Постановление БП-ВС о юрисдикции споров по отмене регистрации имущества произведенной после определения о его аресте и отмене такой регистрации даже при не внесении ареста в реестр

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 543/730/14-ц

Провадження N 14-149цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватний нотаріус Оржицького районного нотаріального округу Полтавської області Черненко Оксана Олександрівна (далі - Приватний нотаріус),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - реєстраційна служба Оржицького районного управління юстиції Полтавської області (далі - Реєстраційна служба),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_9 на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 13 березня 2015 року (у складі судді Грузман Т.В.) та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 25 травня 2015 року (у складі колегії суддів Карпушина Г.Л., Винниченка Ю.М., Абрамова П.С.)

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Приватного нотаріуса, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Реєстраційна служба, про визнання правочинів недійсними із застосуванням правових наслідків їх недійсності та скасування рішень,

УСТАНОВИЛА:

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, у якому, неодноразово збільшуючи та уточнюючи вимоги, просила:

- визнати недійсними: договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель й споруд площею 0,25 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий N НОМЕР_3, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 19 березня 2013 року; договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,44 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_4, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 19 березня 2013 року; договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,08 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_5, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 19 березня 2013 року; договір купівлі-продажу будівлі з житловими та службовими приміщеннями площею 128,7 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, номерв реєстрі праввласності нанерухоме майно (далі - РПВН) 15885520, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 19 березня 2013 року; договір купівлі-продажу нежитлової будівлі - гаража площею 135,1 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, РПВН 15883649, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 19 березня 2013 року; договір купівлі-продажу нежитлової будівлі - складу N 2 загальною площею 163,7 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, РПВН 15145569, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 19 березня 2013 року; договір купівлі-продажу нежитлової будівлі - складу N 1 загальною площею 130 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, РПВН 10844800, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 19 березня 2013 року; договір купівлі-продажу будинку загальною площею 124,1 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, РПВН 19346504, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 19 березня 2013 року; договір купівлі-продажу нежитлової будівлі - складу та асфальтної площадки, а саме будівлі складу з прибудовою площею 764,6 кв. м, асфальтної площадки площею 1 982 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, РПВН 13450453, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 18 березня 2013 року; договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва - будинку культури, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 20 березня 2013 року; договір купівлі-продажу нежитлового приміщення - магазину-кафетерію з літнім майданчиком площею 84,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_4, РПВН 14333392, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 20 березня 2013 року; угоду, укладену між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 щодо купівлі-продажу автомобіля марки Ford моделі Mondeo, білого кольору, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2;

- скасувати рішення, прийняті Приватним нотаріусом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_6 та ОСОБА_5, зокрема: рішення від 18 березня 2013 року індексний номер 960995 про державну реєстрацію права власності на склад з прибудовою площею 764,60 кв. м та асфальтну площадку площею 1 982 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 23443353236, за ОСОБА_6; рішення від 20 березня 2013 року індексний номер 1021723 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку для роздрібної торгівлі та комерційних послуг, кадастровий N НОМЕР_6, розташовану за адресою: АДРЕСА_3, за ОСОБА_6; рішення від 19 березня 2013 року індексний номер 970413 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,44 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий N НОМЕР_4, за ОСОБА_5; рішення від 19 березня 2013 року індексний номер 980425 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,44 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий N НОМЕР_5, за ОСОБА_5; рішення від 19 березня 2013 року індексний номер 974246 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий N НОМЕР_3, за ОСОБА_5; рішення від 19 березня 2013 року індексний номер 98477 про державну реєстрацію права власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 240027526, за ОСОБА_5; рішення від 19 березня 2013 року індексний номер 986936 про державну реєстрацію права власності на будівлю із житловими та службовими приміщеннями, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 24083153236, за ОСОБА_5; рішення від 19 березня 2013 року індексний номер 989640 про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю склад загальною площею 130 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 24167753236, за ОСОБА_5; рішення від 19 березня 2013 року індексний номер 991799 про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю - склад загальною площею 163,70 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 24236653236, за ОСОБА_5; рішення від 19 березня 2013 року індексний номер 993454 про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю - гаража площею 135,10 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 24288853236, за ОСОБА_5; рішення від 20 березня 2013 року про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення - магазин-кафетерій з літнім майданчиком площею 84,90 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_4, за ОСОБА_6

Позовну заяву мотивовано тим, що в лютому 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості в розмірі 11 594 863, 50 грн.

