ANTIRAID

Постановление БП-ВС о юрисдикции споров с ликвидируемым банком и отсутствии последствий для клиента банка при признании договора ничтожным

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 910/17448/16
Провадження N 12-17гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,
судді-доповідача Уркевича В.Ю.,
суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко O. Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Королюка І.В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Транссервіс 2008" (представник - адвокат Мікітян К.О.),

відповідач - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Євробанк" Кононець Вадим Валерійович (представник - Мірвода А.М.),

відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (представники - адвокат Костюченко І.В., Музичук Л.В.),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Греїн-Експорт" (представник - адвокат Мікітян К.О.),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Євробанк" (представник - Мірвода А.М.),

розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 910/17448/16 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссервіс 2008" до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Євробанк" Кононця Вадима Валерійовича та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Греїн-Експорт", на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Євробанк", про визнання недійсним наказу за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 червня 2017 року (головуючий Пономаренко Є.Ю., судді Дідиченко М.А., Кропивна Л.В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 06 грудня 2016 року (суддя Ващенко Т.М.).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У вересні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Транссервіс 2008" (далі - ТОВ "Транссервіс 2008", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви позивача про зміну предмета позову) до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Євробанк" Кононця Вадима Валерійовича (далі - Фонд, ПАТ "КБ "Євробанк", уповноважена особа Фонду, відповідач відповідно) про визнання недійсним наказу від 22 липня 2016 року N 177/1-ОД "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів, операцій) за вкладними операціями" (далі - наказ N 177/1-ОД). Позов заявлено з таких підстав.

2. 29 грудня 2009 року між ПАТ "КБ "Євробанк" (банк) і ТОВ "Транссервіс 2008" (клієнт) укладено договір банківського рахунку N 701-2009/Ю, за яким банк відкриває клієнту поточний (поточні) рахунок (рахунки) N 260050251901 у гривнях, доларах США, євро та здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунку (рахунків) клієнта відповідно до вимог чинного законодавства України.

3. Також 29 грудня 2009 року між тими ж сторонами укладено договір N 701-2009/КБ про банківське розрахункове обслуговування з використанням програмно-технічного комплексу "Клієнт-Банк", відповідно до умов якого клієнт доручає, а банк здійснює розрахункове обслуговування клієнта в системі електронних платежів каналами міжкомп'ютерного зв'язку з використанням програмно-технічного комплексу "Клієнт-Банк".

4. 29 липня 2009 року між ПАТ "КБ "Євробанк" (банк) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Греїн-Експорт" (далі - ТОВ "Греїн-Експорт") (клієнт) укладено договір банківського рахунку N 509-2009/Ю, за яким банк відкриває клієнту поточний (поточні) рахунок (рахунки) N 260050214401 в гривнях, доларах США, євро та здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунку (рахунків) клієнта відповідно до вимог чинного законодавства України.

5. 29 липня 2009 року між ПАТ "КБ "Євробанк" (банк) і ТОВ "Греїн-Експорт" (клієнт) укладено договір про банківське розрахункове обслуговування з використанням програмно-технічного комплексу "Клієнт-Банк" N 509/2009/КБ, відповідно до умов якого клієнт доручає, а банк здійснює розрахункове обслуговування клієнта в системі електронних платежів каналами міжкомп'ютерного зв'язку з використанням програмно-технічного комплексу "Клієнт-Банк".

6. 24 січня 2014 року між ПАТ "КБ "Євробанк" (кредитодавець) і ТОВ "Транссервіс 2008" (позичальник) укладено договір кредитної лінії N ЮЛ-04/2014-КЛ, відповідно до умов якого кредитодавець відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті та згідно з кредитними заявками позичальника окремими частинами (траншами) надає позичальнику кредит у порядку та на умовах, визначених договором.

7. Договорами від 08 серпня 2014 року N 1, від 10 грудня 2014 року N 2, від 23 лютого 2015 року N 3, від 12 березня 2015 року N 4, від 17 вересня 2015 року N 5 та додатковими угодами від 12 березня 2015 року N 1, N 2 і від 17 вересня 2015 року N 3 сторони вносили зміни до кредитного договору від 24 січня 2014 року N ЮЛ-04/2014-КЛ.

8. 20 травня 2016 року ТОВ "Греїн-Експорт" (надавач) і ТОВ "Транссервіс 2008" (отримувач) уклали договір про надання поворотної фінансової допомоги N 2005/16Ф, відповідно до умов якого товариство надає поворотну фінансову допомогу, а отримувач зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

9. Відповідно до пунктів 2.1, 2.5 договору про надання поворотної фінансової допомоги від 20 травня 2016 року N 2005/16Ф розмір такої допомоги становить 50 000 000,00 грн. Розділом 9 цього договору визначено реквізити сторін, де вказані відкриті в ПАТ "КБ "Євробанк" рахунки сторін N 260050214401 (ТОВ "Греїн-Експорт") і N 260050251901 (ТОВ "Транссервіс 2008").

10. 17 червня 2016 року рішенням Правління Національного банку України N 73-рш ПАТ "КБ "Євробанк" віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі чого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 червня 2016 року N 1041 розпочато процедуру виведення цього банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць із 17 червня по 16 липня 2016 року, призначено уповноважену особу Фонду, якій делеговано повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "КБ "Євробанк".

11. 07 липня 2016 року рішенням виконавчої дирекції Фонду N 1183 продовжено строк тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Євробанк" до 16 серпня 2016 року.

12. 22 липня 2016 року уповноваженою особою Фонду видано наказ N 177/1-ОД, згідно з яким під час перевірки на предмет нікчемності правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, було виявлено правочини, які мають ознаки нікчемності в силу приписів пунктів 1, 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема:

- здійснений банком 10 червня 2016 року правочин щодо переказу з рахунку N 260050214401 ТОВ "Греїн-Експорт" на рахунок N 260050251901 ТОВ "Транссервіс 2008" коштів як надання безвідсоткової фінансової допомоги в сумі 111 000,00 грн. вчинений сторонами на підставі договору від 20 травня 2016 року N 2005/16Ф;

- здійснений банком 15 червня 2016 року правочин щодо переказу з рахунку N 260050214401 ТОВ "Греїн-Експорт" на рахунок N 260050251901 ТОВ "Транссервіс 2008" коштів як надання безвідсоткової фінансової допомоги в сумі 3 347 000,00 грн. вчинений сторонами на підставі договору від 20 травня 2016 року N 2005/16Ф;

- здійснений банком 16 червня 2016 року правочин щодо погашення заборгованості ТОВ "Транссервіс 2008" за кредитом у частині перерахування коштів у сумі 3 458 000,00 грн. вчинений на підставі укладеного між ПАТ "КБ "Євробанк" і ТОВ "Транссервіс 2008" договору кредитної лінії від 24 січня 2014 року N ЮЛ-04/2014-КЛ.

13. На підставі цього уповноваженою особою Фонду видано наказ N 177/1-ОД, а також повідомлено про нікчемність цих правочинів позивача (повідомлення від 26 липня 2016 року N 01-243/2975-БГ).

14. 16 серпня 2016 року рішенням Правління Національного банку України N 215-рш відкликано банківську ліцензію ПАТ "КБ "Євробанк" та прийнято рішення про його ліквідацію.

15. На виконання зазначеного рішення виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 16 серпня 2016 року N 1523 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Євробанк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким розпочато процедуру ліквідації цього банку із 17 серпня 2016 року по 16 серпня 2018 року, призначено уповноважену особу Фонду, якій делеговано повноваження ліквідатора ПАТ "КБ "Євробанк".

16. У подальшому ТОВ "Транссервіс 2008" звернулося до суду із зазначеним позовом.

17. Позов обґрунтовано тим, що правочини, про які йдеться в оскаржуваному наказі, були вчинені відповідно до приписів законодавства, а наказ було видано з порушенням Інструкції про порядок виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26 травня 2016 року N 826 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 червня 2016 року за N 863/28993 (далі - Порядок N 826).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

18. Господарський суд міста Києва рішенням від 06 грудня 2016 року позов задовольнив повністю і визнав недійсним наказ N 177/1-ОД.

19. Ухвалюючи таке судове рішення, суд першої інстанції керувався тим, що грошові перекази, про які йдеться в оскаржуваному наказі, сторони вчинили на виконання чинних зобов'язань між ними за рахунок власних коштів, розміщених на їх рахунках, а ПАТ "КБ "Євробанк" лише виконував свої обов'язки щодо розрахунково-касового обслуговування рахунків клієнтів, що не може свідчити про вчинення ними правочинів, умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, а тому не може й указувати на їх нікчемність з підстави, визначеної пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (укладення правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку), і свідчить про відсутність підстав для застосування наслідків нікчемності правочину.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

20. Київський апеляційний господарський суд постановою від 12 червня 2017 року апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду задовольнив частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 06 грудня 2016 року у справі N 910/17448/16 скасував. Виклав резолютивну частину рішення в зміненій редакції, якою провадження у справі в частині вимог ТОВ "Транссервіс 2008" до уповноваженої особи Фонду припинив. Позов ТОВ "Транссервіс 2008" до Фонду про визнання недійсним наказу задовольнив повністю. Визнав недійсним наказ N 177/1-ОД та стягнув з ПАТ "КБ "Євробанк" на користь ТОВ "Транссервіс 2008" судовий збір.

21. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що операції з перерахування коштів, усупереч приписам чинного законодавства, Фонд визнав нікчемними правочинами, що призвело до порушення прав та законних інтересів позивача, тому його порушене право підлягає захисту шляхом визнання оспорюваного наказу недійсним. При цьому суд дійшов висновку, що цей спір за своїм предметом підвідомчий господарському суду, проте оскільки саме Фонд забезпечує перевірку правочинів, вчинених банком, а уповноважена особа Фонду є фізичною особою, яка не має статусу юридичної особи або громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності і не є учасником корпоративних відносин, діє від імені Фонду та в межах делегованих ним повноважень, то провадження у справі в частині вимог до цієї особи підлягає припиненню, а позовні вимоги до Фонду - задоволенню в повному обсязі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22. 12 грудня 2017 року Фонд звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення судів попередніх інстанцій з огляду на неправильне застосування ними норм матеріального та порушення норм процесуального права.

23. У касаційній скарзі Фонд просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 червня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 06 грудня 2016 року й відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

24. Мотивуючи касаційну скаргу, Фонд зазначив, що у правочинах, про які йдеться в оскаржуваному наказі, наявні ознаки нікчемності, визначені частиною третьою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ці правочини є нікчемними самі по собі, а уповноважена особа Фонду лише виявляє або забезпечує виявлення таких правочинів та фіксує відповідний факт шляхом видачі наказу.

25. Також, за твердженням особи, яка подала касаційну скаргу, суди порушили норми процесуального права щодо розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства, оскільки спори за участю Фонду та уповноваженої особи Фонду є публічно-правовими і підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

26. 20 лютого 2018 року до Верховного Суду надійшли заперечення (відзив) ТОВ "Транссервіс 2008" і ТОВ "Греїн-Експорт" на касаційну скаргу, в яких стверджується, що ПАТ "КБ "Євробанк" здійснив спірні перекази коштів були на підставі умов чинних правочинів (договорів), укладених між сторонами, ці перекази не вважаються правочинами в розумінні діючого законодавства України, а тому їх не можна віднести до нікчемних. За таких обставин, за твердженнями позивача і ТОВ "Греїн-Експорт", оскаржуваний наказ N 177/1-ОД суперечить змісту статей 19, 41 Конституції України, частині другій, пунктам 1, 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", положенням Цивільного та Господарського кодексів України, статей 1, 5 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", а також Порядку N 826, а тому суди правомірно визнали його недійсним.

