ANTIRAID

Постановление БП-ВС о хозяйственной юрисдикции спора об открытии исполнительного производства и изменении стороны самим исполнителем при смене названия стороны производства

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2019 року

м. Київ

Справа N 914/3587/14
Провадження N 12-34гс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Уркевича В.Ю.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І.,

Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго",

відповідач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1,

орган виконання судових рішень - Сихівський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу N 914/3587/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення вартості недорахованої електричної енергії в сумі 40 474,44 грн за касаційними скаргами Сихівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду

від 05 грудня 2018 року (головуючий суддя Матущак О.І., судді Мирутенко О.Л., Якімець Г.Г.) й ухвалу Господарського суду Львівської області від 07 травня

2018 року (суддя Манюк П.Т.) у справі за скаргою Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" на дії Сихівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області та

УСТАНОВИЛА:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог скарги на дії Сихівського відділу державної виконавчої служби

1. У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго"

(далі - ПАТ "Львівобленерго") звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

(далі - ФОП ОСОБА_1.) про стягнення вартості недорахованої електричної енергії в сумі 40 474,44 грн.

2. Рішенням Господарського суду Львівської області від 18 грудня 2014 року у справі N 914/3587/14 позов задоволено частково: вирішено стягнути з ФОП ОСОБА_1 на користь ПАТ "Львівобленерго" 30 302,00 грн вартості недорахованої електричної енергії, 1 368,42 грн судового збору, в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

3. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2015 року, з урахуванням додаткової постанови цього ж суду від 06 травня 2015 року, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 04 серпня 2015 року, скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 18 грудня 2014 року в частині відмови у задоволенні позову та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю: стягнуто з відповідача на користь позивача 40 474,44 грн вартості недорахованої електричної енергії.

4. На виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2015 року видано наказ про примусове виконання рішення від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14.

5. У березні 2018 року Приватне акціонерне товариство "Львівобленерго" (далі - ПрАТ "Львівобленерго") звернулося до Господарського суду Львівської області зі скаргою на дії Сихівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Сихівський ВДВС) з такими вимогами:

1) зобов'язати начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець (виконавці) Сихівського ВДВС, здійснити перевірку рішень та дій державного виконавця (виконавців) щодо виконання наказу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14 у межах повноважень, наданих чинним законодавством, про що письмово повідомити суд та стягувача;

2) визнати дії та рішення державного виконавця Лесика В.Р. щодо повернення виконавчого документа (наказ Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14) стягувачу без прийняття до виконання таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства;

3) зобов'язати державного виконавця Лесика В.Р. прийняти до виконання наказ від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа.

6. Скаргу мотивовано тим, що 19 лютого 2018 року на адресу скаржника надійшло повідомлення державного виконавця Сихівського ВДВС Лесика В.Р. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 08 лютого 2018 року. Підставою для відмови у прийнятті заяви стягувача про примусове виконання рішення та відкритті виконавчого провадження за наказом Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14 є відмінність у назві стягувача. На думку скаржника, такі дії державного виконавця є незаконними, оскільки перейменування ПАТ "Львівобленерго" на ПрАТ "Львівобленерго" за своєю суттю є зміною типу товариства і не є його реорганізацією (перетворенням), на підтвердження чого скаржником до заяви про примусове виконання наказу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14 було додано завірені копії сторінок статуту стягувача, які не були взяті державним виконавцем до уваги.

Фактичні обставини справи

7. Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Львівської області від 18 грудня 2014 року у справі N 914/3587/14 позов ПАТ "Львівобленерго" задоволено частково: вирішено стягнути з ФОП ОСОБА_1. на користь ПАТ "Львівобленерго" 30 302,00 грн вартості недоврахованої електричної енергії, 1 368,42 грн судового збору, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

8. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2015 року, з урахуванням додаткової постанови цього ж суду від 06 травня 2015 року, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 04 серпня 2015 року, скасовано рішення місцевого господарського суду від 18 грудня 2014 року у справі N 914/3584/14 в частині відмови у задоволенні позову та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю: стягнув з відповідача на користь позивача 40 474,44 грн вартості недоврахованої електричної енергії. Додатковою постановою суд апеляційної інстанції стягнув з відповідача 1 827,00 грн судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

9. На виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2015 року та з урахуванням додаткової постанови цього ж суду від 06 травня 2015 року у справі N 914/3587/14, 07 травня 2015 року було видано накази.

10. 19 лютого 2018 року на адресу скаржника надійшло повідомлення державного виконавця Сихівського ВДВС Лесика В.Р. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 08 лютого 2018 року на підставі пункту 2 частини третьої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки в наказі стягувачем вказано ПАТ "Львівобленерго", а заяву подано ПрАТ "Львівобленерго".

11. У зв'язку з цим, ПрАТ "Львівобленерго" звернулося до начальника Сихівського ВДВС на підставі частин третьої, четвертої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" зі скаргою від 27 лютого 2018 року на дії державного виконавця, яка отримана відділом 05 березня 2018 року, з проханням здійснити перевірку рішення та дій державного виконавця під час розгляду останнім заяви стягувача про примусове виконання рішення у справі N 914/3587/14, однак, відповіді від начальника Сихівського ВДВС щодо результатів розгляду цієї скарги не отримано.

12. Зазначені обставини і стали підставою для звернення до суду позивача із скаргою на дії державного виконавця.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

13. Господарський суд Львівської області ухвалою від 07 травня 2018 року скаргу ПрАТ "Львівобленерго" на дії Сихівського ВДВС задовольнив частково. Визнав дії та рішення державного виконавця Сихівського ВДВС Лесика В.Р. щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Зобов'язав державного виконавця Лесика В.Р. прийняти до виконання наказ від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа. У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.

