Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции спора касательно бездеятельности ГИС о не направлении постановления об отмене запрета выезда за границу

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 346/6590/16-а

Провадження № 11-623апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області (далі - відділ ДВС), Державної казначейської служби України, Коломийського управління Державної казначейської служби України Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та стягнення коштів

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2017 року (суддя П`ятковський В. І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року (судді Попко Я. С., Обрізко І. М., Хобор Р. Б.),

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправними дії відділу ДВС, які полягають у ненаправленні по виконавчому провадженню № 41926708 відповідної постанови до Державної прикордонної служби України про зняття з неї тимчасового обмеження щодо права виїзду за межі України, а також у нескасуванні накладеного арешту на належний їй на праві власності автомобіль «ТОYОТА RАV 4», номерний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску, і ненадсиланні відповідної постанови до Державної автомобільної інспекції;

- стягнути з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з відповідного казначейського рахунку на її користь матеріальну шкоду в розмірі 16 738 грн 2 коп. та 10 000 грн моральної шкоди.

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області ухвалою від 27 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року, провадження у справі закрив на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

У ході розгляду справи суди встановили таке.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2013 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» (далі - Банк) стягнено заборгованість за кредитним договором у сумі 78 тис. 568 грн 5 коп.

Банк подав до відділу ДВС виконавчий лист про стягнення вищевказаної суми боргу.

Постановою старшого державного виконавця Косівчук Р. Б. від 6 лютого 2014 року відкрито виконавче провадження по вказаному виконавчому листу № 202/26225/13-ц від 19 вересня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості в розмірі 78 тис. 568 грн 5 коп.

У квітні 2014 року державний виконавець звернувся до Коломийського міськрайонного суду з поданням про обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2014 року подання було задоволено та встановлено ОСОБА_1 тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2014 року заочне рішення цього ж суду від 19 вересня 2013 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості в сумі 78 тис. 568 грн 5 коп. було скасовано, а рішенням цього ж суду від 21 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 лютого 2015 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог Банку до ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку позовної давності.

Постановою старшого державного виконавця Косівчука Р. Б. від 3 жовтня 2014 року (ВП № 41926708) виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 202/26225/13-ц від 19 вересня 2013 року закінчено та припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

З огляду на наведені обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки ОСОБА_1 оскаржує дії державного виконавця у виконавчому провадженні (№ 41926708), відкритому на виконання виконавчих документів, виданих на підставі рішення суду в цивільній справі, ухваленого в порядку Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК).

ОСОБА _1 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені цими судами ухвали про закриття провадження у справі та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Незгода скаржника з висновками судів про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі обґрунтована тим, що обмеження щодо ОСОБА_1 , а саме на тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон та арешт автомобіля, були вжиті відділом ДВС не за зведеним виконавчим провадженням, а виключно у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа № 202/26225/13-цвід 19 вересня 2013 року. При цьому постановою державного виконавця від 3 жовтня 2014 року це виконавче провадження було закінчено, чинність арешту припинено та скасовано інші заходи примусового виконання рішення. Однак відділ ДВС протиправно не направив до Державної прикордонної служби України постанову про зняття обмеження щодо права виїзду за межі України та не скасував арешт автомобіля з направленням відповідної постанови до Державної автомобільної інспекції. Наведене, на переконання позивача, відповідно до статті 181 КАС (у редакції, чинній на час звернення до суду) давало підстави для оскарження дій відділу ДВС у порядку адміністративного судочинства.

Відповідачі відзивів на касаційну скаргу не подали.

Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

На час звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду із цим позовом частиною першою статті 181 КАС було визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 287 чинного КАС.

Тобто, якщо законом було установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», чинного на час виникнення спірних у цій справі правовідносин (далі - Закон № 606-XIV),рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до статті 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

З аналізу вказаних законодавчих норм убачається, що критеріями визначення юрисдикції судів щодо справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби у ході здійснення виконавчого провадження є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ.

Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновки судів першої та апеляційної інстанцій про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу за позовом ОСОБА_1 - боржника у виконавчому провадженні № 41926708, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого судом цивільної юрисдикції, предметом оскарження та перевірки в якій є правомірність діянь відділу ДВС у цьому провадженні, зокрема, наявність чи відсутність у останнього обов`язку з учинення певних дій, пов`язаних із закриттям саме цього виконавчого провадження згідно з постановою від 3 жовтня 2014 року.

Таким чином, зважаючи на суть спірних правовідносин та їхній суб`єктний склад, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 та необхідність розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства судом, який видав виконавчий документ. Наведені в касаційній скарзі доводи такого висновку не спростовують.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року- без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

О. Б. Прокопенко

Судді:

Н. О. Антонюк

В. С. Князєв

Т. О. Анцупова

Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна

Н. П. Лященко

В. В. Британчук

В. В. Пророк

Ю. Л. Власов

Л. І. Рогач

М. І. Гриців

О. М. Ситнік

В. І. Данішевська

О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна

В. Ю. Уркевич

О. С. Золотніков

О. Г. Яновська

О. Р. Кібенко

Джерело: ЄДРСР 86402007

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что в соответствии со статьей 447 Гражданского процессуального кодекса Украины стороны исполнительного производства вправе обратиться в суд с жалобой, если считают, что решением, действием или бездействием государственного исполнителя или другого должностного лица органа государственной исполнительной службы или частного исполнителя при исполнении судебного решения, принятого в соответствии с настоящего Кодекса, нарушены их права или свободы.

Таким образом, учитывая суть спорных правоотношений и их субъектней состав, суды первой и апелляционной инстанций пришли к обоснованному выводу о наличии оснований для прекращения производства по административному делу по иску ОСОБА_1 и необходимость рассмотрения этого дела в порядке гражданского судопроизводства судом, выдавшим исполнительный документ.