Постановление БП-ВС о порядке надлежащего уведомления и прекращении начисления процентов после требования о досрочном возврате кредита

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

10 квітня 2019 року

м. Київ

Справа N 461/10610/13-ц

Провадження N 14-108 цс 19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - Гудими Д.А.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" (далі також - позивач) до ОСОБА_8 (далі також - позичальник), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гарант Плюс" (далі також - поручитель) про стягнення боргу

за касаційною скаргою позичальника на рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2017 року, ухвалене суддею Юрківим О.Р., та постанову Апеляційного суду Львівської області від 12 липня 2018 року, прийняту колегією суддів у складі Савуляка Р.В., Крайник Н.П., Мельничук О.Я.

Учасники справи:

позивач: Публічне акціонерне товариство "Ідея Банк",

відповідачі: ОСОБА_8, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гарант Плюс".

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 6 вересня 2013 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну предмета просив стягнути солідарно з позичальника та поручителя заборгованість у сумі 25 000 грн. а також з позичальника заборгованість у сумі 320 443,21 грн.

2. Позов мотивував такими обставинами:

2.1. 1 лютого 2012 року позивач уклав із позичальником кредитний договір N 910.13099 (далі також - кредитний договір), відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у сумі 149 248,00 грн для купівлі транспортного засобу;

2.2. 2 липня 2013 року для забезпечення виконання кредитного договору позивач уклав із поручителем договір поруки, за умовами якого поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати перед позивачем солідарно з позичальником у межах 25 000 грн;

2.3. Станом на 11 березня 2015 року загальна заборгованість позичальника через невиконання ним умов кредитного договору разом з процентами та неустойкою становила 345 443,21 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. 29 вересня 2017 року Галицький районний суд м. Львова ухвалив рішення, яким позов задовольнив.

4. Місцевий суд вважав, що оскільки позичальник не виконав обов'язки за кредитним договором у встановлений строк, виникла заборгованість, яка станом на 11 березня 2015 року становила 345 443,21 грн. Враховуючи умови кредитного договору та договору поруки, суд першої інстанції вирішив, що з позичальника та поручителя на користь позивача слід стягнути солідарно заборгованість у сумі 25 000 грн. а решту заборгованості у сумі 320 443,21 грн - з позичальника.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 12 липня 2018 року Апеляційний суд Львівської області прийняв постанову, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.

6. Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, стягнувши на користь позивача за наявності належних і законних для того підстав 25 000 грн солідарно з позичальника та поручителя і 320 443,21 грн - з позичальника.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 21 вересня 2018 року позичальник подав касаційну скаргу. Просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаржиться нанеправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

8. 13 лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

9. Обґрунтував ухвалу тим, що позичальник оскаржує рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 12 липня 2018 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

10. Позичальник стверджує, що він був позбавлений права взяти участь у судовому засіданні, призначеному апеляційним судом на 12 липня 2018 року, оскільки не отримав судової повістки про виклик на це судове засідання.

11. Суди попередніх інстанцій не врахували, що у наданому позивачем розрахунку є недостовірні відомості.

12. Вимоги позивача до поручителя мали розглядатися за правилами господарського судочинства, а тому провадження у цій частині суди мали закрити.

(2) Позиції інших учасників справи

13. Позивач і поручитель відзиви на касаційну скаргу не надали.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо юрисдикції суду

14. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

15. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).

16. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.

17. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

18. Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12).

19. У касаційній скарзі позичальник вказує на те, що вимогу до поручителя слід розглядати за правилами господарського, а не цивільного судочинства.

20. Стаття 16 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачала, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.

21. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з позичальника та поручителя могла бути предметом розгляду як за правилами цивільного, так і за правилами господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, не встановлювали відповідної заборони.

22. Позовні вимоги до кількох відповідачів мали розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, зокрема, нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежало вирішення інших. Такий розгляд не допускався, коли була відсутня спільність предмета позову.

23. Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.

24. ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, не передбачав обмежень щодо розгляду спору з таким предметом і суб'єктним складом, як у цій справі, в порядку цивільного судочинства, а ГПК України у редакції, чинній на той же час, навпаки встановлював обмеження за суб'єктним критерієм, які унеможливлювали розгляд позову юридичної особи-кредитора до фізичної особи-боржника та поручителя, який є юридичною особою.

