Постанова КАС про відмову скасувати заходи забезпечення позову у справі про скасування перереєстрації права власності на квартиру держреєстратором


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

1 member has voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

Справа № 753/13205/18 Головуючий в суді І інстанції Лужецька О.Р.
Провадження № 22ц-824/5030/20 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Мельника Я.С.,

суддів: Іванової І.В., Матвієнко Ю.О.,

за участі секретаря Гановської А.М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб» на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 09 січня 2020 року про відмову у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб», треті особи: Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.

У подальшому представник ТОВ «Перший інвестиційний клуб» звернувся до місцевого суду із заявою, в якій просив скасувати заходи забезпечення позову, які були вжиті на підставі ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 23 липня 2018 року, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та заборони будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо передачі права користування цією квартирою, права проникнення до неї, проведення ремонтних робіт, реконструкції, перепланування та інших дій по відношенню до цієї квартири, посилаючись на те, що позивачкою не було надано належних доказів щодо наявності наміру відповідача відчужити спірну квартиру, та про те, що відповідачем здійснюються дії, направлені на позбавлення позивачки права власності на квартиру або права користування нею.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 09 січня 2020 року відмовлено у задоволенні цієї заяви про скасування заходів забезпечення позову.

Не погоджуючись із ухвалою, представник ТОВ «Перший інвестиційний клуб» подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та постановити нову про скасування заходів забезпечення позову, посилаючись порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне з`ясування судом усіх обставин справи.

У обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає зокрема про те, що місцевим судом не було враховано практики Верховного Суду з питань забезпечення позову, а також не взято до уваги, що позивачкою не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження наявності обставин загрози відчуження спірної квартири чи позбавлення позивачки права власності чи користування цим житлом, через що вважає висновок місцевого суду про відсутність підстав для скасування заходів забезпечення позову необґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постановляючи ухвалу про відмову у скасуванні заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги заявника є необґрунтованими, оскільки вжиті заходи забезпечення позову до вирішення спору по суті не призводять до обмеження прав відповідача, а слугують лише заходом запобігання можливих порушень прав позивача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ТОВ «Перший інвестиційний клуб», в якому просила визнати протиправними дії державного реєстратора щодо реєстрації права власності на квартиру та визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «Перший інвестиційний клуб».

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 23 липня 2019 року вжито заходів забезпечення позову, накладено арешт на спірну квартиру, заборонено будь-яким третім особам вчиняти будь-які дії щодо передачі права користування нею, проникнення, проведення ремонтних робіт, перепланувань, здачі в оренду, найм тощо.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд скасовує вжиті заходи забезпечення позову, в тому випадку, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінилися обставини, що зумовили його застосування.

Відповідно до ст. 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Відмова у скасуванні забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з таким самим клопотанням при появі нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування забезпечення позову.

Відповідно до ст.ст. 2, 13 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали місцевого суду у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що заявник ТОВ «Перший інвестиційний клуб» не навів належних доказів того, чим саме порушуються його права цими заходами забезпечення позову у вигляді арешту на квартиру, а також обставин щодо порушення прав ТОВ «Перший інвестиційний клуб» вжитими заходами забезпечення позову у справі також не встановлено, при цьому між сторонами наявний спір щодо права власності на квартиру, і обставини, що зумовили застосування цих заходів, не змінилися, тому місцевий суд постановив обґрунтовану ухвалу про відмову у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову.

Посилання апелянта на те, що заявником не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, а його доводи ґрунтуються виключно на припущеннях, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи, крім того заходи забезпечення позову є тимчасовими і призначені для належного захисту усіх учасників у конкретній справі, тому не спростовують обґрунтованості вжитих заходів забезпечення позову і не можуть бути належною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Інших вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, апеляційна скарга не містить.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги та зміст оскаржуваної ухвали не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які, відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб» залишити без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 09 січня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді:

Джерело: ЄДРСР 89871918

Link to post
Share on other sites

Це наша справа. Суд відмовив компанії що придбала кредит та за допомогою держреєстратора переоформила право власності на квартиру у скасуванні забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру, заборону будь-яким третім особам вчиняти будь-які дії щодо передачі права користування нею, проникнення, проведення ремонтних робіт, перепланувань, здачі в оренду, найм тощо.

