Постановление БП-ВС о невозможности оспаривания отчета об оценке имущества в судебном порядке

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

13 березня 2018 року

м. Київ

Справа N 914/881/17
Провадження N 12-18гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,
судді-доповідача Уркевича В.Ю.,
суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко O. Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,

за участю помічника судді Брінцова А.І., який за дорученням головуючого судді здійснює повноваження секретаря судового засідання,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз",

відповідач - фізична особа - підприємець Лободинець Людмила Михайлівна,

Прокуратура Львівської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Перемишлянська районна рада Львівської області,

розглянула в судовому засіданні справу N 914/881/17 за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" до фізичної особи - підприємця Лободинець Людмили Михайлівни, за участю Прокуратури Львівської області та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Перемишлянської районної ради Львівської області, про визнання недійсним звіту про оцінку майна, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" на ухвалу Господарського суду Львівської області від 27 червня 2017 року (суддя Кітаєва С.Б.) та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 липня 2017 року (головуючий - Бонк Т.Б., судді Бойко С.М., Якімець Г.Г.).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У травні 2017 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (далі - ПАТ "Львівгаз", позивач) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи - підприємця Лободинець Л.М. (далі - ФОП Лободинець Л.М., відповідач) про визнання недійсним звіту про оцінку майна. Позовні вимоги обґрунтовано такими обставинами.

2. 23 грудня 2016 року між Перемишлянською районною радою Львівської області (замовник) та ФОП Лободинець Л.М. (суб'єкт оціночної діяльності, виконавець) укладено договір N 840/16 про проведення експертної грошової оцінки майна, відповідно до пункту 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов'язки з виконання робіт щодо оцінки майна - комплексу будівель, розташованих за адресою: Львівська обл., м. Перемишляни, вул. Борщівська, 39 А. Метою оцінки є визначення ринкової вартості об'єкта оцінки для укладання цивільно-правових угод.

3. На виконання п. 1.2 договору N 840/16 від 23 грудня 2016 року про проведення експертної грошової оцінки майна ФОП Лободинець Л.М. складено звіт про оцінку майна (комплексу будівель), розташованого за адресою: Львівська обл., м. Перемишляни, вул. Борщівська, 39 а, відповідно до якого ринкова вартість об'єкта оцінки на 30 липня 2016 року становила 3 284 980,00 грн. Водночас зазначений звіт містить запис, що власником об'єкта оцінки є Перемишлянська районна рада Львівської області.

4. У подальшому ПАТ "Львівгаз" звернулося до суду із зазначеним позовом.

5. Позов обґрунтовано тим, що оскаржуваний звіт про оцінку майна порушує права позивача, є незаконним і прийнятим з порушенням вимог Закону України від 12 липня 2001 року N 2658-III "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - Закон N 2658-III) та частини другої статті 20 Господарського кодексу України, оскільки оцінене майно належить позивачу на праві приватної власності, доступ відповідача до такого майна власник не забезпечував та проведення його оцінки не замовляв; крім того дата складення самого звіту не збігається з датою проведення оцінки майна, що, на думку ПАТ "Львівгаз", є підставами для визнання цього звіту про оцінку майна недійсним.

6. ПАТ "Львівгаз" також указало, що дізналося про наявність оскаржуваного звіту з позовної заяви прокурора в інтересах держави в особі Перемишлянської районної ради Львівської області до ПАТ "Львівгаз" про витребування майна, розташованого за адресою: Львівська обл., м. Перемишляни, вул. Борщівська, 39 а, із незаконного володіння. За твердженням позивача, цей звіт порушує його права, оскільки об'єкт оцінки насправді належить ПАТ "Львівгаз", а тому зазначений звіт є втручанням у його господарську діяльність.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

7. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27 червня 2017 року провадження у справі N 914/881/17 припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

8. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 липня 2017 року ухвалу Господарського суду Львівської області від 27 червня 2017 року залишено без змін.

9. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками про те, що оспорюваний звіт є результатом практичної діяльності фахівця-оцінювача з визначених питань і не вважається юридичним, нормативно-правовим актом, чи актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), тому позивач фактично оскаржує дії оцінювача, що виходить за межі підвідомчості, встановленої статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а звідси провадження у цій справі підлягає припиненню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. У серпні 2017 року ПАТ "Львівгаз" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення судів попередніх інстанцій з огляду на порушення ними норм процесуального права.

