Постановление БП-ВС о хозяйственной юрисдикции спора по взысканию задолженности по зарплате с предприятия находящегося в банкротстве, начатом после 19.01.2013

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 263/3949/17

Провадження № 14-359цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Азовзагальмаш» (далі - ПрАТ «Азовзагальмаш»),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Маріупольська первинна профспілкова організація № 141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність» (далі - Маріупольська профспілка),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 травня 2017 року у складі судді Шевченко О. А. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 липня 2017 року у складі колегії суддів Гаврилової Г. Л., Пономарьової О. М., Зайцевої С. А.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Азовзагальмаш», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Маріупольська профспілка, про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила визнати незаконним наказ (розпорядження) від 22 лютого 2017 року № 129к про припинення трудового договору, поновити її на роботі з 22 лютого 2017 року, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 лютого 2017 року до дня ухвалення рішення у справі.

На обґрунтування вимог позивачка зазначила, що з 07 березня 2012 року вона працювала в ПрАТ «Азовзагальмаш» на посаді інженера. 22 лютого 2017 року звільнена із займаної посади наказом № 129к з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Вважала своє звільнення таким, що відбулося з порушенням вимог закону, просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 травня 2017 року провадження у справі закрито. Роз`яснено позивачці право звернутися із цим позовом до Господарського суду міста Києва, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» (далі - ПАТ «Азовзагальмаш»).

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції вважав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2016 року порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ «Азовзагальмаш», а тому саме господарський суд вирішує всі майнові спори за вимогами до боржника, у тому числі спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб, до яких відноситься ОСОБА_1

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 21 липня 2017 року скасовано ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 травня 2017 року у частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу (розпорядження) від 22 лютого 2017 року № 129к про припинення трудового договору, поновлення на роботі та стягнення заборгованості із заробітної плати, справу в цій частині направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. В іншій частині (закриття провадження у справі щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 травня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд мотивував свої висновки тим, що суд першої інстанції не наділений повноваженнями розглядати вимоги ОСОБА_1 майнового характеру в порядку цивільного судочинства, а тому погодився із закриттям провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не уточнив позовних вимог та зробив передчасний висновок про закриття провадження у справі за вимогами про стягнення заробітної плати. При цьому апеляційний суд вважав, що матеріали справи містять суперечливі відомості щодо цих позовних вимог.

Також апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про закриття провадження у справі у частині позовних вимог про визнання наказу (розпорядження) від 22 лютого 2017 року № 129к про припинення трудового договору незаконним та поновлення на роботі з тих підстав, що оскільки ОСОБА_1 є посадовою особою, то спір має розглядатися в господарському суді, в якому перебуває справа про банкрутство боржника.

Апеляційний суд указав, що позивачка не перебувала на державній службі, отже, не може вважатись посадовою особою, її робота не була пов`язана із обслуговуванням матеріальних цінностей підприємства.

У зв`язку з цим апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивачка як інженер була посадовою особою у розумінні пункту 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та частини четвертої статті 10 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII).

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просила скасувати ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 липня 2017 року в частині закриття провадження у справі щодо її позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд повинен був застосувати статтю 110 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваних ухвал), згідно з якою позови з трудових правовідносин можуть пред`являтися за місцем проживання позивача, а також, що при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання оплачуваної роботи, але не більше ніж за один рік.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 26 червня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Під час вирішення питання щодо можливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, передбаченими у статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій), якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При цьому повинен враховуватися принцип правової визначеності, що не допускає наявності провадження, а отже і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами у різних юрисдикціях.

Суди встановили, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2016 року порушено провадження у справі № 910/3262/16 про банкрутство ПАТ «Азовзагальмаш». Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та розпочато процедуру розпорядження майном товариства (а. с. 44).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 червня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Азовзагальмаш» залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2016 року залишено без змін.

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом № 2343-XII.

У зв`язку з набранням чинності 19 січня 2013 року (за винятком окремих положень) Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Закон № 2343-XII викладено в новій редакції.

Згідно з пунктом 7 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII статтю 12 ГПК України доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

Відповідно до Закону України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов`язань» розділ Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи у спорах фізичної особи з майновими вимогами до боржника, в тому числі і за позовом про стягнення заробітної плати з роботодавця, суди повинні враховувати положення пункту 1-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII, вимоги статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника.

Аналогічний правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанова від 31 жовтня 2018 року у справі № 541/459/17, від 30 січня 2019 року у справі № 265/536/17 та інших, і підстав для відступу від нього не вбачається.

Статтею 28 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що у разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов`язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; про сплату податків, зборів (обов`язкових платежів); стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, а також визнання недійсними рішень державних органів, пов`язаних з майновими вимогами до боржника.

Пунктом 7 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) було передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Відповідно до частини дев`ятої статті 16 ГПК України (у зазначеній редакції) справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Аналогічна норма міститься й у пункті 7 частини першої статті 20 чинного ГПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПрАТ «Азовзагальмаш», стосовно якого порушено справу про банкрутство після 19 січня 2013 року (20 квітня 2016 року), з вимогами, зокрема про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився й апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваних ухвал), тому що спір стосовно вказаних позовних вимог підлягає розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, що виключає можливість розгляду справи у порядку цивільного судочинства.

Підстав вважати, що суди першої й апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині своїх висновків порушили правила предметної чи суб`єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не вбачає.

Згідно зі змістом касаційної скарги, ОСОБА_1 не оскаржує ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 липня 2017 року в частині скасування ухвали Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 травня 2017 року щодо закриття провадження у справі стосовно позовних вимог про визнання незаконним наказу (розпорядження) від 22 лютого 2017 року № 129к про припинення трудового договору, поновлення на роботі та стягнення заборгованості із заробітної плати, та направлення справи в цій частині позовних вимог до суду першої інстанції для продовження розгляду. Тому ухвала Апеляційного суду Донецької області від 21 липня 2017 року в зазначеній частині не переглядається у касаційному порядку.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Із урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції в нескасованій частині та ухвалу апеляційного суду в оскаржуваній частині залишити без змін. У такому разі розподіл судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 415, 416, 419ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 травня 2017 року в нескасованій апеляційним судом частині та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко

Т. О. Анцупова В. С. Князєв

С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко

В. В. Британчук Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

В. І. Данішевська Л. І. Рогач

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. С. Золотніков О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 85415069
 

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что имущественные требования к должнику находящимся в процедуре банкротства, начатой после 19.02.2013 года рассматриваются судом в котором открыта процедура банкротства. Однако, что касается неимущественных требований, например восстановления на работе, то судя из постановления, такой спор будет рассматриваться в гражданском суде.