Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции и порядке взыскания не выплаченной заработной платы сотруднику ликвидируемого банка

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 274/3529/16-ц

Провадження N 14-8цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" (далі - ПАТ "Енергобанк"), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Брайка Станіслава Анатолійовича від імені ПАТ "Енергобанк"

на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської від 28 липня 2016 року області у складі судді Хуторної І.Ю. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 11 жовтня 2016 рокуу складі колегії суддів Кочетова Л.Г., Микитюк О.Ю., Гансецької І.А.

у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ "Енергобанк", Фонду про визнання кредитором банку, включення вимог до реєстру вимог кредиторів та стягнення заробітної плати,

УСТАНОВИЛА:

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ "Енергобанк", Фонду про визнання кредитором банку, включення вимог до реєстру вимог кредиторів та стягнення заробітної плати.

Позовна заява мотивована тим, що з 22 грудня 2014 року по 05 червня 2015 року ОСОБА_3 прац'ював у ПАТ "Енергобанк" на посаді начальника відділення N 1 у м. Бердичеві Житомирської регіональної дирекції.

На підставі постанови Національного банку України від 11 червня 2015 року N 370 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Енергобанк" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення про початок процедури ліквідації банку.

При звільненні позивачу нараховано, але не виплачено заробітну плату у розмірі 7 тис. 962 грн 14 коп.

Позивач просив визнати його кредитором банку, включити вимоги по невиплаченій заробітній платі до реєстру вимог кредиторів банку в процедурі ліквідації банку та стягнути невиплачену заробітну плату у розмірі 7 тис. 962 грн 14 коп.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 11 жовтня 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Включено вимоги ОСОБА_3 по невиплаченій заробітній платі у розмірі 7 тис. 962 грн 14 коп. до реєстру вимог кредиторів ПАТ "Енергобанк". У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що спірні правовідносини регулюються Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законом України від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон N 108/95-ВР) та іншими нормативними актами з урахуванням особливостей, передбачених Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI), тому спір розглянуто в порядку цивільного судочинства.

Суди вказали, що на день звільнення ОСОБА_3 у банку запроваджено тимчасову адміністрацію, а законом не передбачено заборони на виплату працівникам заробітної плати, тому уповноважена особа Фонду від імені ПАТ "Енергобанк" порушила гарантоване чинним законодавством України право позивача на оплату праці та виплату належних йому сум у день звільнення.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 у частині визнання кредитором банку, суди зазначили, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), він не буде мати правових наслідків, а тому не будуть реально захищені права позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 у частині стягнення заборгованості із заробітної плати, суди вказали, що після початку процедури ліквідації банку вимоги кредиторів задовольняються у порядку черговості. Оскільки позивача включено до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Енергобанк", підстав для стягнення з банку заборгованості із заробітної плати немає.

У жовтні 2016 року уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Брайко С.А. від імені ПАТ "Енергобанк" звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 11 жовтня 2016 року, у якій просила скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Особа, яка подала касаційну скаргу, зазначила, що спір виник у зв'язку зі здійсненням Фондом управлінських функцій, тому справа повинна розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

У скарзі також указано, що у частині шостій статті 36 Закону N 4452-VI (у редакції, чинній на момент звільнення працівника) зобов'язання банку, зокрема щодо виплати заробітної плати, виконуються банком у межах його фінансових можливостей. Разом з тим на час звільнення позивача ПАТ "Енергобанк" не мало фінансових можливостей щодо виплати заробітної плати. Крім того, ОСОБА_3 пропустив установлений законом граничний строк на пред'явлення своїх вимог як кредитор, тому ці вимоги вважаються погашеними.

