Постановление БП-ВС о взыскании сумм кредитов выданных местными администрациями для поддержки сельхозпроизводителей и сроках исковой давности

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

22 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 915/533/15
Провадження N 12-51гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В.С.,
судді-доповідача Рогач Л.І.,
суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Салівонського С.П.,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року (судді: Головей В.М. - головуючий, Принцевська Н.М., Разюк Г.П.), додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2017 року та рішення Господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2017 року у справі N 915/533/15 (суддя Смородінова О.Г.) за позовом прокурора Миколаївського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Департаменту агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації до Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Головне управління Державної фіскальної служби України у Миколаївській області, про стягнення 950124,34 грн

Учасники справи:

позивач - не з'явився

відповідач - не з'явився

прокурор - не з'явився

треті особи - не з'явився

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. 31 березня 2015 року прокурор Миколаївського району Миколаївської області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просив стягнути на користь Департаменту агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації з Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" заборгованість в розмірі 1039050,37 грн. з яких: 686000,00 грн основного боргу, 72819,37 грн 3 % річних, 280231,00 грн інфляційних втрат.

1.2. Позовні вимоги ґрунтуються на порушенні відповідачем обов'язку виконати належним чином свої грошові зобов'язання та повернути кошти фінансової підтримки, надані за рахунок коштів обласного бюджету, всупереч умовам укладеного договору, рішенням Миколаївської обласної ради та розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації, положенням статей 2, 50 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), статей 598, 509, 525, 526, 530, 610, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 173, 179, 193, 222 Господарського кодексу України.

1.3. Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

1.4. Заявою (вх. N 6196/16 від 29 березня 2016 року) прокурор зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 950124,34 грн. з яких: 686000,00 грн основного боргу за 2008-2014 роки, 48818,34 грн 3 % річних, 215306,00 грн. інфляційні витрати, надав розрахунок в підтвердження заявленої до стягнення суми.

1.5. Відповідач у відзиві вважав позов таким, що не підлягає задоволенню, посилаючись на норми статей 257-266, 625 ЦК України, та просив суд відмовити у позові, оскільки позивач пропустив позовну давність для захисту порушеного права. В доповненнях до відзиву відповідач також вказав, що про необхідність сплати заборгованості за договором він дізнався лише в липні 2014 року, коли йому стало відомо про скасування рішення Миколаївської обласної ради про звільнення відповідача від повернення коштів за договором від 24 липня 2007 року, відповідно позивач вправі нараховувати 3 % річних та вимагати стягнення інфляційних втрат виключно за період з липня 2014 року по 02 травня 2015 року.

1.6. Під час нового розгляду справи відповідач також додатково вказав, що на час пред'явлення позову належна до стягнення сума є бюджетним боргом, порядок стягнення якої регулюється главою 9 розділу II Податкового кодексу України, а уповноваженим державою органом на вжиття заходів зі стягнення такого боргу є органи державно податкової служби. Відповідно, прокурор неправильно визначив орган, уповноважений представляти державу у спірних правовідносинах, а позов слід залишити без розгляду.

1.6. У клопотанні від 10 квітня 2017 року відповідач просив суд припинити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), як такий, що не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

1.7. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області - у письмових поясненнях вказала, що податкові органи не наділені обов'язком обліку заборгованості по фінансовій допомозі, наданій державою сільгоспвиробникам.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2017 року позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь Департаменту 392000,00 грн основної заборгованості. Стягнуто з Підприємства в дохід Державного бюджету України 5880, 05 грн судового збору. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

2.2. Рішення мотивовано тим, що відповідач не спростував наявності основної заборгованості за договором про передачу зернозбиральних комбайнів на умовах фінансової допомоги на зворотній основі за період з 2008 по 2014 року, проте, враховуючи заяву Підприємства про застосування позовної давності, суд першої інстанції задовольнив позов в частині стягнення основної суми заборгованості частково в розмірі 392 000,00 грн за період з січня 2011 року по січень 2015 року, в іншій частині стягнення боргу відмовив, у зв'язку зі спливом позовної давності.

2.3. Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, суд першої інстанції зазначив, що ці платежі не підлягають задоволенню, оскільки їх нарахування суперечить приписам норм Податкового та Бюджетного Кодексів України, не відповідає правовій природі фінансової допомоги; кошти отримав у даному випадку сільгосптоваровиробник у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами.

