Постановление БП-ВС о юрисдикции спора по возмещение имущественного вреда, причиненного незаконными действиями органов, осуществляющих оперативно-розыскную деятельность, органов досудебного расследования и прокуратуры

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

13 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 755/13879/16-ц

Провадження N 14-164цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 серпня 2017 року (у складі судді Яровенко Н.О.) та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2017 року (у складі суддів Желепи О.В., Рубан С.М., Іванченко М.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Прокуратури м. Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 19 серпня 2006 року за завідомо неправдивим повідомленням про злочин старший слідчий в особливо важливих справах (далі - ОВС) Прокуратури м. Києва відносно неї порушив кримінальну справу за частиною другою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Постановою старшого слідчого Прокуратури м. Києва від 22 серпня 2006 року ОСОБА_3 було відсторонено від посади заступника голови Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - Дніпровська РДА) з притягненням її до кримінальної відповідальності. Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2014 року, який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 8 квітня 2015 року, позивачку визнано невинною в пред'явленому обвинуваченні за частиною другою статті 368 КК України та виправдано за відсутністю в діянні складу злочину.

На запит ОСОБА_3 про надання інформації щодо розміру середньомісячної заробітної плати, яка була б їй нарахована й виплачена за час відсторонення від посади, Дніпровська РДА надала інформацію не в повному обсязі. На підставі статей 1-3 Закону України від 1 грудня 1994 року N 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон N 266/94-ВР) ОСОБА_3 просила визначити розмір середньомісячної заробітної плати, яка була б їй нарахована й виплачена за умови виконання нею обов'язків заступника голови Дніпровської РДА за період з 22 серпня 2006 року до 19 грудня 2014 року, та стягнути на її користь з Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві за рахунок Державного бюджету України втрачений нею заробіток за період відсторонення від роботи.

У подальшому позивачка просила залишити без розгляду вимогу в частині визначення розміру середньомісячної забортної плати та уточнила позовні вимоги, заявивши до стягнення втрачений нею заробіток за період відсторонення від роботи у розмірі 310 702, 20 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 серпня 2017 року позовні вимоги в частині визначення розміру середньомісячної заробітної плати, яка була б нарахована й виплачена позивачці за умови виконання нею обов'язків заступника голови Дніпровської РДА за період з 22 серпня 2006 року до 19 грудня 2014 року, залишено без розгляду на підставі відповідної заяви ОСОБА_3

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 серпня 2017 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 4 вересня 2017 року про виправлення описки, позов про відшкодування майнової шкоди задоволено частково: стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 114 930,31 грн заробітку за час відсторонення від посади заступника голови Дніпровської РДА. У решті позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Заступник прокурора м. Києва звернувся з касаційною скаргою до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, в якій просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, провадження у справі закрити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що визначення розміру заробітку, який утратила ОСОБА_3 внаслідок незаконних дій прокуратури, повинен визначити Дніпровський районний суд м. Києва в ухвалі, постановленій у порядку кримінального судочинства, відповідно до Положення. Крім того, зазначає, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва провадження у справі між тими самими сторонами з аналогічним предметом спору закрито в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди.

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою від 18 січня 2018 року відкрив касаційне провадження у справі.

Відзивів на касаційну скаргу в установлений зазначеною ухвалою строк учасники справи не подавали.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 21 березня 2018 року призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного провадження.

Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою від 11 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що заступник прокурора м. Києва оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

20 квітня 2018 року справа надійшла до Великої Палати Верховного Суду та передана судді-доповідачу відповідно до автоматизованого розподілу справи.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 26 квітня 2018 року справу прийнято до розгляду.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Під час розгляду справи суди встановили, що 19 серпня 2006 року старший слідчий в ОВС Прокуратури міста Києва порушив кримінальну справу відносно ОСОБА_3 за частиною другою статті 368 КК України.

Постановою старшого слідчого Прокуратури міста Києва від 22 серпня 2006 року позивачку відсторонено від посади заступника голови Дніпровської РДА.

Розпорядженням Дніпровської РДА від 29 серпня 2006 року N 280-к ОСОБА_3 відсторонено від посади заступника голови Дніпровської РДА.

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 11 травня 2010 року, залишеним без змін Апеляційним судом м. Києва, ОСОБА_3 було визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 386 КК України та призначено їй із застосуванням статей 54, 77 КК України покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади керівників та заступників керівників державних органів та їх апарату, інших державних службовців, на яких законами або іншими нормативно-правовими актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій, строком на 3 роки з позбавленням 11 рангу державного службовця без конфіскації майна.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2011 року вказані судові рішення скасовано, кримінальну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2014 року ОСОБА_3 визнано невинною в пред'явленому обвинуваченні за частиною другою статті 386 КК України та виправдано за відсутністю в діянні складу злочину. Постанову про відсторонення позивачки від посади заступника голови Дніпровської РДА від 22 серпня 2006 року скасовано. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 8 квітня 2015 року виправдувальний вирок залишено без змін.