27. Позивач і ТОВ "Греїн-Експорт" зазначають, що цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки його учасниками є суб'єкти господарювання, де Фонд, здійснюючи виведення неплатоспроможних банків з ринку на стадії розпорядження майном, є учасником цивільно-правових відносин щодо ліквідації банку - процедури його припинення як юридичної особи, а також оскільки позивач оскаржує рішення, прийняте уповноваженою особою Фонду не як суб'єктом владних повноважень, а як розпорядником майна банку при здійсненні заходів щодо забезпечення збереження його активів, запобігання втраті майна та збиткам банку.

28. Також у запереченні (відзиві) позивач і ТОВ "Греїн-Експорт" зазначили, що Фонд є належним відповідачем у цій справі, оскільки з огляду на приписи Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" він набуває всіх повноважень органів управління та контролю банку з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення, які, в свою чергу делегуються ним уповноваженій особі; крім того, відповідно до положень пункту 1 частини третьої статті 16 цього Закону, згідно з якими позови, подані проти працівників Фонду, вважаються позовами, поданими проти Фонду.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

29. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 04 січня 2018 року поновив Фонду строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного господарського суду від 12 червня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 06 грудня 2016 року, прийняв касаційну скаргу до провадження та призначив її розгляд на 17 січня 2018 року, а ухвалою від 17 січня 2018 року - справу N 910/17448/16 разом з касаційною скаргою Фонду передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що однією з підстав оскарження рішень судів попередніх інстанцій є порушення судами правил суб'єктної юрисдикції.

30. ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 14 лютого 2018 року справу N 910/17448/16 прийняла та призначила її до розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

(1.1) Щодо визначення юрисдикції та належного відповідача у цій справі

31. Доводи Фонду щодо юрисдикції адміністративних судів при розгляді цієї справи ВеликаПалата Верховного Суду вважає безпідставними з огляду на таке.

32. Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

33. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац 2 частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

34. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

35. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

36. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).

37. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Фонд зазначив, що спори за участю Фонду та уповноваженої особи Фонду є публічно-правовими і підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з зазначеними доводами скаржника з огляду на таке.

38. Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

39. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

40. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

41. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

42. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

43. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

44. Відтак помилковим є застосування статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

45. Водночас структура банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначені Законом України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон N 2121-III), за змістом статті 2 якого банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

46. Натомість Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

47. Згідно із частиною першою статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, установлених цим Законом. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, зокрема, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку (пункт 8 частини другої статті 4 цього Закону).

48. Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.

49. Водночас у розумінні Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" неплатоспроможним є банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом N 2121-III. Ліквідацією банку є процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до законодавства (пункти 6 і 8 частини першої статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

50. За змістом частин першої, третьої, п'ятої статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а виконавча дирекція Фонду у цей же строк призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

51. Відповідно до частин першої, другої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, установлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку.

52. Таким чином, із моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноважень органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

53. Такий правовий статус Фонду, визначений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", дає підстави для висновку про те, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових відносин. При цьому у приватноправових відносинах, зокрема під час здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не здійснює функцій суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

54. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що визначений статтею 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правовий статус Фонду, відповідно до якої він є, зокрема, юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, не впливає на правовий статус банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію або щодо якого розпочато процедуру ліквідації, оскільки Фонд розпоряджається майном такого банку від імені останнього й у межах виконання покладених на нього законодавством функцій щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та не здійснює в цій частині жодних владних управлінських функцій.

55. Оскільки позивач оскаржує дії уповноваженої особи Фонду не як суб'єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим. При цьому виходячи із суті позовних вимог відповідачем у цій справі фактично є ПАТ "КБ "Євробанк" (в особі уповноваженої особи Фонду), а не сама уповноважена особа Фонду чи Фонд, як помилково вказав суд апеляційної інстанції.

56. Отже, зважаючи на предметну юрисдикцію та характер правовідносин у цій справі, наведені в касаційній скарзі доводи Фонду про непідвідомчість цього спору господарському суду Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані, натомість вважає, що суди першої й апеляційної інстанції дійшли правильних висновків про розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства.

57. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських й адміністративних справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них Фонду чи його уповноваженої особи на стадії ліквідації чи банкрутства банку), адже визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

58. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 910/8132/17.

(1.2) Щодо розгляду справи по суті

59. Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним наказу N 177/1-ОД, суд апеляційної інстанції зазначив, що дії Фонду з прийняття цього наказу мають усі ознаки одностороннього правочину, а тому на нього поширюються загальні вимоги цивільного законодавства, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України.

60. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з цим висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

61. Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

62. За змістом частин першої та другої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

63. Водночас відповідно до частин першої, другої та десятої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Усі або частина повноважень Фонду, визначених цією статтею, можуть бути делеговані Фондом уповноваженій особі Фонду.

64. Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду (абзац 2 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

65. Згідно з пунктами 1, 3 розділу II "Процедура прийняття уповноваженою особою Фонду рішення про фіксацію виявленого факту нікчемності правочинів (у тому числі договорів)" Порядку N 826 протягом трьох робочих днів з дати запровадження Фондом тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду розпочинає перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними. Уповноважена особа Фонду своїм розпорядчим документом створює комісію для здійснення перевірки документів, пов'язаних із вчиненням правочинів (укладенням договорів), метою якої є виявлення фактів нікчемності таких правочинів (укладених договорів), виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій зі сторони працівників банку або інших осіб стосовно банку.

66. За наслідками проведення перевірки Комісією складаються та подаються на розгляд уповноваженій особі Фонду пропозиції та висновки, які оформлюються відповідним актом (актами) перевірки (абзац 1 пункту 7 розділу II Порядку N 826).

67. Абзацами 1, 3 пункту 8 розділу II Порядку N 826 встановлено, що уповноважена особа Фонду протягом двох робочих днів з дня подання відповідного акта перевірки розглядає пропозиції й висновки, викладені в ньому, та в разі згоди з висновками готує та підписує відповідний розпорядчий документ і вчиняє інші необхідні дії. Про прийняте рішення уповноважена особа Фонду повідомляє протягом одного робочого дня Фонд, сторони виявленого нікчемного правочину (договору) та в разі потреби - правоохоронні органи.

68. Беручи до уваги вказані норми чинного законодавства, Велика Палата Верховного Суду вважає, що розпорядчий документ уповноваженої особи Фонду, передбачений абзацом 1 пункту 8 розділу II Порядку N 826, є не правочином у розумінні цивільного законодавства України, а внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органів управління та контролю банку, спрямованим на збереження активів і документації банку та який діє у межах цієї юридичної особи.

69. Отже, наказ N 177/1-ОД є внутрішнім документом банку, а тому до нього не можна застосовувати правові наслідки недійсності правочину.

(1.3) Щодо обраного позивачем способу захисту

70. За змістом статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності такої сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права (інтересу) відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес і закріплення законом.

71. Оскільки наказ банку є його внутрішнім документом, який не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), то не можна вважати порушеними будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Звідси права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

72. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що при ухваленні судових рішень у цій справі суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права щодо встановлення ефективним способом відновлення порушеного права позивача визнання недійсним наказу N 177/1-ОД уповноваженої особи Фонду.

73. Отже, рішення судів про задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним оспорюваного наказу є помилковим з огляду на те, що така вимога позивача не є правильно обраним способом захисту своїх прав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

74. Відповідно до частин першої, третьої статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

75. За таких обставин оскільки під час вирішення цього спору суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Щодо судових витрат

76. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

77. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

78. Оскільки в цій справі Верховний Суд приймає нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір за розгляд апеляційної та касаційної скарг покладається на позивача у справі.

79. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до платіжного доручення від 31 січня 2017 року N 1496900301 за подання апеляційної скарги ПАТ "КБ "Євробанк" сплатило 1 515,80 грн судового збору, а відповідно до платіжного доручення від 11 жовтня 2017 року N 9333 за подання касаційної скарги Фонд сплатив 1 653,60 грн судового збору.

80. Отже, з позивача потрібно стягнути 1 515,80 грн судового збору за подання апеляційної скарги на користь ПАТ "КБ "Євробанк" та 1 653,60 грн судового збору за подання касаційної скарги на користь Фонду.

Висновок щодо застосування норм права

81. За змістом статей 1, 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з урахуванням приписів Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", справи у спорах між суб'єктами господарювання, де однією зі сторін є банк, повноваження органів управління та контролю якого здійснює Фонд під час процедури виведення такого банку з ринку або його ліквідації, у тому числі в особіуповноваженої особи (осіб) Фонду, відносяться до юрисдикції господарських судів.

82. Виходячи з положень статті 202 Цивільного кодексу України та Інструкції про порядок виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженої рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26 травня 2016 року N 826 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 червня 2016 року за N 863/28993, розпорядчий документ уповноваженої особи Фонду, передбачений абзацом першим пункту 8 розділу II цього Порядку, є не правочином у розумінні цивільного законодавства України, а внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органів управління та контролю банку, спрямованим на збереження активів і документації банку та який діє у межах цієї юридичної особи.

Керуючись статтями 300-302, 306, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 червня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 06 грудня 2016 року у справі N 910/17448/16 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссервіс 2008" (67840, Одеська область, Овідіопольський район, с. Молодіжне, вул. Залізнична, 3, код ЄДРПОУ 35818770) на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Євробанк" (01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 35, код ЄДРПОУ 33305163) 1 515,80 грн судових витрат за подання апеляційної скарги.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссервіс 2008" (67840, Одеська область, Овідіопольський район, с. Молодіжне, вул. Залізнична, 3, код ЄДРПОУ 35818770) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016) 1 653,60 грн судових витрат за подання касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складений 21 травня 2018 року.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Большая палата со ссылкой на ранее принятое постановление указала, что по смыслу статей 1, 2, 12 Хозяйственного процессуального кодекса Украины (в редакции, действующей на момент возникновения спорных правоотношений), с учетом предписаний Закона Украины "О системе гарантирования вкладов физических лиц", дела по спорам между субъектами хозяйствования, где одной из сторон является банк, полномочия органов управления и контроля которого осуществляет Фонд во время процедуры вывода такого банка с рынка или его ликвидации, в том числе в уполномоченного лица (лиц) Фонда, относятся к юрисдикции хозяйственных судов.

Исходя из положений статьи 202 Гражданского кодекса Украины и Инструкции о порядке выявления сделок (в том числе договоров), которые являются ничтожными, а также действий Фонда гарантирования вкладов физических лиц в случае их обнаружения, утвержденной решением исполнительной дирекции Фонда гарантирования вкладов физических лиц от 26 мая 2016 N 826 и зарегистрированного в Министерстве юстиции Украины 15 июня 2016 за N 863/28993, распорядительный документ уполномоченного лица Фонда, предусмотренный абзацем первым пункта 8 раздела II настоящего Порядка, является не сделкой в понимании гражданского законодательства Украины, а внутренним документом банка, принятого лицом, осуществляющим полномочия органов управления и контроля банка, и направленным на сохранение активов и документации банка, и действующим в пределах этого юридического лица.

Таким образом подобное решение не несет никаких последствий для клиента банка и он имеет полное право на проведение зачета либо списание задолженности перед банком в любой другой установленный законодательством способ.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Create an account or sign in to comment

You need to be a member in order to leave a comment

Create an account

Sign up for a new account in our community. It's easy!