Суд зазначив, що заходи забезпечення позову є тимчасовими і призначені для належного захисту усіх учасників у конкретній справі, тому не спростовують обґрунтованості вжитих заходів забезпечення позову і не можуть бути належною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      16 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 804/8836/17
      Провадження № 11-1165апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-інвест» до державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Гребенюкова Костянтина Віталійовича, Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс», про визнання протиправним та скасування рішення, у якій Товариством
      з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» подано касаційну
      скаргу на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від
      19 березня 2018 року (суддя Єфанова О. В.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2018 року (судді Панченко О. М., Чередниченко В. Є., Іванов С. М.),
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-інвест» (далі - ТОВ «АТБ-інвест») звернулось до суду з позовом до державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Гребенюкова К. В., Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» (далі - ТОВ «ФК «Поліс»), про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Гребенюкова К. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 грудня 2017 року за індексним номером 38745022.
      2. Позов мотивовано тим, що реєстратором на порушення норм чинного законодавства було прийнято оскаржуване рішення, відповідно до якого зі спеціального розділу було перенесено запис про іпотеку № 12282760 в розділ про зареєстрований за ТОВ «АТБ-інвест» об`єкт нерухомого майна - групу нежитлових приміщень. Спірне рішення порушує права позивача як власника нежитлових приміщень, оскільки вони ніколи не були та не можуть бути предметом вищевказаного договору іпотеки. Вказані обставини також підтверджуються рішенням Господарського суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року у справі № 910/12375/13, яке набрало законної сили.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 19 березня 2018 року позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення Державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Гребенюкова К. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 38745022 від 15 грудня 2017 року.
      4. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 04 липня 2018 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року залишив без змін.
      5. Судові рішення мотивовано тим, що відповідач оскаржуваним рішенням протиправно наклав обтяження на нерухоме майно позивача на підставі договору іпотеки, предметом якого є інше майно, ніж майно, що перебуває у власності позивача, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року у справі № 910/12375/13.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      6. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ТОВ «ФК «Поліс» подало касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм процесуального права, адже фактично предметом спору у цій справі є оспорювання позивачем майнових прав третьої особи як іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, тому спір не може бути вирішено за правилами адміністративного судочинства.
      Рух касаційної скарги
      7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 23 серпня 2018 року відкрив провадження у цій справі, ухвалою від 25 вересня 2018 року призначив її до розгляду.
      8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 вересня 2018 року справу за позовом ТОВ «АТБ-інвест» до державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Гребенюкова К. В., Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу», третя особа - ТОВ «ФК «Поліс», про визнання протиправним та скасування рішення передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
      9. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 16 жовтня 2018 року прийняла вказану справу та призначила її до свого розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.
      Позиція інших учасників справи
      10. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити та залишити в силі рішення судів першої й апеляційної інстанцій, вважаючи їх законними і обґрунтованими, оскільки спір про право вже вирішено у господарській справі, відповідач при прийнятті оскаржуваних рішень діяв як суб`єкт владних повноважень, а отже, цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Установлені судами обставини справи
      11. Суди установили, що 04 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» (далі - ВАТ «ВТБ Банк») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» (далі - ТОВ «Укрбізнесвіза») укладено генеральну угоду № 96/08, за умовами якої загальний розмір заборгованості боржника за наданими в межах цієї угоди кредитами не повинен перевищувати суми, еквівалентної 10 000 000,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на дату настання кредиту. Термін дії угоди визначений сторонами до 02 лютого 2018 року.
      12. Відповідно до генеральної угоди 04 серпня 2008 року сторонами було укладено кредитний договір № 03.144-96/08-СК, згідно з умовами якого позичальникові було надано кредит у сумі 7 575 000,00 грн зі сплатою 16 % річних зі строком користування по 02 лютого 2018 року.
      13. Між ТОВ «ФК «Поліс» та ТОВ «Укрбізнесвіза» 04 лютого 2008 року укладено іпотечний договір № 03.144-96/08-ДІ, відповідно до умов якого іпотекодавець для забезпечення виконання в повному обсязі своїх зобов`язань перед банком за генеральною угодою від 04 лютого 2008 року № 96/08 та договорами, що укладені та/або будуть укладені на її підставі, передав банку в іпотеку нерухоме майно, а саме нежилі приміщення (літ. «А») з № 1 по № 18 (групи приміщень № 127), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 53, загальною площею 714,90 кв. м, які належать йому на праві приватної власності і на які відповідно до законодавства може бути звернено стягнення.
      14. ТОВ «Укрбізнесвіза» проведено будівельні роботи, за результатами яких замість колишньої групи приміщень № 127 (з № 1 по № 18) загальною площею 714,9 кв. м створено групи приміщень № 127 площею 429,5 кв. м, № 131 площею 463,9 кв. м, № 132 площею 361,6 кв. м, всього загальною площею 1255,00 кв. м.
      15. Фастівський міськрайонний суд Київської області рішенням від 16 жовтня 2008 року у справі №2-2116/2008 за ТОВ «Укрбізнесвіза» визнав право власності на: групу приміщень № 127 загальною площею 429,5 кв. м як на окремий об`єкт нерухомого майна; групу приміщень № 131 загальною площею 463,9 кв. м як на окремий об`єкт нерухомого майна; групу приміщень № 132 загальною площею 361,6 кв. м як на окремий об`єкт нерухомого майна, що розташовані за адресою: Київ, вул. Щербакова, 53 (літера «А»).
      16. Між ТОВ «Укрбізнесвіза» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Акрополіс Реаліті Груп» (далі - ТОВ «Акрополіс Реаліті Груп») 15 квітня 2009 року укладено договір купівлі-продажу групи приміщень, відповідно до умов якого ТОВ «Укрбізнесвіза» продало ТОВ «Акрополіс Реаліті Груп» групу приміщень № 131 (літера «А») загальною площею 463,90 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 53, право власності на яку належить продавцю на підставі рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2008 року у справі № 2-2116/2008 та зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 20 листопада 2008 року, запис у реєстровій книзі Д31П-80 №1496-П. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Позняковою С. В. 15 квітня 2009 року та зареєстровано в реєстрі за номером 882.
      17. Також між ТОВ «Укрбізнесвіза» та ТОВ «Акрополіс Реаліті Груп» 15 квітня 2009 року укладено договір купівлі-продажу групи приміщень, відповідно до умов якого ТОВ «Укрбізнесвіза» продало ТОВ «Акрополіс Реаліті Груп» групу приміщень № 132 (літера «А») загальною площею 361,60 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 53, право власності на які належить продавцю на підставі рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2008 року у справі № 2-2116/2008 та зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 20 листопада 2008 року, запис у реєстровій книзі Д31П-80 № 1496-П. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Позняковою С. В. 15 квітня 2009 року та зареєстровано в реєстрі за номером 879.
      18. Між ТОВ «Акрополіс Реаліті Груп» та ТОВ «АТБ-інвест» 21 липня 2009 року укладено договори купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов яких ТОВ «Акрополіс Реаліті Груп» продало позивачу нерухоме майно (в тому числі з інженерними мережами і комунікаціями): групу приміщень №131 (літ. «А»), загальною площею 463,90 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 53, які належать продавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу групи приміщень, посвідченого 15 квітня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С. В., та зареєстроване в реєстрі за № 882; групу приміщень № 132 (літ. А), загальною площею 361,60 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 53, які належать продавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу групи приміщень, посвідченого 15 квітня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 879.
      19. Позивачем у 2011 році проведено реконструкцію цих приміщень загальною площею 825,5 кв.м, за результатами якої 29 грудня 2012 року ТОВ «АТБ-інвест» на підставі наказу Головного управління комунальної власності міста Києва від 29 грудня 2012 року №1374-В отримано свідоцтво про право власності.
      20. Разом з тим рішенням Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2011 року у справі № 22ц-4615/2011 скасовано рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2008 року у справі № 2-2116/2008 у частині визнання за ТОВ «Укрбізнесвіза» права власності на нерухоме майно, а саме на: групу приміщень № 127 загальною площею 429,5 кв. м як на окремий об`єкт нерухомого майна; групу приміщень № 131 загальною площею 463,9 кв. м як на окремий об`єкт нерухомого майна; групу приміщень № 132 загальною площею 361,6 кв. м як на окремий об`єкт нерухомого майна за адресою: Київ, вул. Щербакова, 53 (літера «А»).
