ANTIRAID

Постановление БП-ВС об отсутствии оснований для рассмотрения в деле о банкротстве споров касательно продажи права требования к банкроту и обязательном рассмотрении в таком деле споров об обращении взыскания на имущество должника

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2019 року

м. Київ

Справа N 918/420/16

Провадження N 12-130гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідачаКібенкоО.Р.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Черненка О.В.

та представників учасників справи:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольчуга MC" - Мельничука Р.М.

Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" - Чорноіваненка Д.О.

Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" - Пати С.П.

Товариства з обмеженою відповідальністю "Електронні торги України" - Слюсаря В.В.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольчуга MC"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2017 року, ухвалену колегією суддів у складі Огородніка К.М., Дужича С.П., Саврія В.А.,

у справі Господарського суду Рівненської області

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольчуга MC"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія"

про визнання банкрутом

Історія справи

Короткий зміст та підстави вимог заявника

1. 31 травня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" (далі - ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія") звернулось до Господарського суду Рівненської області із заявою про:

- визнання недійсними електронних торгів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) від 11 травня 2017 року з продажу права вимоги Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" (далі - ПАТ "Укргазпромбанк") до ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" за кредитним договором N 7-КЛ/11-Л від 12 липня 2011 року (далі - електронні торги);

- визнання недійсним протоколу електронних торгів N UA-ЕА-2017-04-25-000037-с від 11 травня 2017 року;

- визнання недійсним договору N 36 від 06 липня 2017 року про відступлення права вимоги, укладеного між ПАТ "Укргазпромбанк" та ОСОБА_1;

- визнання недійсним договору від 06 липня 2017 року про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 12 липня 2011 року;

- скасування внесених приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. змін до записів про обтяження нерухомого майна N 4310687, 4311046, 4311558, 4312176, 4312398, 4313016, 4337839, 8515470 від 12 липня 2011 року в Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) щодо заміни обтяжувача з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 (далі - зміни до записів у Реєстрі щодо заміни обтяжувача);

- скасування внесених приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. змін до записів про іпотеку N 4310663, 4311109, 4311531, 4312228, 4312377, 4313064, 4337901, 8515502 від 12 липня 2011 рокуу Реєстрі щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 (далі - зміни до записів у Реєстрі щодо заміни іпотекодержателя);

- скасування внесених приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В.І. записів у Реєстрі про проведену державну реєстрацію права власності N 21883160, 21887324, 21887160, 21886720, 21886031, 21885218, 21886358 від 09 серпня 2017 року, за результатами внесення яких право власності на всі земельні ділянки, що входили до цілісного майнового комплексу ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія", зареєстровано за іпотекодержателем ОСОБА_1, а також скасування записів N 22009310, 22009221, 22009130, 22008961, 22008775, 22008645, 22008438, 22008274, 22007714, 22007457, 22006438, 22005801, 22005088, 21996251, 21995738, 21995132, 21994497, 21991991 від 15 серпня 2017 року, за результатами внесення яких право власності на всі будівлі, що входили до цілісного майнового комплексу ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія", зареєстровано за тією ж особою (далі - записи у Реєстрі про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно боржника);

- зобов'язання осіб, уповноважених на проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно, провести за ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" реєстрацію права власності на цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

2. 12 липня 2011 року між ПАТ "Укргазпромбанк" і ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" укладено договір банківського кредиту N 7-КЛ/11-Л (далі -договір кредиту), на забезпечення виконання зобов'язань за яким укладено:

- договір іпотеки від 12 липня 2011 року, предметом якого є цілісний майновий комплекс - дільниця з виробництва базальтових теплоізоляційних матеріалів, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - договір іпотеки);

- договір застави (обладнання, рухомого майна) від 07 лютого 2014 року (далі - договір застави рухомого майна).

3. 20 січня 2015 року рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків у справі N 1994/14 присуджено до стягнення з ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" на користь ПАТ "Укргазпромбанк" 12 132 634,56 грн та 16 381,25 грн витрат, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом.

4. 14 вересня 2015 року рішенням виконавчої дирекції Фонду N 168 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Укргазпромбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку" розпочато процедуру ліквідації цього банку, а постановою Національного банку України N 602 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Укргазпромбанк" відкликано банківську ліцензію та ліквідовано цю банківську установу. Рішенням Фонду N 3217 від 27 липня 2017 року строк здійснення процедури ліквідації продовжено на один рік до 14 вересня 2018 року.

5. 21 червня 2016 року Господарський суд Рівненської області за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольчуга MC" (далі - ТОВ "Кольчуга MC", ініціюючий кредитор) постановив ухвалу, якою:

- порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія";

- визнано вимоги ініціюючого кредитора до боржника в сумі 1 338 862,06 грн основного боргу та 13 780,00 грн судового збору;

- введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника;

- введено процедуру розпорядження майном і призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Аверкина В.В.

6. 22 червня 2016 року на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оприлюднено оголошення N 032787 про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія", у якому зазначено граничний строк длязаявлення грошових вимог кредиторів до боржника. У межах цього строку до суду надійшли заяви з грошовими вимогами до боржника, а саме від:

- ОСОБА_2 на загальну суму 1 756 006,16 грн;

- ТОВ "Кольчуга MC" на загальну суму 780 044,00 грн.

- ПАТ "Укргазпромбанк" на загальну суму 13 904 477,30 грн.

- Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області на загальну суму 181 620,41 грн.

- ПАТ КБ "Приватбанк" на загальну суму 66 470,97 грн.

7. 11 травня 2017 року в межах процедури ліквідації ПАТ "Укргазпромбанк" проведено електронні торги, за результатами яких переможцем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська технологічна компанія-1385" (далі - ТОВ "УТК-1385). Проте оскільки переможець не виконав вимог, передбачених Регламентом роботи електронної торгової системи щодо організації та проведення відкритих торгів (аукціонів) з продажу активів (майна) банків, які виводяться з ринку, та банків, що ліквідуються, ТОВ "УТК-1385" дискваліфіковано, що призвело до втрати ним статусу переможця. Переможцем торгів визначено ОСОБА_1, який запропонував наступну по величині цінову пропозицію.

8. 06 липня 2017 року між ПАТ "Укргазпромбанк" та ОСОБА_1 укладено договори відступлення права вимоги банку до боржника за договорами кредиту, іпотеки та застави майна.

9. 09 та 15 серпня 2017 року приватний нотаріус Кострикін В.І. вніс записи до Реєстру, згідно з якими право власності на всі земельні ділянки та будівлі, що входять до спірного цілісного майнового комплексу боржника у цій справі, зареєстровано за ОСОБА_1. (у зв'язку з набуттям ним прав вимоги до боржника за результатами електронних торгів і відповідно прав іпотекодержателя та реалізацією цих прав шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку).

10. У подальшому ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" звернулося до суду першої інстанції із заявою про визнання недійсними електронних торгів та відповідно укладених за їх наслідками договорів відступлення права вимоги ПАТ "Укргазпромбанк" до боржника на користь переможця торгів ОСОБА_1 Заявник також просив скасувати відповідні записи (зміни до записів) у Реєстрі щодо заміни обтяжувача й іпотекодержателя і скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_1 на цей цілісний майновий комплекс боржника.

11.Ухвалами суду першої інстанції від 05 та 27 вересня 2017 року залучено до розгляду справи як учасників ОСОБА_1.та ТОВ "Електронні торги України".

12.Станом на день прийняття оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 18 жовтня 2017 року ПАТ "Укргазпромбанк" виступило забезпеченим кредитором у цій справі на підставі договорів кредиту, іпотеки та застави.