11. У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 27 червня 2017 року й постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 липня 2017 року та передати справу N 914/881/17 на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12. Мотивуючи касаційну скаргу, ПАТ "Львівгаз" зазначило, що відповідно до приписів статті 33 Закону N 2658-III та статті 2 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) спори, пов'язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку, а господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, тому цей спір підлягає розгляду в господарському суді.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

13. 14 листопада 2017 року до Вищого господарського суду України надійшло заперечення (відзив) Перемишлянської районної ради Львівської області на касаційну скаргу, в якому зазначено, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі є обґрунтованими та законними, оскільки оспорюваний звіт є результатом практичної діяльності фахівця-оцінювача і не може вважатися юридичним актом державного чи іншого органу або нормативно-правовим актом, тому його оскарження виходить за межі підвідомчості, встановленої статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

14. Аналогічна до попередньої позиція викладена в запереченні (відзиві) на касаційну скаргу, надісланому на адресу суду Прокуратурою Львівської області, відповідно до якого справи у спорах про визнання недійсним звіту про оцінку майна непідвідомчі господарським судам України, тому в цій справі суди правомірно припинили провадження, керуючись пунктом 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

15. Ухвалою Вищого господарського суду України від 10 жовтня 2017 року касаційну скаргу ПАТ "Львівгаз" прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 24 жовтня 2017 року. Надалі ухвалами Вищого господарського суду України розгляд касаційної скарги неодноразово відкладався.

16. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2018 року справу N 914/881/17 разом із касаційною скаргою ПАТ "Львівгаз" передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

17. Зазначену ухвалу Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду мотивував тим, що підставою оскарження ухвали Господарського суду Львівської області від 27 червня 2017 року й постанови Львівського апеляційного господарського суду від 24 липня 2017 року є порушення судами правил предметної юрисдикції.

18. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2018 року справу N 914/881/17 прийнято та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

19. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вважає, що вказані рішення прийняті з повним установленням усіх обставин справи, правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

20. Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

21. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац 2 частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

22. Підвідомчість господарських справ встановлено статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за змістом частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами); справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю); справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності; справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство; справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

23. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII, яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

24. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 10, 15 частини першої статті 20 цього кодексу).

25. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач висловив твердження, що оскільки приписами статті 33 Закону N 2658-III установлено, що спори, пов'язані з оцінкою майна й майнових прав, вирішуються в судовому порядку, то ця справа у спорі щодо визнання недійсним звіту про оцінку майна підлягає розгляду в господарському суді. Проте Велика Палата Верховного Суду критично оцінює ці доводи скаржника, з приводу чого зазначає таке.

26. Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом N 2658-III.

27. Згідно із частиною четвертою статті 3 цього Закону процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

28. Підставою проведення оцінки майна є, зокрема, договір між суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та замовником оцінки, який укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім (за змістом частини першої статті 10 і частини першої статті 11 Закону N 2658-III).

29. Відповідно до статті 33 Закону N 2658-III спори, пов'язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку.

30. Статтею 32 Закону N 2658-III передбачена відповідальність оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, частиною другою якої визначено, що оцінювачі та суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема, за недостовірність чи необ'єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.

31. Відтак, чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема, недостовірність чи необ'єктивність оцінки майна) ним своїх обов'язків.

32. Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності (частина перша статті 12 Закону N 2658-III).

33. Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт по оцінку майна є документом, який фіксує дії суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов'язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.

34. Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.

35. Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов'язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів.

36. Тому, наведені в касаційній скарзі доводи про можливість розгляду справи у спорі про визнання недійсним звіту про оцінку майна в господарському суді Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані.

37. Також Велика Палата Верховного Суду зазначає, що спори про визнання недійсним звіту про оцінку майна не можуть бути розглянуті й у порядку іншого (ніж господарське) судочинства.

38. За таких обставин суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильних і обґрунтованих висновків про припинення провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

39. З огляду на викладене та з урахуванням меж розгляду справи в суді касаційної інстанції касаційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Щодо судових витрат

40. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на позивача.