На забезпечення позову ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 05 березня 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_7 заборонено вчиняти будь-які дії з відчуження всього належного їм на праві власності рухомого та нерухомого майна.

Позивачка зауважила, що, незважаючи на таку заборону, у березні 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_7 здійснили відчуження на користь ОСОБА_5 і ОСОБА_6 переліченого вище належного їм рухомого та нерухомого майна, розташованого в с. Лазірках Оржицького району та смт Оржиці Полтавської області, а тому, на її думку, оскаржувані правочини є недійсними з підстав, передбачених частиною першою статті 215 та частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у зв'язку із чим майно має бути повернуто ОСОБА_4 та ОСОБА_7 згідно з положеннями статей 216, 1212 ЦК України, а реєстрація права власності за ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на спірне майно підлягає скасуванню з огляду на вимоги статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 13 березня 2015 року позов задоволено частково. Визнано недійсними договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий N НОМЕР_3, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 19 березня 2013 року; договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,44 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий N НОМЕР_4, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 19 березня 2013 року; договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,08 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий N НОМЕР_5, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 19 березня 2013 року; договір купівлі-продажу будівлі із житловими та службовими приміщеннями, площею 128,70 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, РПВН 15885520, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 19 березня 2013 року; договір купівлі-продажу нежитлової будівлі - гаража площею 135,10 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, РПВН 15883649, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 19 березня 2013 року; договір купівлі-продажу нежитлової будівлі - складу N 2 загальною площею 163,70 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, РПВН 15145569, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 19 березня 2013 року; договір купівлі-продажу нежитлової будівлі - складу N 1 загальною площею 130 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, РПВН 10844800, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 19 березня 2013 року; договір купівлі-продажу будинку загальною площею 124,10 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, РПВН 19346504, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 19 березня 2013 року; договір купівлі-продажу нежитлової будівлі - складу з прибудовою площею 764,60 кв. м, асфальтноїплощадки площею 1 982 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, РПВН 13450453, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 18 березня 2013 року; договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий N НОМЕР_6, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 20 березня 2013 року. Скасовано рішення Приватного нотаріуса, зокрема: від 18 березня 2013 року індексний номер 960995 про державну реєстрацію права власності нежитлової будівлі - складу та асфальтної площадки, а саме будівлі складу з прибудовою площею 764,60 кв. м, асфальтної площадки площею 1 982 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 23443353236, яким зареєстровано право власності за ОСОБА_6; від 20 березня 2013 року індексний номер 1021723 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку для роздрібної торгівлі та комерційних послуг, кадастровий номер НОМЕР_6, розташовану за адресою: АДРЕСА_3, яким зареєстровано право власності за ОСОБА_6; від 19 березня 2013 року індексний номер 970413 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,44 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий N НОМЕР_4, яким зареєстровано право власності за ОСОБА_5; від 19 березня 2013 року, індексний номер 980425 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,44 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий N НОМЕР_5, яким зареєстровано право власності за ОСОБА_5; від 19 березня 2013 року індексний номер 974246 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий N НОМЕР_3, яким зареєстровано право власності за ОСОБА_5; від 19 березня 2013 року індексний номер 98477 про державну реєстрацію права власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 240027526, яким зареєстровано право власності за ОСОБА_5; від 19 березня 2013 року індексний номер 986936 про державну реєстрацію права власності на будівлю з житловими та службовими приміщеннями, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 24083153236, яким зареєстровано право власності за ОСОБА_5; рішення від 19 березня 2013 року індексний номер 989640 про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю - склад N 1 загальною площею 130 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 24167753236, яким зареєстровано право власності за ОСОБА_5; від 19 березня 2013 року індексний номер 991799 про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю - склад N 2 загальною площею 163,70 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 24236653236, яким зареєстровано право власності за ОСОБА_5; від 19 березня 2013 року індексний номер 993454 про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю - гараж площею 135,10 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 24288853236, яким зареєстровано право власності за ОСОБА_5 У задоволенні інших вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладенням спірних правочинів ОСОБА_4 порушив право позивачки, оскільки майном, що відчужене ОСОБА_6 та ОСОБА_5 за цими договорами забезпечено позов в іншій справі про стягнення боргу на користь ОСОБА_3 У зв'язку із цим підлягає скасуванню державна реєстрація їх права власності. Вимоги до ОСОБА_7 не підлягають задоволенню, оскільки вона не є боржником перед позивачкою. Враховуючи те, що ОСОБА_3 не була стороною спірних договорів, правила статті 216 ЦК України щодо наслідків їх недійсності у цьому випадку не можуть бути застосовані. Підтвердження відчуження ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 транспортного засобу марки Ford моделі Mondeo та об'єкта незавершеного будівництва - будинку культури, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, відсутні.

