Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции спора по обжалованию действий регистратора зарегистрировавшего право собственности за инвестором

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 826/17908/14

Провадження N 11-790апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2015 року (суддя Кузьменко В.А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2016 року (у складі колегії суддів Хрімлі О.Г., Ганечко О.М., Літвіної Н.М.) у справі N 826/17908/14 за позовом Закритого акціонерного товариства "Київгума" (далі - ЗАТ "Київгума") до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі - Реєстраційна служба ГУЮ у м. Києві), державних реєстраторів речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Радченко Альони Леонідівни та Кравця Олександра Валентиновича (далі - державний реєстратор), треті особи: ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрінформсервіс" (далі - ТОВ "Укрінформсервіс"), ОСОБА_6, про визнання протиправними та скасування рішень і свідоцтв, зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2014 року ЗАТ "Київгума" звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві, державних реєстраторів Радченко А.Л. та Кравця О.В., треті особи: ОСОБА_3, ТОВ "Укрінформсервіс", ОСОБА_6, у якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Радченко А.Л. від 03 березня 2014 року N 11331032 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

- скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 03 березня 2014 року, індексний N НОМЕР_1;

- зобов'язати Реєстраційну службу ГУЮ у м. Києві скасувати запис N 4848623 про право власності ОСОБА_3 на об'єкт незавершеного будівництва нежитлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав),

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Кравця О.В. від 30 липня 2014 року N 14807086 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

- скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 30 липня 2014 року, індексний N НОМЕР_2;

- зобов'язати Реєстраційну службу ГУЮ у м. Києві скасувати запис N 6514843 про право власності ОСОБА_6 на об'єкт незавершеного будівництва нежитлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 в Державному реєстрі прав.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 28 січня 2015 року позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував рішення державного реєстратора Радченко А.Л. від 03 березня 2014 року N 11331032 та свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 03 березня 2014 року, індексний N НОМЕР_1. Визнав протиправними та скасував рішення державного реєстратора Кравця О.В. від 30 липня 2014 року N 14807086 та свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 30 липня 2014 року, індексний N НОМЕР_2. Зобов'язав Реєстраційну службу ГУЮ у м. Києві внести до Державного реєстру прав записи про скасування державної реєстрації права власності на об'єкти незавершеного будівництва, що розташовані за адресами: АДРЕСА_1 (запис про право власності 4848623) та АДРЕСА_2 (запис про право власності 6514843).

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 червня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання Реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві внести до Державного реєстру прав записи про скасування державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна та прийняв у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погодившись із такими судовими рішеннями, 18 липня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2015 року й постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2016 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 липня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26 червня 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 08 липня 2002 року N 1330 було дозволено ЗАТ "Київгума" здійснити проектування та реконструкцію дитячого оздоровчого табору під дитячий оздоровчий комплекс сімейного типу на АДРЕСА_2

Рішенням Київської міської ради від 29 травня 2003 року N 487/647 "Про оформлення права користування земельними ділянками" за ЗАТ "Київгума" оформлено право довгострокової оренди на 25 років земельної ділянки площею 9,42 га для експлуатації та обслуговування дитячого оздоровчого табору на АДРЕСА_1 в м. Києві.

20 серпня 2003 року між ЗАТ "Київгума" та Київською міською радою укладений договір оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1.

17 грудня 2004 року між ЗАТ "Київгума" та ТОВ "Укрінформсервіс" укладено договір N 17-12/04 про пайову участь у реконструкції дитячого оздоровчого табору, відповідно до якого позивач виступив замовником реконструкції, а ТОВ "Укрінформсервіс" здійснювало випуск цінних паперів та фінансування реконструкції вказаного комплексу.

Відповідно до додатку N 2 договору N 17-12/04 ЗАТ "Київгума" за актами приймання-передачі передало ТОВ "Укрінформсервіс" всі корпуси типу "А", "В" і "С" в оздоровчому комплексі, розташованому за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1.

В свою чергу, між ТОВ "Укрінформсервіс" та інвесторами - ОСОБА_6, ОСОБА_3 укладені інвестиційні договори, відповідно до умов яких інвестори здійснювали фінансування реконструкції певних корпусів шляхом придбання облігацій, емітованих ТОВ "Укрінформсервіс".

17 липня 2012 року ТОВ "Укрінформсервіс" уклав інвестиційний договір N ИД-22А-1 з ОСОБА_6, предметом якого є інвестування будівництва нежитлової будівлі корпусу "А" в об'єкті реконструкції N 22, а 25 квітня 2012 року з ОСОБА_3 був укладений інвестиційний договір N ИД-ЗВ-2, предметом якого є інвестування будівництва нежитлової будівлі корпусу "В" в об'єкті реконструкції N 3, які знаходяться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1.

21 серпня 2012 року між ЗАТ "Київгума" та ОСОБА_6 укладено договір про передачу функцій замовника будівництва об'єкта, а саме корпусу типу "А" в об'єкті реконструкції N 22, за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1.

Аналогічний договір ЗАТ "Київгума" уклало 20 вересня 2012 року з ОСОБА_3, відповідно до якого їй передано функції замовника будівництва на об'єкт корпусу "В" в об'єкті реконструкції N 3, за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1.

Після виконання умов інвестиційних договорів майнові права на об'єкти нерухомості передані за актами прийому-передачі від 23 липня 2012 року - інвестору ОСОБА_6 (корпус "А" в об'єкті реконструкції N 22), а від 20 вересня 2011 року - інвестору ОСОБА_3 (корпус "В" в об'єкті реконструкції N 3), які знаходяться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1.