2.4. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року рішення Господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2017 року скасовано, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь Департаменту основну суму боргу у розмірі 686000,00 грн. 3 % річних у сумі 48818,34 грн та інфляційні втрати 215306,00 грн. стягнуто з відповідача до Державного бюджету України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 14251,86 грн.

2.5. Погоджуючись з висновком місцевого господарського суду щодо наявності у відповідача заборгованості за договором про передачу зернозбиральних комбайнів на умовах фінансової допомоги на зворотній основі за період з 2008 по 2014 року, суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності; застосував положення Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року N 2181, у редакції, чинній на час виникнення у відповідача боргового зобов'язання перед бюджетом, та положення статті 50 Бюджетного кодексу України, чинній на момент звернення з позовом, за змістом яких на вимоги про погашення заборгованості перед бюджетом позичальниками, якими надавались кредити з бюджету, позовна давність не застосовується.

2.6. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача сум інфляційних витрат та 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України з огляду на встановлений факт порушення виконання зобов'язань за договором.

2.7. Додатковою постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2017 року стягнуто з відповідача на користь прокуратури 15677,05 грн відшкодування витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів

3.1. У жовтні 2017 року Державне підприємство "Племрепродуктор "Степове" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року, додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2017 року та рішення Господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2017 року у справі N 915/533/15.

3.2. Відповідач просив рішення, постанову та додаткову постанову у справі скасувати, провадження у справі припинити на підставі статті 80 ГПК України, посилаючись на те, що має місце порушення правил юрисдикції.

З.3. Зазначав, що, вступаючи в спірні правовідносини, позивач діяв на підставі рішення обласної ради про уточнення обласного бюджету та виконував владні повноваження з метою реалізації владних управлінських функцій щодо виконання обласного бюджету в частині видатків (кредитування), укладений сторонами договір є адміністративним договором, а спір про виконання такого договору не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Правовідносини сторін у цьому спорі виникли не на підставі цивільно-правового договору, а на підставі рішення органу владних повноважень про виділення коштів з обласного бюджету на поворотній основі, які регулюються бюджетним законодавством та до яких положення ЦК не застосовуються. Відповідно судові рішення у справі мають бути скасовані та провадження у справі припинено.

3.4. Відповідач вважав, що повноваженнями щодо повернення до обласного бюджету коштів поворотної фінансової допомоги наділені виключно податкові органи, а стягнення має здійснюватися в порядку погашення податкового боргу; прокурор помилково визначив позивачем у справі Департамент агропромислового розвитку, а не відповідний податковий орган, а такий позов слід залишити без розгляду відповідно до пункту 1 частини першої статті 81 ГПК України; суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про залучення у справі в якості третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області.

3.5. Відповідач також звертав увагу на те, що висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підставі для застосування наслідків спливу позовної давності не відповідають висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України з цих питань; зокрема, позовна давність має обчислюватись від дня, коли про порушення свого права дізнався саме позивач, а не прокурор; перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення боргу частинами, починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення, тобто позовна давність обчислюється окремо по кожному простроченому платежу, чого, на думку заявника, суд не врахував. Водночас положення Бюджетного кодексу України 2001 року не містили норми щодо непоширення позовної давності на вимоги щодо бюджетної заборгованості, а Бюджетний кодекс 2010 року не передбачав надання його положенням зворотної дії у часі.

3.6. Відповідач вважає необґрунтованим стягнення відсотків річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України, оскільки до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, а суд апеляційної інстанції помилково застосував положення ЦК України до бюджетних правовідносин з надання фінансової допомоги з бюджету на зворотній основі, які регулюються Бюджетним кодексом України.

4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

4.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 лютого 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року, додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2017 року та рішення Господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2017 року у справі N 915/533/15.

4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2018 року справу N 915/533/15 разом з касаційною скаргою Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року, додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2017 року та рішення Господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2017 року у справі N 915/533/15 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України.

4.3. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року прийнято до розгляду справу N 915/533/15 (провадження N 12-51гс18) та призначено справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

5. Позиція учасників справи

5.1. Перший заступник прокурора Миколаївської області у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що спір у справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про передачу зернозбиральних комбайнів на умовах фінансової допомоги; у майнові відносини, які склалися між сторонами, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників та за відсутності адміністративного підпорядкування, у зв'язку з чим безпідставними є доводи щодо непідвідомчості спору господарським судам.

5.2. Прокурор також зазначав, що не заслуговують на увагу доводи, викладені у касаційній скарзі щодо наявності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки статтею 50 БК України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року, унормовано, що на вимоги про повернення коштів до бюджету позовна давність не поширюється.