Register a new account

Sign in

Already have an account? Sign in here.

Sign In Now

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      13 березня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 520/7281/15-ц
      Провадження N 14-49 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) "Кей-Колект" до ОСОБА_13 (далі також - майновий поручитель), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - Третя одеська державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності,
      за зустрічним позовом майнового поручителя до ТзОВ "Кей-Колект" про визнання припиненим договору поруки, визнання припиненим іпотечного договору, скасування заборони відчуження на квартиру,
      за касаційною скаргою відповідача на рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року, ухвалене колегією суддів у складі Суворова В.О., Артеменка І.А., Черевка П.М.
      Учасники справи:
      позивач (за первісним позовом): ТзОВ "Кей-Колект";
      відповідач (за первісним позовом): ОСОБА_13;
      треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (за первісним позовом): Третя одеська державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 19 травня 2015 року ТзОВ "Кей-Колект" звернулося до суду з позовом, в якому на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеку" та пункту 5 (іпотечне застереження) договору іпотеки від 9 листопада 2006 року (реєстровий N 4575) (далі - договір іпотеки) через неналежне виконання умов договору про надання споживчого кредиту N 942-11 ДОУ 1 П від 9 листопада 2006 року (далі - кредитний договір) просило:
      1.1. Для погашення заборгованості за кредитним договором, яка складає 65 234,99 доларів США, що еквівалентно згідно з курсом Національного банку України на дату розрахунку 1 410 119,54 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 (далі також - квартира), шляхом визнання на неї права власності за ТзОВ "Кей-Колект" за ціною 929 413,00 грн. визначеною на підставі оцінки квартири суб'єктом оцінювальної діяльності;
      1.2. Вирішуючи питання про звернення стягнення на квартиру, ухвалити рішення про виселення всіх мешканців, які проживають і зареєстровані у квартирі;
      1.3. Зобов'язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
      2. Мотиви позову пов'язані з такими обставинами:
      2.1. 9 листопада 2006 року ОСОБА_14 (далі - позичальник) та Акціонерний комерційний банк "УкрСиббанк" (далі - банк) уклали кредитний договір;
      2.2. Того ж дня позичальник і майновий поручитель як іпотекодавці та банк уклали договір іпотеки. Згідно з умовами цього договору з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором іпотекодавці передали в іпотеку банку квартиру, яка є їхньою власністю у рівних частках;
      2.3. 11 червня 2012 року банк і ТзОВ "Кей-Колект" уклали договір факторингу N 4, згідно з умовами якого банк відступив ТзОВ "Кей-Колект" право вимоги за кредитним договором, а також уклали договір про відступлення на користь ТзОВ "Кей-Колект" права вимоги за договором іпотеки;
      2.4. ТзОВ "Кей-Колект" зверталося з позовом про стягнення заборгованості до позичальника та майнового поручителя через невиконання умов кредитного договору, але 29 липня 2014 року Київський районний суд міста Одеси залишив цей позов без розгляду;
      2.5. У жовтні 2014 року ТзОВ "Кей-Колект" довідалося про смерть позичальника й отримало копію його свідоцтва про смерть.
      3. 27 жовтня 2015 року майновий поручитель подала зустрічну позовну заяву, в якій просить визнати припиненим договір поруки, визнати припиненим договір іпотеки, скасувати заборону відчуження на квартиру (реєстраційний N 4027853) та "скасувати іпотеку реєстраційний N 4028059", зареєстровані 9 листопада 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В.В.
      4. Мотивувала зустрічний позов тим, що порука є особистим зобов'язанням, яке нерозривно пов'язане з особою. Стверджувала, що основне зобов'язання припинене через смерть позичальника, а тому іпотека (похідне зобов'язання) також припинена.
      5. 27 жовтня 2015 року Київський районний суд міста Одеси прийняв до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      6. 3 лютого 2016 року Київський районний суд міста Одеси ухвалив рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.
      7. Суд вважав, що банк, знаючи про смерть позичальника, не звертався до спадкоємців з відповідними вимогами більш ніж півтора роки, порушуючи вимогу частини другої статті 1281 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України. Оскільки позивач втратив право вимоги до спадкоємців щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, то і договори поруки та іпотеки, які забезпечували виконання зобов'язань за кредитним договором, мають бути припинені.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      8. 7 квітня 2016 року Апеляційний суд Одеської області ухвалив рішення, яким скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив вимоги за первісним позовом частково, а саме щодо звернення стягнення на квартиру шляхом визнання права власності на неї та зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності на квартиру за ТзОВ "Кей-Колект". У задоволенні іншої частини первісного позову та у задоволенні зустрічного позову суд апеляційної інстанції відмовив.
      9. Мотивував постанову тим, що якщо позичальник є іпотекодавцем, то після його смерті до спадкоємців у разі порушення позичальником його зобов'язань переходять обов'язки іпотекодавця у межах вартості предмета іпотеки. Стаття 1281 ЦК України регулює порядок пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов'язань спадкодавця перед його кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк, у межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність глави 19 ЦК України. Суд вважав, що аналогічний висновок сформулював Верховний Суд України у постанові від 2 березня 2016 року у справі N 6-1286цс15.
      10. На думку апеляційного суду, суд першої інстанції необґрунтовано застосував припис статті 1281 ЦК України до спірних правовідносин, а позивач не звертався до суду із заявою про застосування позовної давності. Факт смерті позичальника за наявності заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору спадкоємцем (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 10 лютого 2016 року у справі N 6-216цс14). Вимоги про виселення майнового поручителя з квартири не можуть бути задоволені, оскільки у кредитному договорі вказано, що кошти надавалися не на придбання квартири, а на її ремонт. Крім того, позивач не обґрунтував вимоги про виселення приписами житлового законодавства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      11. 20 квітня 2016 року майновий поручитель подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      12. Просить скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року та залишити без змін рішення Київського районного суду міста Одеси від 3 лютого 2016 року.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      13. 16 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      14. Обґрунтував ухвалу тим, що майновий поручитель оскаржує рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      15. Майновий поручитель вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що вона фактично прийняла спадщину, оскільки проживала зі спадкодавцем-позичальником, є помилковим і не ґрунтується на доказах. Спадкодавець-позичальник проживав разом з його батьком - ОСОБА_15, - що підтверджує довідка Третьої одеської державної нотаріальної контори N 1780/02-14 від 12 квітня 2016 року.
      16. Іпотекодержатель не пред'являв відповідну вимогу до іпотекодавця у позовному провадженні; позов про звернення стягнення на квартиру раніше до суду не заявлявся, а вимоги про звернення стягнення на квартиру на адресу майнового поручителя не надсилались. Оскільки іпотекодержатель втратив право вимоги до спадкоємців про стягнення заборгованості за кредитним договором, то договори поруки та іпотеки, які забезпечували виконання зобов'язань за основним договором, мають бути припинені.
      17. У рішенні апеляційний суд вказав, що майновий поручитель не подавав заяву про застосування позовної давності. Проте у запереченні на позовну заяву майновий поручитель про сплив позовної давності зазначав.
      18. Суд апеляційної інстанції з порушенням статті 15 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України та статті 17 КАС України у редакції, чинній на час звернення з позовом ТзОВ "Кей-Колект", розглянув за правилами цивільного судочинства вимогу про зобов'язання реєстраційної служби внести запис про реєстрацію права власності на квартиру.
      19. 26 травня 2016 року майновий поручитель подала додаткові пояснення до касаційної скарги, в яких вказала, що ТзОВ "Кей-Колект" 4 квітня 2016 року (ще до ухвалення 7 квітня 2016 року рішення апеляційним судом) зареєструвало право власності на квартиру, що підтверджує Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 14 травня 2016 року N 59082284.
      20. 6 липня 2016 року майновий поручитель подала додаткові пояснення до касаційної скарги, в яких зазначила, що ТзОВ "Кей-Колект" як факторингова компанія не має права нараховувати та стягувати відсотки за користування кредитом в іноземній валюті, оскільки не отримувало ліцензії на здійснення валютних операцій на території України і не є банківською або кредитною установою.
      (2) Позиції інших учасників справи
      21. ТзОВ "Кей-Колект", Третя одеська державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиціївідзиви на касаційну скаргу не надали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      22. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
      23. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      24. Майновий поручитель у касаційній скарзі вказала, що суд апеляційної інстанції помилково визначив юрисдикцію щодо вимоги про зобов'язання реєстраційної служби внести запис про реєстрацію права власності на квартиру.
      25. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі також - КАС) України у редакції, чинній на час звернення до суду з вказаною вимогою, завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Близькі за змістом завдання адміністративного судочинства сформульовані у частині другій статті 2 КАС України у редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги.
      26. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є, зокрема, орган виконавчої влади, його посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду).
      27. Близьке за змістом визначення адміністративної справи сформульоване у КАС України у редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги, відповідно до пунктів 1-2 частини першої статті 4 якого адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона, зокрема, здійснює публічно-владні управлінські функції, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      28. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень - правових актів індивідуальної дії (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду). Близький за змістом припис закріплений у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги.
      29. З огляду на вказане юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення (виконання або невиконання такою стороною зазначених функцій).
      30. Отже, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічний висновок сформульований у пунктах 5.7-5.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 914/2006/17).
      31. ЦПК України у редакції, чинній на час звернення ТзОВ "Кей-Колект" до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та житлових правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      32. ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом касаційної інстанції, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та житлових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
      33. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб'єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Тому, вирішуючи питання про юрисдикцію суду, необхідно, насамперед, з'ясувати характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
      34. Спір за первісним позовом виник з приводу реалізації ТзОВ "Кей-Колект" як іпотекодержателем прав на квартиру та реєстрації за ним права власності на неї. Отже, спірні правовідносини пов'язані з виконанням договору іпотеки. А тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
      35. Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 826/14433/16 (К/9901/7474/18), від 11 квітня 2018 року у справі N 826/366/16, від 11 квітня 2018 року у справі N 554/14813/15-ц, від 15 травня 2018 року у справі N 826/2691/16, від 22 серпня 2018 року у справі N 820/4673/16, від 28 серпня 2018 року N 826/7122/15, від 29 серпня 2018 року у справі N 816/1604/17, від 7 листопада 2018 року у справі N 826/9963/16, від 14 листопада 2018 року у справі N 826/9963/16, від 21 листопада 2018 року у справі N 814/1017/16.
      36. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи майнового поручителя щодо відсутності юрисдикції суду стосовно розгляду вимоги ТзОВ "Кей-Колект" про зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
      (1.2) Щодо позовних вимог за первісним позовом
      (1.2.1) Щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності
      37. ТзОВ "Кей-Колект" заявило, зокрема, вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на квартиру. Суд апеляційної інстанції вважав зазначену вимогу обґрунтованою.
      38. У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України "Про іпотеку").
      39. Згідно з частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
      40. Згідно з частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
      41. Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України "Про іпотеку" реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку". Недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові (Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки), підготовлене Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України).
      42. Вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).