Місцевий суд зазначив про те, що оскільки вимоги позивачки про скасування прийнятих Приватним нотаріусом рішень про державну реєстрацію права власності не пов'язані із самою процедурою її здійснення, залежать від чинності правочинів, на підставі яких таку реєстрацію вчинено, тому ці вимоги повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 25 травня 2015 року рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 13 березня 2015 року залишено без змін.

Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що з моменту постановлення судом ухвали про забезпечення позову (05 березня 2013 року), яка підлягає негайному виконанню (стаття 153 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ОСОБА_4 не мав права продавати належне йому майно, тому всі правочини щодо відчуження майна, укладені ним під час дії такої заборони, повинні бути визнані недійсними, адже порушують права позивачки.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд послався на висновки Верховного Суду України, викладені в ухвалі від 10 березня 2011 року у справі N 6-2773св08.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що похідні вимоги ОСОБА_3 про скасування рішень про державну реєстрацію права власності, незважаючи на участь у справі суб'єкта публічного права, не відносяться до юрисдикції адміністративного суду, оскільки в цьому випадку існує спір про цивільне право позивачки щодо спірного майна.

15 червня 2015 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_9 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 13 березня 2015 року таухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 25 травня 2015 року й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_4 не було відомо про існування ухвали суду про забезпечення позову та заборону відчуження належного йому майна, обов'язок з негайного виконання якої законодавством покладено на органи державної виконавчої та реєстраційної служб, при цьому заявник посилається на рішення Конституційного Суду України від 31 травня 2015 року у справі 1-18/2011.

Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги практику Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справах N 6-3330св11 та N 6-25335св14, не врахували, що на момент продажу спірне майно під забороною не перебувало, підтвердження фіктивності оскаржуваних договорів відсутні, обставини виконання ухвали про забезпечення позову державною виконавчою службою не перевірялися, не було застосовано пункт 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" щодо з'ясування наявності його вини.

