ANTIRAID

Постановление БП-ВС об отсутствии оснований для рассмотрения в деле о банкротстве споров касательно продажи права требования к банкроту и обязательном рассмотрении в таком деле споров об обращении взыскания на имущество должника

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2019 року

м. Київ

Справа N 918/420/16

Провадження N 12-130гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідачаКібенкоО.Р.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Черненка О.В.

та представників учасників справи:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольчуга MC" - Мельничука Р.М.

Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" - Чорноіваненка Д.О.

Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" - Пати С.П.

Товариства з обмеженою відповідальністю "Електронні торги України" - Слюсаря В.В.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольчуга MC"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2017 року, ухвалену колегією суддів у складі Огородніка К.М., Дужича С.П., Саврія В.А.,

у справі Господарського суду Рівненської області

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольчуга MC"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія"

про визнання банкрутом

Історія справи

Короткий зміст та підстави вимог заявника

1. 31 травня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" (далі - ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія") звернулось до Господарського суду Рівненської області із заявою про:

- визнання недійсними електронних торгів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) від 11 травня 2017 року з продажу права вимоги Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" (далі - ПАТ "Укргазпромбанк") до ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" за кредитним договором N 7-КЛ/11-Л від 12 липня 2011 року (далі - електронні торги);

- визнання недійсним протоколу електронних торгів N UA-ЕА-2017-04-25-000037-с від 11 травня 2017 року;

- визнання недійсним договору N 36 від 06 липня 2017 року про відступлення права вимоги, укладеного між ПАТ "Укргазпромбанк" та ОСОБА_1;

- визнання недійсним договору від 06 липня 2017 року про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 12 липня 2011 року;

- скасування внесених приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. змін до записів про обтяження нерухомого майна N 4310687, 4311046, 4311558, 4312176, 4312398, 4313016, 4337839, 8515470 від 12 липня 2011 року в Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) щодо заміни обтяжувача з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 (далі - зміни до записів у Реєстрі щодо заміни обтяжувача);

- скасування внесених приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. змін до записів про іпотеку N 4310663, 4311109, 4311531, 4312228, 4312377, 4313064, 4337901, 8515502 від 12 липня 2011 рокуу Реєстрі щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 (далі - зміни до записів у Реєстрі щодо заміни іпотекодержателя);

- скасування внесених приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В.І. записів у Реєстрі про проведену державну реєстрацію права власності N 21883160, 21887324, 21887160, 21886720, 21886031, 21885218, 21886358 від 09 серпня 2017 року, за результатами внесення яких право власності на всі земельні ділянки, що входили до цілісного майнового комплексу ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія", зареєстровано за іпотекодержателем ОСОБА_1, а також скасування записів N 22009310, 22009221, 22009130, 22008961, 22008775, 22008645, 22008438, 22008274, 22007714, 22007457, 22006438, 22005801, 22005088, 21996251, 21995738, 21995132, 21994497, 21991991 від 15 серпня 2017 року, за результатами внесення яких право власності на всі будівлі, що входили до цілісного майнового комплексу ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія", зареєстровано за тією ж особою (далі - записи у Реєстрі про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно боржника);

- зобов'язання осіб, уповноважених на проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно, провести за ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" реєстрацію права власності на цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

2. 12 липня 2011 року між ПАТ "Укргазпромбанк" і ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" укладено договір банківського кредиту N 7-КЛ/11-Л (далі -договір кредиту), на забезпечення виконання зобов'язань за яким укладено:

- договір іпотеки від 12 липня 2011 року, предметом якого є цілісний майновий комплекс - дільниця з виробництва базальтових теплоізоляційних матеріалів, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - договір іпотеки);

- договір застави (обладнання, рухомого майна) від 07 лютого 2014 року (далі - договір застави рухомого майна).

3. 20 січня 2015 року рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків у справі N 1994/14 присуджено до стягнення з ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" на користь ПАТ "Укргазпромбанк" 12 132 634,56 грн та 16 381,25 грн витрат, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом.

4. 14 вересня 2015 року рішенням виконавчої дирекції Фонду N 168 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Укргазпромбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку" розпочато процедуру ліквідації цього банку, а постановою Національного банку України N 602 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Укргазпромбанк" відкликано банківську ліцензію та ліквідовано цю банківську установу. Рішенням Фонду N 3217 від 27 липня 2017 року строк здійснення процедури ліквідації продовжено на один рік до 14 вересня 2018 року.

5. 21 червня 2016 року Господарський суд Рівненської області за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольчуга MC" (далі - ТОВ "Кольчуга MC", ініціюючий кредитор) постановив ухвалу, якою:

- порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія";

- визнано вимоги ініціюючого кредитора до боржника в сумі 1 338 862,06 грн основного боргу та 13 780,00 грн судового збору;

- введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника;

- введено процедуру розпорядження майном і призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Аверкина В.В.

6. 22 червня 2016 року на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оприлюднено оголошення N 032787 про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія", у якому зазначено граничний строк длязаявлення грошових вимог кредиторів до боржника. У межах цього строку до суду надійшли заяви з грошовими вимогами до боржника, а саме від:

- ОСОБА_2 на загальну суму 1 756 006,16 грн;

- ТОВ "Кольчуга MC" на загальну суму 780 044,00 грн.

- ПАТ "Укргазпромбанк" на загальну суму 13 904 477,30 грн.

- Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області на загальну суму 181 620,41 грн.

- ПАТ КБ "Приватбанк" на загальну суму 66 470,97 грн.

7. 11 травня 2017 року в межах процедури ліквідації ПАТ "Укргазпромбанк" проведено електронні торги, за результатами яких переможцем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська технологічна компанія-1385" (далі - ТОВ "УТК-1385). Проте оскільки переможець не виконав вимог, передбачених Регламентом роботи електронної торгової системи щодо організації та проведення відкритих торгів (аукціонів) з продажу активів (майна) банків, які виводяться з ринку, та банків, що ліквідуються, ТОВ "УТК-1385" дискваліфіковано, що призвело до втрати ним статусу переможця. Переможцем торгів визначено ОСОБА_1, який запропонував наступну по величині цінову пропозицію.

8. 06 липня 2017 року між ПАТ "Укргазпромбанк" та ОСОБА_1 укладено договори відступлення права вимоги банку до боржника за договорами кредиту, іпотеки та застави майна.

9. 09 та 15 серпня 2017 року приватний нотаріус Кострикін В.І. вніс записи до Реєстру, згідно з якими право власності на всі земельні ділянки та будівлі, що входять до спірного цілісного майнового комплексу боржника у цій справі, зареєстровано за ОСОБА_1. (у зв'язку з набуттям ним прав вимоги до боржника за результатами електронних торгів і відповідно прав іпотекодержателя та реалізацією цих прав шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку).