      21. Господарський суд міста Києва рішенням від 09 лютого 2010 року у справі № 4/45 встановив факт наявності заборгованості ТОВ «Укрбізнесвіза» перед ПАТ «ВТБ Банк» у розмірі 8 501 312,76 грн за кредитним договором № 03.144-96/08-СК від 04 лютого 2008 року, укладеним у межах генеральної угоди № 96/8 від 04 лютого 2008 року.
      22. Господарський суд міста Києва ухвалою від 20 грудня 2012 року визнав ПАТ «ВТБ Банк» кредитором ТОВ «Укрбізнесвіза» на суму 10 654 510,14 грн, в тому числі заборгованість за кредитним договором № 03.144-96/08-СК від 04 лютого 2008 року, укладеним у межах генеральної угоди від 04 лютого 2008 року № 96/8, що встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 09 лютого 2010 року у справі № 4/45. Грошові вимоги ПАТ «ВТБ Банк» віднесено до першої черги задоволення.
      23. Між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК «Поліс» 18 листопада 2015 року укладено договір про відступлення права вимоги № 21МБ, відповідно до умов якого первісний кредитор (ПАТ «ВТБ Банк») передає (відступає) новому кредитору (ТОВ «ФК «Поліс») свої права вимоги до боржників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, у порядку та строки, встановлені цим договором. У подальшому сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору відступлення права вимоги.
      24. Первісним кредитором та новим кредитором 27 листопада 2015 року підписано Акт приймання-передачі документації до додаткової угоди № 1 до договору відступлення, відповідно до якого ТОВ «Укрбізнесвіза» є боржником за генеральною угодою від 04 лютого 2008 року № 96/08, кредитним договором від 04 лютого 2008 року № 03.114-96/08-СК, іпотечним договором від 04 лютого 2008 року № 03.144-96/08-ДІ.
      25. Державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Гребенюковим К. В. 15 грудня 2017 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за індексним номером 38745022, відповідно до якого зі спеціального розділу було перенесено запис про іпотеку за №12282760 в розділ про зареєстрований за ТОВ «АТБ-інвест» об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 59001280000, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Данила Щербаківського (колишня назва - вул. Щербакова), 53.
      26. Підставою для прийняття відповідачем цього рішення був договір іпотеки від 04 лютого 2008 року № 233, видавник - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська І. В., предметом якого була група нежитлових приміщень № 127 (приміщення з № 1 по № 18) загальною площею 714,90 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, буд. 53.
      27. Вважаючи рішення державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Гребенюкова К. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 грудня 2017 року за індексним номером 38745022 протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
      28. При цьому рішенням Господарського суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року у справі № 910/12375/13, яке на момент розгляду справи судами є чинним, встановлено, що на момент придбання Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЦІНВЕС-2» та ТОВ «АТБ-інвест» групи нежилих приміщень №131, 132, 133 ці приміщення не були предметом іпотеки; за даними з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, отриманими на момент укладення відповідних договорів купівлі-продажу, відчужуване нерухоме майно не знаходилося в заставі (іпотеці), під арештом, жодних заборон щодо відчуження цього нерухомого майна не було. Отже, групи приміщень №131, 132, 133, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 53 (літ. «А»), не мають відношення до предмета іпотеки.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування
      Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
      29. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      30. Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      31. Відповідно до частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
      32. Положеннями пункту 7 частини першої статті 4 КАС визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      33. За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      34. Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      35. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      36. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
      37. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
      38. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
      39. З огляду на викладене, ураховуючи суть та суб`єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо перенесення запису про іпотеку за № 12282760 у розділ про зареєстрований за ТОВ «АТБ-інвест» об`єкт нерухомого майна має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою.
      40. Також Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто реєстраційні дії були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, здійснено державним реєстратором державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням чи порушенням вимог законодавства.
      41. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на правову позицію, викладену, зокрема, в її постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 823/1508/16, від 16 січня 2019 року у справі № 823/692/17 та інших, відповідно до якої спір про скасування рішення та/або запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є приватноправовим та з огляду на суб`єктний склад має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.
      42. Оскільки звернення позивача до суду з цим позовом покликане необхідністю захисту його прав не у сфері публічно-правових відносин, а його майнових прав, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим і з огляду на суб`єктний склад сторін має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
      43. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що 13 липня 2020 року Господарський суд міста Києва постановив ухвалу у справі № 910/9805/20, якою відмовив у прийнятті позовної заяви ТОВ «АТБ-інвест» до державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Гребенюкова К. В., Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу», ТОВ «ФК «Поліс» про зобов`язання утриматися від вчинення реєстраційних дій щодо перенесення запису про іпотеку № 12282760 за договором іпотеки від 04 лютого 2008 року нежитлових приміщень загальною площею 714,9 кв. м у розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про зареєстрований за цим товариством об`єкт нерухомого майна загальною площею 789,8 кв. м на вул. Щербаківського, 53 у м. Києві, оскільки вважав, що цей спір має розглядатися за правилами адміністративного, а не господарського судочинства.
      44. Як указує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, пункт 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, пункт 230).
      45. Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      46. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (Bulanov and Kupchik v. Ukraine, заяви № 7714/06 та № 23654/08), у якому ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників усупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38 - 40); рішення від 01 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (Andriyevska v. Ukraine, заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (пункти 13, 14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (Mosendz v. Ukraine, заява № 52013/08), у якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (пункти 116, 119, 122 - 125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (Shestopalova v. Ukraine, заява № 55339/07), у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
      47. Отже, постановлення Господарським судом міста Києва ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви, обґрунтованої тим, що цей спір не належить розглядати в порядку господарського судочинства, поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
      48. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що непослідовність національного суду створила позивачу перешкоди у реалізації права на судовий захист і з огляду на наведену вище аргументацію дійшла висновку, що розгляд цього спору має завершитись за правилами адміністративного судочинства.
      49. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, постановляючи оскаржувані рішення, суди першої і апеляційної інстанцій, встановивши, що спір про право власності на нежитлові приміщення на момент вчинення реєстратором оскаржуваних дій був вирішений судом господарської юрисдикції у межах справи № 910/12375/13 та оскаржуваним рішенням відповідача накладено обтяження на нерухоме майно позивача на підставі договору іпотеки, предметом якого є інше майно, ніж майно, що перебуває у власності позивача, обґрунтовано дійшли висновку про задоволення позовних вимог.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      50. Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційноїінстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      51. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій про вирішення цього спору в порядку адміністративного судочинства не підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      52. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      53. За змістом частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      54. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      55. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» залишити без задоволення.
      2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова
      Н. П. Лященко
      С. В. Бакуліна
      О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук
      В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 91680855
       
