Постановление БП-ВС по пересмотру после ЕСПЧ об отказе в пересмотре приговора по уголовному делу

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 1-16/06
Провадження N 13-8 зво18

Велика Палата Верховного Суду в складі:
головуючого - Князєва В.С.,
судді-доповідача - Яновської О.Г.,
суддів: Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю.,

розглянула кримінальну справу за заявою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Одеси, громадянина України, який перебуває у Миколаївському слідчому ізоляторі, засудженого за сукупністю злочинів за п. 8 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК України), про перегляд вироку Апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2006 року та ухвали Верховного Суду України від 28 листопада 2006 року щодо нього з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом

за участю:

секретаря судового засідання - Письменної Н.Д.,

прокурора - Дрогобицької О.М.,

захисника -Бежанової А.В.,

засудженого - ОСОБА_3

ВСТАНОВИЛА:

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, та короткий зміст рішень судів

1. Вироком Апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2006 року ОСОБА_3 засуджено за сукупністю вказаних вище злочинів і на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком 15 років.

2. За вироком суду ОСОБА_3 визнано винним у незаконному виготовленні вогнепальної зброї, її зберіганні та носінні, і в умисному вбивстві ОСОБА_5 у зв'язку з виконанням цією особою службового обов'язку за наступних обставин.

3. У період з 2001 року по травень 2005 року засуджений шляхом переобладнання прикладу мисливської рушниці на пістолетну рукоятку незаконно виготовив вогнепальну зброю та зберігав її за місцями свого проживання в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, і яку привіз 01 червня 2005 року до м. Києва з метою вбивства ОСОБА_5

4. 01 червня 2005 року в приміщенні Інституту прогресивних стоматологічних технологій, за адресою м. Київ, вул. Хрещатик, 44 в, ОСОБА_3, перебуваючи в кабінеті президента Асоціації стоматологів України ОСОБА_5, умисно здійснив два постріли з рушниці в голову останнього, внаслідок чого наступила смерть потерпілого.

5. Ухвалою Верховного Суду України від 28 листопада 2006 року вирок суду щодо ОСОБА_3 залишено без зміни.

Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини

6. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 02 березня 2017 року у справі "Мороз проти України" (заява N 5187/07), яке набуло статусу остаточного 18 вересня 2017 року, констатовано порушення щодо ОСОБА_3 таких положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція): статті 8 - у зв'язку з тим, що ненадання побачень з родичами та відмови в задоволенні його клопотань про надання дозволу на листування з рідними під час його тримання у СІЗО неможливо вважати "втручанням з боку органів державної влади" у право заявника на повагу до його сімейного життя, таким, що здійснювалося "згідно із законом"; крім того, статті 8 - у зв'язку з тим, що норми національного законодавства, якими обмежено листування з родичами осіб, які тримаються під вартою до суду, не відповідають вимозі щодо якості закону для цілей Конвенції, і втручання в здійснення права заявника на листування не було здійснено "відповідно до закону" згідно з вимогами пункту 2 статті 8 Конвенції; статті 9 - у зв'язку з тим, що вилучення релігійної літератури та предметів релігійного культу, а також відмова у відвідуванні церкви на території СІЗО, що обмежило свободу заявника брати участь у сповіді та богослужіннях, становили втручання в реалізацію ним "свободи виявлення релігійних поглядів або віри", тому таке обмеження заявника сповідувати його релігію не було "встановлено законом".

7. При цьому ЄСПЛ, визнаючи порушення статті 8 Конвенції, вказав на те, що положеннями законів, на які посилався Уряд, у редакції, чинній на час події, не встановлювалися з розумною точністю межі та порядок здійснення дискреційних повноважень державними органами щодо обмеження контактів ув'язнених з їхніми родичами.

8. Зокрема, норми національного законодавства не зобов'язували компетентні органи приймати формальні рішення за наслідками звернень і клопотань заявника, наводити причини прийняття рішення або надавати затриманому копію такого рішення. Також чинними нормами не встановлювалося конкретних засобів захисту з метою оскарження дій чи бездіяльності відповідного органу. Тому через відсутність цих важливих процесуальних гарантій клопотання заявника про надання відповідного дозволу або його задоволення залишалося без відповіді чи йому відмовляли без будь-яких вагомих причин.