14. Ухвала суду мотивована тим, що ПрАТ "Львівобленерго" і ПАТ "Львівобленерго" є однією і тією ж юридичною особою, а отже, висновок державного виконавця, дії якого оскаржуються, про відмінність назви стягувача є неправомірним, а повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання - незаконним.

15. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 05 грудня 2018 року ухвалу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2018 року змінено шляхом виключення з мотивувальної частини та відповідно пункту 3 резолютивної частини ухвали висновку суду про зобов'язання державного виконавця Сихівського ВДВС Лесика В.Р. прийняти до виконання наказ від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа.

16. Постанова мотивована тим, що, зобов'язавши державного виконавця Сихівського ВДВС прийняти до виконання спірний наказ, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа, суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень. Адже прийняття уповноваженим органом рішення про відкриття виконавчого провадження та можливість розпочати примусове виконання рішення належить виключно до повноважень органу державної виконавчої служби.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

17. У січні 2019 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшли касаційні скарги Сихівського ВДВС та ФОП ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05 грудня 2018 року та ухвалу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2018 року, в яких скаржники просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні скарги ПрАТ "Львівобленерго" на дії та рішення державного виконавця відмовити повністю.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

18. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 січня 2019 року відкрив касаційне провадження за цими касаційними скаргами.

19. 21 лютого 2019 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав цю справу разом із касаційними скаргами Сихівського ВДВС та ФОП ОСОБА_1 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження судових рішень є порушення судами правил предметної юрисдикції.

20. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 березня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

21. Касаційні скарги Сихівського ВДВС та ФОП ОСОБА_1 мотивовано порушенням судами попередніх інстанцій положень статті 334 Господарського процесуального кодексу України, неприйняттям до уваги вимог статей 45, 47 Закону України "Про виконавче провадження". Водночас скаржники вказують на те, що ПрАТ "Львівобленерго" не є і ніколи не було стороною виконавчого провадження (з огляду на повернення йому виконавчого документа), а тому, в силу вимог статті 339 Господарського процесуального кодексу України не має права звертатися зі скаргою на дії та рішення державного виконавця, відтак, на переконання скаржників, суди фактично вийшли за межі способів захисту, передбачених статтею 343 цього Кодексу.

22. На переконання ФОП ОСОБА_1, його касаційна скарга стосується питань права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування частини п'ятої статті 334 Господарського процесуального кодексу України, пункту 14 розділу II Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), оскільки діючий нині процесуальний закон не регламентує порядок зміни назви сторони виконавчого провадження після закінчення розгляду справи по суті та перед відкриттям виконавчого провадження. За його твердженням, скарга, що є предметом цього судового розгляду, має розглядатись судами адміністративної юрисдикції, в порядку Кодексу адміністративного судочинства України.

23. Інші учасники справи своєї позиції у справі не висловили.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо юрисдикції суду

24. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця скарга на дії Сихівського ВДВС з примусового виконання рішення суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.

25. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

26. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу).

27. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

28. Частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

29. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

30. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

31. Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

32. Якщо виконанню підлягає рішення іншого органу (не суду) і відсутній спеціальний закон, що передбачає порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби, у такому випадку вони підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.

33. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду України від 29 серпня 2018 року у справі N 201/10328/16-ц (провадження N 14-192цс18) та від 21 листопада 2018 року у справі N 569/12295/16-ц (провадження N 14-451цс18).

34. Статтею 15 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.

35. Виходячи з наведених нормативних приписів, Велика Палата Верховного Суду вважає, що особа набуває статусу сторони виконавчого провадження (як стягувач або боржник) з моменту видачі на її користь (в її інтересах) відповідного виконавчого документа. При цьому відкриття виконавчого провадження не впливає на наявність (або ж відсутність) такого статусу особи.

36. ПрАТ "Львівобленерго" (стягувач) оскаржує повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 08 лютого 2018 року, оскільки в наказі Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14 стягувачем указано ПАТ "Львівобленерго", а заяву про примусове виконання судового рішення подало ПрАТ "Львівобленерго".

37. Відповідно до наказу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14 ПАТ "Львівобленерго" є стягувачем, а отже, і стороною виконавчого провадження.

38. Відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

39. Згідно зі статтею 340 Господарського процесуального кодексу України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.

40. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 343 Господарського процесуального кодексу України).

41. Тобто, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали, пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами Господарського процесуального кодексу України та його примусовим виконанням.

42. Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки ПрАТ "Львівобленерго" (стягувач) звернулося до господарського суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії Сихівського ВДВС щодо виконавчого документа у порядку контролю за виконанням судового рішення, така скарга має розглядатися за правилами господарського судочинства.

43. Отже, доводи ФОП ОСОБА_1, що скарга стягувача ПрАТ "Львівобленерго" на дії та рішення державного виконавця має розглядатися судами адміністративної юрисдикції, є необґрунтованими.

Щодо суті касаційної скарги

44. Стосовно повідомлення державного виконавця Сихівського ВДВС Лесика В.Р. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання у зв'язку з відмінністю у назві стягувача, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

45. Судами встановлено, що підставою для повернення виконавчого документа державним виконавцем зазначено те, що в наказі стягувачем вказано

ПАТ "Львівобленерго", а заяву про примусове виконання судового рішення подано ПрАТ "Львівобленерго", при цьому державний виконавець послався на пункт 2 частини третьої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", зазначивши, що в наказі Господарського суду Львівської області від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14 стягувачем указано ПАТ "Львівобленерго".

