Постановление БП-ВС об административной юрисдикции споров по оспариванию регистрации имущества и порядке восстановления прав после отменного решения

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 804/20728/14

Провадження N 11-357апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області (далі - реєстраційна служба), державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби (далі - державний реєстратор) Василенка Благовіста Володимировича, державного реєстратора Бідкова В'ячеслава Олексійовича, третя особа - Приватне акціонерне товариство "Юнікон" (далі - Товариство), про визнання протиправним і скасування рішення

за касаційною скаргою Товариства на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2015 року (у складі колегії суддів Іванова С.М., Чабаненко С.В., Шлай А.В.),

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати:

- рішення державного реєстратора Василенка Б.В. від 15 листопада 2013 року (індексний номер 7968663) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

- рішення державного реєстратора Бідкова В.О. від 29 жовтня 2014 року N 16836121 про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень,

а також зобов'язати реєстраційну службу здійснити державну реєстрацію прав та їх обтяжень на 72/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_3

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_3 зазначив, що 15 листопада 2013 року державний реєстратор Василенко Б.В. на підставі рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 6 березня 2013 року (справа N 200/1384/13-ц), залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2013 року, зареєстрував за Товариством право власності на 72/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1, власником яких був ОСОБА_3

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 20 серпня 2014 року скасував згадані вище судові рішення, на підставі яких у Товариства виникло право власності на частину домоволодіння.

У зв'язку із цим позивач 10 жовтня 2014 року звернувся до реєстраційної служби із заявою про скасування реєстрації права власності на частину домоволодіння за Товариством та реєстрацію такого права за ОСОБА_3

За результатом розгляду заяви позивача державний реєстратор Бідков В.О. 29 жовтня 2014 року прийняв рішення N 16836121 про відмову в державній реєстрації права власності, посилаючись на те, що заявлене право вже зареєстровано.

На думку позивача, рішення державного реєстратора від 29 жовтня 2014 року про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень прийняте безпідставно та з порушенням порядку розгляду відповідної заяви, визначеного пунктами 5, 6 частини першої статті 19 та статтею 24 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 1952-IV).

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 13 лютого 2015 року на підставі заяви ОСОБА_3 його позов в частині вимог про зобов'язання реєстраційної служби здійснити державну реєстрацію права власності на 72/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 залишив без розгляду.

Постановою від 13 лютого 2015 року цей суд решту позовних вимог задовольнив.

Скасовуючи рішення державного реєстратора Василенка Б.В. від 15 листопада 2013 року (індексний номер 7968663) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким за Товариством зареєстровано право власності на частину домоволодіння, суд першої інстанції послався на скасування судом касаційної інстанції судових рішень, які стали підставою для проведення реєстрації зазначеного права Товариства.

Визнаючи протиправним та скасовуючи рішення державного реєстратора Бідкова В.О. від 29 жовтня 2014 року N 16836121 про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень за заявою ОСОБА_3, суд першої інстанції вказав на відсутність передбачених статтею 24 Закону N 1952-IV підстав для прийняття такого рішення.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 9 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив частково, визнав нечинним рішення державного реєстратора Василенка Б.В. від 15 листопада 2013 року (індексний номер 7968663). У задоволенні вимог щодо скасування рішення державного реєстратора Бідкова В.О. від 29 жовтня 2014 року N 16836121 відмовив.

25 вересня 2015 року Товариство подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просило скасувати постанову цього суду від 9 вересня 2015 року в частині задоволення позову та прийняти нове рішення - про залишення позову без розгляду, в іншій частині постанову залишити без змін.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд порушив правила предметної юрисдикції, а також положення статей 11, 195 Кодексу адміністративного судочинства України (у відповідній редакції; далі - КАС) щодо повноважень суду на вихід за межі позовних вимог та межі апеляційного перегляду.

Крім того, скаржник посилається на те, що суд, визнаючи рішення державного реєстратора нечинним, не вказав, з якого саме моменту це рішення є нечинним, та залишив поза увагою те, що ОСОБА_3 пропустив установлений процесуальним законом строк звернення до суду із цим позовом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 345 КАС Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про можливість розгляду справи в письмовому провадженні.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на нижченаведене.

У ході розгляду справи суди встановили такі фактичні обставини.

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 6 березня 2013 року в цивільній справі N 200/1384/13-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2013 року, визнав за Товариством право власності на 72/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 загальною площею 142,2 кв. м, житловою площею 64,3 кв. м

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (витяг сформовано 29 жовтня 2014 року за N 28776382) державний реєстратор Василенко Б.В зареєстрував за Товариством право власності на 72/100 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1. Підстава виникнення права власності - рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 6 березня 2013 року (N 200/1384/13-ц). Підстава внесення запису - рішення від 15 листопада 2013 року індексний номер 7968663 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу).

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 20 серпня 2014 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 6 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2013 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

13 жовтня 2014 року позивач подав до реєстраційної служби заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (реєстраційний номер заяви 8504278), до якої згідно з карткою прийому заяви N 16417790 додатково подав: рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 6 березня 2013 року у цивільній справі N 200/1384/13-ц, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2013 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 серпня 2014 року, копію технічного паспорта від 6 грудня 2005 року.

Рішенням про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень від 29 жовтня 2014 року N 16836121 відмовлено у державній реєстрації за ОСОБА_3 права власності на частину домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

У рішенні зазначено, що, розглянувши заяву ОСОБА_3 та додані до неї документи, державний реєстратор установив, що заявлене право вже зареєстроване.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом N 1952-IV.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону N 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, установленому Законом N 1952-IV (частини друга та п'ята статті 3 цього Закону).

