Постановление БП-ВС о возможности взыскания долга заемщиков банка Михайловский как банком, так и Плеядой не зависимо от переуступки

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

27 лютого 2019 року

м. Київ

Справа N 826/8273/16

Провадження N 11-775ас18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження заяви Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про перегляд судових рішень у справі N 826/8273/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Плеяда" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" Ірклієнка ЮріяПетровича, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", ОСОБА_4, про визнання протиправними дій, скасування наказу та розпорядження,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Плеяда" (далі - ТОВ "ФК "Плеяда", Товариство) звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просило:

1) визнати протиправними дії та рішення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" Ірклієнка Ю.П. (далі - Уповноважена особа) щодо: встановлення нікчемності договору факторингу від 19 травня 2016 року N 1905 (далі - договір факторингу), укладеного між Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" (далі - ПАТ "Банк Михайлівський, Банк відповідно) з ТОВ "ФК "Плеяда"; поновлення відображення обліку у балансі ПАТ "Банк Михайлівський" кредитних договорів, права вимоги за якими були відступлені Банком на користь ТОВ "ФК "Плеяда" на підставі договору факторингу;

2) скасувати наказ Уповноваженої особи від 30 травня 2016 року N 37 "Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними";

3) скасувати розпорядження Уповноваженої особи від 01 червня 2016 року N 9 "Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку".

На обґрунтування позовних вимог ТОВ "ФК "Плеяда" зазначило, що відсутні будь-які підстави вважати договір факторингу нікчемним на підставі п. 2, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI), оскільки внаслідок укладення такого договору ПАТ "Банк Михайлівський" не стало неплатоспроможним та виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами не стало неможливим, навпаки Банк отримав прибуток, який міг бути використаний для розрахунків з кредиторами, вартість права вимоги, відчужена за договором факторингу, відповідає ринковій вартості (звичайним цінам). Договір факторингу не передбачає платежу чи передачу Банком іншого майна з метою надання позивачу переваг (пільг), укладення такого договору відбулось без порушення норм законодавства та не призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням Банку з ринку.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 10 серпня 2016 року позов ТОВ "ФК "Плеяда" задовольнив. Визнав протиправними дії та рішення Уповноваженої особи про: встановлення нікчемності договору факторингу, укладеного між ПАТ "Банк Михайлівський" та ТОВ "ФК "Плеяда"; поновлення відображення обліку у балансі ПАТ "Банк Михайлівський" кредитних договорів, права вимоги за якими були відступлені Банком на користь ТОВ "ФК "Плеяда" на підставі договору факторингу. Скасував наказ Уповноваженої особи від 30 травня 2016 року N 37 "Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними", та розпорядження Уповноваженої особи від 01 червня 2016 року N 9 "Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку".

Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року та Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року залишена без змін.

Не погодившись з рішенням касаційного суду, 11 квітня 2017 року ПАТ "Банк Михайлівський" подав до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року з підстав, установлених п. 5 ч. 1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду).

Крім того, 11 квітня 2017 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд відповідно) також подав до Верховного Суду України заяву про перегляд зазначеного вище судового рішення на підставі п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду).

Верховний Суд України ухвалою від 19 квітня 2017 року відкрив провадження за заявами ПАТ "Банк Михайлівський" та ФГВФО у цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Згідно з підп. 1 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

На підставі розпорядження керівника апарату Верховного Суду України від 12 січня 2018 року N 20/0/19-18 вказані заяви разом зі справою передано до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21 червня 2018 року зазначену адміністративну справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на ч. 2 ст. 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) та на підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII).

За приписами підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Оскільки справа за заявами ПАТ "Банк Михайлівський" та ФГВФО згідно із ч. 2 ст. 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підлягала розгляду на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України в адміністративних та господарських справах, то її відповідно до підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) передано до Великої Палати Верховного Суду для розгляду, який за приписами підп. 1 п. 1 зазначеного розділу КАС України здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 06 липня 2018 року прийняла до розгляду заяви ПАТ "Банк Михайлівський" та ФГВФО про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року і призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Дослідивши наведені в заявах доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

19 травня 2016 року між ТОВ "ФК "Плеяда" та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено договір факторингу, відповідно до п. 2.1 якого позивач зобов'язався передати грошові кошти (суму фінансування позивачем Банку) у розпорядження Банку за плату (винагорода Банку), а Банк зобов'язався відступити позивачу право вимоги, визначене у реєстрі (-ах) прав вимоги. Разом з правом вимоги до позивача перейшли всі інші права та обов'язки Банку, як кредитора за кредитним договором.

Пунктом 4.1 договору факторингу передбачено, що право вимоги переходить від Банку до позивача з моменту підписання між сторонами відповідного реєстру прав вимоги.