46. Відповідно до частини першої статті 108 Цивільного кодексу України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми.

47. Стаття 83 цього ж Кодексу, яка має назву "Організаційно-правові форми юридичних осіб", визначає, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Отже, з точки зору зазначеної норми закону, усі товариства належать до однієї організаційно-правової форми юридичної особи.

48. Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України "Про акціонерні товариства" повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити його організаційно-правову форму (акціонерне товариство). Тип акціонерного товариства не є обов'язковою складовою найменування акціонерного товариства.

49. В абзаці 3 частини другої статті 5 Закону України "Про акціонерні товариства" зазначено, що зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

50. З аналізу зазначених положень убачається, що сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи. Зміна типу акціонерного товариства з публічного на приватне (ПАТ "Львівобленерго" на ПрАТ "Львівобленерго") не є його реорганізацією. Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

51. Як установлено судами попередніх інстанцій, згідно з пунктом 1.1. статуту ПрАТ "Львівобленерго", затвердженого загальними зборами ПАТ "Львівобленерго", протокол від 13 квітня 2017 року N 14, Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго" було перейменовано на Приватне акціонерне товариство "Львівобленерго" відповідно до вимог Закону України "Про акціонерні товариства".

52. Згідно із пунктом 5 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про акціонерні товариства" приведення діяльності у відповідність із нормами цього Закону, статутів та внутрішніх положень акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом, у тому числі зміна найменування акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне, не є перетворенням та не потребує застосування процедури припинення.

53. Таким чином, зміна найменування (типу) товариства з публічного на приватне не свідчить про припинення суб'єкта господарювання як юридичної особи шляхом її реорганізації, з огляду на що зазначені обставини не можуть бути підставою для висновку про те, що такий суб'єкт є відмінним від відповідної юридичної особи.

54. Отже, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ПрАТ "Львівобленерго" і ПАТ "Львівобленерго" є однією і тією ж юридичною особою, а отже, висновок державного виконавця, дії якого оскаржуються, про відмінність назви стягувача є неправомірним, а повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання - незаконним.

55. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що на відміну від заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником, у разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження (стаття 15 Закону України "Про виконавче провадження", пункт 14 розділу II Інструкції з організації примусового виконання рішень). Звідси, зміна найменування юридичної особи як сторони виконавчого провадження не потребує її заміни судом, а здійснюється постановою виконавця, якою змінюється назва відповідної сторони такого провадження.

56. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у Законі України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження"). Усі дії у виконавчому провадженні (у тому числі й зміна назви його сторони) вчиняються виконавцем після відкриття такого провадження.

57. Велика Палата Верховного Суду також наголошує, що відповідно до частини другої статті 343 Господарського процесуального кодексу України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

58. Отже, вимога скарги про зобов'язання державного виконавця Лесика В.Р. прийняти до виконання наказ від 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа є правомірною і підлягає задоволенню.

59. За таких обставин Господарський суд Львівської областісуд дійшов обґрунтованого висновку про визнання дії та рішення державного виконавця Сихівського ВДВС Лесика В.Р. щодо повернення виконавчого документа (наказ Господарського суду Львівської областівід 07 травня 2015 року у справі N 914/3587/14) стягувачу без прийняття до виконання таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та про зобов'язання державного виконавця Лесика В.Р. прийняти до виконання спірний наказ, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа, отже, це судове рішення є таким, що постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

60. Натомість Західний апеляційний господарський суд у своїй постанові від 05 грудня 2018 року дійшов помилкових висновків, що зобов'язавши державного виконавця Сихівського ВДВС прийняти до виконання спірний наказ, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа, суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, оскільки Господарський суд Львівської області діяв відповідно до положень статті 343 Господарського процесуального кодексу України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

61. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити у силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

62. Згідно з положеннями статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

63. З огляду на викладене, касаційні скарги Сихівського ВДВС та ФОП ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, постанова Західного апеляційного господарського суду від 05 грудня 2018 року - скасуванню із залишенням в силі ухвали Господарського суду Львівської області від 07 травня 2018 року у справі N 914/3587/14.

Щодо судових витрат

64. Оскільки за результатом розгляду касаційних скарг Сихівського ВДВС та ФОП ОСОБА_1 Велика Палата Верховного Суду залишила ухвалу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2018 року у справі N 914/3587/14 в силі, якою спір вирішено на користь стягувача, розподіл судових витрат не проводиться.

Висновок щодо застосування норм права

65. Особа набуває статусу сторони виконавчого провадження (як стягувач або боржник) з моменту видачі на її користь (в її інтересах) відповідного виконавчого документа. При цьому відкриття виконавчого провадження не впливає на наявність (або ж відсутність) такого статусу особи.

66. Зміна найменування (типу) акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне не свідчить про припинення суб'єкта господарювання як юридичної особи шляхом її реорганізації, з огляду на що зазначені обставини не можуть бути підставою для висновку про те, що такий суб'єкт є відмінним від відповідної юридичної особи.

67. Зміна найменування (типу) юридичної особи як сторони виконавчого провадження не потребує її заміни судом, а здійснюється постановою виконавця, якою змінюється назва відповідної сторони такого провадження.

Керуючись статтями 300-302, 308, 312, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційні скарги Сихівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 05 грудня 2018 року скасувати.

3. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 07 травня 2018 року у справі N 914/3587/14 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко

Share this post


Link to post
Share on other sites

Большая палата указала, что лицо приобретает статус стороны исполнительного производства (как взыскатель или должник) с момента выдачи в пользу (в ее интересах) соответствующего исполнительного документа. При этом открытие исполнительного производства не влияет на наличие (или отсутствие) такого статуса лица.