03 березня 2014 року державний реєстратор Радченко А.Л. прийняла рішення N 11331032 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на об'єкт незавершеного будівництва - нежитловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення до Державного реєстру прав внесено запис N 4848623 про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на об'єкт незавершеного будівництва - нежитловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 і видано свідоцтво про право власності від 03 березня 2014 року, індексний N НОМЕР_1 на це нерухоме майно.

30 липня 2014 року державний реєстратор Кравець О.В. прийняв рішення N 14807086 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на об'єкт незавершеного будівництва - нежитловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2.

На підставі цього рішення до Державного реєстру прав внесено запис N 6514843 про реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на об'єкт незавершеного будівництва - нежитловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 і видано свідоцтво про право власності на зазначене майно від 30 липня 2014 року, індексний N НОМЕР_2.

Вважаючи рішення відповідачів про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_6 та ОСОБА_3 протиправними і прийнятими всупереч вимогам Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV), ЗАТ "Київгума" звернулося до суду із цим адміністративним позовом.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Україниє переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень

(нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли внаслідок укладення між учасниками справи низки договорів, зокрема, про пайову участь, інвестиційного договору, договору про передачу функцій замовника будівництва.

Порушуючи питання про скасування рішень державних реєстраторів від 30 липня 2014 року N 14807086 та від 03 березня 2014 року N 11331032, ЗАТ "Київгума" позовні вимоги обґрунтовує тим, щореєстраційні дії з оформлення права власності на нерухоме майно за ОСОБА_6 та ОСОБА_3 вчинені за відсутності для цього підстав, а саме, неподання третіми особами документів, які підтверджують право на виконання будівельних робіт та речових прав на земельну ділянку, так як державна реєстрація права власності на об'єкти незавершеного будівництва проводиться лише за забудовником, а таким забудовником і користувачем земельної ділянки є позивач, а не треті особи у справі.

На противагу доводам позивача ОСОБА_3 у касаційній скарзі стверджує, що забудовниками і замовниками спірних об'єктів будівництва, були саме треті особи, і право власності на об'єкти незавершеного будівництва вони набули відповідно до ст. 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України від 18 вересня 1991 року N 1560-XII "Про інвестиційну діяльність".

Тобто, оскаржуючи проведення реєстраційних дій та прийняття рішень про державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна за третіми особами, позивач фактично оспорює набуте ОСОБА_6 та ОСОБА_3право власності на ці об'єкти, оскільки зазначає, що реєстрація права власності проводиться лише за забудовником, яким вважає себе, а тому такі вимоги є похідними від вирішення судом питання щодо правомірності набуття третіми особами права власності на спірне нерухоме майно на підставі укладених договорів.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Аналіз зазначених обставин справи та норм права дає підстави Великій Палаті Верховного Суду вважати, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, а стосується захисту його приватного інтересу, оскільки спір щодо реєстраційних дій, здійснених на підставі укладених договорів, стосується спору про право цивільне, в межах якого можуть бути вирішені й питання пов'язані з реєстрацією прав власності на будівлі.

Скасування рішень державного реєстратора з проведення реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, на підставі яких ОСОБА_6 та ОСОБА_3 отримали свідоцтва на право власності, обов'язково будуть впливати на майнові права тих фізичних осіб, щодо яких ці реєстраційні дії буде скасовано, оскільки питання правомірності укладення угод та їх виконання, на підставі яких здійснено реєстрацію, обов'язково постане перед судом, який буде вирішувати цей спір.

Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про належність розгляду справи в порядку адміністративного судочинства є помилковими, оскільки стосуються набутого права власності на об'єкти нерухомого майна третіми особами, що потребує встановлення судом обставин правомірності його набуття та виходить за межі компетентності адміністративних судів, а тому підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 354 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю і закриває провадження у справі з підстав, установлених ст. 238 КАС України, а саме якщо справу не належить розглядами за правилами адміністративного судочинства.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2016 року скасувати.

Провадження у адміністративній справі за позовом Закритого акціонерного товариства "Київгума" до реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, державних реєстраторів речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Радченко Альони Леонідівни та Кравця Олександра Валентиновича, треті особи: ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрінформсервіс", ОСОБА_6, про визнання протиправними та скасування рішень і свідоцтв, зобов'язання вчинити певні дії, закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук О.Г. Яновська
 

[ANTIRAID]

Большая палата в очередной раз продемонстрировала грубейшее и циничное нарушение права на защиту передав уже решенное дело в гражданскую юрисдикцию по надуманным основаниям.

Большая палата указала, что по ее мнению, спор по этому делу не связан с защитой прав, свобод или интересов истца в сфере публично-правовых отношений от нарушений со стороны субъекта властных полномочий, а касается защиты его частного интереса, поскольку спор касается регистрационных действий, осуществленных на основании заключенных договоров, и касается спора о праве гражданском, в рамках которого могут быть решены и вопросы, связанные с регистрацией прав собственности на здания.

Отмена решений государственного регистратора по проведению регистрационных действий по регистрации права собственности на недвижимое имущество, на основании которых третьи лица получили свидетельства на право собственности, обязательно будут влиять на имущественные права тех физических лиц, в отношении которых эти регистрационные действия будут отменены, поскольку вопрос правомерности заключения сделок и их исполнения, на основании которых осуществлена регистрация, обязательно предстанет перед судом, который будет решать этот спор.