13.Оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції задоволено заяву ОСОБА_1 про визнання його кредитором у цій справі замість ПАТ "Укргазпромбанк". Однак Касаційній господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2018 року відмовив у відкритті касаційного провадження щодо оскарження постанови в цій частині, про що зазначено нижче.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

14.18 жовтня 2017 року Господарський суд Рівненської області постановив ухвалу, якою:

- задовольнив заяву арбітражного керуючого Сокотуна В.А. про його участь у справі про банкрутство; призначено його розпорядником майна боржника, відхилено заяви арбітражних керуючих Дуплики П.Г. й Островського В.А. про участь у справі про банкрутство та зобов'язано останнього та Аверкина В.В. у встановлені ухвалою строки передати Сокотуну В.А. документацію боржника, печатки, заяви з кредиторськими вимогами тощо;

- задовольнив заяву ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" про визнання недійсними електронних торгів; визнано недійсними електронні торги, а також договори про відступлення права вимоги, укладені 06 липня 2017 року, за якими права вимоги ПАТ "Укргазпромбанк" до боржника перейшли до ОСОБА_1;

- зобов'язав приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Кострикіна В.І. скасувати записи у Реєстрі про проведену державну реєстрацію права власності N 21883160, 21887324, 21887160, 21886720, 21886031, 21885218, 21886358 від 09 серпня 2017 року та N 22009310, 22009221, 22009130, 22008961, 22008775, 22008645, 22008438, 22008274, 22007714, 22007457, 22006438, 22005801, 22005088, 21996251, 21995738, 21995132, 21994497, 21991991 від 15 серпня 2017 року;

- зобов?язав приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати у Реєстрі записи щодо заміни обтяжувача з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 N 4310687, 4311046, 4311558, 4312176, 4312398, 4313016, 4337839, 8515470 від 12 липня 2011 року;

- зобов?язав приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати у Реєстрі зміни до записів про іпотеку N 4310663, 4311109, 4311531, 4312228, 4312377, 4313064, 4337901, 8515502 від 12 липня 2011 року щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1;

- залишив без розгляду заяву ОСОБА_1 від 26 вересня 2017 року про заміну кредитора у цій справі з ПАТ "Укргазпромбанк" на правонаступника ОСОБА_1;

- відмовив у задоволенні клопотання Аверкина В.В. про відсторонення ОСОБА_3 від посади директора боржника - ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія"; відкладено розгляд інших вимог учасників справи.

15.Ухвалу місцевого господарського суду в частині задоволення заяви ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" мотивовано порушенням правил проведення торгів та відповідно недійсністю договорів, укладених унаслідок їх проведення. Суд першої інстанції послався на те, що заява боржника про визнання недійсними електронних торгів та похідних від цього вимог (про визнання недійсними оскаржуваних договорів та скасування записів у Реєстрі) повинна розглядатися у межах справи про банкрутство.

16.Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2017 року ухвалу суду першої інстанції змінено та частково скасовано, а саме:

- пункти 1-4 резолютивної частини ухвали викладено у такій редакції: "1. Заяву арбітражного керуючого Дуплики П.Г. про участь у справі про банкрутство задовольнити. 2. Призначити розпорядником майна боржника - ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" арбітражного керуючого Дуплику П.Г. 3. Заяви арбітражного керуючого Сокотуна В.А. та арбітражного керуючого Островського В.А. про участь у справі про банкрутство відхилити. 4. Арбітражним керуючим Аверкину В.В. та Островському В.А. передати всю наявну документацію, печатки, заяви з кредиторськими вимогами тощо боржника ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" арбітражному керуючому Дуплиці П.Г. протягом десяти днів з дня отримання даної постанови";

- пункти 5-12 резолютивної частини ухвали скасовано й прийнято у цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні заяви боржника про визнання недійсними електронних торгів та оскаржуваних договорів, а також у зобов'язанні приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Кострикіна В.І. скасувати записи у Реєстрі про проведену державну реєстрацію права власності і приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати у Реєстрі записи щодо заміни обтяжувача і зміни до записів про іпотеку щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1; задоволено заяву ОСОБА_1 про заміну кредитора, а саме замість ПАТ "Укргазпромбанк" кредитором у цій справі визнано ОСОБА_1 як правонаступника.

17.Посилаючись на приписи статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час ухвалення судового рішення, апеляційний господарський суд указав на відсутність обов'язку суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, розглядати в межах цієї справи такі вимоги ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія", як визнання недійсними електронних торгів та оскаржуваних договорів про відступлення прав вимоги. При цьому суд зазначив, що вимоги боржника про зобов'язання приватних нотаріусів (державних реєстраторів) скасувати в Реєстрі записи про проведені реєстраційні дії підлягають розгляду в порядку адміністративного, а не господарського судочинства.

Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог

18.У січні 2018 року ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" та ТОВ "Кольчуга MC" звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, у яких просили скасувати постанову апеляційного господарського суду, а ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

19.ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" послалося на порушення судом апеляційної інстанції правил підсудності та підвідомчості, передбачених статтями 12, 16 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, неправильне застосування статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", і наполягало на необхідності розгляду його вимог в межах справи про банкрутство.

20.ТОВ "Кольчуга MC" послалося на положення абзаців першого і четвертого частини п'ятої та частину шосту статті 19 цього ж Закону і також вказало на правильності розгляду заявлених ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" вимог в межах справи про банкрутство, заборону задоволення вимог кредиторів протягом дії мораторію щодо стягнень на підставі виконавчих та інших документів, які містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється у судовому або позасудовому порядку. У зв?язку з цим наполягало на тому, що вимога про скасування запису щодо державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно має розглядатися у межах справи про банкрутство і суд має надати оцінку здійсненню такого звернення стягнення на майно протягом дії мораторію.

Доводи інших учасників справи

21. У відзиві на касаційні скарги ПАТ "Укргазпромбанк" просить залишити їх без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, погоджуючись із висновками Рівненського апеляційного господарського суду про необхідність розгляду заяви ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" окремо в позовному провадженні. Зазначило, що за результатами проведення електронних торгів і підписання 06 липня 2017 року договорів відступлення права вимоги, у ПАТ "Укргазпромбанк" (як первісного кредитора) і ОСОБА_1 (як нового кредитора) не виникло до боржника (іпотекодавця) - ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" жодних майнових вимог, не змінився розмір кредиторських вимог, а лише здійснено заміну кредитора у зобов'язанні. Проведення аукціону з продажу права вимоги до ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" й укладення між ПАТ "Укргазпромбанк" і ОСОБА_1 договорів відступлення права вимоги не впливають на розмір ліквідаційної маси боржника у цій справі. ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" не брало участі у проведенні електронних торгів, не є стороною оскаржуваних договорів про відступлення права вимоги і ці правочини не можуть вважатися укладеними за участю боржника та визнані недійсними.

22. ОСОБА_1 також заперечив проти наведених у касаційних скаргах доводів, наголосивши на правильності висновків суду апеляційної інстанції щодо необхідності розгляду заявлених боржником вимог окремо в позовному провадженні. Також указав на те, що вимоги про визнання недійсними електронних торгів та оскаржуваних договорів про відступлення права вимоги заявлені ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія", яке не є стороною цих договорів, участі у торгах не брало і відсутні порушення його прав та інтересів.

Надходження касаційних скарг на розгляд Великої Палати Верховного Суду

23.Ухвалами від 08 та 29 травня 2018 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відкрила касаційне провадження лише в частині відмови в задоволенні заяви ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" про визнання недійсними електронних торгів та оскаржуваних договорів про відступлення права вимоги, зобов'язання приватних нотаріусів скасувати записи у Реєстрі про проведену державну реєстрацію права власності щодо заміни обтяжувача з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 і скасування змін до записів про іпотеку щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 При цьому відмовила у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами боржника та ініціюючого кредитора в частині зміни судом апеляційної інстанції пунктів 1 - 4 резолютивної частини ухвали суду першої інстанції, а також у частині задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання його кредитором у справі замість ПАТ "Укргазпромбанк".