Особа, яка подала касаційну скаргу, посилалася і на порушення судами норм Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме: у судових рішеннях не зазначено, які конкретно дії і на чию користь повинні вчинити відповідачі; стягнення з відповідача на користь позивача судового збору не відповідає пункту 2 частини п'ятої статті 36, частини третьої статті 46 Закону N 4452-VI.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Брайка С.А. від імені ПАТ "Енергобанк" та 27 лютого 2017 року вказану справу призначено до судового розгляду, про що постановлено ухвалу.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки згідно із частиною шостою статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Для вирішення питання про юрисдикцію справи необхідно визначити правову природу Фонду, його функції та повноваження у правовідносинах, пов'язаних з введенням тимчасової адміністрації та ліквідації банків, та специфіку трудових правовідносин працівників банку, що ліквідовується, з самим банком та Фондом.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом N 4452-VI. Цим Законом також урегульовано відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

За частиною другою статті 3 названого Закону Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктомуправління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду. Спеціальним законом передбачено, що Фонд є юридичною особою публічного права.

Відповідно до частини другої статті 81 ЦК України юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Водночас основні ознаки поняття юридичної особи універсальні і не залежать від складу та статусу її засновників (учасників і членів).

Зазначене правило знайшло відображення у частині першій статті 82 ЦК України, згідно з якою на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення ЦК України про участь юридичних осіб у цивільному обороті, якщо інше не встановлено законом.

Залежно від здійснюваних повноважень юридичні особи публічного права фактично мають публічно- і приватноправовий статуси.

Юридичні особи публічного права при здійсненні цивільної правосуб'єктності виступають суб'єктами приватного права.

Це підтверджується аналізом функцій Фонду, передбачених у статті 4 Закону N 4452-VI, за частиною першою якої основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і здійснення функцій направлено на виконання основного завдання Фонду. Ці функції мають як владний характер, оскільки направлені на урегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а направлені на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організації відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продажу неплатоспроможного банку або створення та продажу перехідного банку, що передбачено у пункті восьмому частини другої зазначеної статті.

Тобто можна зробити висновок про дуалістичність правомочностей Фонду.

Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вчиняти дії, передбачені планом врегулювання.

Згідно з вимогами частини першої статті 36 цього Закону з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Згідно з частиною другою статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, установлених цим Законом.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що уповноважена особа Фонду у частині реалізації своїх повноважень щодо банку, до якого застосовано тимчасову адміністрацію, виконує повноваження органу управління останнього, оскільки після призначення тимчасової адміністрації керівництво банку втрачає свої повноваження.

Наслідки початку процедури ліквідації банку передбачені у статті 46 Закону N 4452-VI. Частина друга вказаної статті передбачає, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.

А у частині першій у статті 48 зазначеного Закону вказано, що Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює, зокрема, такі повноваження:

1) здійснює повноваження органів управління банку;

3) здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів;

5) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю.

З аналізу правової природи юридичної особи публічного права, з урахуванням особливостей, передбачених Законом N 4452-VI, можна зробити висновок, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. У приватноправових відносинах, тобто під час здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не є суб'єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, що діяла на час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час подання ОСОБА_3 до суду позову, суди розглядали в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частиною першою статті 19 ЦПКУкраїни у редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У статті 17 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

Законодавець у частині першій статті 19 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року розширив цей перелік, додавши до нього такі пункти: 8) спори щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спори щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спори щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спори фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

У справі, яка переглядається, до суду звернулася фізична особа - ОСОБА_3 з позовом до юридичних осіб - ПАТ "Енергобанк", Фонду.

Позивач працював у ПАТ "Енергобанк" на посаді начальника відділення N 1 у м. Бердичеві Житомирської регіональної дирекції. У розумінні пункту 17 частини першої статті 4 КАС України зазначена посада не є публічною службою.

На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 12 лютого 2015 року N 29 розпочато процедуру виведення ПАТ "Енергобанк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 13 лютого 2015 року. Процедуру ліквідації продовжено до 11 червня 2015 року на підставі рішення виконавчої дирекції від 30 квітня 2015 року N 93.

05 червня 2015 року ПАТ "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" звільнило позивача з посади начальника відділення N 1 у м. Бердичеві Житомирської регіональної дирекції ПАТ "Енергобанк" у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 6).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У частині першій статті 21 КЗпП України зазначено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Встановлено, що на час звільнення позивача ПАТ "Енергобанк" перебував у стані ліквідації.

Отже, юрисдикція спорів, однією зі сторін яких є Фонд, визначається виходячи зі змісту правовідносин та функцій Фонду або його уповноваженої особи.

