Постановление БП-ВС о юрисдикции споров по взысканию Укртрансбезопасностью штрафов за провоз тяжеловесного транспорта без разрешений

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 820/1203/17

Провадження N 11-491апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року (у складі колегії суддів Бартош Н.С., Курило Л.В., Русанової В.Б.) у справі за позовом Державної служби України з безпеки на транспорті до ОСОБА_3 про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами,

УСТАНОВИЛА:

У березні 2017 року Державна служба України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення із ОСОБА_3 на її користь плату за проїзд великоваговим транспортом автомобільними дорогами загального користування відповідно до розрахунку в розмірі 75 тис. 801 грн. що еквівалентно 2 тис. 754 євро відповідно до офіційного курсу Національного банку України (далі - НБУ) на день проведення розрахунку (21 листопада 2016 року) у дохід Державного бюджету України.

На обґрунтування позову позивач зазначив, що 21 листопада 2016 року посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області виявлено факт перевезення вантажу з перевищенням вагових обмежень, установлених Правилами дорожнього руху України, без дозволу, виданого Державною автомобільною інспекцією, та нараховано відповідачу плату за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування в розмірі 2 тис. 754 євро, що еквівалентно 75 тис. 801 грн. Станом на момент звернення до суду із цим позовом заборгованості відповідач не сплатив.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 19 липня 2017 року позовні вимоги задовольнив та стягнув із ОСОБА_3 на користь Укртрансбезпекиплату за проїзд великовагового транспорту автомобільними дорогами загального користування відповідно до розрахунку в розмірі 75 тис. 801 грн. що еквівалентно 2 тис. 754 євро згідно з офіційним курсом, встановленим НБУ на день проведення розрахунку - 21 листопада 2016 року, у дохід Державного бюджету України (одержувач - УК у м. Рівному, 22160100, розрахунковий рахунок 31318309700002 в ГУ ДКСУ у Рівненській області, МФО 833017, код ЄДРПОУ 38012714).

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20 вересня 2017 року скасував зазначену постанову суду першої інстанції та закрив провадження в цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Не погодившись із такою ухвалою, у жовтні 2017 року Укртрансбезпека звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року й залишення постанови Харківського окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року без змін.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Укртрансбезпека зазначила, що як суб'єкт владних повноважень вона має право звернутися до адміністративного суду з позовними вимогами про стягнення плати за проїзд великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, а тому цей спір належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10 січня 2018 року відкрив касаційне провадження за зазначеною скаргою, а ухвалою від 11 квітня 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08 травня 2018 року прийняла до розгляду справу за касаційною скаргою Укртрансбезпеки на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року і призначила її до розгляду в порядку письмового провадження на 06 червня 2018 року.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

21 листопада 2016 року працівники Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області на 434 км автомобільної дороги Київ-Чоп провели габаритно-ваговий контроль (чек зважування від 21 листопада 2016 року) вантажного автомобіля марки RENAULT PREMIUM, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

За результатами перевірки цього транспортного засобу 21 листопада 2016 року посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області складено акт N 0002589 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, а також довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю та розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, відповідно до яких відповідачу нараховано плату за проїзд 2 тис. 754 євро.

Зазначений розрахунок Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області від 21 листопада 2016 року відповідач оскаржив у судовому порядку у справі N 820/6721/16, і Харківський окружний адміністративний суд постановою від 17 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року, відмовив у задоволенні позову.

Оскільки ОСОБА_3 не сплатив суму за чинним розрахунком, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження ухвали апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Закриваючи провадження у справі, Харківський апеляційний адміністративний суд керувався тим, що адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднанні з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, в тому числі й на користь держави) носять приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з наведеним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судом рішення) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 2 ст. 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Спором адміністративної юрисдикції в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується і з положеннями ст. 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до абз. 4 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року N 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Укртрансбезпеки, реорганізувавши шляхом злиття Державної інспекції з безпеки на морському та річковому транспорті та Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті (далі - Укртрансінспекція).

Так, п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року N 103, Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно з підп. 15, 27 п. 5 зазначеного Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

З наведеного вбачається, що позивач виконує функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.

Отже, нормами чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю.

Разом з тим ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу на те, що повноваження Укртрансбезпеки щодо плати за проїзд великовагових транспортних засобів обмежуються лише нарахуванням такої плати.

При цьому за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас відповідно до ч. 4 ст. 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, у яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень. До компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, у яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи, в чітко визначених законами України випадках.

Проте ані Конституцією України, ані законами України позивача (Укртрансбезпеки) не наділено правом звернення саме до адміністративного суду щодо стягнення грошових коштів за проїзд транспортного засобу з перевищенням нормативних вагових параметрів.

Крім того, за змістом ч. 2 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) носять приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 26 жовтня 2016 року у справі N 813/4972/13-а, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від цього висновку.

Аналіз зазначених вище правових норм та суб'єктний склад сторін свідчить про те, що спір за позовом Укртрансбезпеки до ОСОБА_3 про стягнення з нього плати за проїзд великовагового транспорту автомобільними дорогами загального користування відповідно до розрахунку в розмірі 75 тис. 801 грн в дохід Державного бюджету України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо стягнення коштів.

З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів, і вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна

Судді:

Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко

С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

В.І. Данішевська О.М. Ситнік

О.С. Золотніков О.С. Ткачук

О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В.С. Князєв О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Очередные игры с подсудностью от Большой палаты. В данном случае Большая палата указала, что анализ правовых норм и субъектный состав сторон свидетельствует о том, что спор по иску Укртрансбезопасности к физлицу о взыскании с него платы за проезд тяжеловесного транспорта по автомобильным дорогам общего пользования в соответствии с расчетом в доход Государственного бюджета Украины подлежит рассмотрению в порядке гражданского судопроизводства, поскольку не касается защиты прав, свобод и интересов в сфере публично-правовых отношений, а связан с решением вопроса о взыскании денежных средств.