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та закриття провадження. Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України п о с т а н о в и л а: Скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Київській областізадовольнити. Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 листопада 2006 року, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2006 року, постанову Господарського суду м. Києва від 16 листопада 2005 року скасувати, провадження у справі закрити . Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий В.В. Кривенко Судді М.Б. Гусак В.Л. Маринченко І.Л. Самсін Ю.Г.Тітов Итог: суд постановил: коль есть решение о взыскании, то в рамках того дела суд должен был исследовать законность требований взыскателя. Значит, проверил, и решил, что требования законны. Конечно, админпроцесс - это не гражданский. Но вот такой прецедент имел когда-то место.