Висновок про правильне застосування норм права

41. За змістом статей 12, 33 Закону України від 12 липня 2001 року N 2658-III "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює здійснення судового розгляду справ у спорах про визнання такого звіту недійсним.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 240, 300, 301, 302, 304, 308, 309, 314, 315, 317Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" на ухвалу Господарського суду Львівської області від 27 червня 2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 липня 2017 року у справі N 914/881/17 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 27 червня 2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 липня 2017 року у справі N 914/881/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складений 19 березня 2018 року.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что по смыслу статей 12, 33 Закона Украины от 12 июля 2001 года N 2658-III "Об оценке имущества, имущественных прав и профессиональной оценочной деятельности в Украине" отчет об оценке имущества не создает никаких правовых последствий для участников правоотношений по оценке имущества, а лишь отражает и подтверждает сделанные субъектом оценочной деятельности - субъектом хозяйствования выводы и его действия по реализации своей практической деятельности по определенным вопросам, что делает невозможным осуществление судебного рассмотрения дел по спорам о признании такого отчета недействительным.

Большая Палата Верховного Суда отметила, что споры о признании недействительным отчета об оценке имущества не могут быть рассмотрены и в порядке другого (чем хозяйственное) судопроизводства.

[ANTIRAID]

А вот и Окрема думка:

ОКРЕМА ДУМКА

Суддів Великої Палати Верховного Суду Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Ситнік О.М.,

13 березня 2018 року

м. Київ

справа N 914/881/17
провадження N 12-18гс18

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (далі - ПАТ "Львівгаз") до фізичної особи - підприємця Лободинець Людмили Михайлівни, за участю прокуратури Львівської області та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Перемишлянської районної ради Львівської області, про визнання недійсним звіту про оцінку майна за касаційною скаргою ПАТ "Львівгаз" на ухвалу Господарського суду Львівської області від 27 червня 2017 року у складі судді Кітаєвої С.Б. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 липня 2017 року у складі колегії суддів Бонк Т.Б., Бойко С.М., Якімець Г.Г.

У травні 2017 року ПАТ "Львівгаз" звернулося до суду з позовом до фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) Лободинець Л.М., у якому зазначало, що 23 грудня 2016 року між Перемишлянською районною радою Львівської області (замовник) та ФОП Лободинець Л.М. (суб'єкт оціночної діяльності, виконавець) укладено договір N 840/16 про проведення експертної грошової оцінки майна, відповідно до пункту 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов'язки щодо виконання робіт з оцінки майна - комплексу будівель, розташованих за адресою: вул. Боршівська, 39а, м. Перемишляни, Львівська область. Метою такої оцінки є визначення ринкової вартості майна для укладання цивільно-правових угод.

На виконання п. 1.2 вказаного договору ФОП Лободинець Л.М. складено звіт про оцінку майна (комплексу будівель), розташованого за адресою: вул. Боршівська, 39а, м. Перемишляни, Львівська область, відповідно до якого ринкова вартість об'єкта оцінки визначена на 30 липня 2016 року та становила 3 284 980 грн. Водночас зазначений звіт містить запис, що власником об'єкта оцінки є Перемишлянська районна рада Львівської області.

ПАТ "Львівгаз" зазначало, що дізналося про наявність оскаржуваного звіту з позовної заяви прокурора в інтересах держави в особі Перемишлянської районної ради Львівської області до ПАТ "Львівгаз" про витребування із незаконного володіння майна, розташованого за адресою: вул. Боршівська, 39а, м. Перемишляни, Львівська область. Тому, за твердженням позивача, цей звіт порушує його права, оскільки об'єкт оцінки насправді належить ПАТ "Львівгаз", а висновок про належність майна Перемишлянській районній раді Львівської області є втручанням у його господарську діяльність.

З наведених підстав позивач просив визнати звіт про оцінку майна недійсним.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27 червня 2017 року провадження у справі N 914/881/17 припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 липня 2017 року ухвалу Господарського суду Львівської області від 27 червня 2017 року залишено без змін.

Припиняючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався тим, що оспорюваний звіт є результатом практичної діяльності фахівця-оцінювача з визначених питань, а не юридичним актом, нормативно-правовим чи актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), тому позивач фактично оскаржує дії оцінювача, що виходить за межі підвідомчості, встановленої статтею 12 ГПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року касаційну скаргу ПАТ "Львівгаз" залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 27 червня 2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 липня 2017 року залишено без змін.

Погодившись із висновками судів першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання висновки та його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності. Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов'язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів. Суд наголосив, що спори про визнання недійсним звіту про оцінку майна не можуть бути розглянуті й у порядку іншого (ніж господарське) судочинство.

Повністю з таким висновком погодитися не можна.