      43. Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду; позасудовий - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України "Про іпотеку").
      44. Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону України "Про іпотеку").
      45. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку"): на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса.
      46. Згідно з частиною третьою зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати такі способи задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору іпотеки:
      46.1. Передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього ж Закону;
      46.2. Право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього ж Закону.
      47. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 28 вересня 2016 року у справі N 6-1243цс16).
      48. ТзОВ "Кей-Колект" у позовній заяві вказувало на те, що у договорі іпотеки сторони погодили іпотечне застереження. Згідно з пунктами 5.1 - 5.3 договору іпотеки у разі настання обставин, зазначених у пункті 4.1 цього договору (зокрема, неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором; порушення іпотекодавцями будь-якого зобов'язання за цим договором або порушення боржником будь-якого зобов'язання, що забезпечується іпотекою) іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. У повідомленні, про яке йдеться у пункті 5.1, іпотекодержатель зазначає, який зі способів задоволення його вимог, передбачених частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку", застосовується іпотекодержателем. У разі законодавчої можливості застосування передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 36 Закону України "Про іпотеку") право власності переходить до іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, вказаного у пункті 5.1 іпотечного договору.
      49. На відміну від такого різновиду позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки як звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (що може передбачати способи задоволення вимог іпотекодержателя, визначені у частині третій статті 36 Закону України "Про іпотеку"), судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що суд у резолютивній частині відповідного рішення обов'язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 вказаного Закону (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 28 вересня 2016 року у справі N 6-1243цс16).
      50. ТзОВ "Кей-Колект'як іпотекодержатель згідно з договором іпотеки та частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" може задовольнити свої кредиторські вимоги під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання у спосіб передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Натомість, ТзОВ "Кей-Колект" звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотекишляхом визнання права власності на квартиру, а не шляхом застосування судом одного зі способів реалізації предмета іпотеки, визначених статтею 38 Закону України "Про іпотеку".
      51. Передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 цього Закону є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. З огляду на приписи статей 328, 335, 392 ЦК України та статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем (пункти 6.1-6.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 916/5073/15).
      52. З огляду на вказане, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи первісний позов у частині зазначеної вимоги, неправильно застосовував норми права, що регулюють спірні правовідносини (аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 21 березня 2018 року у справі N 760/14438/15-ц, від 29 травня 2018 року у справі N 369/238-15-ц).
      (1.2.2) Щодо вимоги про зобов'язання внести запис про реєстрацію за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки
      53. ТзОВ "Кей-Колект" просило суд зобов'язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Суд апеляційної інстанції цю вимогу задовольнив.
      54. Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції залучена до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
      55. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позовні вимоги звертаються до відповідачів у справі, а не до третіх осіб. А тому суд не може задовольняти позовну вимогу про зобов'язання третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, вчинити певні дії, зокрема і про зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
      (1.2.3) Щодо вимоги про виселення мешканців з предмета іпотеки
      56. Відповідно до частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
      57. Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України "Про іпотеку").
      58. У частинах 2 і 3 зазначеної статті встановлений порядок дій банку з метою виселення мешканців з їх житла, що є предметом іпотеки. Так, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина друга статті 40 Закону України "Про іпотеку").
      59. Аналогічний порядок виселення з житлових приміщень, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачений і у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР.
      60. Зазначена у частині другій статті 40 Закону України "Про іпотеку" та у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку".
      61. Таким чином, у разі, якщо сторони договору іпотеки передбачили у ньому іпотечне застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору, виселення мешканців з відповідного об'єкта має відбуватися з дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону України "Про іпотеку" та у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР процедури. Її недотримання є підставою для відмови у позові про виселення мешканців житла, що є предметом іпотеки і на яке звертається стягнення, оскільки на момент звернення з таким позовом відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав іпотекодержателя чи нового власника стосовно предмета іпотеки.
      62. З урахуванням викладеного, а також висновків щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на квартиру за ТзОВ "Кей-Колект" слід відмовити і у задоволенні пов'язаних вимог про зобов'язання внести запис про реєстрацію такого права, а також про виселення мешканців квартири.
      (1.3) Щодо позовних вимог за зустрічним позовом
      63. Суди першої й апеляційної інстанції встановили такі обставини:
      63.1. З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором позичальник і майновий поручитель передали в іпотеку квартиру, яка є їхньою власністю у рівних частках.
      63.2. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
      63.3. У зв'язку зі смертю позичальника було відкрито спадщину, до складу якої ввійшло, зокрема, право на Ѕ частку предмета іпотеки, що належала на праві власності позичальникові.
      63.4. З приводу прийняття спадщини до нотаріальної контори ніхто зі спадкоємців не звертався, але майновий поручитель на момент смерті позичальника постійно з ним проживала, відмову від спадщини не подавала.
      64. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що згідно з дослідженими судами доказами позичальник і майновий поручитель зобов'язалися відповідати перед іпотекодержателем за невиконання позичальником зобов'язання за кредитним договором у межах вартості частини предмета іпотеки, що належить кожному з них.
      65. Аргумент касаційної скарги про припинення майнової поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим.
      65.1. Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника. Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки (частина перша статті 11 цього Закону).
      65.2. Згідно зі статтями 546, 553, 572, 575 ЦК України порука та застава (зокрема, іпотека) є різними видами забезпечення виконання зобов'язань. А тому приписи інституту поруки не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем за договором іпотеки.
      66. Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї.
      66.1. Майновий поручитель у касаційній скарзі стверджує, що суди на підставі неналежних доказів встановили, що вона є єдиним спадкоємцем позичальника і з ним постійно проживала на момент його смерті. Також зазначає, що позичальник проживав разом з його батьком - ОСОБА_15, і згідно з довідкою Третьої одеської державної нотаріальної контори N 1780/02-14 від 12 квітня 2016 року спадкоємцями є він і майновий поручитель.
      66.2. У разі смерті позичальника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в основному зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 17 квітня 2013 року у справі N 6-18цс13, висновок Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 11 липня 2018 року у справі N 2-2519/11).
      66.3. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суди, зазначаючи майнового поручителя єдиним спадкоємцем позичальника, яка постійно проживала з ним на час відкриття спадщини, не вказали доказів, на підставі яких ця обставина була встановлена. Отже, суди на підставі зібраних доказів неналежно визначили коло спадкоємців позичальника, які прийняли у спадщину Ѕ частки у квартирі, що необхідно як для встановлення факту заміни боржника в основному зобов'язанні й осіб, на яких за визначених у законодавстві умов може бути покладена відповідальність за невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, так і для визначення меж такої відповідальності.
      67. У випадку смерті боржника за кредитним договором його права й обов'язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину (частина перша статті 1282 ЦК України).
      67.1. Оскільки спадкодавець був і позичальником за кредитним договором, й іпотекодавцем за договором іпотеки, після його смерті відбувається заміна позичальника за кредитним договором на спадкоємця, який прийняв у спадщину спадкове майно (у цій справі - частку у квартирі). Такий спадкоємець за визначених у законодавстві умов надалі несе відповідальність за кредитним договором у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
      68. Порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником (частина перша статті 523 ЦК України).
      68.1. Зобов'язання ОСОБА_13 як власника Ѕ частки у квартирі та майнового поручителя за договором іпотеки може бути повністю припиненим з підстави, визначеної частиною першою статті 523 ЦК України, у випадку, коли спадкоємцем Ѕ квартири після смерті позичальника, а отже, і новим боржником за кредитним договором, є інша особа, ніж цей майновий поручитель, і якщо останній не давав згоди на забезпечення виконання основного зобов'язання новим боржником.
      69. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги (частини друга та третя статті 1281 ЦК України; тут і далі - у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин). Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою статті 1281 ЦК України, позбавляється права вимоги (частина четверта вказаної статті).
      69.1. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи вимоги за зустрічним, вважав, що оскільки ТзОВ "Кей-Колект" пропустило строк звернення до спадкоємців з вимогою відповідно статті 1281 ЦК України, то воно втратило право вимоги до спадкоємців щодо стягнення заборгованості за кредитним договором. З огляду на це, на думку суду першої інстанції, припинилося і забезпечувальне зобов'язання договором іпотеки. Натомість, суд апеляційної інстанції у задоволенні зустрічного позову відмовив.
      69.2. Майновий поручитель стверджує, що ТзОВ "Кей-Колект" відповідно до частин третьої і четвертої статті 1281 ЦК України позбавлене права вимоги до спадкоємців, оскільки йому було відомо про смерть боржника значно раніше, аніж у жовтні 2014 року. На думку майнового поручителя, вказане підтверджують ухвали Київського районного суду м. Одеси від 13 серпня 2013 року (Т. 1, а. с. 282-283) та від 13 травня 2014 року у справі N 520/1392/13-ц (Т. 1, а. с. 186, 284), які не були належно досліджені судами першої й апеляційної інстанцій.
      69.3. Суд апеляційної інстанції обґрунтував рішення тим, що у спірних правовідносинах стаття 1281 ЦК України не застосовується, оскільки строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (глава 19 ЦК України).
      69.4. Такі аргументи апеляційного суду є помилковими з огляду на те, що приписи статті 1281 ЦК України застосовуються до вимог кредитора за кредитним договором, для забезпечення якого укладений договір іпотеки.
      69.5. Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення кредиторських вимог до спадкоємців, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань (див. пункти 55-62 постанови від 17 квітня 2018 року у справі N 522/407/15-ц).
      70. З огляду на викладене вище, враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду не має повноважень досліджувати докази та встановлювати обставини справи, які є необхідними для правильного вирішення справи, справу за зустрічним позовом майнового поручителя необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      71. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суд першої інстанції, задовольняючи зустрічний позов повністю, не обґрунтував підстави для визнання припиненим договору поруки N 942-11 від 9 листопада 2006 року та для скасування обтяження за іпотекою з реєстраційним N 4028059, відомості про які у матеріалах справи відсутні.
      72. Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
      73. Під час нового розгляду справи за зустрічним позовом суди повинні дослідити виконання ТзОВ "Кей-Колект" обов'язку за статтею 1281 ЦК України у редакції, чинній на час смерті позичальника, з урахуванням пунктів 55-62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 522/407/15-ц; на підставі належних доказів встановити: коло спадкоємців позичальника, які прийняли у спадщину Ѕ його частки у квартирі; обставини заміни боржника за кредитним договором після смерті позичальника; обсяг відповідальності спадкоємців Ѕ частки позичальника у квартирі; наявність згоди ОСОБА_13 як власника іншої Ѕ частки у квартирі на забезпечення виконання за договором іпотеки основного зобов'язання новим боржником-спадкоємцем після смерті позичальника.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      74. Відповідно до пунктів 2 і 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.