5.3. Необґрунтованими, на думку прокурора, є твердження заявника про порушення судом апеляційної інстанції частини другої статті 625 ЦК України, оскільки інфляційні нарахування та проценти річні не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.

6. Фактичні обставини справи, встановлені судами

6.1. 11 травня 1999 року Миколаївська обласна державна адміністрація прийняла розпорядження N 261-р "Про передачу зернозбиральних комбайнів сільськогосподарським товаровиробникам області строком на 20 років", яким доручила управлінню агропромислового комплексу облдержадміністрації передати 19 зернозбиральних комбайнів "Дойц-Фар" марки "Топлайнер" моделі 4065 НТS сільгоспвиробникам згідно з додатком; затвердила механізм розрахунків за передані товаровиробникам зернозбиральні комбайни.

6.2. Згідно з переліком господарств і машинно-технологічних станцій, комбайни були передані, у тому числі й радгоспу "Степовий" Миколаївського району.

6.3. Відповідно до визначеного механізму розрахунків сільгосптоваровиробники протягом 20 років повертають до обласного бюджету кожного року кошти в розмірі 49 тис. грн.: до 01.08. - 40 %; до 01.10 - 30 %; до 01.11. - 30 % цієї суми. Після завершення розрахунків комбайни переходять у власність.

6.4. У травні 1999 року Управління агропромислового комплексу облдержадміністрації (власник) та Сільськогосподарське підприємство "Степовий" Миколаївського району (одержувач) уклали договір N 9 про передачу зернозбиральних комбайнів "Дойц-Фар" марки "Топлайнер" моделі 4065 НТS на умовах фінансової допомоги на зворотній основі.

6.5. Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що власник передає, а одержувач приймає 2 комбайни марки "Топлайнер" на загальну суму 1,958 тис. грн. строком на 20 років. Пунктами 2.2, 2.3 договору сторони визначили, що одержувач протягом 20 років повертає до обласного бюджету кожного року кошти в розмірі 49 тис. грн. до 01.08. - 40 %, до 01.10. - 30 %, до 01.11. - 30 %. Після завершення розрахунків комбайни переходять у власність одержувача. Згідно з пунктом 4.1 договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 01 січня 2020 року.

6.6. Розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації N 399-р від 02 липня 2001 року внесено зміни до механізму розрахунків за одержані сільгоспвиробниками області зернозбиральні комбайни на умовах фінансової допомоги на зворотній основі, затвердженого розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації N 261-р від 11.05.99. Так, строки повернення коштів до обласного бюджету змінено з "до 01.08. - 40 %, до 01.10. - 30 %, до 01.11.- 30 % " на "до 01.08. - 50 %, до 01.09. - 50 % ". Зобов'язано Головне управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрації забезпечити перегляд укладених з отримувачами зернозбиральних комбайнів договорів на суму вартості комбайнів із внесенням змін по строках для своєчасного повернення коштів до обласного бюджету.

6.7. 21 серпня 2001 року Головне управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрації (власник) та сільгосппідприємство радгосп "Степовий", правонаступником якого є ДП "Степовий", уклали договір про передачу зернозбиральних комбайнів "Дойц-Фар" марки "Топлайнер" моделі 4065 НТS на умовах фінансової допомоги на зворотній основі.

6.8. Відповідно до пункту 2.2 договору одержувач зобов'язався терміном до 2018 року повертати до обласного бюджету кожного року кошти у розмірі 49 000,00 грн. за кожен комбайн наступними частинами: до 01.08. - 50 %, до 01.09. - 50 % даної суми. Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 2018 року (пункт 4.1 договору).

6.9. 27 квітня 2007 року Миколаївська обласна рада прийняла рішення N 10 "Про звільнення сільгоспвиробників від повернення коштів фінансової підтримки, наданої з обласного бюджету на придбання зернозбиральних комбайнів марки "Топлайнер" ", яким з 01 січня 2008 року ряд господарств сільгоспвиробників, у тому числі і ДП "Степовий", звільнено від повернення коштів фінансової підтримки до обласного бюджету.

6.10. Зміни та доповнення до договору про передачу зернозбиральних комбайнів "Дойц-Фар" марки "Топлайнер" моделі 4065 НТS на умовах фінансової допомоги на зворотній основі від 21 серпня 2001 року сторонами не вносились.