Изменение наименования (типа) акционерных обществ с открытого или закрытого на публичное или частное не свидетельствует о прекращении субъекта хозяйствования как юридического лица путем его реорганизации, учитывая указанные обстоятельства не могут быть основанием для вывода о том, что такой субъект является отличным от соответствующего юридического лица.

Изменение наименования (типа) юридического лица как стороны исполнительного производства не требует ее замены судом, а осуществляется постановлением исполнителя, которым изменяется название соответствующей стороны такого производства.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

всё правильно, только в пунктах 35 и 65 безграмотно сформулированы правовые заключения

 

по смыслу выходит, что исполнительный лист выдаётся в том числе и в пользу ДОЛЖНИКА )))

 

Большой Палате стоит быть корректнее в формулировках своих правовых заключений, так как они имеют прецедентную и доктринальную силу и обязательны к учитыванию судами

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      4 вересня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 927/90/19
      Провадження № 12-103гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Бакуліної С. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Кібенко О. Р.,Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянулав порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 квітня 2019 року (головуючий Коротун О. М., судді Руденко М. А., Сулім В. В.) у справі № 927/90/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-агро» (далі - ТОВ «Спектр-агро») до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У січні 2019 року ТОВ «Спектр-агро» звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору та/або іншого правочину, котрий підтверджує факт відчуження/продажу ОСОБА_1 власних корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Проун-модерн» (далі - ТОВ «Проун-модерн») на користь ОСОБА_2
      1.2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Шабалинівське» (далі - СТОВ «Шабалинівське») господарських зобов`язань за договором поставки від 21 квітня 2017 року № 099/17-ЧН, а ОСОБА_1 - зобов`язань за договором поруки від 21 квітня 2017 року № П/099/17-ЧН, укладеним на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором поставки, що стало підставою для звернення ТОВ «Спектр-агро» до Господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення зі СТОВ «Шабалинівське» та ОСОБА_1 заборгованості солідарно (справа № 927/313/18). Господарський суд Чернігівської області ухвалою від 3 липня 2018 року у справі № 927/313/18 затвердив мирову угоду, за якою СТОВ «Шабалинівське» та ОСОБА_1 зобов`язалися солідарно здійснити повну оплату 9846777,80 грн основного боргу; 100831,84 грн відсотків за користування товарним кредитом; 1355925,54 грн пені; 1578 772,05 грн - 36 % річних; 387505,59 грн індексу інфляції та відшкодувати судовий збір у розмірі 230346,74 грн (загальна сума до сплати складає 13500159,56 грн) шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ТОВ «Спектр-агро» за графіком погашення, визначеним в ухвалі суду. Невиконання СТОВ «Шабалинівське» та ОСОБА_1 умов мирової угоди, затвердженої у справі № 927/313/18 Господарським судом Чернігівської області, призвело до звернення позивача до приватного виконавця за примусовим виконанням ухвали суду від 3 липня 2018 року. У процесі примусового виконання (ВП № 57613974), як стверджує позивач, ухвала від 3 липня 2018 року не виконана СТОВ «Шабалинівське» та ОСОБА_1.
      Позивач зазначає, що ОСОБА_1 вжив заходів щодо відчуження належної йому частки в ТОВ «Проун-модерн» на користь ОСОБА_2 , маючи на меті уникнення виконання рішення суду від 3 липня 2018 року у справі № 927/313/18. У зв`язку з викладеним вище позивач вважає укладений договір відчуження частки в товаристві фіктивним (удаваним).
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Господарський суд Чернігівської області ухвалою від 5 лютого 2019 року відмовив у відкритті провадження у цій справі.
      2.2. Ухвалу вмотивовано тим, що заявлений позов не направлений на захист саме корпоративних прав позивача, а тому цей спір не містить ознак корпоративного. Крім того суд визнав безпідставним посилання у позовній заяві на пункт 4 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки позивач обґрунтовує позов неправомірністю укладення договору відчуження частки як майна поручителя - фізичної особи, що, на думку позивача, є уникненням від примусового виконання рішення суду в іншій справі, а не спором щодо частки позивача у товаристві. Наведене свідчить, що у позивача існує цивільний інтерес до майна поручителя - фізичної особи не як до учасника товариства, й не в межах корпоративних правовідносин.
      2.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 17 квітня 2019 року ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 5 лютого 2019 року скасував та направив справу на розгляд до місцевого господарського суду.
      2.4. Постанову вмотивовано тим, що спір про визнання недійсним договору та/або іншого правочину, котрий підтверджує факт відчуження/продажу ОСОБА_1 власних корпоративних прав ТОВ «Проун-модерн» на користь ОСОБА_2 , по суті є спором щодо правомірності правочину стосовно частки (корпоративних прав) у юридичній особі, а отже, місцевий господарський суд мав з`ясувати підстави відчуження (передачі) частки в юридичній особі і залежно від установлених обставин вирішити питання, до юрисдикції якого суду відноситься вирішення цієї справи. Однак, не встановивши всіх обставин, які необхідні для правильного вирішення питання про належність цього спору до тієї чи іншої юрисдикції, суд першої інстанції дійшов передчасних висновків про відмову у відкритті провадження у справі у зв`язку з її непідвідомчістю суду господарської юрисдикції.
      3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      3.1. Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 17 квітня 2019 року, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просив скасувати зазначену постанову, а ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 5 лютого 2019 року залишити в силі.
      3.2. На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що цей спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки він не має ознак наявності корпоративних відносин, не є спором, що виник з господарських правовідносин, а відповідачами згідно з позовною заявою є фізичні особи, які не є суб`єктами підприємницької діяльності.
      4. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      4.1. Оскільки ОСОБА_1 оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      4.2. ГПК України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 3, 4, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).
      4.3. Натомість відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
      4.4. Отже, правильне визначення підвідомчості цієї справи залежить від установлення наявності або відсутності корпоративних відносин між учасниками справи.
      4.5. Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України «Про господарські товариства» господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