У статті 1 Конституції Україна проголошується правовою державою, і, як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Зобов'язання держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

Відповідно до вимог статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Під правоздатністю пред'являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися рішення суду розуміється право подання позову у суд, який наділений повноваженнями розглядати питання фактів й права, що стосуються конкретного спору, з метою постановлення рішення, що матиме обов'язкову силу (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі "ЛеКонт, Ван Левен і Де Мейєр проти Бельгії" (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), заяви N N 6878/75, 7238/75).

ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашінгдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. United Kingdom)).

У рішенні від 28 лютого 2008 року у справі "Церква села Сосулівка проти України" (Tserkva Sela Sosulivka v. Ukraine) (заява N 37878/02) ЄСПЛ зазначив, що заявник мав доступ до судів різної юрисдикції, проте жодний з них не розглянув по суті його скарги, оскільки суди вважали, що вони не мають юрисдикції розглядати такі питання, незважаючи на те, що процедурні вимоги прийнятності було дотримано. У цьому випадку ЄСПЛ дійшов висновку, що така відмова прирівнюється до відмови у здійсненні правосуддя, що порушує саму суть права заявника на доступ до суду, яке гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції.

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безімянная проти Росії" (Bezymyannaya v. Russia) (заява N 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення "самої суті права заявника на доступ до суду", а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, вказавши, що "заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони".

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції" (Bellet v. France)).

Звертаючись до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів ПАТ "Львівгаз" керувалося нормами Конституції України, ГПК України, Господарського кодексу України.

Предметом спору позивач указав визнання недійсним звіту про оцінку майна (комплексу будівель), розташованого за адресою: вул. Боршівська, 39а, м. Перемишляни, Львівська область, який здійснено на виконання договору від 23 грудня 2016 року N 840/16 про проведення експертної грошової оцінки майна, укладеного між Перемишлянською районною радою Львівської області та ФОП Лободинець Л.М., яким, зокрема, констатовано, що право власності на нерухоме майно, яке було об'єктом оцінки і яке ПАТ "Львівгаз" вважає своїм, належить іншій юридичній особі. За твердженням позивача, цей звіт порушує його права і є втручанням у його господарську діяльність.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 ГПК України в редакції на час звернення ПАТ "Львівгаз" до суду господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Позивач як учасник господарського процесу має процесуальну правоздатність і дієздатність та наділений визначеним ГПК України комплексом процесуальних прав та обов'язків, тобто його правовий статус формується під прямою дією законодавчо закріплених принципів господарського судочинства.

Принцип диспозитивності як один з визначальних принципів господарського процесу формально не був прямо закріплений у ГПК України в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, проте вбачався зі змісту положень цього Кодексу.

Зокрема, враховуючи вимоги статті 22 ГПК України у редакції на час подання позовної заяви позивач самостійно визначав предмет й підстави позову та на власний розсуд розпоряджався своїми правами щодо предмета позову.

На сьогодні принцип диспозитивності закріплений у статях 2, 14 ГПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Він передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Тобто, якщо позивач дотримався передбаченого процесуальним законодавством порядку звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав, то в такому зверненні може бути відмовлено виключно з підстав, установлених законом.

Господарський суд уповноважений припинити провадження у справі лише з підстав, визначених у статті 80 ГПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, і такий перелік підстав є вичерпним, а саме провадження припиняється, якщо: 1) спір не підлягає вирішенню в господарських судах України; 1-1) відсутній предмет спору; 2) є рішення господарського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; 4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом; 5) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду; 6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією зі сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

Інших підстав припинення провадження не передбачено, і відсутній законодавчий дозвіл суду припиняти таке провадження за власним розсудом.

Винятковою компетенцією суду є правосуддя, тобто здійснювана в передбаченому законом процесуальному порядку правозастосовна діяльність суду з розгляду справ.

Суд є органом правозастосовним, а не нормотворчим, оскільки єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України (стаття 75 Конституції України). Тобто обмеження в доступі до правосуддя має визначати саме Верховна Рада України у відповідних законах.

Суд зобов'язаний розглядати справу в межах заявлених вимог, а припинення провадження у справі через необґрунтованість фактично є відмовою в судовому захисті та порушенням принципу доступу до правосуддя.

Вважаємо, що в цьому випадку суд безпідставно припинив провадження у справі, фактично усунувшись від розгляду позову, а Велика Палата Верховного Суду встановила обмеження щодо самої можливості розгляду спору в будь-якому суді, не врахувавши гарантованого національним і міжнародним законодавством права особи на доступ до правосуддя.

Повний текст окремої думки складено і підписано 29 березня 2018 року

Судді: Лященко Н.П.
Прокопенко О.Б.
Ситнік О.М.