19 травня 2016 року на виконання умов договору факторингу між ПАТ "Банк Михайлівський" та ТОВ "ФК "Плеяда" підписаний реєстр прав вимоги N 1, згідно з яким Банк відступив позивачу права вимоги до боржників на суму 679 861 696,07 грн. оціночною вартістю 479 814 366,00 грн. за що позивач сплачує Банку 480 600 001,70 грн. Розмір дисконту склав 199 261 694,37 грн. Така сума фінансування позивачем Банку за права вимоги, відступлені згідно з реєстром N 1, визначена сторонами з урахуванням оціночної ринкової вартості прав вимоги, визначеної у звіті від 18 травня 2016 року N 05/57 суб'єкта оціночної діяльності - Приватного підприємства "Дельта-Консалтінг".

Також 20 травня 2016 року на виконання умов договору факторингу між позивачем та Банком підписаний реєстр прав вимоги N 2, згідно з яким ПАТ "Банк Михайлівський" відступив ТОВ "ФК "Плеяда" права вимоги до боржників на суму 2 436 158,80 грн. за що товариство сплачує Банку 2 436 158,80 грн. У зв'язку з відсутністю дисконту при відчуженні прав вимоги за реєстром N 2 проведення незалежної оцінки майнових прав не проводилось.

Як убачається з актів приймання-передачі документів, що підтверджують право вимоги від 20 травня 2016 року N 1 та N 2, сторони виконали зобов'язання за цим договором.

Відповідно до наявних у матеріалах справи виписок від 19 та 20 травня 2016 року з поточного рахунку позивача N 26505300589101, відкритого в ПАТ "Банк Михайлівський", здійснено оплату обумовленої договором факторингу суми грошових коштів.

У подальшому, на підставі рішення Національного банку України (далі - НБУ) від 23 травня 2016 року N 14/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 23 травня 2016 року N 812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", згідно з яким розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23 травня 2016 року до 22 червня 2016 року включно (у подальшому цей строк неодноразово продовжувався), призначено Уповноважену особу, якій делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Банк Михайлівський", визначені статтями 37-39 Закону N 4452-VI.

25 травня 2016 року Фонд на своєму офіційному веб-сайті розмістив інформацію, відповідно до якої ПАТ "Банк Михайлівський" залишається єдиним дійсним кредитодавцем за укладеними раніше договорами, і де зазначено, що 19 травня 2016 року відбулося переуступлення прав вимоги за кредитами від первісного кредитора ПАТ "Банк Михайлівський" іншим фінансовим компаніям, проте таке відступлення відбулося за значно нижчою ціною, що дає усі підстави відповідно до ст. 38 Закону N 4452-VI вважати ці правочини нікчемними. Також зазначено, що Банк залишається єдиним дійсним кредитодавцем за укладеними раніше договорами, у зв'язку з чим погашення усіх кредитів, виданих ПАТ "Банк Михайлівський", має здійснюватися на рахунки Банку за реквізитами, які наведені у такій інформації.

З матеріалів справи також убачається, що Уповноважена особа наказом від 30 травня 2016 року N 37 затвердила результати проведеної перевірки, викладені в акті N 1, та вирішила застосувати до договору факторингу наслідки нікчемності на підставі ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Зокрема, зазначеним актом перевірки встановлено, що зазначений договір є нікчемним відповідно до п. 2, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI, а саме: банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

01 червня 2016 року Уповноваженою особою прийнято розпорядження N 9 "Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку", відповідно до якого відновлено в ПО АБС Б2 Банку облік зазначених угод.

Вважаючи неправомірними дії та рішення Фонду щодо встановлення нікчемності договору факторингу, позивач звернувся до суду за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в заявах доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що заяви ПАТ "Банк Михайлівський" та ФГВФО про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

За правилами п. 1, 2 та 5 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підставами перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є:

- неоднакове застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

- неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів;

- невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Підставою звернення до суду із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року ПАТ "Банк Михайлівський" зазначило невідповідність ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року висновку, викладеному в постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 та від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14. За позицією заявника, Верховний Суд України у зазначених постановах зробив висновок, що спори цієї категорії не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Однак зазначені постанови Верховного Суду України ухвалені у правовідносинах щодо оскарження рішень Уповноваженої особи, які були прийняті в період здійснення ліквідації банків. Натомість спір у справі N 826/8273/16 виник на стадії здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" до запровадження процедури ліквідації Банку, яка розпочалась з 13 липня 2016 року.

Крім того, у зазначених постановах Верховного Суду України вирішувались спори щодо включення позивачів до реєстру кредиторів (вкладників) та ґрунтувались на вимогах щодо виплати (повернення) позивачам коштів, розміщених ними у неплатоспроможних банках.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у цій справі (N 826/8273/16) не є подібними до правовідносин у справах N 826/2043/15 та N 826/20410/14, а тому відсутні підстави вважати, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року не відповідає викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, у зв?язку з чим заява ПАТ "Банк Михайлівський" у цій частині не підлягає задоволенню.