Між позивачем і банком існували трудові правовідносини, тому уповноважена особа Фонду виступала та була наділена правосуб'єктністю власника банківської установи або уповноваженого ним органом у розумінні статті 21 КЗпП України.

Вказані повноваження не є владними у розумінні КАС України, оскільки у такому випадку працівник і орган управління банку не перебувають у адміністративному підпорядкуванні і на них поширюються норми КЗпП України.

Предметна юрисдикція передбачена у частині першій статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду.

У цьому випадку до суду звернулася фізична особа з позовом до ПАТ "Енергобанк" та Фонду на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" з вимогами визнати позивача кредитором банку та включити його вимоги щодо стягнення заробітної плати до реєстру вимог кредиторів.

Тобто вимоги ОСОБА_3 стосуються порушення його трудових прав, за змістом правовідносин спір не має ознак публічно-правового, оскільки виник з приводу невиконання відповідачем обов'язку включити вимоги позивача щодо невиплаченої заробітної плати до реєстру вимог кредиторів, тобто спір є приватноправовим і відповідно до зазначених вимог закону має розглядатись у порядку цивільного судочинства.

Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 36 Закону N 4452-VI обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю працівників банку.

Зобов'язання банку, передбачені пунктами 2, 6 частини шостої цієї статті, виконуються банком у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду. Однак виплата заробітної плати не обмежується і не пов'язується з фінансовими можливостями банку, оскільки вона передбачена пунктом 3 частини шостої статті 36 Закону N 4452-VI.

Повного розрахунку зі ОСОБА_3 при звільненні відповідач не провів і спір винику зв'язку з тим, що відповідач не включив вимоги ОСОБА_3 по невиплаченій заробітній платі до реєстру вимог кредиторів банку в процедурі ліквідації банку та не виплатив нараховану заробітну плату.

За вимогами статей 21 та 22 Закону N 108/95-ВР працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

У частині третій статті 15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Під час тимчасової адміністрації здійснюються задоволення вимог із зобов'язань банку щодо виплати заробітної плати (частина п'ята, пункт 6 частини шостої статті 36 Закону N 4452-VI).

Тобто у справі, яка переглядається, спірні правовідносини виникли у зв'язку з порушенням банком трудових прав позивача, а саме - на отримання заробітної плати за виконану роботу та своєчасну виплату розрахункових при звільненні.

Доводи заявника про те, що позовні вимоги стосуються лише повноважень Фонду як державної спеціалізованої установи, яка виконує функції державного управління, не спростовують визначення характеру спірних правовідносин, оскільки спір врегульовано КЗпП України, Законом N 108/95-ВР, Законом України від 14 жовтня 1992 року N 2694-XII "Про охорону праці" з урахуванням особливостей, передбачених Законом N 4452-VI, тобто є трудовим і не пов'язаний з проходженням публічної служби та не стосуються сфери публічно-правових відносин.

Зважаючи на зазначене, звернення позивача до Фонду не є підставою для розгляду спору в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із трудових відносин, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки на день звільнення ОСОБА_3 у банку запроваджено тимчасову адміністрацію, а частиною п'ятою, пунктом 6 частини шостої статті 36 Закону N 4452-VI не передбачено заборони на виплату працівникам заробітної плати, то уповноважена особа Фонду від імені ПАТ "Енергобанк" порушила гарантовані чинним законодавством України права позивача на оплату праці та виплату належних йому сум у день звільнення.

Такий висновок підтверджується положеннями статті 43 Конституції України, яка передбачає не лише право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, але і право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Тобто Основний Закон гарантує працівникові заробітну плату та не передбачає будь-яких умов щодо дотримання працівником будь-яких формальностей, у тому числі подання ним будь-яких заяв.

Згідно з пунктом 4 Рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року N 5-зп "винятки з конституційних норм встановлюються самою Конституцією, а не іншими нормативними актами". Тому правило, яке позбавляє працівника права на оплату своєї праці, у разі пропуску останнім 30-денного строку звернення до Фонду з відповідною вимогою не повинно застосовуватися, оскільки не відповідає статті 43 Конституції України.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким тлумаченням норм права при вирішенні вказаного спору.