10. У подальшому ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" звернулося до суду першої інстанції із заявою про визнання недійсними електронних торгів та відповідно укладених за їх наслідками договорів відступлення права вимоги ПАТ "Укргазпромбанк" до боржника на користь переможця торгів ОСОБА_1 Заявник також просив скасувати відповідні записи (зміни до записів) у Реєстрі щодо заміни обтяжувача й іпотекодержателя і скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_1 на цей цілісний майновий комплекс боржника.

11.Ухвалами суду першої інстанції від 05 та 27 вересня 2017 року залучено до розгляду справи як учасників ОСОБА_1.та ТОВ "Електронні торги України".

12.Станом на день прийняття оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 18 жовтня 2017 року ПАТ "Укргазпромбанк" виступило забезпеченим кредитором у цій справі на підставі договорів кредиту, іпотеки та застави.

13.Оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції задоволено заяву ОСОБА_1 про визнання його кредитором у цій справі замість ПАТ "Укргазпромбанк". Однак Касаційній господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2018 року відмовив у відкритті касаційного провадження щодо оскарження постанови в цій частині, про що зазначено нижче.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

14.18 жовтня 2017 року Господарський суд Рівненської області постановив ухвалу, якою:

- задовольнив заяву арбітражного керуючого Сокотуна В.А. про його участь у справі про банкрутство; призначено його розпорядником майна боржника, відхилено заяви арбітражних керуючих Дуплики П.Г. й Островського В.А. про участь у справі про банкрутство та зобов'язано останнього та Аверкина В.В. у встановлені ухвалою строки передати Сокотуну В.А. документацію боржника, печатки, заяви з кредиторськими вимогами тощо;

- задовольнив заяву ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" про визнання недійсними електронних торгів; визнано недійсними електронні торги, а також договори про відступлення права вимоги, укладені 06 липня 2017 року, за якими права вимоги ПАТ "Укргазпромбанк" до боржника перейшли до ОСОБА_1;

- зобов'язав приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Кострикіна В.І. скасувати записи у Реєстрі про проведену державну реєстрацію права власності N 21883160, 21887324, 21887160, 21886720, 21886031, 21885218, 21886358 від 09 серпня 2017 року та N 22009310, 22009221, 22009130, 22008961, 22008775, 22008645, 22008438, 22008274, 22007714, 22007457, 22006438, 22005801, 22005088, 21996251, 21995738, 21995132, 21994497, 21991991 від 15 серпня 2017 року;

- зобов?язав приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати у Реєстрі записи щодо заміни обтяжувача з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 N 4310687, 4311046, 4311558, 4312176, 4312398, 4313016, 4337839, 8515470 від 12 липня 2011 року;

- зобов?язав приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати у Реєстрі зміни до записів про іпотеку N 4310663, 4311109, 4311531, 4312228, 4312377, 4313064, 4337901, 8515502 від 12 липня 2011 року щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1;

- залишив без розгляду заяву ОСОБА_1 від 26 вересня 2017 року про заміну кредитора у цій справі з ПАТ "Укргазпромбанк" на правонаступника ОСОБА_1;

- відмовив у задоволенні клопотання Аверкина В.В. про відсторонення ОСОБА_3 від посади директора боржника - ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія"; відкладено розгляд інших вимог учасників справи.

15.Ухвалу місцевого господарського суду в частині задоволення заяви ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" мотивовано порушенням правил проведення торгів та відповідно недійсністю договорів, укладених унаслідок їх проведення. Суд першої інстанції послався на те, що заява боржника про визнання недійсними електронних торгів та похідних від цього вимог (про визнання недійсними оскаржуваних договорів та скасування записів у Реєстрі) повинна розглядатися у межах справи про банкрутство.

16.Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2017 року ухвалу суду першої інстанції змінено та частково скасовано, а саме:

- пункти 1-4 резолютивної частини ухвали викладено у такій редакції: "1. Заяву арбітражного керуючого Дуплики П.Г. про участь у справі про банкрутство задовольнити. 2. Призначити розпорядником майна боржника - ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" арбітражного керуючого Дуплику П.Г. 3. Заяви арбітражного керуючого Сокотуна В.А. та арбітражного керуючого Островського В.А. про участь у справі про банкрутство відхилити. 4. Арбітражним керуючим Аверкину В.В. та Островському В.А. передати всю наявну документацію, печатки, заяви з кредиторськими вимогами тощо боржника ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" арбітражному керуючому Дуплиці П.Г. протягом десяти днів з дня отримання даної постанови";

- пункти 5-12 резолютивної частини ухвали скасовано й прийнято у цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні заяви боржника про визнання недійсними електронних торгів та оскаржуваних договорів, а також у зобов'язанні приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Кострикіна В.І. скасувати записи у Реєстрі про проведену державну реєстрацію права власності і приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати у Реєстрі записи щодо заміни обтяжувача і зміни до записів про іпотеку щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1; задоволено заяву ОСОБА_1 про заміну кредитора, а саме замість ПАТ "Укргазпромбанк" кредитором у цій справі визнано ОСОБА_1 як правонаступника.

17.Посилаючись на приписи статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час ухвалення судового рішення, апеляційний господарський суд указав на відсутність обов'язку суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, розглядати в межах цієї справи такі вимоги ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія", як визнання недійсними електронних торгів та оскаржуваних договорів про відступлення прав вимоги. При цьому суд зазначив, що вимоги боржника про зобов'язання приватних нотаріусів (державних реєстраторів) скасувати в Реєстрі записи про проведені реєстраційні дії підлягають розгляду в порядку адміністративного, а не господарського судочинства.

Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог

18.У січні 2018 року ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" та ТОВ "Кольчуга MC" звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, у яких просили скасувати постанову апеляційного господарського суду, а ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

19.ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" послалося на порушення судом апеляційної інстанції правил підсудності та підвідомчості, передбачених статтями 12, 16 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, неправильне застосування статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", і наполягало на необхідності розгляду його вимог в межах справи про банкрутство.

20.ТОВ "Кольчуга MC" послалося на положення абзаців першого і четвертого частини п'ятої та частину шосту статті 19 цього ж Закону і також вказало на правильності розгляду заявлених ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" вимог в межах справи про банкрутство, заборону задоволення вимог кредиторів протягом дії мораторію щодо стягнень на підставі виконавчих та інших документів, які містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється у судовому або позасудовому порядку. У зв?язку з цим наполягало на тому, що вимога про скасування запису щодо державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно має розглядатися у межах справи про банкрутство і суд має надати оцінку здійсненню такого звернення стягнення на майно протягом дії мораторію.