Також підставою звернення до суду із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року ФГВФО зазначив про неоднакове, на його думку, застосування Вищим адміністративним судом України та Вищим господарським судом України в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме положень ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 38 Закону N 4452-VI.

На підтвердження вказаного Фонд додав до заяви постанови Вищого господарського Суду України від 06 вересня 2016 року у справі N 914/3494/14, від 29 листопада 2016 року у справі N 910/3819/16; від 14 лютого 2017 року у справі N 910/10163/16; від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16; від 06 вересня 2017 року у справі N 910/6052/16.

Дослідивши зазначені судові рішення, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.

У справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновком щодо протиправності та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, а саме: наказу Уповноваженої особи від 30 травня 2016 року N 37 "Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними" і розпорядження Уповноваженої особи від 01 червня 2016 року N 9 "Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку". Суди зазначили про відсутність правових підстав визнання договору факторингу нікчемним на підставі п. 2, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI. В оскаржуваному рішенні Уповноваженої особи про нікчемність договору факторингу не визначено, які саме обставини свідчать про порушення сторонами договору п. 2, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI, зокрема, щодо взяття банком на себе зобов'язань, внаслідок чого банк став неплатоспроможним, про відчуження банком прав вимоги за цінами, нижчими від звичайних, про надання позивачу переваг, про збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Натомість у судових рішеннях, які надані Фондом на підтвердження наведених у заяві доводів (у постановах Вищого господарського суду України від 06 вересня 2016 року у справі N 914/3494/14, від 29 листопада 2016 року у справі N 910/3819/16; від 14 лютого 2017 року у справі N 910/10163/16; від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16; від 06 вересня 2017 року у справі N 910/6052/16), не оскаржувалися рішення Фонду чи їх уповноважених осіб щодо віднесення укладених правочинів до категорії нікчемних.

У постановах Вищого господарського суду України від 29 листопада 2016 року у справі N 910/3819/16; від 06 вересня 2017 року у справі N 910/6052/16; від 14 лютого 2017 року у справі N 910/10163/16; від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16 підставами для звернення до суду стали інші правовідносини, а саме позови Уповноважених осіб Фонду на здійснення ліквідації банків до різних фінансових компаній про визнання договорів недійсними та щодо застосування наслідків недійсності правочинів. Так, у справі N 910/3819/16 касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав нікчемності договору купівлі-продажу прав вимоги згідно з п. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI і визнав такий правочин недійсним, оскільки банк здійснив відчуження майнових прав за ціною, що більш ніж на 99 % відрізняється від вартості майнових прав, а у справі N 910/10163/16 - більш ніж на 95 % від балансової вартості майнових прав. У справі N 910/10365/16 Вищий господарський суд України зазначив, що уклавши правочин з кредитором за укладеним кредитним договором, відповідач отримав переваги щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами банку.

Справа N 910/6052/16 стосується безпідставності надання відповідачу переваг перед іншими кредиторами. У цій справі набувач прав вимоги (новий кредитор) був кредитором банку за договором банківського рахунку, а укладені з новим кредитором правочини ставили інших кредиторів банку з аналогічними вимогами у невигідне становище, у зв'язку з чим судом такі правочини були визнані недійсними.

У справі N 914/3494/14 спір виник між банком (первісним кредитором) та боржником за кредитним договором, а ухвалене судове рішення стосується стягнення кредитної заборгованості. При цьому учасниками справи не оспорювалось рішення Фонду про віднесення договору відступлення прав вимоги до нікчемних.

Натомість у справі N 826/8273/16, яка є предметом цього судового розгляду, Товариством оскаржуються дії та рішення Уповноваженої особи щодо віднесення договору про відступлення прав вимоги до нікчемних. Тобто правовідносини у цій справі та у справах N 914/3494/14, N 910/3819/16, N 910/10163/16, N 910/10365/16, N 910/6052/16, які розглядались Вищим господарським судом України, є відмінними, а підстави, з яких позивачі в зазначених справах звернулись до суду за захистом своїх порушених прав, відрізняються від цього спору.

Надані для порівняння рішення Вищого господарського суду України не містять іншого, ніж в оскаржуваному рішенні, тлумачення норм матеріального права, про які зазначено в заяві Фонду, оскільки неоднакове застосування норм матеріального права зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені судами при їх розгляді. Перевірка правильності встановлення таких обставин не входила до компетенції Верховного Суду України, й, відповідно, не є компетенцією ВеликоїПалати Верховного Суду.

