Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции спора по иску управления соцзащиты о взыскании выплаченной помощи на ребенка, но рассматриваемой в гражданском суде

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 201/4802/16-а

Провадження N 11-935апп 18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - Князєва В.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б.,

Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у м. Дніпропетровську ради до ОСОБА_8 про стягнення коштів

за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у м. Дніпропетровську ради на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2016 року (суддя Черновськой Г.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року (судді Панченко О.М., Чередниченко В.Є., Коршун А.О.),

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У березні 2016 року Управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у м. Дніпропетровську ради (далі - Управління) звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_8 на користь позивача 17059,80 грн наданої тимчасової державної допомоги внаслідок ухилення від сплати аліментів на дитину.

2. Позов мотивовано тим, що вказана сума тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, була призначена і виплачена Управлінням матері дитини та підлягає стягненню з відповідача (платника аліментів) до державного бюджету в судовому порядку.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 05 квітня 2016 року відмовив Управлінню у відкритті провадження за вказаним позовом.

4. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20 липня 2016 року ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2016 року залишив без змін.

5. Судові рішення мотивовано тим, що спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки заявлений позов стосується грошових коштів, що стали власністю відповідача, відтак - не підпадає під дію пункту 4 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), та має приватноправовий характер.

6. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 05 вересня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Управління. Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 24 липня 2018 року розгляд касаційної скарги Управління розпочав спочатку за правилами КАС у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII.

7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 07 серпня 2018 року зазначену справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

8. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Управління подало касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм процесуального права, вважаючи, що вказаний спір має бути розглянутий у порядку адміністративного судочинства.

9. У касаційній скарзі Управління просить скасувати ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року.

10.В якості доводів позивач вказує, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2015 року провадження у справі за позовом Управління до ОСОБА_8 про стягнення коштів закрито у зв'язку з тим, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства. Оскаржуваними рішеннями у справі, що розглядається, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі. Отже, Управління позбавлено права на звернення до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_8 суми наданої тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів.

Рух касаційної скарги

11. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 серпня 2018 року прийняла до розгляду справу за позовом Управління до ОСОБА_8 про стягнення коштів та призначила цю справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.

12. Рішення суду попередньої інстанції переглядається в межах наведених в касаційній скарзі доводів відповідно до статті 341 КАС.

Позиція інших учасників справи

13. Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Установлені судами обставини справи

14. Суди встановили, що спір у справі виник щодо стягнення з ОСОБА_8 17059,80 грн наданої тимчасової державної допомоги внаслідок ухилення ним від сплати аліментів на сина.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування

15. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.

16. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

17. Згідно з частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

18. Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

19. Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

20. У частині четвертій статті 50 КАС визначено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

21. У частині першій статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

22. Відповідно до статті 181 Сімейного кодексу України, якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога з урахуванням матеріального стану сім'ї, у якій виховується дитина. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина восьма). Порядок призначення та виплати тимчасової державної допомоги, її розмір визначається Кабінетом Міністрів України. Роботу щодо призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері усиновлення та захисту прав дітей (частина дев'ята). Суми наданої дитині тимчасової державної допомоги підлягають стягненню з платника аліментів до Державного бюджету України у судовому порядку (частина десята).

23. Згідно з пунктом 12 Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року N 189, якщо виникла можливість стягнення аліментів з одного з батьків, виявлено, що один з батьків може утримувати дитину або місце проживання (перебування) одного з батьків встановлено, у зв'язку з чим можливе стягнення з нього коштів на утримання дитини, орган соціального захисту населення звертається до суду із заявою про стягнення суми сплаченої тимчасової допомоги. Стягнуті кошти зараховуються до державного бюджету.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

24. У касаційній скарзі Управління зазначає, що ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2016 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року підлягають скасуванню.

25. Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з доводами позивача про помилковість висновку судів щодо непоширення на спірні правовідносини юрисдикції адміністративних судів.

26. Правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 КАС свідчить про те, що з наведених у цих пунктах підстав громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

27. Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

28. Крім того, пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.

29. Отже, спір про стягнення зазначених сум не є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції.

30. Водночас, як вказує ЄСПЛ, у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom") від 21 лютого 1975 року, заява N 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria") від 17 січня 2012 року, заява N 36760/06, § 230).

31. Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

32. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України" ("Bulanov and Kupchik v. Ukraine", заяви N 7714/06 та N 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі "Андрієвська проти України" ("Andriyevska v. Ukraine", заява N 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" ("Mosendzv. Ukraine", заява N 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" ("Shestopalova v. Ukraine", заява N 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).

33. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що 02 грудня 2015 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська постановив ухвалу, якою закрив провадження у цивільній справі за позовом Управління до ОСОБА_8 про стягнення коштів, оскільки вважав, що цей спір має розглядатися за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства.

34. Відтак, постановлення цим же судом 05 квітня 2016 року ухвали про відмову у відкритті провадження, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року, через те, що спірні правовідносини не мають ознак публічно-правового характеру, і спір необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства, поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

35. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що непослідовність національного суду створила Управлінню перешкоди у реалізації права на судовий захист і з огляду на наведену вище аргументацію доходить висновку, що цей спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

36. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

37. З огляду на викладене, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Висновки щодо розподілу судових витрат

38. За правилами частини шостої статті 139 КАС (у чинній редакції), якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

39. Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду повернула справу для продовження розгляду, то немає підстав для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 345, 349, 359 КАС (у чинній редакції), ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у м. Дніпропетровську ради задовольнити.

2. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року скасувати.

3.Справу за позовом Управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у м. Дніпропетровську ради до ОСОБА_8 про стягнення коштів направити для продовження розгляду до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.С. Князєв Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко

[ANTIRAID]

Это решение демонстрирует самый яркий пример глупости созданной Большой палатой при определении юрисдикции. Суд указал, что спор о взыскании суммы временной государственной помощи детям, родители которых уклоняются от уплаты алиментов, назначенной и выплаченной Управлением матери ребенка подлежит рассмотрению в гражданской юрисдикции, но в данном случае должен рассматриваться в административной юрисдикции, так как ранее уже было отказано в рассмотрении в гражданской.

Таким образом Большая палата сама и подтвердила, что не важно какой юрисдикцией рассматривается спор по одним и тем же нормам материального права и их выводы относительно принятия решения судом не той юрисдикции полностью и абсолютно не обоснованны.

И фактически высосанное из пальца основание о якобы каком-то особом применении процессуальных норм, которое влияет на применение норм права, ровным счетом ничего не стоит.

 

[Bolt]

В 23.12.2018 в 19:50, ANTIRAID сказал:

Это решение демонстрирует самый яркий пример глупости созданной Большой палатой при определении юрисдикции. Суд указал, что спор о взыскании суммы временной государственной помощи детям, родители которых уклоняются от уплаты алиментов, назначенной и выплаченной Управлением матери ребенка подлежит рассмотрению в гражданской юрисдикции, но в данном случае должен рассматриваться в административной юрисдикции, так как ранее уже было отказано в рассмотрении в гражданской.

Таким образом Большая палата сама и подтвердила, что не важно какой юрисдикцией рассматривается спор по одним и тем же нормам материального права и их выводы относительно принятия решения судом не той юрисдикции полностью и абсолютно не обоснованны.

И фактически высосанное из пальца основание о якобы каком-то особом применении процессуальных норм, которое влияет на применение норм права, ровным счетом ничего не стоит.

Мы рассматривали в административной юрисдикции такие дела ещё в 2009 году и после... А сейчас я смотрю ВС вообще бардак устроил с юрисдикцией...