      4.6. Згідно зі статтею 80 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.
      4.7. Відповідно до частини третьої статті 80 цього Кодексу товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.
      4.8. Разом з тим відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
      4.9. Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув.
      4.10. Як убачається зі змісту позовної заяви, вимоги про визнання недійсним договору та/або іншого правочину, котрий підтверджує факт відчуження/продажу ОСОБА_1 власних корпоративних прав ТОВ «Проун?модерн» на користь ОСОБА_2 обґрунтовані тим, що вказаний договір/правочин спрямований на ухилення відповідача від виконання судового рішення у справі № 927/313/18. При цьому оскільки позивач не є учасником ТОВ «Проун-модерн» та не має на меті отримати частку ОСОБА_1 у товаристві з метою участі в управлінні та діяльності цієї юридичної особи, адже його вимоги спрямовані до відповідача саме як до боржника у зобов`язальних відносинах, а також оскільки заявлений позов не направлений на захист корпоративних прав позивача, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не містить ознак корпоративного. У зв`язку з указаним посилання позивача на пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України були правомірно визнані місцевим господарським судом безпідставними.
      4.11. Крім того, оскільки у позивача існує цивільний інтерес до майна поручителя - фізичної особи не як до учасника товариства й не в межах корпоративних правовідносин, висновок суду апеляційної інстанції про те, що за наслідком встановлення підстав укладення спірного правочину вирішення цього спору може належати до юрисдикції господарських судів відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими.
      4.12. Отже, заявлений спір ґрунтується на правовідносинах, направлених на захист прав позивача як стягувача у виконавчому провадженні (ВП № 57613974) щодо майна ОСОБА_1 , яким останній розпорядився відчуживши його іншій фізичній особі - ОСОБА_2 , крім того сторонами оспорюваного правочину є фізичні особи, а правовідносини сторін не мають ознак господарсько-правових, тому вирішення цього спору має здійснюватись за нормами ЦПК України.
      4.13. Виходячи з викладеного постанову Північного апеляційного господарського суду слід скасувати, а ухвалу Господарського суду Чернігівської області - залишити без змін.
      4.14. У зв`язку зі скасуванням постанови суду апеляційної інстанції та залишенням у силі ухвали місцевого господарського суду відповідно до приписів статті 129 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат, а саме покласти витрати зі сплати судового збору за подання і розгляд касаційної скарги на ТОВ «Спектр-агро».
      Керуючись статтями 306, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 квітня 2019 року у справі № 927/90/19 скасувати.
      3. Ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 5 лютого 2019 року у справі № 927/90/19 залишити в силі.
      4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-агро» (08702, Київська обл., місто Обухів, вул. Промислова, 20, код ЄДРПОУ 36348550) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий Коропським РВ УМВС України в Чернігівській області 18 квітня 2012 року) 1921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) гривню судового збору за подання касаційної скарги.
      Суддя-доповідач
      С. В. Бакуліна
      Судді: Н. О. Антонюк
      Н. П. Лященко
      Т. О. Анцупова
      О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук
      В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      О. Р. Кібенко
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      27 березня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 711/4556/16-ц
      Провадження № 14-88 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивач) до ОСОБА_2 (далі також - позичальник), Публічного акціонерного товариства (далі також - ПАТ) «Дельта Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Міняйло Ірина Петрівна (далі також - нотаріус), про визнання зобов`язань припиненими, зобов`язання зняти заборону відчуження земельної ділянки, повернути оригінал правовстановлюючого документа та про відшкодування моральної шкоди
      за касаційною скаргою ПАТ «Дельта Банк» на рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 18 жовтня 2016 року, ухвалене суддею Колодою Л. Д., й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 10 лютого 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Карпенко О. В., Гончар Н. І., Ювшина В. І.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 16 травня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом,в якому з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог просив :
      1.1. Визнати припиненими зобов`язання за іпотечним договором від 24 грудня 2007 року № 49.12/77/1717/07, укладеним Відкритим акціонерним товариством (далі - ВАТ) «Кредитпромбанк» із позивачем і посвідченим та зареєстрованим нотаріусом у реєстрі за № 9016 (далі - іпотечний договір).
      1.2. Застосувати наслідки припинення іпотечного договору та зобов`язати нотаріуса зняти заборону відчуження (далі - заборона відчуження) земельної ділянки площею 720 кв. м з кадастровим номером 7110136700:03:021:0065, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка), шляхом виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису № 6295098 та виключення з Державного реєстру іпотек запису № 5943254.
      1.3. Зобов`язати ПАТ «Дельта Банк» повернути позивачеві оригінал Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 620757 , виданого 10 жовтня 2007 року (далі - державний акт).
      1.4. Стягнути з ПАТ «Дельта Банк» 700 000 грн як відшкодування заподіяної моральної шкоди.
      2. Мотивував позов такими обставинами :
      2.1. 24 грудня 2007 року ВАТ «Кредитпромбанк» уклало з позичальником кредитний договір № 49.36/77/07-Сз (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі у сумі 700 000 грн терміном до 23 грудня 2019 року включно.
      2.2. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ВАТ «Кредитпромбанк» цього ж дня уклало з позивачем іпотечний договір, відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку банку земельну ділянку, а нотаріус наклав заборону відчуження земельної ділянки. Крім того, згідно з іпотечним договором позивач передав банку оригінал державного акта.
      2.3. 27 вересня 2013 року ПАТ «Кредитпромбанк» уклало з ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» набуло всі права й обов`язки кредитора за кредитним та іпотечним договорами.
      2.4. 23 березня 2016 року позивач звернувся до ПАТ «Дельта Банк» про повернення йому оригіналу державного акта та про виключення записів про обтяження земельної ділянки у зв`язку з повним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором.
      2.5. ПАТ «Дельта Банк» відмовилося виконати вимоги позивача.
      2.6. Відмовою повернути оригінал державного акта ПАТ «Дельта Банк» заподіяло позивачеві фізичні та душевні страждання, тяжкі переживання щодо долі його приватної власності, а тому ПАТ «Дельта Банк» має відшкодувати завдану моральну шкоду.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 18 жовтня 2016 року Придніпровський районний суд м. Черкас ухвалив рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково :
      3.1. Визнав припиненими зобов`язання за іпотечним договором.
      3.2. Зобов`язав нотаріуса зняти заборону відчуження земельної ділянки та виключити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна і Державного реєстру іпотек.
      3.3. Зобов`язав ПАТ «Дельта Банк» повернути позивачу оригінал державного акта.
      3.4. Відмовив у задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди.
      4. Мотивував рішення так :
      4.1. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором позичальник повністю виконав його зобов`язання; сума заборгованості за кредитом і відсотками повністю погашена.
      4.2. Вимоги про визнання припиненими зобов`язань за іпотечним договором, застосування наслідків припинення останнього та про повернення державного акта є обґрунтованими, оскільки відпала необхідність забезпечувати основне зобов`язання.
      4.3. Вимога про стягнення відшкодування моральної шкоди є безпідставною, оскільки спірні правовідносини пов`язані з іпотечним договором, а відшкодування моральної шкоди у такому випадку закон не передбачає. Окрім того, ні здоров`ю, ні майну позивача шкода завдана не була.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 10 лютого 2017 року Апеляційний суд Черкаської області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      6. Мотивував ухвалу так :
      6.1. Суд першої інстанції дійшов аргументованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
      6.2. Спір не можна розглядати за правилами адміністративного судочинства. За суб`єктним складом сторін і характером їх правовідносин спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. У березні 2017 року ПАТ «Дельта Банк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу.
      8. Просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 18 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 10 лютого 2017 року, а провадження у справі закрити.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      9. 30 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      10. Обґрунтував ухвалу тим, що ПАТ «Дельта Банк» оскаржує рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 18 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 10 лютого 2017 року з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      11. ПАТ «Дельта Банк» мотивує касаційну скаргу порушеннями судами норм процесуального права, а саме :
      11.1. ПАТ «Дельта Банк» перебуває у процесі ліквідації, а управління банком здійснює уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадиров В. В. (далі - уповноважена особа Фонду) на підставі наказу виконавчої дирекції Фонду від 2 жовтня 2015 року № 328. Фонд є юридичною особою публічного права, а уповноважена особа - його працівником. Тому позов до неї є позовом до Фонду, який треба розглядати за правилами адміністративного судочинства, тоді як позивач заявив вимоги виключно до ПАТ «Дельта Банк» і нотаріуса.
      11.2. Суди зобов`язали нотаріуса виключити записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, хоча нотаріус є суб`єктом делегованих владних повноважень, з огляду на що його дії слід оскаржувати до адміністративного суду.
      (2) Позиції інших учасників справи
      12. Позивач, ОСОБА_2 і нотаріус відзиви на касаційну скаргу не надали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      13. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
      14. ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Близький за змістом припис викладений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      15. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.
      16. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      17. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      18. Вжитий у цьому приписі термін «суб`єкт владних повноважень» згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції позначав орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу або іншого суб`єкта, який здійснював владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      19. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення (частина друга статті 4 КАС України у вказаній редакції).
      20. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у тій же редакціївизначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      21. Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, передбачає, що публічно-правовим є, зокрема, спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      22. Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду). Близький за змістом припис закріплений у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      23. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
      24. Стосовно терміну «публічно-владні управлінські функції», то у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, термін «публічно-» означає, що такі функції суб`єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. Аналогічний зміст має термін «владні управлінські функції», закріплений у пункті 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час постановлення судових рішень судами першої й апеляційної інстанцій.
      25. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).
      26. У суді першої інстанції (а. с. 121-124), в апеляційній скарзі (а. с. 149-153) та у касаційній скарзі (а. с. 205-209) ПАТ «Дельта Банк» вказувало, що воно перебуває у процедурі ліквідації, а управління банком здійснює уповноважена особа Фонду.
      27. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що Фонд створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснює у цій сфері нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України, а правовідносини між Фондом і вкладником в межах гарантованої державою граничної суми відшкодування за вкладом, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 20 червня 2018 року у справах № 805/2090/17-а і № 820/3664/16, від 27 червня 2018 року у справі № 813/2943/16, від 17 жовтня 2018 року у справі № 818/53/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 243/5078/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 761/15111/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 591/1272/18).
      28. Однак, позивач у цій справі не є вкладником банку і звернувся до суду з вимогами про визнання зобов`язань припиненими, зобов`язання зняти заборону відчуження земельної ділянки, повернути оригінал правовстановлюючого документа та про відшкодування моральної шкоди. У цих правовідносинах, як і у правовідносинах з включення вимог вкладника до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують гарантовану державою граничну суму відшкодування (див., зокрема, Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, від 23 травня 2018 року у справі № 811/568/16, від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/17365/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 642/6117/17), Фонд (його уповноважена особа) виконує не владні управлінські функції, а представляє інтереси банку-відповідача як сторони відповідного договору. Такі спори є приватноправовими та залежно від суб`єктного складу мають розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства.