Крім того, статтею 11 Конвенції Міжнародної організації праці N 95, яка ратифікована Україною 04 серпня 1961 року визнано, що у разі банкрутства або ліквідації підприємства працівники, "зайняті на цьому підприємстві, матимуть становище привілейованих кредиторів щодо заробітної плати, яку вони мають одержати за послуги, надані в період, що передував банкрутству чи ліквідації, котрий буде визначено національним законодавством" і яку буде виплачено, як привілейований кредит, до того, як звичайні кредитори зможуть зажадати власну частку. Порядок черговості погашення привілейованого кредиту має визначатися національним законодавством.

Такий порядок передбачено у пункті 2 частини першої статті 52 Закону N 4452-VI, а саме, що кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. У другій черзі задовольняються грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Проте вимоги ОСОБА_3 щодо невиплаченої заробітної плати до реєстру вимог кредиторів включено не було, хоча вказаний обов'язок покладено на Фонд як орган керівництва банком.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду вважає, що вказані вимоги підлягають задоволенню залежно від наявності і обсягу майна банку, який несе майнову відповідальність саме в межах свого майна, тому належним способом захисту прав позивача є саме зобов'язання Фонду внести зобов'язання із заборгованості по заробітній платі до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Доводи Фонду щодо погашення вказаного боргу у зв'язку з пропуском позивачем 30-денного строку на звернення з вимогою відповідно до частини п'ятої статті 45 Закону N 4452-VI ґрунтуються на неналежному тлумаченні вимог законодавчих актів України у їх сукупності, оскільки спір виник з трудових правовідносин, оплата праці кожному працівнику гарантується незалежно від виконання ним будь-яких дій зі звернення до власника або уповноваженого ним органу, а будь-яке втручання з боку влади у мирне володіння майном має бути "законним" (п. п. 33, 34, 36 рішення Європейського суду з прав людини від 24 березня 2005 року у справі "Фрізен проти Російської Федерації").

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок, що уповноважена особа Фонду від імені ПАТ "Енергобанк" порушила гарантовані законодавством України права позивача на оплату праці та виплату належних йому сум у день звільнення, тому порушені права позивача мають бути відновлені в судовому порядку шляхом задоволення його позову про включення вимог по невиплаченій заробітній платі у розмірі 7 тис. 962 грн 14 коп. до реєстру вимог кредиторів ПАТ "Енергобанк".

Щодо стягнення судового збору, то Велика Палата Верховного Суду враховує, що відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

У статтях третій та п'ятій названого Закону передбачено як категорію спорів, так і категорію осіб, за зверненням яких судовий збір не стягується. Ні стаття третя, ні стаття п'ята не передбачає Фонд у складі осіб, які мають право на пільги зі сплати судового збору.

Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано стягнули судовий збір з Фонду. Оскільки касаційну скаргу Фонду залишено без задоволення, підстав для повернення судового збору не вбачається, тому немає підстав для перерозподілу судових витрат.

Із матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди при розгляді справи допустили неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.

За статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Підсумовуючи, можна зробити такі висновки.

Юридичні особи публічного права при здійсненні цивільної правосуб'єктності виступають суб'єктами приватного права.

З аналізу функцій Фонду, передбачених у статті 4 Закону N 4452-VI, які забезпечують виконання Фондом основних завдань - забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, вбачається, що ці функції мають дуалістичний характер.

Уповноважена особа Фонду у частині реалізації своїх повноважень щодо банку, до якого застосовано тимчасову адміністрацію та процедуру ліквідації, є по суті органом управління останнього, оскільки після призначення тимчасової адміністрації орган управління банку втрачає свої повноваження.

Наслідком початку процедури ліквідації банку є делегування Фондом уповноваженій особі з дня початку процедури ліквідації банку компетенції зі здійснення повноважень органів управління банку, складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, здійснення заходів щодо задоволення вимог кредиторів, звільнення працівників банку відповідно до законодавства України про працю.

