Постанова КАС про стягнення депозиту з Приватбанку


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

2 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      0
    • Ні
      2
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2020 року м. Київ

Справа № 758/10410/15-ц

Провадження: № 22-ц/824/7597/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.

секретар Гулієв М.Д.о

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Бригинець Анюти Анатоліївни в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 березня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Ларіонової Н.М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

В серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що між нею та ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», 24 жовтня 2012 року було укладено договір №SAMDN8000729972252 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIP на 6 міс» на 6 місяців в іноземній валюті із сумою вкладу 12 300 доларів США; 01 жовтня 2012 року було укладено договір №SAMDN8000729325783 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIP на 6 міс» на 6 місяців в іноземній валюті із сумою вкладу 58 950 Євро; 06 грудня 2012 року було укладено договір №SAMDN01000731201596 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIP» на 6 місяців в національній валюті із сумою вкладу 296 000 грн. Згідно з умовами зазначених договорів клієнт банку мав право протягом строку вкладу здійснювати його доповнення. Також умовами договорів передбачено автоматичну пролонгацію їх дії на той самий строк без необхідності підписання додаткових документів. 20 листопада 2012 року вклад згідно договору №SAMDN80000729325783 було поповнено на суму 850 Євро, а 15 травня 2013 року на суму 2 300 Євро. Також було поповнено вклад №SAMDN01000731201596 07 грудня 2012 року на 60 000 грн., 12 грудня 2012 року на 60 000 грн., 14 грудня 2012 року на 60 000 грн., 18 грудня 2012 року на 30 000 грн., 15 січня 2013 року - 80 000 грн., 21 січня 2013 року на 30 000 грн., 15 травня 2013 року на 120 000 грн., 21 січня 2014 року на 40 000 грн. Вказані внесення підтверджуються відповідними квитанціями. 5 березня 2014 року вона, ОСОБА_1 , звернулась до банку з проханням перевести обслуговування її вкладів в одне з відділень банку у м. Києві, але їй було відмовлено без пояснення будь-яких причин. В червні 2015 року вона звернулась до банку із заявою, в якій просила надати їй можливість користуватися належними їй грошовими коштами, які були внесені за вищезазначеними договорами банківського вкладу, але листом банку від 05.06.2015 року їй було відмовлено у наданні коштів у зв`язку з припиненням банком своєї діяльності на території АРК. Згідно довідки №1290089, наданої банком, станом на 12.03.2014 року залишок грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 становить 13 761,82 доларів США; на рахунку № НОМЕР_2 - 66 421,24 Є вро та на рахунку № НОМЕР_4 - 926 124,58 грн. Довідка містить інформацію про стан рахунків на 12.03.2014 року, тобто, надана на момент функціонування Кримської філії ПАТ КБ «Приватбанк». 20 серпня 2015 року нею, позивачкою,було направлено до банку заяву про дострокове розірвання договорів та виплату належних їй коштів, але банк на дану вимогу не відреагував. За таких підставпросила суд стягнути з ПАТ «КБ «Приватбанк» на свою користь заборгованість у розмірі 15 267,84 доларів США за договором №SAMDN8000729972252 від 24.10.2012 року, 72 232,72 Євро за договором №SAMDN80000730541037 від 01.10.2012 року та 1 151 764,5 грн за договором №SAMDN800072932578 від 06.12.2012 року.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 02 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «Приват Банк» суму заборгованості за Договором № SAMDN8000729972252 від 24.10.2012 року у розмірі 15 223,97доларів США, з яких 13 761,82 доларів США - сума вкладу та 1 462,15 доларів США - сума невиплачених відсотків, що в еквіваленті на день постановлення рішення - 406 015,61 грн.

Стягнуто з АТ КБ «Приват Банк» суму заборгованості за Договором №SAMDN80000730541037 від 01.10.2012 року у розмірі 72 063,45 Євро, з яких 66 421,24 Євро - сума вкладу та 5 642,21 Євро - сума невиплачених відсотків, що в еквіваленті на день розгляду справи становить 2 339 139,52 грн.

Стягнуто з АТ КБ «Приват Банк» суму заборгованості за Договором № SAMDN800072932578 від 06.12.2012 року у розмірі 1 145 192,46 грн, з яких 926 124,58 грн. - сума вкладу та 219 067,88- сума невиплачених відсотків.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір в розмірі 6 090,0 грн.

Не погодившись із таким судовим рішенням, Бригинець А.А. в інтересах АТ КБ «ПриватБанк» 25 лютого 2020 року подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові, а в іншій частині - залишити без змін.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не врахував, що матеріали справи не містять касових документів, що підтверджували б внесення грошових коштів на банківські рахунки у вказаних позивачкою розмірах. Банком ставились під сумнів копії доказів, що надані позивачкою, оскільки такі не були належним чином засвідчені, не відповідають вимогам, встановлених чинним законодавством щодо банківських документів. Зазначала, що наданий позивачкою розрахунок є помилковим, необґрунтованим та не перевіреним судом першої інстанції.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 21 квітня та 04 травня 2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Пушок С.В. в інтересах ОСОБА_1 зазначив, що докази на підтвердження укладення зазначених договорів вкладу містяться в матеріалах справи, оригінали таких доказів надавались суду першої інстанції для огляду, про що і зазначено в оскаржуваному рішенні. Факт внесення коштів на рахунки банку підтверджується відповідними довідками, виданими на момент функціонування Кримської філії ПАТ КБ «Приватбанк». Також вказував, що аналогічні справи вже були розглянуті судами тільки в інтересах доньки позивачки та її чоловіка. Вважав розрахунок заборгованості законним та обґрунтованим. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 березня 2018 року оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а тому в іншій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.

В судовому засіданні адвокат Крахманов С.В. в інтересах АТ КБ «Приват Банк» підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просив її задовольнити.

Адвокат Пушок С.В. в інтересах ОСОБА_1 заперечував проти апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приват банк» в м. Ялта АРК (Україна) були укладені наступні договори:

01.10.2012 року - договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті №SAMDN80000729325783 «Депозит VIP на 6 міс» на 6 місяців в іноземній валюті із сумою вкладу 58 950 Євро (т. 1 а.с. 17).

24.10.2012 року - договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті №SAMDN80000729972252 «Депозит VIP на 6 міс» на 6 місяців в іноземній валюті із сумою вкладу 12300 доларів США (т. 1 а.с.14).

Відповідно до п.14 даних Договорів, вони оформлюються в двох примірниках, які мають однакову юридичну силу.

06.12.2012 року - договір банківського строкового вкладу (депозиту) в національній валюті №SAMDN01000731201596 «Депозит VIP» на 6 місяців в національній валюті із сумою вкладу 296 000 грн (т. 1 а.с. 13).

Відповідно до п.10 даного договору, він оформлюється в двох примірниках, які мають однакову юридичну силу.

Згідно довідки, виданої заступником директора Головного Ялтинського відділення КРУ КБ ПАТ «ПриватБанк» від 12.03.2014 року № 1290089, станом на 12.03.2014 року ОСОБА_1 має залишок грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 в розмірі 13 761,82 доларів США; на рахунку № НОМЕР_2 - 66 421,24 Є вро та на рахунку № НОМЕР_4 - 926 124,58 грн (т. 1 а.с. 20).

В травні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до ПАТ КБ «Приват банк» із вимогою про переведення обслуговування її карткових рахунків на будь-яке відділення міста Києва.

Листом від 05.06.2015 року ПАТ КБ «Приват банк»повідомило позивачку про неможливість роботи банківських відділень та складнощі в обслуговуванні депозитів і рахунків, відкритих в кримських відділеннях ПАТ КБ «ПриватБанк» через окупацію території Автономної Республіки Крим, зазначивши, що відповідно до постанови НБУ від 06.05.2014 р. № 260 ПАТ КБ «ПриватБанк» припинив свою діяльність в Криму (т. 1 а.с. 22).

Задовольняючи позов ОСОБА_1 частково, суд першої інстанції вважав обґрунтованими вимоги позивачки щодо стягнення суми вкладу відповідно до укладених договорів та відсотків за користування вкладами. Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних за даним договором, районний суд вважав за необхідне в цій частині відмовити, оскільки 3 % річних повинні нараховуватися на суму основного боргу без урахування вже нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами, якщо в обов`язкових для сторін правилах чи договорі немає прямої вказівки щодо іншого порядку нарахування процентів, а не на невиплачені та ненараховані відсотки.

Колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення суми вкладів та відсотків з огляду на наступне.

Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління НБУ від 03 грудня 2003 року № 516 і чинного на час укладення договору банківського вкладу (далі - Положення), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженоїпостановою правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10).

Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Пунктом 2.9 глави 2 «Приймання готівки» розділу IV «Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами» Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління НБУ від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп « вечірні » чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку.

Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, пункту 1.4 Положення, пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-149цс13 та від 29 жовтня 2014 року № 6-118цс14 та від 29 січня 2020 року у справі № 757/52212/18-ц.

За положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із принципу, що доказування покладається на того, хто стверджує, а не на того, хто заперечує, можна дійти висновку, що сторона позивача повинна доводи обставини, на яких ґрунтуються її вимоги, а сторона відповідача - обставини, на яких ґрунтуються її заперечення.

Принципи змагальності та диспозитивності відображають основні властивості цивільного судочинства, які реалізуються у тому, що збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони, а суд оцінює надані сторонам матеріали.

Як убачається із матеріалів справи, 20 серпня 2015 року ОСОБА_1 направила до ПАТ АТ КБ «ПриватБанк» заяву про розірвання уклеєних між нею та банком депозитних договорів №SAMDN 80000729325783 «Депозит VIP на 6 міс», № SAMDN 80000729972252 «Депозит VIP на 6 міс», № SAMDN 01000731201596 «Депозит VIP» (т. 1 а.с. 31-33).

Однак, вказана заява ОСОБА_1 залишена банком без виконання.

Надані позивачкою до суду першої інстанції квитанції про внесення коштів на депозитні рахунки банку (т. 1 а.с. 23-30) є належним доказом невиконання банком умов договорів щодо повернення коштів за вкладами після закінчення строку його дії, оригінали вказаних документів буди оглянуті та посвідчені судом першої інстанції під час розгляду справи (т. 1 а.с. 34-38).

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про доведеність позивачкою договірних відносин з відповідачем, які виникли на підставі укладених між сторонами договорів вкладу та внесення позивачкою коштів на депозитні рахунки банку, є обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не надала належних доказів на підтвердження факту знаходження грошових коштів на депозитних рахунках (за депозитними договорами) - безпідставними.

Оскільки, факт укладення договорів банківського вкладу та внесення позивачем коштів підтверджено належними допустимими та достатніми доказами, а грошові кошти за договором банківського вкладу (сума депозиту разом із нарахованими відсотками в межах дії договорів) позивачці на її вимогу не виплачені, суд першої існтанції дійшов правильного висновку про їх стягнення у примусовому порядку.

Щодо неправильності наданого позивачкою розрахунку заборгованості колегія суддів відмічає наступне.

Звертаючись до суду ОСОБА_1 обґрунтовувала свої позовні вимоги щодо нарахування відсотків наступним чином.

Вважала, що за депозитним договором №SAMDN80000729972252 не нараховані відсотки на суму боргу у розмірі 13 761,82 доларів США за період з 13.03.2014 року по 28.04.2015 року(411 днів) за ставкою 9 % складають - 1 462,15 долари США;

за депозитним договором №SAMDN8000729325783 не нараховані відсотки на суму боргу у розмірі 66 421,24 Євро за період з 03.03.2014 року по 05.04.2015 року(398 днів) за ставкою 7,5 % складають - 5 642,21 Євро;

за депозитним договором №SAMDN01000731201596 не нараховані відсотки на суму боргу у розмірі 926 124,58 грн за період з 08.03.2014 року по 10.06.2015 року(459 днів) за ставкою 17 % складають - 219 067,88 грн.

Заперечуючи проти наданого позивачкою розрахунку банк зазначав, що оскільки сума коштів, що знаходяться на депозитному рахунку за договором №SAMDN80000729972252 від 24.10.2012 року станом на 12.03.2014 року -13 761,82 доларів США, то не нараховані відсотки складають:

за період з 13.03.2014 року по 28.04.2015 року становить 1394,66 доларів США (13 761,82х9% х 411 днів : 365 днів);

за договором №SAMDN8000729325783 від 01.10.2012 року - 66 421,24 Євро,

то не нараховані відсотки за період з 03.03.2014 року по 05.04.2015 року складають 5431,95 Євро (66 421,24 х7,5% х 398 днів : 365 днів);

за договором №SAMDN01000731201596 від 06.12.2012 року - 926 124,58 грн,

то не нараховані відсотки за період з 08.03.2014року по 10.06.2015 року складають197 987,67 грн(926 124,58 х17% х 459 днів : 365 днів);

Перевіряючи такі доводи апеляційної скарги, колегія суддів шляхом проведення простих арифметичних дій доходить висновку про те, що аргументи скаржника щодо неправильності нарахування відсотків знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді справи.

Суд першої інстанції не перевірив правильність наданого позивачкою розрахунку заборгованості по відсоткам, а тому колегія суддів, ураховуючи вищенаведений розрахунок, вважає, що оскаржуване рішення підлягає зміні в частині визначення сум заборгованості, що підлягають стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 шляхом зменшення розміру відсотків, а саме:

за договором №SAMDN80000729972252 від 24.10.2012 року, з 1462,15 доларів США до 1394,66 доларів США, у зв`язку з чим загальну сума стягнення зменшується з 15 223,97 доларів США до 15 156,46 доларів США, що в еквіваленті на день постановлення рішення становить 404 223,32 грн (1 долар США - 26,67 грн);

за договором №SAMDN8000729325783 від 01.10.2012 року, з 5 642,21 Євро до 5 431,98 Євро, у зв`язку з чим загальна сума стягнення зменшується з 72 063,45 Євро до 71 853,22 Євро, що в еквіваленті на день постановлення рішення становить 2 332 355,52 грн (1 Євро - 32,46 грн).