Доводи інших учасників справи

21. У відзиві на касаційні скарги ПАТ "Укргазпромбанк" просить залишити їх без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, погоджуючись із висновками Рівненського апеляційного господарського суду про необхідність розгляду заяви ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" окремо в позовному провадженні. Зазначило, що за результатами проведення електронних торгів і підписання 06 липня 2017 року договорів відступлення права вимоги, у ПАТ "Укргазпромбанк" (як первісного кредитора) і ОСОБА_1 (як нового кредитора) не виникло до боржника (іпотекодавця) - ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" жодних майнових вимог, не змінився розмір кредиторських вимог, а лише здійснено заміну кредитора у зобов'язанні. Проведення аукціону з продажу права вимоги до ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" й укладення між ПАТ "Укргазпромбанк" і ОСОБА_1 договорів відступлення права вимоги не впливають на розмір ліквідаційної маси боржника у цій справі. ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" не брало участі у проведенні електронних торгів, не є стороною оскаржуваних договорів про відступлення права вимоги і ці правочини не можуть вважатися укладеними за участю боржника та визнані недійсними.

22. ОСОБА_1 також заперечив проти наведених у касаційних скаргах доводів, наголосивши на правильності висновків суду апеляційної інстанції щодо необхідності розгляду заявлених боржником вимог окремо в позовному провадженні. Також указав на те, що вимоги про визнання недійсними електронних торгів та оскаржуваних договорів про відступлення права вимоги заявлені ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія", яке не є стороною цих договорів, участі у торгах не брало і відсутні порушення його прав та інтересів.

Надходження касаційних скарг на розгляд Великої Палати Верховного Суду

23.Ухвалами від 08 та 29 травня 2018 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відкрила касаційне провадження лише в частині відмови в задоволенні заяви ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" про визнання недійсними електронних торгів та оскаржуваних договорів про відступлення права вимоги, зобов'язання приватних нотаріусів скасувати записи у Реєстрі про проведену державну реєстрацію права власності щодо заміни обтяжувача з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 і скасування змін до записів про іпотеку щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 При цьому відмовила у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами боржника та ініціюючого кредитора в частині зміни судом апеляційної інстанції пунктів 1 - 4 резолютивної частини ухвали суду першої інстанції, а також у частині задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання його кредитором у справі замість ПАТ "Укргазпромбанк".

24.У зв'язку з оскарженням судового рішення з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції, норм статей 12, 16 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, та статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", касаційні скарги на підставі частини шостої статті 302 ГПК України справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо розгляду заявлених вимог у межах справи про банкрутство

25.Ухвалюючи постанову про відмову в задоволенні заяви про визнання недійсними електронних торгів та оскаржуваних договорів, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спір в цих частинах підлягає вирішенню господарським судом окремо в порядку позовного провадження, а не в межах справи про банкрутство боржника (ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія"). Натомість указав, що вимоги про зобов'язання приватних нотаріусів (державних реєстраторів) скасувати в Реєстрі записи про проведені реєстраційні дії підлягають розгляду в порядку адміністративного, а не господарського судочинства.

26.Вирішуючи питання стосовно можливості розгляду заявлених вимог у межах справи про банкрутство, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

27. Згідно зі статтею 41 ГПК України в редакції, чинній на час ухвалення судових рішень попередніх інстанцій, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, установлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до частини першої статті 2 якого провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, ГПК України й іншими законодавчими актами України.

28. Пунктом 7 частини першої статті 12 та частиною дев?ятою статті 16 ГПК України у цій же редакції передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником. Справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першоїстатті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуваєсправа про банкрутство.

29. Відповідно до частини четвертої статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. При цьому частиною першою статті 20 цього ж Закону передбачено підстави, за яких можуть бути визнані недійсними правочини або майнові дії, вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство.

30.З огляду на зміст наведених норм вимоги про визнання недійсними правочинів підлягають розгляду в межах справи про банкрутство у випадках, коли їх стороною є безпосередньо боржник.

31.ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що вимоги про визнання недійсними торгів, у яких предметом продажу є не майно боржника, а лише право вимоги до нього, не розглядаються у межах справи про банкрутство, оскільки боржник у такому разі не є учасником оскаржуваних торгів, а отже, не є стороною оскаржуваного правочину - договору купівлі-продажу, укладеного за результатами таких торгів. Сторонами договору купівлі-продажу, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба, організатор електронних торгів і покупець - переможець цих торгів. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 910/856/17.

32.Право вимоги до боржника як окремий предмет продажу на електронних торгах не пов'язано безпосередньо з його майном. За результатами вирішення спору щодо оскарження таких електронних торгів майно боржника не зазнає змін, оскільки може змінитися лише особа, яка має право вимоги до боржника, тобто кредитор. Отже, результати таких торгів не впливають на зміну активів боржника та відповідно у справі про банкрутство - на зміну ліквідаційної маси.

33.Таким чином, вимоги про визнання недійсними електронних торгів та договору купівлі-продажу, предметом яких є не майно боржника, а право вимоги до нього, не підлягають розгляду у межах справи про банкрутство останнього. Також не підлягають розгляду в межах справи про банкрутство вимоги про визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги, укладених на виконання договору купівлі-продажу.

34. З цих же підстав не підлягають розгляду у межах справи про банкрутство вимоги зобов'язання приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати у Реєстрі записи щодо заміни обтяжувача і зміни до записів про іпотеку щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1

35. Отже, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги про визнання недійсними електронних торгів, укладених за наслідками їх проведення договорів та зобов'язання приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати у Реєстрі записи щодо заміни обтяжувача і зміни до записів про іпотеку щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 не стосуються наслідків реалізації майна боржника під час провадження у справі про банкрутство, тому апеляційний господарський суд правильно вказав на те, що ці вимоги мають розглядатися окремо поза межами справи про банкрутство в порядку позовного провадження. Натомість помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що вимоги про зобов'язання приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати у Реєстрі записи щодо заміни обтяжувача і зміни до записів про іпотеку щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 належить розглядати в порядку адміністративного, а не господарського судочинства.

36. Водночас, апеляційний господарський суд помилково вказав, що, крім вищевказаних вимог, поза межами справи про банкрутство та в порядку адміністративного судочинства підлягають вимоги про зобов?язання приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Кострикіна В.І. скасувати записи у Реєстрі щодо проведеної державної реєстрації права власності нового кредитора (переможця торгів) на майно боржника.

37.Так, боржник у цій справі фактично оспорює перехід права власності на його майно до іншої особи - іпотекодержателя ОСОБА_1, який відбувся в той же період, коли розглядалася справа про банкрутство, та після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Тобто внаслідок дій державного реєстратора щодо проведеної державної реєстрації права власності іпотекодержателя останній заволодів предметом іпотеки шляхом державної реєстрації за собою права власності. Задоволення цих вимог передбачає відновлення попередніх записів у Реєстрі, в тому числі записів про реєстрацію за боржником права власності на спірне майно.