Юрисдикція спорів, однією зі сторін яких є Фонд, визначається виходячи зі змісту правовідносин, функцій Фонду чи його уповноваженої особи.

На зобов'язання банку у період введення тимчасової адміністрації щодо виплати заробітної плати не поширюються обмеження, встановлені пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону N 4452-VI, і вони виконуються незалежно від його фінансових можливостей, оскільки видача заробітної плати в день звільнення є обов'язком власника чи уповноваженого ним органу.

У разі звернення фізичної особи до суду з позовом з вимогами про порушення трудових прав, за змістом правовідносин такий спір не має ознак публічно-правового, оскільки виник з приводу невиконання відповідачем як представником однієї зі сторін трудових правовідносин зобов'язань у вказаних правовідносинах, є приватноправовим і відповідно до статей 15 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, та статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року має розглядатися у порядку цивільного судочинства.

Внесення вимог щодо невиплаченої заробітної плати до реєстру акцептованих вимог кредиторів покладено на Фонд як орган керівництва банком і не вимагає від працівника звернення з відповідною заявою протягом тридцяти днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії до Фонду.

Вказані вимоги підлягають задоволенню залежно від наявності і обсягу майна банку, який несе майнову відповідальність саме в межах свого майна, тому належним способом захисту прав на отримання заробітної плати є зобов'язання Фонду внести заборгованість по заробітній платі до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" Брайка Станіслава Анатолійовича від імені Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" залишити без задоволення.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 11 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повну постанову складено і підписано 12 червня 2018 року.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.

[ANTIRAID]

Вот такими решениями Большой палаты можно гордиться. Высокий уровень судьи-докладчика сразу виден. В этом деле Большая палата указала, что юрисдикция споров, одной из сторон которых является Фонд, определяется исходя из содержания правоотношений, функций Фонда или его уполномоченного лица. На обязательства банка в период введения временной администрации по выплате заработной платы не распространяются ограничения, установленные пунктом 1 части шестой статьи 36 Закона N 4452-VI, и они выполняются независимо от его финансовых возможностей, поскольку выдача заработной платы в день увольнения является обязанностью владельца или уполномоченного им органа.

В случае обращения физического лица в суд с иском с требованиями о нарушении трудовых прав, по содержанию правоотношений спор не имеет признаков публично-правового, так как возник в связи с невыполнением ответчиком как представителем одной из сторон трудовых правоотношений обязательств в указанных правоотношениях, и является частноправовым и в соответствии со статьями 15 ГПК Украины в редакции, действующей до 15 декабря 2017 года, и статьи 19 ГПК Украины в редакции от 03 октября 2017 года должен рассматриваться в порядке гражданского судопроизводства.

Внесение требований по невыплаченной заработной плате в реестр акцептованных требований кредиторов возложено на Фонд как орган управления банком и не требует от работника обращения с соответствующим заявлением в течении тридцати дней со дня опубликования сведений об отзыве банковской лицензии в Фонд. Указанные требования подлежат удовлетворению в зависимости от наличия и объема имущества банка, который несет имущественную ответственность именно в пределах своего имущества, поэтому надлежащим способом защиты прав на получение заработной платы является обязательство Фонда внести задолженность по заработной плате в реестр акцептованных требований кредиторов.

[0720]

Згідно з пунктом 4 Рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року N 5-зп "винятки з конституційних норм встановлюються самою Конституцією, а не іншими нормативними актами". Тому правило, яке позбавляє працівника права на оплату своєї праці, у разі пропуску останнім 30-денного строку звернення до Фонду з відповідною вимогою не повинно застосовуватися, оскільки не відповідає статті 43 Конституції України.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким тлумаченням норм права при вирішенні вказаного спору.

------------------------------------------

вот наконец-то применили это решение КСУ к чему-то помимо статьи 12 ЗУ "Про прокуратуру"

это мощное оружие, — и если его по чесноку применять, то вообще половину законов применять нельзя будет, как противоречащих Конституции

напрмиер, весь ЗУ про систему грабування сразу же нервно курит под лестницей от пункта 4 резолютивной части решения КСУ № 5-зп

весь, целиком, полностью