Постановление БП-ВС об административной юрисдикции спора о неправомерности отказа и выплате школой-интернатом единоразовой денежной помощи выпускнику

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2018 року

м. Київ

Справа N 553/4650/14-а (К/9901/1396/18)

Провадження N 11-930апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Чалий І.С., судді: Зеленський В.В., П'янова Я. В.) від 26 лютого 2015 року у справі за позовом прокурора Ленінського району м. Полтави в інтересах ОСОБА_3 до Полтавської спеціалізованої школи-інтернату N 2 І-III ступенів ім. Н.К. Крупської Полтавської обласної ради, треті особи: Орган опіки і піклування Ленінської районної в м. Полтаві ради, Департамент освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації, про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року прокурор Ленінського району м. Полтави звернувся до Ленінського районного суду м. Полтави з позовом в інтересах ОСОБА_3 (особа із числа дітей, позбавлених батьківського піклування), у якому просив: визнати неправомірною бездіяльність Полтавської спеціалізованої школи-інтернату N 2 І-III ступенів ім. Н.К. Крупської Полтавської обласної ради (далі - Школа-інтернат N 2) щодо невиплати випускнику з числа дітей, позбавлених батьківського піклування, ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу в розмірі 7 тис. 716 грн.

Ленінський районний суд м. Полтави постановою від 25 листопада 2014 року адміністративний позов задовольнив. Визнав неправомірною бездіяльність Школи-інтернату N 2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги у розмірі, встановленому ст. 8 Закону України від 13 січня 2005 року N 2342-IV "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування" (далі - Закон N 2342-IV). Зобов'язав Школу-інтернат N 2 нарахувати ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу у розмірі шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку з розміру, установленого Законом України від 16 січня 2014 року N 719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік", та виплатити з урахуванням проведених виплат в сумі 7 тис. 673,50 грн.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 лютого 2015 року скасував постанову суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на момент постановлення вказаної ухвали).

За правовою позицією апеляційного суду, викладеною в зазначеній ухвалі, спір у справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а випливає із захисту фізичною особою права на отримання коштів, а отже, є приватноправовим і не підпадає під визначення адміністративної справи. Компетенція адміністративних судів, установлена ст. 17 КАС України (у редакції, чинній на момент постановлення вказаної ухвали), на цей спір не поширюється.

У березні 2015 року Заступник прокурора Харківської області в інтересах особи з числа дітей, позбавлених батьківського піклування, ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 березня 2015 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19 липня 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Цю ухвалу мотивовано тим, що в касаційній скарзі позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, що вказаний позов повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого 25 липня 1997 року відділом РАГСу Хорольської райдержадміністрації Полтавської області, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м. Хорол Полтавської області, його батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 05 липня 2010 року ОСОБА_4 позбавлено батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 Мати ОСОБА_6 притягнута до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого) на 8 років 6 місяців позбавлення волі.

Розпорядженням голови Хорольської районної державної адміністрації від 20 липня 2010 року N 197 ОСОБА_3 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.

Як вбачається з довідки від 24 жовтня 2014 року N 857, ОСОБА_3 з 26 травня 2010 року по 31 серпня 2014 року навчався у Школі-інтернаті N 2 і знаходився на повному державному забезпеченні.

Відповідно до наказу Школи-інтернату N 2 від 31 серпня 2014 року ОСОБА_3 01 вересня 2014 року був відрахований з вказаного навчального закладу у зв'язку з вступом до Хорольського агропромислового коледжу ПДАА, де навчався по спеціальності "Організація і технологія ведення фермерського господарства" на денній формі навчання за рахунок державного бюджету.

Крім того, згідно довідки Школи-інтернату N 2 від 22 жовтня 2014 року ОСОБА_3 виплачена допомога у розмірі 2,5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 42,50 грн на підставі підп. 1 п. 13 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 1994 року N 226 "Про поліпшення виховування, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" (далі - Постанова N 226).