за договором №SAMDN01000731201596 від 06.12.2012 року, з 219 067,81 грн до 197 987,67 грн, у зв`язку з чим загальна сума стягнення зменшується з 1 145 192,46 грн до 1 124 112,25 грн .

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи викладене, апеляційна скарга Бригинець А.А. в інтересах АТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню частково, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 березня 2018 року підлягає зміні шляхом зменшення розміру відсотків та загальних сум, присуджених до стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 .

Судові витрати, понесені сторонами, перерозподілу не підлягають, оскільки застосована максимальна ставка судового збору.

Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Бригинець Анюти Анатоліївни в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 березня 2018 року змінити.

Зменшити розмір відсотків, які підлягають стягненню з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , за договором №SAMDN80000729972252 від 24.10.2012 року, з 1462,15 (однієї тисячі чотириста шістдесяти двох) доларів США 15 центів до 1394,66 (однієї тисячі триста дев`яносто чотирьох) доларів США 66 центів, у зв`язку з чим загальну суму стягнення зменшити з 15 223,97 (п`ятнадцяти тисяч двохсот двадцяти трьох) доларів США 97 центів до 15 156,46 (п`ятнадцяти тисяч ста п`ятдесяти шести) доларів США 46 центів, що в еквіваленті на день постановлення рішення становить 404 223,32 грн (чотириста чотири тисячі двісті двадцять три) грн 32 коп (1 долар США - 26,67 грн).

Зменшити розмір відсотків, які підлягають стягненню з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , за договором №SAMDN8000729325783 від 01.10.2012 року, з 5 642,21 (п`яти тисяч шістсот сорока двох) Євро 21 центів до 5 431,98 (п`яти тисяч чотириста тридцяти одного) Євро 98 центів, у зв`язку з чим загальну суму стягнення зменшити з 72 063,45 (сімдесяти двох тисяч шістдесяти трьох) Євро 45 центів до 71 853,22 (сімдесяти однієї тисячі вісімсот п`ятдесяти трьох) Євро 22 центів, що в еквіваленті на день постановлення рішення становить 2 332 355,52 грн (два мільйони триста тридцять дві тисячі триста п`ятдесят п`ять) грн 52 коп ( 1 Євро - 32,46 грн).

Зменшити розмір відсотків, які підлягають стягненню з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , за договором №SAMDN01000731201596 від 06.12.2012 року, з 219 067,81 (двохсот дев`ятнадцяти тисяч шістдесяти семи) грн 81 коп до 197 987,67 (ста дев`яносто семи тисяч дев`ятсот вісімдесяти семи) грн. 67 коп, у зв`язку з чим загальну суму стягнення зменшити з 1 145 192,46 (одного мільйона ста сорока п`яти тисяч ста дев`яносто двох) грн 46 коп до 1 124 112,25 (одного мільйона ста двадцяти чотирьох тисяч ста дванадцяти) грн 25 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 18 червня 2020 року.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді Д.Р. Гаращенко

А.А. Пікуль

Джерело: ЄДРСР 89920967

Link to post
Share on other sites

Це наша справа. В черговий раз стягнули з Приватбанку депозит у примусовому порядку. На жаль НБУ закриває очі на грубе порушення банками законодавства та прав вкладників. Це чергове рішення, яке доводить, що за свої права потрібно боротись, а банки не є тими установами в яких можна безпечно зберігати кошти.

Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 жовтня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 369/10789/14-ц
      Провадження № 14-703цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ «КБ «Хрещатик»), треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» Костенко Ігор Іванович, про зобов`язання вчинити дії та за зустрічним позовом ПАТ «КБ «Хрещатик» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору банківського вкладу за касаційною скаргою ПАТ «КБ «Хрещатик» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року у складі судді Пінкевича Н. С. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у складі колегії суддів Фінагєєва В. О., Ігнатченко Н. В., Кашперської Т. Ц. та
      ВСТАНОВИЛА:
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «КБ «Хрещатик» про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу.
      Позовна заява мотивована тим, що 24 квітня 2013 року ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» уклали договір банківського вкладу (депозиту) на суму 310 880,00 грн строком з 24 квітня по 24 липня 2013 року. У липні ОСОБА_1 зняв частину коштів, а залишок суми в розмірі 280 000,00 грн знову розмістив в банку, уклавши новий договір строк на 12 місяців, до 24 липня 2014 року.
      1.2. Спочатку банк виконував свої зобов`язання належним чином та на рахунок ОСОБА_1 нараховувались відсотки за користування коштами до травня 2014 року. У червні 2014 року банк перестав нараховувати ОСОБА_1 відсотки. При зверненні до відповідача із цього питання позивачу стало відомо, що кошти на його депозитному рахунку відсутні. За умовами договору він мав право на дострокове розірвання договору та повернення коштів. Однак позивач отримав відмову на свою заяву, оскільки за даними бухгалтерського обліку його договори банківського вкладу не обліковуються в банку, і відповідач звернувся з цього питання до правоохоронних органів. Ураховуючи викладене, позивач вважає своє право порушеним.
      1.3. У листопаді 2014 року ПАТ «КБ «Хрещатик» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому, з урахуванням уточнень, просило визнати недійсним договір № 543/2013-222 банківського вкладу «Оберіг» в національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу від 24 квітня 2013 року на суму 310 880,00 грн, укладений ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 .
      1.4. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що до подання позову ПАТ «КБ «Хрещатик» розглядало заяву ОСОБА_1 про повернення вкладу від 4 червня 2014 року. По факту відсутності коштів були проведені службове розслідування та ревізія Київського регіонального відділення за період 2011-2014 роки. За результатами перевірок встановлено, що за даними бухгалтерського обліку банку в Київському регіональному відділенні зареєстровано договір банківського вкладу «Оберіг» на 12 місяців № 222Б-385933, укладений 24 липня 2013 року сторонами на суму 1 000,00 грн, а договір банківського вкладу «Оберіг» № 543/2013-222 в національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу від 24 квітня 2013 року на суму 310 880,00 грн, на який посилається позивач, не укладався з банком, не зареєстрований в системі обліку депозитів банку та, як наслідок, у матеріалах справи Київського регіонального відділення відсутні жодні документи щодо його укладення.
      1.5. Крім того, ОСОБА_1 не надав належних доказів на підтвердження внесення коштів на депозитний рахунок, передбачений договором, грошові кошти в сумі 310 880,00 грн не обліковувались на рахунках банку, тобто не було дотримано письмової форми. Щодо цих обставин триває досудове розслідування Шевченківським РУ ГУ МВС України у місті Києві (кримінальне провадження № 12014100100002551). Оскільки договір не набрав юридичної сили, то він не створює жодних юридичних наслідків для сторін, які його підписали.
      1.6. У серпні 2016 року позивач уточнив позовні вимоги та просив:
      - визнати укладеним депозитний договір від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Хрещатик» на загальну суму 310 880,00 грн;
      - визнати ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» на суму 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222;
      - визнати за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу в розмірі 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування;
      - зобов`язати ПАТ КБ «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про депозитний договір від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222, укладений ОСОБА_1 і ПАТ КБ «Хрещатик» на загальну суму 310 880,00 грн, залишок неповернутої суми в розмірі 267 830,00 грн та зобов`язати ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду.
      2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Справа розглядалася судами неодноразово.
      2.2. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено:
      - визнано депозитний договір від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Хрещатик» на загальну суму 310 880,00 грн укладеним;
      - визнано ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» на суму 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222;
      - визнано за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості від 24 квітня 2013 року на частину вкладу в розмірі 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування;
      - зобов`язано ПАТ «КБ «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про депозитний договір від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222, укладений ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» на загальну суму 310 880,00 грн, і залишок неповернутої суми в розмірі 267 830,00 грн та зобов`язано ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
      - у задоволенні зустрічного позову ПАТ «КБ «Хрещатик» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору банківського вкладу відмовлено.
      2.3. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      2.4. Рішення судів мотивовані тим, що ПАТ «КБ «Хрещатик» не довело неприйняття коштів у ОСОБА_1 , фіктивність чи підробку квитанції або існування будь-яких інших фінансових зобов`язань між сторонами. Наявні у матеріалах справи квитанції містять печатку банку та підписи уповноважених осіб, що підтверджується висновком експерта.
      2.5. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди зазначили, що при укладенні договору від 24 квітня 2013 року сторони діяли вільно, на власний розсуд визначили характер договору, його умови (зміст), договір підписаний уповноваженими особами та містить печатку установи.
      3. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      3.1. У липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) надійшла касаційна скарга ПАТ «КБ «Хрещатик», в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скаржник просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а зустрічний позов ПАТ «КБ «Хрещатик» задовольнити. Крім того, ПАТ «КБ «Хрещатик» стверджувало, що спір у цій справі слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      3.2. Касаційнаскарга, крім іншого, мотивована тим, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 5 квітня 2016 року № 234 ПАТ «КБ «Хрещатик» віднесено до категорії неплатоспроможних та виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 5 квітня 2016 року № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». 2 червня 2016 року Правління Національного банку України прийняло рішення № 46-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик», а Фондом прийнято рішення про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик». Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснення тимчасової адміністрації і ліквідації банку врегульована Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), який є спеціальним законом у цих правовідносинах. Отже, за своїм характером позовні вимоги ОСОБА_1 є публічно - правовими та мають розглядатися адміністративними судами в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      4. Рух справи у суді касаційної інстанції
      4.1. Ухвалою ВССУ від 17 липня 2017 року відкрите касаційне провадження у справі.
      4.2. У червні 2018 року на виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) справа передана до Верховного Суду.
      4.3. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі доводів, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, згідно з якою справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, зокрема, якщо учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      4.4. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року справа прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
      5. Позиція інших учасників справи
      5.1. У листопаді 2017 року ОСОБА_1 надіслав до ВССУ заперечення на касаційну скаргу ПАТ «КБ «Хрещатик», у якому вказує, що доводи скарги є необґрунтованими, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
      6. Фактичні обставини справи
      6.1. 24 квітня 2013 року ПАТ КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 уклали договір № 543/2013-222 банківського вкладу «Оберіг» в національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу на суму 310 880,00 грн.
      6.2. Згідно із квитанцією від 24 квітня 2013 року № 18 ОСОБА_1 вніс готівку у сумі 310 880,00 грн з призначенням платежу «внесення готівки на поточний рахунок клієнта».
      6.3. Відповідно до заяви на видачу готівки від 24 липня 2013 року № 87 ОСОБА_1 отримав відсотки та частину вкладу за депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222D у сумі 43 050,00 грн.
      6.4. 24 липня 2013 року сторони уклали договір банківського вкладу (депозиту) № 222D-385921 на суму 280 000,00 грн строком з 24 липня 2013 року по 24 липня 2014 року.
      6.5. 24 липня 2013 року позивач звернувся до ПАТ КБ «Хрещатик» із заявою, в якій просив прийняти кошти на вклад «Оберіг» в сумі 1 000,00 грн під процентну ставку 17,5 % річних на термін з 24 липня 2013 року по 24 липня 2014 року.
      6.6. Згідно із заявою про переказ готівки № 108 ОСОБА_1 вніс готівку у сумі 1 000,00 грн з призначенням платежу «надходження коштів на депозит № 222Д-385933 від 24 липня 2013 року».
      6.7. Також згідно з висновком експертів від 22 грудня 2016 року № 6944/16-33/6945/16-32/21590-21593/16-32/21594-21598/16-3 за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів, зокрема, відтиски печатки та штампів від імені ПАТ КБ «Хрещатик», які містяться у договорі банківського вкладу від 24 квітня 2013 року, у квитанції від 24 квітня 2013 року № 18, заяві на видачу готівки від 24 липня 2013 року № 87, нанесені одним і тим же кліше печатки та штампів, що і надані зразки відбитків печатки та штампів ПАТ КБ «Хрещатик», а досліджуваний договір банківського вкладу від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 виконаний без застосування монтажу, в якому реквізити мають правильну послідовність нанесення.
      7. Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Щодо юрисдикції спору
      7.1. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      7.2. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
      7.3. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      7.4. Як убачається з матеріалів справи, у жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «КБ «Хрещатик» із первісною вимогою про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу у межах правовідносин щодо виконання цивільного договору стороною такого договору.
      7.5. Під час здійснення провадження у справі на підставі постанови Правління Національного банку України від 5 квітня 2016 року відповідача було віднесено до категорії неплатоспроможних банків та запроваджено в ньому тимчасову адміністрацію.
      7.6. Після віднесення відповідача до категорії неплатоспроможних банків ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги, відповідно до змісту яких просив: визнати за ним право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу згідно з депозитним договором за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування, зобов`язати ПАТ «КБ «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про депозитний договір, укладений між ним та ПАТ «КБ «Хрещатик», та зобов`язати ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду.
      7.7. При цьому, звертаючись до суду із вказаними вимогами, ОСОБА_1 визначив Фонд та уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» як третіх осіб у справі. Натомість вважав, що вимоги в повному обсязі підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства, оскільки спрямовані на захист його порушених прав, що виникли із цивільних відносин між ним та банком, а саме із цивільно-правової угоди.
      7.8. Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) передбачалось, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      7.9. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      7.10. Водночас статтею 16 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення позивача із заявою про зміну позовних вимог) встановлювалася заборона об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
      7.11. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України в редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      7.12. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав, що справою адміністративної юрисдикції є публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      7.13. За правилами частини першої статті 17 КАС України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
      7.14. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.
      7.15. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у контексті справи зміст (суть) спірних правовідносин залежить від встановлення реальної правової природи їх виникнення.
      7.16. Законом України № 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, відносини між Фондом, банками, уповноваженою особою Фонду і фізичними особами.
      7.17. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
      7.18. Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      7.19. Відповідно до статті 3 цього Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      7.20. Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможного банку з ринку.
      7.21. Частина друга статті 26 Закону № 4452-VI передбачає, що вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.
      7.22. Відповідно до частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
      7.23. Отже, банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VI вирішує виключно Фонд.
      7.24. Наведене свідчить про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 фактично зводяться до спору про право на отримання ним як вкладником гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, а тому мають управлінський характер і складаються між Фондом та вкладником без участі банку-боржника. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції з організації виплати гарантованого державою відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.
      7.25. Водночас та обставина, що позивач визначив Фонд третьою особою у справі, не змінює характеру спірних правовідносин у цій справі.
      7.26. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду цивільних і адміністративних справ недостатньо застосування виключно формального критерію -визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер спірних правовідносин, з яких виник спір.
      Подібний висновок зроблений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц.
      7.27. У справі, що розглядається, позивач просив визнати за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу в розмірі 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування.
      7.28. Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 тис. грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження № 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження № 11-409апп18), від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц (провадження № 14-470цс18) та інших, і підстав для відступу від них не вбачається.
      7.29. Прийнявши до розгляду уточнені позовні вимоги в цій частині, місцевий суд не врахував положення процесуального законодавства про заборону об`єднання в одному провадженні позовних вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.
      7.30. Натомість спір щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, є приватноправовим і залежно від суб`єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц (провадження № 14-180цс18) та від 19 червня 2019 року у справі № 752/17889/17-ц (провадження № 14-239цс19).
      Щодо позовної вимоги про визнання депозитного договору укладеним та визнання ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик»
      7.31. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
      7.32. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
      7.33. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
      7.34. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.
      7.35. Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
      7.36. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
      7.37. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.
      7.38. За змістом частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відзначалося, що «суди не покликані вирішувати будь-які питання, які виникають з усіх можливих правовідносин (наприклад, з політичних правовідносин). Функцією суду є розгляд і вирішення юридичних конфліктів, тобто юридичних спорів».
      7.39. Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
      7.40. Отже, суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення.
      7.41. У справі, яка розглядається, позивач звернувся до суду з позовом про визнання укладеним договору банківського вкладу, наявність зобов`язальних відносин за яким та, відповідно, обов`язок повернути кошти позивачу заперечувалися відповідачем.
      7.42. Позивач у цьому провадженні просить суд установити та надати правову оцінку фактичним обставинам справи, які підлягають встановленню та оцінці судами у межах спору позивача з Фондом про його право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду чи у межах спору позивача з ПАТ «КБ «Хрещатик» щодо права на включення його вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів.
      7.43. Тож заявлені у цій справі вимоги про визнання договору банківського вкладу укладеним та визнання ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» за своєю природою є вимогами про встановлення юридичних фактів, підставами для обґрунтування звернення з позовом у спорі щодо права на отримання коштів (чи то як гарантованого відшкодування, чи визнання кредитором в межах реєстру акцептованих вимог), що не підлягають окремому розгляду в порядку позовного провадження в судах (цивільних, господарських чи то адміністративних). Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували цього та помилково задовольнили такі вимоги.
      Щодо позовних вимог про зобов`язання визнати за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу за рахунок коштів Фонду, який перевищує межі гарантованої суми відшкодування
      7.44. Як уже було зазначено, вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      7.45. Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку (частина п`ята статті 45 Закону № 4452-VI).
      7.46. Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами (частина перша статті 49 Закону № 4452-VI).
      7.47. Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів (пункт 3 частини першої статті 48 Закону). Вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує гарантовану суму відшкодування за вкладом, сплачену вкладнику Фондом, задовольняються у четвертій черзі (пункт 4 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI).
      7.48. Після введення у банку тимчасової адміністрації стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачений Законом, є неможливим. Акцептовані кредиторські вимоги не задовольняються за рахунок гарантованого державою відшкодування за вкладами. Їх задоволення здійснюється у межах ліквідаційної процедури у порядку, визначеному статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних у результаті ліквідації та продажу майна банку (пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 344/276/15-ц).
      7.49. Оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а заявлені позивачем вимоги випливають із зобов`язань банку за укладеним депозитним договором, Фонд у цьому випадку діє як представник банку - сторони договірних відносин (висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 826/5668/16).
      7.50. Таким чином, вимога позивача про відшкодування суми, що перевищує гарантовану суму відшкодування, встановлену з урахуванням статті 26 Закону № 4452-VI, є спором щодо включення його вимог в цій частині до реєстру акцептованих вимог кредиторів за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, і правильно вирішена судами за правилами цивільного судочинства.
      7.51. Ураховуючи викладене, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, вказані позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Хрещатик» в частині зобов`язання визнати за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу в розмірі, який перевищує межі гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а саме 67 830 грн, - є обґрунтованими.
      Щодо зустрічних позовних вимог
      7.52. З приводу зустрічного позову ПАТ «КБ «Хрещатик» щодо визнання недійсним укладеного сторонами від 24 квітня 2013 року договір № 543/2013-222 банківського вкладу «Оберіг» в національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу на суму 310 880,00 грн, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      7.53. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
      7.54. Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).
      7.55. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним (частина друга вказаної статті).
      7.56. Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
      7.57. Відповідно до пункту 2.9 глави 2 розділу ІV Інструкції про ведення касових операцій банками України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору банківського вкладу (депозиту) (далі - Інструкція № 174), банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
      7.58. Пункт 10.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунка кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