24.У зв'язку з оскарженням судового рішення з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції, норм статей 12, 16 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, та статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", касаційні скарги на підставі частини шостої статті 302 ГПК України справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо розгляду заявлених вимог у межах справи про банкрутство

25.Ухвалюючи постанову про відмову в задоволенні заяви про визнання недійсними електронних торгів та оскаржуваних договорів, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спір в цих частинах підлягає вирішенню господарським судом окремо в порядку позовного провадження, а не в межах справи про банкрутство боржника (ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія"). Натомість указав, що вимоги про зобов'язання приватних нотаріусів (державних реєстраторів) скасувати в Реєстрі записи про проведені реєстраційні дії підлягають розгляду в порядку адміністративного, а не господарського судочинства.

26.Вирішуючи питання стосовно можливості розгляду заявлених вимог у межах справи про банкрутство, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

27. Згідно зі статтею 41 ГПК України в редакції, чинній на час ухвалення судових рішень попередніх інстанцій, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, установлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до частини першої статті 2 якого провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, ГПК України й іншими законодавчими актами України.

28. Пунктом 7 частини першої статті 12 та частиною дев?ятою статті 16 ГПК України у цій же редакції передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником. Справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першоїстатті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуваєсправа про банкрутство.

29. Відповідно до частини четвертої статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. При цьому частиною першою статті 20 цього ж Закону передбачено підстави, за яких можуть бути визнані недійсними правочини або майнові дії, вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство.

30.З огляду на зміст наведених норм вимоги про визнання недійсними правочинів підлягають розгляду в межах справи про банкрутство у випадках, коли їх стороною є безпосередньо боржник.

31.ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що вимоги про визнання недійсними торгів, у яких предметом продажу є не майно боржника, а лише право вимоги до нього, не розглядаються у межах справи про банкрутство, оскільки боржник у такому разі не є учасником оскаржуваних торгів, а отже, не є стороною оскаржуваного правочину - договору купівлі-продажу, укладеного за результатами таких торгів. Сторонами договору купівлі-продажу, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба, організатор електронних торгів і покупець - переможець цих торгів. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 910/856/17.

32.Право вимоги до боржника як окремий предмет продажу на електронних торгах не пов'язано безпосередньо з його майном. За результатами вирішення спору щодо оскарження таких електронних торгів майно боржника не зазнає змін, оскільки може змінитися лише особа, яка має право вимоги до боржника, тобто кредитор. Отже, результати таких торгів не впливають на зміну активів боржника та відповідно у справі про банкрутство - на зміну ліквідаційної маси.

33.Таким чином, вимоги про визнання недійсними електронних торгів та договору купівлі-продажу, предметом яких є не майно боржника, а право вимоги до нього, не підлягають розгляду у межах справи про банкрутство останнього. Також не підлягають розгляду в межах справи про банкрутство вимоги про визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги, укладених на виконання договору купівлі-продажу.

34. З цих же підстав не підлягають розгляду у межах справи про банкрутство вимоги зобов'язання приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати у Реєстрі записи щодо заміни обтяжувача і зміни до записів про іпотеку щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1

35. Отже, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги про визнання недійсними електронних торгів, укладених за наслідками їх проведення договорів та зобов'язання приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати у Реєстрі записи щодо заміни обтяжувача і зміни до записів про іпотеку щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 не стосуються наслідків реалізації майна боржника під час провадження у справі про банкрутство, тому апеляційний господарський суд правильно вказав на те, що ці вимоги мають розглядатися окремо поза межами справи про банкрутство в порядку позовного провадження. Натомість помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що вимоги про зобов'язання приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати у Реєстрі записи щодо заміни обтяжувача і зміни до записів про іпотеку щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 належить розглядати в порядку адміністративного, а не господарського судочинства.

36. Водночас, апеляційний господарський суд помилково вказав, що, крім вищевказаних вимог, поза межами справи про банкрутство та в порядку адміністративного судочинства підлягають вимоги про зобов?язання приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Кострикіна В.І. скасувати записи у Реєстрі щодо проведеної державної реєстрації права власності нового кредитора (переможця торгів) на майно боржника.

37.Так, боржник у цій справі фактично оспорює перехід права власності на його майно до іншої особи - іпотекодержателя ОСОБА_1, який відбувся в той же період, коли розглядалася справа про банкрутство, та після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Тобто внаслідок дій державного реєстратора щодо проведеної державної реєстрації права власності іпотекодержателя останній заволодів предметом іпотеки шляхом державної реєстрації за собою права власності. Задоволення цих вимог передбачає відновлення попередніх записів у Реєстрі, в тому числі записів про реєстрацію за боржником права власності на спірне майно.

38. Отже, заявлені в цій справі вимоги боржника, який фактично оспорює перехід права власності на його майно до іншої особи - переможця електронних торгів, слід розглядати як пов'язані з майном боржника, а спір - з переходом права власності на його майно та в межах справи про банкрутство останнього.

39.За умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі N 908/4057/14.

40.Згідно із частиною першою, абзацами другим і третім частини третьої, абзацом четвертим частини п?ятої статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, чинній на момент вчинення державним реєстратором оскаржуваних записів про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно боржника, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; також забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій. Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника.

41.Спори щодо майна боржника, відносно якого порушено справу про банкрутство, в тому числі звернення стягнення на таке майно, мають вирішуватися в межах справи про банкрутство.

42. Оскільки вимога щодо зобов?язання приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Кострикіна В.І. скасувати записи у Реєстрі про державну реєстрацію права власності на майно боржника за новим власником не пов'язана з іншими заявленими вимогами, так як право власності на спірне майно зареєстроване за ОСОБА_1 як за іпотекодержателем, а не як за переможцем оскаржуваних торгів та стороною оскаржуваних договорів, помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про неможливість розгляду в межах справи про банкрутство цієї вимоги боржника (ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія").

43. У постанові від 04 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16 (провадження N 11-377апп18) Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що скасування запису про державну реєстрацію права безпосередньо пов'язане із захистом заявником свого цивільного права, і цей спір має приватноправовий характер.

44.З огляду на те, що фактично оспорюється перехід права власності на майно боржника до іншої особи, Велика Палата Верховного Суду погоджується з наведеними в касаційній скарзі доводами ініціюючого кредитора про те, що вимога про зобов?язання приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Кострикіна В.І. скасувати записи у Реєстрі щодо проведеної державної реєстрації права власності на майно боржника за новим кредитором (переможцем торгів) повинна розглядатися в межах справи про банкрутство і суд має надати оцінку здійсненню такого звернення стягнення на майно протягом дії мораторію.

45. Отже, суд апеляційної інстанції не дослідив зібраних у справі доказів та відповідно не надав їм оцінки, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи, та вирішення спору в частині вказаної вимоги.

Щодо юрисдикції спору

46. Як зазначалося вище, суд апеляційної інстанції у постанові зазначив про те, що усі вимоги про зобов'язання приватних нотаріусів (державних реєстраторів) скасувати в Реєстрі записи про проведені реєстраційні дії підлягають розгляду в порядку адміністративного, а не господарського судочинства.

47. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим цей висновок, оскільки цей спір не має публічно-правового характеру і у ньому не вирішуються питання щодо законності і протиправності рішень та дій державних реєстраторів як суб'єктів владних повноважень.

48. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

49. Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки приватні нотаріуси, здійснюючи реєстраційні дії (записи) щодо державної реєстрації права власності на спірне майно за новим кредитором (переможцем торгів), не мали публічно-правових відносин з боржником.

50. У вказані вище і раніше ухваленій постанові від 04 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16, у якій предметом спору також було рішення державного реєстратора про реєстрацію речового права (права оренди) на нерухоме майно за іншою, ніж позивач, особою, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, вчинених за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства.

51. У цій справі оскарження записів про державну реєстрацію права власності на спірне майно за іпотекодержателем ОСОБА_1 безпосередньо пов'язане із захистом боржником свого цивільного права. Тобто фактично спір існує між ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" і ОСОБА_1, який має приватноправовий характер.

