Постановление БП-ВС о юрисдикции споров по включение сумм подлежащих возмещению и обязательстве включить в перечень таких вкладчиков


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 813/2776/16
Провадження N 11-487апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Саприкіної І.В.,
суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року (суддя Кедик М.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року (у складі колегії суддів Судової-Хомюк Н.М., Гуляка В.В., Коваля Р.Й.) у справі N 813/2776/16 за її позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Терра Банк" (далі - уповноважена особа Фонду), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання протиправною бездіяльності зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до уповноваженої особи Фонду та Фонду у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення її до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства "Терра Банк" (далі - ПАТ "Терра Банк"), що мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню за договором банківського вкладу від 24 липня 2014 року N ВДР-160302:840 та виплатою відсотків за депозитом "Родинний";

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію стосовно ОСОБА_3, як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Терра Банк" за рахунок Фонду;

- зобов'язати Фонд включити ОСОБА_3 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Терра Банк" за рахунок Фонду.

Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 12 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року, відмовив у відкритті провадження в цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення вказаних ухвал, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суди зазначили, що заявлені вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.

У березні 2017 року позивачка звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року та направлення справи на продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 квітня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції цього Закону) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Ухвалою від 18 квітня 2018 року вказану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення першої та апеляційної інстанцій з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як убачається з матеріалів справи, 26 вересня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Терра Банк" укладено кредитний договір N 20-Ф/13/16.

24 липня 2014 року укладено договір N ВДР-160302:840 банківського вкладу (депозиту), відповідно до якого банк прийняв від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 30 тис. доларів США у тимчасове користування на строк до 27 серпня 2014 року з виплатою відсотків.

Того ж числа між позивачкою та банком укладено договір застави майнових прав N З/2014/08-16 за договором банківського вкладу (депозиту) N ВДР-160302:840 від 24 липня 2014 року.

Договором застави, який забезпечує виконання зобов'язань за кредитним договором, передбачено звернення стягнення на предмет застави шляхом відступлення позивачкою ПАТ "Терра Банк" права вимоги за договором банківського вкладу (депозиту) на суму, що рівна заборгованості за кредитним договором. Звернення стягнення шляхом відступлення права вимоги настає з моменту настання відкладальних обставин.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21 серпня 2014 року N 518 "Про віднесення ПАТ "Терра Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду того ж числа прийнято рішення N 72, яким запроваджено тимчасову адміністрації у ПАТ "Терра Банк" та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації банка.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 23 грудня 2014 року N 831 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Терра Банк" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 24 грудня 2014 року N 159 &q?ав;Про початок процедури ліквідації ПАТ "Терра Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку&quТе;.

ОСОБА_3 зверталась до відповідачів стосовно відшкодування коштів по вкладу за рахунок Фонду та прохала повідомити, чи включено її до затвердженого реєстру вкладників ПАТ "Терра Банк".

Уповноважена особа Фонду листом від 21 квітня 2016 року повідомила позивачку, що вклади, які використовуються як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед банком, до дня виконання такого зобов'язання не включені у перелік вкладників ПАТ "Терра Банк", що мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.

Указані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_3 до суду з адміністративним позовом на захист порушених, на її думку, прав та інтересів.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Дослідивши доводи касаційної скарги щодо оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Українисправа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Згідно із ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Порушуючи питання про включення до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, ОСОБА_3 у позовній заяві обґрунтовує свої вимоги тим, що виконання її кредитних зобов'язань перед банком повинно бути досягнуто за рахунок заставних коштів відповідно до договору застави, а залишок належних за депозитом коштів відшкодовано за рахунок Фонду.

Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із ч. 1 ст. 4 вказаногоЗакону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених ст. 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

За приписами ч. 1 ст. 54 Закону N 4452-VІрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

Спір в цій справі стосується правомірності дій уповноваженої особи Фонду щодо невключення ОСОБА_3 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, за наявності у неї кредитного договору, який забезпечений договором застави, а предметом застави є банківський вклад (депозит) позивачки.

Відповідно до п. 8 ч. 4 ст. 26 Закону N 4452-VI Фонд не відшкодовує кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань.

Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.

За нормами ст. 1 Закону України "Про заставу" та ст. 572 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем), забезпеченого заставою зобов'язання, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Відповідно до ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.

Отже, звернення стягнення на предмет застави є правом, а не обов'язком заставодержателя. Тобто в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, він має право самостійно обирати спосіб задоволення своїх вимог, вимагати від боржника виконання відповідних зобов'язань або ж звернути стягнення на предмет застави.

Включення ОСОБА_3 до реєстру вкладників залежить від виконання нею договірних зобов'язань, визначення стану такого виконання та відповідно наявності залишку грошових коштів на рахунку, що є предметом застави за кредитним договором.

Цей спір стосується виконання договірних зобов'язань між позивачкою та банком, оскільки після виконання кредитних зобов'язань можливо встановити залишкову суму за договором банківського вкладу (депозиту), яка буде підлягати до відшкодування.

Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини виникли у зв'язку із наявністю у позивачки зобов'язань за кредитним договором, уповноважена особа Фонду в цьому випадку діє як орган управління банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та грошових коштів.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимоги про включення особи до реєстру вкладників для відшкодування коштів за рахунок Фонду прямо пов'язані з виконанням позивачкою інших зобов'язань перед цим банком (умов кредитного договору), а тому цей спір не є публічно-правовим та не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Отже висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень), є обґрунтованими.

При цьому ВеликаПалата Верховного Суду зауважує, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, помилково зазначив, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, не врахувавши суб'єктний склад правовідносин.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між фізичною особою ОСОБА_3 та юридичною особою ПАТ "Терра Банк" в особі уповноваженої особи Фонду.

Відповідно до ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України у редакції, чинній на час прийняття рішень) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у ч. 1 ст. 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 826/7532/16 та від 23 травня 2018 року у справі N 811/568/16.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Статтею 351 КАС України (у редакціїЗакону N 2147-VIII) закріплено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року змінити в частині визначення підсудності справи господарській юрисдикції, визначивши право на звернення з цим позовом до суду в порядку цивільного судочинства.

В іншій частині судові рішення - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Большая палата продолжает вносить сумятицу в юрисдикцию споров касающихся требований вкладчиков ликвидируемых банков включить их в перечень для выплаты. Суд указал, что поскольку только Фонду по закону поручено обеспечивать восстановление платежеспособности банка или подготовку его к ликвидации, а спорные правоотношения возникли в связи с наличием у истицы обязательств по кредитному договору, уполномоченное лицо Фонда в этом случае действует как орган управления банком, осуществляет меры по обеспечению сохранности активов банка, предотвращения потери имущества и денежных средств.

Принимая во внимание изложенное и учитывая суть спорных правоотношений, Большая Палата Верховного Суда пришла к выводу, что требования о включении лица в реестр вкладчиков для возмещения средств за счет Фонда напрямую связаны с выполнением истицей других обязательств перед этим банком (условий кредитного договора) , поэтому данный спор не является публично-правовым и не может рассматриваться в порядке административного судопроизводства. При этом далее юрисдикцию нужно определять исходя из субъектного состава сторон.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...