      7.59. Відповідно до пункту 1.1 глави 1 розділу IV Інструкції № 174 до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать, зокрема, заява на переказ готівки та заява на видачу готівки.
      7.60. Інструкція № 174 визначає зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки з операційної каси. Бланки касових документів виготовляються з урахуванням їх зразків друкарським способом або з використанням комп`ютерної техніки з відображенням обов`язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом (пункт 1.2 глави 1 розділу IV Інструкції № 174).
      7.61. Відповідно до пункту 1.3 глави 1 розділу IV Інструкції № 174 касові документи мають містити такі обов`язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.
      7.62. З огляду на вказане вище письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджене договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
      7.63. Додержання письмової форми договору є обов`язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником (пункт 2.2 глави 2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516).
      7.64. Банк під час здійснення касових операцій має забезпечувати, зокрема, своєчасне повне оприбутковування готівки національної та іноземної валюти, що надійшла до каси банку, її зарахування на зазначені клієнтами рахунки згідно з вимогами нормативно-правових актів і належний внутрішній контроль за касовими операціями (пункт 8 розділу I Інструкції № 174).
      7.65. Відповідно до пункту 1.6 глави 1 розділу IV Інструкції № 174 банк (філія) визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати касові документи, і визначає систему контролю за виконанням касових операцій.
      7.66. Суди попередніх інстанцій, зокрема, встановили, що згідно з висновком експертів від 22 грудня 2016 року № 6944/16-33/6945/16-32/21590-21593/16-32/21594-21598/16-33 за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів, зокрема, відтиски печатки та штампів від імені ПАТ КБ «Хрещатик», які містяться у договорі банківського вкладу від 24 квітня 2013 року, у квитанції від 24 квітня 2013 року № 18, заяві на видачу готівки від 24 липня 2013 року № 87, нанесені одним і тим же кліше печатки та штампів, що і надані зразки відбитків печатки та штампів ПАТ КБ «Хрещатик», а досліджуваний договір банківського вкладу від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 виконаний без застосування монтажу, в якому реквізити мають правильну послідовність нанесення.
      7.67. Відтак, оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.
      Аналогічний правовий висновок Велика Палата Верховного Суду викладала у своїй постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц.
      7.68. Крім того, відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України у тих випадках, коли шкоди завдано працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов`язків, зобов`язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця.
      7.69. Як виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків слід розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
      7.70. Ураховуючи вищевикладене, доводи касаційної скаргине спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ПАТ «КБ «Хрещатик», не впливають на їх законність та обґрунтованість.
      8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      8.1. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині; скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі у цій частині (пункти 3 та 5 частини першої статті 409 ЦПК України).
      8.2. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша - третя статті 412 ЦПК України).
      8.3. Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених у статтях 19-22 цього кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).
      8.4. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      8.5. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
      Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц та від 20 листопада 2019 року № 591/5619/17.
      8.6. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу ПАТ «КБ «Хрещатик» слід задовольнити частково та скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у частині позовних вимог до ПАТ «КБ «Хрещатик» про визнання укладеним депозитного договору від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222, визнання ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» та закрити провадження в цій частині позовних вимог, оскільки позивач пред`явив позовні вимоги, які не можуть бути предметом розгляду як у суді цивільної юрисдикції так і взагалі у судовому порядку.
      8.7. Крім того, оскільки вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за ним як вкладником права на відшкодування заборгованості за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування та зобов`язання ПАТ КБ «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про вказаний депозитний договір, залишок неповернутої суми в межах гарантованої суми відшкодування та зобов`язання ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду та закрити провадження у частині вказаних позовних вимог - фактично зводяться до спору про право на отримання позивачем як вкладником гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, то такі вимоги мають управлінський характер та мають розглядатися судами адміністративної юрисдикції. А отже, ухвалені у справі судові рішення в цій частині слід скасувати та закрити провадження у справі.
      8.8. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України дійшла висновку про часткове закриття провадження у справі з підстави порушення юрисдикційної належності спору, відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» позивачеві роз`яснюється його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи в цій частині позовних вимог до відповідного суду адміністративної юрисдикції.
      8.9. Водночас суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Хрещатик» щодо включення до бази даних про вкладників інформації про вказаний депозитний договір, залишок неповернутої суми в розмірі, що перевищує межі гарантованої суми відшкодування, а саме 67 830 грн, та зобов`язання ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду, як спору щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування. А тому судові рішення у цій частині слід залишити без змін.
      8.10. Також, як зазначено вище, суд першої й апеляційної інстанцій правильно відмовили у задоволенні зустрічного позову ПАТ «КБ «Хрещатик», а тому судові рішення попередніх інстанцій у цій частині теж підлягають залишенню без змін.
      9. Щодо розподілу судових витрат
      9.1. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      9.2. Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).
      9.3. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
      9.4. Тому судовий збір, сплачений в частині позовних вимог, за якими провадження у цій справі закрито, повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду.
      9.5. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції щодо позовних вимог, в частині яких судові рішення залишені без змін, покладаються на ПАТ «КБ «Хрещатик».
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктами 3 і 5 частини першої статті 409, частинами першою - третьою статті 412, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» задовольнити частково.
      Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у частині позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» про визнання укладеним депозитного договору від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222, визнання ОСОБА_1 вкладником Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик»; визнання за вкладником ОСОБА_1 права на відшкодування заборгованості за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах гарантованої суми відшкодування та зобов`язання Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про вказаний депозитний договір, залишок неповернутої суми в межах гарантованої суми відшкодування та зобов`язати Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - скасувати.
      Провадження у справі № 369/10789/14-ц в частині указаних позовних вимог закрити.
      Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у частині позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» щодо включення ОСОБА_1 до бази даних про вкладників інформацію про вказаний депозитний договір, залишок неповернутої суми в розмірі, що перевищує межі гарантованої суми відшкодування, а саме 67 830 грн, та зобов`язання ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - залишити без змін.
      У частині вирішення зустрічних позовних вимог рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      /підпис/
      В. В. Пророк
      Судді: /підпис/
      Н. О. Антонюк
      /підпис/
      Л. М. Лобойко
      /підпис/
      Т. О. Анцупова
      /підпис/
      Л. І. Рогач
      /підпис/
      В. В. Британчук
      /підпис/
      О. М. Ситнік
      /підпис/
      Ю. Л. Власов
      /підпис/
      О. С. Ткачук
      /підпис/
      Д. А. Гудима
      /підпис/
      В. Ю. Уркевич
      /підпис/
      О. Р. Кібенко
      /підпис/
      О.Г. Яновська
      /підпис/
      В. С. Князєв
      /підпис/
      Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанова оформлена суддею Рогач Л. І.
      Джерело: ЄДРСР 92747345
    • By ANTIRAID
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      Справа 757/2442/19-ц Головуючий у І-й інстанції - Литвинова І.В.
      апеляційне провадження № 22-ц/824/5093/2020 Доповідач Заришняк Г.М.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      17 вересня 2020 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
      Головуючого - Заришняк Г.М.
      Суддів - Мараєвої Н.Є., Рубан С.М.
      при секретарі - Діденко А.С.
      розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, діючого в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості,-
      В С Т А Н О В И В :
      У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з Банку за договором депозитного вкладу №SАMDN01000711169348 від 12 липня 2010 року та за договором депозитного вкладу №SАMDN01000717735387 від 01 липня 2011 року відсотки за період часу з 29 липня 2016 року по 25 грудня 2018 року, 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України.
      В обґрунтування позовних вимог позивач вказувала, що за рішенням Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/10111/14-ц, яке ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2015 року залишене без змін, стягнуті відсотки за вкладами, а за рішенням Святошинського суду м. Києва від 10 липня 2018 року у справі №759/332/15-ц, яке змінено постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року, стягнуті суми вкладів та відсотків, 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України. Оскільки позивач не могла користуватися грошовими коштами, які їй належать до фактичного повернення банком вкладу, а саме до 26 грудня 2018 року, у зв`язку із цим вона звернулася до суду із позовом про стягнення суми відсотків та пені за період з 29 липня 2016 року до виконання рішення суду.
      Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
      В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , діючий в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
      В поданому відзиві на апеляційну скаргу представник АТ КБ «Приватбанк» просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
      В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники апелянта підтримали подану апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.
      Представник АТ КБ «ПриватБанк» проти апеляційної скарги заперечив, вважаючи рішення суду законним.
      Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
      Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що встановлення вірного та обґрунтованого застосування відсоткових ставок по вказаних договорах банківського вкладу є предметом спору в справі про стягнення коштів за рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року, виконання якого було зупинено ухвалою Верховного Суду.
      Колегія суддів не може погодитися з висновком суду з таких підстав.
      Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.
      Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
      У відповідності зі ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
      Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
      До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України).
      Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
      Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
      Відповідно до ч.2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
      Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 12.07.2010 р. між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено Договір банківського вкладу № SAMDN1000711169348 (вклад «Депозит VIP»), відповідно до умов якого позивач передала Банку депозитний вклад в розмірі 900 000 доларів США під 10% річних з періодом нарахування - 1 місяць, на строк - 366 днів.
      За умовами п.2 зазначеного Договору нарахування відсотків за вкладом починаються з дня, наступного за днем надходження грошових коштів в Банк, та нараховуються за кожен календарний день, виходячи із фактичної кількості днів в році за процентною ставкою, визначеною в Договорі. Виплата суми нарахованих процентів проводиться Банком в строки, визначені періодом нарахування відсотків. Клієнт має право отримати нараховані проценти не раніше 15.00 год. першого банківського робочого дня наступного за датою укладення Договору за повну кількість періодів нарахування, які минули з моменту укладення Договору. Протягом строку вкладу на суму нарахованих процентів за вкладом проценти не нараховуються, крім випадків зарахування їх на депозитний рахунок, зазначений в Договорі. Виплата процентів по вкладу повинна здійснюватись шляхом зарахування на рахунок для зарахування процентів за вкладом, зазначеним в Договорі, відкритий в Банку, або шляхом видачі готівки в касі Банку.
      Клієнт має право протягом строку вкладу здійснювати довнесення по вкладу, при цьому сума внесень в кожному наступному місяці першого строку депозиту не повинна перевищувати суму вкладу, зазначену в договорі. При продовженні договору на новий строк сума довкладень в кожному наступному місяці після кожної нової пролонгації не повинна перевищувати суму вкладу на дату цієї пролонгації (п.3 Договору).
      Відповідно до поданих позивачем доказів, ОСОБА_1 за договором №SAMDN1000711169348 внесла не допитний рахунок, відкритий ПАТ КБ «ПриватБанк», кошти на загальну суму 1 800 000 доларів США, а саме: 12 липня 2010 року - 900 000 доларів США, 02 серпня 2011 року - 100 000 доларів США, 22 вересня 2011 року - 100 000 доларів США, 26 липня 2012 року - 100 000 доларів США, 22 серпня 2012 року - 200 000 доларів США, 30 серпня 2012 року - 200 000 доларів США та 01 жовтня 2012 року - 200 000 доларів США.
      Судом також встановлено, що 01.07.2011 р. між сторонами у даному спорі був укладений Договір депозитного вкладу № SAMDN1000717735387, відповідно до умов якого позивач передала депозитний вклад в розмірі 1 140 000 доларів США під 8% річних, а з 12.10.2012 р. відповідно до Додаткової угоди № 2 до договору під 10% річних, з періодом нарахування - 1 місяць, на строк 366 днів.
      Згідно з умовами зазначеного Договору Клієнт банку мала право протягом строку вкладу здійснювати його доповнення.
      У відповідно до п.7 Договору, у разі, якщо у строк не пізніше дня закінчення дії вкладу Клієнт не заявив Банку про повернення вкладу, даний Договір продовжується ще на один строк, Договір може бути продовжений неодноразово без явки Клієнта.
      У цьому разі проценти за наступний строк вкладу нараховуються на суму вкладу з врахуванням довнесених коштів.
      Встановлено, що позивач за договором №SAMDN1000717735387 протягом строку його дії відповідно до умов договору банківського вкладу від 01 липня 2011 року внесла грошові кошти на загальну суму 2 200 000 доларів США, а саме: 01 липня 2011 року - 1 140 000 доларів США, 22 липня 2011 року - 160 000 доларів США, 15 серпня 2011 року - 100 000 доларів США, 26 серпня 2011 року - 100 000 доларів США, 26 липня 2012 року - 100 000 доларів США, 07 жовтня 2013 року - 600 000 доларів США.
      З матеріалів справи також слідує, що 12 грудня 2014 року позивачка звернулася до Банку із заявою про дострокове повернення їй депозитних вкладів № SAMDN01000711169348 та №SAMDN01000717735387 разом з нарахованими відсотками за період з 01 червня 2014 року по 12 грудня 2014 року у повному обсязі. Однак, банк не виконав належним чином своїх зобов`язань за вказаними договорами банківських вкладів.
      Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014 року позов ОСОБА_1 до ПАТ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за депозитним договором задоволено.
      Стягнуто з ПАТ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором № SAMDN1000711169348 у валюті вкладу в розмірі 45 588 доларів США 03 центи, кошти за договором № SAMDN1000717735387 у валюті вкладу в розмірі 55 718 доларів США 71 цент, а всього 101 306 доларів США 74 центи. Вирішено питання судових витрат. Рішення набрало законної сили.
      Вказаним рішенням стягнуто нараховані відсотки за договором №SAMDN1000717735387 у розмірі 55 300,55 доларів США та за договором №SAMDN1000711169348 у розмірі 45 245,90 доларів США за період з березня по травень 2014 року.
      Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2016 року заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» про перегляд рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року у зв`язку з нововиявленими обставинами задоволено. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
      Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2017 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2016 року скасовано. У задоволенні заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» про перегляд рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014 року у зв`язку з нововиявленими обставинами відмовлено.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року рішення апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2017 року залишено без змін.
      З матеріалів справи також слідує, що у жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на свою користь відсотків за договором №SAMDN01000711169348 за період з 17 грудня 2014 року по 08 жовтня 2015 року, у розмірі 145081,97 доларів США та відсотків за договором №SAMDN01000717735387 за період з 17 грудня 2014 року по 08 жовтня 2015 року, у розмірі 177322,40 доларів США, а також 3% річних за договором №SAMDN01000711169348 за період прострочення з 17 грудня 2014 року по 08 жовтня 2015 року в сумі 3517,74 доларів США та 3% річних за договором №SAMDN01000717735387 за період прострочення з 17 грудня 2014 року по 08 жовтня 2015 року в сумі 4299,46 доларів США.
      Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 21 квітня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.
      Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2017 року рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 - 14547,95 доларів США відсотків за користування грошовими коштами після закінчення строку за договором вкладу від 12 липня 2010 року та 3% річних в розмірі 4 196 грн. 01 коп., 17 780,82 доларів США відсотків за користування грошовими коштами після закінчення строку за договором вкладу від 01 липня 2011 року та 3% річних в розмірі 5105 грн. 08 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
      Постановою Верховного Суду України від 17 грудня 2019 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2017 року залишено без зміни.
      Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено.
      Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до Договору № SAMDN1000711169348 суму вкладу в розмірі 1 800 000 доларів США, суму ненарахованих відсотків в розмірі 98 136,99 доларів США, суму трьох відсотків річних в розмірі 29 441,10 доларів США (сума трьох відсотків еквівалентна у національній валюті України 772 534,46 грн.).
      Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до Договору № SAMDN1000717735387 суму вкладу в розмірі 2 200 000 доларів США, суму ненарахованих відсотків в розмірі 119 945,21 доларів США, суму трьох відсотків річних в розмірі 35 983,56 доларів США (сума трьох відсотків еквівалентна у національній валюті України 944 208,61 грн.).
      Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 липня 2018 року в частині стягнення трьох відсотків річних та в частині розподілу судових витрат - змінено.
      Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору від 12 липня 2010 року №SAMDN1000711169348 три відсотки річних у розмірі 464 401 грн 11 коп. та стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору від 01 липня 2011 року №SAMDN1000717735387 три відсотки річних у розмірі 567 601 грн. 26 коп.
      В іншій частині рішення суду залишено без змін.
      Постановою Верховного Суду України від 04 грудня 2019 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року залишено без змін.
      Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      Отже, вказаними судовими рішеннями встановлені обставини існування правовідносин між сторонами за договорами банківського вкладу та обставини внесення позивачкою коштів на депозитні рахунки банку, пролонгації їх строку дії, встановлення факту розірвання (припинення дії) договорів, які не підлягають доказуванню при розгляду даної справи.
      Як вбачається з матеріалів справи, що на виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.07.2018 р. Святошинським районним судом м. Києва 07.12.2019 р. було видано два виконавчих листи про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за депозитними вкладами за рішення суду у справі 759/332/15-ц.
      26 грудня 2018 р. на рахунок позивачки надійшли кошти на виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.07.2018 р.
      Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 , вказувала, що залишилися не стягнутими з відповідача на її користь відсотки та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України за депозитними договорами, укладеними між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», за період з 29 липня 2016 року по 26 грудня 2018 року (день зарахування коштів на її рахунок).