52. У вже загаданій вище постанові від 04 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16, ухваленій Великою Палатою Верховного Суду у спорі стосовно оскарження рішення державного реєстратора про реєстрацію речового права за іншою, ніж позивач, особою, зазначено про те, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Щодо суті касаційної скарги

53. За правилами частин першої і четвертої статті 311 цього ж Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

54. У цій справі суд апеляційної інстанції правильно вказав про відсутність обов'язку суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, розглядати в межах цієї справи такі вимоги ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія", як визнання недійсними електронних торгів, оскаржуваних договорів про відступлення прав вимоги та зобов'язання приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати у Реєстрі записи щодо заміни обтяжувача і зміни до записів про іпотеку щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 Відмова у задоволенні заяви боржника в цій частині не позбавляє його права звернутися з аналогічними вимогами з позовом до суду поза межами справ про банкрутство.

55. Натомість цей суд дійшов помилково висновку про необхідність розгляду вимог ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" зобов'язання приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати у Реєстрі записи щодо заміни обтяжувача і зміни до записів про іпотеку щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 в порядку адміністративного судочинства, оскільки такі вимоги мають приватноправовий характер.

56. Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд

57. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібраних у справі доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (пункт 1 частини третьої та частина четверта статті 310 ГПК України).

58. З огляду на помилковість висновку апеляційного господарського суду про необхідність розгляду поза межами справи про банкрутство та в порядку адміністративного судочинства вимог про зобов?язання приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Кострикіна В.І. скасувати записи у Реєстрі щодо проведеної державної реєстрації права власності нового кредитора (переможця торгів) на майно боржника, ці вимоги підлягають розгляду господарським судом в межах справи про банкрутство, оскільки фактично оспорюється перехід права власності на майно боржника до іншої особи - переможця електронних торгів.

59. Проте апеляційний господарський суд, порушивши норми процесуального права, не розглянув у межах справи про банкрутство ці вимоги, які стосуються переходу права власності на спірне майно боржника, відповідно не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, що має значення для правильного вирішення спору, оскаржувана постанова суду в цій частині підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до цього ж суду.

60. За вказаних обставин касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а постанова апеляційного господарського суду - зміні у її мотивувальній частині щодо усіх вимог, крім зобов?язання приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Кострикіна В.І. скасувати записи у Реєстрі щодо проведеної державної реєстрації права власності нового кредитора (переможця торгів) на майно боржника. У цій частині постанова цього суду підлягає частковому скасуванню і направленню справи на новий розгляд.

Щодо судових витрат

61. Оскільки постанова апеляційного суду частково підлягає зміні лише у мотивувальній частині і частково скасуванню її резолютивної частини з передачею справи на новий розгляд, розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 302, 308, 310, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольчуга MC" задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2017 року у справі N 918/420/16 скасувати в частині відмови в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" про зобов'язання приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Кострикіна В.І. скасувати записи у Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо проведеної державної реєстрації права власності.

3. Справу N 918/420/16 у цій частині направити на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.

4. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2017 року у справі N 918/420/16 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови щодо відмови в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" про визнання недійсними електронних торгів від 11 травня 2017 року з продажу права вимоги Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" за кредитним договором N 7-КЛ/11-Л від 12 липня 2011 року; визнання недійсним договору N 36 від 06 липня 2017 року про відступлення права вимоги та договору від 06 липня 2017 року про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 12 липня 2011 року; зобов'язання приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати записи у Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо заміни обтяжувача із Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1, скасувати зміни до записів про іпотеку у Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо заміни іпотекодержателя з Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Князєв В.С.

Суддя-доповідач О.Р. Кібенко

Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко

С.В. Бакуліна Л.І. Рогач

В.В. Британчук І.В. Саприкіна

Д.А. Гудима О.М. Ситнік

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич

Н.П. Лященко О.Г. Яновська

Share this post


Link to post
Share on other sites

Большая палата соглашается с выводами суда апелляционной инстанции о том, что требования о признании недействительными торгов, в которых предметом продажи является не имущество должника, а лишь право требования к нему, не рассматриваются в рамках дела о банкротстве, поскольку должник в таком случае не является участником обжалуемых торгов, а следовательно, не является стороной оспариваемой сделки - договора купли-продажи, заключенного по результатам таких торгов. Сторонами договора купли-продажи, оформленного по результатам проведенных электронных торгов, есть продавцы - государственная исполнительная служба, организатор электронных торгов и покупатель - победитель этих торгов.

Таким образом, требования о признании недействительными электронных торгов и договора купли-продажи, предметом которых является не имущество должника, а право требования к нему, не подлежат рассмотрению в рамках дела о банкротстве последнего. Также не подлежат рассмотрению в рамках дела о банкротстве требования о признании недействительными договоров об уступке прав требования, заключенными во исполнение договора купли-продажи.

В то же время, заявленные в этом деле требования должника, который фактически оспаривает переход права собственности на его имущество к другому лицу - победителю электронных торгов, следует рассматривать как связанные с имуществом должника, а спор - с переходом права собственности на его имущество и в рамках дела о банкротство последнего.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Create an account or sign in to comment

You need to be a member in order to leave a comment

Create an account

Sign up for a new account in our community. It's easy!

Register a new account

Sign in

Already have an account? Sign in here.