      29. Окрім того, уповноважена особа Фонду є працівником Фонду та діє від імені банку в межах повноважень Фонду. Така особа у цивільному процесі за позовом до банку може виступати представником банку та не має самостійної процесуальної дієздатності (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 84-93 постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц та у пунктах 16-25 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 383/2/17).
      30. З огляду на вказане довід касаційної скарги про публічно-правовий характер спірних правовідносин через те, що ПАТ «Дельта Банк» перебуває у процедурі ліквідації, а управління банком здійснює уповноважена особа Фонду, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим. Оскільки спір, за вирішенням якого до суду звернувся позивач, пов`язаний із захистом його речового права, належністю виконання кредитного й іпотечного договорів, цей спір виник з цивільних правовідносин і не стосується захисту прав, свобод чи інтересів у сфері відносин публічно-правових. Тому з огляду на суб`єктний склад учасників спору Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій правильно розглянули справу за правилами цивільного судочинства.
      31. Стосовно доводу ПАТ «Дельта Банк» про те, що нотаріус є суб`єктом делегованих владних повноважень, з огляду на що його дії слід оскаржувати до адміністративного суду, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що нотаріус не є стороною спору стосовно заборони відчуження земельної ділянки. У цій справі вирішується спір про цивільне право на земельну ділянку між позивачем, який вимагає, зокрема, виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек записів щодо її обтяження, та ПАТ «Дельта Банк» як правонаступника ПАТ «Кредитпромбанк», в інтересах якого зареєстроване це обтяження. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже вказувала, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування запису щодо державної реєстрації обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстроване (див. пункти 51 і 58 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).
      (1.2) Щодо суті позовних вимог
      32. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини друга та третя статті 400 ЦПК України).
      (1.2.1) Щодо визнання припиненими зобов`язань за іпотечним договором
      33. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили :
      33.1. 24 грудня 2007 року ВАТ «Кредитпромбанк» уклало із ОСОБА_2 кредитний договір, а з позивачем - іпотечний договір.
      33.2. 27 вересня 2013 року ПАТ «Кредитпромбанк» уклало із ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» набуло всіх прав і обов`язків кредитора за кредитним та іпотечним договорами.
      33.3. Основне зобов`язання (зобов`язання за кредитним договором) припинилося з 23 березня 2016 року у зв`язку з повним виконанням позичальником його обов`язків за цим договором перед ПАТ «Дельта Банк». Отже, внаслідок повного виконання основного зобов`язання припиняється забезпечення його іпотекою, також припиняється обтяження земельної ділянки забороною її відчуження.
      34. Відповідно до частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
      35. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частина друга статті 509 ЦК України). Однією з таких підстав є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
      36. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
      37. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
      38. Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
      39. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).
      40. Поняття іпотеки деталізує абзац третій статті 1 Закону України «Про іпотеку», який визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      41. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України).
      42. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).
      43. За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16; див. також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц).
      44. Суди встановили факт припинення зобов`язань за кредитним договором у зв`язку з його повним і належним виконанням позичальником. Цю обставину, як і відсутність у ПАТ «Дельта Банк» фінансових та майнових претензій до позичальника (відображену у довідці ПАТ «Дельта Банк» від 30 березня 2016 року за вих. № 05-3261366) учасники справи не оспорювали. Тому з огляду на те, що належне виконання основного зобов`язання припиняє іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає по суті правильними висновки судів про задоволення вимоги позивача про визнання зобов`язань за іпотечним договором припиненими.
      (1.2.2) Щодо зняття заборони відчуження земельної ділянки та виключення відповідних записів з державних реєстрів
      45. Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) - це обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом (абзац п`ятий частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» у редакції, чинній на момент укладення іпотечного договору).
      46. Суди встановили, що, посвідчивши іпотечний договір, нотаріус наклав заборону відчуження земельної ділянки. Це відповідає пункту 2.4 іпотечного договору, згідно з яким при його посвідченні нотаріус накладає таку заборону до моменту повного виконання зобов`язань позичальником перед іпотекодержателем за кредитним договором.
      47. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина друга статті 593 ЦК України, частина третя статті 17 Закону України «Про іпотеку»).
      48. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
      49. Записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, а також іпотеки за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором є перешкодами у реалізації власником права розпорядження відповідним майном.
      50. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнив вимогу позивача зобов`язати нотаріуса зняти заборону відчуження земельної ділянки та виключити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна і з Державного реєстру іпотек.
      51. Матеріально-правові вимоги позивача у цивільній справі мають бути спрямовані на захист його прав, свобод чи інтересів, порушених або оспорюваних відповідачем, а не третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору.
      52. Згідно з частиною другою статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Аналогічний припис закріплений у частині другій статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      53. Позивач визначив відповідачами ПАТ «Дельта Банк» і позичальника, а нотаріус має статус третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача та не є стороною спору (див. пункт 31 цієї постанови). Тому суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, зобов`язавши нотаріуса до вчинення вказаних у рішенні дій. Це порушення суд апеляційної інстанції не виправив.