      Разом з тим, колегія суддів не може в повній мірі погодитись з доводами позивачки щодо визначеного нею періоду заборгованості відповідача по відсоткам та 3% річних, оскільки як слідує з матеріалів справи, фактичне списання грошових коштів на підставі виконавчого листа №759/332/15-ц від 07 грудня 2018 року з кореспондентського рахунку АТ КБ «ПриватБанк», який відкритий у Національному Банку України, відбулось 21 грудня 2018 року на підставі платіжної вимоги від НБУ №18/12 від 18 грудня 2019 року, яка надійшла до Банку 19 грудня 2019 року (а.с.136-138), в зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку про те, що кінцеву дату періоду нарахування відсотків та 3% річних слід стягувати по 20.12.2018 року.
      Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2017 року встановлено, що ОСОБА_1 12 грудня 2014 року звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» з вимогою про повернення вкладів, а тому згідно із частиною другою статті 1060 ЦК України (у редакції, яка діяла на момент звернення позивача із заявою про повернення вкладів) та з урахуванням пунктів 4, 16 договорів банківських вкладів договори вважаються розірваними з 17 грудня 2014 року, і з цього часу нарахування відсотків повинно проводитися на суму вкладу по ставці вкладу «на вимогу», яка становить 1 % річних, за фактичний строк користування вкладом.
      Заперечуючи проти даного позову, Банк зазначив, що відсоткова ставка на «вимогу» у розмірі 1,0% річних діяла у АТ КБ «ПриватБанк» по 03 травня 2017 року, а на підставі Протоколу Комітету управління активами і пасивами ПАТ КБ «ПриватБанк» від 25 квітня 2017 року з 04 травня 2017 року було змінено (зменшено) ставку «на вимогу» до 0,01% річних.
      За таких обставин, при вирахуванні відсотків на вимогу, суд апеляційної інстанції виходить із розрахунку, наданого Банком, згідно з яким:
      -за договором банківського вкладу №SАMDN01000711169348 від 12 липня 2010 року за період з 29.07.2016 року по 03.05.2017 р. (279 днів) за ставкою «на вимогу» 1,0% відсотки становлять 13 378,90 доларів США; за період з 04.05.2017 р. по 20.12.2018 р. (596 днів) за ставкою «на вимогу» 0,01% відсотки за вкладом складають 293,92 доларів США, а всього: 13672,82 долари США;
      - за договором №SАMDN01000717735387 від 01 липня 2011 року за період з 29.07.2016 року по 03.05.2017 р. (279 днів) за ставкою «на вимогу» 1,0% відсотки по вкладу становлять 16 816,44 доларів США; за період з 04.05.2017 р. по 20.12.2018 р. (596 днів) за ставкою «на вимогу» 0,01% - 359,23 доларів США, а всього відсотки за цим договором складають: 17 175,67 доларів США.
      Даний розрахунок представника відповідача є правильним, й сумнівів у колегії суддів не викликає, оскільки ґрунтується на умовах договорів банківського вкладу, узгоджується з іншими зібраними у справі доказами й представниками позивачки належним чином не спростований.
      Щодо стягнення з Банку на користь позивачки трьох відсотків річних у відповідності за приписами ст. 625 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.
      Статтею 625 ЦК України визначені питання відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання і з огляду на правову природу трьох процентів річних, передбачених частиною другою цієї статті, як особливої міри відповідальності, їх сума повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті Україні - гривні.
      Відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок та правила використання іноземної валюти на території України встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200, Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 року № 520, та іншими документами.
      Згідно зі ст.524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Разом з тим незалежно від фіксації еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
      Зважаючи на зазначене, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст. 192, ч.3 ст. 533 ЦК України, Декрет № 15-93).
      З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню три відсотки річних в національній валюті Україні - гривні за офіційним курсом Національного банку України, які необхідно стягнути за період з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року.
      Таким чином з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору SAMDN1000711169348 підлягають стягненню три відсотки річних у розмірі 129 452,05 доларів США, що по курсу НБУ станом на 16 вересня 2020 року становить 3 631 776,42 грн. (129 452,05х28,055), а відповідно до договору № SAMDN1000717735387 необхідно стягнути на користь позивачки три відсотки річних у розмірі 158 219,18 доларів США, що по курсу НБУ станом на 16 вересня 2020 року становить 4 438 839,09 грн. (158 219,18х28,055), які нараховані за період з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року.
      Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в зв`язку з перебуванням на розгляді у Верховному Суді справи за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року помилковим, оскільки на час постановлення рішення судом першої інстанції, Верховним Судом вже була розглянута касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року та хвалена постанова від 04.12.2019р. про залишення рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін. Окрім того, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 р. у вказаній цивільній справі зазначив, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014р., що має преюдиційне значення, встановлено укладення спірних договорів №SAMDN1000711169348 та № SAMDN1000717735387.
      Таким чином, на час ухвалення судового рішення у даній справі існувало остаточне рішення суду, яке набрало законної сили, яким було встановлено та вирішено питання доведеності укладання між сторонами вказаних договорів, пролонгації їх строку дії, встановлення факту розірвання та припинення дії договорів.
      З огляду на викладене, рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позову. ЗАкціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути: за договором депозитного вкладу № SАMDN01000711169348 від 12 липня 2010 року відсотки за період з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року в загальній сумі 13 672,82 долари США; 3% річних в сумі - 3 631 776,42 грн.; за договором депозитного вкладу SАMDN01000717735387 від 01 липня 2011 року - відсотки за період з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року в загальній сумі 17 175,67 доларів США; 3% річних в сумі - 4 438 839,09 грн.
      В задоволені решти позовних вимог необхідно відмовити.
      Керуючись ст.ст.367, 374,376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
      П О С Т А Н О В И В :
      Апеляційну скаргуОСОБА_2 , діючого в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково
      Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року скасувати та постановити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
      Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відсотки за договором депозитного вкладу № SАMDN01000711169348 від 12 липня 2010 року за період з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року в загальній сумі 13 672,82 долари США; 3% річних в сумі - 3 631 776,42 грн.
      Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відсотки за договором депозитного вкладу SАMDN01000717735387 від 01 липня 2011 року відсотки за період часу з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року в загальній сумі 17 175,67 доларів США; 3% річних в сумі - 4 438 839,09 грн.
      В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
      Повний текст постанови виготовлений 29 вересня 2020 року.
      Головуючий
      Судді:
      Джерело: ЄДРСР 91956209
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      01 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 216/3521/16-ц
      Провадження № 14-714 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про захист прав споживача та стягнення банківського вкладу
      за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2017 року, ухвалене суддею Бутенко М. В., та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ПАТ «Укрексімбанк», Банк) про захист прав споживача та стягнення банківського вкладу.
      2. Позовну заяву обґрунтовує тим, що між позивачем та ПАТ «Укрексімбанк» 03 лютого 2015 року був укладений договір строкового банківського вкладу в банківських металах зі сплатою процентів після закінчення строку вкладу № 46993-3685 (далі - Договір). На депозитний рахунок Банку позивач вніс золото у зливках номіналом 100 г - 2 шт., 5 г - 2 шт., 2,5 г - 1 шт., 1 г - 3 шт. (усього - 215,5 г) строком на 365 календарних днів під 0,75 процента річних. Строк одержання вкладу - 03 лютого 2016 року.
      3. За період з 03 лютого по 05 грудня 2016 року з урахуванням вимог Національного банку України (далі - НБУ) позивачу окрім процентів повернуті 195,5 г золота. На цей час він не отримав залишок вкладу - 20 г золота. Вважав, що відповідач приховував від нього як вкладника банку дії обмежувальних постанов НБУ на час укладення договору, що перешкоджали поверненню вкладу на час закінчення дії Договору. Банк своїми неправомірними діями завдав позивачу моральну шкоду, яку на підставі статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон про захист прав споживачів) слід стягнути з урахуванням принципів розумності та справедливості в розмірі 10 000,00 грн.
      4. ОСОБА_1 з урахуванням уточнення позовних вимог, зокрема в заявах від 08 листопада 2016 року та 03 січня 2017 року, просив: 1) зобов`язати відповідача безоплатно повернути йому залишки банківського вкладу в банківських металах номіналом 20 г у кількості 1 шт. (без сплати комісійної винагороди);
      2) визнати суперечливими численні дії відповідача, зокрема визнати недійсними пункти 7.2, 7.3, 7.4 Договору, які вчинені на вкрай невигідних умовах;
      3) стягнути з відповідача на користь позивача грошову суму у розмірі 182 847,00 грн як міру відповідальності за порушення законодавства;
      4) стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу за прострочення строків виконання зобов`язань в розмірі 192 200,00 грн;
      5) стягнути з відповідача на користь позивача 3 % пені за кожен день прострочення у розмірі 200 000,00 грн;
      6) стягнути з відповідача на користь позивача 3 % річних з простроченої суми у розмірі 2 661,00 грн, що є грошовим зобов`язанням і особливою мірою відповідальності боржника;
      7) стягнути моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн;
      8) стягнути 1 789,00 грн - суму беззаконно стягнутої відповідачем з позивача комісійної винагороди;
      9) вирішити питання про розподіл судових витрат.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційноїінстанцій
      5. Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволений частково. ПАТ «Укрексімбанк» зобов`язане повернути ОСОБА_1 залишки банківського вкладу у банківських металах номіналом 20 г у кількості 1 шт. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішене питання про розподіл судових витрат.
      6. Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з доведеності факту неотримання позивачем у повному обсязі вкладу з поточного рахунку банку вкладу в цінних матеріалах номіналом 20 г. Відмовляючи в задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 , суди вважали, що умовами договору вже встановлена відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань за договором та що за наявності вини і встановлення фактів порушення винна сторона мала сплатити пеню за умовами Договору. Позивач не навів доказів отримання збитків, неотриманий вклад у банківських металах він зарахував до збитків. Позивач не врахував того факту, що вклад повернутий йому майже стовідсотково. Вина відповідача у несвоєчасному неповерненні позивачу депозитного вкладу відсутня, тому пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону про захист прав споживачів, не підлягає нарахуванню у зв`язку із встановленням НБУ обмеження щодо видачі банками коштів. Відповідач фактично виконував вимогу НБУ, яка є обов`язковою до виконання, оскільки саме НБУ є державним регулятором банків. Щодо вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди суди вказували, що у спорах про захист прав споживачів чинне цивільне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди у тих випадках, якщо шкода завдана майну споживача або завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю. Договір строкового банківського вкладу також не передбачає відшкодування моральної шкоди.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови з задоволенні позовних вимог щодо: визнання недійсними пунктів 7.2, 7.3, 7.4 Договору; стягнення суми боргу за прострочення строків виконання зобов`язань у розмірі 192 200,00 грн; стягнення 3 % пені у розмірі 200 000,00 грн; стягнення 3 % річних у розмірі 2 661,00 грн; стягнення компенсації моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн; стягнення 1 789,00 грн комісійної винагороди, а також ухвалу суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому посилається на порушення судами норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
      8. Касаційна скарга, крім іншого, мотивована тим, що в день отримання вкладу Банк видав лише 10 г золота з можливих 15 г, посилаючись на відсутність у касі банку будь-яких номіналів зливків, у зв`язку із чим Банк порушив зобов`язання відповідно до укладеного Договору. Зливок вагою 1 г повернутий позивачу 26 серпня 2016 року, тобто більш ніж через 6 місяців після закінчення строку дії Договору. Усупереч умовам Договору вклад видавався кредитору частинами протягом року. Саме Банк у квітні 2016 року визначив умови видачі вкладу з вкладного рахунку частинами, подрібнивши зливок у 100 г по 20 г, посилаючись на відсутність зливків будь-яких інших номіналів, із чим позивач змушений був погодитися, побоюючись отримати вклад у пізніші терміни. На думку скаржника, Банк завдав йому збитків у зв`язку із тим, що після закінчення строку Договору продовжував використовувати на власну користь неповернуті активи кредитора. Крім того, ОСОБА_1 наголосив на тому, що частина друга статті 23 ЦК України надає широке тлумачення поняття моральної шкоди, та зазначив про законність вимог відшкодування моральної шкоди.
      Позиція інших учасників справи
      9. У січні 2018 року відповідач ПАТ «Укрексімбанк» подало до суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      10. Ухвалою ВССУ від 30 листопада 2017 року відкрите касаційне провадження в цій справі.
      11. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      12. Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      13. У листопаді 2019 року касаційна скарга разом з матеріалами цієї цивільної справи передана до Верховного Суду.
      14. 13 листопада 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 403 ЦПК України, згідно з якою суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати; а також з підстав, передбачених підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, відповідно до якого суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
      15. Свою ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду обґрунтовує необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 2-2356/11 (провадження № 6-49цс12), від 24 лютого 2016 року у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-1790цс15) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
      16. 01 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
      17. Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) передбачено: установити, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      18. Таким чином, провадження у суді касаційної інстанції за касаційними скаргами, які подані до 07 лютого 2020 року включно, здійснюється відповідно до норм процесуального права, що діяли до набрання чинності Законом № 460-IX.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      19. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи і матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
      (І) Щодо необхідності відступу від висновку Верховного Суду та Верховного Суду України
      20. Щодо необхідності відступувід висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного раніше Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом України, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      21. Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
      22. За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
      23. Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).
      24. Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
      25. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
      26. Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
      27. Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
      28. Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
      29. Право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав власності, передбачено також частиною третьою статті 386 ЦК України (у тому числі прав на інші права, зокрема права вимоги до банку про повернення вкладу).
      30. Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (зокрема статті 4, 22 Закону про захист прав споживачів).
      31. Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону про захист прав споживачів чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.
      32. Враховуючи викладене, щодо відшкодування моральної шкоди за порушення цивільно-правового договору, зокрема, у справі про порушення банком зобов`язання з повернення вкладу Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати таке.
      33. У спорах про захист прав споживачів відшкодування моральної шкоди прямо встановлено спеціальним законом, який регулює відносини у сфері захисту прав споживачів.
      34. Відповідно до правового висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року в справі № 761/31065/14-ц (провадження № 6-37цс16), від 01 червня 2016 року в справі № 761/13926/15-ц (провадження № 6-2558цс15), від 28 вересня 2016 року в справі № 180/1179/15-ц (провадження № 6-1699цс16), від 13 березня 2017 року в справі № 761/14537/15-ц (провадження № 6-2128цс16), вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.
      35. Пункт 5 частини першої статті 4 Закону про захист прав споживачів передбачає, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
      36. Відповідно до пункту 19 частини першої статті 1 Закону про захист прав споживачів термін «продукція» у цьому Законі вживається в значенні - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
      37. За змістом частини другої статті 22 Закону про захист прав споживачів при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
      38. Виходячи з аналізу наведених правових норм Велика Палата Верховного Суду вказує, що порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, незважаючи на умови укладеного договору, є недоліком продукції (неналежним наданням фінансової послуги) у розумінні законодавства про захист прав споживачів і відповідно до статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів має наслідком відшкодування моральної шкоди, завданої вкладникові таким неналежним наданням фінансової послуги.
      39. Закон про захист прав споживачів (як в чинній редакції, так і в редакції, чинній станом на дату укладення Договору) не містить застережень про те, що моральна шкода споживачу відшкодовується лише у разі завдання шкоди його життю чи здоров`ю.
      40. У свою чергу, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 2-2356/11 (провадження № 6-49 цс 12) міститься висновок, що: «Суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в частині моральної шкоди, оскільки ні договором страхування, ні законом таке відшкодування не передбачено. Зазначений висновок ґрунтується на вимогах статті 611 ЦК України, відповідно до якої відшкодування моральної шкоди в разі невиконання зобов`язання допускається, якщо такі наслідки передбачені законом або договором».
      41. Зазначена справа стосувалася спірних правовідносин, що виникли з договору добровільного страхування наземного транспорту, укладеного 23 вересня 2004 року, тобто за інших фактичних обставин та різних застосовуваних норм права, що не дає підстав для врахування зазначеного висновку у цій справі.
      42. У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-1790 цс 15) зроблено висновок: «Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом. Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону. Отже, виходячи з аналізу зазначених правових норм слід дійти висновку про те, що ні чинним законодавством ні договором, укладеним ОСОБА1 та ПАТ «Укргазбанк» не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з неповерненням банком грошових коштів переданих на депозит, а відтак висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій про відмову в задоволенні позову ОСОБА1 про відшкодування моральної шкоди з цих підстав є правильними».
      43. Водночас зазначена справа стосувалася спірних правовідносин, що виникли з депозитного договору, укладеного 19 лютого 2008 року, тобто за інших застосовуваних норм права, що також не дає підстав для врахування зазначеного висновку у цій справі.
      44. Так, пункт 5 частини першої статті 4 Закону про захист прав споживачів в редакції, чинній на час укладення відповідного договору, передбачав, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством.
      45. Законом України від 19 травня 2011 року № 3390-VI «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» пункт 5 частини першої статті 4 Закону про захист прав споживачі викладений в чинній редакції, яка не обмежує відшкодування моральної шкоди лише заподіянням небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством.
      46. Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64 цс 19) вказано: «Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов`язання (стаття 611 ЦК України) може здійснюватися виключно у випадках, що прямо передбачені законом, а також якщо умови про відшкодування передбачені укладеним договором. Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією у випадках, передбачених законом».