Органи державної реєстрації прав, державні реєстратори забезпечують достовірність інформації, її захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних, їх оперативний пошук і документальне відтворення процедури державної реєстрації прав, оперативне надання витягів про зареєстровані права та/або їх обтяження з Державного реєстру прав (частина п'ята статті 10 Закону N 1952-IV).

Стаття 2 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій) справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами частини першої статті 17 КАС (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Зі змісту позовних вимог та мотивів, якими керувався суд, частково задовольняючи ці вимоги, убачається, що предметом перевірки в цій справі є дотримання встановленого законом порядку прийняття суб'єктом владних повноважень рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Питання правомірності/неправомірності набуття ОСОБА_3 чи третьою особою права власності на згадане вище нерухоме майно позивач перед судом не порушував, адже такий спір між згаданими учасниками справи вирішувався в іншій справі судом цивільної юрисдикції.

Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права при вирішенні справи по суті спору, ВеликаПалата Верховного Суду керується таким.

Підстави для державної реєстрації прав визначалися частиною першою статті 19 Закону N 1952-IV (у редакції, чинній станом на 15 листопада 2013 року). Відповідно до цієї норми така реєстрація проводиться на підставі:

1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом;

2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;

3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;

4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;

5) рішень судів, що набрали законної сили;

6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Як установили суди, на час прийняття державним реєстратором Василенком Б.В. рішення від 15 листопада 2013 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 6 березня 2013 року у цивільній справі N 200/1384/13-ц, на підставі якого здійснювалась державна реєстрація права власності за Товариством, було чинним, тому правильним є висновок апеляційного суду про правомірність оскаржуваного рішення відповідача від 15 листопада 2013 року, а отже, і відсутність передумов для його скасування.

За правилами частини другої статті 11 КАС (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом) суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно із частиною другою статті 162 КАС (у зазначеній редакції) у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про:

1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;

2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії;

3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача коштів;

5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;

8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Частиною першою статті 195 КАС (у відповідній редакції) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З огляду на вимоги Закону N 1952-IV щодо гарантування достовірності зареєстрованих прав на нерухоме майно Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок апеляційного суду про те, що скасування судового рішення у справі N 200/1384/13-ц, на підставі якого прийнято рішення державного реєстратора від 15 листопада 2013 року, означає втрату чинності прийнятого на їх підставі акта, а тому з метою повного захисту прав позивача зазначене рішення державного реєстратора слід визнати нечинним.

Суд відхиляє доводи скаржника про незазначення апеляційним судом, з якого саме моменту це рішення відповідача є нечинним, оскільки в постанові цього суду вказано про втрату чинності оскаржуваного рішення з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням, тобто (у цьому випадку) рішенням суду касаційної інстанції від 20 серпня 2014 року про скасування рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 6 березня 2013 року та ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2013 року.

Крім того, саме з ухваленням такого рішення суду касаційної інстанції пов'язаний і початок перебігу строку звернення до суду з цим позовом, адже тільки після його ухвалення ОСОБА_3 дізнався про зникнення передумов для прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію за Товариством відповідного права. Тому висновок суду апеляційної інстанції про дотримання позивачем установленого статтею 99 КАС строку є правильним, а посилання скаржника на необхідність залишення позову без розгляду - безпідставним.

Велика Палата Верховного Суду також погоджується з рішенням апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора Бідкова В.О. від 29 жовтня 2014 року N 16836121 про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Так, за правилами частини другої статті 26 Закону N 1952-IV запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав.

Згідно з пунктом 2.6 Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 грудня 2001 року N 3502/5, який визначає процедуру прийняття й розгляду заяв щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також перелік документів, необхідних для внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підставою для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили.

Оскільки на час звернення ОСОБА_3 до реєстраційної служби із заявою про скасування реєстрації права власності на частину домоволодіння за Товариством та реєстрацію такого права за ОСОБА_3 попереднє рішення державного реєстратора від 15 листопада 2013 року про державну реєстрацію за Товариством права власності не було скасовано чи визнано нечинним у судовому порядку, то в державного реєстратора не було законних підстав для скасування запису про державну реєстрацію права власності за Товариством та реєстрації прав ОСОБА_3 на спірне нерухоме майно, адже право власності на таке майно вже було зареєстроване.

Ураховуючи наведене, постанова апеляційного суду про часткове задоволення позову ОСОБА_3 є законною й обґрунтованою та не підлягає скасуванню з огляду на правильне застосування судом норм матеріального й процесуального права, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Отже, відповідно до частини першої статті 350 КАС касаційну скаргу Товариства слід залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2015 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Юнікон" залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

У повному обсязі постанову складено й підписано 15 червня 2018 року.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата в третий раз за пол года меняет юрисдикцию спора связанного с оспариванием перерегистрации имущества. В данном случае Большая палата указала, что поскольку решения, на основании которых было сделана перерегистрация имущества отменено, то такая регистрация является недействительной и соответственно автоматически восстанавливается право собственности за предыдущим владельцем.

На мой взгляд пора бы судьям Большой палаты остановится с этими играми в юрисдикцию.

[babaika]

3 минуты назад, ANTIRAID сказал:

На мой взгляд пора бы судьям Большой палаты остановится с этими играми в юрисдикцию.

...придумали себе основания, вот и шалят во благо желающих...)))