Заявник указує про неможливість прирівняння понять "негайне виконання" та "вступ у законну силу" як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, а в частині порушення норм процесуального права зауважує, що суди попередніх інстанцій не дотрималися предметної юрисдикції розгляду цієї справи у частині вимог ОСОБА_3 щодо скасування рішень нотаріуса про внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які, на думку представника ОСОБА_4 - ОСОБА_9, повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2015 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 14 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 року передано справу на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 квітня 2018 року прийняла цю справу для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що ОСОБА_4 у період з 18 по 20 березня 2013 року продав ОСОБА_6 та ОСОБА_5 відповідно належне йому нерухоме майно згідно з укладеними кожним з них окремими договорами купівлі-продажу, а саме: земельну ділянку для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий N НОМЕР_3; земельну ділянку площею 0,44 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий N НОМЕР_4; земельну ділянку площею 0,08 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий N НОМЕР_5; будівлю із житловими та службовими приміщеннями площею 128,70 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, РПВН 15885520, нежитлову будівлю - гараж площею 135,10 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, РПВН 15883649; нежитлову будівлю - склад N 2 загальною площею 163,70 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, РПВН 15145569; нежитлову будівлю - склад N 1 загальною площею 130 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, РПВН 10844800;будинок загальною площею 124,10 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1, РПВН 1934650, нежитлову будівлю - склад з прибудовою площею 764,60 кв. м, асфальтною площадкою площею 1 982 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, РПВН 13450453; земельну ділянку, кадастровий N НОМЕР_6, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 111-130).

Суди з'ясували, що Приватним нотаріусом 18-20 березня 2013 року прийняті рішення про проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на придбане у ОСОБА_4 нерухоме майно (т. 1, а. с. 190-199).

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_3 просила скасувати й згадані рішення державного реєстратора, оскільки правовою підставою для їх прийняття стали недійсні правочини, за якими відчужене спірне майно, за рахунок якого вона вправі задовольнити свої вимоги у зв'язку з існуванням на момент укладення цих правочинів заборгованості продавця перед нею та судової заборони ОСОБА_4 на продаж цієї нерухомості.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій): суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАСУкраїни) у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАСУкраїни).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.

Згідно із частиною другою статті 2 КАСУкраїни до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним вирішення судами попередніх інстанцій вимог щодо здійсненої нотаріусом державної реєстрації права власності на згадане нерухоме майно в порядку цивільного судочинства, оскільки їх предметом у даному випадку є не перевірка адміністративно-розпорядчих дій державного реєстратора (Приватного нотаріуса) чи встановлення законності (незаконності) його дій, а скасування рішень стосовно державної реєстрації права власності ОСОБА_6 та ОСОБА_5 безпосередньо пов'язано зі спором про захист речового (цивільного) права на це майно позивачки, яке не може бути захищене у випадку публічно-правових відносин незалежно від того, що відповідач є суб'єктом владних повноважень у розумінні статті 3 КАС України та здійснював владні управлінські функції (державну реєстрацію права власності) на виконання делегованих повноважень, покладених на нього Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Щодо висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення вказаного спору Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

01 березня 2013 року Голосіївським районним судом м. Києва відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_7 про стягнення коштів у розмірі 11 594 863,5 грн (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/29815544).

Суди встановили, що на забезпечення позову 05 березня 2013 року суддею Голосіївського районного суду м. Києва постановлено ухвалу про заборону ОСОБА_4 та ОСОБА_7 вчиняти будь-які дії з відчуження належного кожному з них рухомого та нерухомого майна (т. 1, а. с. 84, 85).

Під час існування обмеження в реалізації прав власників ОСОБА_4 та ОСОБА_7 уклали договори купівлі-продажу щодо належного їм нерухомого майна, яке було придбано ОСОБА_6 та ОСОБА_5

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 вересня 2013 року стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 борг у розмірі 11 594 863,5 грн (т. 1, а. с. 9-11).

Зазначене рішення місцевого суду в частині стягнення коштів на користь позивачки з ОСОБА_4 залишено без змін рішенням Апеляційного суду м. Києва від 05 листопада 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2014 року (т. 1, а. с. 12, 13, 13 зворот, 14, 15).

За положеннями статті 52 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження", у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. У разі відсутності в боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі й обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За нормами частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.

При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.

Ураховуючи особливості мети забезпечення позову, суд розглядає заяву про забезпечення позову в день її надходження, копія ухвали про забезпечення позову надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення, відповідна ухвала суду виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень, при цьому оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи (стаття 153 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).