Sign In Now

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      31 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 465/646/11
      Провадження N 14-222цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року (у складі суддів Савуляка Р.В., Крайника Н.П., Мельничука О.Я.) та касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2011 року (у складі судді Мікули О.І.) та рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року (у складі суддів Савуляка Р.В., Крайника Н.П., Мельничука О.Я.) у цивільній справі за позовом Кредитної спілки "Християнська злагода", ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення коштів,
      ВСТАНОВИЛА:
      У липні 2010 року Кредитна спілка "Християнська злагода" (далі - КС "Християнська злагода") звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення коштів та звернення стягнення на предмет іпотеки, у якому просила стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитними договорами в сумі 1 млн 207 тис. 1 грн 84 коп., яка включає 1 млн 183 тис. 335 грн 84 коп. позики, 23 тис. 666 грн витрат на правову допомогу, та звернути стягнення на передане в іпотеку майно в межах його вартості та інше майно, що перебуває у власності відповідачів.
      У грудні 2010 року КС "Християнська злагода", а також позивачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 звернулися з новим позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 було укладено кредитні договори, а саме: договір N 112/07 від 19 березня 2007 року, договір N 173/07 від 4 травня 2007 року, договір N 173/07 від 7 травня 2010 року, договір N 222/07 від 27 червня 2007 року, договір N 228/07-03 від 9 липня 2007 року, договір N 245/07 від 18 липня 2007 року, відповідно до яких ОСОБА_5 отримала кредит на загальну суму 1 млн 183 тис. 335 грн 84 коп.
      З метою забезпечення зобов'язань за зазначеними кредитними договорами між сторонами було укладено договір іпотеки та договори поруки, згідно з якими поручителями за зобов'язаннями ОСОБА_5 виступили ОСОБА_8 та ОСОБА_9
      Водночас позивачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_3 є кредиторами КС "Християнська злагода", що підтверджується судовими рішеннями, однак кредитна спілка не має можливості виконати свої зобов'язання перед ними внаслідок невиконання зобов'язань ОСОБА_5 за кредитними договорами. КС "Християнська злагода" передала ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 частину належного їй права вимоги до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в частині сум своєї заборгованості перед ними.
      З урахуванням уточнених позовних вимог позивачі просили:
      - стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 в межах 605 тис. грн. з ОСОБА_9 в межах 30 тис. грн на користь КС "Християнська злагода" - 439 тис. 635 грн 84 коп., на користь ОСОБА_6 - 130 тис. 482 грн. на користь ОСОБА_7 - 46 тис. 388 грн. на користь ОСОБА_4 - 166 тис. 830 грн. на користь ОСОБА_3 - 400 тис. грн шляхом звернення стягнення на майно, передане ОСОБА_5 в іпотеку, а саме квартиру АДРЕСА_1;
      - стягнути солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на користь КС "Християнська злагода" витрати за надання правової допомоги в сумі 23 тис. 666 грн. судовий збір у сумі 51 грн та витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
      Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2011 року позов задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 в межах 605 тис. грн. з ОСОБА_9 в межах 30 тис. грн на користь КС "Християнська злагода" - 439 тис. 635 грн 84 коп. на користь ОСОБА_6 - 130 тис. 482 грн. на користь ОСОБА_7 - 46 тис. 388 грн. на користь ОСОБА_4 - 166 тис. 830 грн. на користь ОСОБА_3 - 400 тис. грн шляхом звернення стягнення на майно, передане в іпотеку, а саме квартиру АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_5 отримала в КС "Християнська злагода" кредит на загальну суму 1 млн 183 тис. 335 грн 84 коп., проте зобов'язання щодо повернення цих коштів не виконала. ОСОБА_9 та ОСОБА_8 як поручителі несуть солідарний обов'язок з виплати кредиту, однак лише в межах суми, за яку поручилися: ОСОБА_9 - 30 тис. грн. ОСОБА_8 - 605 тис. грн. Оскільки виконання зобов'язань за кредитом ОСОБА_5 забезпечувалося іпотекою, то вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають задоволенню. Згідно з договором про відступлення права вимоги від 7 грудня 2010 року КС "Християнська злагода" передала ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 частину належного їй права вимоги до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в частині сум заборгованості КС "Християнська злагода" перед цими особами. Оскільки при заміні кредитора до нового кредитора переходять усі права в повному обсязі - як ті, що випливають зі змісту основного зобов'язання, так і ті, що забезпечують виконання вимоги кредитора, зокрема порука й іпотека, то позовні вимоги нових кредиторів є обґрунтованими в тій частині, що й вимоги кредитної спілки до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, та в розмірі, визначеному договором про відступлення права вимоги.
      Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов КС "Християнська злагода", ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 задоволено частково:
      - стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 в межах 605 тис. грн на користь КС "Християнська злагода" 439 тис. 635 грн 84 коп. за кредитними договорами N 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року;
      - стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_9 в межах 30 тис. грн на користь КС "Християнська злагода" 439 тис. 635 грн 84 коп. за кредитним договором N 112/07 від 19 березня 2007 року;
      - стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 130 тис. 482 грн. на користь ОСОБА_7 - 46 тис. 388 грн. на користь ОСОБА_4 - 166 тис. 830 грн. на користь ОСОБА_3 - 400 тис. грн шляхом звернення стягнення на майно, передане в іпотеку, а саме квартиру АДРЕСА_1 (до квартири відноситься комора в підвалі під літ. XCIV площею 2,6 кв. м);
      - у задоволенні позовних вимог КС "Християнська злагода" до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 23 тис. 666 грн відмовлено.
      Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
      Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_5 отримала в КС "Християнська злагода" кредит на загальну суму 1 млн 183 тис. 335 грн 84 коп., проте зобов'язання щодо повернення цих коштів не виконала. ОСОБА_9 узяв на себе обов'язок відповідати за зобов'язаннями, що випливають з договору N 112/07 від 19 березня 2007 року, ОСОБА_8 виступила поручителем з виконання зобов'язань ОСОБА_5, передбачених кредитними договорами N 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року, тому відповідальність ОСОБА_9 та ОСОБА_8 не може бути солідарною. Оскільки виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_5 забезпечувалося іпотекою, то вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 168 кв. м) є обґрунтованими. Доводи ОСОБА_5 та ОСОБА_8 про те, що кредитна спілка як кредитодавець з огляду на особливості її правового статусу, визначеного законом, не мала права відступати право вимоги за кредитним договором ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, адже це не передбачено законом, суд відхилив як необґрунтовані. Недійсність укладеного договору про відступлення права вимоги прямо не встановлено законом, а відтак у силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правомірність такого договору презюмується.
      У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулася з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року, в якій просить оскаржуване рішення скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції не містить положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами поруки. Рішення суду першої інстанції фактично виконане ще в 2012 році. Оскаржуване рішення апеляційної інстанції передбачає подвійне стягнення на користь кредитної спілки заборгованості в сумі 439 тис. 635 грн 84 коп. в порушення прав та інтересів інших стягувачів. Для повернення заборгованості кредитній спілці достатньо суми стягнення солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 Вказує, що суд апеляційної інстанції ухвалюючи рішення про стягнення з ОСОБА_5 та поручителів за відповідними кредитними договорами (N 173/07 від 4 і 7 травня 2007 року та N 112/07 від 19 березня 2007 року) не врахував тієї обставини, що право вимоги за цими кредитними договорами кредитна спілка відступила іншим кредиторам. Крім того, рішенням апеляційної інстанції стягнуто з ОСОБА_5 солідарно з ОСОБА_9 за кредитним договором N 112/07 439 тис. 635 грн 84 коп., хоча остання за цим договором отримала кредитні кошти в сумі 30 тис. грн., лише в межах зазначеної суми виступив поручителем і ОСОБА_9 також посилається на неправильний висновок апеляційного суду щодо відмови у стягненні витрат на правову допомогу.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
      У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулася з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження ОСОБА_5 та ОСОБА_8, які знали про існування оскаржуваного рішення від 6 травня 2011 року, оскільки їх представники брали участь у судовому засіданні і за цей час вчинялися виконавчі дії в межах виконавчого провадження. Скасування рішення через тривалий час порушує принцип юридичної визначеності і є втручанням у право мирно володіти майном.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
      У грудні 2016 року ОСОБА_5 звернулася з касаційною скаргою на рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2011 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що кредитна спілка з огляду на її правовий статус не має права відступати право вимоги за кредитним договором. ОСОБА_5 вказує, що такий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року (N 6-667цс15) та від 15 квітня 2015 року (N 6-59цс15). Тому позивачі безпідставно набули право стягнення з неї заборгованості на підставі договору про відступлення права вимоги від 7 грудня 2010 року. Крім того, безпідставно звернуто стягнення на іпотечне майно відповідно до договору іпотеки від 8 травня 2007 року, оскільки цей договір було укладено на забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов'язань саме за кредитним договором N 175/07 від 7 травня 2007 року, а докази про надання кредитних коштів за цим договором відсутні.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
      У квітні 2017 року КС "Християнська злагода" надала заперечення на касаційні скарги, в яких просить рішення апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Заперечення мотивовано тим, що у кредитної спілки з огляду на її правовий статус немає права відступати право вимоги за кредитним договором. Також вважає неправильними висновки судів про задоволення вимог інших позивачів за рахунок іпотечного майна, оскільки прав за іпотечним договором вона не відступала.
      У листопаді 2017 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 надали заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_5, в яких просять відхилити касаційну скаргу та скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Заперечення мотивовано тим, що посилання ОСОБА_5 на висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року (N 6-667цс15) та 15 квітня 2015 року (N 6-59цс15), безпідставні, оскільки КС "Християнська злагода" відступила не право кредитодавця, а право кредитора без отримання будь-якої компенсації (доходу), зменшивши таким чином свою заборгованість перед членами кредитної спілки, за депозитні кошти яких було надано кредит ОСОБА_5 Вважають, що укладений договір про відступлення права вимоги від 7 грудня 2010 року є договором цесії, а не договором факторингу, тоді як зазначені правові позиції стосуються укладення саме договору факторингу.