38. Отже, заявлені в цій справі вимоги боржника, який фактично оспорює перехід права власності на його майно до іншої особи - переможця електронних торгів, слід розглядати як пов'язані з майном боржника, а спір - з переходом права власності на його майно та в межах справи про банкрутство останнього.

39.За умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі N 908/4057/14.

40.Згідно із частиною першою, абзацами другим і третім частини третьої, абзацом четвертим частини п?ятої статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, чинній на момент вчинення державним реєстратором оскаржуваних записів про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно боржника, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; також забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій. Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника.

41.Спори щодо майна боржника, відносно якого порушено справу про банкрутство, в тому числі звернення стягнення на таке майно, мають вирішуватися в межах справи про банкрутство.

42. Оскільки вимога щодо зобов?язання приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Кострикіна В.І. скасувати записи у Реєстрі про державну реєстрацію права власності на майно боржника за новим власником не пов'язана з іншими заявленими вимогами, так як право власності на спірне майно зареєстроване за ОСОБА_1 як за іпотекодержателем, а не як за переможцем оскаржуваних торгів та стороною оскаржуваних договорів, помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про неможливість розгляду в межах справи про банкрутство цієї вимоги боржника (ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія").

43. У постанові від 04 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16 (провадження N 11-377апп18) Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що скасування запису про державну реєстрацію права безпосередньо пов'язане із захистом заявником свого цивільного права, і цей спір має приватноправовий характер.

44.З огляду на те, що фактично оспорюється перехід права власності на майно боржника до іншої особи, Велика Палата Верховного Суду погоджується з наведеними в касаційній скарзі доводами ініціюючого кредитора про те, що вимога про зобов?язання приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Кострикіна В.І. скасувати записи у Реєстрі щодо проведеної державної реєстрації права власності на майно боржника за новим кредитором (переможцем торгів) повинна розглядатися в межах справи про банкрутство і суд має надати оцінку здійсненню такого звернення стягнення на майно протягом дії мораторію.

45. Отже, суд апеляційної інстанції не дослідив зібраних у справі доказів та відповідно не надав їм оцінки, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи, та вирішення спору в частині вказаної вимоги.

Щодо юрисдикції спору

46. Як зазначалося вище, суд апеляційної інстанції у постанові зазначив про те, що усі вимоги про зобов'язання приватних нотаріусів (державних реєстраторів) скасувати в Реєстрі записи про проведені реєстраційні дії підлягають розгляду в порядку адміністративного, а не господарського судочинства.

47. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим цей висновок, оскільки цей спір не має публічно-правового характеру і у ньому не вирішуються питання щодо законності і протиправності рішень та дій державних реєстраторів як суб'єктів владних повноважень.

48. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

49. Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки приватні нотаріуси, здійснюючи реєстраційні дії (записи) щодо державної реєстрації права власності на спірне майно за новим кредитором (переможцем торгів), не мали публічно-правових відносин з боржником.

50. У вказані вище і раніше ухваленій постанові від 04 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16, у якій предметом спору також було рішення державного реєстратора про реєстрацію речового права (права оренди) на нерухоме майно за іншою, ніж позивач, особою, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, вчинених за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства.

51. У цій справі оскарження записів про державну реєстрацію права власності на спірне майно за іпотекодержателем ОСОБА_1 безпосередньо пов'язане із захистом боржником свого цивільного права. Тобто фактично спір існує між ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" і ОСОБА_1, який має приватноправовий характер.

52. У вже загаданій вище постанові від 04 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16, ухваленій Великою Палатою Верховного Суду у спорі стосовно оскарження рішення державного реєстратора про реєстрацію речового права за іншою, ніж позивач, особою, зазначено про те, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Щодо суті касаційної скарги

53. За правилами частин першої і четвертої статті 311 цього ж Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

54. У цій справі суд апеляційної інстанції правильно вказав про відсутність обов'язку суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, розглядати в межах цієї справи такі вимоги ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія", як визнання недійсними електронних торгів, оскаржуваних договорів про відступлення прав вимоги та зобов'язання приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати у Реєстрі записи щодо заміни обтяжувача і зміни до записів про іпотеку щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 Відмова у задоволенні заяви боржника в цій частині не позбавляє його права звернутися з аналогічними вимогами з позовом до суду поза межами справ про банкрутство.

55. Натомість цей суд дійшов помилково висновку про необхідність розгляду вимог ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" зобов'язання приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати у Реєстрі записи щодо заміни обтяжувача і зміни до записів про іпотеку щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 в порядку адміністративного судочинства, оскільки такі вимоги мають приватноправовий характер.

56. Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд

57. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібраних у справі доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (пункт 1 частини третьої та частина четверта статті 310 ГПК України).

58. З огляду на помилковість висновку апеляційного господарського суду про необхідність розгляду поза межами справи про банкрутство та в порядку адміністративного судочинства вимог про зобов?язання приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Кострикіна В.І. скасувати записи у Реєстрі щодо проведеної державної реєстрації права власності нового кредитора (переможця торгів) на майно боржника, ці вимоги підлягають розгляду господарським судом в межах справи про банкрутство, оскільки фактично оспорюється перехід права власності на майно боржника до іншої особи - переможця електронних торгів.

59. Проте апеляційний господарський суд, порушивши норми процесуального права, не розглянув у межах справи про банкрутство ці вимоги, які стосуються переходу права власності на спірне майно боржника, відповідно не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, що має значення для правильного вирішення спору, оскаржувана постанова суду в цій частині підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до цього ж суду.

60. За вказаних обставин касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а постанова апеляційного господарського суду - зміні у її мотивувальній частині щодо усіх вимог, крім зобов?язання приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Кострикіна В.І. скасувати записи у Реєстрі щодо проведеної державної реєстрації права власності нового кредитора (переможця торгів) на майно боржника. У цій частині постанова цього суду підлягає частковому скасуванню і направленню справи на новий розгляд.

Щодо судових витрат

61. Оскільки постанова апеляційного суду частково підлягає зміні лише у мотивувальній частині і частково скасуванню її резолютивної частини з передачею справи на новий розгляд, розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 302, 308, 310, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольчуга MC" задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2017 року у справі N 918/420/16 скасувати в частині відмови в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" про зобов'язання приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Кострикіна В.І. скасувати записи у Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо проведеної державної реєстрації права власності.

3. Справу N 918/420/16 у цій частині направити на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.

4. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2017 року у справі N 918/420/16 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови щодо відмови в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" про визнання недійсними електронних торгів від 11 травня 2017 року з продажу права вимоги Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" за кредитним договором N 7-КЛ/11-Л від 12 липня 2011 року; визнання недійсним договору N 36 від 06 липня 2017 року про відступлення права вимоги та договору від 06 липня 2017 року про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 12 липня 2011 року; зобов'язання приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати записи у Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо заміни обтяжувача із Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1, скасувати зміни до записів про іпотеку у Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо заміни іпотекодержателя з Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Князєв В.С.

Суддя-доповідач О.Р. Кібенко

Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко

С.В. Бакуліна Л.І. Рогач

В.В. Британчук І.В. Саприкіна

Д.А. Гудима О.М. Ситнік

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич

Н.П. Лященко О.Г. Яновська

Share this post


Link to post
Share on other sites

Большая палата соглашается с выводами суда апелляционной инстанции о том, что требования о признании недействительными торгов, в которых предметом продажи является не имущество должника, а лишь право требования к нему, не рассматриваются в рамках дела о банкротстве, поскольку должник в таком случае не является участником обжалуемых торгов, а следовательно, не является стороной оспариваемой сделки - договора купли-продажи, заключенного по результатам таких торгов. Сторонами договора купли-продажи, оформленного по результатам проведенных электронных торгов, есть продавцы - государственная исполнительная служба, организатор электронных торгов и покупатель - победитель этих торгов.

Таким образом, требования о признании недействительными электронных торгов и договора купли-продажи, предметом которых является не имущество должника, а право требования к нему, не подлежат рассмотрению в рамках дела о банкротстве последнего. Также не подлежат рассмотрению в рамках дела о банкротстве требования о признании недействительными договоров об уступке прав требования, заключенными во исполнение договора купли-продажи.