      75. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
      76. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).
      77. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України)
      78. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
      79. З огляду на висновки щодо вимог за первісним і зустрічним позовами касаційна скарга є частково обґрунтованою. Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Київського районного суду міста Одеси від 3 лютого 2016 року слід скасувати повністю; рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року слід скасувати у частині задоволення вимог за первісним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателемі про зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про державну реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру; у частині цих вимог - ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову; у частині відмови у задоволенні вимоги за первісним позовом про виселення всіх мешканців квартири рішення апеляційного суду слід залишити без змін; у частині зустрічних позовних вимог справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      (2.2) Щодо судових витрат
      80. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати підлягають розподілу за результатами вирішення спору.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктами 2 і 3 частини першої статті 409, пунктом 1 частини третьої та частиною четвертою статті 411, частинами першою - третьою статті 412, статтями 416-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргуОСОБА_13 задовольнити частково.
      2. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 3 лютого 2016 року скасувати.
      3. Рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року скасувати в частині задоволення позовних вимог за первісним позовом про:
      звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1, шляхом визнання на неї права власності за ТзОВ "Кей-Колект" за ціною 929 413,00 грн. визначеною на підставі оцінки квартири суб'єктом оцінювальної діяльності;
      зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
      У цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
      У частині відмови у задоволенні позовної вимоги за первісним позовом про виселення всіх мешканців, які проживають і зареєстровані у зазначеній квартирі, Рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року залишити без змін.
      4. Рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року в частині позовних вимог за зустрічним позовом скасувати; справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      27 березня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 727/5743/15-ц
      Провадження N 14-78 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Бакуліної С.В., Британчука В.В., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради (далі також - позивач) до ОСОБА_10 (далі також - відповідачка) про стягнення надмірно виплачених коштів,
      за касаційною скаргою позивача на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 9 вересня 2016 року, ухвалене колегією суддів у складі Яремка В.В., Литвинюк І.М. і Перепелюк І.Б.
      Учасники справи:
      - позивач: Департамент праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради;
      - відповідач: ОСОБА_10
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 20 липня 2015 рокупозивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідачки 2 083,49 грн коштів, надмірно виплачених як житлова субсидія.
      2. Позов мотивував такими обставинами:
      2.1. Упродовж 2006-2008 років чоловік відповідачки - ОСОБА_11 - отримував субсидію на часткове відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг (далі - субсидія), що надавались у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира).
      2.2. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 помер.
      2.3. Спадкоємицею ОСОБА_11 є відповідачка, яка з серпня 2010 року отримувала субсидію.
      2.4. Відповідно до акта N 58, складеного 17 листопада 2014 року Управлінням праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Чернівці ради (далі - акт N 58), це управління провело перевірку повноти та достовірності поданої для призначення субсидії інформації та виявило розбіжність у деклараціях про доходи, які подавали ОСОБА_11 та відповідачка, а також недостовірність поданої ними інформації, оскільки відповідачка з 2 лютого 1999 року мала у власності й інше житло - квартиру у АДРЕСА_2, яку вона відчужила лише у жовтні 2010 року.
      2.5. Усього ОСОБА_11 та відповідачці надана субсидія у розмірі 2 853,49 грн. з яких відповідачка добровільно повернула лише 770,00 грн.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 6 червня 2016 року Шевченківський районний суд м. Чернівці ухвалив рішення, яким позов задовольнив повністю.
      4. Мотивував рішення тим, що доведено призначення субсидії на підставі недостовірних відомостей про майновий стан, а саме: неповідомлення про наявність у відповідачки на праві власності іншого житлового приміщення. Суд вважав, що оскільки відповідачка відмовилася повертати частину надмірно виплачених коштів добровільно, то позов є обґрунтованим.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 9 вересня 2016 року Апеляційний суд Чернівецької області ухвалив рішення, яким рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову про стягнення надмірно виплачених коштів за період 2006 - 2009 років відмовив, а в частині вимог про стягнення надмірно виплачених коштів за 2010 рік провадження у справі закрив.
      6. Висновок про відмову у задоволенні частини вимог апеляційний суд мотивував тим, що позивач, дізнавшись про смерть ОСОБА_11 1 жовтня 2009 року, пропустив передбачений статтею 1281 Цивільного кодексу (далі також - ЦК) України строк для пред'явлення вимоги до відповідачки як до спадкоємця померлого.
      7. Стосовно ж можливості стягнення надмірно виплачених коштів за 2010 рік апеляційний суд вказав, що у цій частині вимога не може розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки спір стосується здійснення позивачем делегованих йому законом владних повноважень щодо контролю за розподілом бюджетних коштів.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      8. 24 вересня 2016 року позивач подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 9 вересня 2016 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Скаржиться на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      9. 17 жовтня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      10. Мотивував ухвалу тим, що позивач оскаржує рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 9 вересня 2016 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      11. На думку позивача, помилковим є рішення апеляційного суду про закриття провадження у справі з підстав порушення правил предметної юрисдикції в частині вимоги про стягнення надмірно виплачених коштів за 2010 рік. Позивач звертає увагу на те, що 15 липня 2015 року Шевченківський районний суд м. Чернівці постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом позивача до відповідачки про стягнення надмірно виплачених коштів як субсидії.
      12. Субсидія була призначена не персонально померлому чоловіку відповідачки, а й членам його сім'ї, до яких входила і відповідачка. Тому неправильним є висновок апеляційного суду про необхідність відліку строку пред'явлення вимоги до відповідачки з моменту смерті її чоловіка. Право на звернення до суду позивач може реалізувати протягом трьох років з дня виявлення порушення порядку призначення субсидії.
      (2) Позиції інших учасників справи
      13. У жовтні 2016 року відповідачка подала заперечення на касаційну скаргу, у задоволенні якої просить відмовити. Вказує на те, що позивач пропустив передбачений статті 1281 ЦК України шестимісячний строк звернення до відповідачки.
      14. У січні 2017 року відповідачка подала заяву (вх. N 193/0/6-17), в якій вказала, що, крім спливу строку, визначеного статтею 1281 ЦК України, спливла також позовна давність, визначена статтями 257, 258, 161 ЦК України.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо стягнення надмірно виплачених коштів за період 2006 - 2009 років
      15. Правовідносини сторін регулюються приписами ЦК України, Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року N 848, у редакції, чинній на час складання акта N 58 (далі - Положення), Порядку повернення коштів, надмірно виплачених за призначеними субсидіями, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 29 грудня 1997 року N 39/283/90/5, у редакції, чинній на час складання акта N 58 (далі - Порядок).
      16. Суди встановили, що згідно з поданими деклараціями про доходи та майновий стан, особа, яка отримує субсидію, попереджена про відповідальність за подання недостовірної інформації як про її доходи та майновий стан, так і про доходи та майновий стан членів її сім'ї, зареєстрованих у жилому приміщенні, про що свідчить підпис цієї особи у заявах про отримання житлових субсидій. І під час перевірки повноти та достовірності поданої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Чернівці ради виявило, що у деклараціях відповідачки та її чоловіка про їхні доходи та майновий стан у 2006 - 2010 роках не вказана квартиру відповідачки на
      АДРЕСА_2. 17. Відповідно до підпункту 3 пункту 5 Положення субсидія не призначається, якщо уповноважений власник (співвласник) житла, наймач житла у державному та громадському житловому фонді, член житлово-будівельного кооперативу, власник (співвласник) житлового приміщення, на якого відкрито особовий рахунок, та особи, які зареєстровані разом з ним у житловому приміщенні (будинку), мають у своєму володінні (користуванні) чи володінні (користуванні) дружини (чоловіка, неповнолітніх дітей) у сукупності більше ніж одне житлове приміщення (будинок), загальна площа яких у сумі перевищує встановлену соціальну норму житла, в межах якої надається субсидія.
      18. Сума субсидії, перерахованої (виплаченої) надміру внаслідок свідомого подання громадянином документів з недостовірними відомостями або неповідомлення громадянином про набуття права власності на житло (житлове приміщення) іншою особою, яка не була в ньому зареєстрована, повертається ним за вимогою органу, що призначив субсидію. У разі коли громадянин добровільно не повернув надмірно перераховану (виплачену) суму субсидії, питання про її стягнення органи, що призначають субсидії, вирішують у судовому порядку (абзаци восьмий - дев'ятий пункту 20 Положення).
      19. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що сума надмірно перерахованої (виплаченої) субсидії є майном, збереженим без достатньої правової підстави. А тому на правовідносини з повернення цієї суми поширюються приписи глави 83 ЦК України. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про те, що надмірно перерахована (виплачена) субсидія є шкодою. Застосування до спірних правовідносин приписів статей 1166 і 1231 ЦК України є помилковим.
      20. Не підлягають поверненню безпідставно набуті, зокрема, пенсії, допомоги, інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (пункт 1 частини першої статті 1215 ЦК України).
      21. Отже, не може бути повернута сума надмірно перерахованої (виплаченої) субсидії зокрема тоді, якщо позивач не доведе, що виплату здійснив добровільно, але внаслідок рахункової помилки з його боку чи недобросовісності з боку ОСОБА_11 як набувача субсидії.Така недобросовісність може проявлятися у несумлінному ставленні до виконання власних обов'язків, зловживанні правом у власних інтересах або в інтересах третіх осіб тощо.
      22. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили факт недобросовісності набувача субсидії, який подав недостовірну інформацію про майно членів своєї сім'ї. Тому відсутні визначені пунктом 1 частини першої статті 1215 ЦК України підстави, які унеможливлюють повернення безпідставно набутих коштів - надмірно перерахованої (виплаченої) суми субсидії.
      23. Зобов'язання чоловіка відповідачки з повернення надмірно перерахованої (виплаченої) суми субсидії залишилось невиконаним після його смерті. Спадщину ОСОБА_11 прийняла відповідачка.
      24. Позивач у касаційній скарзі вказує на те, що субсидія призначалася не персонально чоловіку відповідачки, але й також зареєстрованим з ним членам його сім'ї, до яких відповідачка належала.
      25. Субсидія призначається одному з членів домогосподарства, на якого відкрито особовий рахунок за місцем реєстрації (абзац перший пункту 6 Положення). У разі смерті зазначеної особи, на яку відкрито особовий рахунок, надання субсидії не припиняється за умови, що у житловому приміщенні зареєстровані інші особи, яким нараховується плата за житлово-комунальні послуги (абзац другий пункту 6 Положення).
      26. Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1216, 1218 ЦК України).
      27. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1219 ЦК України до складу спадщини не входять права й обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема, права та обов'язки особи як боржника, передбачені статтею 608 цього кодексу.
      28. Відповідно до частини першої статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
      29. Отже, оскільки зобов'язання з повернення надмірно перерахованої (виплаченої) суми субсидії не є нерозривно пов'язаним з особою, на яку відкрито особовий рахунок за місцем реєстрації, і якій призначена субсидія, таке зобов'язання зі смертю цієї особи не припиняється, а обов'язок з повернення надмірно перерахованої (виплаченої) суми субсидії входить до складу спадщини.
      30. Відповідачка заперечує проти стягнення з неї коштів, оскільки вважає, що позивач поза межами шестимісячного строку, визначеного частиною другою статті 1281 ЦК України у редакції, чинній на час смерті чоловіка відповідачки, звернувся до неї як до спадкоємця з вимогою (позовом) про стягнення надмірно виплачених коштів. Натомість, позивач у касаційній скарзі вказує на те, що шестимісячний строк, визначений статтею 1281 ЦК України не може відраховуватись швидше, ніж 19 вересня 2014 року, як встановив суд першої інстанції, було виявлено подання для отримання субсидії неправдивої інформації у деклараціях про доходи та майновий стан.
