Постановление БП-ВС о юрисдикции споров одной из сторон которых является физлицо имеющее статус предпринимателя

[ANTIRAID]

Державний герб України

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 2-7615/10
Провадження № 14-17цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача СитнікО. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,
відповідач - виконавчий комітет Іллічівської районної ради м. Маріуполя Донецької області (далі - виконком Іллічівської районної ради м. Маріуполя Донецької області),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3

на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 04 жовтня 2016 року у складі колегії суддів Ігнатоля Т. Г., Зайцевої С. А., Пономарьової О. М., та додаткову ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 06 жовтня 2016 року, постановленуу складі колегії суддів Ігнатоля Т. Г., Зайцевої С. А., Пономарьової О. М.,

у справі за позовом ОСОБА_3 до виконкому Іллічівської районної ради м. Маріуполя Донецької області про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно,

УСТАНОВИЛА:

У серпні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до виконкому Іллічівської районної ради м. Маріуполя Донецької області про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Позивачка вказала, що отримала дозвіл від виконкому Іллічівської районної ради м. Маріуполя Донецької області на будівництво торговельного павільйону по АДРЕСА_1, однак технічної документації не оформила. ОСОБА_3 самочинно збудувала торговельний павільйон по АДРЕСА_1. У Міському комунальному підприємстві «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» після закінчення будівництва їй виготовлено технічний паспорт, у якому зазначено, що торговельний павільйон, літ. «А-1», площею 12,3 кв. м, збудовано самочинно. Просила визнати за нею право власності на самочинно збудований торговельний павільйон.

Заочним рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 вересня 2010 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на самочинно збудований торговельний павільйон, літ. «А-1», площею 12,3 кв. м, що розташований по АДРЕСА_1.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що конструкції вказаного павільйону відповідають вимогам державних будівельних норм України, та застосував правила статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 04 жовтня 2016 року заочне рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 вересня 2010 року скасовано, провадження у справі закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції зазначив, що спірні правовідносини виникли між юридичною особою та фізичною особою - підприємцем, тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і має розглядатися господарським судом.

Додатковою ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 06 жовтня 2016 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

18 жовтня 2016 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу й додаткову ухвалу суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції, постановляючи оскаржувані ухвали, порушив принцип правової визначеності, а суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі, не вирішував питання про права та обов'язки Маріупольської міської ради Донецької області. При цьому ОСОБА_3 зверталася до суду з позовом як фізична особа, а відповідача в справі ліквідовано без правонаступників. Отже, правил предметної юрисдикції суд першої інстанції не порушив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

28 січня 2017 року Маріупольська міська рада Донецької області подала до суду заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначила, що, на її думку, відповідач у справі був неналежним, а про рішення суду першої інстанції, яким вирішено питання про її права та інтереси, Маріупольська міська рада Донецької області дізналась лише 05 вересня 2016 року, вивчаючи матеріали для підготовки відповіді на звернення громадян. Тому Маріупольська міська рада Донецької області просила залишити касаційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а оскаржувані ухвалу та додаткову ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року вказану справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки згідно із частиною шостою статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Одним з доводів касаційної скарги ОСОБА_3 є посилання на порушення судом апеляційної інстанції правил предметної та суб'єктної юрисдикції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_3 є підприємцем, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії НОМЕР_1 від 10 жовтня 1994 року, згідно з яким позивачка здійснює діяльність із продажу продовольчих товарів.

Згідно з довідкою з Державного комунального підприємства «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» від 27 липня 2010 року та технічним паспортом, виданим 23 липня 2010 року на ім'я ОСОБА_3, остання самовільно зайняла земельну ділянку, площею 13,7 кв. м, по АДРЕСА_1, на якій самочинно зведено нежитлове приміщення - торговельний павільйон, літ. «А-1», площею 12,3 кв. м.

Основним доводом суду апеляційної інстанції при закритті провадження у справі зазначена та обставина, що ОСОБА_3 є підприємцем, подала позов до юридичної особи, що, на думку апеляційного суду, свідчить про спір між двома юридичними особами.

Позивачка заперечувала про наявність спору між нею як фізичною особою - підприємцем та виконавчим комітетом, зазначаючи, що до суду вона звернулася за визнанням права власності як фізична особа.

У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне визначити співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи - підприємця та їх правового статусу.

Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.

З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України).

Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

ОСОБА_3 просила визнати за нею право власності на самочинно збудоване нерухоме майно як за фізичною особою.

У цьому випадку предметом позовних вимог є визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Відповідно до статті 318 ЦК України суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, якими є і фізичні особи. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Суб'єктом права власності є фізична особа. ЦК України не містить заборони щодо перебування у власності окремої фізичної особи нерухомого майна нежитлового призначення. Саме особа, яка вважає себе власником майна чи має майнові інтереси, визначає, у якому статусі вона придбаває вказане майно.

На час звернення до суду та розгляду справи процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб'єктною підсудністю.

Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції, передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:

1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;

3) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Разом з тим Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) у редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції, передбачав, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно з частиною 1 статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Стаття 12 ГПК України передбачала перелік категорії справ, що були підвідомчі господарським судам, до яких, у контексті вказаних позовних вимог відносилися відповідно до пунктів 1 та 6 частини першої цієї статті справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають з публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів. А також - справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

У справі, що переглядається, позовні вимоги фізичної особи не стосувалися укладання та виконання господарських договорів та здійснення господарської діяльності. ОСОБА_3 просила визнати право власності на самочинно зведене нерухоме майно.

Тобто між сторонами позовного провадження не існувало правовідносин, які притаманні господарській діяльності, господарським правовідносинам.

Тому Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що, закривши провадження у справі та вказавши на необхідність розгляду позову в порядку господарського судочинства, апеляційний суд не врахував особливостей правового статусу суб'єкта звернення та не визначився з предметом позовних вимог, а також зі змістом спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню.

Разом з тим слід звернути увагу на доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції принципу правової визначеності і прийняття апеляційної скарги через шість років після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення. Зазначені у касаційній скарзі доводи є важливими.

Однак, на час звернення Маріупольської міської ради Донецької області з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції застосовувалися правила ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.

Відповідно до частини першої статті 324 ЦПК України у зазначеній редакції сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13-18, 20, 24-29, 31-33 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Отже, ухвали суду апеляційної інстанції, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, не підлягали касаційному оскарженню, а відтак і суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями щодо їх перегляду.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що суд першої інстанції заочне рішення за позовом ОСОБА_3 постановив 01 вересня 2010 року.

З апеляційною скаргою Маріупольська міська рада Донецької області звернулася 07 вересня 2016 року (а. с. 36-39).

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 26 вересня 2016 року поновлено строк на апеляційне оскарження.

Вказана ухвала касаційному оскарженню не підлягає, оскільки не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Не передбачено касаційне оскарження такої ухвали і у статті 389 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Інші доводи касаційної скарги стосуються суті позовних вимог та дотримання судом першої інстанції вимог процесуального законодавства у частині дослідження доказів та надання їм правової оцінки, однак вони не можуть бути розглянуті касаційним судом, оскільки апеляційний суд, закриваючи провадження у справі, не перевіряв рішення суду першої інстанції у повному обсязі, що унеможливлює для суду касаційної інстанції перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Підсумовуючи, можна зробити такі висновки.

Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статусу фізичної особи - підприємця, не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, яке виникає з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця.

При цьому юридичний статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю як фізичної особи, та жодним чином не обмежує їх.

Суб'єктом права власності може бути фізична особа, оскільки ЦК України не містить заборони щодо перебування у власності окремої фізичної особи нерухомого майна нежитлового призначення, яке використовується для здійснення підприємницької діяльності.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, які визначає позивач.

За загальним правилом, закріпленим у частинах першій та третій статті 15 ЦПК України, що діяла на час звернення до суду та розгляду справи у суді першої інстанції, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, ухвала підлягає скасуванню, а справа - направленню до того ж суду для продовження апеляційного розгляду.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду відмовляє у задоволенні вимог про скасування додаткової ухвали про стягнення судового збору, оскільки згідно з підпунктом 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»передбачено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду. Вказаний судовий збір сплачується при зверненні особи з апеляційною скаргою. У цьому випадку Маріупольська міська рада Донецької області при поданні апеляційної скарги судового збору не сплатила, тому суд апеляційної інстанції вирішив питання про стягнення судового збору після розгляду апеляційної скарги, що жодним чином не впливає на права чи охоронювані законом інтереси ОСОБА_3

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 04 жовтня 2016 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до апеляційного суду.

Додаткову ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 06 жовтня 2016 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови підписаний 16 квітня 2018 року.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В. С. Князєв О. М. Ситнік Судді:Н. О. АнтонюкН. П. Лященко С. В. БакулінаО. Б. Прокопенко В. В. БританчукЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаІ. В. Саприкіна В. І. ДанішевськаО. С. Ткачук О. Р. КібенкоВ. Ю. Уркевич Л. М. ЛобойкоО. Г. Яновська

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73438160

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что физическое лицо, в установленном законом порядке получившее статус физического лица - предпринимателя, не теряет и не меняет свой статус физического лица, которое возникает с момента рождения, а только приобретает к нему новый признака - предпринимателя. При этом юридический статус «физическое лицо - предприниматель» сам по себе не влияет на любые правомочия лица, обусловленные его гражданской право- и дееспособностью как физического лица, и никоим образом не ограничивает их.

Субъектом права собственности может быть физическое лицо, поскольку ГК Украины не содержит запрета относительно пребывания в собственности отдельного физического лица недвижимого имущества нежилого назначения, которое используется для осуществления предпринимательской деятельности. Юрисдикция спора зависит от характера спорных правоотношений, правового статуса субъекта обращения и предмета исковых требований, которые определяет истец.

Помимо прочего Большая палата обратила внимание на необходимость обоснования пропущенного на 6 лет срока исковой давности.