9. Крім того, констатуючи порушення статті 9 Конвенції, ЄСПЛ звернув увагу, що відповідно до статті 9 Закону України "Про попереднє ув'язнення" особи, взяті під варту, мають право відправляти в індивідуальному порядку релігійні обряди й користуватися релігійною літературою та властивими їх віруванню предметами релігійного культу. Тому Суд зазначив, що у ситуації, коли ув'язненій особі не дозволяється брати участь у богослужіннях, якщо таке втручання не було "виправданим", тобто переслідувало законні цілі, тоді обмеження заявника сповідувати його релігію суперечить нормам національного законодавства та положенням Конвенції.

10. У зв'язку з констатацією порушень статей 8 і 9 Конвенції ЄСПЛ постановив, що держава-відповідач повинна сплатити на користь ОСОБА_3 4000 євро на відшкодування моральної шкоди.

11. ЄСПЛ не визнав порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з скаргами заявника на погані умови тримання його під вартою та надання неналежної медичної допомоги в СІЗО.

12. Суд у цій справі встановив, що не було порушення пункту 1 та підпункту "с" пункту 3 статті 6 Конвенції, адже заявник не пояснив, яка саме шкода була нанесена загальній справедливості суду в його справі стверджуваним ненаданням йому дозволу на конфіденційне побачення з адвокатом до допиту працівником міліції 01 червня 2005 року.

13. ЄСПЛ дійшов висновку про відсутність необхідності в окремому розгляді решти скарг, про які не було повідомлено Уряд, а саме скарг за статтею 3 Конвенції на погані умови тримання в управлінні міліції та ізоляторі тимчасового тримання; за статтею 5 Конвенції - на відсутність підстав для його затримання; за статтею 6 Конвенції щодо наступного: (а) тиску з боку прокурора на деяких свідків; (Ь) образи з боку судді суду першої інстанції; (с) наявності недоліків судових експертиз; (d) одна зі свідків надала неправдиві свідчення, але державні органи не відкрили щодо неї кримінальну справу; (е) фальсифікації протоколу судового засідання та наявності у ньому неточностей; (f) відмови у задоволенні декількох клопотань, з якими заявник звертався до апеляційного суду та Верховного Суду; (g) надмірної тривалості провадження; (h) ненадання йому звукозапису 44 судових слухань; (і) ненадання дозволу на копіювання документів із матеріалів справи; (j) позбавлення можливості з'явитися у декількох судових засіданнях; (к) безрезультатність скарг щодо незаконності вироку та порушення закону під час судового розгляду справи, з якими він звертався до Верховного Суду, Вищої ради юстиції, Генеральної прокуратури та інших органів; за статтею 1 і статтею 13 Конвенції у зв'язку з фактами цієї справи.

Рух справи за заявою про перегляд судових рішень

14. 16 листопада 2017 року ОСОБА_3, не погодившись із постановленими щодо нього судовими рішеннями, звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень щодо нього у зв'язку із встановленням рішенням ЄСПЛвід 02 березня 2017 року у справі "Мороз проти України" порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

15. Ухвалами судді Верховного Суду України від 30 листопада 2017 року відкрито провадження у справі за заявою засудженого про перегляд судових рішень Верховним Судом України та витребувано з Апеляційного суду м. Києва кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_3

16. Розпорядженням керівника апарату Верховного Суду України за N 398/0/19 -17 від 26 грудня 2017 року передано витребувану кримінальну справу N 1-16/06 до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.

17. 25 січня 2018 року Касаційний кримінальний суд відповідно до пункту 3 параграфу 3 розділу 4 "Перехідні положення" Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" передав для розгляду ВеликійПалаті Верховного Суду заяву ОСОБА_3 про перегляд судових рішень разом із матеріалами кримінальної справи N 1-16/06 у 6 томах.

18. Пунктом 15 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) передбачено, що апеляційні та касаційні скарги, заяви про перегляд судових рішень у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності цим Кодексом, подаються і розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, з урахуванням положень, передбачених параграфом 3 розділу 4 "Перехідні положення" Закону N 2147-VIII.