6.11. Сторони склали акт звірки взаємних розрахунків за надану фінансову підтримку з обласного бюджету на зворотній основі, виділену підприємствам агропромислового комплексу на підставі розпоряджень голови облдержадміністрації від 11 травня 1999 року N 261-р та від 02 липня 2001 року N 399-р, відповідно до якого заборгованість ДП "Степовий" за комбайни станом на 01 січня 2008 року склала 1172 000 грн.

6.12. Постановою Центрального районного суду міста Миколаєва від 23 липня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2011 року у справі N 22-а-10545/08, визнано незаконним та скасовано рішення Миколаївської обласної ради N 10 "Про звільнення сільгоспвиробників від повернення коштів фінансової підтримки, наданої з обласного бюджету на придбання зернозбиральних комбайнів марки "Топлайнер".

6.13. 26 червня 2014 року Департамент агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації направив на адресу ДП "Степове" лист щодо термінового погашення боргу перед обласним бюджетом за 2008-2013 роки та забезпечення своєчасного повернення коштів за зернозбиральні комбайни у строки, встановлені договором.

6.14. У відповідь відповідач вказав про відсутність можливості сплатити заборгованість і забезпечити своєчасне повернення коштів за використання зернозбиральних комбайнів, які на сьогоднішній день застаріли, запропонував вилучити комбайни та передати їх іншим господарствам або здійснити необхідні дії для продажу цих комбайнів.

7. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства

7.1. У частині третій статті 3 ГПК України визначено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Ураховуючи викладене, у цій постанові посилання на норми процесуального закону наводяться у редакціях, чинних на час вчинення відповідних процесуальних дій, без додаткових уточнень.

7.2. Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушень.

7.3. Господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави (абзаци 3, 4 частини першої статті 2 ГПК України).

7.4. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК України, згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

7.5. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ГПК України викладено в новій редакції.

7.6. ГПК України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 1 частини першої статті 20 цього Кодексу).

7.7. У випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах (частина перша статті 53 ГПК України).

7.8. За статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

7.9. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

7.10. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

7.11. Сама по собі участь у спірних правовідносинах особи, наділеної статусом суб'єкта владних повноважень, не спричиняє вирішення спору з нею у судах адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

7.12. Для з'ясування і визначення юридичної і фактичної природи правовідносин потрібно з'ясовувати, щодо яких речей (цінностей, активів тощо) і між якими суб'єктами (особами) вони виникли, який соціальний і організаційно-правовий статус цих осіб, якими нормативними засобами регулюються ці відносини, який механізм їх забезпечення і виконання, вид та міра відповідальності за невиконання зобов'язань, що випливають із цих взаємин.

7.13. Засади бюджетної системи України, її структура, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.

7.14. Відповідно до пункту 31 статті 2 Бюджетного кодексу України кредитування бюджету це операції з надання коштів з бюджету на умовах повернення, платності та строковості, внаслідок чого виникають зобов'язання перед бюджетом (надання кредитів з бюджету), та операції з повернення таких коштів до бюджету (повернення кредитів до бюджету). Для цілей цього Кодексу до кредитів з бюджету також належать позички та фінансова допомога з бюджету на поворотній основі.

7.15. За підпунктом 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення. Повернення коштів до відповідного бюджету здійснюється органами доходів і зборів відповідно до наданих їм функцій зі забезпечення стягнення сум простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою "…" за кредитами із бюджету згідно із підпунктом 191.1.38 пункту 191.1 статті 191 Податкового кодексу України.

7.16. Згідно з частинами першою, другою статті 50 БК України у разі надання кредитів з бюджету у позичальників виникає заборгованість перед бюджетом. З моменту надання кредитів з бюджету на суму отриманих з бюджету коштів права кредитора та право вимагати від позичальників повернення таких кредитів до бюджету у повному обсязі переходять до держави (Автономної Республіки Крим, територіальної громади). Позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості не поширюється. Органи державної податкової служби України визначаються органами стягнення простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, територіальною громадою) за кредитами з бюджету.

7.17. Повернення кредитів до бюджету є однією зі стадій виконання бюджету за видатками та кредитуванням. У разі надання кредитів з бюджету у їх позичальників виникає заборгованість перед бюджетом, з якого були надані кошти на умовах повернення. Суб'єктами, які здійснюють державне кредитування та забезпечують повернення сум кредитів, є передусім Міністерство фінансів України (фінансові управління), а також розпорядники та одержувачі бюджетних коштів. Державне казначейство України складає та веде єдиний реєстр розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів.