25. Крім того, вирішення такого спору за правилами господарського судочинства в частині вимоги до поручителя, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині вимоги до фізичної особи-позичальника, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 160 ЦПК України у вказаній редакції, оскільки дослідження одного і того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.

26. Стаття 554 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

27. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач уклав договір порукиз поручителем, який має відповідати з позичальником перед позивачем солідарно.

28. Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

29. Відтак, з огляду на солідарний обов'язок перед кредитором боржника за основним зобов'язанням і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.

30. У цій справі позивач заявив вимоги про стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з фізичної особи-позичальника та з юридичної особи-поручителя у межах обсягу відповідальності, визначеного договором поруки.

31. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що такі вимоги мали розглядатися спільно за правилами цивільного судочинства. Тому доводи касаційної скарги є необґрунтованими, а висновки судів першої й апеляційної інстанцій щодо юрисдикції суду - правильними (аналогічні висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в її постановах від 13 березня 2018 року у справі N 415/2542/15-ц, від 17 квітня 2018 року у справі N 545/1014/15-ц, від 27 червня 2018 року у справі N 534/1898/14-ц, від 22 серпня 2018 року у справі N 2-1169/11, від 5 грудня 2018 року у справі N 524/4996/13-ц).

(1.2) Щодо суті спору

32. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

33. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

34. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 1 лютого 2012 року ПАТ "Ідея Банк" уклало з позичальником кредитний договір, за яким позичальник отримав кредит у сумі 149 248,00 грн зі сплатою 21,99 % річних.

35. Позивач вказував у позові, що сторони у § 4 кредитного договору погодили погашення заборгованості за цим договором відповідно до Графіку щомісячних платежів (Додаток N 1 до кредитного договору). Згідно з Графіком щомісячних платежів позичальнику розстрочено повернення кредитних коштів і визначено сплату процентів шляхом внесення кожного місяця не пізніше 1 числа періодичних платежів у розмірах, визначених цим Графіком.

36. Тобто, сторони кредитного договору встановили, зокрема, місячний строк виконання позичальником обов'язків з внесення регулярних платежів для виконання основного зобов'язання, і цей строк згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливав у відповідне число останнього місяця строку.

37. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу (пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12).

38. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

39. Отже, прострочення повернення кожного періодичного платежу є порушенням позичальником зобов'язання за кредитним договором.

40. Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" Глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 "Кредит" і не випливає із суті кредитного договору.

41. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

42. Позивач зазначав у позові, що внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, а саме недодержання ним графіку погашення як кредиту, так і процентів за користування кредитом, позивач направив поручителеві вимогу від 10 липня 2013 року N 122-11/50847, в якій повідомив про те, що позичальники, вказані у додатку до цієї вимоги (зокрема, і позичальник за кредитним договором), не вносять платежі в рахунок погашення заборгованості за договорами, а тому поручитель у межах 25 000 грн зобов'язаний виконати обов'язок позичальника впродовж 7 днів з моменту пред'явлення зазначеної вимоги.

43. Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки суди першої й апеляційної інстанцій не дослідили умови кредитного договору щодо порядку реалізації позивачем права на дострокове повернення кредиту, а також вимогу від 10 липня 2013 року N 122-11/50847 на предмет її вручення поручителеві, це унеможливило повне, всебічне й об'єктивне встановлення обставин справи.

44. Позичальник у касаційній скарзі також вказує на те, що суди не дослідили зроблений позивачем розрахунок заборгованості.

45. Велика Палата Верховного Суду з цим погоджується. Суди першої й апеляційної інстанцій задовольнили вимогу позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 140 894,21 грн. Але не звернули увагу на те, що позивач додав до заяви про зміну предмета позову від 20 березня 2015 року (т. 1, а. с. 141-143) розрахунок, в якому зазначив станом на час звернення до суду іншу суму заборгованості за кредитним договором. Тому необґрунтованим є стягнення судом 140 894,21 грн заборгованості без дослідження зазначеного розрахунку.