Таким чином, заява ФГВФО в частині наявності, на його думку, неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

При цьому, за приписами п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підставою перегляду Верховним Судом України (Великою Палатою Верховного Суду) ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року може бути неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.

Водночас суди попередніх інстанцій, розглянувши позов у порядку адміністративного судочинства та задовольнивши вимоги ТОВ "ФК "Плеяда", залишили поза увагою питання про предметну юрисдикцію цього спору.

Тому, ураховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 23 січня 2019 року у справі N 803/1273/16 та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду), суд вважає за необхідне переглянути судові рішення у цій справі з підстав порушення судами попередніх інстанції правил предметної юрисдикції.

З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує слідуюче.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ТОВ "ФК "Плеяда" звернулося до суду за визнанням протиправними дій та рішення Уповноваженої особи щодо встановлення нікчемності договору факторингу.

Стаття 124 Конституції України (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали суду) закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язане з процесуальним законодавством.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Законом N 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у ст. 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого, - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

У цій справі правовідносини стосуються визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи про віднесення правочину до нікчемних.

Згідно із ч. 1, 2, 10 ст. 38 Закону N 4452-VI Фонд (Уповноважена особа) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону N 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним не за рішенням Уповноваженої особи, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято Уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Така позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі N 910/24198/16, від 04 липня 2018 року у справі N 819/353/16 та від 05 грудня 2018 року у справі N 826/23064/15.

Оскільки наказ (рішення) про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому внаслідок прийняття цього рішення не можуть порушуватися будь-які права таких осіб.

Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа згаданого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його протиправним, а тому вимога про визнання протиправними дій та скасування рішення Уповноваженої особи щодо встановлення нікчемності договору факторингу, укладеного між ПАТ "Банк Михайлівський" та ТОВ "ФК "Плеяда", не може бути розглянута у судах (у тому числі господарських).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вимоги позивача про поновлення відображення обліку у балансі ПАТ "Банк Михайлівський" кредитних договорів, права вимоги за якими були відступлені Банком на користь

ТОВ "ФК "Плеяда" на підставі договору факторингу та скасування наказу Уповноваженої особи від 30 травня 2016 року N 37 "Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними" і розпорядження від 01 червня 2016 року N 9 "Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку", є похідними від вимог про скасування рішення Уповноваженої особи щодо встановлення нікчемності договору факторингу, а тому також не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Водночас позивач як контрагент банку має інтерес у досягненні правової визначеності у питанні щодо того, кому саме належать вимоги до боржників - позивачу чи банку. Повідомлення банку означає, що банк оспорює права вимоги позивача до боржників, визначених у реєстрах права вимоги, і вважає їх належними банку. Належним способом захисту інтересу позивача у цьому разі є звернення до суду з вимогою про визнання його права вимоги до боржників (п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, абзац 2 ч. 2 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням того, що суди помилково розглянули справу, відповідно до підп. "б" п. 1 ч. 2 ст. 243 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) усі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.

ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне також зазначити, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому суд першої інстанції правомірно не роз'яснив позивачу, до суду якої юрисдикції він має звертатися з таким позовом.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 241-243 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду), підп. 1, 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяви Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року та Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Плеяда" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", ОСОБА_4, про визнання протиправними дій, скасування наказу та розпорядження закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна

Судді:

Н.О. Антонюк В.С. Князєв

С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко

В.В. Британчук Н.П. Лященко

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич

О.С. Золотніков О.Г. Яновська

Кібенко О.Р.

[ANTIRAID]

Очередное решение Большой палаты, основанное на амбициозных и безграмотных выводах и приведшее к правовому хаосу в кредитных взаимоотношениях ликвидируемого банка. Игры с юрисдикцией и выводы о невозможности защиты нарушенного права под видом надуманности рано или поздно приводят к хаосу, как и в этом случае. И это только начало.

Большая палата указала на невозможность оспорить решение ФГВФЛ о ничтожности переуступки долгов от банка Михайловский к ФК Плеяда, а также указала, что надлежащим способом защиты интереса истца (ФК Плеяда) в данном случае является обращение в суд с требованием о признании его права требования к должникам (п. 1 ч. 2 ст. 16 Гражданского кодекса Украины, абзац 2 ч. 2 ст. 20 Хозяйственного процессуального кодекса Украины).

Таким образом на практике,  ФК Плеяда и заемщики банка лишены возможности установить правовую определенность, кому они должны на самом деле. Общий иск ко всем заемщикам без заявления требований о взыскании подать не возможно. Таким образом, как банк так и ФК будут подавать иски к заемщикам и я не исключаю, что их могут удовлетворить обоим и даже по одному и тому же заемщику, создав полный хаос, что скорее всего и произойдет в связи с загруженостью судов и статистикой заочного рассмотрения дел, которая достигает в таких спорах 95%.