      31. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги (частини друга та третя статті 1281 ЦК України у редакції, чинній на час смерті чоловіка відповідачки).
      32. Суд апеляційної інстанції встановив, що Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Чернівці ради 1 жовтня 2009 року довідалося про смерть 7 вересня 2009 року чоловіка відповідачки та про відкриття спадщини.
      33. Відповідно до абзацу дванадцятого пункту 13 Положення органи праці та соціального захисту населення протягом десяти днів після подання заяви та отримання відомостей (подання необхідних документів) приймає рішення про призначення або непризначення субсидії. У разі коли відомості, викладені в заяві, не підтверджено належно оформленими документами, субсидія призначається починаючи з місяця подання (відправлення) заяви за умови, що відомості будуть підтверджені в установленому порядку протягом місяця з дня подання (відправлення) заяви (абзац одинадцятий пункту 13 Положення).
      34. Отже, позивач, приймаючи рішення про призначення чоловікові відповідачки субсидії, зобов'язаний був перевіряти повноту та достовірність інформації, поданої для отримання від держави соціальної допомоги щодо сплати вартості житлово-комунальних послуг. Крім того, знаючи про вимоги статті 1281 ЦК України та наслідки порушення строків пред'явлення вимог до спадкоємців, позивач з дня, коли він дізнався про смерть чоловіка відповідачки, міг і повинен був вжити заходи, щоби дізнатись про відсутність у померлого підстав для отримання субсидії у межах таких строків, а не більш ніж через п'ять років після його смерті.
      35. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок апеляційного суду щодо пропуску відповідачем строку, встановленого кредиторам спадкодавця для подання вимог до спадкоємців. Тому відповідно до частини четвертої статті 1281 ЦК України позивач позбавлений права вимоги до відповідачки як до спадкоємця ОСОБА_11 про стягнення надмірно виплачених коштів за 2006 - 2009 роки, а висновок суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні вимоги позивача у цій частині є обґрунтованим.
      36. Щодо аргументу відповідачки про сплив позовної давності, висловленого у заяві від 21 грудня 2016 року, зареєстрованій 4 січня 2017 року за вх. N 193/0/6-17, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що відповідачка не заявляла про сплив позовної давності у суді першої інстанції, тоді як позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
      37. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України).
      38. З огляду на вказане суд касаційної інстанції не має можливості встановлювати факт спливу позовної давності.
      (1.2) Щодо юрисдикції суду за вимогою про стягнення надмірно виплачених коштів за 2010 рік
      39. Закриваючи провадження у справі щодо вимог про стягнення надмірно перерахованої (виплаченої) субсидіїза 2010 рік, суд апеляційної інстанції вказав, що спір між сторонами виник з приводу здійснення позивачем делегованих йому законом владних повноважень щодо контролю за розподілом бюджетних коштів, спрямованих на виплату субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг (підпункт 25 пункту 4 Типового положення про Головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської державної адміністрації, управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2007 року N 790). А тому дійшов висновку, що спір щодо надмірно перерахованої (виплаченої) субсидії за 2010 рікне може розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      40. Обґрунтування того, чому вимогу про стягнення надмірно перерахованої (виплаченої) субсидіїза 2006 - 2009 роки можна розглядати за правилами цивільного судочинства, а за 2010 рік - не можна, суд апеляційної інстанції не навів.
      41. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
      42. ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Близький за змістом припис закріплений і в частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      43. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      44. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      45. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      46. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      47. Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, передбачає, що публічно-правовим є, зокрема, спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      48. Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом). Близький за змістом припис закріплений у пункті 1 частини першої статті 19КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      49. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
      50. Стосовно терміну "публічно-владні управлінські функції", то у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, термін "публічно-" означає, що такі функції суб'єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття "владні" полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта. Аналогічний зміст має термін "владні управлінські функції", закріплений у пункті 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду.
      51. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 914/2006/17).
      52. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом (частина четверта статті 50 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду). Близькі за змістом приписи закріплені у частині четвертій статті 46 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      53. Отже, коло випадків, коли суб'єкт владних повноважень може звернутися до суду з позовом до фізичної особи є обмеженим.
      54. Відповідно до пункту 1 Порядку повернення бюджетних асигнувань, надмірно перерахованих за призначеними субсидіями, проводиться у випадках, зокрема, виявлення подання громадянами свідомо документів із неправильними відомостями про доходи та майновий стан усіх зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб, приховання заробітку чи іншого доходу, подання фальшивих документів.Таке повернення надмірно перерахованої (виплаченої) суми субсидії може бути здійснене у судовому порядку (абзац дев'ятий пункту 20 Положення).
      55. Відповідачка, отримавши кошти з Державного бюджету України у вигляді субсидії за 2010 рік, набула на них право власності та на вимогу позивача добровільно не повернула надмірно перераховану (виплачену) їй суму субсидії як майно, збережене без достатньої правової підстави (див. пункт 18 цієї постанови).З огляду на це позивач бере участь у цій справі не на виконання його владних повноважень, а з підстав, передбачених, зокрема, приписами глави 83 ЦК України. Тому спір щодо стягнення з відповідачки надмірно виплачених коштів за 2010 рік має приватноправовий, а не публічно-правовий характер і так само, як спір щодо стягнення з відповідачки надмірно виплачених коштів за 2006 - 2009 роки, має розглядатися за правилами цивільного судочинства (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі N 370/108/17, від 30 січня 2019 року у справі N 756/6441/16-ц).
      56. Аргументи позивача про необхідність застосування приписів частини другої статті 21 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, є неприйнятними для обґрунтування висновків щодо юрисдикції суду, оскільки вимога про стягнення надмірно виплачених коштів не є вимогою про відшкодування шкоди (див. пункт 18 цієї постанови).
      57. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим є висновок апеляційного суду щодо закриття провадження у справі в частині вимоги про стягнення з відповідачки надмірно виплачених коштів за 2010 рік. Тому необґрунтованим є також аргумент касаційної скарги про можливість виникнення юрисдикційного конфлікту через те, що Шевченківський районний суд м. Чернівці у справі N 727/5219/15-а за аналогічним позовом Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Чернівці ради до відповідачки 13 липня 2015 року вже відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      58. Відповідно до пунктів 2 і 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду, а також змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.
      59. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
      60. Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
      61. Підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України). Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).
      62. Враховуючи висновки цієї постанови касаційна скарга є частково обґрунтованою. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що у частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення надмірно виплачених коштів (субсидії) за 2006 - 2009 роки рішення суду апеляційної інстанції слід змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови; в іншій частині щодо вимоги за вказаний період - залишити без змін; у частині закриття провадження у справі щодо вимоги про стягнення надмірно виплачених коштів (субсидії) за 2010 рік рішення апеляційного суду необхідно скасувати та направити у цій частині справу для продовження ним розгляду.
      (2.2) Щодо судових витрат
      63. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати підлягають розподілу за результатами вирішення спору.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктами 2 і 3 частини першої статті 409, частиною четвертою - шостою статті 411, частиною першою та третьою статті 412, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради задовольнити частково.
      2. Рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 9 вересня 2016 року в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення надмірно виплачених коштів (субсидії) за 2006 - 2009 роки змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині щодо вимоги за вказаний період рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 9 вересня 2016 року залишити без змін.
      3. Рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 9 вересня 2016 року в частині закриття провадження у справі щодо вимоги про стягнення надмірно виплачених коштів (субсидії) за 2010 рік скасувати. У цій частині справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Гудима Д.А.
      Судді:
      Бакуліна С.В.
      Лященко Н.П.
      Британчук В.В.
      Прокопенко О.Б.
      Золотніков О.С.
      Рогач Л.І.
      Кібенко О.Р.
      Саприкіна В.С.
      Князєв О.М.
      Ситнік Л.М.
      Лобойко В.Ю.
      Уркевич І. В.
      Яновська О.Г.
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      10 квітня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 916/2500/15
      Провадження N 12-274гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Кібенко O.Р.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Приватного підприємства "Контейнерний термінал Іллічівськ" (далі - ПП "Контейнерний термінал Іллічівськ" або Підприємство)
      на постанову Одеськогоапеляційного господарського суду від 07 вересня 2017 року, ухвалену колегією суддів у складі Мишкіної М.А., Богатиря К.В., Будішевської Л.О.,
      та додаткову постанову цього ж суду від 14 вересня 2017 року, ухвалену колегією суддів у складі Мишкіної М.А., Богатиря К.В., Будішевської Л.О.,
      за позовом ПП "Контейнерний термінал Іллічівськ"
      до Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (далі - ДП "МТП "Чорноморськ" або Порт)
      про визнання права власності.
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. 18 червня 2015 року ПП "Контейнерний термінал Іллічівськ" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до ДП "МТП "Чорноморськ" про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на рухоме майно (вантажопідйомну техніку та допоміжне обладнання), перелік якого міститься у позовній заяві (далі - спірне рухоме майно), з підстав придбання його за рахунок узгодженого учасниками спільної діяльності цільового грошового інвестиційного внеску (вкладу) позивача у спільну діяльність за договором.
      2. Підставою позову з посиланням на положення статті 1141 ЦК України позивач визначив обставини припинення дії укладеного між сторонами договору про спільну діяльність N 435-О від 22 червня 2005 року.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      3. 22 червня 2005 року між Портом та Приватним підприємством "Укртрансконтейнер", правонаступником якого є ПП "Контейнерний термінал Іллічівськ", укладено договір N 435-О про спільну діяльність в Іллічівському морському торговельному порту (договір простого товариства).
      4. За умовами пунктів 2.3, 3.1, 3.2 цього договору сторони зобов'язалися здійснювати спільну діяльність переважно на території та вакваторії Порту з використанням інженерних і гідротехнічних споруд, виробничих приміщень, виробничого устаткування і транспортних засобів, а також іншого майна, що належить Порту і Підприємству. На весь строк дії договору ведення спільних справ учасників покладено на Підприємство та здійснюється ним як уповноваженою учасниками чинного договору особою. Спільна діяльність здійснюється під загальним контролем Порту в особі його керівника, а також інших посадових осіб, уповноважених його наказом. У відносинах з третіми особами повноваження Підприємства укладати угоди від обох учасників підтверджуються безпосередньо цим договором, а також може підтверджуватися наданою Портом довіреністю.
      5. Умовами пунктів 5.1, 5.2 договору передбачено, що для досягнення цілей сторони об'єднують вклади, опис, грошова оцінка, а також строк і порядок внесення яких наведені в додатку 1 (вклад Порту) та додатку 2 (вклад Підприємства), які є невід'ємними частинами цього договору. Грошова оцінка вкладу Порту здійснюється на підставі проведеної незалежної експертної оцінки у встановленому законом порядку, копія звіту про оцінку є невід'ємною частиною додатку 1. Грошова оцінка вкладу Підприємства здійснюється за згодою сторін виходячи з розміру належних до внесення Підприємством у спільну діяльність грошових коштів, а також вартості основних фондів, що підлягають внесенню Підприємством у спільну діяльність, визначеної за правилами бухгалтерського обліку (додаток 2).