В то же время, заявленные в этом деле требования должника, который фактически оспаривает переход права собственности на его имущество к другому лицу - победителю электронных торгов, следует рассматривать как связанные с имуществом должника, а спор - с переходом права собственности на его имущество и в рамках дела о банкротство последнего.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      29 травня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 760/14437/18
      Провадження N 14-224 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д.А.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      ознайомилася з матеріалами справи за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Майдан-Плаза" (далі також - скаржник) на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Боголей Ірини Юріївни (далі також - державний виконавець), заінтересована особа - Національне антикорупційне бюро України,
      за касаційною скаргою скаржника на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2018 року, постановлену суддею Букіною О.М., та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Андрієнко А.М., Соколової В.В. і Поліщук Н.В.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст вимог скарги
      1. У червні 2018 року скаржник звернувся до суду зі скаргою, в якій з урахуванням уточнень просив:
      1.1. Визнати дії державного виконавця щодо винесення постанови про арешт майна боржника від 23 квітня 2018 року у виконавчому провадженні N 56255979 неправомірними.
      1.2. Зобов'язати державного виконавця скасувати постанову про арешт майна боржника від 23 квітня 2018 року у виконавчому провадженні N 56255979.
      1.3. Зобов'язати державного виконавця зняти арешт з майна скаржника, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника від 23 квітня 2018 року у виконавчому провадженні N 56255979.
      2. Мотивував скаргу такими обставинами:
      2.1. 23 квітня 2018 року державний виконавець на виконання ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року у справі N 760/10190/18 виніс постанову про арешт майна скаржника, а саме нежитлових приміщень N 1-34 (групи приміщень N 52) (літ. А) загальною площею 535,00 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 27Б, шляхом заборони скаржнику розпоряджатися ними.
      2.2. Вказана постанова є незаконною, оскільки державний виконавець не направляв її скаржнику, а в матеріалах виконавчого провадження немає повного тексту ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року у справі N 760/10190/18 з оригіналом підпису судді та відтиском печатки суду.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 29 червня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження за скаргою, вважаючи, що її не можна розглядати за правилами цивільного судочинства.
      4. Мотивував ухвалу постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року N 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах".
      5. Суд звернув увагу на те, що скаржник оскаржив постанову про арешт майна боржника від 23 квітня 2018 року, винесену державним виконавцем на підставі постановленої у кримінальному провадженні N 42015110000000121 від 19 березня 2015 року ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року, та роз'яснив скаржникові його право на звернення до суду за правилами адміністративного судочинства, а також зазначив, що скаржник не позбавлений права звернутися до суду "у порядку, передбаченому законом, для скасування арешту чи звільнення майна з-під арешту".
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      6. 13 грудня 2018 року Київський апеляційний суд ухвалив постанову, якою залишив без змін ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2018 року.
      7. Мотивував постанову тим, що арешт на спірне майно був накладений слідчим суддею Солом'янського районного суду м. Києва в межах кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) України. Оскільки скаржник оспорює не право на арештоване майно, а дії державного виконавця, вчинені на виконання ухвали слідчого судді, постановленої у кримінальній справі, скаргу не можна розглядати за правилами цивільного судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      8. 8 січня 2019 року скаржник звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      9. 3 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      10. Мотивував ухвалу тим, що скаржник оскаржує ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      11. Скаржник мотивує касаційну скаргу так:
      11.1. Суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження за скаргою необґрунтовано, застосувавши постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року N 6, якою роз'яснено застосування приписів Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року (далі - Закон N 606-XIV), який втратив чинність. А до спірних правовідносин мав застосуватися Закон України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року (далі - Закон N 1404-VIII).
      11.2. Оскільки скаржник є учасником виконавчого провадження, а виконавчий лист видав Солом'янський районний суд м. Києва, саме цей суд має розглядати скаргу на дії та постанову державного виконавця.
      11.3. Апеляційний суд помилково застосував критерії, які не передбачені чинним законодавством, як підставу для відмови у задоволенні апеляційної скарги.
      11.4. Висновок апеляційного суду про те, що скаржник оскаржує дії державного виконавця, а не право на майно, є необґрунтованим з огляду на зміст частини четвертої статті 82 Закону N 606-XIV.
      (2) Позиції інших учасників справи
      12. Інші учасники справи позиції щодо касаційної скарги не висловили.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      13. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що скаржник, який є стороною виконавчого провадження, оскаржує дії державного виконавця та його постанову про арешт майна скаржника від 23 квітня 2018 року, винесену у межах виконавчого провадження N 56255979 на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року, постановленої у кримінальному провадженні N 42015110000000121 від 19 березня 2015 року.
      14. Відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону N 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      15. Згідно зі статтею 447 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їхні права чи свободи.Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (частина перша статті 448 ЦПК України).
      16. Отже, право на звернення за правилами цивільного судочинства зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця пов'язане з наявністю судового рішення, ухваленого згідно з ЦПК України, та його примусовим виконанням відповідним органом.
      17. Оскільки скаржник оскаржує дії державного виконавця та його постанову, винесену на підставі судового рішення у кримінальному провадженні, а не в цивільній справі, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги щодо необхідності розгляду справи судом, який видав виконавчий документ, за правилами цивільного судочинства.
      18. Згідно з частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      19. Тобто, якщо закон встановив інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
      20. Відповідно до частини третьої статті 535 КПК України, у разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження.
      21. Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення, ухваленого у кримінальному провадженні, КПК України не встановлює.
      22. Наведені приписи чинного законодавства дають підстави для висновку, що оскарження учасником виконавчого провадження (боржником) дій державного виконавця з примусового виконання ухвали слідчого судді, постановленої у кримінальному провадженні, та постанови державного виконавця про арешт майна боржника, винесеної на виконання цієї ухвали, має відбуватися за правилами адміністративного судочинства, оскільки ні КПК України, ні ЦПК України не встановлюють іншого порядку судового оскарження цих дій і постанови (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 12 грудня 2018 року у справі N 757/61236/16-ц).
      23. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суд першої інстанції обґрунтував ухвалу про відмову у відкритті провадженняпостановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року N 6, що роз'яснює, зокрема, порядок застосування приписів статті 82 Закону N 606-XIV. Приписи частини четвертої цієї ж статті застосував апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції. Проте суди не врахували, що на час виникнення спірних правовідносин Закон N 606-ХІVвтратив чинність (діяв Закон N 1404-VIII).
      24. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що суди першої й апеляційної інстанцій, ухваливши по суті правильні рішення, неправильно застосували норми права.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      25. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
      26. Підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (стаття 412 ЦПК України).
      27. З огляду на надану оцінку висновків судів першої й апеляційної інстанцій Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди застосували Закон N 606-XIV, який не міг бути застосований до спірних правовідносин. А тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, а саме: змінити ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року у мотивувальних частинах, виклавши останні у редакції цієї постанови; в іншій частині судові рішення залишити без змін.
      (2.2) Щодо судового збору
      28. Враховуючи правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій щодо юрисдикції, судовий збір, який скаржник сплатив у судах апеляційної та касаційної інстанцій, слід покласти на скаржника.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      29. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частини перша та друга статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" N 1404-VIII).
      30. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України). Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (частина перша статті 448 ЦПК України).
      31. Право на звернення за правилами цивільного судочинства зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця пов'язане з наявністю судового рішення, ухваленого згідно з ЦПК України, та його примусовим виконанням відповідним органом.
      32. У разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження (частина третя статті 535 КПК України).
      33. Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб (частина перша статті 287 КАС України).
      34. Оскарження учасником виконавчого провадження (боржником) дій державного виконавця з примусового виконання ухвали слідчого судді, постановленої у кримінальному провадженні, та постанови державного виконавця про арешт майна боржника, винесеної на виконання цієї ухвали, має відбуватися за правилами адміністративного судочинства, оскільки ні КПК України, ні ЦПК України не встановлюють іншого порядку судового оскарження цих дій і постанови.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Майдан-Плаза" задовольнити частково.
      2. Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови; в іншій частині ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 29 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Ю.Л. Власов В.В. Пророк М.І. Гриців Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 814/4112/15
      Провадження N 11-253апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (далі - уповноважена особа, Фонд, ПАТ "Банк "Київська Русь", Банк відповідно) Волкова Олександра Юрійовича на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року (суддя Фульга А.П.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року (судді Лук'янчук О. В., Градовський Ю.М., Кравченко К.В.) у справі N 814/4112/15 за позовом ОСОБА_2 до Фонду та уповноваженої особи, третя особа - ПАТ "Банк "Київська Русь", про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та
      ВСТАНОВИЛА:
      У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Фонду та уповноваженої особи, у якому просив:
      - визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи щодо невключення позивача до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;
      - зобов'язати уповноважену особу включити ОСОБА_2 до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;
      - зобов'язати Фонд включити позивача до загального реєстру вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