18 травня 2010 року на підставі розпорядження Дніпровської РДА N 173-к позивачку було звільнено з роботи за власним бажанням.

У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена й у частині першій статті 19 ЦПК України у чинній редакції.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону N 266/94-ВР (стаття 1 зазначеного Закону).

Пунктом 1 статті 2 цього Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

У наведених в статті 1 Закону N 266/94-ВР випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), у тому числі, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій. Таке відшкодування провадиться за рахунок коштів державного бюджету (пункт 1 статті 3, частина перша статті 4 цього Закону).

Статтею 11 Закону N 266/94-ВР встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

За змістом положень частини першої статті 12 зазначеного Закону розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Частиною другою зазначеної статті встановлено, що у разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

З метою визначення порядку застосування Закону N 266/94-ВР затверджено Положення, пунктом 6 якого встановлено, що суд, одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили, направляє громадянинові повідомлення, в якому роз'яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які цей громадянин має право претендувати.

Згідно з пунктами 11, 12 Положення для визначення розміру заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися: при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції.

У місячний термін з дня звернення громадянина суд витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною першою статті 12 Закону N 266/94-ВР ухвалу. Пункт 12 Положення містить вимоги щодо змісту такої ухвали. У разі незгоди з винесеною ухвалою суду громадянин має право оскаржити її до суду вищої інстанції в касаційному порядку.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Оскільки позивачку було незаконно відсторонено від посади, що є обмеженням її права, то шкода, завдана внаслідок такої процесуальної дії підлягає відшкодуванню. Право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону (стаття 1176 ЦК, стаття 1 Закону N 266/94-ВР).

Обов'язок роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі ухвалення виправдувального вироку покладається на суд, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Відсутність такого роз'яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.

Законом установлено, що визначення розміру середнього заробітку, який громадянин втратив внаслідок незаконних дій, у разі ухвалення виправдувального вироку здійснює суд, про що виносить відповідну ухвалу. Таким судом у справі, що розглядається, є Дніпровський районний суд м. Києва.

Відносно ОСОБА_3 не виконано передбачений статтею 11 Закону

N 266/94-ВР обов'язок роз'яснення порядку поновлення її порушених прав, та встановлений пунктами 6, 11, 12 Положення порядок повідомлення про звернення за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Проте зазначені обставини не є підставою для відмови у захисті її порушеного права.

Оскільки Закон N 266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

З аналізу положень статті 12 Закону N 266/94-ВР вбачається, що саме суд, який ухвалив виправдувальний вирок, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь, і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до положень цивільного процесуального законодавства.

Стосовно питання доступу до суду Європейський суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви N 6778/05 "МПП "Голуб" проти України" від 18 жовтня 2005 року зазначив, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (див. справу "Ґолдер проти Сполученого Королівства", рішення від 21 лютого 1975 року). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення від 19 грудня 1997 року у справі "Бруала Гомес де ла Торре проти Іспанії").

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (див. рішення від 4 грудня 1995 року "Беллет проти Франції").

Суди встановили, що на захист свого порушеного права ОСОБА_3 звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва (яким ухвалено виправдувальний вирок щодо неї) з позовом про визначення розміру середнього заробітку, який вона втратила внаслідок незаконних дій, та стягнення визначених сум за рахунок коштів державного бюджету.

Суд відповідно до вимог закону вчинив необхідні процесуальні дії з визначення розміру середнього заробітку шляхом витребування необхідної інформації від Дніпровської РДА та встановив суму відшкодування майнової шкоди, завданої з моменту незаконного відсторонення позивачки від посади до її звільнення за власним бажанням, яку стягнуто за рахунок коштів державного бюджету.

Ураховуючи наявність порушеного права позивачки, встановленого законом права на звернення до суду за захистом такого права та права на відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного відсторонення від посади на підставі постанови старшого слідчого прокуратури, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для закриття провадження у справі та про захист порушених прав позивачки в обраний нею спосіб.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувані судові рішення постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2017 року відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 141, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська В.С. Князєв

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что в защиту своего нарушенного права истица обратилась в Днепровский районный суд г. Киева (которым принято оправдательный приговор в отношении нее) с иском об определении размера среднего заработка, который она потеряла в результате незаконных действий, и взыскания определенных сумм за счет средств государственного бюджета. Суд в соответствии с требованиями закона осуществил необходимые процессуальные действия по определению размера среднего заработка путем истребования необходимой информации от Днепровской РГА и установил сумму возмещения имущественного ущерба, причиненного с момента незаконного отстранения истца от должности до ее увольнения по собственному желанию, которое взыскано за счет средств государственного бюджета.

Учитывая наличие нарушенного права истца, установленного законом права на обращение в суд за защитой такого права и права на возмещение вреда, причиненного в результате незаконного отстранения от должности на основании постановления старшего следователя прокуратуры, суды пришли к обоснованному выводу об отсутствии правовых оснований для прекращения производства по делу и о защите нарушенных прав истца в выбранный ею способ.