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      02 вересня 2020 року
      м. Київ
      справа № 755/18777/18
      провадження № 61-13687св19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д. Д.,
      суддів : Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
      Черняк Ю. В.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - державний реєстратор Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко Ірина Олександрівна,
      третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року у складі судді Галагана В. І. та постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І.,
      ВСТАНОВИВ:
      1. Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О., третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), про визнання протиправним та скасування рішення.
      Позовна заява мотивована тим, що 27 липня 2005 року між ним та Акціонерним комерційним інвестиційним банком «Укрсиббанк» (далі - АКІБ «Укрсиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», укладений кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав кредит у розмірі 74 000,00 дол. США зі сплатою 12,5 % річних строком до 26 липня 2012 року. Того ж дня для забезпечення виконання зобов`язань за договором сторонами укладено договір іпотеки, за яким позивач передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
      Зазначав , що у листопаді 2018 року йому стало відомо про те, що 08 жовтня 2018 року державним реєстратором Хоменко І. О. прийняте рішення про державну реєстрацію права власності на цю квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк».
      Вважав , що таке рішення прийняте державним реєстратором безпідставно, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконними дії державного реєстратора та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «Укрсоцбанк».
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
      Визнано дії державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Києва Хоменко І. О. щодо проведення 08 жовтня 2018 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, за ПАТ «Укрсоцбанк» незаконними.
      Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Києва Хоменко І. О., індексний номер: 43406038 від 08 жовтня 2018 року, згідно з яким 08 жовтня 2018 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 28353914 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1662930380000, за ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі договору іпотеки, серія та номер: 014-695-ЗП, посвідченого 27 липня 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І. В.
      Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
      Рішення районного суду мотивовано тим, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк» відбулась із порушенням положень статті 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки між банком та ОСОБА _1 договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався.
      Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      Постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року апеляційну скаргу представника АТ «Укрсоцбанк» - Плачинди К. О. задоволено частково.
      Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О., третя особа - ПАТ «Укрсоцбанк», про визнання протиправним та скасування рішення задоволено.
      Визнано дії державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О. щодо проведення 08 жовтня 2018 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, за ПАТ «Укрсоцбанк» незаконними.
      Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О., індексний номер 43406038 від 08 жовтня 2018 року, згідно з яким 08 жовтня 2018 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 28353914 про державну реєстрацію права влансоті на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1662930380000, за ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі договору іпотеки, серія та номер: 014-695-ЗП, посвідченого 27 липня 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І. В.
      Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
      Постанова апеляційного суду мотивована тим, що іпотечний договір укладений між позивачем та ПАТ «Укрсоцбанк» для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит в іноземній валюті - доларах США, предметом іпотеки є квартира, площа якої не перевищує 140 кв. м та у якій зареєстрований та проживає позивач. Доказів того, що позивачу на праві власності належить інше жиле приміщення, у матеріалах справи не міститься, тому позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з інших підстав.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, АТ «Укрсоцбанк», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою судді Верховного Суду від 16 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
      У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року вказану справу призначено до розгляду.
      Ухвалою Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2019 року касаційне провадження у цій справі зупинено.
      Ухвалою Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року касаційне провадження у цій справі поновлено у зв`язку з тим, що обставини, за яких касаційне провадження у справі було зупинено, відпали.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга мотивована тим, що посилання суду першої інстанції на необхідність окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя є помилковим, оскільки застереження про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками.
      Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
      Підписуючи договір іпотеки, ОСОБА_1 засвідчив, що він надає іпотекодержателю згоду на прийняття іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на предмет іпотеки.
      Отже, для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
      Таким чином, примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не здійснювалося, ПАТ «Укрсоцбанк» набуло право власності на предмет іпотеки у добровільному порядку, за згодою позивача, на підставі застереження, встановленого сторонами в іпотечному договорі, а отже, рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно прийняте відповідачем на підставі згоди позивача, передбаченої іпотечним договором, а тому положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані.
      Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
      У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що судом апеляційної інстанції правомірно було встановлено, що право власності на квартиру набуто ПАТ «Укрсоцбанк» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження майна.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами 27 липня 2005 року між АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 014-695-КП, за умовами якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 74 000,00 дол. США, зі сплатою 12,5 % річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості до кредиту 26 липня 2012 року (а.с. 8-14).
      Також 27 липня 2005 року на забезпечення виконання вказаного кредитного договору між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 014-695-ЗП, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І. В. за реєстровим № 1732, за умовами якого на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 27 липня 2005 року № 014-695-КП ОСОБА_1 передано банку придбане за кредитні кошти нерухоме майно, а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА _1 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі свідоцтва серії НОМЕР_1 про право власності, виданого 05 травня 2004 року Головним управлінням житлового забезпечення від 22 квітня 2004 року № 746-С/КІ, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 07 травня 2004 року за номером № 43999 (а.с. 15-18).
      Згідно з пунктами 4.1, 4.2 договору іпотеки від 27 липня 2005 року, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
      Відповідно до пункту 4.5 договору іпотеки іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», або шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».
      2. Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга АТ «Укрсоцбанк» задоволенню не підлягає.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).
      Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.
      У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
      Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Із внесенням змін до цієї норми згідно ізЗаконом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
      Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Після внесення згідно із Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Судом встановлено, що у пункті 4.5.3 договору іпотеки ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» погодили право іпотекодержателя на задоволення його вимог шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки.
      Ураховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що у іпотечному договорі міститься застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
      Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
      1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
      2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
      3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
      Згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.
      Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що рішення державним реєстратором було прийняте з порушенням вказаних вимог чинного законодавства, оскільки від ПАТ «Укрсоцбанк» до нього вимога про усунення порушень не надходила.
      Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 18 березня 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» направляло повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. Повідомлення отримане ОСОБА_1 26 квітня 2018 року.
      07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
      - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
      - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
      Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
      Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
      Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
      Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
      Водночас Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» уведено тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
      Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 з інших підстав, вказані вимоги закону врахував, та, встановивши що в іпотечному договорі міститься застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя,дійшов правильного висновку про те, що іпотечний договір, укладений між позивачем та АТ «Укрсоцбанк», для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит в іноземній валюті - доларах США, предметом іпотеки є квартира, площа якої не перевищує 140 кв. м та у якій зареєстрований та проживає позивач ОСОБА_1 . Доказів того, що позивачу на праві власності належить інше жиле приміщення матеріали справи не містять, а отже, не може бути примусово стягнута спірна квартира АДРЕСА _1 , з урахуванням норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов договору про іпотечний кредит від 27 липня 2005 року, укладеного в іноземній валюті.
      Отже , у державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О., були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ «Укрсоцбанк».
      Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20).
      З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги АТ «Укрсоцбанк» про те, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не здійснювалося, АТ «Укрсоцбанк» набуло право власності на предмет іпотеки у добровільному порядку, за згодою позивача, на підставі застереження, передбаченого сторонами в іпотечному договорі, а отже, рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, прийняте відповідачем на підставі згоди позивача, передбаченої іпотечним договором, а тому положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані, є безпідставними.
      Вирішуючи цей спір, суд апеляційної інстанції правильно застосував наведені норми матеріального права, надав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
      Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, оскільки по суті стосуються незгоди з рішенням суду апеляційної інстанції.
      Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» залишити без задоволення.
      Постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Д. Д. Луспеник
      Судді: І. А. Воробйова
      Б. І. Гулько
      Р. А. Лідовець
      Ю. В. Черняк
      Джерело: ЄДРСР 91466217
    • By ANTIRAID
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      єдиний унікальний номер справи 761/36592/19
      номер апеляційного провадження: 22-ц/824/103/2020
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      14 липня 2020 року
      Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
      судді - доповідача Білич І.М.
      суддів Сержанюк А.С., Іванченка М.М.
      при секретарі Кемському В.В.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - Галаса Павла Васильовича на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року, постановлену під головуванням судді Шевченківського районного суду міста Києва Піхур О.В.,
      у цивільній справі №761/36592/19 за заявою про вжиття заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Сороки Валерія Миколайовича, ОСОБА_2 треті особи: Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ОСОБА_3 , про визнання протиправним, скасування рішення та витребування майна з чужого незаконного володіння.
      в с т а н о в и л а:
      У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання протиправним,і скасування рішення та витребування майна з чужого незаконного володіння, за яким: просила визнати незаконними дії державного реєстратора щодо проведення 27.05.2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк»; визнати протиправним та скасувати відповідне рішення державного реєстратора, а також витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь позивача зазначену квартиру.
      Разом з поданням позову ОСОБА_1 було заявлено клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно (квартиру). З посиланням на те, що невжиття обраного позивачем заходу забезпечення позову може утруднити виконання майбутнього рішення суду, оскільки відповідач має безперешкодну змогу відчужити зазначену квартиру.
      Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року заяву задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_2 .
      Не погодившись з ухвалою, представник АТ «Укрсоцбанк» подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просив її скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволені клопотання про забезпечення позову.
      Посилаючись на недоведеність позивачем того, що невжиття обраного ним заходу забезпечення позову ускладнить або зробить неможливим виконання майбутнього рішення суду. Вказуючи також при цьому на безпідставність невжиття судом заходів зустрічного забезпечення.
      На час перебування даної справи в суді апеляційної інстанції, на адресу останнього представником АТ «Альфа-Банк» було подано клопотання про заміну сторони правонаступником в порядку положень ст. 55 ЦПК України, а саме АТ «Укрсоцбанк» його правонаступником -Акціонерне товаристо «Альфа -Банк» виходячи з того, що 10 вересня 2019 року Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та єдиним акціонером АТ «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк».
      Таким чином, 15 жовтня 2019 року відповідно до п.п. »г» п.11 ч. 4 ст.1 Закону України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків» п.п.3.1, 5.3, Постанови Правління НБУ № 189 від 27.06.2008 року «Про затвердження положення про особливості реорганізації банку за рішенням його власників» було затверджено Передавальний акт, у відповідності до якого АТ «Альфа -Банк» у порядку правонаступництва набуває всіх прав за переданими йому активами ( включаючи права за договором забезпечення, у тому числі поруки), а також набув обов`язків боржника за вимогами кредиторів ( вкладників) за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів.
      Колегія суддів вважає, що заявлене клопотання не може бути вирішено судом апеляційної інстанції, так як даний суд не здійснює розгляд справи по суті, а вирішує питання проміжкової процесуальної дії - перегляд ухвали про забезпечення позову.
      Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» будучи повідомленим про розгляд справи в установленому законом порядку, до початку розгляду справи подало до суду заяву щодо можливого розгляду справи за відсутності їх представника. Зазначивши про підтримання поданої апеляційної скарги з підстав викладених у ній.
      Інші учасники справи про день і час її розгляду повідомлялися належним чином у встановленому законом порядку. В судове засідання не з`явилися, поважність причин неявки суду не повідомили.
      Колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у їх відсутність в силу вимог ст. 372 ЦПК України.
      Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
      Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
      Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів, щодо охорони матеріально - правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
      За змістом ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
      Згідно п.1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
      Задовольняючи вимоги заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, виходив з того, що незабезпечення позову в обраний позивачем спосіб може призвести до утруднення виконання рішення суду в майбутньому.
      Зокрема, судом накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка є безпосереднім предметом даного спору, оскільки позивачем заявлено вимоги про витребування на свою користь вказаного нерухомого майна. У випадку відчуження ОСОБА_2 спірної квартири виконання можливого рішення суду про витребування від неї на користь ОСОБА_1 спірної квартири буде унеможливлене.
      Не можуть бути підставою для скасування судового рішення, на думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги в частині того, що дії АТ «Укрсоцбанк» щодо оформлення в позасудовому порядку права власності на спірну квартиру відповідали вимогам закону та укладеному між сторонами договору іпотеки. Оскільки відповідні обставини підлягають встановленню судом під час вирішення спору по суті, а не на стадії забезпечення позову.
      Доводи апеляційної скарги щодо не вжиття судом першої інстанції заходів зустрічного забезпечення в справі, не ґрунтуються на нормах процесуального права. Так як в силу ч. 1 ст. 154 ЦПК України застосування інституту зустрічного забезпечення, окрім випадків передбачених частиною 3 цієї статті, є правом, а не обов`язком суду.
      При цьому, обставини для обов`язкового зустрічного забезпечення, передбачені ч. 3 ст. 154 ЦПК України, при розгляді заяви в даній справі не встановлені.
      Що в свою чергу, не позбавляє заявника права звернутися до суду першої інстанції з вмотивованим клопотанням про застосування зустрічного забезпечення в порядку ч. 6 ст. 154 ЦПК України.
      Крім того, вжиті заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, діють до набрання рішенням суду по даній справі законної сили та спрямовані виключно на забезпечення можливості виконання такого рішення у майбутньому, не порушуючи законних прав та інтересів відповідача.
      З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права і підстав для її скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.
      Керуючись ст.ст. 368, 372,374,375, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів,-
      п о с т а н о в и л а :
      Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - Галаса Павла Васильовича залишити без задоволення.
      Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
      Повний текст постанови складено 15 липня 2020 року.
      Суддя-доповідач:
      Судді:
      Джерело: ЄДРСР 90436297
       