      На обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначив, що уклав з ПАТ "Банк "Київська Русь" договір банківського рахунку від 19 березня 2015 року N 26324-82 в національній валюті, відповідно до умов якого Банк відкрив позивачу поточний рахунок N НОМЕР_1 та зобов'язався здійснювати його розрахунково-касове обслуговування. У день відкриття на рахунок позивача було перераховано 192 тис. 300 грн. що підтверджується випискою з банківського рахунку від 19 березня 2015 року. На підставі постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року N 190 "Про віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 19 березня 2015 року N 61 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь", згідно з яким з 20 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу. 05 серпня 2015 року позивач звернувся до уповноваженої особи із заявою, у якій просив здійснити виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом, але відповідач необхідних заходів реагування не вжив. На думку ОСОБА_2, бездіяльність уповноваженої особи є протиправною.
      Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 15 лютого 2016 року позов задовольнив повністю.
      Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 01 червня 2016 року апеляційну скаргу уповноваженої особи задовольнив частково: скасував постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року в частині позовних вимог щодо зобов'язання Фонду включити позивача до загального реєстру вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а в задоволенні позову в цій частині відмовив; у решті постанову суду першої інстанції залишив без змін.
      Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, уповноважена особа в касаційній скарзі зазначила, що суди неповно з'ясували обставини справи та порушили норми матеріального й процесуального права. На думку скаржника, укладаючи договір банківського рахунку від 19 березня 2015 року N 25926-41, представники Банку, які діяли на підставі довіреностей, не мали права укладати будь-які договори та представляти інтереси Банку в силу імперативних норм статті 36 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI). Суди не взяли до уваги, що уповноваженою особою виявлено нікчемний правочин, вчинений Банком 19 березня 2015 року щодо виконання платіжного доручення від 19 березня 2015 року N 17 з перерахування грошових коштів у розмірі 192 тис. 300 грн з поточного рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскадмонтажстрой" (далі - ТОВ "Каскадмонтажстрой") N НОМЕР_2 на рахунок ОСОБА_2 N НОМЕР_1 з призначенням платежу - надання зворотної фінансової допомоги за договором від 17 березня 2015 року N 715-ЗДФ. Крім того, на думку скаржника, цей спір не підпадає під визначення публічно-правового спору відповідно до вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_2
      Рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання Фонду включити його до загального реєстру вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, позивачем не оскаржено.
      Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 11 серпня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
      Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У лютому 2018 року вказану касаційну скаргу було передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13 березня 2019 року справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 березня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини", заява N 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії", заява N 64336/01).
      Відзиву на касаційну скаргу позивач не подав.
      У письмових поясненнях на касаційну скаргу Фонд підтримав її доводи та просив задовольнити з викладених у ній підстав.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
      Суди попередніх інстанцій установили, що 19 березня 2015 року ПАТ "Банк "Київська Русь" і ОСОБА_2 уклали договір банківського рахунку N 26324-82 в національній валюті, відповідно до умов якого Банк відкрив позивачу поточний рахунок N НОМЕР_1 та зобов'язався здійснювати його розрахунково-касове обслуговування.
      У день відкриття на рахунок позивача було перераховано 192 тис. 300 грн. що підтверджується випискою з банківського рахунку від 19 березня 2015 року.
      Постановою Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року N 190 ПАТ "Банк "Київська Русь" віднесено до категорії неплатоспроможних.
      Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 19 березня 2015 року N 61 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь", згідно з яким з 20 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу на здійснення тимчасової адміністрації у Банку Волкова О.Ю.
      З метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного ПАТ "Банк "Київська Русь" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 15 червня 2015 року N 116 про продовження строку здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь" та відповідних повноважень уповноваженої особи до 19 липня 2015 року.
      05 серпня 2015 року позивач звернувся до уповноваженої особи із заявою, в якій просив здійснити виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом, але відповідач необхідних заходів реагування не вжив.
      Не погодившись із бездіяльністю уповноваженої особи, позивач звернувся до суду з цим позовом.
      Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції керувався тим, що: відсутні будь-які підстави, визначені в частині третій статті 38 Закону N 4452-VI, для визнання нікчемним укладеного між позивачем і Банком правочину; станом на день укладання договору банківського рахунку та зарахування коштів на рахунок позивача посадові особи банку зберігали свої повноваження.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про зобов'язання Фонду включити позивача до загального реєстру вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", суд апеляційної інстанції виходив з того, що ця вимога є передчасною з урахуванням того, що чинним законодавством України визначена відповідна процедура виплати таких грошових коштів, а позивач не був включений уповноваженою особою до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
      Залишаючи без змін постанову суду першої інстанції в іншій частині заявлених позовних вимог, суд апеляційної інстанції керувався тим, що відповідач не довів наявності правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а тому висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи щодо невключення позивача до вказаного переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь" та зобов'язання її включити ОСОБА_2 до цього переліку є правильними.
      При цьому суди попередніх інстанцій виходили з того, що цей спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими ці висновки судів попередніх інстанції з огляду на таке.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду з позовом доФонду та уповноваженої особи про: визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи щодо невключення позивача до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; зобов'язання уповноваженої особи включити ОСОБА_2 до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; зобов'язання Фонду включити позивача до загального реєстру вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
      Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом N 4452-VI (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
      Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
      На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
      За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
      Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстру відшкодувань вкладникам, які мають право на таке відшкодування, складаються без участі банку-боржника.
      Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.
      Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.
      Так, за змістом частин першої та другої статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн.
      Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Нормами статті 27 Закону N 4452-VI установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема:
      - уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;
      - уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;
      - уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;
      - протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;
      - уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
      Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх представникам та спадкоємцям у національній валюті України в готівковій або безготівковій формі не пізніше семи днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Отже, отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду відбувається без участі банку-боржника.
      Саме тому на банки не поширюється дія Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII), що встановлено частиною восьмою статті 36 Закону N 4452-VI.
      Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування коштів вкладникам.
      Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, гарантованого державою, є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.
      З огляду на викладені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень Фонду та уповноваженої особи Фонду щодо виконання покладених на них владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.
      При цьому Велика Палата Верховного Суду вважає, що Фонд як юридична особа публічного права виконує спеціальну функцію у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, та затвердження реєстру відшкодувань вкладникам за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 (провадження N 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16 (провадження N 11-409апп18) та від 30 січня 2019 року у справі N 820/4270/16 (провадження N 11-1351апп18).
      Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору стосовно правомірності дій уповноваженої особи щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Як зазначалося вище, вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (частина друга статті 26 Закону N 4452-VI).
      Згідно із частинами першою та другою статті 27 Закону N 4452-VІуповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
      Пунктами 3-5 розділу III Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року N 14 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Положення), передбачено, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.
      Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.
      Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку.
      Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку.
      Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.
      Протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників (пункт 6 розділу III Положення).
      Отже, процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, передбачає такі послідовні етапи: складення уповноваженою особою Фонду Переліку та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; передача уповноваженою особою Фонду сформованого Переліку до Фонду; складення Фондом на підставі отриманого Переліку загального реєстру; затвердження виконавчою дирекцією Фонду загального реєстру.
      При цьому уповноважена особа наділена повноваженнями на формування Переліку з урахуванням положень частини другої статті 26 Закону N 4452-VI, тобто в межах гарантованої суми відшкодування.
      Згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 Закону N 4452-VІвкладником є фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
      Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону N 4452-VІвклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
      Підставою для поширення на особу гарантій щодо відшкодування вкладу за рахунок Фонду, передбачених Законом N 4452-VI, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника в особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено договір банківського вкладу (депозиту) чи банківського рахунку або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу з походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.
      Таким чином, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду на підставі статті 26 Закону N 4452-VI підпадають особи, які є вкладниками в розумінні приписів статті 2 цього Закону, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження в ньому тимчасової адміністрації.
      Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі N 802/351/16-а.
      Відповідно до частини другої статті 37, частин другої та четвертої статті 38 Закону N 4452-VI Фонд або його уповноважена особа протягом дії тимчасової адміністрації зобов'язані забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону, та повідомити сторони за договорами про нікчемність цих договорів і вчинити дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
      Станом на дату укладення між ПАТ "Банк "Київська Русь" і ОСОБА_2 договору банківського рахунку частина третя статті 38 Закону N 4452-VI визначала, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
