Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции спора касательно неправомерных действий регистратора совершившего ошибку при регистрации права собственности

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року

м. Київ

Справа N 822/3024/17

Провадження N 11-727апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року (у складі колегії суддів Білої Л.М., Граб Л.С., Гонтарука В.М.) у справі за його позовом до державного реєстратора Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області АндрієвськоїМарини Василівни (далі - державний реєстратор), третя особа - ОСОБА_5, про визнання незаконним та скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до державного реєстратора, третя особа - ОСОБА_5, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме: греблю ставу протяжністю 150 метрів, що знаходиться в селі Рудня, Летичівського району Хмельницької області.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 вказує, що оскаржуване рішення державного реєстратора є незаконним, оскільки за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на підставі договору купівлі-продажу від 21 квітня 2016 року, який оформлено з порушенням порядку, встановленого законодавством України, внаслідок чого позивач просить скасувати рішення державного реєстратора.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 29 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовив.

Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 22 лютого 2018 року скасував постанову суду першої інстанції і закрив провадження в цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"), оскільки справа підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

У березні 2018 року ОСОБА_3 через свого представника звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, оскільки вважає, що цей спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12 червня 2018 року згадану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі розпорядження Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області (далі - Летичівська РДА) від 18 червня 2009 року N 272/2009-р між ОСОБА_3 (орендар) та Летичівською РДА (орендодавець) 20 листопада 2009 року укладено договір оренди, згідно якого орендар прийняв в строкове (20 років) платне користування із земель державної власності земельну ділянку водного фонду (загальна площа 86,03 га, у тому числі під водним дзеркалом 76,43 га, під дамбою - 1,02 га та 8,58 га - під чагарниками в прибережній смузі) для обслуговування ставу і рибогосподарських потреб, що знаходиться на території Руднянської сільської ради біля села Рудня.

На аукціоні з продажу майна Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" (далі - СТОВ "Мрія"), ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу майна від 21 квітня 2016 року, засвідченим організатором аукціону - Першою українською міжрегіональною товарною біржею, придбав греблю ставу в селі Рудня Летичівського району Хмельницької області протяжністю 150 метрів.

На підставі заяви ОСОБА_5 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 листопада 2016 року державний реєстратор рішенням від 31 жовтня 2016 року N 32124298 здійснив державну реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на греблю ставу, що розташована в селі Рудня Летичівського району Хмельницької області, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1.

Про рішення державного реєстратора ОСОБА_3 дізнався під час ознайомлення в Віньковецькому районному суді Хмельницької області з матеріалами цивільної справи N 678/326/17 за позовом ОСОБА_5 до Летичівської РДА, ОСОБА_3, третя особа - Летичівська сільська рада Летичівського району Хмельницької області, про розірвання договору оренди землі. Предметом спору у цій справі є з'ясування дотримання законності укладення між Летичівською РДА та ОСОБА_3 договору оренди земель водного фонду від 20 листопада 2009 року, оскільки з квітня 2016 року ОСОБА_5 є власником греблі цього ж ставка.

Вважаючи дії державного реєстратора від 31 жовтня 2016 року про реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на греблю ставу незаконними й такими, що вчинені протиправно на підставі документу (договору купівлі-продажу), який нотаріально не посвідчений, як того вимагає ст. 657 Цивільного кодексу України і всупереч вимогам Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV), ОСОБА_3 звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Спором адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації за третьою особою права власності на нерухоме майно (гребля ставу), оскільки вважає його прийнятим всупереч нормам закону і таким, що порушує його права та охоронювані законом інтереси, як орендаря земель водного фонду.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Засади захисту права власності, які поширюються і на правовідносини щодо права користування, регулюються ст. 386 ЦК України; право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння та захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, - ст. 387, 391 цього Кодексу.

Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Тобто, предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення державного реєстратора як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивача щодо порушення його прав третьою особою на користування земельною ділянкою водного фонду, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є обґрунтованим. Цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини спрямовані на захист цивільного права позивача.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко Л.М. Лобойко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

В это раз видимо звезды и луна  находились не в том созвездии и Большая палата не отнесла этот вид спора к гражданской юрисдикции указав в постановлении, что учитывая суть спорных правоотношений и субъектный состав сторон по делу, суд указал, что указанная категория спора не относится к юрисдикции административных судов, а потому вывод суда апелляционной инстанции о прекращении производства по делу является обоснованным. Этот спор должен решаться в порядке гражданского судопроизводства, поскольку спорные правоотношения направлены на защиту гражданского права истца.