      У листопаді 2017 року ОСОБА_7 надала додаткові заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_5, в яких просить відхилити касаційну скаргу та скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      20 лютого 2018 року справу отримав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.
      Відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 16 травня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки така передача необхідна для забезпечення розвитку права й формування єдиної правозастосовчої практики у спорах щодо відступлення права вимоги за кредитним договором за участю кредитних спілок. Крім того, колегія вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року (N 6-59цс15) та від 2 вересня 2015 року (N 6-667цс15).
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, та врахувавши наведені доводи в запереченнях на касаційні скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, оскільки вона просить скасувати рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року з підстави невмотивованого поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_5 та ОСОБА_8, при цьому не порушує питання про скасування відповідної ухвали про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначеним особам, а саме ухвали Апеляційного суду Львівської області від 15 липня 2016 року.
      Суди встановили, що 19 березня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 112/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 30 тис. грн строком до 19 березня 2009 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткових касових ордерів N 1136 від 19 березня 2007 року та N 1192 від 21 березня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС "Християнська злагода" 5 тис. грн та 25 тис. грн відповідно.
      На забезпечення виконання зобов'язання за цим договором між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_9 було укладено договір поруки N 112/07 від 19 березня 2007 року.
      4 травня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 173/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 100 тис. грн строком до 4 травня 2010 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткових касових ордерів N 2032 від 4 травня 2007 року та N 2064 від 5 травня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС "Християнська злагода" 70 тис. грн та 30 тис. грн відповідно.
      7 травня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 173/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 505 тис. грн строком до 7 травня 2010 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткового касового ордера N 2647 від 10 травня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС "Християнська злагода" 75 тис. грн. видаткового касового ордера N 2772 від 15 травня 2007 року - 75 тис. грн., видаткового касового ордера N 2851 від 21 травня 2007 року - 75 тис. грн. видаткового касового ордера N 2893 від 22 травня 2007 року - 75 тис. грн. видаткового касового ордера N 2914 від 23 травня 2007 року - 75 тис. грн. видаткового касового ордера N 2931 від 24 травня 2007 року - 75 тис. грн. видаткового касового ордера N 3126 від 2 червня 2007 року - 55 тис. грн.
      На забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами N 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_8 було укладено відповідні договори поруки N 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року.
      27 червня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 222/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 25 тис. грн строком до 27 червня 2008 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткового касового ордера N 3614 від 27 червня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС "Християнська злагода" 25 тис. грн.
      9 липня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 228/07-03, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 500 тис. грн строком до 9 липня 2010 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткових касових ордерів: N 4106 від 16 липня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС "Християнська злагода" 55 тис. 500 грн. N 4219 від 20 липня 2007 року - 75 тис. грн. N 4243 від 23 липня 2007 року - 75 тис. грн. N 4330 від 26 липня 2007 року - 25 тис. 743 грн. N 4101 від 6 серпня 2007 року - 75 тис. грн. N 4704 від 9 серпня 2007 року - 75 тис. грн. N 4822 від 15 серпня 2007 року - 75 тис. грн. N 4972 від 22 серпня 2007 року - 43 тис. 757 грн.
      18 липня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 245/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 23 тис. 342 грн строком до 18 липня 2009 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткового касового ордера N 4172 від 18 липня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС "Християнська злагода" 23 тис. 342 грн.
      Таким чином, ОСОБА_5 за вищезазначеними договорами отримала кредитні кошти на загальну суму 1 млн 183 тис. 335 грн 84 коп., які не повернула.
      7 травня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 175/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 1 млн 515 тис. грн. строком до 7 травня 2010 року (вимоги про стягнення заборгованості за цим договором не є предметом спору у цій справі).
      8 травня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_12, за умовами якого ОСОБА_5 передала в іпотеку належне їй майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1, що складається з чотирьох кімнат житловою площею 88,3 кв. м та кухні, загальна площа квартири 168 кв. м (до квартири відноситься комора в підвалі під літ. "XCIV" площею 2,6 кв. м).
      Пунктом 1.3 вказаного договору іпотеки передбачено, що іпотека за цим договором забезпечує повне виконання позичальником зобов'язань перед іпотекодержателем, що виникають із кредитного договору N 175/07, інших договорів, які укладені та/або будуть укладені між сторонами, за умовами яких іпотекодатель зобов'язується перед іпотекодержателем повернути отримані кредитні кошти в розмірі 1 млн 515 тис. грн., що на день укладення договору еквівалентно 300 тис. дол. США.
      7 грудня 2010 року між КС "Християнська злагода" (первісний кредитор) та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 (нові кредитори) укладено договір про відступлення права вимоги.
      Пунктом 1.1 вказаного договору передбачено, що первісний кредитор передає частину належного йому права вимоги, а нові кредитори приймають на себе право часткової вимоги, що належить первісному кредитору до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 згідно кредитних договорів N 112/07 від 19 березня 2007 року, 173/07 від 4 травня 2007 року, 175/07 від 7 травня 2007 року, 222/07 від 27 червня 2007 року, 228/07-03 від 9 липня 2007 року, 245/07 від 18 липня 2007 року, договору іпотеки від 8 травня 2007 року в частині сум заборгованості первісного кредитора перед новими кредиторами згідно договорів про залучення внесків на депозитні рахунки, на загальну суму 743 тис. 701 грн 18 коп.
      Пунктом 2.3 зазначеного договору встановлено, що нові кредитори мають право вимагати від боржників (ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9.) виконання зобов'язань даного договору на користь: ОСОБА_6 - 130 тис. 482 грн 02 коп., ОСОБА_7 - 46 тис. 388 грн 44 коп., ОСОБА_4 - 166 тис. 830 грн 72 коп., ОСОБА_3 - 400 тис. грн., на загальну суму 743 тис. 701 грн 18 коп.
      Задовольняючи частково позовні вимоги у справі яка розглядається, суди виходили з того, що позичальник за кредитними договорами ОСОБА_5 допустила неналежне виконання їх умов щодо повернення кредиту, кредитор в особі КС "Християнська злагода" у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству України уступив право вимоги іншим фізичним особам - позивачам у справі, які правомірно ставлять питання про стягнення заборгованості за кредитом в межах відступлених їм вимог.
      Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема договорів.
      Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
      Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
      Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою та/або заставою.
      Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
      Статтею 554 ЦК України передбачено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
      За змістом пункту 3.2 укладених між сторонами договорів поруки поручителі відповідають перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, у тому числі за повернення основної суми боргу, процентів, комісій за користування кредитом, відшкодування можливих збитків, завданих кредитору невиконанням або неналежним виконанням боржником умов договору позики.
      Зазначеним пунктом договорів передбачено солідарну відповідальність боржника та поручителів.
      При цьому умовами договорів поруки не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.
      Згідно з договором поруки N 112/07 від 19 березня 2007 року ОСОБА_9 узяв на себе обов'язок відповідати за зобов'язаннями, що випливають з кредитного договору N 112/07 від 19 березня 2007 року, за яким ОСОБА_5 отримала кредит у сумі 30 тис. грн.
      Отже, ОСОБА_9 несе солідарний обов'язок з виплати вказаного кредиту в межах 30 тис. грн лише з ОСОБА_5
      Також згідно з договорами поруки N 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року ОСОБА_8 виступила поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_5, передбаченими кредитними договорами N 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року відповідно. Загальна сума кредиту за вказаними кредитними договорами становить 605 тис. грн.
      Таким чином, ОСОБА_8 несе солідарний обов'язок з виплати зазначеного кредиту в межах 605 тис. грн лише з ОСОБА_5
      Відтак відповідальність ОСОБА_9 та ОСОБА_8 не може бути солідарною.
      Норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого.
      У цій справі укладено різні самостійні договори поруки, за якими кожен з поручителів поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарні боржники.
      Саме до цього зводяться висновки суду апеляційної інстанції щодо солідарної відповідальності боржника з кожним поручителем окремо за окремими договорами поруки в межах забезпечених сум заборгованості.
      При цьому рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.
      Разом з тим, в порушення зазначених вище норм закону, апеляційний суд стягнув солідарно з боржника та поручителя ОСОБА_9 на користь кредитної спілки заборгованість за кредитним договором N 112/07 від 19 березня 2007 року в розмірі 439 тис. 635 грн 84 коп., в той час як розмір заборгованості за цим договором становить 30 тис. грн. згідно з договором поруки N 112/07 від 19 березня 2007 року ОСОБА_9 взяв на себе обов'язок відповідати за цим зобов'язанням саме в такому розмірі.
      Статтею 1 Закону України від 5 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV, тут і на далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      У разі порушення іпотекодавцем зобов'язань, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право в разі невиконання основного зобов'язання звернути стягнення на предмет іпотеки (стаття 12 Закону N 898-IV).
      Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 в зазначеному розмірі та звертаючи стягнення на предмет іпотеки, суди виходили з того, що КС "Християнська злагода" відступила їм в установленому законом порядку вимоги за іпотечним договором.