      47. Вказана справа стосувалася спірних правовідносин, які виникли з договору банківського владу, укладеного 16 грудня 2015 року, тобто за умови дії норм матеріального права, а саме статті 4 Закону про захист прав споживачів у чинній редакції, як і в цій справі, що розглядається.
      48. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від відповідного висновку про застосування статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64 цс 19) в частині застосування норм права при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди за порушення договору банківського вкладу.
      49. Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
      50. Статті 4 та 22 Закону про захист прав споживачів у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
      51. Так, вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.
      (ІІ) Щодо доводів касаційної скарги в частині вимог про визнання недійсними умов Договору
      52. Звертаючись з позовом в цій справі, позивач, зокрема, просив визнати недійсними пункти 7.1, 7.2 та 7.3 Договору, якими сторони передбачили такі умови:
      52.1. За невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені у розмірі 0,02 процентів річних від суми невиконаних зобов`язань (пункт 7.2);
      52.2. У всіх випадках збитки та майнова шкода, завдані будь-якою із сторін іншій стороні невиконанням або несвоєчасним виконанням зобов`язань за цим договором, не відшкодовуються (пункт 7.3);
      52.3. Сторона, яка прострочить виконання грошового зобов`язання за цим договором, зобов`язана сплатити іншій стороні 0,0001 процентів річних від суми простроченого зобов`язання (пункт 7.4).
      53. Відповідно ж до частини першої статті 18 Закону про захист прав споживачів продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
      54. Пункт 2 частини третьої статті 18 Закону про захист прав споживачів передбачає, що несправедливими є, зокрема, умови договору про виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника).
      55. Відповідно до частини п`ятої статті 18 Закону про захист прав споживачів якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
      56. Таким чином, положення пункту 7.3 Договору, які обмежують право споживача на відшкодування збитків та майнової шкоди, завданої банком внаслідок невиконання або несвоєчасного виконанням зобов`язань за цим Договором, є несправедливими та підлягають визнанню недійсними.
      57. Висновки попередніх судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині є помилковими.
      58. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
      59. Разом з тим у пунктах 7.2 та 7.4 Договору встановлена договірна відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, що не суперечить статті 10 Закону про захист прав споживачів і 611 ЦК України.
      60. Відтак, зміст зазначених пунктів Договору, які позивач просив визнати недійсними, не свідчить про обмеження відповідальності ПАТ «Укрексімбанк» та не є очевидно несправедливим.
      (ІІІ) Щодо інших доводів касаційної скарги по суті
      Щодо стягнення пені
      61. Суди попередніх інстанцій установили, що між ОСОБА_1 та банком 03 лютого 2015 року був укладений Договір. На депозитний рахунок до банку позивач вніс золото у зливках номіналом 100 г - 2 шт., 5 г - 2 шт., 2,5 г - 1 шт., 1 г - 3 шт. (усього - 215,5 г) строком на 365 календарних днів під 0,75 процента річних. Дата одержання вкладу - 03 лютого 2016 року. У зв`язку із закінченням строку вкладу останній був перерахований банком на поточний рахунок на підставі пунктів 2.3, 3.12 Договору.
      62. За період з 03 лютого по 05 грудня 2016 року з урахуванням вимог НБУ ОСОБА_1 , окрім процентів, відповідач повернув 195,5 г золота. На час розгляду справи судами попередніх інстанцій вкладник не отримав залишок вкладу - 20 г золота з поточного рахунку. Ці фактичні обставини сторонами визнані та не оспорювалися.
      63. Видача вкладу позивачу з поточного рахунка відбувалась з урахуванням правил, встановлених постановами Правління НБУ: від 03 березня 2016 року № 140 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», що діяла з 05 березня по 08 червня 2016 року; від 07 червня 2016 року № 342 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», що діяла з 09 червня по 14 вересня 2016 року; від 14 вересня 2016 року № 386 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», що діяла з 15 вересня по 15 грудня 2016 року.
      64. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які, вирішуючи зазначений спір, правильно виходили із сутності поняття пені та положень постанов Правління НБУ «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», якими встановлено обмеження щодо здійснення виплат банками на певний період, та дійшли правильного висновку щодо необґрунтованості посилань заявника на наявність вини відповідача у несвоєчасній видачі позивачу банківських металів і безпідставності заявлених позовних вимог про стягнення пені.
      65. Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.
      66. Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
      67. Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські рахунки - це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.
      68. Частинами першою, третьою та четвертою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов`язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.
      69. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      70. Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
      71. Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання. Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення є мірою відповідальності.
      72. Повертаючи частинами грошові кошти за Договором Банк посилався на постанови Правління НБУ «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», у яких передбачено, що уповноважені банки зобов`язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах певної суми на добу.
      73. Метою цих постанов Правління НБУ було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України.
      74. Згідно зі статтею 10 Закону про захист прав споживачів виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов`язання та недоліки у виконаних або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли внаслідок дії непереборної сили.
      75. Велика Палата Верховного Суду вважає правильним посилання судів попередніх інстанції на правову позицію Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 761/31065/14 (провадження № 6-37цс16) та погоджується з висновками судів в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, ураховуючи сутність пені та беручи до уваги вимоги постанови Правління НБУ, якою встановлено обмеження щодо здійснення виплат банками на певний період. Відтак не можна кваліфікувати дії банку як неналежне виконання покладених на нього зобов`язань. На час дії постанови Правління НБУ не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, яка передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону про захист прав споживачів, у зв`язку з встановленням обмеження щодо видачі банками коштів.
      76. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 742/1015/15-ц (провадження № 6-362цс16) та від 13 вересня 2017 року у справі № 760/788/15 (провадження № 6-1881цс16) і підтверджений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
      Щодо стягнення моральної шкоди
      77. Оскільки судами попередніх інстанцій було встановлено та підтверджено матеріалами справи відсутність винних дій банку при виконанні зобов`язань за договором та недоведеність позивачем наявності моральної шкоди, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.
      Щодо застосування положень статті 625 ЦК України
      78. У постанові Верховного Суду України від 30 квітня 2014 року у справі № 2218/8430/2012 (провадження № 6-38цс14) висловлений правовий висновок, що до правовідносин банківського вкладу в банківському металі золоті положення статті 625 ЦК України не застосовуються.
      Щодо приховування від вкладника дії обмежувальних постанов НБУ
      79. Договір між сторонами було укладено 03 лютого 2015 року строком на 365 днів. На час укладання договору діяла постанова НБУ від 01 грудня 2014 року № 758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України». Ця постанова зобов`язувала банки обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті або банківських металів з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 тис. грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ. Разом з тим у вказаній постанові був зазначений строк дії до 03 березня 2015 року. Тобто на дату повернення вкладу 03 лютого 2016 року ця обмежувальна постанова не діяла, а відповідач не знав і не міг знати про запровадження у майбутньому будь-яких обмежувальних актів, які могли спричинити перешкоди для реалізації умов Договору.
      Щодо сплати комісії за розмін номіналів злитків банківського металу золота
      80. Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, відповідно до пункту 3.12 Договору у всіх випадках повернення вкладу з депозитного рахунку здійснюється шляхом його перерахування на поточний рахунок.
      81. Пункт 3.13 Договору передбачає, що з поточного рахунка вклад перераховується за дорученням вкладника на інший його поточний чи вкладний (депозитний) рахунок або видається вкладником зливками тих вже номіналів, у яких банківські метали були внесені на поточний рахунок, а саме: номіналом 100 г у кількості 2 шт., номіналом 5 г у кількості 2 шт., номіналом 2,5 г у кількість 1 шт., номіналом 1 г у кількості 3 шт.
      82. Пункт 3.14 Договору передбачає можливість для сторін при видачі вкладу з поточного рахунку погодити інший порядок видачі, ніж передбачені у пункті 3.13 цього Договору, але в будь-якому випадку витримавши при цьому загальну вагу та пробу банківських металів, прийнятих на поточний рахунок.
      83. Підпункт 5.2.7 пункту 5.2. Договору встановлює обов`язок вкладника своєчасно оплачувати послуги Банку, пов`язані з виконанням розпорядження вкладника, відповідно до ставок комісійної винагороди, визначених чинними тарифами комісійної винагороди на банківські послуги, затвердженими Банком.
      84. Таким чином, необґрунтованими є доводи позивача щодо незаконності нарахування комісії Банком за виконання розпорядження вкладника щодо розміну номіналу злитків банківського металу.
      Щодо несвоєчасного повернення злитків дрібного номіналу
      85. Як стверджував позивач у своїх заявах, Банк повернув йому 03 лютого 2016 року (у встановлений Договором термін) 2 злитки вагою по 5 г, 19 лютого 2016 року - злиток вагою 2,5 г, 23 березня 2016 року - злиток вагою 1 г, 12 квітня 2016 року - 2 злитки вагою по 20 г, 15 квітня 2016 року - 2 злитки вагою по 20 г, 26 серпня 2016 року - 2 злитки вагою по 1 г і 21 вересня 2016 року - злиток вагою 100 г.
      86. У своїх вимогах позивач посилався на несвоєчасність повернення усього залишку владу у розмірі 215,5 г і, виходячи з позиції незаконності цих дій банку, на зазначений залишок нараховував свої грошові вимоги. Позивач заперечував в цілому проти законності дотримання Банком встановлених НБУ обмежень.
      87. В суді першої інстанції позивач не заявляв вимог саме в частині несвоєчасного повернення злитків дрібного номіналу, видача яких через касу банку не обмежувалася відповідними постановами НБУ.
      88. Зокрема, у наданих суду заявах до Банку (т. 1 а. с. 11-12, а. с.45) позивач наполягає саме на поверненні всього залишку вкладу, а не певної його частини в межах встановлених лімітів. У листах відповідях Банку на звернення позивача (т. 1 а. с. 13, 46-48) відповідач не заперечує права позивача на отримання злитків відповідного номіналу в межах встановлених лімітів.
      89. Таким чином, доводи позивача щодо несвоєчасної видачі саме таких дрібних злитків (в межах 5 г в день звернення до Банку 03 лютого 2016 року чи прострочення повернення злитків вагою 1 г) не бути предметом оцінки в суді першої інстанції, і в силу вимог статті 400 ЦПК України не можуть бути предметом дослідження суду касаційної інстанції.
      90. Водночас позивач, вважаючи порушеним своє право на отримання дрібних злитків з межах встановлених НБУ лімітів в день відповідного звернення до Банку, не позбавлений можливості звернутися до суду саме з такими позовними вимогами.
      91. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Висновок щодо застосування норм права
      92. Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
      93. Статті 4 та 22 Закону про захист прав споживачів у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
      94. Вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.
      Керуючись статтями 400, 404, 406, 409, 410, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      постановила:
      1. Задовольнити частковокасаційну скаргу ОСОБА_1 .
      2. Скасувати рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2017 року в частині позовних вимог про визнання недійсним пункту 7.3 договору строкового банківського вкладу в банківських металах зі сплатою процентів після закінчення строку вкладу № 46993-3685, укладеного 03 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України», у наведеній частині позовні вимоги частково задовольнити.
      3. Визнати недійсним пункт 7.3 договору строкового банківського вкладу в банківських металах зі сплатою процентів після закінчення строку вкладу № 46993-3685, укладеного 03 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України», в частині звільнення Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» від відшкодування збитків та майнової шкоди, завданих ОСОБА_1 невиконанням або несвоєчасним виконанням Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» зобов`язань за цим договором.
      4. Змінити мотивувальну частину рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2017 року та ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2017 року, виключивши посилання на можливість відшкодування моральної шкоди у спорах про захист прав споживачів лише у тих випадках, якщо шкода завдана майну споживача або завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.
      5. В іншій частині рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      /підпис/
      В. В. Пророк
      Судді:
      С. В. Бакуліна
      /підпис/
      О. Р. Кібенко
      /підпис/
      В. В. Британчук
      /підпис/
      Л. М. Лобойко
      /підпис/
      Ю. Л. Власов
      /підпис/
      Н. П. Лященко
      /підпис/
      М. І. Гриців
      /підпис/
      О. Б. Прокопенко
      /підпис/
      Д. А. Гудима
      /підпис/
      Л. І. Рогач
      /підпис/
      В. І. Данішевська
      /підпис/
      О. М. Ситнік
      /підпис/
      Ж. М. Єленіна
      /підпис/
      О. С.Ткачук
      /підпис/
      О. С. Золотніков
      /підпис/
      В. Ю. Уркевич
      /підпис/
      /підпис/
      О. Г. Яновська
      Повний текст постанови складений 14вересня 2020 року.
      Джерело: ЄДРСР 91644731
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      17 вересня 2020 року
      м. Київ
      справа № 826/3719/17
      адміністративне провадження № К/9901/64863/18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
      судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Берназюка Я.О., Стародуба О.П.,
      розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
      за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський"
      на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 (суддя Мазур А.С.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 (колегія у складі суддів Аліменка В.О., Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.)
      у справі №826/3719/17
      за позовом ОСОБА_1
      до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича,
      треті особи Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
      про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
      І . ПРОЦЕДУРА
      1. 13.03.2017 до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича та до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича, в якому просила:
      - визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакцій) з перерахування коштів на поточний рахунок № НОМЕР_1 з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором №980-006-000235085 від 10.05.2016» та на поточний рахунок № НОМЕР_2 з призначенням платежу «оплата процентів по договору №980-006-000235085 від 10.05.2016», здійснених 19.05.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр»;
      - визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з перерахування коштів на вкладний рахунок № НОМЕР_3 з призначенням платежу «залучення коштів на депозит згідно договору №980-006-000243410 від 20.05.2016», здійснений 20.05.2016 ОСОБА_1 ;
      - зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за Договором банківського вкладу (депозиту) «Перше знайомство» №980-006-000243410 від 20.05.2016 за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      2. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018, позов задоволено.
      3. 25.10.2018 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Відповідача на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018. У скарзі Відповідач просив скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
      4. Ухвалою Верховного Суду від 16.11.2018 відкрито касаційне провадження. Відповідач клопотав про зупинення виконання оскаржуваних рішень, однак ухвалою від 16.11.2018 Верховний Суд відмовив у задоволенні такого клопотання.
      5. Позивач та Відповідач заявляли клопотання про розгляд справи за участю сторін представника, однак своєю ухвалою Верховний Суд відмовив в його задоволенні.
      II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
      6. Судами встановлено, що між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 22.10.2015 укладено договір №980-006-000002899 банківського рахунку «Поточний рахунок «Ощадний», відповідно до якого банк по ініціативі клієнта відкриває останньому на його ім`я поточний рахунок № НОМЕР_4 в гривні для зберігання грошей клієнта та здійснює його розрахунково-касове обслуговування за допомогою платіжних інструментів, а клієнт зобов`язується оплачувати послуги банку.
      7. 22.10.2015 позивач вніс на свій банківський рахунок кошти в розмірі 100 000,00 грн, що підтверджується копією квитанції №3475518, яка міститься в матеріалах справи. Крім того, 10.11.2015 позивач вніс на свій банківський рахунок кошти в розмірі 90 000,00 грн.
      8. 10.11.2015 між ОСОБА_1 та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" через повіреного ПАТ «Банк Михайлівський» укладено договір №980-006-000147673, відповідно умов до якого ОСОБА_1 передає у власність ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» кошти в розмірі 190 000,00 грн. на строк 182 днів, а ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» зобов`язується повернути кошти ОСОБА_1 та виплатити проценти, в порядку та на умовах визначених цим договором.
      9. Пунктом 8.1 вказаного договору позивач та ПАТ «Банк Михайлівський» погодили доповнити договір банківського рахунку №980-006-000002899 від 22.10.2015 наступного змісту: «Керуючись статтею 1071 Цивільного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» клієнт надає право банку здійснювати договірне списання коштів з рахунку клієнта без додаткових розпоряджень клієнта, та направляти їх у строки та в сумі, що передбачені договорами (в т.ч. позики), які підписані між клієнтом та банком як повіреним ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр», на поточний рахунок ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр», реквізити якого офіційно доведені останнім до ПАТ «Банк Михайлівський».
      10. Позивач стверджує, що по закінченню строку користування коштами переданими в позику ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» за договором №980-006-0000147673 від 10.11.2015, ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» на виконання своїх зобов`язань за цим договором, перерахувало на рахунок № НОМЕР_4 кошти в сумі 190 000,00 грн, а також нараховані проценти.
      11. 14.11.2015 між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 на підставі заяви (оферти) №200381457, був відкритий рахунок № НОМЕР_5 .
      12. 10.05.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» укладено договір №980-006-000235085 Тип договору: «Суперкапітал» (Новий) (з виплатою процентів щомісячно), відповідно до умов якого ОСОБА_1 передає ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» зобов`язується повернути кошти ОСОБА_1 та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором. Сума договору становить 190 000,00 грн строк розміщення коштів по 08.09.2016.
      13. 19.05.2016 з банківського рахунку ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» позивачу було перераховано:
      - 190 000,00 грн з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором №980-006-000235085 від 10.05.2016»;
      - 1100,57 грн з призначенням платежу «оплата процентів по договору №980-006-000235085 від 10.05.2016».
      14. 20.05.2016 між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» було укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Перше знайомство» №980-006-000243410, відповідно до якого вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти вкладника (вклад) та зараховує їх на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3 у гривні, що відкривається банком на ім`я вкладника, і зобов`язується виплачувати вкладнику суму вкладу та проценти на неї в порядку та на умовах, встановлених цим договором та умовами розміщення вкладів фізичних осіб ПАТ «Банк Михайлівський», в т.ч. умовами дистанційного обслуговування ПАТ «Банк Михайлівський». Початкова сума вкладу становить 190000,00 грн. Строк вкладу - 14 днів (з 20.05.2016 по 03.06.2016).
      15. На виконання умов вищевказаного договору 20.05.2016 позивачем було перераховано зі свого поточного рахунку № НОМЕР_4 на вкладний рахунок № НОМЕР_3 кошти в сумі 190000,00 грн, про що свідчить копія платіжного доручення №5036120 та довідки про стан рахунку № НОМЕР_3 , копії яких містяться в матеріалах справи.
      16. На підставі постанови Правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» від 23.05.2016 № 14/БТ, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» від 23.05.2016 №812, згідно з яким запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнка Юрія Петровича строком на 1 місяць з 23.05.2016 по 22.06.2016.
