Постановление БП-ВС об отмене перерегистрации квартиры в связи с наличием ранее наложенного ареста в гражданском деле

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 року

м. Київ

Справа N 755/5072/17

Провадження N 14-100цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 липня 2017 року у складі судді Савлук Т.А. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року у складі колегії суддів Заришняк Г.М., Андрієнко А.М., Мараєвої Н.Є. у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу СтрельченкоОлени Володимирівни, ОСОБА_3, треті особи: Міністерство юстиції України, Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна та визнання права власності на нерухоме майно,

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Стрельченко О.В., ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна та визнання права власності.

ОСОБА_4 зазначала, що 10 квітня 2010 року між нею та ОСОБА_6 було укладено договір позики. На забезпечення виконання зобов'язань за договором позики того ж дня між тими ж сторонами було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М., за умовами якого ОСОБА_4 передала в іпотеку ОСОБА_3 нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1

09 грудня 2016 року позивачці стало відомо, що власником належної їй квартири в Державному реєстрі прав на нерухоме майно значиться ОСОБА_3

Зокрема, приватним нотаріусом КМНО Стрельченко О.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав від 04 жовтня 2016 року N 16733579, за яким право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі іпотечного договору від 10 квітня 2010 року. Жодного повідомлення про вказану перереєстрацію права власності від приватного нотаріуса чи ОСОБА_3 на її адресу не надходило.

З прийнятим приватним нотаріусом рішенням про державну реєстрацію права власності вона не погоджується, вважає його протиправним, оскільки його прийнято без підтвердження як факту укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, так і завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги та повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог.

Державний реєстратор також не перевірив наявності заборгованості, невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання та не витребував повний пакет документів для здійснення такої реєстраційної дії згідно із чинним законодавством.

Крім того, на дату прийняття державним реєстратором рішення в Державному реєстрі прав на нерухоме майно актуальною була інформація про наявність обтяження, а саме арешт нерухомого майна - квартири N АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки, який було накладено на підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року, постановленої в межах розгляду цивільної справи N 755/1791/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору комісії на продаж квартири. Вказана ухвала суду була направлена для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві (далі - ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві).

09 квітня 2015 року державний виконавець ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві Клименко Р.В. виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ВП N 47205964). Вжитих судом заходів забезпечення позову не скасовано.

Сукупність наведених обставин, на думку позивачки, є підставою для визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру.

Крім того, ОСОБА_4 просила задовольнити позов у частині вимог про визнання за нею права власності на квартиру, яка є предметом іпотеки, оскільки в неї відсутні правовстановлюючі документи на квартиру, оригінали яких зберігаються в іпотекодержателя.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року, позовні вимоги задоволено частково.

Скасовано рішення приватного нотаріуса КМНО Стрельченко О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 31710508 від 04 жовтня 2016 року про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1

Скасовано запис про право власності за номером 16733579 від 04 жовтня 2016 року державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Стрельченко О.В. про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на об'єкт нерухомого майна - спірну квартиру.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що приватний нотаріус неправомірно зареєстрував право власності на іпотечне майно, оскільки на момент проведення реєстраційних дій на предмет іпотеки було накладено арешт, підстав реєструвати право власності не було, а тому у вчиненні реєстраційних дій необхідно було відмовити.

У липні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та вчиненого на його підставі запису про право власності та закрити провадження у справі у цій частині з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції або залишити вказані позовні вимоги без задоволення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували, що не всі заявлені позивачкою вимоги підлягали розгляду в порядку цивільного судочинства. Позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та внесеного на його підставі запису про право власності повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі N 826/9928/15 (провадження N 11-211апп18) та від 23 травня 2018 року у справі N 815/4618/16 (провадження N 11-452апп18).

У частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання права власності на іпотечне майно судові рішення не оскаржуються.

Ухвалою судді Верховного Суду від 05 вересня 2018 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 13 лютого 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Суди встановили, що 10 квітня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_6 передав ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 6 тис. 500 доларів США, а позивачка зобов'язалася повернути вказану суму у строк не пізніше 10 березня 2011 року.

20 січня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору позики від 10 квітня 2010 року, за умовами якого пункт 1 цього договору було викладено в новій редакції, зокрема зазначено, що ОСОБА_6 передав ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 10 тис. 570 доларів США, які остання зобов'язалася повернути позикодавцю у строк не пізніше 10 січня 2012 року.

Крім того, ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_6 в борг кошти в загальній сумі 3 тис. 300 доларів США, з яких 1 тис. 860 доларів США за розпискою від 01 квітня 2011 року зі строком повернення до 01 січня 2012 року та 1 тис. 440 доларів США за розпискою від 01 серпня 2011 року зі строком повернення до 10 січня 2012 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за договором позики 10 квітня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М., відповідно до умов якого ОСОБА_4 передала ОСОБА_6 в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 на праві приватної власності.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 січня 2015 року у цивільній справі N 755/31347/14-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним установлено факт порушення умов договору позики відповідачкою ОСОБА_4, задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_6 - стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики в сумі 15 тис. 948 доларів США, що станом на 21 січня 2015 року еквівалентно 251 тис. 818 грн 92 коп., та неустойку за прострочення виконання зобов'язань у сумі 15 тис. грн. у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання договору позики від 10 квітня 2010 року недійсним відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 01 липня 2015 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 січня 2015 року було скасовано в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення 3 % річних та вирішено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 868 доларів США, що еквівалентно 18 тис. 228 грн. в іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року, яке ухвалено в межах розгляду цивільної справи N 755/17698/15-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_9 про стягнення відсотків за договором позики, 3 % річних, неустойки та звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_9, про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття запропонованого належного виконання зобов'язань за договором позики та розстрочення виконання рішення - апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 червня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_9 про стягнення відсотків за договором позики, 3 % річних, неустойки та звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано ОСОБА_6 таким, що прострочив прийняття запропонованого належного виконання зобов'язань за договором позики.