    • By ANTIRAID
      ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
      01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua
      Головуючий суддя у першій інстанції: Горобцова Я.В.
      суддя-доповідач: Епель О.В.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      07 липня 2020 року Справа № 320/3957/20
      Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
      Головуючого судді: Епель О.В.,
      суддів: Губської Л.В., Шурка О.І.,
      за участю секретаря Лісник Т.В.,
      позивача ОСОБА_1 ,
      представників позивача Брицької А.М., Кравця Р.Ю.,
      представника відповідача Улибіної В.О.,
      представника третіх осіб Романенка Я.М.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року у справі
      за позовом ОСОБА_1
      до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва,
      треті особи на стороні відповідача,
      які не заявляють самостійні вимоги
      на предмет спору: Національна асоціація адвокатів України,
      Рада адвокатів України в особі Голови
      Ізовітової Лідії Павлівни,
      про визнання протиправним та скасування рішення,
      В С Т А Н О В И В :
      Історія справи.
      ОСОБА_1 (далі - позивачі) звернулася до суду з адміністративним позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва (далі - відповідач), треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Національна асоціація адвокатів України, Рада адвокатів України в особі Голови Ізовітової Лідії Павлівни про визнання протиправним та скасування рішення дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва від 08.04.2020 № 276, яким адвоката ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на шість місяців.
      07.05.2020 позивач звернулася до суду із заявою про забезпечення позову в цій справі, в якій просила суд зупинити дію рішення дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва від 08.04.2020 № 276.
      В обґрунтування зазначених вимог щодо застосування заходів забезпечення позову позивач зазначила, що невжиття таких заходів забезпечення позову може призвести до ускладнення або навіть унеможливлення ефективного захисту або поновлення її порушених прав та законних інтересів, оскільки дія оскаржуваного нею рішення КДКА до розгляду судом спору в цій справі по суті матиме для неї негативні наслідки, а саме призведе до порушення її права на працю, дострокового розірвання клієнтами з нею договорів про надання правової допомоги та необхідності повернення отриманих нею гонорарів за адвокатські послуги, вплине на її репутацію, призведе до позбавлення її засобів існування, оскільки адвокатська діяльність є єдиним джерелом її доходу.
      Разом з тим, позивач також зазначила, що на її утриманні перебуває мати - пенсіонерка, яка не працює і отримує пенсію в розмірі 2000,00 грн.
      Крім того, позивач наполягала на наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного нею рішення КДКА, стверджуючи, що воно прийнято безпідставно, з порушенням з порушенням відповідної процедури, за її відсутності та з порушенням принципу безсторонності та неупередженості.
      Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року в задоволенні зазначеної заяви позивача відмовлено.
      Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку відсутні передбачені частиною другою статті 150 КАС України підстави для вжиття заходів забезпечення позову.
      При цьому, суд зазначив, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
      Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити її заяву про забезпечення позову в цій справі.
      В обґрунтування заявлених вимог апелянт наводить доводи аналогічні тим, що були викладені в її заяві про забезпечення позову та, зокрема, зазначає, що вжиття судом заходів забезпечення її позову в цій справі гарантуватиме дотримання її конституційного права на працю, що вона не має іншого джерела існування та не отримує будь-якого іншого доходу, ніж від здійснення адвокатської діяльності.
      З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято за неповно встановлених обставин та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про застосування заходів забезпечення її позову в цій справі.
      Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2020 відкрито апеляційне провадження, установлено строк на подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.
      Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів апелянта та правильності висновків суду першої інстанції і стверджуючи про відсутність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову в цій справі.
      Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з наступних підстав.
      Нормативно-правове регулювання.
      Так, відповідно до частин першої, другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
      Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
      1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
      2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
      У частині першій статті 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено:
      1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
      2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
      3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії;
      4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
      5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
      Статтями 152-154 КАС України визначено вимоги до заяви про забезпечення позову, порядок її подання та розгляду судом.
      Висновки суду апеляційної інстанції.
      За своєю юридичною природою інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту.
      Головною метою його застосування є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за наявності хоча б однієї з умов, передбачених ст. 150 КАС України, зокрема встановлених судом ще до розгляду відповідного позову по суті заявлених позовних вимог на підставі обґрунтованої заяви та доданих до неї матеріалів.
      Зупинення дії оскаржуваного рішення, як один із способів забезпечення позову, не змінює обсягу прав та обов`язків сторін у спорі, а є одним із способів судового захисту і тимчасово зупиняє їх реалізацію до вирішення спору по суті та не є підставою для звільнення позивача від виконання встановленого законом обов`язку після скасування таких заходів у випадку відмови у задоволенні позову.
      Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
      У свою чергу, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони законних інтересів позивача від можливих порушень з боку відповідача для забезпечення позивачу реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на його користь, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
      При цьому, у частині другій статті 150 КАС України законодавчо регламентовано чіткі підстави для вжиття заходів забезпечення позову і правова конструкція цієї норми вимагає встановлення судом на цій стадії лише ймовірності («може») ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
      Водночас, такі ознаки не мають окреслених законодавчих меж та кваліфікуючих критеріїв і в кожній конкретній справі ці поняття є оціночними.
      Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи від 13.09.1989 р., рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами.
      Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.
      При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» (Заява № 11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