      6. Рухоме та нерухоме майно, що вноситься сторонами як вклади для здійснення спільної діяльності, передається виключно у тимчасове володіння та користування учасників, тобто має статус загального майна протягом строку дії договору, але спільною частковою власністю сторін не стає. У разі припинення цього договору вказане майно підлягає обов'язковому поверненню тому учаснику, який його надав, з урахуванням відповідних положень цього договору. (пункт 5.3 договору).
      7. Відповідно до пункту 5.6 договору необхідне для використання в спільній діяльності майно придбавається за рахунок вкладу Підприємства у спільну діяльність. Фінансування будівництва, реконструкція та модернізація об'єктів нерухомості Порту, що забезпечують спільну діяльність, можуть здійснюватися за узгодженням сторін за рахунок вкладу Підприємства в спільну діяльність, а також у передбачених цим договором випадках. Проектно-кошторисна документація з проведення будівництва, реконструкції та модернізації зазначених об'єктів узгоджується сторонами до здійснення таких робіт. Після припинення договору понесені Підприємством документально підтверджені та узгоджені з Портом видатки на будівництво, реконструкцію та модернізацію (покращення) об'єктів нерухомості Порту, що забезпечують спільну діяльність, підлягають поверненню Портом на умовах, передбачених договором.
      8. Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє з 22 червня 2005 року до 31 грудня 2035 року (пункт 11.1 договору).
      9. У додатку 1 до договору визначено вклад відповідача в спільну діяльність, а саме: майно контейнерного терміналу та інше майно згідно з переліком, вартістю, еквівалентною 17 613 000 доларів США. У додатку 2 до договору зазначено вклад Підприємства у спільну діяльність у загальному розмірі, еквівалентному 51 048 094 доларів США.
      10. 10 квітня 2006 року між Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" та ПП "Укртрансконтейнер" укладено додаткову угоду до цього договору, згідно з якою сторони внесли зміни та виклали у новій редакції додаток 2 (вклад Підприємства у спільну діяльність) до договору N 435-О від 22 червня 2005 року, зокрема визначили, що Підприємство вносить як вклад грошові кошти, цільове призначення, розмір, порядок і строки внесення та використання яких визначені в узгодженому сторонами графіку фінансування та використання інвестиційних вкладів Підприємства. Згідно з графіком фінансування та використання інвестиційних вкладів Підприємства вклад складається з грошових коштів з таким цільовим призначенням: ремонт та модернізація існуючого технологічного обладнання, придбання нового обладнання, розвиток інфраструктури. Грошова оцінка вкладу підприємства становить 51 048 000 доларів США.
      11. Пунктами 1, 2, 6 приміток у цій додатковій угоді визначено, що передбачені графіком грошові кошти цільового призначення підлягають внесенню Підприємством, а також враховуються при визначенні вартості його вкладу в спільну діяльність, без урахування ПДВ, яке додається до ціни придбаних за їх рахунок товарів, робіт та послуг. При оплаті товарів, робіт та послуг грошовими коштами цільового призначення джерелом сплати ПДВ є оборотні кошти спільної діяльності. При внесенні грошових коштів у національній валюті України вони враховуються за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ). Вартість придбаного обладнання включає поставку, монтаж, пуско-налагоджувальні роботи (у разі придбання імпортного обладнання - також поставку до України, митне оформлення) та інші видатки, які формують балансову вартість об'єктів. Ремонт майна, яке використовується в спільній діяльності, здійснюється за рахунок коштів спільної діяльності разом з амортизаційними відрахуваннями, які нараховуються Підприємством на майно, передане сторонами у спільну діяльність. При цьому Порт може брати участь на конкурсній основі у здійсненні відповідних ремонтних робіт як підрядник.
      12. Пунктами 2, 3, 4 цієї додаткової угоди сторони погодили, що грошова оцінка вкладу Підприємства складає 51 048 000 доларів США. Фактична вартість вкладу (відповідної частини вкладу) Підприємства визначається за підсумками кожного звітного кварталу протягом усього періоду інвестування на основі графіка та підтверджувальних документів, передбачених пунктом 4 цього додатку. За умови виконання Портом усіх зобов'язань за договором Підприємство зобов'язується внести свій вклад у повному обсязі до 30 червня 2007 року згідно з графіком. При цьому співвідношення розміру інвестиційних вкладів за окремими періодам їх внесення та/чи використання за графіком може змінюватися за рішенням Підприємства залежно від умов та фактичного виконання договорів з відповідними контрагентами (постачальниками, підрядниками тощо). Підприємство зобов'язане надати Порту документальне підтвердження фактів зарахування відповідних грошових сум на рахунки спільної діяльності як вклад Підприємства, а також фактів витрат цих грошових коштів за цільовим призначенням відповідно до графіка, тобто сплат на рахунок відповідних контрагентів, а саме: платіжні, банківські та бухгалтерські документи, зокрема акцептовані банком платіжні доручення, виписки з банківських рахунків, рахунки контрагентів, а також договори (контракти) за їх наявності як підстави для здійснення відповідних оплат.
      13. Цією ж додатковою угодою викладено у новій редакції абзац перший пункту 5.6 договору, в якому зазначено, що необхідне для використання в спільній діяльності рухоме майно (основні кошти) може бути придбано Підприємством за рахунок коштів спільної діяльності за узгодженням з Портом за винятком рухомого майна, придбаного за рахунок вкладу Підприємства згідно з додатком 2 до договору. Рухоме майно, придбане за рахунок коштів спільної діяльності, є спільною власністю сторін та його вартість не збільшує розміру вкладу жодної зі сторін, а всі витрати з його експлуатації зараховуються у видатки спільної діяльності.
      14.Як зазначив позивач, на виконання умов цього договору станом на 26 червня 2007 року він здійснив вклад у сумісну діяльність у сумі 257 792 400 грн. що на період внесення складало 51 048 000 доларів США за офіційним курсом НБУ.Крім того, в період з листопада 2007 року по лютий 2009 року Підприємство додатково перерахувало грошові кошти в сумі 26 202 195,54 грн.
      15. Актом від 07 квітня 2008 року про результати ревізії фінансово-господарської діяльності Підприємствав межах спільної діяльності за цим договором, підписаним останнім і Портом, установлено, що розмір внеску Підприємства відповідно до графіка фінансування та використання інвестиційних вкладень, який узгоджено додатковою угодою від 10 квітня 2006 року до цього договору, за період з 01 серпня 2005 року по 31 грудня 2007 року повинен складати 51 048 000 доларів США або в еквіваленті за курсом НБУ 5,05 грн за долар США, тобто 257 792 400 грн. але фактично складає 52 421 679,56 долара США або в еквіваленті за курсом НБУ 5,05 грн за долар США, тобто 264 729 481,77 грн. Це перевищення розміру вкладу Підприємства відбулося, зокрема, внаслідок впливу зростання курсу Євро на вартість відповідного обладнання йустаткування.
      16. Згідно з висновком експерта N 17-1493/1494 від 22 червня 2017 року, складеного судовим експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, на відкритий у національній валюті рахунок спільної діяльності у період з 01 липня 2005 року по 17 лютого 2010 року від Підприємства надійшло 283 994 645 грн з призначенням платежу - сплата частки вкладу.
      17. У цьому ж висновку також зазначено, що спірне рухоме майно придбано протягом 2005 - 2007 років за рахунок грошових коштів, перерахованих Підприємством на рахунок спільної діяльності як внески за договором N 435-О від 22 червня 2005 року у розмірі 283 994 645 грн. Первинна вартість придбаного майна (рухомого майна та нематеріального активу) на дату введення в експлуатацію склала 144 491 592,60 грн без ПДВ.
      18. Рішенням Господарського суду Одеської області від 27 січня 2015 року у справі N 916/4545/14, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04 березня 2015 року, договір про спільну діяльність розірвано, тобто внаслідок його розірвання зобов?язання сторін припинились 04 березня 2015 року.
      19. Оскільки для здійснення діяльності на контейнерному терміналі відповідача експлуатується майно, раніше внесене у спільну діяльність сторін, а також придбане за рахунок коштів спільної діяльності сторін івкладу позивача, то з огляду на неможливість негайного поділу вкладів, з метою забезпечення безперервної та безперешкодної роботий оформлення вантажів протягом перехідного періоду 05березня 2015 року між Портом та Підприємством укладено угоду про делегування прав з оперування вкладами, яка набрала чинності з моменту її підписання сторонами, діяладо закінчення перехідного періоду, а якщо зобов?язання за цією угодою по ній не виконані- до повного виконання сторонами всіх зобов?язань.
      20. Постановою Вищого господарського суду України від 22 квітня 2015 року судові рішення попередніх інстанцій у справі N 916/4545/14 залишені без змін.
      21. 23 квітня 2015 року позивач звернувся до відповідача з листом N 537-01/ИП-15, в якому зазначив, що у зв?язку з припиненням дії угоди про делегування прав з оперування вкладами від 05березня 2015 року Порт не має правовихпідстав для експлуатації майна, придбаногоза рахунок вкладу Підприємства у спільну діяльність, а тому експлуатацію такого майна слідприпинити. На підставі домовленості сторін, що міститься у пункті 5.3 договору про спільну діяльність позивач просив відповідача припинити експлуатацію майна, щофактично знаходилося в Порту, а саме майна, зазначеного у додатку 1 до угоди, і в строк до 05травня 2015 року повернути цемайно у фактичне володіння Підприємства або надати гарантійний лист про викуп майна увизначеному пунктом 11.5 договору про спільну діяльністьпорядку.
      22. У відповіді від 23 квітня 2015 року N 317/04-13-1397 Порт заперечив придбання майна за рахунок вкладу Підприємства, наполягаючи на його придбанні за рахунок коштів спільної діяльності. Також наголосив на тому, що оскільки не існує майна, яке б належало на праві приватної власності Підприємству до моменту внесення до спільної діяльності за договором, пропозиція про викуп майна у порядку, передбаченому пунктом 11.5 договору порядку, не може бути реалізована та є безпредметною.
      23. 24 квітня 2015 року між сторонами укладено угоду про делегування прав з оперування вкладами, яка набрала чинності з моменту її підписання сторонами, діяла до закінчення перехідного періоду, а якщо зобов?язання за цією угодою не виконані - до повного виконання сторонами всіх зобов?язань за нею. На підставі частини третьої статті 631 ЦК України умови цієї угоди застосовувалися до правовідносин сторін, що виникли до її укладання, починаючи з 23 квітня 2015 року (пункт 6.1 угоди).
      24. За умовами пунктів 2.1, 2.2 цієї угоди Підприємство делегує Порту права зоперуваннявкладами на перехідний період, а Порт сплачує Підприємству компенсацію за делегування прав з оперуваннявкладом Підприємства у визначеному цією угодою розмірі. Делегування прав зоперуваннявкладом Підприємства не змінює статусу цього вкладу (право власності не переходить).
      25. У цій угоді узгоджені такі терміни та визначення:
      - перехідний період - це період від дня, наступного за днем прийняттяпостанови Вищого господарського суду України у справі N 916/4545/14 від 23 квітня 2015 рокуабо до моменту настання першої з подій:
      - прийняття постанови Верховного Суду України чи судового рішення про відмову у відкритті касаційного провадження у цій справі;
      - поділу сторонами вкладів у порядку, передбаченому пунктом 6.4 угоди;
      - вклад Підприємства- це частина грошових коштів, внесених ним на рахунок спільної діяльності, за рахунок якої придбана техніка й інше майно, загальна кількість, тип та призначення якогозазначена у додатку 1 до угоди.
      26.Оскільки придбане за рахунок вкладу позивача рухоме майно призначалось для використання у спільній діяльності, а договір розірвано, позивач послався на порушення своїх прав унаслідок невизнання відповідачем права власності на рухоме майно, внесене ним як вклад. Позивач указав, що внесені ним як вклад грошові внески змінились у майнову форму вкладу у вигляді техніки та обладнання.
      27. 21 травня 2015 року Підприємство звернулось до Порту з претензією, у якій просило протягом семи банківських днів повернути придбане за рахунок його вкладу у спільну діяльність рухоме майно, підписати двосторонній акт та письмово повідомити про готовність викупити це рухоме майно. Претензію залишено Портом без відповіді та задоволення.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      28. Рішенням Господарського суду Одеської області від 16 грудня 2015 року позов задоволено. Рішення мотивовано тим, що спірне рухоме майно придбано за грошові кошти вкладу ПП "Контейнерний термінал Іллічівськ" у спільну діяльність за укладеним між сторонами договором від 22 червня 2005 року N 435-О. Оскільки спірне майно придбане за грошові кошти цільового призначення як внесок позивача та не набуло статусу спільної власності сторін у зв'язку з розірванням договору, суд першої інстанції дійшов висновку щодо необхідності захисту порушеного права позивача шляхом визнання права власності на таке майно. При цьому суд зазначив, що перерахування позивачем грошових коштів є узгодженим сторонами цільовим придбанням майна. При цьому суд послався на пункт 5.3 договору, у якому передбачено, що рухоме та нерухоме майно, яке вноситься сторонами як вклади для здійснення спільної діяльності, передається виключно у тимчасове володіння та користування учасників, тобто має статус загального майна протягом строку дії договору й не набуває статусу спільної власності сторін.