46. Крім того, за умови пред'явлення банком до позичальника та поручителя вимоги про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов'язання (див. пункт 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі N 2-1169/11). У разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України строк повернення неохопленої попередніми періодами заборгованості за кредитним договором вважається таким, що настав, а право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12).

47. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги про те, що суди, не дослідивши належним чином зібрані у справі докази, не перевірили обґрунтованість заперечення позичальника щодо належності розрахунку заборгованості за кредитним договором. Досліджуючи відповідний розрахунок, суди мають враховувати наведені висновки щодо застосування норм права.

48. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

49. З огляду на вказане доводи позичальника про обґрунтованість розрахунку заборгованості за кредитним договором, а також про встановлення інших обставин, які суди першої й апеляційної інстанцій не встановили, суд касаційної інстанції перевірити не може.

(1.3) Щодо належного повідомлення позичальника про розгляд справи

50. Позичальник у касаційній скарзі вказує на те, що апеляційний суд не повідомив його належно про судове засідання, призначене на 12 липня 2018 року і на якому суд прийняв постанову.

51. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що лист, яким апеляційний суд надсилав позичальникові повістку про судове засідання на 12 липня 2018 року, відділення поштового зв'язку повернуло без вручення з відмітками "за закінченням терміну зберігання" й "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення".

52. Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, днем вручення судової повістки є: 1) день вручення її під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про її доставлення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

53. Отже, повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" чи "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення" не є доказом належного інформування позичальника про час і місце розгляду справи (близький за змістом висновок викладений у пункті 31 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі N 127/2871/16-ц, у пунктах 47-48 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі N 752/11896/17 від 12 грудня 2018 року). Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд не виконав належно зазначений процесуальний обов'язок з інформування позичальника.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

54. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

55. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта цієї статті).

56. З огляду на висновки щодо порушення норм процесуального права судами першої й апеляційної інстанцій Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу обґрунтованою. А томуслід скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 12 липня 2018 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

57. Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

(2.2) Щодо судових витрат

58. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, слід розподілити за результатами розгляду спору.

Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 2 частини першої статті 409, пунктом 1 частини третьої, частиною четвертою статті 411, статтями 416-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити.

2. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 12 липня 2018 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата в очередной раз подтвердила выводы сделанные ранее в аналогичных ситуациях.

1. В случае солидарного взыскания с физического лица заемщика и юридического лица - поручителя, спор может рассматриваться в гражданской юрисдикции с целью комплексного и объективного рассмотрения дела.

2. При предъявлении банком к заемщику и поручителю требования о досрочном возврате задолженности по кредитному договору в соответствии с частью второй статьи 1050 ГК Украины, меняется в одностороннем порядке срок исполнения основного обязательства (см. пункт 80 постановления Большой Палаты Верховного Суда от 22 Август 2018 по делу N 2-1169 / 11). В случае предъявления к заемщику требования согласно части второй статьи 1050 ГК Украины срок возврата неохваченной предыдущими периодами задолженности по кредитному договору считается наступившей, а право кредитодателя начислять предусмотренные договором проценты по кредиту прекращается. Права и интересы кредитодателя в охранительных правоотношениях обеспечиваются частью второй статьи 625 ГК Украины, которая регламентирует последствия просрочки исполнения денежного обязательства (пункт 91 постановления Большой Палаты Верховного Суда от 28 марта 2018 по делу N 444/9519/12).

3. Возвращение повестки о вызове в суд с указанием причины возврата "за истечением срока хранения» или «другие причины, не позволили выполнить обязанности по пересылке почтового отправления" не является доказательством надлежащего информирования заемщика о времени и месте рассмотрения дела (близкий по содержанию вывод изложен в пункте 31 постановления Верховного суда в составе коллегии судей Второй судебной палаты Кассационного гражданского суда от 20 июня 2018 по делу N 127/2871/16-ц, в пунктах 47-48 постановления Большой палаты Верховного суда по делу N 752 / 11 896/17 от 12 декабря 2018). Поэтому Большая Палата Верховного Суда считает, что апелляционный суд не выполнил надлежащим образом указанную процессуальную обязанность по информированию заемщика.