27 травня 2016 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3 уклали договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідченим 10 квітня 2010 року приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М. за реєстровим номером 706.

04 жовтня 2016 року ОСОБА_3 подав приватному нотаріусу КМНО Стрельченко О.В. заяву про реєстрацію за собою права власності на предмет іпотеки - спірну квартиру.

На підставі вказаної заяви державний реєстратор прав на нерухоме майно Стрельченко О.В. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 жовтня 2016 року (номер запису про право власності 16733579), відповідно до якого вирішено провести державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3, відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на предмет іпотеки було зареєстровано приватним нотаріусом на підставі іпотечного договору номер 706 від 10 квітня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М. ; договору відступлення права вимоги, серія та номер 719 від 27 травня 2016 року посвідченого приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічні положення викладені у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Крім того, суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Разом з тим відповідно до частини другої статті 4, пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Аналогічні положення викладені у частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Аналіз змісту відповідних статей ЦПК України та КАС України (у редакціях, чинних на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

З установлених судами обставин у справі, яка розглядається, вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань та реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартиру позивачки, а отже, існує спір про право, що унеможливлює розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

Спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивачки у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, а стосується захисту її приватного інтересу, оскільки спір щодо реєстраційних дій, вчинених на підставі укладеного договору, стосується спору про право цивільне, в межах якого можуть бути вирішені й питання, пов'язані з реєстрацією прав власності на квартиру.

Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивачки та виконанням умов договору іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим та правильно вирішений судами за правилами цивільного судочинства.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року (справа N 619/2019/17), від 11 та 17 квітня 2018 року (справи N 826/366/16 та N 815/6956/15 відповідно), від 22 серпня 2018 року (справа N 820/4673/16), від 17 жовтня 2018 року (справа N 826/17908/14) та інших.

Щодо решти наведених у касаційній скарзі доводів слід зазначити таке.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону N 898-IV).

Згідно з положеннями частин першої та третьої статті 36 Закону N 898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 37 Закону N 898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Пунктом 12 договору іпотеки визначено, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов'язання за цим договором та/або договором позики у встановлений іпотекодержателем строк, таку вимогу іпотекодержатель може задовольнити за рахунок предмета іпотеки, що є предметом цього договору.

Цей пункт іпотечного договору містить відповідне застереження, яке прирівнюється до договору, згідно з яким іпотекодавець засвідчує, що він надає згоду на набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем за власним одноосібним письмовим рішенням. Іпотекодавець засвідчив, що наявність будь-яких інших документів, крім цього договору та письмового рішення іпотекодержателя набути предмет іпотеки у власність, для реєстрації права власності на предмет іпотеки не вимагається (том 1, а. с. 13).

Разом з тим судами встановлено, що Дніпровський районний суд міста Києва 23 березня 2015 року в межах розгляду цивільної справи N 755/1791/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору комісії на продаж квартири постановив ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру (а. с. 59, 60).

09 квітня 2015 року державним виконавцем ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Києві винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ВП N 47205964) щодо примусового виконання ухвали N 755/1791/15-ц Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року про накладення арешту на квартиру.

На підставі вказаної постанови державного виконавця накладено арешт на спірну квартиру та заборонено здійснювати її відчуження.

Станом на 04 жовтня 2016 року, тобто на дату прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру, ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру була чинною, у встановленому законом порядку не скасована, виконавче провадження (ВП N 47205964) перебуває в провадженні Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, інформація про державну реєстрацію обтяжень є актуальною з моменту проведення державної реєстрації обтяження, а саме з 14 квітня 2015 року.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з частиною тринадцятої статті 15 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.

Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України N 868 від 17 жовтня 2013 року (далі - Порядок), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком (пункти 8, 13 Порядку).

Відповідно до пункту 15 Порядку під час розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема, серед інших і щодо наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, щопри наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій поки таке обтяження не буде зняте.

Наведені в касаційній скарзі доводи в цій частині висновків суду не спростовують.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что в соответствии с пунктом 15 Порядка при рассмотрении заявления и прилагаемых к нему документов, государственный регистратор устанавливает соответствие заявленных прав и представленных документов требованиям законодательства, а также отсутствие противоречий между заявленными и зарегистрированными вещественными правами на недвижимое имущество, их отягощениями, в частности, среди других и о наличии обременений прав на недвижимое имущество, зарегистрированных в соответствии с законом.

Согласно пункту 6 части первой статьи 24 Закона Украины "О государственной регистрации прав на недвижимое имущество и их обременений" в государственной регистрации прав и их отягощений может быть отказано в случае, если заявление о государственной регистрации прав, связанных с отчуждением недвижимого имущества, подано после государственной регистрации обременений, установленных в отношении этого имущества.

При таких обстоятельствах суды первой и апелляционной инстанций пришли к обоснованному выводу о том, что при наличии в Едином реестре запретов отчуждения объектов недвижимого имущества записи о запрете отчуждения спорного имущества государственный регистратор не имел права осуществлять регистрационные действия пока такое отягощения не будет снято.

[babaika]

...долго пришлось объяснять судам, что государственный регистратор не имел права осуществлять регистрационные действия пока отягощения не будут сняты, однако до них "дошло" и это радует...)