      1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без установлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
      2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним узяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
      3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
      4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
      5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
      6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
      7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
      8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
      На підставі наведених вище положень статей 37 та 38 Закону N 4452-VI уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком установити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом спричиняють застосування певних наслідків, зокрема щодо невключення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми відшкодування за вкладом за рахунок Фонду.
      Як установили суди попередніх інстанцій, за результатами перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) ПАТ "Банк "Київська Русь" протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 Закону N 4452-VI, уповноважена особа повідомила ОСОБА_2 та ТОВ "Каскадмонтажстрой" про нікчемність правочину з перерахування грошових коштів у загальній сумі 192 тис. 300 грн з поточного рахунку ТОВ "Каскадмонтажстрой" N НОМЕР_2 у ПАТ "Банк "Київська Русь" на особовий рахунок N НОМЕР_1 у цьому ж банку, відкритий на ім'я ОСОБА_2, з підстав, передбачених пунктами 2 та 7 частини третьої статті 38 вказаного Закону.
      Проте зі змісту цієї норми вбачається, що пункти 2 та 7 частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI не можуть застосовуватися до договору, укладеного між ПАТ "Банк "Київська Русь" і ОСОБА_2, оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, умови цього договору не передбачають обов'язку банку перерахувати кошти або передати майно позивачу, а також банк не взяв на себе зобов'язань, внаслідок яких він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим. Відповідач, зі свого боку, не довів належними та допустимими доказами те, що у момент укладення договору банківського рахунку та здійснення трансакції ПАТ "Банк "Київська Русь" щодо зарахування суми коштів на особовий рахунок позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку, та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.
      Відповідно до статті 1062 Цивільного кодексу України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.
      Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншою особою.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи щодо невключення позивача до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та зобов'язання уповноваженої особи включити ОСОБА_2 до цього переліку.
      За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Оскільки суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень в оскаржуваній частині чи вчиненні процесуальних дій, Велика Палата Верховного Суду залишає касаційну скаргу уповноваженої особи без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" залишити без задоволення.
      2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Золотніков
      Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв
      Т.О. Анцупова Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Ю.Л. Власов В.В. Пророк
      М.І. Гриців Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      Ж.М. Єленіна О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко О Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 201/2779/17
      Провадження N 14-205цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О, Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Яновської О.Г.
      розглянула у порядку письмового провадження справу за скаргою ОСОБА_4 на бездіяльність начальника Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року, постановлену у складі суддів Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю., Каратаєвої Л.О.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1. У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність начальника Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області.
      2. Скарга мотивована тим, що у грудні 2010 року ОСОБА_4 дізнався про те, що Жовтневим відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області у 2003 році на підставі виконавчого листа, виданого 29 липня 2002 року Апеляційним судом Дніпропетровської області на виконання вироку у кримінальній справі N 1-4 про конфіскацію належного йому майна на користь держави, було накладено арешт на його майно. Звернувшись до виконавчої служби щодо винесення постанови про зняття арешту з майна, заявник отримав відповідь, в якій йому повідомили про те, що вирішити це питання неможливо, оскільки вказане виконавче провадження було закрито у 2004 році і на час звернення знищено у зв'язку із закінченням трирічного строку зберігання архівних справ, а тому для вирішення цього питання йому слід звернутися до суду.
      3. Враховуючи зазначене, а також неодноразове звернення до судів за захистом своїх прав протягом 2013-2016 років, ОСОБА_4 просив поновити строк на звернення до суду зі скаргою та зобов'язати орган державної виконавчої служби прийняти постанову про скасування арешту з належного йому майна.
      Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
      4. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2017 року у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_4 відмовлено з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 122 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки скарга не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
      5. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що предметом цієї скарги є бездіяльність державного виконавця, пов'язана з виконанням вироку у кримінальній справі. Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України) не встановлено іншого порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, а тому відповідно до ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) скаргу слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
      6. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2017 року залишено без змін.
      7. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що скарга відповідно до ст. 181 КАС України підлягає розглядуза правилами адміністративного судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      8. У липні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу апеляційного суду з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права та постановити нову ухвалу - про прийняття до розгляду його скарги.
      9. Касаційна скарга мотивована тим, що скарга не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки її віднесено до компетенції судів загальної юрисдикції.
      Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
      10. 13 липня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року.
      11. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладений у новій редакції.
      12. Відповідно до п. 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону N 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      13. 18 травня 2018 року Верховний Суд отримав справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року.
      14. 13 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      15. Згідно з ч. 6 ст. 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      16. Враховуючи те, що заявник оскаржує ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      17. 22 квітня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Позиція Верховного Суду
      18. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      19. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      20. Статтею 383 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду зі скаргою) передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      21. Згідно з ч. 2 ст. 384 цього Кодексу скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
      22. ОСОБА_4 як сторона виконавчого провадження (боржник) оскаржує законність дій державного виконавця, пов'язаних з виконанням вироку у кримінальній справі та у зв'язку з порушенням порядку його виконання.
      23. Згідно з ч. 1, 2 ст. 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      24. Положеннями ст. 539 КПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду із скаргою) визначено порядок вирішення судом питань, які виникають під час виконання вироку. Проте зазначеною нормою закону не встановлено порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні вироку суду у кримінальній справі. Відсутнє і посилання на можливість такого оскарження за правилами ЦПК України.
      25. Разом з тим ч. 1 ст. 181 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду зі скаргою)передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      26. Ця норма узгоджується з правилами, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України (у зазначеній редакції), у якій вказується, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли встановлено інший порядок судового провадження.
      27. З наведених вище норм процесуального права слід дійти висновку про те, що оскарження дій або бездіяльності державного виконавця з виконання постанови про накладення арешту на виконання вироку суду про конфіскацію майна, для яких процесуальними кодексами та Законом N 1404-VIII не передбачено спеціального порядку оскарження таких дій або бездіяльності, проводиться у порядку адміністративного судочинства.
      28. Разом із цим у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (від 21 лютого 1975 року, заява N 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Станєв проти Болгарії" від 17 січня 2012 року, заява N 36760/06, § 230).
      29. Згідно зі ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      30. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 09 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України", заяви N 7714/06 та N 23654/08), зокрема п. 1 ст. 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції.
      31. У рішенні від 01 грудня 2011 рокуу справі "Андрієвська проти України" ЄСПЛ визнав порушення п. 1 ст. 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13,14, 23, 25, 26). У рішенні від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" (заява N 52013/08)ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого ст. 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122?125). У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" (заява N 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18?24).
      32. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, з 2013 року до 2016 року ОСОБА_4 неодноразово звертався до судів різної юрисдикції за захистом своїх прав, зокрема і до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, який ухвалою від 21 травня 2014 року, що набрала законної сили, відмовив у відкритті провадження у справі у зв'язку з тим, що цей спір не підсудний цьому суду.
      33. Відтак постановлення Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська ухвали від 22 лютого 2017 року про відмову у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_4 через те, що вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права заявника на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
      34. Непослідовність національного суду створила перешкоди ОСОБА_4 у реалізації права на судовий захист.
      35. Згідно з ч. 4 ст. 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      36. Скасування ухвали суду апеляційної інстанції, про перегляд якої просить у касаційній скарзі ОСОБА_4, не реалізує його право на судовий захист, оскільки суд першої інстанції його скаргу не розглянув, що позбавляє апеляційний суд можливості вирішити скаргу по суті заявлених вимог.
      37. Відповідно до ч. 6 ст. 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      38. З урахуванням викладеного ухвали судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі за скаргою ОСОБА_4 на бездіяльність начальника Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області в порядку цивільного судочинства.
      Щодо судових витрат
      39. Розгляд справи не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 402-404, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
      Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2017 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі за скаргою ОСОБА_4 на бездіяльність начальника Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області в порядку цивільного судочинства.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко
      Т.О Анцупова В.С Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко
      М.І. Гриців В.В Пророк
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік
      О.С. Золотніков О.Г. Яновська