      Разом з тим, поза увагою судів залишились вимоги статті 24 Закону N 898-IV, відповідно до якої правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
      Проте будь-які докази про наявність нотаріально посвідченого договору в матеріалах справи відсутні.
      Підставою для передачі та прийняття цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у спорах щодо відступлення кредитними спілками права вимоги за кредитними договорами.
      Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
      Сторонами в зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
      Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов'язанні.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
      За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
      До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
      При цьому слід враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
      Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.
      У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року N 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.
      З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.
      Як вбачається з встановлених судами обставин, з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичних осіб, які не можуть надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.
      Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
      Аналогічна позиція вже висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року (справа N 909/968/16).
      З огляду на викладене, судові рішення першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними та обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні. Оскільки зазначені помилки допущені судами першої та апеляційної інстанцій, то справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
      Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити частково.
      Рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2011 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 березня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 202/30/17
      Провадження N 14-643цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідачі: Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", Банк), приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Вдовіна Ліана Леонідівна,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3
      на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2018 року у складі колегії суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПриватБанк", приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, та
      ВСТАНОВИЛА:
      У січні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л. від 18 листопада 2016 року за індексним N 32430682 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис N 17503809 про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ "ПриватБанк" на зазначене нерухоме майно.
      Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 15 лютого 2008 року ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк" уклали договір про іпотечний кредит N DNU0G10000003443.
      Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2015 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом її продажу Банком з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.
      03 березня 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області зазначене рішення суду першої інстанції змінив шляхом доповнення його резолютивної частини застереженням, що рішення суду в частині виселення не підлягає виконанню протягом дії Закону України від 03 червня 2014 року N 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті"; в іншій частині рішення суду залишив без змін.
      Незважаючи на рішення суду, ПАТ КБ "ПриватБанк" використало ще один спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме позасудовий порядок, шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Оскаржуване рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно прийнято приватним нотаріусом Вдовіною Л.Л.
      Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2017 року (суддя Зосименко С.Г.) позов ОСОБА_3 задоволено частково.
      Скасовано рішення від 18 листопада 2016 року за індексним N 32430682 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, зареєстроване приватним нотаріусом Вдовіною Л.Л.
      Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис N 17503809 про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ "ПриватБанк" на вказану квартиру.
      В іншій частині позову відмовлено.
      Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався тим, що Банк уже використав своє право на задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку, проте не повідомив про це приватного нотаріуса, який безпідставно задовольнив забезпечену іпотекою вимогу Банку шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки.
      Суд відмовив у визнанні протиправним рішення приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л., вказавши, що це рішення прийнято останнім саме з вини Банку, який не повідомив нотаріуса про наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2018 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.
      У задоволенні позову ОСОБА_3 у частині вимог до ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
      Провадження у справі у частині позовних вимог ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л. закрито.
      Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПриватБанк", апеляційний суд керувався тим, що Банк не є належним відповідачем за заявленими позивачкою вимогами, оскільки оскаржуваного рішення про реєстрацію права власності не приймав, відповідними повноваженнями не наділений.
      Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 до Приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л., апеляційний суд зазначив, що цей відповідач є суб'єктом владних повноважень як особа, що виконала дії реєстратора, а тому позов у цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до адміністративної юрисдикції.
      У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 просила скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що суттю цього спору є вирішення питання правомірності переходу права власності на нерухоме майно, що вказує на наявність спору про право й унеможливлює розгляд справи за правилами адміністративного судочинства. Справа повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства.
      З огляду на перехід права власності до ПАТ КБ "ПриватБанк" останній є належним відповідачем у цій справі.
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, ухвалою від 18 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
      Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, у зв'язку із чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.
      У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.
      Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
      При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в суді першої інстанції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
      Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено у статті 15 ЦПК України (у зазначеній редакції), а саме: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року.
      Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України, у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в суді першої інстанції) до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України (у вказаній редакції) визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Частиною другою статті 4 КАС України (у зазначеній редакції) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      За правилами частини першої статті 17 КАС України (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширювалася на правовідносини, що виникали у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      За змістом наведених приписів участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та за будь-яких обставин розглядати його за правилами адміністративної юрисдикції. Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, суди повинні з'ясувати, у зв'язку із чим він виник і за захистом яких прав чи інтересів особа звернулася до суду.
      Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
      Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
      Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Як вже зазначалося, необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
      Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      Під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин.
      У справі, що розглядається, спір виник з приводу порушення права власності позивача на нерухоме майно внаслідок дій Банку і приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л. з реєстрації такого права за Банком на підставі договору про іпотечний кредит, укладеного ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк".
      За твердженнями позивачки, згідно з умовами договору про іпотечний кредит іпотекодержатель (Банк) має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом використання одного зі способів, а саме: на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у договорі.
      Приватний нотаріус оскаржуваним рішенням зареєстрував за Банком право власності на предмет іпотеки за договором про іпотечний кредит - нерухоме майно після звернення стягнення, хоч і в інший спосіб (шляхом продажу) на цей самий предмет іпотеки на підставі рішення суду.
      Тобто Банк двічі звернув стягнення на предмет іпотеки двома різними способами, що прямо суперечить умовам договору про іпотечний кредит.
      Вказане свідчить про існування між сторонами спору про право, що виник з договірних відносин.
      Зі змісту позовної заяви вбачається, що позов спрямований на захист майнового права позивачки і зазначена категорія справ відноситься до спорів щодо права на предмет іпотеки, тобто про право цивільне, маєприватноправовий характер і, як наслідок, підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
      Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивачки та з належним виконанням умов цивільного договору (договору про іпотечний кредит), Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
      Саме такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16 та Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі N 11-96апп18, від 22 серпня 2018 року у справі N 14-275цс18, від 29 серпня 2018 року у справі N 14-233цс18, від 07 листопада 2018 року у справі N 11-961апп18 і від 30 січня 2019 року у справі N 14-435цс18, підстав для відступу від яких не вбачається.
      Апеляційний суд залишив поза увагою ту обставину, що спірні правовідносини з державної реєстрації права власності на нерухоме майно пов'язані та виникли з договірних відносин між позивачкою та Банком, а саме з договору іпотеки та його реалізації, безпосередньо впливають на цивільні права вказаних суб'єктів щодо нерухомого майна, тому є цивільними.
      У зв'язку із цим помилковим є також висновок апеляційного суду вчастині відмови в задоволенні позову до Банку з тих підстав, що він не є належним відповідачем за вказаними позовними вимогами, адже, як уже зазначалося, спірні правовідносини виникли із цивільного договору, укладеного між позивачкою та Банком, пов'язані із захистом права власності позивачки та з належним виконанням умов цього договору, тому в цьому спорі Банк є належним відповідачем.
      Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності.
      У справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса, прийнятих або вчинених ним під часреалізації функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства приватного (майнового) права у відносинах з іншими особами, нотаріус має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а сама така справа - розглядатися залежно від суб'єктного складу її учасників за правилами ЦПК України чи ГПК України.
      Аналогічний висновок щодо суб'єктного складу учасників справи зробила ВеликаПалата Верховного Суду у постанові від 29 серпня 2018 року у справі N 14-233цс18, іпідстав для відступу від цього висновку не вбачається.
      Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частини третя, четверта статті 411 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
      За таких обставин та з підстав, передбачених зазначеними нормами процесуального права, Велика Палата Верховного Суду задовольняє частково касаційну скаргу, скасовує постанову апеляційного суду та направляє справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      У такому разі розподіл судових витрат за правилами статті 141 ЦПК України не проводиться.
      Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 березня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 804/4177/17
      Провадження N 11-1425апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року (суддя Дєєв М.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року (судді Сафронова С.В., Чепурнов Д.В., Мельник В.В.) у справі N 804/4177/17 за позовом ОСОБА_3 до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, треті особи: ОСОБА_4, Рада суддів України, про визнання незаконним і скасування рішення та
      ВСТАНОВИЛА:
      У липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області про визнання незаконним і скасування рішення зборів суддів цього суду, оформленого протоколом від 01-02 червня 2017 року N 12, про обрання головою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_4
      На обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначив, що він є суддею Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Посаду голови цього суду двічі поспіль обіймав ОСОБА_4, а саме: в періоди з 11 квітня 2014 року по 10 квітня 2015 року та з 11 квітня 2015 року по 10 квітня 2017 року. Проте оскаржуваним рішенням зборів суддів Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_4 обрано головою цього суду на третій строк поспіль, що суперечить вимогам Закону України від 07 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (чинного на час обрання ОСОБА_4 на посаду голови суду на перший строк), Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон N 1402-VIII) та може, на думку позивача, викликати суспільний резонанс і підірвати довіру суспільства до судової влади в державі.
      Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 04 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      Не погодившись із указаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушеннями судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог ОСОБА_3, зокрема, зазначив про те, що з урахуванням вимог КАС України та Закону N 1402-VІІІпризначення на адміністративну посаду голови суду охоплюється терміном проходження публічної служби, а орган, який призначає на таку адміністративну посаду, - збори суддів - у зв'язку з виконанням цього повноваження набуває статусу суб'єкта владних повноважень. Проте суди першої та апеляційної інстанцій помилково зазначили, що збори суддів не є суб'єктом владних повноважень щодо суддів при проходженні ними публічної служби у випадках призначення на адміністративну посаду або звільнення з неї. Крім цього, відмовляючи у відкритті провадження в цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 КАС України, суд першої інстанції на порушення вимог частини шостої вказаної статті КАС України не виконав обов'язок щодо роз'яснення позивачеві до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи. На думку позивача, суди першої та апеляційної інстанцій виключили з-під юрисдикції судів України таку категорію справ як оскарження рішень зборів суддів, а також одноособово обмежили його право на доступ до правосуддя, гарантоване частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), Конституцією України та КАС України.
      Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 07 грудня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
      Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12 грудня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 22 січня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.
      На час розгляду справи відповідач та треті особи відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не надіслали.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
      Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився й апеляційний суд, про те, що спір, предметом якого є рішення органу суддівського самоврядування, не є публічно-правовим і не підлягає під визначення справи адміністративної юрисдикції. За висновком судів попередніх інстанцій, скарги на рішення органів суддівського самоврядування (зборів суддів, конференцій суддів, з'їзду суддів України, Ради суддів України), а також скарги на дії, бездіяльність і рішення головуючих на зборах суддів, конференціях суддів, з'їзді суддів України та їх членів (делегатів), голови, його заступників і членів Ради суддів України, пов'язані з діяльністю органів суддівського самоврядування, розглядаються самими органами суддівського самоврядування згідно із законом, що визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, та внутрішніми актами, які регламентують їх діяльність.
      Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим цей висновок судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
      Відповідно до частини першої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
      Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
      Як установлено матеріалами справи, суддя Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_3 звернувся до адміністративного суду з позовом до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області про визнання незаконним та скасування рішення зборів суддів цього суду, оформленого протоколом від 01-02 червня 2017 року N 12, про обрання головою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_4
      Статтею 130-1 Конституції України визначено, що для захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів відповідно до закону діє суддівське самоврядування.
      Відповідно до положень частин першої та четвертої статті 126 Закону N 1402-VIII суддівське самоврядування - це самостійне колективне вирішення зазначених питань суддями.
      До завдань суддівського самоврядування належить вирішення питань щодо: 1) забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади; 2) зміцнення незалежності судів, суддів, захист професійних інтересів суддів, у тому числі захист від втручання в їхню діяльність; 3) участі у визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів та контроль за додержанням установлених нормативів такого забезпечення; 4) обрання суддів на адміністративні посади в судах у порядку, встановленому цим Законом; 5) призначення суддів Конституційного Суду України; 6) обрання суддів до складу Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, встановленому законом.
      Згідно із частинами другою та третьою статті 127 Закону N 1402-VIII (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) суддівське самоврядування в Україні здійснюється через: 1) збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, Пленум Верховного Суду; 2) Раду суддів України; 3) з'їзд суддів України.
      Порядок здійснення суддівського самоврядування визначається відповідно до Конституції України цим Законом та іншими законами, а також регламентами і положеннями, що приймаються органами суддівського самоврядування згідно з Конституцією України та цим Законом.
      Частинами першою та п'ятою статті 128 Закону N 1402-VIII визначено, що збори суддів - зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають колективні рішення з обговорюваних питань.
      Збори суддів: 1) обговорюють питання щодо внутрішньої діяльності суду чи роботи конкретних суддів або працівників апарату суду та приймають з цих питань рішення, що є обов'язковими для суддів та працівників цього суду; 2) визначають спеціалізацію суддів з розгляду конкретних категорій справ; 3) визначають рівень навантаження на суддів відповідного суду з урахуванням виконання ними адміністративних або інших обов'язків; 4) заслуховують звіти суддів, які обіймають адміністративні посади в цьому суді, та керівника апарату суду; 5) звертаються з поданням про притягнення до дисциплінарної відповідальності адвоката, прокурора, посадової особи органу державної влади чи органу місцевого самоврядування за вчинення дій або бездіяльності, що порушують гарантії незалежності суду та судді; 6) здійснюють інші повноваження, визначені цим Законом.
      Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що збори суддів Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області як орган суддівського самоврядування, який обговорює питання внутрішньої діяльності суду та приймає колективні рішення з обговорюваних питань, не є суб'єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 КАС України в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, та пункту 7 частини першої статті 4 КАС України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.
      Встановлена правова природа діяльності органу суддівського самоврядування унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання незаконним та скасування його рішення, а тому вказаний позов не може розглядатися в судах.
      Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), пункт 57, Series A, N 93).
      Суд адміністративної юрисдикції не має компетенції щодо розгляду такого спору з огляду на те, що відповідні скарги розглядаються самим органом суддівського самоврядування згідно із Законом N 1402-VIII та внутрішнім актом, який регламентує діяльність такого органу, в той час як у справі ЄСПЛ "Трегубенко проти України", на якій наголошує позивач у доводах касаційної скарги, Пленумом Верховного Суду України було скасоване остаточне та обов'язкове судове рішення, винесене на користь заявника в порядку нагляду. ЄСПЛ зауважив, що Верховний Суд України звів нанівець увесь судовий розгляд, що завершився прийняттям остаточного та обов'язкового рішення, і тому порушив принцип res judicata щодо рішення, яке, крім того, вже було частково виконане (пункт 35 Рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України" (заява N 61333/00)).
      З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними наведені в касаційній скарзі доводи позивача про те, що суди першої та апеляційної інстанцій виключили з-під юрисдикції судів України таку категорію справ як оскарження рішень зборів суддів, а також одноособово обмежили його право на доступ до правосуддя, гарантоване частиною першою статті 6 Конвенції.
      За таких обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) є правильним.
      За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Оскільки оскаржувані судові рішення прийняті судами першої та апеляційної інстанцій з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків цих судів скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Золотніков
      Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко
      С.В. Бакуліна Л.І. Рогач
      В.В. Британчук І.В. Саприкіна
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      В.С. Князєв В.Ю. Уркевич
      Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
      Лященко Н.П.