      54. З огляду на це, враховуючи процесуальний статус учасників справи, а також наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що належне виконання основного зобов`язання припиняє іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки (пункт 44 цієї постанови), суди мали ухвалити рішення, яким зняти заборону відчуження земельної ділянкита виключити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек.
      (1.2.3) Щодо вимог про зобов`язання ПАТ «Дельта Банк» повернути позивачу оригінал державного акта та про стягнення відшкодування моральної шкоди
      55. Позивач зазначав, що ПАТ «Дельта Банк» відмовилося повернути йому оригінал державного акта, і така відмова заподіяла позивачеві фізичні та душевні страждання, тяжкі переживання щодо долі його приватної власності. Тому він просив суд зобов`язати ПАТ «Дельта Банк» повернути оригінал акта та стягнути з ПАТ «Дельта Банк» на свою користь відшкодування моральної шкоди у сумі 700 000 грн.
      56. Суди встановили такі обставини :
      56.1. Згідно з пунктом 2.6 іпотечного договору на період його дії іпотекодавець передає за актом прийому-передачі іпотекодержателю оригінал державного акта, а після повного виконання боржником умов кредитного договору іпотекодержатель зобов`язаний протягом двох робочих днів повернути за актом прийому-передачі іпотекодавцеві державний акт;
      56.2. Відповідно до акта прийому-передачі від 24 грудня 2007 року й акта прийому-передачі від 7 лютого 2008 року позивач передав ВАТ «Кредитпромбанк» оригінал державного акта.
      57. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив вимогу позивача про зобов`язання ПАТ «Дельта Банк» повернути оригінал державного акта. Проте суди не звернули увагу на те, що у матеріалах справи є як акт прийому-передачі від 24 грудня 2007 року, складений і підписаний ВАТ «Кредитпромбанк» з позивачем про передання останнім і прийняття першим оригіналу державного акта (а. с. 25), так і акт прийому-передачі від 7 лютого 2008 року, відповідно до якого ВАТ «Кредитпромбанк» передав, а позивач прийняв оригінал державного акта (а. с. 26).
      58. Окрім того, суди вважали доведеною обставину звернення позивача до ПАТ «Дельта Банк» 23 березня 2016 року, зокрема, про повернення оригіналу державного акта. Однак у відповіді ПАТ «Дельта Банк» від 24 березня 2016 року за вих. № 2705 (а. с. 29), яка була адресована позичальникові і яку позивач долучив до позовної заяви на підтвердження наведеної вище обставини, відсутня інформація щодо оригіналу державного акта.
      59. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновок судів попередніх інстанцій про задоволення вимоги позивача щодо зобов`язання ПАТ «Дельта Банк» повернути оригінал державного акта зроблений з порушенням норм процесуального права: суди не дослідили належним чином вищевказані докази. Отже, рішення судів попередніх інстанцій у цій частині необхідно скасувати з направленням справи у відповідній частині на новий розгляд.
      60. Оскільки позивач обґрунтував вимогу про стягнення з ПАТ «Дельта Банк» відшкодування моральної шкоди саме його відмовою повернути державний акт, а цю обставину суди встановили з порушенням норм процесуального права, то рішення судів у частині зазначеної вимоги також слід скасувати із направленням справи у цій частині на новий розгляд.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      61. Згідно з пунктами 2 і 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу повністю на новий розгляд; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      62. Відповідно до пунктів 1 і 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази чи необґрунтовано відхилив заяву учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
      63. Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      64. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
      65. Оскільки суди попередніх інстанцій правильно розглянули цю справу за правилами цивільного судочинства, однак, з огляду на наведені вище мотиви, допустили порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення (не дослідили всі зібрані у справі докази) та неправильно застосували норм матеріального права, касаційна скарга є частково обґрунтованою.
      66. Тому рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 18 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 10 лютого 2017 року необхідно скасувати у частині задоволення вимоги про зобов`язання нотаріуса зняти заборону відчуження земельної ділянки та виключити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису та Державного реєстру іпотек і ухвалити у цій частині нове рішення, яким вказану вимогу задовольнити частково: зняти заборону відчуження земельної ділянки та виключити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису та Державного реєстру іпотек; скасувати у частині задоволення вимоги про зобов`язання ПАТ «Дельта Банк» повернути позивачу оригінал державного акта та про відмову у стягнення відшкодування моральної шкоди і передати справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а у частині задоволення вимоги про визнання припиненими зобов`язань за іпотечним договором залишити без змін.
      (2.2) Щодо судових витрат
      67. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, мають бути розподілені за результатами розгляду спору.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      68. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України).
      69. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).
      70. Належне виконання основного зобов`язання припиняє іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки.
      Керуючись статтею 400, пунктами 2 і 3 частини першої статті 409, статтями 411, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.
      2. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 18 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 10 лютого 2017 року :
      2.1. Скасувати у частині задоволення вимоги про зобов`язання приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Міняйло Ірини Петрівни зняти заборону відчуження земельної ділянки та виключити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису та Державного реєстру іпотек; ухвалити у цій частині нове рішення, яким вказану вимогу задовольнити частково: зняти заборону відчуження земельної ділянки площею 720 кв. м з кадастровим номером 7110136700:03:021:0065, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис № 6295098 і виключити з Державного реєстру іпотек запис № 5943254.
      2.2. Скасувати у частині задоволення вимоги про зобов`язання Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» повернути ОСОБА_1 оригінал державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯЕ № 620757 , виданого 10 жовтня 2007 року, та у частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди; у цих частинах справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      2.3. Залишити без змін у частині задоволення вимоги про визнання припиненими зобов`язань за іпотечним договором від 24 грудня 2007 року № 49.12/77/1717/07, укладеним Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» із ОСОБА_1 .
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      О. С. Золотніков
      Л. І. Рогач
      О. Р. Кібенко
      І. В. Саприкіна
      В. С. Князєв
      О. М. Ситнік
      Л. М. Лобойко
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська