Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции спора по отмене решения сельсовета об отказе выделении земельного участка

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2018 року

м. Київ

Справа N 515/42/17 (К/9901/43043/18)

Провадження N 11-963апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Запорожан Д.В., судді: Романішин В.Л., Шляхтицький О.І.) від 19 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Лиманської сільської ради Одеської області, третя особа - Приватне акціонерне товариство "Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство", про скасування рішення сільської ради,

УСТАНОВИЛА:

У січні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Татарбунарського районного суду Одеської області з позовом, у якому просила:

- скасувати рішення Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (далі - Лиманська сільрада) від 19 жовтня 2016 року N 158-VII про відмову ОСОБА_3 у наданні згоди на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 0,02 га, яка знаходиться на території бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", в межах населеного пункту с. Лиман Татарбунарського району Одеської області;

- зобов'язати Лиманську сільраду надати їй згоду на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 0,02 га.

Постановою Татарбунарського районного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та закрито провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній на момент постановлення вказаної ухвали. Суд зазначив, що спір між сторонами повинен розглядатися за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.

У червні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року і направлення справи для продовження розгляду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15 серпня 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивуючи тим, що в касаційній скарзі позивачка посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, що вказаний позов повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

Приватне акціонерне товариство "Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство" (далі - ПАТ "Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство") є власником бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться в межах населеного пункту с. Лиман Татарбунарського району Одеської області, та земельної ділянки, площею 1,719 га, на якій розташована зазначена база. Вказані обставини підтверджуються свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, витягом про реєстрацію права власності та державним актом на земельну ділянку.

07 листопада 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу дачного будинку НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: база відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", с. Лиман, Татарбунарський район, Одеська область, власником якої, як вже зазначалося, є ПАТ "Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство".

Також судом установлено, що починаючи з 2011 року, між ОСОБА_3 та ПАТ "Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство" йдуть судові тяжби щодо права власності та користування вищенаведеними дачною спорудою позивачки та часткою земельної ділянки товариства (0,2 га).

Так, чинним рішенням апеляційного суду Одеської області від 02 грудня 2013 року визнано недійсним свідоцтво на право власності на вищенаведену дачну споруду, що було видано на ім'я попереднього власника (ОСОБА_4). Підставою такого рішення стало те, що зазначена споруда не є капітальним будівництвом та свідоцтво видано на підставі неіснуючого рішення сільради.

Також рішенням Татарбунарского районного суду Одеської області від 03 липня 2013 року було відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позову щодо скасування рішення сільради про передачу ПАТ "Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство" частини вказаної вище земельної ділянки та визнання права користування на неї (0,2 га).

Водночас, у ОСОБА_3 відсутні докази того, що у 2016 році у неї було право власності на вищенаведену дачну споруду (витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно).

При цьому, факт розташування цієї дачної споруди на території земельної ділянки ПАТ "Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство" підтверджується: державним актом на земельну ділянку; планом схемою бази відпочинку, рішеннями судів цивільної юрисдикції, в яких прямо та безпосередньо зазначено про таке (наявні в матеріалах справи); рішенням суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права користування частиною земельної ділянки, що належить третій особі.

Рішенням IX сесії VII скликання Лиманської сільради від 19 жовтня 2016 року N 158-VII відмовлено ОСОБА_3 у наданні згоди на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, площею 0,2 га, яка знаходиться на території бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" в межах населеного пункту с. Лиман. Підставою такого рішення стала належність цієї земельної ділянки на праві власності ПАТ "Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство".

Не погоджуючись з таким рішенням сільради та вважаючи його протиправним, ОСОБА_3 звернулася до суду з цим позовом про захист порушених, на її думку, прав та інтересів.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами).

Разом з тим відповідно до ч. 2 ст. 4. п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України в указаній редакції).

Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких була перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Суд установив, що звертаючись із цим позовом, ОСОБА_3 фактично має намір вирішити цивільний правовий спір з ПАТ "Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство" щодо права користування частиною (0,2 га) його земельної ділянки, тобто існує спір про право, а тому правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За ч. 4 ст. 11 ЦК у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставою виникнення/припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК передбачено, що до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

З огляду на наведене та ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є обґрунтованим, оскільки цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, за правилами якого можливий одночасний розгляд вимог про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна

Судді:

Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко

С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

В.І. Данішевська О.М. Ситнік

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Князєв В.С.

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что если нарушение своих прав лицо видит в последствиях, вызванных решением, действием или бездействием субъекта властных полномочий, которые она считает неправомерными, и эти последствия привели к возникновению, изменению или прекращению гражданских правоотношений, носят имущественный характер или связан с реализацией имущественных или личных неимущественных интересов лица, то признание незаконными (противоправными) таких решений является способом защиты его гражданских прав и интересов. Таким образом, такие споры должны рассматриваться в гражданском суде.