Зазначені обмеження суд установлює в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За таких обставин місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, з'ясувавши, що спірні договори ОСОБА_4 уклав з порушенням закону, оскільки об'єктами, відчуженими за цими договорами, було забезпечено позов ОСОБА_3 в іншій справі (N 752/3612/13-ц), дійшов обґрунтованих висновків про визнання спірних договорів недійсними за позовом позивачки як заінтересованої особи права та законні інтереси якої порушено вчиненням оспорюваних правочинів, і скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, здійсненої на підставі їх укладення, як похідної вимоги позивачки, що є правовим наслідком недодержання сторонами під час вчинення правочину вимог закону, адже недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).

Посилання заявника на те, що на момент укладення спірних договорів ухвала судді про забезпечення позову ще не перебувала на виконанні органів державної виконавчої та реєстраційної служб, не має правового значення, оскільки за змістом статті 153 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, ухвала про забезпечення позову виконується негайно, а її оскарження не зупиняє виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Саме такі правові висновки містяться й в ухвалі Верховного Суду України від 10 березня 2011 року у справі N 6-2773св08, які правильно були застосовані судами попередніх інстанцій та підстав для відступу від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає.

Крім того, ОСОБА_4 оскаржував ухвалу про забезпечення позову, постановлену 05 березня 2013 року Голосіївським районним судом м. Києва, яку ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2013 року залишено без змін (т. 1, а. с. 70, 71).

Інші доводи касаційної скарги щодо встановлення фактичних обставин справи та дослідження доказів були предметом розгляду як місцевого суду, так і суду апеляційної інстанції, їм надано оцінку, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати нові обставини та переоцінювати надані докази.

Рішення місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції в іншій частині не оскаржуються, а отже, відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду їх не перевіряє.

З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, тому питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суду першої інстанції та апеляційної інстанції не вирішується, а судові витрати, понесені заявником у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України покладаються на ОСОБА_4, які й сплачені останнім.

Керуючись статтями 259, 268, 400, 402-404, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 13 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 25 травня 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повну постанову складено і підписано 12 червня 2018 року.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.

[ANTIRAID]

Большая палата считает правильным решение спора судами предыдущих инстанций требований по проведенной нотариусом государственной регистрации права собственности на упомянутое недвижимое имущество в порядке гражданского судопроизводства, поскольку их предметом в данном случае является не проверка административно-распорядительных действий государственного регистратора (частного нотариуса) или установления законности (незаконности) его действий, а отмена решений по государственной регистрации права собственности, которое непосредственно связано со спором о защите вещного (гражданского) права на это имущество истицы, которое не может быть защищено в случае публично-правовых отношений независимо от того, что ответчик является субъектом властных полномочий в понимании статьи 3 КАС Украины и осуществлял властные управленческие функции (государственной регистрации права собственности) на выполнение делегированных полномочий, возложенных на него Законом Украины "О государственной регистрации прав на недвижимое имущество и их обременений".

Кроме того, поскольку объектами, отчужденными по этим договорам, было обеспечено иск истицы по другому делу, суды пришли к обоснованности выводов о признании спорных договоров недействительными по иску как заинтересованного лица права и законные интересы которого нарушены совершением оспариваемых сделок, и отмена государственной регистрации права собственности на недвижимое имущество, проведенной на основании их заключения, как производной требования истицы, что является правовым последствием несоблюдения сторонами при совершении сделки требований закона, ведь недействительность сделки не создает юридических последствий, кроме тех, которые связаны с его недействительностью (часть первая статьи 216 ГК Украины). Ссылка заявителя на то, что на момент заключения спорных договоров постановление судьи об обеспечении иска еще не находилась на выполнении органов государственной исполнительной и регистрационной служб, не имеет правового значения, поскольку по смыслу статьи 153 ГПК Украины в редакции, действующей на момент возникновения спорных правоотношений, постановление об обеспечении иска выполняется немедленно, а его обжалования не приостанавливает исполнения и не препятствует дальнейшему рассмотрению дела.