      29. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07 вересня 2017 року скасовано рішення місцевого господарського суду та ухвалено нове рішення про відмову в позові. Додатковою постановою від 14 вересня 2017 року Одеського апеляційного господарського суду стягнуто з відповідача на користь позивача 80 388 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Суд послався на те, що спірне рухоме майно до його придбання в межах договору від 22 червня 2005 року N 435-О не належало позивачеві на праві власності; це майно не набуло статусу приватної власності позивача в процесі виконання цього договору, оскільки як вклад у спільну діяльність позивачем внесено грошові кошти; оспорюване майно є виключно спільним майном учасників спільної діяльності, тому підстав для захисту прав позивача у встановлений статтею 392 ЦК України спосіб немає.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      30. У травні 2018 року ПП "Контейнерний термінал Іллічівськ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07 вересня 2017 року та додаткову постанову цього ж суду від 14 вересня 2017 року, а рішення Господарського суду Одеської області від 16 грудня 2015 року залишити в силі.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      31. У касаційній скарзі та додатковихпоясненнях до неї скаржник послався на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушенням норм процесуального права, зокрема статей 213, 627, 1134, 1141 ЦК України і статей 35, 42 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      32. Скаржник стверджує, що спірне майно придбано виключно за рахунок його вкладу у спільну діяльність за договором, внесення ним грошових коштів є узгодженим сторонами цільовим придбанням майна; оспорюване майно не набуло статусу спільної власності, а тому він має право вимагати його повернення.
      Доводи інших учасників справи
      33. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
      Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      34. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 02 липня 2018 року відкрила касаційне провадження та на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України ухвалою від 06 листопада 2018 року передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду. При цьому вказала на наявність виключної правової проблеми, вирішення якої у цьому випадку є необхідним для забезпечення розвитку права, розумної передбачуваності судових рішень та відповідно формування єдиної правозастосовчої практики.
      35. За висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виключну правову проблему становить питання щодо застосування статей 328, 392 ЦК України (загальні умови набуття та визнання права власності) у взаємозв'язку зі статтями 1133, 1134, 1141 цього ж Кодексу (правовий режим грошових коштів та майна, внесеного як вклад у спільну діяльність, та порядок повернення вкладів) у контексті можливості визнання за позивачем у судовому порядку права власності на спірне рухоме майно (трансформації вкладу учасника з грошового умайновий) за умови його придбання за рахунок цільового грошового вкладу позивача як учасника спільної діяльності та припинення дії договору про спільну діяльність.
      36. Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до розгляду, з огляду на суспільну значимість вирішення цієї виключної правової проблеми, оскільки спірними є відносини, в якихдержава виступає партнером (учасником) спільної діяльності в особі державного підприємства- одного з найбільших портів України.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      37. Спір у цій справі виник у зв'язку з невизначеністю правового режиму рухомого майна, придбаного за рахунок грошових коштів, унесених позивачем як вклад у спільну діяльність, після припинення дії договору про спільну діяльність унаслідок його розірвання за рішенням суду.
      38. Вирішуючи питання щодо правового режиму майна, набутого за рахунок грошового вкладу, внесеного позивачем у спільну діяльність, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      39. Підприємство вказало, що внесло грошовий вклад у спільну діяльність у сумі 257 792 400 грн. що на період внесення складало 51 048 000 доларів США за офіційним курсом НБУ. Крім того, в період з листопада 2007 року по лютий 2009 року додатково перерахувало грошові кошти в сумі 26 202 195,54 грн.
      40. Згідно з висновком експерта N 17-1493/1494 від 22 червня 2017 року, складеного судовим експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, на відкритий у національній валюті рахунок спільної діяльності у період з 01 липня 2005 року по 17 лютого 2010 року від Підприємства надійшло 283 994 645 грн з призначенням платежу - сплата частки вкладу.
      41. За рахунок унесених як вклад коштів протягом 2005 - 2007 років придбано майно, перелік якого міститься у позовній заяві та судових рішеннях попередніх інстанцій у цій справі.
      42. Втім між сторонами виник спір щодо правового режиму цього майна. Порт посилається на норми ЦК України і вважає, що таке майно є спільною власністю учасників договору про спільну діяльність, тоді як Підприємство вважає, що сторони встановили спеціальний режим для такого майна, яке не стає спільною власністю учасників, а залишається у його приватній власності. Просте товариство має право лише користуватися цим майном протягом строку дії договору про спільну діяльність. Таким чином, між сторонами існує спір, пов'язаний з неоднозначним тлумаченням змісту договору.
      43. Згідно із частиноюпершою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього ж Кодексу.
      44. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК Українивизначенізагальні правила тлумачення змісту правочину, які умовно можна поділити на три рівні.
      45. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.
      46. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першим підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також із чого вони виходили при його виконанні.
      47. Третім рівнем тлумачення (у разі безрезультатності перших двох) є врахування: а) мети правочину; б) змісту попередніх переговорів; в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою); г) звичаїв ділового обороту; ґ) подальшої поведінки сторін; д) тексту типового договору; е) інших обставин, що мають істотне значення.
      48. Згідно зі статтями 1130-1132 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови, визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності. За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.
      49. Відповідно до частини першої статті 1133 та частини першої статті 1134 цього ж Кодексу вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.
      50. Тлумаченнязмісту договору за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України, свідчитьпро те, що сторони мали намір установити різний правовий режим для придбаного майна:
      - за рахунок грошового внеску Підприємства за договором від 22 червня 2005 року N 435-О;
      - за рахунок коштів спільної діяльності.
      51. Пункт 5.3 договору (не змінений додатковою угодою) передбачає, що рухоме та нерухоме майно, внесене сторонами як вклади для здійснення спільної діяльності за договором, передається виключно в тимчасове володіння й користування учасників, тобто має статус спільного майна протягом строку дії цього договору, але спільною частковою власністю сторін не стає. У разі припинення цього договору зазначене майно підлягає обов'язковому та невідкладному поверненню учаснику, який надав його, з урахуванням положень цього договору.
      52. У пункті 5.6 договору (в редакції додаткової угоди) зазначено про те, що необхідне для використання в спільній діяльності рухоме майно (основні засоби) може придбаватися Підприємством за рахунок коштів спільної діяльності за погодженням з Портом, за винятком рухомого майна, яке придбавається за рахунок вкладу Підприємства згідно з додатком 2 до цього договору. Рухоме майно, придбане за рахунок коштів спільної діяльності, є спільною частковою власністю сторін і його вартість не збільшує розміру внеску жодної зі сторін, а всі витрати з його експлуатації включаються у видатки спільної діяльності.
      53. У договорі постійно вживається термін "майно, передане сторонами в користування". Отже, передбачалося, що кожна зі сторін передає майно в користування простому товариству, а не тільки Порт.
      54. Щодо майна, переданого сторонами в користування, сторони встановили спеціальний порядок повернення або викупу. Так, у пунктах 11.5, 11.6 договору про спільну діяльність сторони домовилися про те, що у всіх випадках припинення договору з будь-яких підстав (за відсутності вини Підприємства) Порт за згодою Підприємства за наявності письмової вимоги має право викупити у нього усе (або частину) рухоме майно, яке належить Підприємству на день розірвання договору та використовується у спільній діяльності. При достроковому розірванні договору за ініціативою Підприємства (за відсутності вини Порту) питання про викуп рухомого майна Підприємства вирішується Портом залежно від реальної необхідності в цьому майні. Вартість рухомого майна обчилюється експертним шляхом.
      55. Таким чином, сторони в договорі чітко відмежували майно, придбане за рахунок внеску, від іншого майна, придбаного за рахунок коштів спільної діяльності, склад якого є невизначеним і може змінюватися, тавстановили різний правовий режим для таких видів майна.
      56. Крім того, тлумачення змін, унесених до договору про спільну діяльність, як таких, що передбачали перехід у спільну власність учасників простого товариства майна, придбаного за рахунок внеску Підприємства, не відповідає принципам справедливості та пропорційності умов договору, адже створює істотний економічний дисбаланс для Підприємства, є для нього вочевидь економічно недоцільною умовою. Таке тлумачення позбавляє позивача як сторону договору права власності на майно вартістю 28 880 000 доларів США, тому для нього підписання договору в такому розумінні не має економічного сенсу. При тлумаченні правочину слід також звернути увагу на те, що оцінку внеску ПП "Контейнерний термінал Іллічівськ" у спільну діяльність сторони не змінювали (вона складає 51 048 000 доларів США). Але вартість внеску не може бути однаковою при переданні у спільну діяльність права користування майном і при переданні у спільну діяльність права власності на це ж самемайно. Якщо тлумачити таким чином договір, то підписанням відповідних змін Підприємство значно погіршило б своє становище, права й обов'язки сторін виглядали б непропорційно, адже Порт передавав би майно тільки в користування з правом його повернення після припинення договору, а Підприємствопередавало би все майно у власність простого товариства (спільну власність учасників договору) і втрачало будь-які права на повернення саме цьогоіндивідуальновизначеного майна.
      57. У цій справі при з'ясуванні власника спірного майна можназробити висновок, що пункти 5.1, 5.3, 5.6 договору від 22 червня 2005 року N 435-О та додаткової угоди до нього від 10 квітня 2006 року свідчать про те, що майно, набуте за рахунок вкладу позивача, є лише його власністю, а не спільною власністю учасників і передавалося простому товариству тільки в користування.
      58. Натомість суд апеляційної інстанції помилково вказав на відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на внесений ним у спільну діяльність вклад, тоді як місцевий господарський суд дійшов правильних висновків про визнання за позивачем права власності на це майно і можливості захисту його способом, установленим статтею 392 ЦК України. Разом з тим оскільки суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення, але в мотивувальній його частині помилково послався на перетворення форми вкладу з грошової на майнову, мотивувальна частина судового рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в редакції цієї постанови.
      59. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасники спільної діяльності визначили в договорі різний правовий режим майна, набутого за рахунок цільового внеску ПП "Контейнерний термінал Іллічівськ". Майно не є спільною власністю обох учасників, а належить до приватної власності позивача.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      60. Пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      61. За правилами частин першої і четвертої статті 311 цього ж Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      62. У цій справі суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення, однак з неправильним застосуванням норм матеріального права та помилковим тлумаченням умов договору, що є предметом спору в цій справі. Тому ухвалене у цій справі рішення суду першої інстанції слід змінити в мотивувальній частині, тоді як постанову суду апеляційної інстанції - скасувати.
      Щодо судових витрат
      63. Оскільки касаційна скарга позивача підлягає задоволенню частково, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - зміні лише в мотивувальній частині, то відповідно до статті 129 ГПК Українивитрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на відповідача.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Контейнерний термінал Іллічівськ" задовольнити частково.
      2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07 вересня 2017 року та додаткову постанову цього ж суду від 14 вересня 2017 року у справі N 916/2500/15 скасувати.
      3. Рішення Господарського суду Одеської області від 16 грудня 2015 року у справі N 916/2500/15 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
      4. В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 16 грудня 2015 року у справі N 916/2500/15 залишити без змін.
      5. Стягнути з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, 6, код ЄДРПОУ 01125672) на користь Приватного підприємства "Контейнерний термінал Іллічівськ" (68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Транспортна, 10, код ЄДРПОУ 33140204) 146 160 (сто сорок шість тисяч сто шістдесят) гривень судових витрат зісплатисудового збору за подання касаційної скарги.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.Р. Кібенко
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.М. Ситнік
      О.С. Золотніков О.С. Ткачук
      В.С. Князєв В.Ю. Уркевич
      Л.М. Лобойко О.Г. Яновська