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, прокурор Ленінського району м. Полтави звернувся до суду позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів особи з числа дітей, позбавлених батьківського піклування.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За приписами ч. 1 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно зі ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Суб'єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 4. та п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Як убачається з адміністративного позову та встановлено судом, Прокурор Ленінського району м. Полтави, обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на неправомірну бездіяльність Школи-інтернату N 2 щодо невиплати випускнику навчального закладу із числа дітей, позбавлених батьківського піклування, одноразової грошової допомоги, виплата якої гарантована державою та делегована навчальному закладу.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що ч. 1 ст. 8 Закону N 2342-IV передбачено, що держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа.

Відповідно до ч. 7 ст. 8 Закону N 2342-IV випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу або відповідної установи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуються Кабінетом Міністрів України. За бажанням випускників навчальних закладів їм може бути видана грошова компенсація в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття.

Витрати на фінансування заходів щодо соціального забезпечення дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа передбачаються в Державному бюджеті України окремим рядком (ч. 2 ст. 9 Закону N 2342-IV).

Як передбачено у ст. 39-9 Закону N 2342-IV, порядок відшкодування витрат на виплату допомоги випускникам закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, повне державне забезпечення відповідно до ст. 8 цього Закону при працевлаштуванні та вступі до навчального закладу відповідно до норм забезпечення випускників закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, затверджується Кабінетом Міністрів України. Матеріальне забезпечення та виплата грошової допомоги передбачена підп. 1 п. 13 Постанови КМУ N 226.

Таким чином, одноразова грошова допомога є соціальною гарантією державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Повноваження щодо виплати зазначеної допомоги державою делеговані навчальним закладам, у яких навчаються діти-сироти чи діти, позбавлені батьківського піклування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття судом рішення) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За приписами п. 3 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Таким чином, Школа-інтернат N 2 здійснює делеговані їй чинним законодавством владні управлінські функції щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги і має статус суб'єкта владних повноважень, оскільки виплата такої допомоги є соціальною виплатою, гарантованою державною.

Державні соціальні гарантії - це встановлені законами розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя окремих верств населення, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Відповідно до ст. 16 Закону України від 05 жовтня 2000 року N 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів.

Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання. Розрахунки й обґрунтування до показників видатків на соціальні потреби у проектах державного бюджету України та місцевих бюджетів здійснюються на підставі державних соціальних стандартів, визначених відповідно до закону.

Відповідно до ст. 18 КАС України справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу (…) здійснення, надання, одержання соціальних виплат розглядаються місцевими загальними судами як адміністративними.

Аналізуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги з приводу визнання протиправними дій, зобов'язання Школи-інтернату N 2 донарахувати та виплатити недоотриману одноразову грошову допомогу, виплата якої гарантована державою, є державною соціальною допомогою та покладена на навчальний заклад, належать до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року у справі N 140/103/15-а, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від такого висновку.

Отже, суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, дійшов помилкового висновку, що цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта, який виконує делеговані законодавством повноваження щодо виплати грошової допомоги; дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, і з цих підстав закрив провадження у справі.

З огляду на наведене, ВеликаПалата Верховного Суду вважає невірними висновки суду апеляційної інстанції, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Суди належним чином не визначили характер спору, суб'єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшли помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення суду апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 353 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою для скасування ухвали апеляційної інстанцій і направлення справи на продовження розгляду є (…) порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали (…) суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року скасувати.

Справу за позовом прокурора Ленінського району м. Полтави в інтересах ОСОБА_3 до Полтавської спеціалізованої школи-інтернату N 2 І-III ступенів ім. Н.К. Крупської Полтавської обласної ради, треті особи: Орган опіки і піклування Ленінської районної в м. Полтаві ради, Департамент освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації, про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії - направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна

Судді:

Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко

С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

В.І. Данішевська О.М. Ситнік

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Князєв В.С.
 

[ANTIRAID]

Большая палата не вдаваясь в глубокие изыскания и угадывания цели иска указала, что исковые требования по поводу признания противоправными действий, обязательства Школы-интерната доначислить и выплатить недополученную одноразовую денежную помощь, выплата которой гарантирована государством, является государственной социальной помощью и возложена на учебное заведение, относится к юрисдикции административных судов.