      Тож, перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що позивач, не погоджуючись з прийнятим КДКА м. Києва рішенням від 08.04.2020 № 276 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, реалізувала своє право на звернення до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову у порядку, передбаченому адміністративним процесуальним законодавством.
      При цьому, аналізуючи наявність підстав для забезпечення позову, передбачених частиною другою статті 150 КАС України, адміністративний суд зазначає, що позивач з 2008 року на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 здійснює адвокатську діяльність, реалізуючи тим самим своє конституційне право на працю, на момент вирішення судом першої інстанції питання щодо вжиття заходів забезпечення позову в цій справі в її провадженні, як адвоката, перебувало понад 20-ти справ, у межах яких позивачем укладено договори про надання правової допомоги, що більшість справ, в яких вона надає правову допомогу перебувають на стадії судового розгляду та призначено відповідні засідання, в яких вона, у відповідності до взятих на себе зобов`язань перед клієнтами, повинна здійснити представництво їх інтересів.
      Разом з тим, у відповідності до приписів статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», прийняття КДКА рішення про зупинення права особи на зайняття адвокатською діяльністю автоматично зумовлює припинення її здійснення та розірвання відповідних договорів з клієнтами, що визнається безпосередньо самим відповідачем і на переконання судової колегії є наслідками, які в разі задоволення цього позову в майбутньому буде неможливо усунути та привести правовідносини у попередній стан.
      Крім того, апеляційний суд враховує, що саме від здійснення індивідуальної адвокатської діяльності позивач отримує дохід, який нею задекларований у порядку, визначеному законодавством.
      Зазначені вище обставини у їх сукупності переконують колегію суддів у тому, що невжиття заходів забезпечення позову в цій справі шляхом зупинення дії оскаржуваного позивачем рішення КДКА може призвести до порушення її конституційного права на працю, суттєво вплинути на майнове становище та ділову репутацію, що істотно ускладнить або навіть унеможливить здійснення ефективного захисту та поновлення її прав і законних інтересів у разі визнання їх судом порушеними та задоволення цього позову.
      При цьому, колегія суддів також враховує висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» (Doran v. Ireland), відповідно до яких поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
      При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
      Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права
      Разом з тим, аналізуючи всі доводи апелянта, колегія суддів зазначає, що у своїй заяві про вжиття заходів забезпечення позову в цій справі та в апеляційній скарзі позивач посилається на те, що оскаржуване нею рішення КДКА є очевидно протиправним, оскільки прийнято, на її переконання, безпідставно, з порушенням відповідної процедури, принципу безсторонності і неупередженості та за її відсутності.
      Однак, апеляційний суд відхиляє зазначені доводи позивача, а також доводи відповідача щодо правомірності такого рішення КДКА, оскільки такі обставини підлягають перевірці судом при розгляді цієї справи по суті, а не на стадії вирішення питання про забезпечення позову.
      При цьому, судова колегія зазначає, що при застосуванні інституту забезпечення позову суд не може встановлювати безпосередньо правомірність/протиправність спірного рішення суб`єкта владних повноважень, а перевіряє лише наявність відповідних ознак, які свідчать про очевидну протиправність, проте в цьому випадку такі ознаки судом апеляційної інстанції не встановлені.
      Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 (справа № 826/16509/18) та від 06.02.2019 (справа № 826/13306/18).
      Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи від 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
      Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.
      При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» (Заява № 11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
      Крім того, суд також не приймає до уваги доводи апелянта про те, що на її утриманні перебуває мати-пенсіонерка, оскільки, як зазначено безпосередньо позивачем, її мати отримує самостійний власний дохід у розмірі 2000,00 грн.
      Надаючи оцінку всім доводам апелянтів, судова колегія приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
      Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про наявність передбачених частиною другою статті 150 КАС України підстав для забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва від 08.04.2020 № 276 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
      При цьому, судова колегія вважає, що саме такий вид забезпечення позову в цій справі відповідає предмету заявлених ОСОБА_1 позовних вимог та не виходить за межі принципу співмірності, що є оціночним поняттям, яке передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
      Разом з тим, з огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що в даному випадку негативні наслідки, які можуть настати, якщо судом не буде застосовано заходи забезпечення позову в цій справі, переважають над наслідками застосування відповідних заходів, які полягають у тимчасовому невиконанні рішення суб`єкта владних повноважень.
      При цьому, відповідачем не наведено конкретних негативних наслідків, які можуть настати, якщо оскаржуване позивачем рішення КДКА не буде виконуватися до вирішення цієї справи судом по суті заявлених позовних вимог.
      Отже, доводи відповідача щодо порушення принципу співмірності при застосуванні заявленого позивачем заходу забезпечення її позову та порушення балансу інтересів, є безпідставними.
      Доводи відповідача про те, що застосування судом заходів забезпечення позову в цій справі призведе до уникнення позивачем відповідальності, апеляційний суд відхиляє, оскільки зупинення дії спірного рішення КДКА не є підставою для його невиконання в разі, якщо в задоволенні цього позову буде відмовлено.
      Крім того, у контексті аналізу зазначених доводів відповідача колегія суддів відзначає, що в рішення КДКА не вказано кінцевий строк його дії, тобто конкретної дати, до якої зупинено право позивача на здійснення адвокатської діяльності, що також переконує судова колегія в тому, що в разі, якщо в задоволенні цього позову буде відмовлено і, відповідно, заходи забезпечення позову в цій справі - припинені, дія спірного рішення КДКА буде відновлена і таке рішення підлягатиме виконанню.
      Отже, судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали було неповно встановлено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову в цій справі.
      Згідно зі ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, ухвала Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року - скасуванню, а заява позивача про забезпечення позову - задоволенню.
      Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
      ПОСТАНОВИВ:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
      Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року - скасувати та ухвалити постанову, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити.
      Зупинити дію рішення дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва від 08.04.2020 № 276 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 320/3957/20.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
      Повний текст судового рішення виготовлено 13 липня 2020 року.
      Головуючий суддя
      Судді
      Джерело: ЄДРСР 90347223
    • By ANTIRAID
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110
      факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
      Унікальний номер справи № 759/22880/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/4859/2020
      Головуючий у суді першої інстанції - Марко Я.Р.
      Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 червня 2020 року Київський апеляційний суд у складі:
      суддя-доповідач Нежура В.А.
      судді Коцюрба О.П., Сержанюк А.С.,
      секретар Шебуєв Д.А.,
      розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 грудня 2019 року про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Тарасенка Ігоря Миколайовича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання протиправними та скасування рішення,
      В С Т А Н О В И В:
      У грудні 2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДР КП «Реєстраційне бюро» Тарасенка І.М., ТОВ «Кредитні Ініціативи» про визнання протиправними та скасування рішення (а.с. 2-11).
      24.12.2019 представник позивача звернувся до суду з заявою про забезпечення позову та просив суд накласти арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 348245180000.
      В обґрунтування поданої заяви зазначав, що 17.08.2006 між ОСОБА_2 та ПКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено кредитний договір № 2706/08/06/88/339, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 90 000,00 дол. США, строком до 17.08.2012, включно. В той же день було укладено договір іпотеки, предметом якого стала квартира АДРЕСА_2 . Згодом стало відомо, що право вимоги за даним кредитним договором перейшло до ТОВ «Кредитні Ініціативи» та 19.09.2019 державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро» Тарасенком М.І. було здійснено реєстрацію права власності на зазначену вище квартиру за ТОВ «Кредитні Ініціативи». Представник позивача вважав, що перехід права власності на належне ОСОБА_2 майно, відбувся з порушенням вимог чинного законодавства, а порушені права позивача підлягають захисту у судовому порядку (а.с. 35-37).
      Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26.12.2019 заяву представника позивача про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 43-44).
      Не погоджуючись з ухвалою суду, ТОВ «Кредитні Ініціативи» оскаржило її в апеляційному порядку, в які посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
      Зазначає, що ухвала про забезпечення позову покликана не на забезпечення майнових інтересів учасників справи, а на створення умов, при яких буде виконано рішення суду та не виникне підстав, які призведуть до не можливості чи утруднення його виконання. Також вказує, що позивачем не додано жодного документа, який би підтверджував існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Судом в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали не надано оцінки жодному доводу, не наведено конкретних підстав, з яких вбачається наявність необхідності вжиття заході забезпечення позову (а.с. 47-50зв.).
      20.02.2020 представником позивача - ОСОБА_3 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що перехід права власності на належний позивачу предмет іпотеки відбувся незаконно (за відсутності правових підстав), що призвело до порушення його прав, які підлягають захисту у судовому порядку. Зазначає, що у поданій заяві про забезпечення позову, наголошувалося, що у разі не задоволення судом заяви про забезпечення позову, ТОВ «Кредитні Ініціативи» або інші особи, на яких ТОВ «Кредитні Ініціативи» в подальшому може перереєструвати право власності на квартиру, матимуть можливість і надалі порушувати майнові права позивача та права родичів позивача в частині користування квартирою (а.с. 65-67зв.).
      В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 заперечували проти поданої апеляційної скарги та просили її відхилити.
      Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
      Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
      В статті 149 ЦПК України передбачено забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
      Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
      Як вбачається з матеріалів справи, 17.08.2006 між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено кредитний договір №2706/08/06/88-339, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 90 000,00 дол. США строком до 17.08.2012 включно.
      17.08.2006 між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено договір іпотеки (а.с. 14-15).
      Відповідно до договору іпотеки, предметом іпотеки є нерухоме майно - трикімнатна квартира АДРЕСА_3 .
      Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на квартиру.
      Згодом стало відомо, що право вимоги за вищевказаними кредитним договором та договором іпотеки перейшло до ТОВ «Кредитні Ініціативи».
      19.09.2019 державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро» Тарасенком І.М. було здійснено реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні Ініціативи», а саме на вищевказану трикімнатну квартиру, підставою чому стало відповідне рішення №48754095 від 19.09.2019.
      Відповідно до п. 12 іпотечного договору за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: 12.1. - за рішенням суду; 12.2. - у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; 12.3. - згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя укладеного шляхом здійснення застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в пунктах 12.3.1. та 12.3.2. цього договору.
      Відповідно до пунктів 12.3 та 12.3.1. іпотечного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
      Згідно із частинами 1 та 2 статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
      Разом з тим, слід зазначити, що під час здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні Ініціативи» договору про добровільну передачу оскаржуваної квартири у власність ТОВ «Кредитні Ініціативи» укладено не було, а ОСОБА_1 як іпотекодавець не надавав своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю.
      За таких обставин, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення заяви про забезпечення позову.
      Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не застосовано заходи зустрічного забезпечення, колегія суддів не бере до уваги. Оскільки, в матеріалах справи відсутні докази наявності обставин, визначених ч. 3 ст.154 ЦПК України.
      Отже, доводи апеляційної скарги є безпідставними, висновків суду не спростовують та на законність і обґрунтованість постановленої ухвали не впливають. При апеляційному розгляді справи порушень норм процесуального права, які є підставою для скасування ухвали, в справі не виявлено.
      Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду без змін.
      Прохання відповідача про стягнення судових витрат за розгляд даної апеляційної скарги є передчасним, оскільки розподіл судових витрат проводиться судом першої інстанції після завершення розгляду справи по суті та відповідно до задоволених позовних вимог згідно ст. 141 ЦПК України.
      Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
      П О С Т А Н О В И В:
      Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - залишити без задоволення.
      Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 грудня 2019 року про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Тарасенка Ігоря Миколайовича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання протиправними та скасування рішення - залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
      Повний текст постанови складений 19 червня 2020 року.
      Суддя-доповідач В.А. Нежура
      Судді О.П. Коцюрба
      А.С. Сержанюк
      Джерело: ЄДРСР 90020632