7.18. Основним суб'єктом, якому належить право вимоги від позичальника повернення коштів до відповідного бюджету, згідно з вказаними кредитами є держава, від імені якої право вимоги повернення коштів до бюджету здійснює орган держави, уповноважений саме на ці дії.

7.19. Положення частини другої статті 50 Бюджетного кодексу України відповідає положенням частин дев'ятої та десятої цього Кодексу, згідно з якими прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб'єкта господарювання органами доходів і зборів, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання. Позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) не поширюється.

7.20. Розпорядження коштами, які надаються у вигляді кредиту з бюджету, здійснюється за регламентованими державою в законах і актах управління підставами, умовами і порядком їх використання. Фінансове оперування бюджетними коштами у спосіб, що був застосований до спірних правовідносин, вимагає участі органу виконавчої влади чи управління, що здійснює платежі за дорученнями розпорядників та одержувачів бюджетних коштів відповідно до законодавства, в тому числі платежі, пов'язані з виконанням зобов'язань, взятих під державні та місцеві гарантії. Цей орган має певні зобов'язання перед другою та/чи третьою сторонами договору, але на відміну від договору цивільного виступає відносно них насамперед як суб'єкт публічного права, статус якого визначається його компетенцією і проявляється змістом дії (платіж бюджетних коштів за дорученням розпорядника).

7.21. Разом з тим, суди з'ясували, що за змістом розпорядження від 11 травня 1999 року N 261-р "Про передачу зернозбиральних комбайнів сільськогосподарським товаровиробникам області строком на 20 років" уповноважено попередника позивача на укладення договорів про передачу зернозбиральних комбайнів, придбаних за рахунок коштів обласного бюджету, на умовах розстрочення їх оплати, в тому числі і з відповідачем, на виконання рішення Миколаївської облради від 24 грудня 1998 року N 4.

7.22. Укладений сторонами договір регулює порядок та строки виконання відповідачем зобов'язань з розрахунків за комбайни, передані відповідачу на оплатній основі.

7.23. Враховуючи умови договору, узгоджені сторонами в договорі строки та графік сплати вартості одержаних комбайнів, суди застосували до спірних правовідносин положення чинного ЦК України.

7.24. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

7.25. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін та погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів чинного законодавства.

7. 26. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (стаття 628 ЦК України).

7.27. Умови договору N 9, укладеного сторонами, передбачають передачу відповідачу зернозбиральних комбайнів "Дойц-Фар" марки "Топлайнер" моделі 4065 НТS на умовах оплатності.

7.28. Водночас правовідносини сторін за договором засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників, відсутні ознаки адміністративної підпорядкованості чи здійснення управлінських адміністративних функцій стосовно один одного в рамках договору, яким визначено порядок повернення вартості майна, одержаного відповідачем.

7.29. Відтак, доводи касаційної скарги про те, що господарські суди помилково вирішили спір, який не підлягав розгляду за правилами господарського судочинства, є помилковими та спростовуються матеріалами справи.

7.30. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

7.31. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

7.32. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

7.33. Та обставина, що грошові кошти за договором повинні надійти до обласного бюджету, не виключає необхідності захисту таких коштів від знецінення та обов'язку відповідача як боржника у спірних правовідносинах компенсувати наслідки інфляційних процесів, які відбулися за час його прострочення.

7.34. Апеляційний господарський суд перевірив наданий до позовних вимог розрахунок основного боргу, інфляційних сум та процентів річних та визнав його правильним в частині 686000 грн основного боргу, 48818,34 грн процентів річних та 215306 інфляційних втрат; власний контррозрахунок відповідач не надав.

7.35. Як вже відзначалося вище, відповідач подав до суду заяву про застосування позовної давності та просив у зв'язку з цим відмовити у задоволенні позовних вимог.

7.36. Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли після набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом (пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

7.37. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) (стаття 266 ЦК України).

7.38. Частиною першою статті 268 ЦК України визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється; разом з тим частиною другою цієї статті передбачено, що законом також можуть бути встановлено інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

7.39. Суд апеляційної інстанції з'ясував, що відповідно до встановленого договором графіку повернення платежу відповідачем станом на момент набрання чинності Бюджетним кодексом України (2010 року) позовна давність за платежами, починаючи з 2008 року, не сплинула та застосував до спірних правовідносин приписи статті 50 Бюджетного кодексу України (чинний з 1 січня 2011 року, за якою до вимог про погашення заборгованості перед бюджетом позичальниками, яким надавались кредити з бюджету, позовна давність не застосовується.