19. Оскільки кримінальну справу щодо заявника розглянуто до набрання чинності КПК України, за процедурою, передбаченою КПК України 1960 року, при здійсненні перегляду судових рішень за заявою ОСОБА_3 мають застосовуватися положення глави 32-1 КПК України 1960 року з урахуванням положень глави 34 КПК України.

20. Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2018 року відкрито провадження за заявою ОСОБА_3 про перегляд вироку Апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2006 року та ухвали Верховного Суду України від 28 листопада 2006 року щодо нього з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

II. ПОЗИЦІЯ ЗАЯВНИКА Й ІНШИХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень та узагальнені доводи заявника

21. У своїй заяві ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду України в порядку глави 321 КПК України 1960 року. При цьому, обґрунтовуючи підстави перегляду судових рішень, засуджений посилався на висновки, викладені в рішенні ЄСПЛ від 02 березня 2017 року у справі "Мороз проти України". Вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону під час розгляду кримінальної справи щодо нього національними судами, засуджений просить скасувати вирок Апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2006 року та ухвалу Верховного Суду України від 28 листопада 2006 року, а кримінальну справу щодо нього направити на новий судовий розгляд.

22. Під час судового розгляду Великою Палатою Верховного Суду заявник підтримав свої вимоги щодо скасування вироку Апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2006 року та ухвали Верховного Суду України від 28 листопада 2006 року щодо нього. Зазначив, що не мав можливості вчасно надати до ЄСПЛ документи, які підтверджували неналежні умови тримання його під вартою та допущені національними судами порушення норм кримінально-процесуального законодавства. Особливо наголосив на тому, що не зміг ознайомитись в повному обсязі із матеріалами справи після постановлення судових рішень.

Узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження

23. Захисник ОСОБА_3, адвокат Бєжанова А.В., підтримала вимоги, викладені в заяві про перегляд судових рішень. Зауважила, що право заявника на захист було порушено, хоча це порушення і не було визнано ЄСПЛ таким, що призвело до порушення статті 6 Конвенції.

24. Прокурор Дрогобицька О.М. просила відмовити в задоволенні заяви засудженого ОСОБА_3 При цьому посилалась на те, що за порушення Конвенції, визнані ЄСПЛ, заявнику була присуджена справедлива сатисфакція, а констатовані ЄСПЛ порушення не дають підстав для застосування інших заходів індивідуального характеру.

III. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ ТА МОТИВИ, ЯКИМИ КЕРУВАВСЯ СУД ПРИ УХВАЛЕННІ ПОСТАНОВИ

25. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, доводи заявника й інших учасників судового провадження та з дотриманням передбачених законодавством меж і підстав перегляду судових рішень за виключними обставинами, а саме у зв'язку з встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, дійшла наступних висновків.

Щодо застосування заходів, направлених на відновлення попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum)

26. Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції). Це гарантування відбувається шляхом урахування норм Конвенції та практики Суду в національному праві з огляду на статтю 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", (далі - Закон N 3477-IV), згідно з якою суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерела права.

27. Крім того, відповідно до статті 2 Закону N 3477-IV та статті 46 Конвенції держава Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною.

28. Згідно зі статтею 41 Конвенції, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

29. Положеннями глави 3 Закону N 3477-IV передбачено, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру.

30. Звертаючись із заявою про перегляд судових рішень щодо нього в порядку глави 321 КПК України 1960 року, ОСОБА_3 порушує питання про забезпечення йому на підставі рішення Суду права на такий захід індивідуального характеру, як повторний розгляд справи зі скасуванням обвинувального вироку суду першої інстанції та ухвали Верховного Суду України як незаконних судових рішень, постановлених з порушенням констатованих рішенням Суду положень Конвенції.

31. За статтею 10 Закону N 3477-IV додатковими щодо виплати відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.

32. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

33. Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи N R (2000) 2 "Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини" від 19 січня 2000 року, прийнятою на 694-му засіданні заступників міністрів (далі - Рекомендація N R (2000) 2), Комітет Міністрів закликав Договірні Сторони, зокрема, до перегляду своїх національних правових систем з метою забезпечення адекватних можливостей повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження у випадках, коли Суд визнав порушення Конвенції, особливо: i) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; ii) коли рішення Суду спонукає до висновку, що a) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

34. Таким чином, для вирішення питань за зверненням заявника Великій Палаті Верховного Суду насамперед необхідно з'ясувати, чи можливе та доцільне застосування такого заходу індивідуального характеру, як повторний розгляд справи за обвинуваченням ОСОБА_3

35. Зі змісту рішення ЄСПЛ вбачається, що ОСОБА_3 скаржився, зокрема, на те, що із серпня 2005 року та до дня його засудження, 26 серпня 2006 року, національні органи відмовляли в задоволенні його клопотань про побачення з родичами, а також під час тримання під вартою йому відмовляли в задоволенні його клопотань про листування з рідними.

36. Окрім того, у нього вилучалася література та елементи релігійного культу працівниками СІЗО. Заявнику не було дозволено відвідувати церкву на території закладу. Його клопотання про надання дозволу на побачення зі священиком також залишилося без відповіді.

37. Наведені доводи заявника ЄСПЛ визнав обґрунтованими. Проте рішення Суду не містить висновків, що встановлені щодо засудженого порушення Конвенції були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінального провадження, які й надалі зумовлюють шкідливі наслідки та не можуть бути усунуті (виправлені) іншим способом, аніж під час повторного розгляду справи.

38. Варто зауважити, що встановлені ЄСПЛ порушення статей 8 та 9 Конвенції відбувались при триманні ОСОБА_3 у СІЗО під час його попереднього ув'язнення, не впливали на загальну справедливість судового розгляду, що, у свою чергу, не обумовлює визнання незаконності остаточних судових рішень, ухвалених при вирішенні справи по суті.

39. Водночас посилання заявника на порушення його права на захист, яке, на його думку, було непоправно порушено через обмеження доступу до адвоката, не було підтверджено. Як убачається зі змісту рішення ЄСПЛ, не встановлено порушення пункту 1 і підпункту "с" пункту 3 статті 6 Конвенції, оскільки обмеження права на захист, на яке посилався ОСОБА_3, не вплинуло на загальну справедливість провадження щодо нього.

40. Загальні принципи, яких дотримувався ЄСПЛ при розгляді заяви ОСОБА_3, - оцінка та аналіз наведених ним фактів, констатований характер (зміст) порушень Конвенції, присуджена у зв'язку із цим грошова компенсація - дають підстави вважати, що стосовно заявника були допущені такі порушення Конвенції, які за даних обставин неможливо відновити у вигляді того стану чи становища, які існували до вчинення порушень.

41. З урахуванням наведеного й з огляду на зазначені норми міжнародного та національного законодавства встановлене ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань може бути підставою для повторного розгляду справи лише у випадку можливості досягнення на національному рівні restitutio in integrum (повного відновлення), тобто відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.

42. У випадку щодо засудженого ОСОБА_3 таке повне відновлення шляхом скасування остаточних рішень щодо нього є неможливим, оскільки в рішенні ЄСПЛ констатувалися лише такі порушення, які не вплинули й не могли вплинути на загальну справедливість судового розгляду та ухвалених судових рішень, у зв'язку із чим відсутні підстави визнання їх незаконними.

43. За наслідками розгляду заяви ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди Суд вирішив за розумне надати справедливу сатисфакцію у вигляді присудження заявнику 4000 євро компенсації.

44. Водночас, оскільки ЄСПЛ не визнав порушення права заявника на справедливий суд, повторний розгляд справи не може бути адекватним способом поновлення прав заявника.

45. Якщо повторний розгляд справи не може бути адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого ЄСПЛ відшкодування моральної шкоди; аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень; вжиття зазначених у статті 13 Закону N 3477-IV заходів загального характеру, які спрямовані на забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлено рішенням ЄСПЛ; забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі констатованих ЄСПЛ порушень; усунення підстав для надходження заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в ЄСПЛ. Виконання цих заходів покладається на відповідні державні органи.

46. Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду констатує, що рішення ЄСПЛ не містить висновків про те, що встановлені стосовно заявника порушення Конвенції свідчать, що рішення національних судів у кримінальній справі щодо ОСОБА_3 суперечать Конвенції, або в основі визнаних ЄСПЛ порушень лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені ухваленими на національному рівні рішеннями, які й надалі зумовлюють негативні наслідки для заявника та не можуть бути усунуті в інший спосіб, ніж повторний розгляд справи.

47. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстави для застосування такого заходу індивідуального характеру як повторний розгляд справи засудженого ОСОБА_3 відсутні.

Щодо повноважень суду при перегляді судових рішень за виключними обставинами

48. Обставиною, на яку заявник послався як на підставу для перегляду судових рішень щодо нього, є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, а саме рішення ЄСПЛ у справі "Мороз проти України".

49. Встановлені ЄСПЛ порушення прав заявника не свідчать про те, що рішення національних судів у кримінальній справі щодо ОСОБА_3 суперечать Конвенції, як і про те, що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими судами в межах кримінальної справи.

50. Таким чином, заява ОСОБА_3 про перегляд судових рішень у зв'язку з встановленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом не підлягає задоволенню тому, що Суд не встановив порушень Україною міжнародних зобов'язань саме при вирішенні кримінальної справи щодо ОСОБА_3 судом.

51. Варто зазначити й те, що у своїй заяві ОСОБА_3, поза зв'язком з рішенням ЄСПЛ, оспорює фактичні обставини справи, заперечує свою причетність до вбивства, а саму подію загибелі потерпілого ОСОБА_5 вважає нещасним випадком. Однак такі доводи засудженого перевірялися судами апеляційної та касаційної інстанцій й були спростовані.

52. Незгода ОСОБА_3 з доведеністю його винуватості у вчиненні умисного вбивства потерпілого, його сумніви щодо зібраних у справі доказів і висновків досудового слідства та суду не належать до визначеного законом предмета перегляду судових рішень ані згідно з главою 32-1 КПК 1960 року, ані відповідно до чинної на момент перегляду глави 34 КПК України, з урахуванням повноважень ВеликоїПалати Верховного Суду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 400-21, 400-23, 400-24 КПК України 1960 року, статтями 459, 467 і пунктом 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК України, параграфом 3 розділу 4 "Перехідні положення" Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

заяву ОСОБА_3 про перегляд вироку Апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2006 року та ухвали Верховного Суду України від 28 листопада 2006 року щодо нього з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом - залишити без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач О.Г. Яновська Судді: С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Д.А. Гудима О.Б. Прокопенко О.С. Золотніков Л.І. Рогач О.Р. Кібенко І.В. Саприкіна О.С. Ткачук О.М. Ситнік В.Ю. Уркевич
 

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что если повторное рассмотрение дела не может быть адекватным способом восстановления прав заявителя, нарушение которых признано решением ЕСПЧ, средствами компенсации могут быть: уплата присужденного ЕСПЧ возмещения морального вреда; анализ причин нарушения Конвенции и поиск путей устранения этих нарушений; принятия указанных в статье 13 Закона N 3477-IV мер общего характера, направленные на обеспечение соблюдения государством положений Конвенции, нарушение которых установлено решением ЕСПЧ; обеспечение устранения недостатков системного характера, которые лежат в основе констатированных ЕСПЧ нарушений; устранения оснований для поступления заявлений против Украины, вызванных проблемой, которая уже была предметом рассмотрения в ЕСПЧ. Выполнение этих мероприятий возлагается на соответствующие государственные органы.

Подытоживая сказанное, Большая Палата Верховного Суда констатирует, что решение ЕСПЧ не содержит выводов о том, что установленные в отношении заявителя нарушение Конвенции свидетельствуют, что решения национальных судов по уголовному делу противоречат Конвенции, или в основе признанных ЕСПЧ нарушений лежали существенные процедурные ошибки или положения, которые ставят под сомнение результат обжалованного производства на национальном уровне, или что эти нарушения были вызваны принятыми на национальном уровне решениями, которые и в дальнейшем обусловливают негативные последствия для заявителя и не могут быть устранены иным способом, чем повторное рассмотрение дела.

Учитывая это Большая Палата Верховного Суда считает, что основания для применения такой меры индивидуального характера как повторное рассмотрение дела осужденного отсутствуют.

Данное решение прекрасно демонстрирует то обстоятельство, что перед обращением в ЕСПЧ необходимо четко осознавать цель своего обращения и возможное применение полученного решения.