      17. Рішенням виконавчої дирекції Фонду строк тимчасової адміністрації продовжено до 22.07.2016 та продовжено повноваження Уповноваженої Фонду на здійснення тимчасової адміністрації до 22.07.2016 включно.
      18. На підставі постанови Правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» від 12.07.2016 №124-рш, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 12.07.2016 №1213, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнка Юрія Петровича з 13.07.2016 по 12.07.2018 включно.
      19. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 01.09.2016 № 1702 повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський» делеговано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волкову О.Ю. з 05.09.2016 включно.
      20. Листами від 16.09.2016 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волковим О.Ю. позивача повідомлено, що перекази коштів (транзакції), здійснені ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» 19.05.2016 в сумі 190000,00 грн. з призначенням платежу «Повернення коштів згідно з договором №980-006-000235085 від 10.05.2016» на рахунок № НОМЕР_4 , що належить ОСОБА_1 та в сумі 1100,57 грн. з призначенням платежу «Оплата процентів по договору №980-006-000235085 від 10.05.2016» на рахунок позивача № НОМЕР_5 що належить ОСОБА_1 є нікчемними.
      21. Крім того, листом від 16.09.2016 позивача повідомлено, що переказ коштів (транзакція) здійснений ОСОБА_1 20.05.2016 в сумі 190 000,00 грн з призначенням платежу «Залучення коштів на депозит згідно договору 980-006-000243410 від 20.05.2016» на рахунок № НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_1 є нікчемним.
      22. Вважаючи на підставі викладеного свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся до суду.
      ІІІ . ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
      23. Задовольняючи вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що 190000,00 грн. на рахунку позивача № НОМЕР_3 від 22.10.2015 року є його вкладом, а позивач вкладником ПАТ «Банк Михайлівський» у розумінні чинного законодавства. Будь-яких доказів на підтвердження факту надання банком переваг третім особам (в даному випадку ТОВ «Кредитно-Інвестиційний центр») перед іншими кредиторами банку в отриманні відшкодування з Фонду понад законодавчо гарантовану суму коштів всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України відповідачем суду не надано, як не надано і доказів того, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави та/або про визнання в судовому порядку недійсними.
      І V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
      24. Відповідач у касаційній скарзі зазначає про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права з огляду на таке.
      25. Зазначає, що на підставі рішення Національного банку України від 23.05.2016 за №14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.05.2016 №812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Отже, починаючи з 23.05.2016 банк здійснював свою діяльність на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким передбачені заборони на проведення кредитних операцій та здійснення іншої ризикової діяльності, яке може призвести до збільшення суми відшкодування з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      26. Наголошує, що дії щодо виявлення укладених банком правочинів, які мають ознаки нікчемності, вчинялись Уповноваженою особою на виконання покладених не неї законом обов`язків. Суди під час розгляду справи не встановили та не звернули увагу на договори позики, укладені між позивачем та "Інвестиційно-розрахунковий центр", а також не встановили правову природу походження коштів на поточному рахунку позивача.
      27. На переконання відповідача, позивач не є вкладником банку в розумінні Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а відтак суди безпідставно зобов`язали Уповноважену особу включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      28. Відзив від Позивача надійшов 06.12.2018. У відзиві Позивач покликався на правомірність рішень судів першої та апеляційної інстанції з огляду на те, що права та охоронювані законом інтереси позивача були порушені у зв`язку з його не включенням до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      29. Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов таких висновків.
      30. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      31. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема Законом № 4452-VI.
      32. Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      33. Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника.
      34. Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      35. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      36. Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
      37. Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      38. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
      39. Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченою Законом № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25 Закону № 4452-VI).
      40. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.
      41. Отже, Закон № 4452-VI пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.
      42. В свою чергу, відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
      43. Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, називається тимчасовою адміністрацією.
      44. Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України".
      45. Частинами третьою, п`ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.
      46. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
      47. Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
      48. При цьому правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними (частина третя статті 36 Закону № 4452-VI).
      49. Закон № 4452-VI визначає порядок складання Уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів Фонду не здійснюється.
      50. Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком правочинів протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банк, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.
      51. Наказом Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" від 01.06.2016 № 42/2 затверджено результати проведеної перевірки правочинів на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними, викладені в Акті № 2 Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, за яким встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з виконання 19.05.2016 платіжних документів ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" по перерахуванню коштів на рахунки 12160 фізичних осіб в сумі 1 298 015 973, 74 грн, у відповідності до положень пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
      52. Згідно із витягом з Додатку 2 до Акта № 2 від 01.06.2016 Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, до переліку фізичних осіб, на рахунки яких 19.05.2016 здійснено перерахування коштів з поточного рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", включено позивача.
      53. У частині третій статті 38 Закону № 4452-IV, якою врегульовано заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, визначено підстави, з яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними.
      54. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
      55. За правилами частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
      56. Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI містить перелік підстав, за наявності яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними.
      57. При цьому, Законом України від 16.07.2015 №629-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" (далі - Закон №629-VIII), який набрав чинності 12.08.2015 частину третю статті 38 Закону № 4452-IV доповнено пунктом 9 згідно із яким правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними у разі здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
      58. Разом з цим, з метою забезпечення захисту прав фізичних осіб, які були ошукані за посередництвом банків, вирішення питання щодо відшкодування їм коштів, а також для запобігання таким зловживанням у майбутньому 15.11.2016 за № 1736-VІІІ прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживанням у сфері банківських та інших фінансових послуг" (далі - Закон № 1736-VІІІ), яким також внесені зміни до Закону № 4452-VI.
      59. З пояснювальної записки до проекту Закону № 1736-VІІІ видно, що необхідність прийняття вказаного законопроекту виникла у зв`язку з набуттям розповсюдження схемою, за якою у приміщеннях банку фізичним особам пропонується укладати не договори банківського вкладу з банком, а договори позики з небанківськими фінансовими установами через повіреного, яким виступає банк. При цьому з метою введення в оману споживачів щодо дійсного предмета договору банк відкриває кожному клієнту банківський рахунок, з якого в подальшому кошти перераховуються на рахунки небанківських фінансових установ.
      60. Як зазначено у пояснювальній записці, за даними Фонду, із використанням саме такої схеми було ошукано за посередництвом лише ПАТ "Банк "Михайлівський" 14 тисяч фізичних осіб на загальну суму, що перевищує 1,5 млрд гривень.
      61. Крім того, зловживаючи низьким рівнем правової та фінансової культури фізичних осіб, особливо людей пенсійного віку (понад 45 відсотків фізичних осіб, постраждалих від схеми, реалізованої, зокрема, за участю ПАТ "Банк Михайлівський", є старшими 55 років), банком не надавалася таким особам чітка та однозначна інформація про те, що на кошти, залучені як позика до небанківської фінансової установи, не поширюються гарантії щодо їх відшкодування.
      62. З метою захисту прав фізичних осіб, які були ошукані за посередництвом банку, в тому числі і клієнтів ПАТ "Банк Михайлівський", та унеможливлення мультиплікації таких схем у майбутньому виникла необхідність внести зміни до законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", "Про банки і банківську діяльність" та "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" для врегулювання питань:
      - поширення на зазначених осіб гарантій відшкодування коштів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
      - посилення відповідальності небанківських фінансових установ (у тому числі пов`язаних із банками), якими у зазначений вище спосіб були залучені, як позика, кошти від фізичних осіб;
      - встановлення заборони фінансовим установам залучати кошти фізичних осіб (крім учасників такої установи) із зобов`язанням щодо їх повернення, у тому числі шляхом отримання позики, у разі якщо це прямо не передбачено законом про діяльність відповідної фінансової установи;
      - встановлення обов`язку банка при виконанні функцій повіреного, агента, іншого представника або посередника із залучення коштів від фізичних осіб попередньо ознайомлювати у письмовій формі таких фізичних осіб про непоширення на їх кошти, залучені на користь третіх осіб, гарантій, встановлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      63. 19.11.2016 набрали чинності положення пункту 15 Прикінцевих Положень Закону № 4452-VІ, внесені Законом №1736-VІІІ, яким передбачено, що до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом № 1736-VІІІ віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.
      64. Фонд зобов`язано ретельно вивчити документи щодо кожної фізичної особи, яку прирівняно до вкладника і кошти якої прирівняні до вкладу цим пунктом, і не пізніше 20 робочих днів з дня набрання чинності Законом № 1736-VІІІ розпочати за рахунок коштів Фонду у межах суми відшкодування, визначеної частиною першою статті 26 цього Закону, виплату відшкодування коштів фізичним особам, які набули право на таке відшкодування у зв`язку з їх прирівнянням до вкладників.
      65. Тобто з метою поширення гарантій Закону № 4452-VI до вкладу були прирівняні кошти фізичних осіб за чітко визначеними ознаками, які при цьому не є вкладом згідно із чинним законодавством. А саме, до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором, і на день набрання чинності Законом № 1736-VІІІ віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.
      66. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що правочин по наданню позивачем позики ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та операції по перерахуванню коштів позичальнику та повернення коштів з рахунку вказаного товариства на рахунок позивача були вчинені після віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії проблемних.
      67. Поряд з цим, під час розгляду справ судами різних юрисдикцій, у рішеннях, які набрали законної сили та, зокрема, у справі № 826/20089/16, суди встановили, що 11.11.2014 між ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ПАТ "Банк Михайлівський" було укладено Договір доручення № 1, згідно з умовами якого ПАТ "Банк Михайлівський", в якості повіреного, мав здійснювати пошук, залучення та надання фізичним особам (далі - клієнти) консультацій про умови та можливість передачі останніми у позику грошових коштів на користь ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", як Довірителя, на умовах строковості та платності.
      68. У відповідності до предмету Договору доручення ПАТ "Банк Михайлівський" мав укладати договори, що передбачають отримання/залучення ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" грошових коштів у позику від фізичних осіб, за формою, передбаченою відповідним додатком до даного Договору доручення.
      69. На виконання вищезазначеного Договору доручення ПАТ "Банк Михайлівський" від імені ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладались з фізичними особами (Клієнтами) договори позики за встановленою формою, та залучались кошти на рахунок ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" (далі - Договір позики).
      70. Зміст вказаних фактичних обставин свідчить про те, що у межах спірних правовідносин ПАТ "Банк Михайлівський" виступав повіреним, хоча про це й не було зазначено у договорі між ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та позивачем, з наступними змінами.
      71. Матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач був повідомлений банком під підпис про непоширення гарантій банку на кошти (повернені з рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр") станом на 19.05.2016, повернуті на рахунок позивача за договором позики з небанківською фінансовою установою.
      72. Отже, у справі, яка розглядається, кошти позивача відповідають чітко визначеним критеріям, визначеним змінами, внесеними до Закону № 4452-VI Законом № 1736-VІІІ, а тому вони прирівнюються до вкладу, а позивач, відповідно - до вкладника.
      73. Аналогічна позиція відображена у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 21.12.2019 у справі № 823/1674/18, і Суд не вбачає підстав для відступу від неї.
      74. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем не надано суду доказів повідомлення позивача під розпис про непоширення на кошти, що були ним залучені на виконання умов договорів, укладених в межах спірних правовідносин, гарантій, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»».
      75. З урахуванням наведеного, Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про зобов`язання включити дані про рахунок позивача до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Банк Михайлівський" за рахунок Фону.
      76. Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій пунктів 2, 7- 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-IV судова палата відхиляє, оскільки зазначені положення Закону № 4452-IV до спірних відносин за участю ПАТ "Банк Михайлівський" не застосовуються з огляду на те, що ці відносини врегульовано спеціальним Законом № 1736-VIII.
      77. Щодо висновків судів першої та апеляційної інстанції в частині нікчемності правочинів Суд зазначає таке.
      78. Згідно з ч. 1, 2, 10 ст. 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.
      79. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними на підставі закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
      80. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі закону (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
      81. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №819/353/16.
      82. Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу.
      83. Відтак і права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
      84. Встановлена правова природа зазначено наказу (повідомлення про нікчемність) унеможливлює здійснення у судовому порядку (в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах) вимог про визнання неправомірними дій та рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між банком та позивачем, а тому провадження у цій частині адміністративної справи підлягає закриттю.
      85. Аналогічна правова позиція у подібних відносинах, висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 802/351/16-а.
      86. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених ст. 238 КАС України, а саме якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      87. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень та закриття провадження в частині:
      - визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакцій) з перерахування коштів на поточний рахунок № НОМЕР_1 з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором №980-006-000235085 від 10.05.2016» та на поточний рахунок № НОМЕР_2 з призначенням платежу «оплата процентів по договору №980-006-000235085 від 10.05.2016», здійснених 19.05.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр»;
      - визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з перерахування коштів на вкладний рахунок № НОМЕР_3 з призначенням платежу «залучення коштів на депозит згідно договору №980-006-000243410 від 20.05.2016», здійснений 20.05.2016 ОСОБА_1 .
      88. Щодо стягнення судового збору зі скаржника, Суд зазначає таке.
      89. Оскільки відповідачем у цій справі є уповноважена особа, яка в силу приписів Закону № 4452-VI є працівником Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку, то понесені витрати на сплату судового збору належить стягнути саме з Фонду як суб`єкта владних повноважень.
      90. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження.
      91. Згідно із частиною першою статті 47 БК України відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів.
      92. Проте Фонд не зареєстровано в Єдиному реєстрі розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, який формується відповідно до Порядку формування Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.12.2011 №1691 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2012 за № 33/20346), тобто цей орган не отримує бюджетні асигнування.
      93. Згідно з приписами пункту 6.8 глави 6 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05.07.2012 №2 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 за №1581/12/21893), оплата витрат, пов`язаних зі здійсненням ліквідації, здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. До цих витрат, зокрема, належать витрати на сплату судового збору.
      94. Аналогічна позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у додатковій постанові від 29.05.2019 у справі № 826/9960/15.
      95. Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що документально підтверджені витрати на сплату судового збору в розмірі підлягають відшкодуванню Фондом за рахунок ПАТ "Банк Михайлівський", а, отже, цій частині оскаржувані рішення підлягають скасуванню.
      96. Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      97. Відповідно до квитанції від 09.03.2017 за подання позову Позивач сплатив судовий збір у розмірі 1920 грн.
      98. Враховуючи зазначене та у зв`язку із задоволенням однієї із трьох позовних вимог, понесенні позивачем судові витрати на звернення до суду підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду пропорційно частині задоволених позовних вимог, що становить 640 грн, а отже в цій частині оскаржувані рішення підлягають скасуванню.
      99. Відповідно до частини першої, третьої та четвертої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      100. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      101. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
      102. Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку про необхідність змінити рішень судів першої та апеляційної інстанції в частині мотивів прийняття.
      Керуючись ст. 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Суд -
      П О С Т А Н О В И В:
      1. Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" задовольнити частково.
      2. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 у справі №826/3719/17 в частині визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакцій) з перерахування коштів на поточний рахунок № НОМЕР_1 з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором №980-006-000235085 від 10.05.2016» та на поточний рахунок № НОМЕР_2 з призначенням платежу «оплата процентів по договору №980-006-000235085 від 10.05.2016», здійснених 19.05.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр», скасувати, провадження у справі в цій частині вимог закрити.
      3. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 у справі №826/3719/17 в частині визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з перерахування коштів на вкладний рахунок № НОМЕР_3 з призначенням платежу «залучення коштів на депозит згідно договору №980-006-000243410 від 20.05.2016», здійснений 20.05.2016 ОСОБА_1 , скасувати, провадження у справі в цій частині вимог закрити.
      4. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 у справі №826/3719/17 в частині стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_6 ) понесених нею витрат по сплаті судового збору в розмірі 1920 (одна тисяча дев`ятсот двадцять) гривень 00 копійок, скасувати, прийняти в цій частині нову постанову, якою стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (м. Київ, вул. Січових стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,ІПН НОМЕР_6 ) судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 640 грн (шістсот сорок гривень).
      5. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 у справі №826/3719/17 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач В.М. Кравчук
      Суддя Я.О. Берназюк
      Суддя О.П. Стародуб
      Джерело: ЄДРСР 91603038
       