7.39. Таким чином, встановивши господарську природу спірних правовідносин суди помилково поширили застосування статті 50 Бюджетного кодексу України, на відносини сторін, які виникли з оплатної передачі відповідачу майна, ґрунтуються на принципах юридичної самостійності, вільного волевиявлення та майнової рівності їх учасників.

7.40. Відповідно до встановлених судами умовам договору щодо графіку сплати вартості одержаних комбайнів, розміру заборгованості та строкам її виникнення, наданого прокурором розрахунку основного боргу, інфляції та річних, відповідність якого фактичним обставинам справи перевірив суд апеляційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду вважає законним та обґрунтованим стягнення з відповідача 294000,00 грн основного боргу, нарахованого за період в межах позовної давності, а також 85162,00 грн інфляційних втрат та 13565,28 грн процентів річних, нарахованих на цей борг за весь час прострочення, тобто з 01 серпня 2012 року по 28 лютого 2015 року.

7.41. У задоволенні інших позовних вимог слід відмовити за спливом позовної давності, про застосування якої заявив відповідач у справі.

8. Щодо судового збору

8.1. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги та прийняття нового судового рішення, слід здійснити розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, а також перерозподіл судових витрат, понесених у учасниками справи під час її розгляду.

8.2. Згідно з частиною першою статті 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

8.3. За змістом частини другої цієї статті судовий збір, від сплати якого позивач в установленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог.

8.4. Відповідно до частини одинадцятої статті 129 ГПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

8.5. Таким чином, судові витрати, понесені сторонами у зв'язку з розглядом справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій, підлягають такому розподілу.

8.6. На відповідача покладаються судові витрати за подання позовної заяви з урахуванням пропорційності задоволених вимог у розмірі 7848,03 грн. що підлягають стягненню в доход державного бюджету України, враховуючи, що на день подання позову (31 березня 2015 року), прокурор був звільнений від сплати судового збору відповідно до положень Закону України "Про судовий збір" (у відповідній редакції).

8.7. На позивача покладаються судові витрати, понесені у учасниками справи під час її розгляду, у тому числі що підлягали сплаті за подання апеляційних та касаційних скарг з урахуванням пропорційності задоволених вимог у розмірі 11710,38 грн. що підлягають стягненню на користь відповідача.

Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року, додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2017 року та рішення Господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2017 року у справі N 915/533/15 скасувати.

Позов прокурора Миколаївського району Миколаївської області задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" (57107, Миколаївський район, с. Степове, ідентифікаційний код 00854995) на користь Департаменту агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації (54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, 1, ідентифікаційний код 36384583) 294000 (двісті дев'яносто чотири тисячі) грн 00 коп. основного боргу, 85162 (вісімдесят п'ять тисяч сто шістдесят дві) грн 00 коп. інфляційних втрат та 13565 (тринадцять тисяч п'ятсот шістдесят п'ять) грн 28 коп. - 3 % річних.

Стягнути з Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" (57107, Миколаївський район, с. Степове, ідентифікаційний код 00854995) у доход державного бюджету України 7848 (сім тисяч вісімсот сорок вісім) грн 03 коп. судового збору за подання позовної заяви.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Департаменту агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації (54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, 1, ідентифікаційний код 36384583) на користь Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" (57107, Миколаївський район, с. Степове, ідентифікаційний код 00854995) 11710 (одинадцять тисяч сімсот десять) грн 37 коп судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач Л.І. Рогач Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
 

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что взыскание выданной финансовой помощи должно происходить в хозяйственной юрисдикции.

При этом, в соответствии с установленным договором графиком возврата платежа ответчиком по состоянию на момент вступления в силу Бюджетного кодекса Украины (2010 года) исковая давность по платежам, начиная с 2008 года, прошла и применил к спорным правоотношениям предписания статьи 50 Бюджетного кодекса Украина (действующий с 1 января 2011 года, по которой с требованиями о погашении задолженности перед бюджетом заемщиками, которым предоставлялись кредиты из бюджета, исковая давность не применяется.

Таким образом, установив хозяйственную природу спорных правоотношений суды ошибочно распространили применения статьи 50 Бюджетного кодекса Украины, на отношения сторон, возникшие с платной передачей ответчику имущества, основанные на принципах юридической самостоятельности, свободного волеизъявления и имущественного равенства их участников.