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      15 вересня 2020 року
      м. Київ
      провадження № 22-ц/824/11208/2020
      Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
      головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),
      суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д.,
      за участю секретаря Ратушного А.В.,
      розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
      на рішення Печерського районного суду м. Києва
      в складі судді Остапчук Т.В.
      від 24 лютого 2020 року
      у справі №757/14655/19-ц Печерського районного суду м. Києва
      за позовом ОСОБА_1
      до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
      про стягнення грошових коштів,
      В С Т А Н О В И В:
      У березні 2019 року ОСОБА_1 , посилаючись на порушення Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк», Банк) зобов`язань за договорами банківського вкладу, подав до Печерського районного суду м. Києва позов про стягнення коштів.
      В обґрунтування позову вказував, що між ним та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», 28.12.2012 укладено договір банківського вкладу №SAMDN25000731861329, за умовами якого здійснено вклад на рахунок банку в сумі 15000,00 доларів США, що підтверджується квитанцією №23 від 28.12.2012, з процентною ставкою 10% річних. Також, 18.03.2013 укладено договір банківського вкладу №SAMDN25000733845062 у розмірі 5000,00 доларів США під 10% річних. Рахунки за вкладами було відкрито на території Автономної Республіки Крим.
      Зазначав, що з метою отримання належних йому грошових коштів та нарахованих по них відсотках, неодноразово звертався до відповідача надати можливість користуватись та розпоряджатись коштами з нарахованими відсотками, але отримував від банку формальну відмову. В березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з письмовою вимогою про повернення грошових коштів з нарахованими відсотками, однак кошти не були повернуті.
      За наведених обставин, позивач, з підстав передбачених ст. 526, 610, 629, 1058, 1060 ЦК України, просив стягнути з відповідача грошові кошти за договором банківського вкладу №SAMDN25000731861329 від 28.12.2012 в розмірі 15000,00 доларів США та відсотки в сумі 9299,97 доларів США за період з 29.12.2012 по 11.03.2019; стягнути грошові кошти за договором банківського вкладу №SAMDN25000733845062 від 18.03.2013 в розмірі 5000,00 доларів США та відсотки в сумі 2990,41 доларів США за період з 19.03.2013 по 11.03.2019.
      Заперечуючи проти позову відповідач подав до суду відзив, в якому зазначив, що позивачем не надано доказів неотримання відсотків за депозитами по 14.05.2014, тому розрахунок відсотків по договору банківського вкладу від 28.12.2012 становить 7236,98 доларів США, а по договору банківського вкладу від 18.03.2013 - 2413,32 доларів США.
      Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року позов задоволено частково.
      Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором №SAMDN25000731861329 від 28.12.2012 суму вкладу 15000,00 доларів США, відсотки за період з 15.05.2014 по 11.03.2019 в сумі 7236,98 доларів США, за договором №SAMDN25000733845062 від 18.03.2013 суму вкладу 5000,00 доларів США, відсотки по договору за період з 15.05.2014 по 11.03.2019 в сумі 2413,32 доларів США.
      Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 22 000,00 грн та в дохід держави стягнуто судовий збір в сумі 9605,00 грн.
      В іншій частині позовних вимог відмовлено.
      Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду в цій частині ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного зясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
      В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що кошти дійсно перебувають на рахунках Банку та ці кошти не були зняті позивачем до моменту припинення діяльності Кримської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» на території Автономної Республіки Крим у 2014 році, оскільки оригінали договорів банківського вкладу та платіжних документів не є належними доказами невиконання Банком умов договору щодо повернення коштів за договорами банківського вкладу.
      Вважав, що звертаючись до суду за захистом свого порушеного права позивач повинен довести певними доказами обставини, на які він посилається, а саме, що кошти дійсно перебувають на рахунку та вони не були зняті до припинення діяльності Кримської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" на території АР Крим у 2014 році.
      Також зазначив, що судом першої інстанції неправомірно стягнуто витрати на правничу допомогу в сумі 22 000,00 грн, оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір витрат є неспівмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконаних робіт та ціною позову, а отже є необґрунтованим. До того ж, в договорі про надання правової допомоги не зазначено, що правова допомога надається саме у межах даної цивільної справи.
      Крім того вказав, що з урахуванням часткового задоволення позову, судом невірно розраховано та стягнуто з відповідача суму судового збору, яка є непропорційною задоволеним вимогам.
      За наведених обставин просив рішення Печерського районного суду м. Києва від 24.02.2020 в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог.
      Заперечуючи проти апеляційної скарги, ОСОБА_1 подав до суду відзив, в якому посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
      В обґрунтування відзиву зазначив, що позивач за договором банківського вкладу є споживачем банківських послуг, а за таких обставин саме на відповідача покладається обовязок доведення належного виконання своїх зобов`язань за договором банківського вкладу.
      Також зазначив, що він надавав до суду попередній розрахунок витрат на правничу допомогу та в подальшому неодноразово подавав до суду уточнені розрахунки, а відповідач не скористався наданим правом та не подавав заперечень щодо розрахунків, клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу не заявляв. Також зазначив, що при укладенні договору про надання правової допомоги позивач не міг знати який унікальний номер справи буде присвоєно судом.
      Вважав, що судом неправильно вирішення питання про стягнення судового збору, оскільки Законом України «Про судовий збір» не передбачено такої підстави для зменшення суми судового збору, як часткове задоволення позовних вимог та зменшення суми судового збору пропорційно задоволеним вимогам.
      Представник відповідача - Бригинець А.А. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених в ній.
      Представник позивача - ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила апеляційну скрагу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
      Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
      Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми вкладів та частини відсотків, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для задоволення цих позовних вимог.
      Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним з наступних підстав.
      Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» 28.12.2012 укладено договір банківського вкладу №SАМDN25000731861329 згідно якого позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 15000,00 доларів США строком до 6 місяців під 10% річних, що підтверджується квитанцією №23 від 28.12.2012.
      18 березня 2013 року між сторонами був укладений договір-заява №SАМDN 25000733845062 згідно якого позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 5000,00 доларів США строком до 18.03.2015 під 10 % річних.
      Внесення грошових коштів на передбачений договором відповідний рахунок підтверджуються квитанціями про розміщення коштів у сумі 15000,00 доларів США та 5000,00 доларів США.
      З мотивувальної частини рішення суду вбачається, що судом в судовому засіданні досліджено оригінали договорів банківського вкладу та квитанцій про внесення грошових коштів на передбачений договором рахунок. Копії таких документів засвідчені судом, що відповідає положенням процесуального закону, та долучено до матеріалів справи.
      Судом також встановлено, що 06 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про виплату грошових коштів за договорами вкладу та нарахованих відсотків за вкладами.
      Матеріали справи не містять доказів, що Банк повернув ОСОБА_1 грошові кошти за вкладами в сумі 15 000,00 та 5000,00 доларів США, а також нараховані відсотки за вкладами.
      Задовольняючи позовні вимоги про стягнення суми вкладів та частини нарахованих відсотків за вкладами за період з 15.05.2014 по 18.03.2019, суд першої інстанції, на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, застосувавши норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, обґрунтовано виходив із того, що позивачем доведено належними та достатніми доказами факт укладення договорів та внесення грошових коштів за такими договорами.
      За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення суми вкладів за договорами з нарахованими відсотками, оскільки між сторонами були укладені договори банківського вкладу (депозиту), факт внесення грошових коштів підтверджується квитанціями, які містить всі необхідні реквізити, позивач звертався до відповідача з вимогою повернути вклад, проте ці вимоги виконані не були.
      Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що позивач повинен довести факт знаходження коштів на рахунку Банку та те, що кошти не були зняті позивачем до припинення діяльності Кримської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" на території АР Крим у 2014 році, оскільки саме на відповідача покладається обов`язок довести належне виконання своїх зобов`язань за договорами банківського вкладу, а саме доказів того, що кошти були повернуті вкладникові, а також про відсутність коштів на депозитних рахунках позивача. Проте, Банком таких доказів під час розгляду справи суду не надано.
      При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано відхилено доводи Банку щодо знаходження відокремленого підрозділу на окупованій території АР Крим та відсутності доступу до банківських документів, оскільки договори укладалися не з філією, а безпосередньо з юридичною особою - ПАТ КБ «ПриватБанк», про що зазначено як у договорах, так і у квитанціях, а банківські розрахунки між відділенням та безпосередньо банком не повинні бути підставою для покладення проблем діяльності відділення банку на вкладника.
      Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 03.04.2019 по справі №574/153/16-ц.
      Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що заявлений позивачем розрахунок витрат на правничу допомогу є необґрунтованим, розмір витрат є неспівмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг і виконаних робіт , а також ціною позову, з огляду на таке.
      Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
      За приписами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
      Згідно ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
      Аналіз наведених положень приводить до висновку, що обов`язок доведення неспівмірності витрат на правничу допомогу покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто саме зацікавлена особа має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
      З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 разом із позовною заявою подав до суду попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат. В подальшому позивач надавав розрахунок витрат на правничу допомогу в нових редакціях від 12.12.2019 та від 24.12.2019. Надані позивачем розрахунки витрат на правничу допомогу направлялися відповідачу.
      Разом з тим, матеріали справи не містять заперечень відповідача проти наданих розрахунків чи клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, у звязку з необґрунтованістю таких витрат.
      Оскільки відповідач не скористався своїм правом подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 22 000,00 грн.
      Доводи апеляційної скарги про те, що в договорі про надання правової допомоги №б/н від 04.02.2019 не зазначено, що правова допомога надається саме у межах цивільної справи №757/14655/19 колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи договір укладено 04.02.2019, а позовну заяву подано у березні 2019 року, то позивач не міг знати який унікальний номер справи буде присвоєно судом його позовній заяві.
      Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції повинен був стягнути з Банку суму судового збору пропорційно задоволеним вимогам, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на таке.
      Так, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      З матеріалів справи вбачається, що при зверненні позивача до суду з даним позовом у 2019 році, відповідно до чинного законодавства, підлягав сплаті судовий збір у розмірі 9 605,00 грн.
      Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача кошти на загальну суму 29 650,30 доларів США.
      Таким чином, виходячи з розміру задоволених позовних вимог, сума судового збору відповідає її максимальному розміру, тобто 9 605,00 грн.
      Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судового збору у розмірі 9605,00 грн.
      За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду в частині вирішення питання про судові витрати.
      Оскільки апеляційна скарга відповідача не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог про стягнення відсотків за період з 29.12.2012 по 14.05.2014 та з 19.03.2013 по 14.05.2014, а також рішення суду в цій частині не оскаржувалося позивачем, колегія суддів у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України не переглядає рішення суду в цій частині.
      З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
      Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
      За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення без змін, а скарги без задоволення.
      На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,
      П О С Т А Н О В И В:
      Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
      Рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року - залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
      Повний текст постанови складено 16 вересня 2020 року.
      Головуючий О.Ф. Мазурик
      Судді В.А. Кравець
      Л.Д. Махлай
      Джерело: ЄДРСР 91580592